Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
власний смак
чи несмак
це окрема тема
поетові подобається так
й ніхто й ніщо
ніяк його не зверне
гопак чи навіть краковяк
Шукаю правду, славу і красу,
Шукаю стрімголов і обережно
І п'ю несамовитості ясу.
Верчусь, марную час, іду по колу,
Шукаю друзів і новий роман,
Та натрапляю на духовну колу,
А в голові утома і туман.
— Люлі-люлі, моя сіроока, чи вже хочеш спати?
Он поглянь: рожеве зарево ручкою махає —
День стомився..позіхає ...засинає.
Подивись, хмаринонько, котик примостився,
На гостей чекає, бо вже двічі вмився.
Г
літа пересіяв крізь сито.
Цілуєш ікони, не встанеш із ліжка,
щоб лоба не перехрестити.
Ти просиш в молитві собі довголіття,
хоч очі давно вже не бачать
ні рідних, ні яблунь, дозрілих на вітті
Неймовірна спека!
Я би м в Арктику поїхав,
Та ж вона далеко!
Я до чукчів би м хотів,
Чи до ескімосів,
Бо у Неньці я від спеки
і довгий шлях до перемог,
що першим кроком розпочато,
кривавим кроком. Дай то Бог
знайти ту правду між людей,
(хоча б між тих, що на Майдані)
та ті слова, що Богом дані,
з отих простих святих ідей.
А росли ж асфоделі…
Коли заблукаєш у горах —
Залишся на скелі!
Думками полинь до безодні, стурбованих сонцем,
До крайніх, до смертних у грозах зійди охоронцем,
Що бачить очима, як майстер нуги — метадані,
Біля темної води, -
Прохолода пестить щоки
Й освіжає, як завжди.
Закидаю вудки знову
Ще у темряві густій,
Наче справжні риболови,
Позабув про супокій.
Вже останні дарує ромашки.
Що диктує тобі твоє серце,
Прислухайся - не буде промашки.
А воно відчуває немало...
Десь кленовий листочок жовтіє.
Хоч ця осінь, мабуть, не примара,
І туман над Десною спроквола в'ється,
І туманіє зір під навалою сліз,
І на все озивається серце.
Це пора призабуть ким ти був, ким ти є.
Це нагода заглянуть у завтрашню днину.
...Що так хутко павук на ожині снує –
Ка
бо хвоста свого не бачить.
«Хто цей жарт зі мною втнув?
Як у рибки, хвостик був.
Хіба можна без хвоста?
Плавать — справа непроста...»
«Не журись, дурне маля, —
сом басує звіддаля. —
або літати
дальше та більше
аніж я гадав
сумніватися
але чому би не
стриваючи
із нетерплячим
Верхівки дерев обпалив.
В душі світлі спогади носимо...
Реальність, немов абразив,
Шліфує, гартує, вирівнює...
І так, щоб уже до кінця!
Світанок із першими півнями
Чом бентега ніяк не мине?
Звідки Ти в моїм серці взялася,
Чим тоді полонила мене?
Заціловане сонцем дівчатко,
Ти являлась – мій погляд горів.
Що Тобі я тоді міг сказати? -
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
З Іосіфа Бродського.
Вітаю неталан свій при нагоді,
наїть мінливих мішанці годжу
у дріб’язкових змін коловороті.
Дедалі менше надить білий світ
відволіктися в учті щовечірній,
допоки неугавно гуготить
на вулиці мій вік, хуткий на війни.
Світ міниться. Не та, не та юрба
довкіл, і на уклін безцеремонна.
О, часе, порожнечею хіба
сповняй години в домі Аполона.
А світ живе, як старець-однодум,
і знов жахає голосом гугнявим,
допоки ми урівнюємо ум
зі скоєним навпомацки діянням.
Як мало я на світі поживу,
завалений не вічними ділами,
і товпи полуднів зимових над столами,
так, мовби я їх сам сюди зову.
Ба, не занадто вбуде у мені –
живій чи неживій уже людині –
від переплат завідомо в ціні,
аби іззовні виявитись вільній.
Хвала розв’язці. Чесний рішенець.
Від’їзд. І ця галантність повожатих,
і світлі сходи, лиця у свічадах,
і лавровий засніжений вінець.
------------------------
И. Бродский
Приходит март. Я сызнова служу.
В несчастливом кружении событий
изменчивую прелесть нахожу
в смешеньи незначительных наитий.
Воскресный свет все менее манит
бежать ежевечерних откровений,
покуда утомительно шумит
на улицах мой век полувоенный.
Воскресный свет. Все кажется не та,
не та толпа, и тягостны поклоны.
О, время, послужи, как пустота,
часам, идущим в доме Апполона.
А мир живет, как старый однодум,
и снова что-то страшное бормочет,
покуда мы приравниваем ум
к пределам и деяниям на ощупь.
Как мало на земле я проживу,
все занятый невечными делами,
и полдни зимние столпятся над столами,
как будто я их сызнова зову.
Но что-нибудь останется во мне —
в живущем или мертвом человеке —
и вырвется из мира и извне
расстанется, свободное навеки.
Хвала развязке. Занавес. Конец.
Конец. Разъезд. Галантность провожатых,
у светлых лестниц к зеркалам прижатых,
и лавровый заснеженный венец.
1961
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. Сад. "Відкіль до нас прийшла зима...""
