Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
2026.11.22
18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
2026.11.22
18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
2026.11.22
17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
2026.11.22
14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
2026.11.22
13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про людину
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про людину
Було це у часи настільки давні,
Що тільки Бог їх, мабуть, рахував,
Бо він тоді якраз велику справу
Світобудови тільки розпочав.
По молодості, що там його роки!
Експеримент він вирішив почать:
Створити світ і дочекатись, поки
Не з’явитися, кому б міг передать
Хай не весь світ, хоча б його частину.
Я думаю, що власне – бо, того
На цій Землі створив Господь людину
Подібною до образу свого.
Створив. А сам узявсь спостерігати,
Для нього ж, мабуть, також дивина,
Як на землі почне порядкувати
І швидко розумнішати вона.
Але дарма. Світ був занадто гарний -
На всій Землі неначе справжній рай.
Навіщо сили витрачати марно,
Бери собі плоди з дерев зривай.
У затінку лежи та плюй у небо
І можеш хоч нічого не робить,
Бо дав Господь усього, що їй треба
Для того аби безтурботно жить.
Ні, бачить Бог, не буде з того діла.
З легкого хліба розуму нема.
Що легко далось й сліду не лишило,
Бо хто ж таке у пам ‘яті трима?
Легким достаткам і ціна подібна.
Тож, у якийсь там, теж далекий рік
Бог зрозумів – змінити щось потрібно
І надіслав на Землю льодовик.
Це було наче вигнання із раю.
З достатків повних зразу у нужду.
Навколо землю сніг і лід вкривають,
А від плодів немає і сліду.
Як хочеш жити, то берись за розум,
Як хочеш їсти – добувай іди.
А по землі розгулюють морози
Не доберешся, навіть, до води.
В нужді великій гартувались люди,
В борні щоденній добували хліб.
І виживали лише сильні й мудрі,
Бо інші того просто не змогли б.
Пройшли віки важкого виживання,
Ціною всього були кров і піт.
І кожен день, прожитий, як останній,
Складався у потік прожитих літ
Людина важко пізнавала ціну
Того, що їй потрібно для життя,
Але інакше бути й не повинно,
Бо пам’ять краща через відчуття.
Побачив Бог, нарешті, що людина
Навчилась жити, а не існувать,
Що і собі, і світу знає ціну
І вирішив полегшення їй дать.
Прийшло на Землю Божим повелінням,
Що людям вже й не снилося, мабуть,
Таке жадане всьому потепління,
Усе росте, річки із гір течуть.
Хоча не було того раю,
З якого Бог творіння починав.
Щорічно холод налітав до краю,
Щоб льодовик ніхто не забував.
А людям за старання в нагороду
Бог дав немало від своїх щедрот,
Для спраги прохолодну чисту воду,
Хліб для життя – найвищу з нагород.
Ту нагороду, як найвищу ціну
Людина потом має здобувать.
На це спроможна лиш вона єдина:
І добувать і іншим дарувать.
Що тільки Бог їх, мабуть, рахував,
Бо він тоді якраз велику справу
Світобудови тільки розпочав.
По молодості, що там його роки!
Експеримент він вирішив почать:
Створити світ і дочекатись, поки
Не з’явитися, кому б міг передать
Хай не весь світ, хоча б його частину.
Я думаю, що власне – бо, того
На цій Землі створив Господь людину
Подібною до образу свого.
Створив. А сам узявсь спостерігати,
Для нього ж, мабуть, також дивина,
Як на землі почне порядкувати
І швидко розумнішати вона.
Але дарма. Світ був занадто гарний -
На всій Землі неначе справжній рай.
Навіщо сили витрачати марно,
Бери собі плоди з дерев зривай.
У затінку лежи та плюй у небо
І можеш хоч нічого не робить,
Бо дав Господь усього, що їй треба
Для того аби безтурботно жить.
Ні, бачить Бог, не буде з того діла.
З легкого хліба розуму нема.
Що легко далось й сліду не лишило,
Бо хто ж таке у пам ‘яті трима?
Легким достаткам і ціна подібна.
Тож, у якийсь там, теж далекий рік
Бог зрозумів – змінити щось потрібно
І надіслав на Землю льодовик.
Це було наче вигнання із раю.
З достатків повних зразу у нужду.
Навколо землю сніг і лід вкривають,
А від плодів немає і сліду.
Як хочеш жити, то берись за розум,
Як хочеш їсти – добувай іди.
А по землі розгулюють морози
Не доберешся, навіть, до води.
В нужді великій гартувались люди,
В борні щоденній добували хліб.
І виживали лише сильні й мудрі,
Бо інші того просто не змогли б.
Пройшли віки важкого виживання,
Ціною всього були кров і піт.
І кожен день, прожитий, як останній,
Складався у потік прожитих літ
Людина важко пізнавала ціну
Того, що їй потрібно для життя,
Але інакше бути й не повинно,
Бо пам’ять краща через відчуття.
Побачив Бог, нарешті, що людина
Навчилась жити, а не існувать,
Що і собі, і світу знає ціну
І вирішив полегшення їй дать.
Прийшло на Землю Божим повелінням,
Що людям вже й не снилося, мабуть,
Таке жадане всьому потепління,
Усе росте, річки із гір течуть.
Хоча не було того раю,
З якого Бог творіння починав.
Щорічно холод налітав до краю,
Щоб льодовик ніхто не забував.
А людям за старання в нагороду
Бог дав немало від своїх щедрот,
Для спраги прохолодну чисту воду,
Хліб для життя – найвищу з нагород.
Ту нагороду, як найвищу ціну
Людина потом має здобувать.
На це спроможна лиш вона єдина:
І добувать і іншим дарувать.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
