Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
І лебідь Малларме на дзеркалі води.
Чи в змозі крок важкий гидкого каченя
Завершити рядки щириці й лободи?
В забутому ставку серед самих забрьох,
Що в справжній глушині полють на бабок,
Чи можна в інший сві
Сонця не буде, не чекай,
вже третій тиждень – дощ, і край,
мокрий ущент маршрут у нас,
неба забута синь.
Ніби з незримих сит мілких,
сіється мжичка, як на гріх...
І злякано розсіялася мла, -
І всі побігли швидко якнайдалі
З охопленого полум'ям села.
Хати горіли шумно і багрово
На склі тремтіли відблиски вогнів,
А я, руками бурими від крові,
Хотів сусіду дати стусанів.
Нарешті настало плюс двадцять!
Повилітали хрущі,
Дівки почали роздягаться!
Повиймали із шафів
Свої коротенькі спідниці!
Як гляну – відразу, о Боже!-
з якого більше не п'ють ні люди, ні звірі.
Інколи птаха сідає на тряхлий рипучий обід,
гойдаючись у вишнім небеснім ефірі.
Вітер крутить зотліле колесо.
Линуть між хмари веселі пташині співи.
Хтось гукає знемо
але усе мине
розвидніє за мороком
земне таке земне
і хліба житнє золото
і молоко і мед
з-під ніг злітають голуби
дідок травицю жне
Я і він, чи я і ти?
Ви стоїте, волосся вітер звіює
Очі сяють і душі замріяні
Говорячи
«Тебе ми любимо, як же нам бути?»
І я обох люблю
Розлився, як ціла аморфна держава.
Які таємниці, які парадокси
Чаїть у собі, ніби сховані оси!
Туман розчиняє депресію люту,
У вічні слова й заповіти закуту.
У вир'єчку гублять пір'їни.
Дари мироносні до стіп покладуть
У церкві святої Ірини.
Над мороки ночі, над тугу в очах,
Над біль, що метеликом зрине.
Невпинно співатиме божа свіча
Тут Фіміам кадив задорого у ямі -
На шиї каганець, на вигляд як архат*
На грудях золото, в долонях оригамі.
В китайських косах бігали дівки
І…, ніби у записаному стрімі
Лимонний сік, бамбук і огірки
схиляв додолу віти.
В кишені загубивсь квиток
на потяг «Інтерсіті».
Не встигла сісти у вагон —
спіткнулась, то й не варто.
Давно згорів пустий перон
І мрійливий дуже, і ледь-ледь хмільний, -
Сонечком південним лагідно зігрітий,
За собою двері щільно зачинив.
Потепліло різко, заквітчало всюди,
Вигляду ясного світу надало, -
Ніби відбулося дивовижне чудо,
Ніби
Не варто дражнити ведмедя.
Дражнив якось ведмедя Фєдя-
Ну і де тепер цей ваш Фєдя?
Дражніть краще власну дружину,
Або назвіть тещу "мамо!",
Але дражнити ведмедя-
Сатиричну штангу.
А зате мої прогнози -
Як у баби Ванги!
Свічки запалить білі в канделябрах.
Між іншими каштан - ошатний пан,
Що живиться у потаємних надрах.
Шипи у квітах настовбурчив глід -
Дивись, перестраховуйся як слід!
естетики христові рани
хтось каравани дерибанить
красиво та не аби-як
уп’явся снайпер у приціл
утримуючи зброю рівно
і реагуючи підшкірно
полює вишукану ціль
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
З Іосіфа Бродського.
Вітаю неталан свій при нагоді,
наїть мінливих мішанці годжу
у дріб’язкових змін коловороті.
Дедалі менше надить білий світ
відволіктися в учті щовечірній,
допоки неугавно гуготить
на вулиці мій вік, хуткий на війни.
Світ міниться. Не та, не та юрба
довкіл, і на уклін безцеремонна.
О, часе, порожнечею хіба
сповняй години в домі Аполона.
А світ живе, як старець-однодум,
і знов жахає голосом гугнявим,
допоки ми урівнюємо ум
зі скоєним навпомацки діянням.
Як мало я на світі поживу,
завалений не вічними ділами,
і товпи полуднів зимових над столами,
так, мовби я їх сам сюди зову.
Ба, не занадто вбуде у мені –
живій чи неживій уже людині –
від переплат завідомо в ціні,
аби іззовні виявитись вільній.
Хвала розв’язці. Чесний рішенець.
Від’їзд. І ця галантність повожатих,
і світлі сходи, лиця у свічадах,
і лавровий засніжений вінець.
------------------------
И. Бродский
Приходит март. Я сызнова служу.
В несчастливом кружении событий
изменчивую прелесть нахожу
в смешеньи незначительных наитий.
Воскресный свет все менее манит
бежать ежевечерних откровений,
покуда утомительно шумит
на улицах мой век полувоенный.
Воскресный свет. Все кажется не та,
не та толпа, и тягостны поклоны.
О, время, послужи, как пустота,
часам, идущим в доме Апполона.
А мир живет, как старый однодум,
и снова что-то страшное бормочет,
покуда мы приравниваем ум
к пределам и деяниям на ощупь.
Как мало на земле я проживу,
все занятый невечными делами,
и полдни зимние столпятся над столами,
как будто я их сызнова зову.
Но что-нибудь останется во мне —
в живущем или мертвом человеке —
и вырвется из мира и извне
расстанется, свободное навеки.
Хвала развязке. Занавес. Конец.
Конец. Разъезд. Галантность провожатых,
у светлых лестниц к зеркалам прижатых,
и лавровый заснеженный венец.
1961
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. Сад. "Відкіль до нас прийшла зима...""
