Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
І освітлює звідти пітьму
Піроманом підпалений порох,
Я не знаю навіщо й чому!
Роздивлятися та міркувати
Заважають земні комарі.
То й втікаю знадвору до хати,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «курли», неспішний постук дятл
саме життя моє
як не сховаюся швидко
то вищезну ізнічев’я
герць і діти
за пострілами тими
за пострілами тими
Імперії очолюють царі,
але не менш відомі їхні коні:
це буцефали, інцитати... поні,
яких сідлають бовдури старі,
точніше, русофіли-упирі
із пиками каліґул та неронів
і новоявлені поводирі,
Для усіх пропащих і бичів,
Розмалюю стіни, наче Нарбут,
Не знайшовши до небес ключів.
Душу для вітрів усіх відкрию.
Хай панує хуга, як мана.
І знайду у попелі надію.
Так прогріли злеглий сніг,
Що від болю він аж плаче
Та спливає із доріг.
І брудними потічками
Наповняє рівчаки, -
І вузенькими струмками
Проникає до ріки.
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
А судноплавству не навчали
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
З Іосіфа Бродського.
ні! як станція з назвою "Виріца", або "Тарту".
Та насуваються нівідки одноманітні лиця,
місцини, буцім учора внесені спіхом в карту,
і заповнюють вакуум. Мабуть, ми геть невдатні
окаменіти пам’ятником. Певно, у наших венах
не удоста поваплено. "В нашім роду – в ваганні
ти б підмітила, – не було ні воєнних,
ні великих мислителів". Дійсно бо: невським струмам
зайвого відображення ноша й геть непосильна!
Де там матері та її каструлям
вціліти в перспективі, перейначеній життям сина!
Ось бо і сніг, білий мармур бідноти, микаючись без тіла
тане, злигавшись з немочами клітинок –
калічних звивин! – знати, як ти воліла,
– пудрячи щоку, бачитись напослідок.
От і стискай потилицю з її болем назирці,
бубони у млу "вмерла, вмерла", аби не чути,
як міста рвуть цупкі піткання сирій сітківці,
ситі дзенькотом здаваної посуди.
--------------------
И. Бродский
Мысль о тебе удаляется, как разжалованная прислуга,
нет! как платформа с вывеской "Вырица" или "Тарту".
Но надвигаются лица, не знающие друг друга,
местности, нанесенные точно вчера на карту,
и заполняют вакуум. Видимо, никому из
нас не сделаться памятником. Видимо, в наших венах
недостаточно извести. "В нашей семье, - волнуясь,
ты бы вставила, - не было ни военных,
ни великих мыслителей". Правильно: невским струям
отраженье еще одной вещи невыносимо.
Где там матери и ее кастрюлям
уцелеть в перспективе, удлиняемой жизнью сына!
То-то же снег, этот мрамор для бедных, за неименьем тела
тает, ссылаясь на неспособность клеток -
то есть, извилин! - вспомнить, как ты хотела,
пудря щеку, выглядеть напоследок.
Остается, затылок от взгляда прикрыв руками,
бормотать на ходу "умерла, умерла", покуда
города рвут сырую сетчатку из грубой ткани,
дребезжа, как сдаваемая посуда.
1985
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. Рембрандт. Офорти.Перед пам’ятником Пушкіну в Одесі"
