Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про фрезію
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про фрезію
- Сьогодні урок не звичайний у нас.
Минулого разу домовились з вами,
Що ви розпитаєте тата і маму,
В книжках пошукаєте, знайдете час
І кожен розкаже легенду про квіти,
Яку йому, врешті, удасться знайти.
А, щоб цікавіше дійти до мети
(Бо ж квітів й легенд так багато на світі),
Легенди ці мають цікавими буть
І квіти незвичні та маловідомі.
Не ті, що в садочках у кожного вдома,
А ті, що в краях у далеких ростуть,
Або про які інші діти не чули.
Так хто які квіти нам приготував?
- Тюльпани! Іри́с! – клас ураз загукав,-
Троянда! Конвалія!..І в тому гулі
Почулося: - Фрезія!.. Помах руки
І клас замовкає… - Цікаво, хто мовив
Про фрезію? Квітка, і справді, чудова…
По класу шумок прокотився легкий.
Устала Даринка: - Бабуся моя
Легенду про квітку оцю розказала.
Я й назви цієї ніколи не знала.
Тож можу тепер поділитися я.
- Ну, що ж, розкажи. Нам цікаво усім
Легенду про квітку цю дивну почути.
- Це сталось тоді, як Зима уже люта
Минула й Весна легким кроком своїм
Пішла по землі. Сніг з полів проганяла.
Під дзюркіт веселих грайливих струмків
І сон-трава, й пролісок перший розцвів
Отам, де нога її легка ступала.
На луках зелена трава піднялась…
Здавалось, Зимі вже дороги немає.
Нехай чимскоріше на північ втікає…
Втомилась весна, на травичці вляглась
Аби від роботи важкої спочити.
Й заснула… А Вітер Холодний, Мороз
Й Хурделиця Біла зібрались якось,
Надумали Ве́сну тихцем захопити
Й замкнути навік у палац льодяний,
Щоб любу їм Зиму назад повертати.
Тут Вітер узявся Весну колихати,
Ніколи аби не прокинутись їй.
Мороз свої пазурі в груди встромив
І льоду шматком її серце зробилось.
Хурделиця Біла тоді нагодилась,
Сніг швидко над Весну замета намів.
І все враз поснуло, завмерло кругом.
Всі проліски голови вниз посхиляли.
І сон-трава сонною-сонною стала.
І перші кульбабки, що встигли бігом
Розкрити свої пелюстки́ золотаві,
Закрилися злякано. От і Зима!
Здавалось, рятунку із того нема
І буде Зима на землі вічно править.
Лиш Фрезія не покорилась Зимі,
Дзвіночки її стали тихо дзвеніти,
Щоб сонну Весну чимскоріш розбудити.
І, навіть, крізь сніг, що замети намів,
Дістався тривожний той дзвін до Весни.
Прокинулась та. Лиш рукою махнула
І теплі вітри враз навколо гайнули
І сніг весь пропав у потоках рясних.
Махнула другою й весняне тепло
Льоди розтопило. Зраділи всі то́му.
Зими не хотілось на світі нікому.
Тож все забуяло навкруг, розцвіло.
Весна ж, коли Зиму прогнали-таки,
Свою рятівницю зовсім не забула,
Весняний яскравий їй одяг вдягнула
Й дала аромат ще - чудовий такий…
Скінчилась легенда… Клас мовчки сидів,
Немов уявити почуте хотілось.
Тут вчителька врешті-таки похопилась:
- Так, гарна легенда. – пройшла між рядів,
З думками зібралась.- Ця квітка яскрава
Була невідома в нас в давні роки.
У Африці квітла далекій, поки
Туди не дістались якось мореплави,
Що світ відкривали. Сподобавсь їм цвіт,
Якого в Європі не бачили досі.
Тож скоро й приве́зли ту квітку матроси
Аби підкорила вона увесь світ.
Чудовий, незнаний її аромат
Скорив дуже скоро Європу багату.
Садили в садах її аристократи,
Був кожен в дарунок отримати рад.
А назву німецький ботанік їй дав,
На прізвище Фріз. Тим відомий зостався.
Ще капська конвалія цвіт отой звався
І, начебто, сили цілющії мав,
Щоб молодість довго жінкам зберегти.
З його пелюсток різне зілля варили…
А ще у Європі тоді говорили:
Французький король наказав розвести
В садах своїх фрезію та прикрашати
Букетами замки й палаци свої.
Важливим гостя́м дарували її…
Миколко, ти, бачу, щось хочеш сказати?!
Миколка, соромлячись з місця піднявсь:
- Легенду про фрезію ще одну знаю…
- Ну, то розкажи. Ми усі тут чекаєм.
До речі, а звідки її ти дізнавсь?
- Дідусь розповів…Він багато читав…
Тож часто мені щось та й розповідає…
Було то, казав він, в далекому краї
Де правив Король. Парк великий він мав
І дуже любив у парку тім гуляти,
Дивитись, як квіти, дерева ростуть.
Так сили душевні він повнив, мабуть,
Вдихаючи ле́гкі, п’янкі аромати.
Та якось подався він парком пройтись
Й побачив, що, чо́мусь той став помирати.
Засохло гілля, лист почав опадати
І квіти зав’яли. Чи мало води?
Чи садівники геть роботу забули?
Взявсь він з’ясувати, чому́ воно так.
І виявив, врешті, що справа проста –
Лиш заздрість отою причиною бу́ла.
Дуб взявся вмирати, жалівся, що він
З Сосною не може у зрості змагатись.
Сосна - та на Яблуню хоче рівнятись,
Родити плоди шишкам всім навзамін.
А Яблуня – та на Троянду кива,
Бо квітнути хоче, неначе Троянда.
А тій би, як Дубу рости не завадить,
Щоб сильна й міцна була… Тільки жива
Одна була Фрезія. Квітла розкішно.
Здивований в неї Король запитав:
- Чому, мила Фрезія в тебе не так?
Чому ти не в’янеш, не сохнеш, як інші?
І мовила Фрезія мудрість одну:
- Можливо,тому, що я завжди вважала,
Що ви, як мене в своїм парку саджали,
Хотіли мене – не Троянду, Сосну.
Хотіли би їх – то й садили би їх.
А ви ж саме фрезію бачить хотіли.
Оце і дає мені квітнути сили,
Навіщо принад мені різних чужих?!
Я є – яка є…І такою лиш буду.
Як хочуть, хай інші позаздрять мені.
Але, як на мене, хто заздрить – дурні,
Бо заздрість в кінці не приводить нікуди.
Відтоді і радує квітка ота
Красою своєю, своїм ароматом…
Дзвінок…Та ніхто не спішив уставати,
Бо фрезія в їхніх серцях розцвіта.
Минулого разу домовились з вами,
Що ви розпитаєте тата і маму,
В книжках пошукаєте, знайдете час
І кожен розкаже легенду про квіти,
Яку йому, врешті, удасться знайти.
А, щоб цікавіше дійти до мети
(Бо ж квітів й легенд так багато на світі),
Легенди ці мають цікавими буть
І квіти незвичні та маловідомі.
Не ті, що в садочках у кожного вдома,
А ті, що в краях у далеких ростуть,
Або про які інші діти не чули.
Так хто які квіти нам приготував?
- Тюльпани! Іри́с! – клас ураз загукав,-
Троянда! Конвалія!..І в тому гулі
Почулося: - Фрезія!.. Помах руки
І клас замовкає… - Цікаво, хто мовив
Про фрезію? Квітка, і справді, чудова…
По класу шумок прокотився легкий.
Устала Даринка: - Бабуся моя
Легенду про квітку оцю розказала.
Я й назви цієї ніколи не знала.
Тож можу тепер поділитися я.
- Ну, що ж, розкажи. Нам цікаво усім
Легенду про квітку цю дивну почути.
- Це сталось тоді, як Зима уже люта
Минула й Весна легким кроком своїм
Пішла по землі. Сніг з полів проганяла.
Під дзюркіт веселих грайливих струмків
І сон-трава, й пролісок перший розцвів
Отам, де нога її легка ступала.
На луках зелена трава піднялась…
Здавалось, Зимі вже дороги немає.
Нехай чимскоріше на північ втікає…
Втомилась весна, на травичці вляглась
Аби від роботи важкої спочити.
Й заснула… А Вітер Холодний, Мороз
Й Хурделиця Біла зібрались якось,
Надумали Ве́сну тихцем захопити
Й замкнути навік у палац льодяний,
Щоб любу їм Зиму назад повертати.
Тут Вітер узявся Весну колихати,
Ніколи аби не прокинутись їй.
Мороз свої пазурі в груди встромив
І льоду шматком її серце зробилось.
Хурделиця Біла тоді нагодилась,
Сніг швидко над Весну замета намів.
І все враз поснуло, завмерло кругом.
Всі проліски голови вниз посхиляли.
І сон-трава сонною-сонною стала.
І перші кульбабки, що встигли бігом
Розкрити свої пелюстки́ золотаві,
Закрилися злякано. От і Зима!
Здавалось, рятунку із того нема
І буде Зима на землі вічно править.
Лиш Фрезія не покорилась Зимі,
Дзвіночки її стали тихо дзвеніти,
Щоб сонну Весну чимскоріш розбудити.
І, навіть, крізь сніг, що замети намів,
Дістався тривожний той дзвін до Весни.
Прокинулась та. Лиш рукою махнула
І теплі вітри враз навколо гайнули
І сніг весь пропав у потоках рясних.
Махнула другою й весняне тепло
Льоди розтопило. Зраділи всі то́му.
Зими не хотілось на світі нікому.
Тож все забуяло навкруг, розцвіло.
Весна ж, коли Зиму прогнали-таки,
Свою рятівницю зовсім не забула,
Весняний яскравий їй одяг вдягнула
Й дала аромат ще - чудовий такий…
Скінчилась легенда… Клас мовчки сидів,
Немов уявити почуте хотілось.
Тут вчителька врешті-таки похопилась:
- Так, гарна легенда. – пройшла між рядів,
З думками зібралась.- Ця квітка яскрава
Була невідома в нас в давні роки.
У Африці квітла далекій, поки
Туди не дістались якось мореплави,
Що світ відкривали. Сподобавсь їм цвіт,
Якого в Європі не бачили досі.
Тож скоро й приве́зли ту квітку матроси
Аби підкорила вона увесь світ.
Чудовий, незнаний її аромат
Скорив дуже скоро Європу багату.
Садили в садах її аристократи,
Був кожен в дарунок отримати рад.
А назву німецький ботанік їй дав,
На прізвище Фріз. Тим відомий зостався.
Ще капська конвалія цвіт отой звався
І, начебто, сили цілющії мав,
Щоб молодість довго жінкам зберегти.
З його пелюсток різне зілля варили…
А ще у Європі тоді говорили:
Французький король наказав розвести
В садах своїх фрезію та прикрашати
Букетами замки й палаци свої.
Важливим гостя́м дарували її…
Миколко, ти, бачу, щось хочеш сказати?!
Миколка, соромлячись з місця піднявсь:
- Легенду про фрезію ще одну знаю…
- Ну, то розкажи. Ми усі тут чекаєм.
До речі, а звідки її ти дізнавсь?
- Дідусь розповів…Він багато читав…
Тож часто мені щось та й розповідає…
Було то, казав він, в далекому краї
Де правив Король. Парк великий він мав
І дуже любив у парку тім гуляти,
Дивитись, як квіти, дерева ростуть.
Так сили душевні він повнив, мабуть,
Вдихаючи ле́гкі, п’янкі аромати.
Та якось подався він парком пройтись
Й побачив, що, чо́мусь той став помирати.
Засохло гілля, лист почав опадати
І квіти зав’яли. Чи мало води?
Чи садівники геть роботу забули?
Взявсь він з’ясувати, чому́ воно так.
І виявив, врешті, що справа проста –
Лиш заздрість отою причиною бу́ла.
Дуб взявся вмирати, жалівся, що він
З Сосною не може у зрості змагатись.
Сосна - та на Яблуню хоче рівнятись,
Родити плоди шишкам всім навзамін.
А Яблуня – та на Троянду кива,
Бо квітнути хоче, неначе Троянда.
А тій би, як Дубу рости не завадить,
Щоб сильна й міцна була… Тільки жива
Одна була Фрезія. Квітла розкішно.
Здивований в неї Король запитав:
- Чому, мила Фрезія в тебе не так?
Чому ти не в’янеш, не сохнеш, як інші?
І мовила Фрезія мудрість одну:
- Можливо,тому, що я завжди вважала,
Що ви, як мене в своїм парку саджали,
Хотіли мене – не Троянду, Сосну.
Хотіли би їх – то й садили би їх.
А ви ж саме фрезію бачить хотіли.
Оце і дає мені квітнути сили,
Навіщо принад мені різних чужих?!
Я є – яка є…І такою лиш буду.
Як хочуть, хай інші позаздрять мені.
Але, як на мене, хто заздрить – дурні,
Бо заздрість в кінці не приводить нікуди.
Відтоді і радує квітка ота
Красою своєю, своїм ароматом…
Дзвінок…Та ніхто не спішив уставати,
Бо фрезія в їхніх серцях розцвіта.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
