Недобрий погляд із-під брів.
І гордий виклик, і зневага,
Всіх ліній – співи і наснага.
Такою вперше Вас зустрів.
В партері ніч. І духота.
Нагрудник темний близько, близько…
Бліде обличчя… Чорнота
Волосся, що спадає низько…
Уже не вперше дивних стріч
Я відчував німу жахливість!
Та цих нервових рук і пліч
Така бентежлива чутливість…
У гордім русі королев
На прикрощі ознаки схожі…
(Так на людей із огорожі
Похмуро поглядає лев).
А там, під лампою, в цей час
Уже замовкла сегідилья;
І ревнощі, що не до Вас
Йде полум’яний Ескамільйо.
Не Ви потягнете тасьму,
Щоб світло збавити навмисно,
І не сяйне вже ряд перлистий
Зубів – нещасному тому…
О, не дивитися – не хочу,
Сказати треба, та мовчи…
І Ви (зорею серед ночі)
Ковзнули, плавно ідучи,
У русі поступу – знемога,
І пісня Ваших ніжних пліч
Мені до жаху вже знайома,
А серце збереже цю ніч,
Як пам’ять про вітчизну іншу, –
Ваш образ дорогий навік…
А там: життя оце залишим,
Сумне життя разом залишим!
Кричить пропащий чоловік…
А березень наносить сніг.

18.02.2020

Примітки: Оригінал вірша Олександра Блока

Из цикла "Кармен"

***
Сердитый взор бесцветных глаз.
Их гордый вызов. Их презренье.
Всех линий таянье и пенье.
Так я Вас встретил первый раз.
В партере ночь. Нельзя дышать.
Нагрудник черный близко, близко…
И бледное лицо… и прядь
Волос, спадающая низко…
В движеньях гордой головы
Прямые признаки досады…
(Так на людей из-за ограды
Угрюмо взглядывают львы).
А там, под круглой лампой, там
Уже замолкла сегидилья,
И злость, и ревность, что не к Вам
Идет влюбленный Эскамильо.
Не Вы возьметесь за тесьму,
Чтобы убавить свет ненужный,
И не блеснет уж ряд жемчужный
Зубов – несчастному тому…
О, не глядеть, молчать нет мочи,
Сказать – не надо и нельзя…
И Вы уже (звездой средь ночи),
Скользящей поступью скользя,
Идете – в поступи истома,
И песня Ваших нежных плеч
Уже до ужаса знакома,
И сердцу суждено сберечь.
Как память об иной отчизне, –
Ваш образ дорогой навек…
А там: уйдем, уйдем от жизни,
Уйдем от этой грустной жизни!
Кричит погибший человек…
А март наносит мокрый снег.

25.03.1914