
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.10
08:11
Кришталем іскряться зорі
І холоне літня ніч, -
Десь, невидимо для зору,
Підвиває хижий сич.
Тишу різко ріже сплеском
На ставку, мабуть, карась, -
Від водойми безшелесно
Потяглася тінь якась.
І холоне літня ніч, -
Десь, невидимо для зору,
Підвиває хижий сич.
Тишу різко ріже сплеском
На ставку, мабуть, карась, -
Від водойми безшелесно
Потяглася тінь якась.
2025.07.09
22:40
Я хочу заплутатись у твоєму волоссі,
немов у ліанах,
я хочу крізь нього пізнати
сутність світу.
Твоє волосся - як джунглі
із несходимими шляхами.
У ньому так легко заплутатись
і неможливо вибратися.
немов у ліанах,
я хочу крізь нього пізнати
сутність світу.
Твоє волосся - як джунглі
із несходимими шляхами.
У ньому так легко заплутатись
і неможливо вибратися.
2025.07.09
12:20
Куди ведеш, дорого чарівна?
Де хмари - міст - між берегами лісу.
Чи до Олімпу здійметься вона?
Чи заведе в смурні обійми біса?
Не відаю, та знаю - поруч ти.
Це -- божевільно серце окриляє.
Бо є іще увись куди рости,
Де хмари - міст - між берегами лісу.
Чи до Олімпу здійметься вона?
Чи заведе в смурні обійми біса?
Не відаю, та знаю - поруч ти.
Це -- божевільно серце окриляє.
Бо є іще увись куди рости,
2025.07.09
09:25
Не розтискати рук.
Взаємно не розтискати.
Серця воркуючий звук –
Кохати!
Кохати!!
Кожну сумісну мить.
Є лиш вона і тільки.
Щастям душа бринить.
Взаємно не розтискати.
Серця воркуючий звук –
Кохати!
Кохати!!
Кожну сумісну мить.
Є лиш вона і тільки.
Щастям душа бринить.
2025.07.09
08:10
Біла хмара, наче гребінь,
і дорога в синє небо
від порога пролягла.
Відчиняю навстіж хвіртку...
без хлібини йду в мандрівку,
сіль змахнувши із чола.
Оминаю: ріки, доли,
переліски, житнє поле,
і дорога в синє небо
від порога пролягла.
Відчиняю навстіж хвіртку...
без хлібини йду в мандрівку,
сіль змахнувши із чола.
Оминаю: ріки, доли,
переліски, житнє поле,
2025.07.09
06:33
Хоч ще від сутіні до світу
Пташки співають там і тут,
Та вже на спад звертає літо
І дні коротшими стають.
Крокує літо безупинно
І не збивається з ходи, –
То кличуть ягоди в малинник,
То в сад запрошують плоди.
Пташки співають там і тут,
Та вже на спад звертає літо
І дні коротшими стають.
Крокує літо безупинно
І не збивається з ходи, –
То кличуть ягоди в малинник,
То в сад запрошують плоди.
2025.07.09
04:09
Не знав я що мені потрібна ти
Не бачив я що ти чекала
Когось хто поряд би сприяв
Своє співати хай вже як
І я мінявся
Бачу все тебе
Знаю є у мене ти
Не бачив я що ти чекала
Когось хто поряд би сприяв
Своє співати хай вже як
І я мінявся
Бачу все тебе
Знаю є у мене ти
2025.07.09
01:03
Назва.......................................................................Стор.
1 Кращим людям Землі ........................................... 3
2 За щастя однодумців ............................................ 4
3 Українцям ....................
1 Кращим людям Землі ........................................... 3
2 За щастя однодумців ............................................ 4
3 Українцям ....................
2025.07.08
21:39
Поет поселився у далекому лісі
і зарився листям.
Він зрозумів марнотність слави,
йому не потрібні
жодні визнання, жодні премії.
Його основними рецензентами
є птахи, а істориками літератури -
ведмеді. Він укривається
і зарився листям.
Він зрозумів марнотність слави,
йому не потрібні
жодні визнання, жодні премії.
Його основними рецензентами
є птахи, а істориками літератури -
ведмеді. Він укривається
2025.07.08
21:03
Прощай, Росіє! Хай буде це назавше,
Аби твоє буття зійшло на небуття.
Прощай і без прощення йди у міфологію,
Аби Вкраїна й світ тебе забули назавжди.
Нам буде з ким розмовлять по-людськи:
Народів тьми і тьми, зневажених тобою,
Уже готують словники
Аби твоє буття зійшло на небуття.
Прощай і без прощення йди у міфологію,
Аби Вкраїна й світ тебе забули назавжди.
Нам буде з ким розмовлять по-людськи:
Народів тьми і тьми, зневажених тобою,
Уже готують словники
2025.07.08
20:28
Сказала ти: до всього я готова,
Той -- кращий світ, чому б і не піти?!
Бо цей дарує дрібку лиш любові,
Зіткався ледь не весь із гіркоти.
До кого більш прихильним буде небо?
Один раз - так, а другий буде ні?!
Це ми зі смертю б'ємося за тебе...
Той -- кращий світ, чому б і не піти?!
Бо цей дарує дрібку лиш любові,
Зіткався ледь не весь із гіркоти.
До кого більш прихильним буде небо?
Один раз - так, а другий буде ні?!
Це ми зі смертю б'ємося за тебе...
2025.07.08
05:18
Як з усмішкою помру
На порозі хати,
Навіваючи журу
Стануть причитати.
Щоб нічого не утнув
Ще неохололий,
Покладуть мене в труну
І обступлять колом.
На порозі хати,
Навіваючи журу
Стануть причитати.
Щоб нічого не утнув
Ще неохололий,
Покладуть мене в труну
І обступлять колом.
2025.07.07
21:54
Любов - шматок самої вічності,
мить єднання з абсолютом,
це шматок меду,
але він може бути згірклим.
У любові ми перебуваємо
у невагомості, але можемо
болісно впасти на землю.
У коханні ми відчуваємо
мить єднання з абсолютом,
це шматок меду,
але він може бути згірклим.
У любові ми перебуваємо
у невагомості, але можемо
болісно впасти на землю.
У коханні ми відчуваємо
2025.07.07
13:17
А коси жінки - висріблений ліс,
А усмішка, як гляну - гірко, сумно...
Вона ж шепоче: - Муже, не журись!
І наяву, і в снах для тебе юна!
І пахну, як трояндові поля!
Обійми ніжні, а думки - про тебе!
Тобі служу весь вік - не королям,
А усмішка, як гляну - гірко, сумно...
Вона ж шепоче: - Муже, не журись!
І наяву, і в снах для тебе юна!
І пахну, як трояндові поля!
Обійми ніжні, а думки - про тебе!
Тобі служу весь вік - не королям,
2025.07.07
08:14
Додала лише печалі
Перевтомленій душі, –
Несподівано сказала,
Що ми люди вже чужі.
Що мені пора забути
Про все те, що відбуло
І тоді не сяде смуток
На похилене чоло.
Перевтомленій душі, –
Несподівано сказала,
Що ми люди вже чужі.
Що мені пора забути
Про все те, що відбуло
І тоді не сяде смуток
На похилене чоло.
2025.07.06
22:08
Я радію молодій траві.
Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про фрезію
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про фрезію
- Сьогодні урок не звичайний у нас.
Минулого разу домовились з вами,
Що ви розпитаєте тата і маму,
В книжках пошукаєте, знайдете час
І кожен розкаже легенду про квіти,
Яку йому, врешті, удасться знайти.
А, щоб цікавіше дійти до мети
(Бо ж квітів й легенд так багато на світі),
Легенди ці мають цікавими буть
І квіти незвичні та маловідомі.
Не ті, що в садочках у кожного вдома,
А ті, що в краях у далеких ростуть,
Або про які інші діти не чули.
Так хто які квіти нам приготував?
- Тюльпани! Іри́с! – клас ураз загукав,-
Троянда! Конвалія!..І в тому гулі
Почулося: - Фрезія!.. Помах руки
І клас замовкає… - Цікаво, хто мовив
Про фрезію? Квітка, і справді, чудова…
По класу шумок прокотився легкий.
Устала Даринка: - Бабуся моя
Легенду про квітку оцю розказала.
Я й назви цієї ніколи не знала.
Тож можу тепер поділитися я.
- Ну, що ж, розкажи. Нам цікаво усім
Легенду про квітку цю дивну почути.
- Це сталось тоді, як Зима уже люта
Минула й Весна легким кроком своїм
Пішла по землі. Сніг з полів проганяла.
Під дзюркіт веселих грайливих струмків
І сон-трава, й пролісок перший розцвів
Отам, де нога її легка ступала.
На луках зелена трава піднялась…
Здавалось, Зимі вже дороги немає.
Нехай чимскоріше на північ втікає…
Втомилась весна, на травичці вляглась
Аби від роботи важкої спочити.
Й заснула… А Вітер Холодний, Мороз
Й Хурделиця Біла зібрались якось,
Надумали Ве́сну тихцем захопити
Й замкнути навік у палац льодяний,
Щоб любу їм Зиму назад повертати.
Тут Вітер узявся Весну колихати,
Ніколи аби не прокинутись їй.
Мороз свої пазурі в груди встромив
І льоду шматком її серце зробилось.
Хурделиця Біла тоді нагодилась,
Сніг швидко над Весну замета намів.
І все враз поснуло, завмерло кругом.
Всі проліски голови вниз посхиляли.
І сон-трава сонною-сонною стала.
І перші кульбабки, що встигли бігом
Розкрити свої пелюстки́ золотаві,
Закрилися злякано. От і Зима!
Здавалось, рятунку із того нема
І буде Зима на землі вічно править.
Лиш Фрезія не покорилась Зимі,
Дзвіночки її стали тихо дзвеніти,
Щоб сонну Весну чимскоріш розбудити.
І, навіть, крізь сніг, що замети намів,
Дістався тривожний той дзвін до Весни.
Прокинулась та. Лиш рукою махнула
І теплі вітри враз навколо гайнули
І сніг весь пропав у потоках рясних.
Махнула другою й весняне тепло
Льоди розтопило. Зраділи всі то́му.
Зими не хотілось на світі нікому.
Тож все забуяло навкруг, розцвіло.
Весна ж, коли Зиму прогнали-таки,
Свою рятівницю зовсім не забула,
Весняний яскравий їй одяг вдягнула
Й дала аромат ще - чудовий такий…
Скінчилась легенда… Клас мовчки сидів,
Немов уявити почуте хотілось.
Тут вчителька врешті-таки похопилась:
- Так, гарна легенда. – пройшла між рядів,
З думками зібралась.- Ця квітка яскрава
Була невідома в нас в давні роки.
У Африці квітла далекій, поки
Туди не дістались якось мореплави,
Що світ відкривали. Сподобавсь їм цвіт,
Якого в Європі не бачили досі.
Тож скоро й приве́зли ту квітку матроси
Аби підкорила вона увесь світ.
Чудовий, незнаний її аромат
Скорив дуже скоро Європу багату.
Садили в садах її аристократи,
Був кожен в дарунок отримати рад.
А назву німецький ботанік їй дав,
На прізвище Фріз. Тим відомий зостався.
Ще капська конвалія цвіт отой звався
І, начебто, сили цілющії мав,
Щоб молодість довго жінкам зберегти.
З його пелюсток різне зілля варили…
А ще у Європі тоді говорили:
Французький король наказав розвести
В садах своїх фрезію та прикрашати
Букетами замки й палаци свої.
Важливим гостя́м дарували її…
Миколко, ти, бачу, щось хочеш сказати?!
Миколка, соромлячись з місця піднявсь:
- Легенду про фрезію ще одну знаю…
- Ну, то розкажи. Ми усі тут чекаєм.
До речі, а звідки її ти дізнавсь?
- Дідусь розповів…Він багато читав…
Тож часто мені щось та й розповідає…
Було то, казав він, в далекому краї
Де правив Король. Парк великий він мав
І дуже любив у парку тім гуляти,
Дивитись, як квіти, дерева ростуть.
Так сили душевні він повнив, мабуть,
Вдихаючи ле́гкі, п’янкі аромати.
Та якось подався він парком пройтись
Й побачив, що, чо́мусь той став помирати.
Засохло гілля, лист почав опадати
І квіти зав’яли. Чи мало води?
Чи садівники геть роботу забули?
Взявсь він з’ясувати, чому́ воно так.
І виявив, врешті, що справа проста –
Лиш заздрість отою причиною бу́ла.
Дуб взявся вмирати, жалівся, що він
З Сосною не може у зрості змагатись.
Сосна - та на Яблуню хоче рівнятись,
Родити плоди шишкам всім навзамін.
А Яблуня – та на Троянду кива,
Бо квітнути хоче, неначе Троянда.
А тій би, як Дубу рости не завадить,
Щоб сильна й міцна була… Тільки жива
Одна була Фрезія. Квітла розкішно.
Здивований в неї Король запитав:
- Чому, мила Фрезія в тебе не так?
Чому ти не в’янеш, не сохнеш, як інші?
І мовила Фрезія мудрість одну:
- Можливо,тому, що я завжди вважала,
Що ви, як мене в своїм парку саджали,
Хотіли мене – не Троянду, Сосну.
Хотіли би їх – то й садили би їх.
А ви ж саме фрезію бачить хотіли.
Оце і дає мені квітнути сили,
Навіщо принад мені різних чужих?!
Я є – яка є…І такою лиш буду.
Як хочуть, хай інші позаздрять мені.
Але, як на мене, хто заздрить – дурні,
Бо заздрість в кінці не приводить нікуди.
Відтоді і радує квітка ота
Красою своєю, своїм ароматом…
Дзвінок…Та ніхто не спішив уставати,
Бо фрезія в їхніх серцях розцвіта.
Минулого разу домовились з вами,
Що ви розпитаєте тата і маму,
В книжках пошукаєте, знайдете час
І кожен розкаже легенду про квіти,
Яку йому, врешті, удасться знайти.
А, щоб цікавіше дійти до мети
(Бо ж квітів й легенд так багато на світі),
Легенди ці мають цікавими буть
І квіти незвичні та маловідомі.
Не ті, що в садочках у кожного вдома,
А ті, що в краях у далеких ростуть,
Або про які інші діти не чули.
Так хто які квіти нам приготував?
- Тюльпани! Іри́с! – клас ураз загукав,-
Троянда! Конвалія!..І в тому гулі
Почулося: - Фрезія!.. Помах руки
І клас замовкає… - Цікаво, хто мовив
Про фрезію? Квітка, і справді, чудова…
По класу шумок прокотився легкий.
Устала Даринка: - Бабуся моя
Легенду про квітку оцю розказала.
Я й назви цієї ніколи не знала.
Тож можу тепер поділитися я.
- Ну, що ж, розкажи. Нам цікаво усім
Легенду про квітку цю дивну почути.
- Це сталось тоді, як Зима уже люта
Минула й Весна легким кроком своїм
Пішла по землі. Сніг з полів проганяла.
Під дзюркіт веселих грайливих струмків
І сон-трава, й пролісок перший розцвів
Отам, де нога її легка ступала.
На луках зелена трава піднялась…
Здавалось, Зимі вже дороги немає.
Нехай чимскоріше на північ втікає…
Втомилась весна, на травичці вляглась
Аби від роботи важкої спочити.
Й заснула… А Вітер Холодний, Мороз
Й Хурделиця Біла зібрались якось,
Надумали Ве́сну тихцем захопити
Й замкнути навік у палац льодяний,
Щоб любу їм Зиму назад повертати.
Тут Вітер узявся Весну колихати,
Ніколи аби не прокинутись їй.
Мороз свої пазурі в груди встромив
І льоду шматком її серце зробилось.
Хурделиця Біла тоді нагодилась,
Сніг швидко над Весну замета намів.
І все враз поснуло, завмерло кругом.
Всі проліски голови вниз посхиляли.
І сон-трава сонною-сонною стала.
І перші кульбабки, що встигли бігом
Розкрити свої пелюстки́ золотаві,
Закрилися злякано. От і Зима!
Здавалось, рятунку із того нема
І буде Зима на землі вічно править.
Лиш Фрезія не покорилась Зимі,
Дзвіночки її стали тихо дзвеніти,
Щоб сонну Весну чимскоріш розбудити.
І, навіть, крізь сніг, що замети намів,
Дістався тривожний той дзвін до Весни.
Прокинулась та. Лиш рукою махнула
І теплі вітри враз навколо гайнули
І сніг весь пропав у потоках рясних.
Махнула другою й весняне тепло
Льоди розтопило. Зраділи всі то́му.
Зими не хотілось на світі нікому.
Тож все забуяло навкруг, розцвіло.
Весна ж, коли Зиму прогнали-таки,
Свою рятівницю зовсім не забула,
Весняний яскравий їй одяг вдягнула
Й дала аромат ще - чудовий такий…
Скінчилась легенда… Клас мовчки сидів,
Немов уявити почуте хотілось.
Тут вчителька врешті-таки похопилась:
- Так, гарна легенда. – пройшла між рядів,
З думками зібралась.- Ця квітка яскрава
Була невідома в нас в давні роки.
У Африці квітла далекій, поки
Туди не дістались якось мореплави,
Що світ відкривали. Сподобавсь їм цвіт,
Якого в Європі не бачили досі.
Тож скоро й приве́зли ту квітку матроси
Аби підкорила вона увесь світ.
Чудовий, незнаний її аромат
Скорив дуже скоро Європу багату.
Садили в садах її аристократи,
Був кожен в дарунок отримати рад.
А назву німецький ботанік їй дав,
На прізвище Фріз. Тим відомий зостався.
Ще капська конвалія цвіт отой звався
І, начебто, сили цілющії мав,
Щоб молодість довго жінкам зберегти.
З його пелюсток різне зілля варили…
А ще у Європі тоді говорили:
Французький король наказав розвести
В садах своїх фрезію та прикрашати
Букетами замки й палаци свої.
Важливим гостя́м дарували її…
Миколко, ти, бачу, щось хочеш сказати?!
Миколка, соромлячись з місця піднявсь:
- Легенду про фрезію ще одну знаю…
- Ну, то розкажи. Ми усі тут чекаєм.
До речі, а звідки її ти дізнавсь?
- Дідусь розповів…Він багато читав…
Тож часто мені щось та й розповідає…
Було то, казав він, в далекому краї
Де правив Король. Парк великий він мав
І дуже любив у парку тім гуляти,
Дивитись, як квіти, дерева ростуть.
Так сили душевні він повнив, мабуть,
Вдихаючи ле́гкі, п’янкі аромати.
Та якось подався він парком пройтись
Й побачив, що, чо́мусь той став помирати.
Засохло гілля, лист почав опадати
І квіти зав’яли. Чи мало води?
Чи садівники геть роботу забули?
Взявсь він з’ясувати, чому́ воно так.
І виявив, врешті, що справа проста –
Лиш заздрість отою причиною бу́ла.
Дуб взявся вмирати, жалівся, що він
З Сосною не може у зрості змагатись.
Сосна - та на Яблуню хоче рівнятись,
Родити плоди шишкам всім навзамін.
А Яблуня – та на Троянду кива,
Бо квітнути хоче, неначе Троянда.
А тій би, як Дубу рости не завадить,
Щоб сильна й міцна була… Тільки жива
Одна була Фрезія. Квітла розкішно.
Здивований в неї Король запитав:
- Чому, мила Фрезія в тебе не так?
Чому ти не в’янеш, не сохнеш, як інші?
І мовила Фрезія мудрість одну:
- Можливо,тому, що я завжди вважала,
Що ви, як мене в своїм парку саджали,
Хотіли мене – не Троянду, Сосну.
Хотіли би їх – то й садили би їх.
А ви ж саме фрезію бачить хотіли.
Оце і дає мені квітнути сили,
Навіщо принад мені різних чужих?!
Я є – яка є…І такою лиш буду.
Як хочуть, хай інші позаздрять мені.
Але, як на мене, хто заздрить – дурні,
Бо заздрість в кінці не приводить нікуди.
Відтоді і радує квітка ота
Красою своєю, своїм ароматом…
Дзвінок…Та ніхто не спішив уставати,
Бо фрезія в їхніх серцях розцвіта.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію