Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
З Іосіфа Бродського. Післямова до байки. Відповідь на анкету.
куди тобі сиру шматок?
Щоб каркати поночі, щойно
оброниш? – картати лісок?"
"Ні! Вільсі чужий, або вéрбі,
яким довжина – основне,
сир з місяцем схожий в ущербі.
Він профілем звабив мене".
"Ти радше своя астрономам,
вороно, чим жертва лисиць.
Я бачу, дісталось воронам
у профіль не менше краси".
"Це я сподівалася шлюбу,
і, поки не здибався лис,
помножила рису сугубу
на скибку і декілька сліз".
***
Відповідь на анкету
За віком я би посідав уже
пост в уряді. Не по мені лише
а) їхніх цифр стовпці, б) їх інтриги,
в) габардинові цупкі вериги.
За демократії чи в пазурах тирана,
з обіймів й виспані, встають миністри рано,
і мало в світі що огидніш спозаранок,
за пухлі течки їхні й зав’язки на бантик.
Нестерпні їхні килими – самим узором
вітіюватим зі його підзолом
зі мікрофончиків, з безбарвним пилом мішаних –
поживи пагонам могутнім діл намічених.
Тим пак дратує зір фільонка з плінтусом,
коричневість ця, прямокутність з примісом
освічености; цей рельєф вівса з пшеницею
і контури держави форми шніцеля.
Ні, я зажду з посадою міністра.
Все хутко обрида мені, що прикро.
А ще – непам’ять на імéна та по батькові.
Либонь, це отроцтва взнаки гріхи онанові.
Коли з вітчизною стосунки усвідомлюю,
я впізнаю її в лице, тим паче – голою:
лице в неї – моє, і я второпав це.
Катма, пак уряду, що так себе соромиться,
чи я – не член його. Звиняйте, різко мовлено:
мені, нівроку, щось таки пороблено,
чого не виправиш ні виборчими списками,
ні жодним кодексом, ні просто різками.
Лиш ті вдостояться звання громадянина,
хто в жодний чин не покладеться ні на
кого – від урядовців до наркотиків –
за винятком хіба самих себе і ходиків,
хто їх затятіш і не згоден з роллю гвинтика,
щоб де – цілком природна річ, чи – дич яка,
не смів з-за спини натякати усевидячий
портрет начальника з цвяха, від жаху ціпнучи.
-----------------------------------
И. Бродский
Послесловие к басне (1993)
"Еврейская птица ворона,
зачем тебе сыра кусок?
Чтоб каркать во время урона,
терзая продрогший лесок?"
"Нет! Чуждый ольхе или вербе,
чье главное свойство - длина,
сыр с месяцем схож на ущербе.
Я в профиль его влюблена".
"Точней, ты скорее астроном,
ворона, чем жертва лисы.
Но профиль, присущий воронам,
пожалуй не меньшей красы".
"Я просто мечтала о браке,
пока не столкнулась с лисой,
пытаясь помножить во мраке
свой профиль на сыр со слезой".
(1993)
***
ОТВЕТ НА АНКЕТУ
По возрасту я мог бы быть уже
в правительстве. Но мне не по душе
а) столбики их цифр, б) их интриги,
в) габардиновые их вериги.
При демократии, как и в когтях тирана,
разжав объятия, встают министры рано,
и отвратительней нет ничего спросонок,
чем папка пухлая и бантики тесемок.
И, в свой черед, невыносим ковер с узором
замысловатым и с его подзолом
из микрофончиков, с бесцветной пылью смешанных,
дающий сильные побеги мыслей бешеных.
Но нестерпимее всего филенка с плинтусом,
коричневость, прямоугольность с привкусом
образования; рельеф овса, пшеницы ли,
и очертания державы типа шницеля.
Нет, я не подхожу на пост министра.
Мне все надоедает слишком быстро.
Еще — я часто забываю имя-отчество.
Наверно, отрочество мстит, его одрочество.
Когда ж о родине мне мысль приходит в голову,
я узнаю ее в лицо, тем паче — голую:
лицо у ней — мое, и мне не нравится.
Но нет правительства, чтоб с этим чувством справиться,
иль я — не член его. Я мог сказать бы проще, но
во мне, наверно, что-то так испорчено,
что не починишь ни отверткой выборов,
ни грубым кодексом, ни просто выпоров.
Лишь те заслуживают званья гражданина,
кто не рассчитывает абсолютно ни на
кого — от государства до наркотиков —
за исключением самих себя и ходиков,
кто с ними взапуски спешит, настырно тикая,
чтоб где — естественная вещь, где — дикая
сказать не смог бы, даже если поднатужится,
портрет начальника, оцепенев от ужаса.
1993
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. Горбунов і Горчаков (VІІІ - ХІV) "
