Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Один сумлінний батько вчув,
що за кордон дітей учитись відправляють,
і що того, хто десь за морем був,
від не-бувалого – й на вигляд відрізняють.
І от, не пасти задніх щоб,
На бусурманській лютні дощу,
Ми танцюємо
Божевільні танці пролісків,
Що цвітуть лише у вигадках
Їжаків маленького лісу
Вчора.
Ми креслимо
Замало, якщо ти серйозний ерудит,
Для написання навіть прози.
Хоча про Ксерокса ти можеш розповісти
Не тільки уривками службових розмов.
І пишеш вірша про своє – про зустрічі,
Природно, що не для баталій,
від діда і до каті
щоби поїсти на обід
сякої благодаті
дід переважно мовчазний
триндіти не привиклий
тут батько по 50 розлив
бере із нього приклад
вітає ласкаво:
ось львівський пряник,
каша і кава.
Ось почуття й думки найсвітліші,
це тобі радість прямо спросоння -
сяючі вірші,
Боже, зглянься, зійди і годи нам!
Друг мій взяв автомата і скрився,
а я ждав і складав лік годинам...
Скільки літ нами разом прожито
ще з дитинства, де мрії прозорі...
Він любив так співати про жито,
Проніс крізь життя швидкоплинне.
Історія - "задовільно"
Комунізм науковий - "добре"
Провокаторська справа - "відмінно".
І додому назад вже нема вороття.
В пащу звіра іду, відганяючи втому,
У жаданні нового-старого буття.
Я іду у туман, я долаю тяжіння
Всіх минулих кайданів, тіней і проклять.
Я іду крізь полон і зірок мерехтіння
Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
Не бачу кількох, з ким колись довелося
Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
Летять їхні душі в простори надземні,
А я все шукаю отут надаремне.
Та все ж на часину розраджує
Як глину чортяки під явором місять ,
Сполоханий пугач минає узлісся
І голосом вченим співає… В Сумах
Наглядач за волею ставить «Сто тисяч».
Актори із шкіри вздовж фабули лізуть.
Глядач недолугий кляне закулісу
вони: смарагдові, блаватні, пречудові.
Їм певно сняться зорі світанкові,
жар-птиці дивні на Мальдівських островах.
Щасливі люди розчиняються в добрі,
у мандрах водять білі каравели;
а раптом в чуйнім серці зах
Боязко ховаючись повсюди
Від отих, кому час ніпочім,
Що мрійливо до світанку блудять.
Тиша уляглася на стежках
І таїться в темені глибокій,
Поки двох тих не проймає страх,
Поки землю укриває спокій...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
З Іосіфа Бродського
і одна у кутку гукала мені: "Молодий!
Молодий, ходи, кому я кажу, сюди".
І я йшов, хоча був ще замолоду сідий.
Червоніли у другій, як дранка зі стін, ножі,
і обрубок бовтався в яйцях, шептав "Біжи".
Позаяк не міг ворухнути бодай ноги,
у ній більш було простору, чим снаги.
Третю – щомога товсто вкутував пил, як жир
пустоти, бо у ній ніколи ніхто не жив.
І це надило мене більше, ніж отчий дім,
бо частенько траплялось і поза ним.
А четверту згадати б радий, але не зміг,
бо у ній було, що у звивинах лобових.
Отже, я ще живий. Горіло там, далебіг,
або – лопнули труби; от я і збіг.
------------------------------
И. Бродский
В этой комнате пахло тряпьем и сырой водой,
и одна в углу говорила мне: "Молодой!
Молодой, поди, кому говорю, сюда".
И я шел, хотя голова у меня седа.
А в другой - красной дранкой свисали со стен ножи,
и обрубок, качаясь на яйцах, шептал: "Бежи!"
Но как сам не в пример не мог шевельнуть ногой,
то в ней было просторней, чем в той, другой.
В третьей - всюду лежала толстая пыль, как жир
пустоты, так как в ней никто никогда не жил.
И мне нравилось это лучше, чем отчий дом,
потому что так будет везде потом.
А четвертую рад бы вспомнить, но не могу,
потому что в ней было как у меня в мозгу.
Значит, я еще жив. То ли там был пожар,
либо - лопнули трубы; и я бежал.
1986
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. Післямова до байки. Відповідь на анкету."
