Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.14
03:23
Я сподіваюсь, у вас ніколи більше не виникне подібна можливість. Але знати про неї надалі доцільно та смішно.
На ту мить Україна збиралася в державний кулак, і ми двоє, шниривши на Хрещатику-26, вирішили від балди найнятися ще й перекладачами в Міністер
2026.07.13
19:08
І історію і сучасність підганяють одне під одного.
Декому у Варшаві знову закортіло у Варшавський договір. А заодно й під московське сідло.
Гонор може перекладатися як «честь», «гідність». Але може також як «пиха» чи «чванство». Вибір за паньством.
2026.07.13
17:09
те "я" - останнє в зграї літер
на небо квоти обміліле дно
нанизуй музику на вітер
цей сніжно-білий сонм тремтливих нот
те "я" - у слові поминальнім
і глобус для фанатів крутизни
коли відходиш то принаймні
на небо квоти обміліле дно
нанизуй музику на вітер
цей сніжно-білий сонм тремтливих нот
те "я" - у слові поминальнім
і глобус для фанатів крутизни
коли відходиш то принаймні
2026.07.13
15:04
Дивлячись у вікна
Як дощить оцей
Дивлячись у вікна на, на
Так ніби навколо
Лиш тільки дощ, про все
Мов що знапастило мене, знаєш
Якби на мені от, ядро & цеп
Так! Ей! Знаєш, є думки
Як дощить оцей
Дивлячись у вікна на, на
Так ніби навколо
Лиш тільки дощ, про все
Мов що знапастило мене, знаєш
Якби на мені от, ядро & цеп
Так! Ей! Знаєш, є думки
2026.07.13
14:41
Таємний кут у скалках скла
Ховає в сон чужі страхи.
Тут все разом - зола й смола
І день і ніч, вовки й птахи.
Добро і зло - чужі світи!
Таємний кут між маяття.
Спочинь і ти на самоті,
Ховає в сон чужі страхи.
Тут все разом - зола й смола
І день і ніч, вовки й птахи.
Добро і зло - чужі світи!
Таємний кут між маяття.
Спочинь і ти на самоті,
2026.07.13
14:28
Скинувши зажуру із чола,
Дочекавшись слушної нагоди,
Врешті-решт зустрілись, узяла
Трохи коньячку і бутербродів.
Як давно не бачились. З-під вій
Очі ніжні, мов черемха біла.
Бачиш, як завчасно, любий мій,
Дочекавшись слушної нагоди,
Врешті-решт зустрілись, узяла
Трохи коньячку і бутербродів.
Як давно не бачились. З-під вій
Очі ніжні, мов черемха біла.
Бачиш, як завчасно, любий мій,
2026.07.13
14:04
Як у коханні щось не йдеться,
Почуй його в гебрайській мові,
Відчуєш силу, бо ж на кохам
Вкраїнське слово озоветься.
А як в наснагу сила виросте,
То й до кохання шлях вкоротиться,
І ти зневіри так уникнеш,
Що не одного з глузду зводила.
Почуй його в гебрайській мові,
Відчуєш силу, бо ж на кохам
Вкраїнське слово озоветься.
А як в наснагу сила виросте,
То й до кохання шлях вкоротиться,
І ти зневіри так уникнеш,
Що не одного з глузду зводила.
2026.07.13
13:35
Мороз тривожний покриває розум,
Зігравши в лісі тужну "Лакримозу".
Він відчуває, ніби звір, загрозу
З минулого сумного паровоза.
Думки укрились льодом, наче плесо,
На втіху і розраду злого плебсу.
На нім впаде невинна поетеса
Зігравши в лісі тужну "Лакримозу".
Він відчуває, ніби звір, загрозу
З минулого сумного паровоза.
Думки укрились льодом, наче плесо,
На втіху і розраду злого плебсу.
На нім впаде невинна поетеса
2026.07.13
11:10
сів і віршик написав
чом би і не віршик
утомившись від вистав
їй же бо незгірших
потуравши тим і тим
лагідним і щирим
сяйнооким і сліпим
у бедламі віри
чом би і не віршик
утомившись від вистав
їй же бо незгірших
потуравши тим і тим
лагідним і щирим
сяйнооким і сліпим
у бедламі віри
2026.07.13
10:45
СПАЛАХ ТРЕТІЙ. СВІТЛО І ТІНІ СЕКЕШФЕГЕРВАРА
Розспівний шепіт Бояна завис у густому від видінь минулого повітрі на півслові… Його долоні, що гріли ступні Анастасії, злегка здригнулися. Він підвів голову, подивився на вузьке вікно-бійницю вгорі тьмяної ке
2026.07.13
09:31
Таксопарку міського шофер
Пішоходом працює тепер.
Залишкове пальне
Він продасть і гульне,
Як і всякий місцевий шофер.
А товариш його на «Рено»
Перевозить усяке майно
Пішоходом працює тепер.
Залишкове пальне
Він продасть і гульне,
Як і всякий місцевий шофер.
А товариш його на «Рено»
Перевозить усяке майно
2026.07.13
06:49
Прибите хвилями до берега,
Лежить загублене весло
І все вслухається у шерехи,
Яким утратило число.
Але не чутно веслувальника
Гребків вздовж берега давно, -
Отож у руки віршувальника
Потрапить зрештою воно...
Лежить загублене весло
І все вслухається у шерехи,
Яким утратило число.
Але не чутно веслувальника
Гребків вздовж берега давно, -
Отож у руки віршувальника
Потрапить зрештою воно...
2026.07.12
21:59
Заплющив очі. Темрява сліпа
Минуле та майбутнє застелила.
Посеред ночі витончене "па"
Виконує нічне ясне світило.
Слова юрби, солоні, мов ропа,
Окупували правду, цвіллю вкрили.
Наївне серце сольно виступа
Минуле та майбутнє застелила.
Посеред ночі витончене "па"
Виконує нічне ясне світило.
Слова юрби, солоні, мов ропа,
Окупували правду, цвіллю вкрили.
Наївне серце сольно виступа
2026.07.12
19:49
Очі срібні дзеркал,
Вкриті ковдрою ноги,
Світ здивованих…спів,
Відчайдушне тепер,
Чи до сну берегам
В журавлях одноногих,
У тонкому відлунні
Вкриті ковдрою ноги,
Світ здивованих…спів,
Відчайдушне тепер,
Чи до сну берегам
В журавлях одноногих,
У тонкому відлунні
2026.07.12
15:11
Могутнє царство Лідія лежить,
Малоазійські обійма простори
Від Чорного по Середземне море.
На сході Галіс стрімко з гір біжить.
Нема царя могутніше, ніж Крез,
Нема царя багатшого за нього.
Йому, напевно помагають боги.
А у царя найбільший інтерес
Малоазійські обійма простори
Від Чорного по Середземне море.
На сході Галіс стрімко з гір біжить.
Нема царя могутніше, ніж Крез,
Нема царя багатшого за нього.
Йому, напевно помагають боги.
А у царя найбільший інтерес
2026.07.12
13:42
Насувається сніг всеохопний,
Він тотальний, могутній, німий.
То нахабний, як збуджений гопник,
То пестливий, сумний, осяйний.
Насувається сніг так епічно,
Наче думи, поеми зими.
Насувається катастрофічно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Він тотальний, могутній, німий.
То нахабний, як збуджений гопник,
То пестливий, сумний, осяйний.
Насувається сніг так епічно,
Наче думи, поеми зими.
Насувається катастрофічно,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
2026.06.20
2026.06.18
2026.06.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про картоплю
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про картоплю
Садили картоплю ми у дідуся.
Він ямки копає, а ми із сестрою,
Кидаємо в ямки картоплю обоє
В надії, що скоро закінчиться вся.
Вже сонечко добре з небес припіка.
Дідусь утомився та й ми ледве ходим.
Уже посадили ледь не пів городу.
Аж ось і бабуся обідать гука.
Ми хутко докидали те, що лишалось,
За стіл попід вишню в тіньок подались,
А там, як наїлися і напились
То відпочивати в траву повкладались.
Я ж надто цікавий, щоб просто поспать,
Питаннями став дідуся діставати:
- Хто перший картоплю надумав саджати,
Щоб можна його незлим словом згадать?
- Раніше картоплі в Європі не знали.
Колись у Америці інки жили,
Тож перші саджати її й почали.
- А як та картопля в Європу попала?
- То вже як Колумб край далекий відкрив,
То звідти іспанці й привезли те диво.
Щоправда, в Європі дивилися криво,
Вважали, що чорт в землю то посадив.
Тож «яблуком чортовим» часом і звали.
Бо ж їли не те, що росте у землі,
А ягоди, бачили, ті, чималі,
Які по цвітінню на ній достигали.
А в них же отрута. Хтось часом вмирав.
Верталися знову до каші та хліба.
Воно, хоч жилося і голодно, ніби,
Але краще їсти провірених страв.
І, як не старались були королі,
Щоб змусити люд ту картоплю садити.
Один обіцяв за то гроші платити,
Другий за непослух карати велів…
Та темний народ за старого тримався,
Від голоду пух та картоплю не їв.
Як переконати тих впертих ослів?
І, якось, француз Пармантьє здогадався.
Ділянку картоплею він засадив
Й, коли вже картопля взялась достигати,
Поставив круг поля він роту солдатів
І слух розпустити по селах велів,
Що тих, хто посміє картоплю ту красти,
Чекає уже із сокирою кат…
А сам уночі прибирав тих солдат.
Ну, як було людям у гріх не упасти?
Солодкий же, бач, заборонений плід,
Відомо то людям іще від Адама.
Тож люди картоплю тягли лантухами,
А згодом, як кажуть, і «тронувся лід».
В Росії ж з картоплею лихо було.
Петро ще з Голландії лантух доставив,
Хоча й не довів до кінця тої справи.
По ньому ще років багато пройшло,
Коли Катерина за справу взялася.
Та вперся народ забобонний, однак,
І справа не рушила з місця ніяк.
Уже при Миколі, що Палкіним звався,
Був виданий ним «височайший указ»
Ростити картоплю повсюдно… Якраз!..
Російський мужик враз за вила узявся:
Що їм замість ріпи підсовує «власть»?
І бились до смерті вони «за свободу».
Багато лягло у тих бунтах народу…
Та, врешті, картопля і там прижилась.
- А звідки картопля взялася у нас?
- Завезли німецькі колись колоністи.
Вони уже вміли й ростити, і їсти…
Хоча… рідний дід мій розказував раз
Історію трохи другу про ті справи.
Тоді іще й німців не було у нас.
А цар чи московський, чи інший якраз
Купити картоплі в Європу направив.
Купили чи лантух, чи, може, і два.
Везуть із солдатами по оба боки.
Бо ж час був непевний. Не ступиш і кроку.
Хто зна, що байрак чи то пуща хова?
Та, як не старались - з бідою зустрілись:
У лісі напали на них гультяї.
І голови склали солдати свої,
А слідом на небі й посли опинились.
Взялись гультяї злато-срібло шукать,
Бо що ж можна везти в такій охороні?
Огледіли все: і карету, і коні.
Та лише два лантуха там і лежать.
А в лантухах тих якісь овочі дивні.
Хтось взяв та надгриз і одразу скрививсь:
«Гидота! Тверде! - та й пошпурив у ліс,-
Такого не їстимуть, мабуть, і свині!»
Почухав потилицю був отаман.
Він же сподівався багатством розжитись.
Ну, коней візьмуть. Вони можуть згодитись.
А більше чого і узяти нема.
Карету у нетрі велів відтягти,
На землю із лантухів повисипати.
Ніколи не зайвина лантухи мати…
«Гидоту» ж землею велів загребти.
Було то все ранньої, кажуть, весни.
А влітку із Криму верталася валка,
Минули спокійно розбійницьку балку
І на ніч спочити спинились вони.
Поставили мажі навколо свої,
Багаття розклали, вечеряти стали.
І так комарі кляті їх допікали,
Що ледь дочекались, щоб гурт весь поїв.
Тоді отаман і говорить: «Давай
Накидаєм зелені в наше багаття.
Вогню нам не треба, а диму багато…
Он, бач, над дорогою густо трава».
І рвати бадилля вони почали,
А з ним іще грудки якісь витягають.
Не перебирають, в багаття кидають,
Поки густий дим в небеса повалив.
А потім спокійно уклалися спать,
Лишивши, звичайно, надійну сторожу.
Вночі гультяї ще навідатись можуть,
Від ночі усякого можна чекать.
Але, слава Богу, ніхто не напав,
Ніякі розбійники їх не чіпали.
Коли готувати сніданок почали,
То кухар грудки оті повигрібав,
Аби на вогні саламаху зварити.
Хтось грудку узяв - вона тепла, м’яка.
Почав куштувати – смачнюча така,
Лиш трішечки треба її посолити.
Допалися хлопці до дива, умить
Поїли усе, а тоді гуртом взяли
Ті овочі дивні з землі накопали,
Щоб дома в городі собі посадить.
А скоро від них розійшлася вона.
Картоплею, правда, ще не називали,
Десь бульбою, десь мандибуркою стала,
А десь бараболя, бандурка. Одна
Ще приказка в діда з часів тих була:
«Бандурку Господь сотворив задля того,
Щоб бідному шкуру було драти з кого!»
Відтоді картопля у нас і пішла,
Казав мені дід. Зовсім інше наука
Розказує нам у розумних книжках…
Так, біля картоплі робота важка,
Але ж і смачнюча, скажу я вам, штука.
Він ямки копає, а ми із сестрою,
Кидаємо в ямки картоплю обоє
В надії, що скоро закінчиться вся.
Вже сонечко добре з небес припіка.
Дідусь утомився та й ми ледве ходим.
Уже посадили ледь не пів городу.
Аж ось і бабуся обідать гука.
Ми хутко докидали те, що лишалось,
За стіл попід вишню в тіньок подались,
А там, як наїлися і напились
То відпочивати в траву повкладались.
Я ж надто цікавий, щоб просто поспать,
Питаннями став дідуся діставати:
- Хто перший картоплю надумав саджати,
Щоб можна його незлим словом згадать?
- Раніше картоплі в Європі не знали.
Колись у Америці інки жили,
Тож перші саджати її й почали.
- А як та картопля в Європу попала?
- То вже як Колумб край далекий відкрив,
То звідти іспанці й привезли те диво.
Щоправда, в Європі дивилися криво,
Вважали, що чорт в землю то посадив.
Тож «яблуком чортовим» часом і звали.
Бо ж їли не те, що росте у землі,
А ягоди, бачили, ті, чималі,
Які по цвітінню на ній достигали.
А в них же отрута. Хтось часом вмирав.
Верталися знову до каші та хліба.
Воно, хоч жилося і голодно, ніби,
Але краще їсти провірених страв.
І, як не старались були королі,
Щоб змусити люд ту картоплю садити.
Один обіцяв за то гроші платити,
Другий за непослух карати велів…
Та темний народ за старого тримався,
Від голоду пух та картоплю не їв.
Як переконати тих впертих ослів?
І, якось, француз Пармантьє здогадався.
Ділянку картоплею він засадив
Й, коли вже картопля взялась достигати,
Поставив круг поля він роту солдатів
І слух розпустити по селах велів,
Що тих, хто посміє картоплю ту красти,
Чекає уже із сокирою кат…
А сам уночі прибирав тих солдат.
Ну, як було людям у гріх не упасти?
Солодкий же, бач, заборонений плід,
Відомо то людям іще від Адама.
Тож люди картоплю тягли лантухами,
А згодом, як кажуть, і «тронувся лід».
В Росії ж з картоплею лихо було.
Петро ще з Голландії лантух доставив,
Хоча й не довів до кінця тої справи.
По ньому ще років багато пройшло,
Коли Катерина за справу взялася.
Та вперся народ забобонний, однак,
І справа не рушила з місця ніяк.
Уже при Миколі, що Палкіним звався,
Був виданий ним «височайший указ»
Ростити картоплю повсюдно… Якраз!..
Російський мужик враз за вила узявся:
Що їм замість ріпи підсовує «власть»?
І бились до смерті вони «за свободу».
Багато лягло у тих бунтах народу…
Та, врешті, картопля і там прижилась.
- А звідки картопля взялася у нас?
- Завезли німецькі колись колоністи.
Вони уже вміли й ростити, і їсти…
Хоча… рідний дід мій розказував раз
Історію трохи другу про ті справи.
Тоді іще й німців не було у нас.
А цар чи московський, чи інший якраз
Купити картоплі в Європу направив.
Купили чи лантух, чи, може, і два.
Везуть із солдатами по оба боки.
Бо ж час був непевний. Не ступиш і кроку.
Хто зна, що байрак чи то пуща хова?
Та, як не старались - з бідою зустрілись:
У лісі напали на них гультяї.
І голови склали солдати свої,
А слідом на небі й посли опинились.
Взялись гультяї злато-срібло шукать,
Бо що ж можна везти в такій охороні?
Огледіли все: і карету, і коні.
Та лише два лантуха там і лежать.
А в лантухах тих якісь овочі дивні.
Хтось взяв та надгриз і одразу скрививсь:
«Гидота! Тверде! - та й пошпурив у ліс,-
Такого не їстимуть, мабуть, і свині!»
Почухав потилицю був отаман.
Він же сподівався багатством розжитись.
Ну, коней візьмуть. Вони можуть згодитись.
А більше чого і узяти нема.
Карету у нетрі велів відтягти,
На землю із лантухів повисипати.
Ніколи не зайвина лантухи мати…
«Гидоту» ж землею велів загребти.
Було то все ранньої, кажуть, весни.
А влітку із Криму верталася валка,
Минули спокійно розбійницьку балку
І на ніч спочити спинились вони.
Поставили мажі навколо свої,
Багаття розклали, вечеряти стали.
І так комарі кляті їх допікали,
Що ледь дочекались, щоб гурт весь поїв.
Тоді отаман і говорить: «Давай
Накидаєм зелені в наше багаття.
Вогню нам не треба, а диму багато…
Он, бач, над дорогою густо трава».
І рвати бадилля вони почали,
А з ним іще грудки якісь витягають.
Не перебирають, в багаття кидають,
Поки густий дим в небеса повалив.
А потім спокійно уклалися спать,
Лишивши, звичайно, надійну сторожу.
Вночі гультяї ще навідатись можуть,
Від ночі усякого можна чекать.
Але, слава Богу, ніхто не напав,
Ніякі розбійники їх не чіпали.
Коли готувати сніданок почали,
То кухар грудки оті повигрібав,
Аби на вогні саламаху зварити.
Хтось грудку узяв - вона тепла, м’яка.
Почав куштувати – смачнюча така,
Лиш трішечки треба її посолити.
Допалися хлопці до дива, умить
Поїли усе, а тоді гуртом взяли
Ті овочі дивні з землі накопали,
Щоб дома в городі собі посадить.
А скоро від них розійшлася вона.
Картоплею, правда, ще не називали,
Десь бульбою, десь мандибуркою стала,
А десь бараболя, бандурка. Одна
Ще приказка в діда з часів тих була:
«Бандурку Господь сотворив задля того,
Щоб бідному шкуру було драти з кого!»
Відтоді картопля у нас і пішла,
Казав мені дід. Зовсім інше наука
Розказує нам у розумних книжках…
Так, біля картоплі робота важка,
Але ж і смачнюча, скажу я вам, штука.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
