Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
А поляки гріхи давні все нам пред‘являють.
Про Волинську «різанину» забути не можуть.
Їх постійно якісь сили накручують, схоже.
Галасують про сто тисяч, начебто убитих,
Бандерівців обзивають, що вони бандити.
Ск
На вікні рослина сохне.
Я святу приймаю спадщину -
Наш родинний тихий вогник.
У собі ховаю мрійника -
Вже його не повернути.
Від плити до рукомийника
Для відкритих речей - гадюк і лілій...
Забагато курного в землі вцілілій,
Щоб одразу скласти з піску всі пазли.
І тому вирушаєш ,куди добачиш –
Шлях до раю то черга з гробів і храмів,
Про яке каяття ти у черзі п
Де спів птахів, далекі голоси.
Під жовтим листям причахлось лихо
В обіймах споконвічної краси.
Забрів подалі від кайданів міста
До первісних мелодій і казок.
Не виліплений із глевкого тіста,
За рікою, поза лісом,
Поле, всіяне залізом,
Ще шурхоче сумовито
До цих пір незжатим житом.
За рікою, поза лісом,
Воювати достобіса
І пітьма по кімнаті залягла,
Балконні двері стиха прочинились,
І на порозі... батько стали...
Оце так стріча!.. Шукаю все життя...
Ми Брамса слухали удвох
І мені закортіло спитати батька:
«Як так сталось, що на від
та й не маю вірити чим, —
мов згоріла душа допіру.
Отче, Отче… А чи вітчим?
Що Ти бачиш отам, із неба?
Як усотує поле кров?
Не усім, не всім як потребу,
Під зливу ввечері, ввечері, ввечері,
коли пілоти бити байдики приречені, –
приземлимось ми за столом,
щоб не скучати загалом,
і нашу пісню заспіваємо гуртом:
много лет тому назад.
С ним творила что хотела,
дед же не был тому рад.
А когда попалась рыбка
в мрежу ловчего сетей
стала править дедом шибко,
І йти у збурунені дні,
Долаючи стіни і ґрати
І буднів задавнені пні.
Просвітлені янгольські чати
Пробудять тебе у вогні.
Не хочеться зранку вставати
Через плече зазирає і блимає
Очима сумними синіми (наче квіти цикорію)
Козлоногий рогатий Пан флейтист,
Що забув яка вона – посмішка,
Бо знає: я ловив зозулю над прірвою:
Не так зозулю, як її крик,
Бачив на вербі зозулині
Бо на початку ніхто не губився!-
В конях кінця, у потоках ефіру,
Не допускаючи в серце спіритів.
Втім миті меркли … жита колосились…
Потай загорнуті в ковдру яскраву,
Довго дивились на хвилі ковили
і наша доля – на її межі
з ворожою армадою у герці
за наші нерушимі рубежі.
Вона живе у зболеному серці
і жевріє у зраненій душі,
не обіцяє золоті покої,
але не має рівної собі
у цім солодкім напів сні
свати просили мама й тато
дізнати
а чи світить щось мені
моя любов небесна та пихата
я не подобаюсь її рідні
це все хіба
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
З Іосіфа Бродського. Доповідь для симпозіуму
щодо автономности зору. Зір автономний
унаслідок залежности від об’єкта
уваги, розташованого неодмінно
зовні; саме себе око ніколи не бачить.
Звужуючись, око пливе за
кораблем, пурхає за пташиною з гілки,
огортається хмариною сновидінь,
як зірка; саме себе око ніколи не бачить.
Уточнімо думку й візьмімо красуню.
У певному віці ви розглядаєте красунь
без надій покрити їх, без прикладного
інтересу. Попри це, око,
ніби невимкнутий телевізор
у пустій квартирі, продовжує передавати
зображення. Питається – чого заради?
Далі – декілька тез лекції про прекрасне.
Зір – засіб пристосування
організму до чужого середовища. Хоча ви до нього
цілком пристосовані, це середовище лишається
абсолютно ворожим. Ця ворожість зростає
в міру вашої в нім присутности;
і зір загострюється. Прекрасне нічому
не загрожує. Прекрасне не таїть
небезпеки. Статуя Аполлона
не кусається. Біле простирадло
також. Ви спішите на шелест спідниці
в пошуках мармуру. Естетичне чуття
є зліпок з інстинкту самозбереження
і надійніше, ніж етика. Потворне важче
перевтілити в прекрасне, ніж прекрасне
спотворити. Потрібен сапер,
щоб зробити небезпечне безпечним.
Цим спробам слід рукоплескати,
надавати всіляку підтримку.
Втім, відокремлене від тіла, око
радше забажає оселитись де-небудь
в Італії, Голландії або Швеції.
--------------------------
И. Бродский
Доклад для симпозиума
Предлагаю вам небольшой трактат
об автономности зрения. Зрение автономно
в результате зависимости от объекта
внимания, расположенного неизбежно
вовне; самое себя глаз никогда не видит.
Сузившись, глаз уплывает за
кораблем, вспархивает вместе с птичкой с ветки,
заволакивается облаком сновидений,
как звезда; самое себя глаз никогда не видит.
Уточним эту мысль и возьмем красавицу.
В определенном возрасте вы рассматриваете красавиц,
не надеясь покрыть их, без прикладного
интереса. Невзирая на это, глаз,
как невыключенный телевизор
в опустевшей квартире, продолжает передавать
изображение. Спрашивается - чего ради?
Далее - несколько тезисов из лекции о прекрасном.
Зрение - средство приспособленья
организма к враждебной среде. Даже когда вы к ней
полностью приспособились, среда эта остается
абсолютно враждебной. Враждебность среды растет
по мере в ней вашего пребыванья;
и зрение обостряется. Прекрасное ничему
не угрожает. Прекрасное не таит
опасности. Статуя Аполлона
не кусается. Белая простыня
тоже. Вы кидаетесь за шуршавшей юбкой
в поисках мрамора. Эстетическое чутье
суть слепок с инстинкта самосохраненья
и надежней, чем этика. Уродливое трудней
превратить в прекрасное, чем прекрасное
изуродовать. Требуется сапер,
чтобы сделать опасное безопасным.
Этим попыткам следует рукоплескать,
оказывать всяческую поддержку.
Но, отделившись от тела, глаз
скорей всего предпочтет поселиться где-нибудь
в Италии, Голландии или в Швеции.
август 1989
Тоrö
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
