ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Бойко
2020.11.25 00:30
Ведмежа конституція Кроляча проституція Теляча інституція Псяча контрибуція Мавпяча еволюція Бананова революція Заяча позиція Бичача амбіція Котяча композиція Індича інквізиція Свиняча пропозиція Тхоряча опозиція

Олена Багрянцева
2020.11.24 22:17
Прогноз на завтра: вітряно і сніг.
Грудневий жаль у грудях, як загроза.
Ти нетерпляче станеш на поріг,
Укритий смогом втоми і доріг,
В моїх обіймах грітись від морозу.
Ти несміливо станеш на поріг…

Переведу годинники назад.

Олександр Бобошко Заколотний
2020.11.24 21:02
Побіг по сир до супермаркета «Мишоловка»,
а там товари
вже два тижні
як подорожчали.
Людей до біса. Вже розкуплено все солодке;
нестерпні черги

Іван Потьомкін
2020.11.24 19:32
Вертали козаки в рідну Україну
І так говорили молодій дівчині:
«У нас Дніпр – як море, де там твому Дону.
В нас хати біленькі у садочках тонуть.
В нас пісні вогнисті, наче січа, танці,
Та ж і сотник, бачиш, мов у лихоманці».
Повірила Галя клятим буз

Роксолана Вірлан
2020.11.24 17:18
Не те щоб ніч, - а радше - чорний злак....
Не те щоб злак, - а зірна зав'язь думки,
Що вплила, ненароком, - просто так,
В зіницю нашорошену відунки.

І вгледіла...і вгледіла стара,
Що блиск осінній,стовчений бісятком,
Босятком вітру - свистом по

Олександр Сушко
2020.11.24 17:03
Ви помітили, що чоловік та жінка навіть гавкають по різному? Я не кажу про силу звуку чи тональність. Зрозуміло, що у чоловіків голос набагато нижчий за частотою та амплітудою, оскільки довжина зв’язок більша, аніж у прекрасної половини статі. Я кажу про

Серго Сокольник
2020.11.24 14:04
Поминальним вогнем догорів
День, що з рештою нас розлучив...
...мов крадій до скарбниці царів,
Підбирав я до тебе ключі.
Скоро осінь лелечим ключем
Нашу пам"ять замкне на замок...
Ти побудеш зі мною іще,
Наш допоки не кінчено строк?

Тетяна Левицька
2020.11.24 11:18
Перший сніг, заметіль,
сліпить очі, сльозяться на вітру,
наскрізь дме навкруги,
увірвалась раптово зима
в моє місто осіннє,
у жовто-гарячу палітру
понасипала крейди,
інакшої фарби нема

Сергій Губерначук
2020.11.24 08:47
На неоднаковому полі,
що сяє від зорі до сну,
я зустрічав мінливу долю,
нечисту і ясну.

Вона то в санях серед снігу,
застрягне, лізе чи повзе,
то в яґуаровому бігу

Ярослав Чорногуз
2020.11.24 08:17
Голі віти, вітер безголосий,
І обличчя саду вже старе.
Гребінь загубила пізня осінь -
Опадає листя із дерев.

Голі віти щуляться, мов терни,
Пройми усміхаються вікон.
Сутінь насувається химерна,

Володимир Бойко
2020.11.24 02:35
«Товарищ москаль, на Украину шуток не скаль» - але москалі Маяковського не чують. Та які там сівозміни, коли скрізь по полю міни. Поганий той генерал, що не уявляє себе рядовим солдатом. Краще бути оббріхуваним, ніж оплакуваним. Краще посваритися з др

Ярослав Чорногуз
2020.11.23 20:05
Шановна редакціє “Поетичних Майстерень”, уся ПееМівська родино!

Щиро вражений, здивований і зворушений присвоєнням мені високого статусу майстра R1.
Висловлюю свою найщирішу вдячність моєму доброму другові, адміністратору і власникові сайту Володими

Євген Федчук
2020.11.23 19:41
В давнину в любистку дівчаток купали,
Щоб вони із того гарні виростали.
Щоб любили хлопців гарненькі дівчата,
Хлопчиків в любистку слід було купати.
Ще дівчаткам в ліжко той любисток клали,
Щоб не чуже – власне щастя обирала.
І щоб було щастя з нею

Тетяна Левицька
2020.11.23 10:01
Дорогий, шановний редакторе "Поетичних Майстерень" пане Володимире! Хочу Вам щиро подякувати, що дослухалися до мого прохання і підвищили статус Ярославу Чорногузу! Дуже приємно, що наші думки співпадають і що сайт - "Поетичні Майстерні" підтримує по

Микола Соболь
2020.11.23 09:11
Олжа, здається, нині у ціні.
Нещирість – смуток засіває в серці.
Країна потопає у війні,
зійшлися воля і неволя в герці.

Була надія: зломимо хребта
корупції – заживемо, панове!
Чи вдача нині в козаків не та?

Тетяна Левицька
2020.11.23 08:59
Не ридай, моя ластівко, смуток мине,
перша зморшка, так личить печалі.
Об дороги круті, тільки оком моргнеш,
не одні ще зітруться сандалі.
Кожен хрест свій несе від народження й до
тих хвилин, що закриють повіки.
Та в дуплі сива пташка в'є тепле г
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Валерій Докид
2020.11.18

Владислав Сотніков
2020.11.17

К Ґерц
2020.10.15

Нікітіна Вікторія
2020.09.18

Ріша Бо
2020.09.07

Катя Мушаровская Кетрин
2020.09.04

Лідія Скрипка
2020.09.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Петро Скоропис (1980) / Вірші

 З Іосіфа Бродського.

I


"Він був таким зухвалим, що запрагнув
себе пізнать..." Не більше, і не менше:
себе самого. Ідучи на цей,
властиво, мужній крок, він попередньо
озброївся був дзеркалом, та згодом,
уваживши, що головна задача
не в тім, щоб роздивитись, а у тім,
щоб виповісти бачене голландцям,
він взявся за офортну голку і
удався до оповідань.
Об чім же
він оповів нам? Що він роздививсь?

Він виявив у дзеркалі лице,
яке саме у знакомитім сенсі
є дзеркалом.
І усілякий вираз
обличчя є зображення того,
що коїться з людиною насправді.
А міркувати є над чим:
і сумнів,
і розпач, і надії, й гнівний сміх –
як те не дивно – і окремі риси
обличчя здатні виказати нам
суттєво різні гами почувань.
І дивовижа те, що прикінці,
на зміну гніву, гіркоті, надіям
і подиву є у додачу маска
супокою – і навіть видається,
що це саме свічадо від своїх
обов’язків відмовитись не проти,
і стати просто склом, не даючи
і світлу і пітьмі в собі спинятись.

Таким побачив він своє лице.
І узагальнив, що людина в стані
оговтатись і опісля потал,
що горе або радість рівним чином
їй личать: як то розкіш у одежі
царів. Чи діри – в лахах злидаря.
Він все приміряв і рішив, що все
приміряне пасує до мірила.

II
І отоді він озирнувся вкіл.
На иншого дивитись маєш право
лише як слід розгледівши себе.
І чередою перед ним пішли
аптекарі, письменники, солдати
з ловцями пацюків, жиди, купці –
Голандія дивилася на нього,
як в дзеркало. І дзеркало змогло
правдиво – для десятків поколінь –
вмістити всю Голандію і те, що
одна-єдина річ в собі єднала
ці – молоді, старі – усі обличчя.
Що світлом звуть цю посполиту річ.
Обличчя різні там, де різне світло:
Одні, немов проміння лампи, повні
просвітленя. А инші більш подібні
поверхні, що вбирає світло лампи.
У цім – вся суть відмінностей.
А той,
ким світло це творилось, своєчасно
(завбачливо, принаймні) дав нам тінь.
А тіні не лише нема без світла,
при нім вони й співставні з ним, і навіть
над ним не без окремих переваг.

І усілякі вирази облич –
розгубленість, надія, гнів, погроза
і навіть зовні незворушна маска
супокою – не так гримаси долі
або судоми мускулів лиця,
як дар і примха світла.
Тільки ці
дві речі – тінь і світло – з нас і творять
людей.
Не згодні?
Що ж, поставте дослід:
гасіть свічки, позапинайте вікна.
Чим у пітьмі суцільній будуть лиця?

III
Та люди думають инакше. Люди
гадають, що удатні самотужки
на вчинок, на кохання, на обман,
або пророцтва навіть.
Менше з тим,
вони лиш користаються зі світла
і часто схильні зловживати ним,
як річчю, що придбали за безцінь.
Одні це світло застують другим.
А другі просто уникають світла.
А треті залюбки затьмарять світ
парсуною своєю – й так буває.
А для когось воно зненацька гасне.

IV
І щойно воно гасне для того,
кого кохали, а для нас не гасне,
і ти у змозі бачити хіба
отих, кого і бачити не хочеш
(зосібна і передусім – себе),
тоді ти погляд звернеш свій на те,
що досі виглядало тлом хіба-що
портретів і полотен
– до землі...

Трагедія завершена. Актор
іде собі. Але лишилась сцена
– на ній життя лише розпочалося.

Що ж, у подяку долі зобрази
зі усією пристрастю цю сцену.

Ти закінчив свій монолог. Вона ж
переживе твої слова, твій голос
і грім аплодисментів, і мовчанку,
яка, зазвичай, чутна краще після
аплодисментів. Зрештою, – тебе,
що також пережив це все.

V
Еге ж,
ти знав про це раніше.
І така ось
є стежка до пітьми.
Та чи доконче
жахний цей морок? Позаяк пітьма
– це давня форма застороги світла
від зайвих трат, инакша форма сну,
подоба передишки.
А художник –
художник має бачити крізь морок.

Що ж, він і бачить. Риси лиць.
Шматок піткань якийсь. Краї підводи.
Потилицю чиюсь. Дерева. Глек.
Усе це – ніби сновидіння світла,
що тимчасово спить глибоким сном.

Аби колись прокинутись зненацька.

--------------------------

Иосиф Бродский

Рембрандт. Офорты
I

"Он был настолько дерзок, что стремился
познать себя..." Не больше и не меньше,
как самого себя.
Для достиженья этой
недостижимой цели он сначала
вооружился зеркалом, но после,
сообразив, что главная задача
не столько в том, чтоб видеть, сколько в том,
чтоб рассказать о виденном голландцам,
он взялся за офортную иглу
и принялся рассказывать.
О чем же
он нам поведал? Что он увидал?

Он обнаружил в зеркале лицо,
которое само в известном смысле
есть зеркало.
Любое выраженье
лица - лишь отражение того,
что происходит с человеком в жизни.
А происходит разное:
сомненья,
растерянность, надежды, гневный смех -
как странно видеть, что одни и те же
черты способны выразить весьма
различные по сути ощущенья.
Еще страннее, что в конце концов
на смену гневу, горечи, надеждам
и удивлению приходит маска
спокойствия - такое ощущенье,
как будто зеркало от всех своих
обязанностей хочет отказаться
и стать простым стеклом, и пропускать
и свет и мрак без всяческих препятствий.

Таким он увидал свое лицо.
И заключил, что человек способен
переносить любой удар судьбы,
что горе или радость в равной мере
ему к лицу: как пышные одежды
царя. И как лохмотья нищеты.
Он все примерил и нашел, что все,
что он примерил, оказалось впору.

II

И вот тогда он посмотрел вокруг.
Рассматривать других имеешь право
лишь хорошенько рассмотрев себя.
И чередою перед ним пошли
аптекари, солдаты, крысоловы,
ростовщики, писатели, купцы -
Голландия смотрела на него
как в зеркало. И зеркало сумело
правдиво - и на многие века -
запечатлеть Голландию и то, что
одна и та же вещь объединяет
все эти - старые и молодые - лица;
и имя этой общей вещи - свет.

Не лица разнятся, но свет различен:
Одни, подобно лампам, изнутри
освещены. Другие же - подобны
всему тому, что освещают лампы.
И в этом - суть различия.
Но тот,
кто создал этот свет, одновременно
(и не без оснований) создал тень.
А тень не просто состоянье света,
но нечто равнозначное и даже
порой превосходящее его.

Любое выражение лица -
растерянность, надежда, глупость, ярость
и даже упомянутая маска
спокойствия - не есть заслуга жизни
иль самых мускулов лица, но лишь
заслуга освещенья.
Только эти
две вещи - тень и свет - нас превращают
в людей.

Неправда?
Что ж, поставьте опыт:
задуйте свечи, опустите шторы.
Чего во мраке стоят ваши лица?

III

Но люди думают иначе. Люди
считают, что они о чем-то спорят,
поступки совершают, любят, лгут,
пророчествуют даже.
Между тем,
они всего лишь пользуются светом
и часто злоупотребляют им,
как всякой вещью, что досталась даром.
Одни порою застят свет другим.
Другие заслоняются от света.
А третьи норовят затмить весь мир
своей персоной -всякое бывает.
А для иных он сам внезапно гаснет.

IV

И вот когда он гаснет для того,
кого мы любим, а для нас не гаснет
когда ты можешь видеть только лишь
тех, на кого ты и смотреть не хочешь
(и в том числе, на самого себя),

тогда ты обращаешь взор к тому,
что прежде было только задним планом
твоих портретов и картин -
к земле...

Трагедия окончена. Актер
уходит прочь. Но сцена - остается
и начинает жить своею жизнью.

Что ж, в виде благодарности судьбе
изобрази со всею страстью сцену.

Ты произнес свой монолог. Она
переживет твои слова, твой голос
и гром аплодисментов, и молчанье,
столь сильно осязаемое после
аплодисментов. А потом --тебя,
все это пережившего.

V

Ну, что ж,
ты это знал и раньше. Это - тоже
дорожка в темноту.
Но так ли надо
страшиться мрака? Потому что мрак
всего лишь форма сохраненья света
от лишних трат, всего лишь форма сна,
подобье передышки.
А художник -
художник должен видеть и во мраке.

Что ж, он и видит. Часть лица.
Клочок какой-то ткани. Краешек телеги.
Затылок чей-то. Дерево. Кувшин.
Все это как бы сновиденья света,
уснувшего на время крепким сном.

Но рано или поздно он проснется.

(1971)


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-10-31 12:45:29
Переглядів сторінки твору 205
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.773 / 5.4)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.254 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.757
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ПЕРЕКЛАДИ
Автор востаннє на сайті 2020.11.25 02:09
Автор у цю хвилину відсутній