Пора року – зима. На кордонах супокій. Вві сні,
як у купелі в чімось заміжнім, в’язкім, як варенні.
І над щучим велінням кепкує тремтіння блешні,
і на дрож її ревні праотчі зіниці недремні.
Вдар об землю хвостом, і в морозній грудневій імлі,
ти побачиш, опріч на собі неприкритого страму –
то півмісяць пливе в припорошенім инеєм склі
над хрестами Москви, як зухвала звитяга ісламу.
Онде – бань, що голів, і шпилів – буцім дриґом литок!
Як за смертним порогом, де стрічу навзаєм назначим,
де від пуза кумирень, градирень, кремлів, синагог.
Де і сам – хоч куди, зі своїм мінаретом стоячим.
Не купись на басах, не зірвись на глухій фістулі.
Як не владу лиху, то самі бо себе переборем.
І зубчату пащеку заціп. Яко ціпнути вже на столі,
чи не байдуже геть – помилятися гаком чи морем.

-------------------------------

И. Бродский

Время года — зима. На границах спокойствие. Сны
переполнены чем-то замужним, как вязким вареньем.
И глаза праотца наблюдают за дрожью блесны,
торжествующей втуне победу над щучьим веленьем.
Хлопни оземь хвостом, и в морозной декабрьской мгле
ты увидишь опричь своего неприкрытого срама —
полумесяц плывет в запыленном оконном стекле
над крестами Москвы, как лихая победа Ислама.
Куполов что голов, да и шпилей — что задранных ног.
Как за смертным порогом, где встречу друг другу назначим,
где от пуза кумирен, градирен, кремлей, синагог,
где и сам ты хорош со своим минаретом стоячим.
Не купись на басах, не сорвись на глухой фистуле.
Коль не подлую власть, то самих мы себя переборем.
Застегни же зубчатую пасть. Ибо если лежать на столе,
то не все ли равно ошибиться крюком или морем.

1967-1970