Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
В двох геніїв закохані,
Серцем тугу розривали,
А як впоратись з недугом,
До пуття не знали.
Та настала та година,
Коли тільки їх підмога
І благословення Бога
як ніколи —
тепер, сьогодні...
Хто збере нас усіх докупи:
слово-зброя
чи слово-купіль,
слово-лезо
чи слово-спалах?
Не зазивай гірке у самоту
Життя звіринцю вздовж стрімкої ринви,
Де кров тече, як золото в Орду.
Вже зацвіли від неї злі жоржини
Між гарпій неолітових* грядок.
З’ясуй-но, спробуй відчуттям рослини,
Я - молекула жовтих вітрів.
Мандрівник із душею артиста,
Сам себе на узбіччі зустрів.
Монолог мій навряд чи хтось прийме...
Прочитають, забудуть - і все.
Поринаю в осінні обійми...
Ми в'язнемо в багні старих ілюзій.
Із трюму виринає лютий кок,
Заплутаний у плетиво алюзій.
Година протікає, ніби мить,
Поранивши напівзабуту вічність
Стилетом непромовлених століть,
Коли ще цінували честь і
одначе здебільшого — текстом, що будить легенди.
У велич не грав і не марив, як інші, він славою,
носив вишиванку, а не оті віденські тренди.
Десь зверхньо шептали: «Дивак той Франко нерозважливий», —
Де спиняюсь, вертаюсь, і заново їду
Аж допоки дістанусь, і побачу тебе
Ей, ей, ей!
Хіба ти проти, щоб тебе любили?
Я мчу із гори на відстані милі
Гультіпаки веселі та п’яні.
Та прийшов кім чен ин
І за пару хвилин
Всі чемнісінькі стали в Пхеньяні.
В штаб-квартирі Об’єднаних Націй
Не бувало дурних ситуацій.
Усмішка свята,
І дорослішає швидко
Пташка золота.
Тепле сяйво у долоні
Ясне сонце ллє -
Розважає люба доня
Серденько моє.
горнилом в потоці образ,
керманичів сіль несолону
в житті споживали не раз.
Чи має цей край оборону?
Чи зміг захиститись хоч раз?
Так виділив край Бог Арону
і панорам засмучених
ні зовсім не канкан
і не кордебалет
багаторічний хлам
нехитро порядкуючи
повіщо грати як
все рівно програєш
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
про якого ми, може, й не чули.
Рось ридає потоками мулу,
стогне Стугна, Славута реве,
в морі сліз потопає минуле...
і ніхто вже не кличе, не зве
як бувало, аж поки забули.
Як подих свічки чи легка печаль.
Слова банальні, стерті і даремні
Нас не зігріють, як сумний причал.
Крізь товщу льоду і завали снігу
Прорветься сонце і торкнеться нас
У метушні і невгамовнім бігу,
Неначе равлик меншовартісний,
На місяць срібний задивляючись,
Шукаючи камінчик якісний.
Приречено і недовірливо
У темних вербах роси грієте,
Їх, ніби оловом, торкаючись —
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
З Іосіфа Бродського. Виступ у Сорбонні.
після п’ятдесяти. Вибудовувати модель
суспільства – й поготів. Спершу слід
навчитись готувати суп, смажити – нехай не ловити –
рибу, варити пристойну каву.
У протилежному випадку, моральні засади
відгонять батьківським паском або перекладом
з німецької. Спершу потрібно
навчитися втрачати, ніж накопичувати,
ненавидіти себе більше, ніж тирана,
роками сплачувати за помешкання половину
мізерної платні – перш ніж просторікувати
про торжество справедливості. Котре настає
завше з запізненням мінімум у чверть сторіччя.
Вивчати працю філософа слід крізь призму
досвіду або ж – у окулярах(що приблизно одне і те ж),
коли літери товпляться і коли
гола красуня на зім’ятому простирадлі знову
для вас – світлина чи репродукція
малярського полотна. Справжнє кохання
на мудрости не наполягає на взаємности
і обертається не шлюбом
у вигляді виданої у Ґетінґені цеглини,
а байдужістю до себе самого,
сором’язливим рум’янцем, инколи – елегією.
(Десь видзвонює трамвай, повіки злипаються,
жовніри повертаються, горлаючи пісень, з борделя,
злива – єдине, що нагадує Гегеля).
Посутність істини полягає у тому, що істини
не існує. Це не звільняє
від відповідальности, а радше навпаки:
етика – той вакуум, що заповнюється людською
поведінкою практично постійно;
той самий, якщо завгодно, космос.
І боги полюбляють добро не за його вічі,
але тому, що без добра вони б не існували.
І вони, своєю чергою, заповнюють вакуум.
І можливо, навіть більш систематично,
ніж ми; бо на нас важко
покладатись. Хоча нас і так більше,
аніж будь-коли, ми – не в Греції,
для нас згубна низька хмарність і, як згадано вище, дощ.
Вивчати філософію слід, коли філософія
вам не потрібна. Коли ви здогадуєтесь,
що стільці у вашій вітальні й Чумацький Шлях
сполучені між собою тіснішим чином,
ніж підстави і наслідки, ніж ви самі
з вашими родичами. І що спільне
у сузір’я зі стільцями – нечулість, нелюдяність.
Це споріднює міцніше, ніж парування
або кров! Природно, що прагнути
уподібнюватися речам не варто. Навпаки, коли
ви хворі, не обов’язково одужувати,
нервувати з власного вигляду. Це те, що дізнаються
люди після п’ятдесяти. От чому вони
инколи, задивляючись у дзеркало, плутають естетику з метафізикою.
--------------------------------
Иосиф Бродский.
«Выступление в Сорбонне»
Изучать философию следует, в лучшем случае,
после пятидесяти. Выстраивать модель
общества – и подавно. Сначала следует
научиться готовить суп, жарить – пусть не ловить —
рыбу, делать приличный кофе.
В противном случае, нравственные законы
пахнут отцовским ремнем или же переводом
с немецкого. Сначала нужно
научиться терять, нежели приобретать,
ненавидеть себя более, чем тирана,
годами выкладывать за комнату половину
ничтожного жалованья – прежде, чем рассуждать
о торжестве справедливости. Которое наступает
всегда с опозданием минимум в четверть века.
Изучать труд философа следует через призму
опыта либо – в очках (что примерно одно и то же),
когда буквы сливаются и когда
голая баба на смятой подстилке снова
дл вас фотография или же репродукция
с картины художника. Истинная любовь
к мудрости не настаивает на взаимности
и оборачивается не браком
в виде изданного в Геттингене кирпича,
но безразличием к самому себе,
краской стыда, иногда – элегией.
(Где-то звенит трамвай, глаза слипаются,
солдаты возвращаются с песнями из борделя,
дождь – единственное, что напоминает Гегеля.)
Истина заключается в том, что истины
не существует. Это не освобождает
от ответственности, но ровно наоборот:
этика – тот же вакуум, заполняемый человеческим
поведением, практически постоянно;
тот же, если угодно, космос.
И боги любят добро не за его глаза,
но потому что, не будь добра, они бы не существовали.
И они, в свою очередь, заполняют вакуум.
И может быть, даже более систематически,
нежели мы: ибо на нас нельзя
рассчитывать. Хотя нас гораздо больше,
чем когда бы то ни было, мы – не в Греции:
нас губит низкая облачность и, как сказано выше, дождь.
Изучать философию нужно, когда философия
вам не нужна. Когда вы догадываетесь,
что стулья в вашей гостиной и Млечный Путь
связаны между собою, и более тесным образом,
чем причины и следствия, чем вы сами
с вашими родственниками. И что общее
у созвездий со стульями – бесчувственность, бесчеловечность.
Это роднит сильней, нежели совокупление
или же кровь! Естественно, что стремиться
к сходству с вещами не следует. С другой стороны, когда
вы больны, необязательно выздоравливать
и нервничать, как вы выглядите. Вот что знают
люди после пятидесяти. Вот почему они
порой, глядя в зеркало, смешивают эстетику с метафизикой.
март 1989
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. Валка. Ілюстрація (Л. Кранах «Венера з яблуками)"
