Я знову чую голос твій тужливий
на пустирях, і гавкання бульдогів,
і рідний слід шукаю в млі околиць,
і знову бачу скрізь різдвяну хвою
і вогники, шипучі у заметах.
Ніщо твою не викаже адресу
точніше зойку, що блукає поніч,
як чиста, кришталева крапля трути.
Тепер і я стрічаю рік Новий
на пустирі, в німому хороводі,
і гаснуть свічі давні у мені,
і по устах біжить вино Трістана.
Уперше я на зов не озиваюсь…
Я віднедавна бачу і без світла.


----------------------

И. Бродский


Сонет (Я снова слышу голос твой тоскливый…)

Я снова слышу голос твой тоскливый
на пустырях – сквозь хриплый лай бульдогов,
и след родной ищу в толпе окраин,
и вижу вновь рождественскую хвою
и огоньки, шипящие в сугробах.
Ничто верней твой адрес не укажет,
чем этот крик, блуждающий во мраке
прозрачною, хрустальной каплей яда.
Теперь и я встречаю новый год
на пустыре, в бесшумном хороводе,
и гаснут свечи старые во мне,
а по устам бежит вино Тристана,
я в первый раз на зов не отвечаю.
С недавних пор я вижу и во мраке.
1962