Не відпускає час, моє минуле
Із кожної щілини вигляда.
Виходить, що нічого не заснуло,
Хоча стекло, неначе та вода.

Моє кохання, чим тоді жила я,
Злітала в небо, плакала не раз
Від щастя, що живу неначе в раї,
Від погляду твого і ніжних фраз.

Я думала, що буде так навіки,
І наші крила – то стрімкий політ…
Забрало небо щастя й чоловіка,
Залишило в душі навічний гніт.

І я у новорічну цю річницю
Безкрилою у рік новий іду.
І мов самотня лісова вовчиця,
Що загнана за край біди, гряду.

Де не побачиш сонця, край дороги
Іще далеко чи уже прийшла.
Коханий мій, до крові збила ноги
Життя пройшло, а наче не жила.