Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
дивишся у воду
і опускаєш у неї
пожовкле листя і квіти,
як листи в невідомість.
Чи дістануться вони адресата?
Хто буде цим адресатом?
Бог чи зруйноване обличчя часу?
Бо й у речей складні бувають ролі –
Стають, зненацька, цінним подарунком.
Тому – моя, як приклад, парасоля.
Мене охороняла від негоди
Багато років, віддано служила,
Долаючи зі мною перешкоди,
Та вже мене частинку ст
Неприковані, млосні спомини... вічний блюз...
Ніжні дотики, затамовані на устах...
і не знаю я - чи ще дихаю, бо боюсь:
розгубити тебе намистинами пасії,
перекроїти час - зодягнутися в згаслого дим...
Я сумую і су
Колише тишу ніжний вітерець.
Вистукує морзянку на колоді
Завзято-щемно дятел-молодець.
Нарешті літо бабине всміхнулось,
І золотом обсипало мене.
І дивовижним шумовинням чулим
Хтось стелить шлях без перепон
Можливо вже вона підскаже,
Чому тебе так нудить від корон…
2.
Чому тобі до серця ближче
Та значимость, з ім’ям коротким: Вірш
Нема такої сили, щоби знищить
Мать справу з фарбами – не зі словами,
Я б зміг доповнити Чюрльоніса й Ван Гога
У царині, що зветься Деревами.
Я б показав на полотні німому,
Як поспліталися вони в екстазі,
Як посхилялися на тиху перемову,
Часом вчуваю
І дивишся на сонце так,
Немов на лицаря Каяли,
Що подає таємний знак.
Дивитися у вічі правді,
У вічі істині сумній,
Мов пережити час розправи,
Я ж у Котельві був тамтого року,
Як москалі упхались з того боку
І Ромодан нас облягати взявсь.
Про те Мирон словечком лиш згадав,
Мені б хотілось більше розказати,
Як боронились ми від супостата,
Як Ромодан від
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
З Іосіфа Бродського. Дедал у Сицилії
То для критської цариці штучну корову,
аби наставити роги царю, то – лабіринт (уже
для самого царя), щоб утаїти від докучних очей
кепський приплід; то літальний апарат,
коли цар урешті прознав, хто це при його
дворі так зумів забезпечити себе роботою.
Син під час польоту загинув, упавши
в море, як Фаетон, котрий також нехтував
батьківські настанови. Тепер на прибережній скелі
десь у Сицилії, дивлячись перед себе,
сидить глибокий старець, здатний пересуватись
повітрям, якщо немає змоги морем і суходолом.
Усе життя він щось будував, щось винаходив.
Усе життя від цих споруд, від цих винаходів
доводилось тікати, ніби винаходи
та споруди прагнуть збавитись креслень,
як діти, соромлячись батьків. Либонь, це – страх
повторень. На рінь набігають зі плеском хвилі,
позаду синіють зубці місцевих гір – та він
ще змолоду винайшов пилу,
скориставши зовнішню подобу статики й руху.
Старець нагинається і, чіпляючи до щиколотки
довгу нитку, аби не заблукати,
рушає, крекнувши, в бік царства мертвих.
Осінь-зима 1993
Амстердам
---------------------------
Иосиф Бродский
Дедал в Сицилии
Всю жизнь он что-нибудь строил, что-нибудь изобретал.
То для критской царицы искусственную корову,
чтоб наставить рога царю, то - лабиринт (уже
для самого царя), чтоб скрыть от досужих взоров
скверный приплод; то - летательный аппарат,
когда царь наконец дознался, кто это у него
при дворе так сумел обеспечить себя работой.
Сын во время полета погиб, упав
в море, как Фаэтон, тоже некогда пренебрегший
наставленьем отца. Теперь на прибрежном камне
где-то в Сицилии, глядя перед собой,
сидит глубокий старик, способный перемещаться
по воздуху, если нельзя по морю и по суше.
Всю жизнь он что-нибудь строил, что-нибудь изобретал.
Всю жизнь от этих построек, от этих изобретений
приходилось бежать, как будто изобретенья
и постройки стремятся отделаться от чертежей,
по-детски стыдясь родителей. Видимо, это -- страх
повторимости. На песок набегают с журчаньем волны,
сзади синеют зубцы местных гор - но он
еще в молодости изобрел пилу,
использовав внешнее сходство статики и движенья.
Старик нагибается и, привязав к лодыжке
длинную нитку, чтобы не заблудиться,
направляется, крякнув, в сторону царства мертвых.
1993
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
