Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.27
22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
2026.04.27
21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
2026.04.27
19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
2026.04.27
16:08
Кораблі нашого жеребу
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
2026.04.27
11:45
Час іде скрадливо і неспішно
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
2026.04.27
10:59
Хто постіль розстеляє?
Хміль чи боги?
Вівчар блаженний ?
Мармуру жарина?
Бажання, сенс,
Питоме животіння,
Маяк в молитві
Хміль чи боги?
Вівчар блаженний ?
Мармуру жарина?
Бажання, сенс,
Питоме животіння,
Маяк в молитві
2026.04.27
10:34
Знайди розраду, де її нема в помині.
В минуле стежка лопухами заросла.
На роздоріжжі рип'яхи і конюшина,
А на бруківці - кропива і ковила.
Ковтають сиві небеса хмарини спілі,
Немов колись зефір місцеві дітлахи.
Покинутих приміщень сходи задубілі
В минуле стежка лопухами заросла.
На роздоріжжі рип'яхи і конюшина,
А на бруківці - кропива і ковила.
Ковтають сиві небеса хмарини спілі,
Немов колись зефір місцеві дітлахи.
Покинутих приміщень сходи задубілі
2026.04.27
06:34
гуляти із батьками в парк роззиратися на каруселі на інших людей із дітьми скриньки із морозивом а ще там сухий лід · оркестр із репродукторів виконує щось життєстверджувальне чим не едем але морозива ніколи не досить · роззиратися на газетний автомат 60х
2026.04.27
05:51
Там немає ні вікон, ні стін,
Ні упертої в небо покрівлі, -
Тільки плач господині, як дзвін,
Б'ється навкруг руїни будівлі.
Там немає нічого уже,
Крім побитої цегли і тиньки,
Які сумно щодня стереже
Від біди збожеволіла жінка...
Ні упертої в небо покрівлі, -
Тільки плач господині, як дзвін,
Б'ється навкруг руїни будівлі.
Там немає нічого уже,
Крім побитої цегли і тиньки,
Які сумно щодня стереже
Від біди збожеволіла жінка...
2026.04.26
23:37
На свято життя абонемент не купиш.
Старечий маразм правителів успішно пережив часи СРСР і досі в світовому тренді.
Кремлівський медвежатник міняє пуйло на бухло.
Заполоханий диктатор міняє клаустрофобію на бункерофілію.
Хто панічно боїться ни
2026.04.26
20:41
І
Повільно не вмирає Україна
і поки ще воює, то жива,
та марно не міняємо слова
позиченого у поляків гімну,
аби не в’яла слава бойова.
Коли усе покладено на карту,
цей засіб оправдовує мету.
Повільно не вмирає Україна
і поки ще воює, то жива,
та марно не міняємо слова
позиченого у поляків гімну,
аби не в’яла слава бойова.
Коли усе покладено на карту,
цей засіб оправдовує мету.
2026.04.26
17:26
хотів би обійняти друзів
яких все менше рік у рік
щось відкладав усе не встиг
сказати
наче би не мусив
повіщо врочити
загин загуба згин
усякий в космосі своїм
яких все менше рік у рік
щось відкладав усе не встиг
сказати
наче би не мусив
повіщо врочити
загин загуба згин
усякий в космосі своїм
2026.04.26
17:11
Коли на нас напали москалі,
То багатьом то дивним видавалось.
Вони ж своїми, начебто здавались,
Мов рідні діти одної землі.
Звідкіль у них жорстокість та взялась?
Тож на монголів, іго їх звертали,
Мовляв, від них їх предки нахапали.
Вони ж слов‘яни
То багатьом то дивним видавалось.
Вони ж своїми, начебто здавались,
Мов рідні діти одної землі.
Звідкіль у них жорстокість та взялась?
Тож на монголів, іго їх звертали,
Мовляв, від них їх предки нахапали.
Вони ж слов‘яни
2026.04.26
17:08
ти знову бігаєш по колу
і бачиш спалах у вікні
який збігає по стіні
в кімнату тиху , захололу
де вже шукає валідолу
рука для серця у борні,
щоб стати враз котигорошком -
і бачиш спалах у вікні
який збігає по стіні
в кімнату тиху , захололу
де вже шукає валідолу
рука для серця у борні,
щоб стати враз котигорошком -
2026.04.26
13:52
Коли впаду осіннім листям
У суєту, у сонми снів,
Коли нудьга моторним лисом
Увірветься у магму днів,
Коли проб'є жорстоким списом
Прозріння серце у вогні,
Тоді прийди у ці простори
У суєту, у сонми снів,
Коли нудьга моторним лисом
Увірветься у магму днів,
Коли проб'є жорстоким списом
Прозріння серце у вогні,
Тоді прийди у ці простори
2026.04.26
11:19
Ще тримається
ця дивна звичка
думати про втрачене,
обминаючи себе.
А воно чекає на всіх
зі знахідками
у печерах наших помилок,
ні – не зі скелетами
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...ця дивна звичка
думати про втрачене,
обминаючи себе.
А воно чекає на всіх
зі знахідками
у печерах наших помилок,
ні – не зі скелетами
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
2026.03.31
2026.03.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про людину
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про людину
Було це у часи настільки давні,
Що тільки Бог їх, мабуть, рахував,
Бо він тоді якраз велику справу
Світобудови тільки розпочав.
По молодості, що там його роки!
Експеримент він вирішив почать:
Створити світ і дочекатись, поки
Не з’явитися, кому б міг передать
Хай не весь світ, хоча б його частину.
Я думаю, що власне – бо, того
На цій Землі створив Господь людину
Подібною до образу свого.
Створив. А сам узявсь спостерігати,
Для нього ж, мабуть, також дивина,
Як на землі почне порядкувати
І швидко розумнішати вона.
Але дарма. Світ був занадто гарний -
На всій Землі неначе справжній рай.
Навіщо сили витрачати марно,
Бери собі плоди з дерев зривай.
У затінку лежи та плюй у небо
І можеш хоч нічого не робить,
Бо дав Господь усього, що їй треба
Для того аби безтурботно жить.
Ні, бачить Бог, не буде з того діла.
З легкого хліба розуму нема.
Що легко далось й сліду не лишило,
Бо хто ж таке у пам ‘яті трима?
Легким достаткам і ціна подібна.
Тож, у якийсь там, теж далекий рік
Бог зрозумів – змінити щось потрібно
І надіслав на Землю льодовик.
Це було наче вигнання із раю.
З достатків повних зразу у нужду.
Навколо землю сніг і лід вкривають,
А від плодів немає і сліду.
Як хочеш жити, то берись за розум,
Як хочеш їсти – добувай іди.
А по землі розгулюють морози
Не доберешся, навіть, до води.
В нужді великій гартувались люди,
В борні щоденній добували хліб.
І виживали лише сильні й мудрі,
Бо інші того просто не змогли б.
Пройшли віки важкого виживання,
Ціною всього були кров і піт.
І кожен день, прожитий, як останній,
Складався у потік прожитих літ
Людина важко пізнавала ціну
Того, що їй потрібно для життя,
Але інакше бути й не повинно,
Бо пам’ять краща через відчуття.
Побачив Бог, нарешті, що людина
Навчилась жити, а не існувать,
Що і собі, і світу знає ціну
І вирішив полегшення їй дать.
Прийшло на Землю Божим повелінням,
Що людям вже й не снилося, мабуть,
Таке жадане всьому потепління,
Усе росте, річки із гір течуть.
Хоча не було того раю,
З якого Бог творіння починав.
Щорічно холод налітав до краю,
Щоб льодовик ніхто не забував.
А людям за старання в нагороду
Бог дав немало від своїх щедрот,
Для спраги прохолодну чисту воду,
Хліб для життя – найвищу з нагород.
Ту нагороду, як найвищу ціну
Людина потом має здобувать.
На це спроможна лиш вона єдина:
І добувать і іншим дарувать.
Що тільки Бог їх, мабуть, рахував,
Бо він тоді якраз велику справу
Світобудови тільки розпочав.
По молодості, що там його роки!
Експеримент він вирішив почать:
Створити світ і дочекатись, поки
Не з’явитися, кому б міг передать
Хай не весь світ, хоча б його частину.
Я думаю, що власне – бо, того
На цій Землі створив Господь людину
Подібною до образу свого.
Створив. А сам узявсь спостерігати,
Для нього ж, мабуть, також дивина,
Як на землі почне порядкувати
І швидко розумнішати вона.
Але дарма. Світ був занадто гарний -
На всій Землі неначе справжній рай.
Навіщо сили витрачати марно,
Бери собі плоди з дерев зривай.
У затінку лежи та плюй у небо
І можеш хоч нічого не робить,
Бо дав Господь усього, що їй треба
Для того аби безтурботно жить.
Ні, бачить Бог, не буде з того діла.
З легкого хліба розуму нема.
Що легко далось й сліду не лишило,
Бо хто ж таке у пам ‘яті трима?
Легким достаткам і ціна подібна.
Тож, у якийсь там, теж далекий рік
Бог зрозумів – змінити щось потрібно
І надіслав на Землю льодовик.
Це було наче вигнання із раю.
З достатків повних зразу у нужду.
Навколо землю сніг і лід вкривають,
А від плодів немає і сліду.
Як хочеш жити, то берись за розум,
Як хочеш їсти – добувай іди.
А по землі розгулюють морози
Не доберешся, навіть, до води.
В нужді великій гартувались люди,
В борні щоденній добували хліб.
І виживали лише сильні й мудрі,
Бо інші того просто не змогли б.
Пройшли віки важкого виживання,
Ціною всього були кров і піт.
І кожен день, прожитий, як останній,
Складався у потік прожитих літ
Людина важко пізнавала ціну
Того, що їй потрібно для життя,
Але інакше бути й не повинно,
Бо пам’ять краща через відчуття.
Побачив Бог, нарешті, що людина
Навчилась жити, а не існувать,
Що і собі, і світу знає ціну
І вирішив полегшення їй дать.
Прийшло на Землю Божим повелінням,
Що людям вже й не снилося, мабуть,
Таке жадане всьому потепління,
Усе росте, річки із гір течуть.
Хоча не було того раю,
З якого Бог творіння починав.
Щорічно холод налітав до краю,
Щоб льодовик ніхто не забував.
А людям за старання в нагороду
Бог дав немало від своїх щедрот,
Для спраги прохолодну чисту воду,
Хліб для життя – найвищу з нагород.
Ту нагороду, як найвищу ціну
Людина потом має здобувать.
На це спроможна лиш вона єдина:
І добувать і іншим дарувать.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
