Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Розносить вправно пахощі, як давню мрію.
Багато сонця і багато світла,
І гарантована аромотерапія.
Лаванди диво - фіолет шовковий,
Як океан, хвилює гармонійно душі.
Від негараздів захищає колір.
До рідних тополь і степів,
Зміцнивши надійну основу
З любові, беріз і дубів.
Повернемось у пекторалі,
У вічні слова, у вогонь,
У плетенні диво-спіралі
і говорять щось
наскільки щось це добре
ти не в курсі
а сам збирав би
квіточки на лузі
для милої
котра іде ось-ось
із глечика щербатого
і скрапує сльоза з душі
кровицею розп'ятого.
Пробачте, рідні, що була
подеколи нестримною! —
Пустують нерви, не зі зла,
Супокою час настав, -
Більш не крутишся, як вихор
І не горбишся від справ?
Нічогісінько не знаю
Про той світ без темних стеж, -
Якщо добре так у раю,
То чому мене не звеш?
Відмовлялись від всякого сексу.
Хай пробачить Ессекс,
Але був таки секс,
Бо не вимерло графство Ессексу.
Уродженцеві міста Батумі
Гарантовано місце у думі.
Каламчить з неба синь у душу тихо.
І літо ніби й тут чи десь далеко.
Лиш я і ти. Й зелений листя вихор.
А ми, як діти, граєм у мовчанку.
І крапель сум повзе листком, як гусінь.
Полічать нас міста й дороги зран
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.
Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо рос
Вир невдач — не простий поговір.
А ти кличеш з далекого краю:
«Сину, хлопче! У себе повір.
Не у ближнього, світ чи надію,
щонайперше у себе повір.
Піднеси на руках свою мрію
Устиг лише загубити.
Забути не встиг.
Тільки дзвонить мені одна дівчина
і каже:
«Вас люблять і чекають».
А я її не знаю.
Приходь у гості з вулиці.
І в потяг доданий вагон,
Похилих крил, краї карнизів
І тінь минулого й бетон,
І справжній, мов животворящий
Не жах, не смуток – декаданс -
Рук неймовірних, мезальянсу,
Все зміниться і зробиться чужим.
Стежок знайомих здавнене намисто
Загубиться під тягарем сумним.
Не впізнають мене оці стежини,
І вулиці відводять погляд вбік.
Лише частково в заростях ожини
Чую тіко охи й ахи
Від дружини. Я воскрес!
Але вию, наче пес,
Бо, чого гріха таїти -
Мушу "дещо" мавці гріти,
Але, з часом, це мине,
лети на полум’я свічі
покинь усе що мало вмерти
нехай палає і шкварчить
у передмісті чи у центрі
життя не вимага причин
чимало є без тями впертих
атож у тебе інший чин
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
З Іосіфа Бродського. Доповідь для симпозіуму
щодо автономности зору. Зір автономний
унаслідок залежности від об’єкта
уваги, розташованого неодмінно
зовні; саме себе око ніколи не бачить.
Звужуючись, око пливе за
кораблем, пурхає за пташиною з гілки,
огортається хмариною сновидінь,
як зірка; саме себе око ніколи не бачить.
Уточнімо думку й візьмімо красуню.
У певному віці ви розглядаєте красунь
без надій покрити їх, без прикладного
інтересу. Попри це, око,
ніби невимкнутий телевізор
у пустій квартирі, продовжує передавати
зображення. Питається – чого заради?
Далі – декілька тез лекції про прекрасне.
Зір – засіб пристосування
організму до чужого середовища. Хоча ви до нього
цілком пристосовані, це середовище лишається
абсолютно ворожим. Ця ворожість зростає
в міру вашої в нім присутности;
і зір загострюється. Прекрасне нічому
не загрожує. Прекрасне не таїть
небезпеки. Статуя Аполлона
не кусається. Біле простирадло
також. Ви спішите на шелест спідниці
в пошуках мармуру. Естетичне чуття
є зліпок з інстинкту самозбереження
і надійніше, ніж етика. Потворне важче
перевтілити в прекрасне, ніж прекрасне
спотворити. Потрібен сапер,
щоб зробити небезпечне безпечним.
Цим спробам слід рукоплескати,
надавати всіляку підтримку.
Втім, відокремлене від тіла, око
радше забажає оселитись де-небудь
в Італії, Голландії або Швеції.
--------------------------
И. Бродский
Доклад для симпозиума
Предлагаю вам небольшой трактат
об автономности зрения. Зрение автономно
в результате зависимости от объекта
внимания, расположенного неизбежно
вовне; самое себя глаз никогда не видит.
Сузившись, глаз уплывает за
кораблем, вспархивает вместе с птичкой с ветки,
заволакивается облаком сновидений,
как звезда; самое себя глаз никогда не видит.
Уточним эту мысль и возьмем красавицу.
В определенном возрасте вы рассматриваете красавиц,
не надеясь покрыть их, без прикладного
интереса. Невзирая на это, глаз,
как невыключенный телевизор
в опустевшей квартире, продолжает передавать
изображение. Спрашивается - чего ради?
Далее - несколько тезисов из лекции о прекрасном.
Зрение - средство приспособленья
организма к враждебной среде. Даже когда вы к ней
полностью приспособились, среда эта остается
абсолютно враждебной. Враждебность среды растет
по мере в ней вашего пребыванья;
и зрение обостряется. Прекрасное ничему
не угрожает. Прекрасное не таит
опасности. Статуя Аполлона
не кусается. Белая простыня
тоже. Вы кидаетесь за шуршавшей юбкой
в поисках мрамора. Эстетическое чутье
суть слепок с инстинкта самосохраненья
и надежней, чем этика. Уродливое трудней
превратить в прекрасное, чем прекрасное
изуродовать. Требуется сапер,
чтобы сделать опасное безопасным.
Этим попыткам следует рукоплескать,
оказывать всяческую поддержку.
Но, отделившись от тела, глаз
скорей всего предпочтет поселиться где-нибудь
в Италии, Голландии или в Швеции.
август 1989
Тоrö
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
