Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.22
14:23
Леонід Радін (1860-1900)
Друзі, сміливо, у ногу!
Дух зміцнимо в боротьбі.
В царство свободи дорогу
ми проторуєм собі.
Вийшли ми всі із народу,
Друзі, сміливо, у ногу!
Дух зміцнимо в боротьбі.
В царство свободи дорогу
ми проторуєм собі.
Вийшли ми всі із народу,
2026.02.22
12:08
У подорожах дивних, безкінечних
Себе я загублю в знов знайду.
Готель - то вічний і правдивий речник,
Який відверне горе і біду.
У подорожах загублю частини
Самого себе, спогадів, ідей.
Так протікають дорогі години
У сяйві днів і темноті ночей.
Себе я загублю в знов знайду.
Готель - то вічний і правдивий речник,
Який відверне горе і біду.
У подорожах загублю частини
Самого себе, спогадів, ідей.
Так протікають дорогі години
У сяйві днів і темноті ночей.
2026.02.22
11:57
Поставим все це ми на паузу…
Розвієм дим і «вовчі» спалахи.
Гармат попросим балалайкати
Діалектично, врівень гамузу…
Переосмислим все схоронене
На полі нашого осмислення,
А хто призвав сюди гнобителя —
Попросим, щоб було відновлене…
Розвієм дим і «вовчі» спалахи.
Гармат попросим балалайкати
Діалектично, врівень гамузу…
Переосмислим все схоронене
На полі нашого осмислення,
А хто призвав сюди гнобителя —
Попросим, щоб було відновлене…
2026.02.22
10:08
Нейлоновим пензлем малює любов —
ромашкове поле на срібних шпалерах,
і очі п'ють очі навпроти, немов
солодке вино з кришталевих фужерів.
Розмова джерельним струмком жебонить,
чечітку вистукують пульси ритмічно.
Завмерли у чуйних обіймах в цю мить
ромашкове поле на срібних шпалерах,
і очі п'ють очі навпроти, немов
солодке вино з кришталевих фужерів.
Розмова джерельним струмком жебонить,
чечітку вистукують пульси ритмічно.
Завмерли у чуйних обіймах в цю мить
2026.02.22
06:58
Діти міряють калюжі
Попри те, що йде війна,
Бо малечі не байдуже
Їхня площа й глибина.
Дітворі завжди цікаво
Що і як, коли та де
Гра нова або забава
На появу їхню жде.
Попри те, що йде війна,
Бо малечі не байдуже
Їхня площа й глибина.
Дітворі завжди цікаво
Що і як, коли та де
Гра нова або забава
На появу їхню жде.
2026.02.21
23:55
Хмурий день тамує втому,
вечір ще ген-ген,
мліє в закутку тісному
одинокий клен.
Пнеться вгору міст горбатий,
як у небо трап.
І мов тріснув звід щербатий –
зверху кап та кап.
вечір ще ген-ген,
мліє в закутку тісному
одинокий клен.
Пнеться вгору міст горбатий,
як у небо трап.
І мов тріснув звід щербатий –
зверху кап та кап.
2026.02.21
21:45
Люблю дитячі голоси,
Де правих і неправих не існує,
Бо в річище одне зливаються усі,
Де фінал спірок - руки на плечі,
Щирі обійми, скріплені сміхом.
А як не терпиться довести правоту кулаками,
Того приборкують силою до пам’яті.
…Пригадую своє дитин
Де правих і неправих не існує,
Бо в річище одне зливаються усі,
Де фінал спірок - руки на плечі,
Щирі обійми, скріплені сміхом.
А як не терпиться довести правоту кулаками,
Того приборкують силою до пам’яті.
…Пригадую своє дитин
2026.02.21
18:46
Мені хоча б одну розмову,
Єдиний вечір нам на двох!
Щоб написавши епілог,
Я все сказав, моя Любове!
Псує дорогу кольорову
Байдужості отруйний смог.
Мені хоча б одну розмову,
Єдиний вечір нам на двох!
Щоб написавши епілог,
Я все сказав, моя Любове!
Псує дорогу кольорову
Байдужості отруйний смог.
Мені хоча б одну розмову,
2026.02.21
15:17
Мова змучена, та не зраджена.
Як трава в полі скошена,
у стоги складена,
у снопи зв'язана,
колосок до колосся,
у вінок слово вплелося...
Міцно скріплене однодумк
Як трава в полі скошена,
у стоги складена,
у снопи зв'язана,
колосок до колосся,
у вінок слово вплелося...
Міцно скріплене однодумк
2026.02.21
14:28
Експерт на експерті…
Брехня на брехні.
Нескорені вперті
Зросли у вогні…
Проплачено з крові
Майбутнє картин,
Де хвилі Дніпрові,
Де Матір і Син.
Брехня на брехні.
Нескорені вперті
Зросли у вогні…
Проплачено з крові
Майбутнє картин,
Де хвилі Дніпрові,
Де Матір і Син.
2026.02.21
13:50
Вона не просто звук, не просто певні знаки,
А сила роду, велич і вогонь любові.
Це шепіт трав, це крик відваги, розквіт маків
Що крізь віки несли нам пращури у мові.
Вона - як теплий з печі хліб, що пахне домом,
Як - перша ніжна пісня, що співала м
А сила роду, велич і вогонь любові.
Це шепіт трав, це крик відваги, розквіт маків
Що крізь віки несли нам пращури у мові.
Вона - як теплий з печі хліб, що пахне домом,
Як - перша ніжна пісня, що співала м
2026.02.21
12:55
Позаростали чагарем стежки,
барвінком устелилися дороги
і вулиці околиць, по яких
поза ярами через байраки
пішло моє дитинство босоноге
шукати щастя більше як було
у затишку ошатного подвір’я,
куди жар-птиця уронила пір’я,
барвінком устелилися дороги
і вулиці околиць, по яких
поза ярами через байраки
пішло моє дитинство босоноге
шукати щастя більше як було
у затишку ошатного подвір’я,
куди жар-птиця уронила пір’я,
2026.02.21
11:27
Потрапити під дощ, під вістря тихих крапель,
Померти й народитись для бурь і потрясінь.
Поставити в літописі вже остаточну краплю,
Яка вартує тисяч знеславлених зусиль.
Потрапити під дощ, в оновлення і свіжість,
Очиститись від скверни забріхан
Померти й народитись для бурь і потрясінь.
Поставити в літописі вже остаточну краплю,
Яка вартує тисяч знеславлених зусиль.
Потрапити під дощ, в оновлення і свіжість,
Очиститись від скверни забріхан
2026.02.21
10:28
Чи гостей незваних тіні,
чи примари за вікном...
Ніч зійшла із височіні
оксамитовим рядном.
В грудях серце дрібно гупа,
мить – і вискочить ось-ось.
Задрижав небесний купол,
мов його хитає хтось.
чи примари за вікном...
Ніч зійшла із височіні
оксамитовим рядном.
В грудях серце дрібно гупа,
мить – і вискочить ось-ось.
Задрижав небесний купол,
мов його хитає хтось.
2026.02.21
10:25
Невдовзі ранок... До світання
очей склепити не вдалось.
Погасла зіронька остання,
запіють півні вже ось-ось.
Палають у каміні дрова,
мигтить у сутінках стіна,
а за вікном передранкова,
очей склепити не вдалось.
Погасла зіронька остання,
запіють півні вже ось-ось.
Палають у каміні дрова,
мигтить у сутінках стіна,
а за вікном передранкова,
2026.02.21
10:23
Томливе безсоння зі мною зжилось,
я марно його не тривожу.
Турботливо ніч присипляє когось,
а я все заснути не можу.
До мли крижаної прикутий рядком,
нікуди від себе не зрушу,
а тиша рапавим сухим язиком
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...я марно його не тривожу.
Турботливо ніч присипляє когось,
а я все заснути не можу.
До мли крижаної прикутий рядком,
нікуди від себе не зрушу,
а тиша рапавим сухим язиком
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.14
2026.02.11
2026.02.05
2026.02.03
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Козак Дума (1958) /
Вірші
/
Думи мої
Пан Ніхто
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Пан Ніхто
Не дисидент я і не політв‘язень,
за булаву гетьманську не борець,
не научився говорити в‘яззю,
іти по трупах до чужих сердець…
Не ліз на трактор взимку на Майдані,
на східнім фронті небо не тримав,
та і у складі жодного із кланів
Вітчизну на шматки не розривав.
Я пан Ніхто, шматочок чорнозему
землі дідів – полів її, ланів.
Із тих, хто щиро любить свою землю,
волошок, маків син і полинів…
Я пан Ніхто, я відголос природи,
один із сотень тисяч трударів,
питомий представник свого народу –
нащадок козаків і кобзарів.
За Кобзаря згадав я недаремно,
такого триста років не було.
Зміліло зовсім за часів буремних
святої Батьківщини джерело…
Я пан Ніхто, своєї син країни,
та чи важливі нині вік і стать…
На терезах майбутнє України –
гуртуймося за нашу долю встать!
А хто отой Ніхто, народе, люде?
Де гетьман і прийдешнього маяк?
Хоч підростають генії усюди,
іуд і дурнів більше… Долі знак?
Тоді не вірю я у ту планиду,
талан її невтішний і гіркий!
Невже у Україні лише гниди
чи сяють нам з небес чужі зірки?
А колективний розум де подівся?
Хоча би кілька сотень, як один!
Чи не тому Тарас наш зажурився
і всіх дотисне мудрий карантин?..
Я пан Ніхто, я син свого народу,
нам чубитися треба перестать.
Щоб захистити землю і свободу –
пора за Україну разом стать!
за булаву гетьманську не борець,
не научився говорити в‘яззю,
іти по трупах до чужих сердець…
Не ліз на трактор взимку на Майдані,
на східнім фронті небо не тримав,
та і у складі жодного із кланів
Вітчизну на шматки не розривав.
Я пан Ніхто, шматочок чорнозему
землі дідів – полів її, ланів.
Із тих, хто щиро любить свою землю,
волошок, маків син і полинів…
Я пан Ніхто, я відголос природи,
один із сотень тисяч трударів,
питомий представник свого народу –
нащадок козаків і кобзарів.
За Кобзаря згадав я недаремно,
такого триста років не було.
Зміліло зовсім за часів буремних
святої Батьківщини джерело…
Я пан Ніхто, своєї син країни,
та чи важливі нині вік і стать…
На терезах майбутнє України –
гуртуймося за нашу долю встать!
А хто отой Ніхто, народе, люде?
Де гетьман і прийдешнього маяк?
Хоч підростають генії усюди,
іуд і дурнів більше… Долі знак?
Тоді не вірю я у ту планиду,
талан її невтішний і гіркий!
Невже у Україні лише гниди
чи сяють нам з небес чужі зірки?
А колективний розум де подівся?
Хоча би кілька сотень, як один!
Чи не тому Тарас наш зажурився
і всіх дотисне мудрий карантин?..
Я пан Ніхто, я син свого народу,
нам чубитися треба перестать.
Щоб захистити землю і свободу –
пора за Україну разом стать!
27,28.02.2021
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
