Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
колись, багато літ тому,
але і досі в ній та сила,
що Бог послав тоді йому.
Тож хочу жити в тій країні
де весь народ – одна сім’я,
в козацькому зростать корінні,
вино немов
у часі вистояне в гротах -
якось бо мо'....
бо може мить прийде дозріла -
хтось надіп'є
на смак терпке, з дубових діжок,
вино оте.
І сльота, ніби магма мовчання.
Так вода досягає душі
У бездушнім німім проминанні.
Так вода досягає єства,
Найсвятіших основ і законів.
І народиться думка жива
Світло зробилось і чисто.
Звуки і запахи квітня
легко котились крізь місто.
Ей, зупинись незнайомцю
і охмілій з її світла.
Місто скорилося сонцю —
Коли все свистіло й жбурляло під ламаним дахом.
Чим міг пригостити її я в квартирі своїй?
Вином молодим та густим обліпиховим чаєм.
Вона не просила ніколи мене ні про що,
Дивилась в вікно, як стікають потока
Промайне, може, часом тінь.
Чи то птах який пролетить,
Чи то форкне в тумані кінь.
Попід верби вогонь горить,
Хтось багаття в траві розклав.
Дим в тумані не розрізнить.
Мабуть, хтось на спочинок став.
Стає далекою для нас торішня близькість.
Твоя безпристрасність нагадує фетиш.
А наше спільне де могло подітись?
Направду може бути все страшніш -
До царства тіней ти зійшла ще взимку,
А я не знав, і слухав La Mattchic
Неначе навкруги сказилися:
Щоби нiхто не вiдчував розлуки,
Метеликом у скло не билися.
Цвiтуть сади та аромат розпуки.
Пташки спiвати вже втомилися.
Весняний вiтер пiдхопив пiд руки
для цього придуманий ші
у нього є точні рими
а також вірші для душі
не питай про ормузьку кризу
про кордицепс і мікропластик
про те чи майбутній антихрист
буде сином ілона маска
великі, і свої, й чужі,
і безрозмірної душі,
та не усіх піймає Лета,
неуловимі силуети
багатобожжя – міражі.
У вирій рано ще летіти,
а як немає вороття,
Польща здалека.
Польща зблизька –
Тихої ночі, наче причаєні,
В польську вчаровані,
Польську вивчаємо.
Мов відчиняємо навстежінь вікна,
Аби вдихнути свіже повітря,
Дзвонить гучно в неділю дзвіниця.
Ми з тобою зав’язані путами,
Що не можемо вкотре звільнитись?
Хоч життя розділило нас смугою,
Та мені чомусь стало замало.
Я все більше завівся та слухаю,
бо серце міць бере від них
і воскресає в новій силі
вогнем курганів вікових.
Як сонце в хмарах чи туманах
дає лиш знать, що є воно,
так і Жар-птиця в цих курганах
Неповторимі доля і судьба
і очевидно – це одне й те саме,
як човник із паперу – орігамі,
так само, як життя – це боротьба,
як сум, жура і туга – це журба
поета над печальними рядками...
...............................
Комплексна експертиза підтвердила: картину створено у 1840-х роках, і вона належить пензлю Кобзаря.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
З Іосіфа Бродського. Післямова до байки. Відповідь на анкету.
куди тобі сиру шматок?
Щоб каркати поночі, щойно
оброниш? – картати лісок?"
"Ні! Вільсі чужий, або вéрбі,
яким довжина – основне,
сир з місяцем схожий в ущербі.
Він профілем звабив мене".
"Ти радше своя астрономам,
вороно, чим жертва лисиць.
Я бачу, дісталось воронам
у профіль не менше краси".
"Це я сподівалася шлюбу,
і, поки не здибався лис,
помножила рису сугубу
на скибку і декілька сліз".
***
Відповідь на анкету
За віком я би посідав уже
пост в уряді. Не по мені лише
а) їхніх цифр стовпці, б) їх інтриги,
в) габардинові цупкі вериги.
За демократії чи в пазурах тирана,
з обіймів й виспані, встають миністри рано,
і мало в світі що огидніш спозаранок
за пухлі течки їхні й зав’язки на бантик.
Нестерпні їхні килими – самим узором
вітіюватим із його підзолом
із мікрофончиків, з безбарвним пилом мішаних –
поживи пагонам могутнім діл намічених.
Тим пак дратує зір фільонка з плінтусом,
коричневість ця, прямокутність з примісом
освічености; цей рельєф вівса з пшеницею
і контури держави форми шніцеля.
Ні, я зажду з посадою міністра.
Все хутко обрида мені, що прикро.
А ще – непам’ять на імéна та по батькові.
Либонь, це отроцтва взнаки гріхи онанові.
Коли з вітчизною стосунки усвідомлюю,
я впізнаю її в лице, тим паче – голою:
лице в неї – моє, і я второпав це.
Катма, пак уряду, що так себе соромиться,
чи я – не член його. Звиняйте, різко мовлено:
мені, нівроку, щось таки пороблено,
чого не виправиш ні виборчими списками,
ні жодним кодексом, ні просто різками.
Лиш ті вдостояться звання громадянина,
хто в жодний чин не покладеться ні на
кого – від урядовців до наркотиків –
за винятком хіба самих себе і ходиків,
хто їх затятіш і не згоден з роллю гвинтика,
щоб де – цілком природна річ, чи – дич яка,
не смів з-за спини натякати усевидячий
портрет начальника з цвяха, від жаху ціпнучи.
-----------------------------------
И. Бродский
Послесловие к басне (1993)
"Еврейская птица ворона,
зачем тебе сыра кусок?
Чтоб каркать во время урона,
терзая продрогший лесок?"
"Нет! Чуждый ольхе или вербе,
чье главное свойство - длина,
сыр с месяцем схож на ущербе.
Я в профиль его влюблена".
"Точней, ты скорее астроном,
ворона, чем жертва лисы.
Но профиль, присущий воронам,
пожалуй не меньшей красы".
"Я просто мечтала о браке,
пока не столкнулась с лисой,
пытаясь помножить во мраке
свой профиль на сыр со слезой".
(1993)
***
ОТВЕТ НА АНКЕТУ
По возрасту я мог бы быть уже
в правительстве. Но мне не по душе
а) столбики их цифр, б) их интриги,
в) габардиновые их вериги.
При демократии, как и в когтях тирана,
разжав объятия, встают министры рано,
и отвратительней нет ничего спросонок,
чем папка пухлая и бантики тесемок.
И, в свой черед, невыносим ковер с узором
замысловатым и с его подзолом
из микрофончиков, с бесцветной пылью смешанных,
дающий сильные побеги мыслей бешеных.
Но нестерпимее всего филенка с плинтусом,
коричневость, прямоугольность с привкусом
образования; рельеф овса, пшеницы ли,
и очертания державы типа шницеля.
Нет, я не подхожу на пост министра.
Мне все надоедает слишком быстро.
Еще — я часто забываю имя-отчество.
Наверно, отрочество мстит, его одрочество.
Когда ж о родине мне мысль приходит в голову,
я узнаю ее в лицо, тем паче — голую:
лицо у ней — мое, и мне не нравится.
Но нет правительства, чтоб с этим чувством справиться,
иль я — не член его. Я мог сказать бы проще, но
во мне, наверно, что-то так испорчено,
что не починишь ни отверткой выборов,
ни грубым кодексом, ни просто выпоров.
Лишь те заслуживают званья гражданина,
кто не рассчитывает абсолютно ни на
кого — от государства до наркотиков —
за исключением самих себя и ходиков,
кто с ними взапуски спешит, настырно тикая,
чтоб где — естественная вещь, где — дикая
сказать не смог бы, даже если поднатужится,
портрет начальника, оцепенев от ужаса.
1993
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. Горбунов і Горчаков (VІІІ - ХІV) "
