Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.25
23:55
Заховалася спека в повiтрi,
Вiдпустила давнiшнi надiї
I сховавши весь всесвiт пiд вiї -
Розгорнулася в небi колiбрi.
Сiль зневажливих дiй з себе витри.
Присмак меду солодкого мрiї.
Поруч подих до тебе вже вiє
Вiдпустила давнiшнi надiї
I сховавши весь всесвiт пiд вiї -
Розгорнулася в небi колiбрi.
Сiль зневажливих дiй з себе витри.
Присмак меду солодкого мрiї.
Поруч подих до тебе вже вiє
2026.06.25
16:40
Тої зими, як вдалося німців зупинити
Під Москвою й від столиці трохи відтіснити,
Москалі відчули силу, кров у них заграла,
Переможцями вони вже себе уважали.
Думали, що уже німців добряче побили
Й сорок другий переможно закінчить рішили.
Подумали, щ
Під Москвою й від столиці трохи відтіснити,
Москалі відчули силу, кров у них заграла,
Переможцями вони вже себе уважали.
Думали, що уже німців добряче побили
Й сорок другий переможно закінчить рішили.
Подумали, щ
2026.06.25
15:13
З циклу "Від минулого до майбутнього", ново-ведичний реалізм
Вступ
Це п'ята книга з цілісного циклу художніх авторських романів, написаних в стилі ведичного ново-реалізму. В ній розповідається про подальші здобутки головних героїв, що знайшли сво
2026.06.25
13:27
Ці люди, що покинули домівки
Давним-давно й поїхали туди,
Куди ми не дістанемо путівки,
І сніг уже позамітав сліди.
Про них забули друзі і сусіди,
І зблякла пам'ять в їхніх головах.
Волають круки, мов невтомні біди.
Сідає попіл на святих словах.
Давним-давно й поїхали туди,
Куди ми не дістанемо путівки,
І сніг уже позамітав сліди.
Про них забули друзі і сусіди,
І зблякла пам'ять в їхніх головах.
Волають круки, мов невтомні біди.
Сідає попіл на святих словах.
2026.06.25
11:57
як перенасичена дарами
пташка у калині в рукаві
кропив'янка небу візаві
дощиком вщухатиме ярами
чи то у незвідане колись
чи у шал розпізнаного завтра
наче заповітом бронтозавра
досвітками степу горілиць
пташка у калині в рукаві
кропив'янка небу візаві
дощиком вщухатиме ярами
чи то у незвідане колись
чи у шал розпізнаного завтра
наче заповітом бронтозавра
досвітками степу горілиць
2026.06.25
08:44
як написав поет
не потрібно елегій
ні про життя
ні про смерть
серед шипшини цієї
півоній черемхи
ширяють птахи
розмаїто незмінні
не потрібно елегій
ні про життя
ні про смерть
серед шипшини цієї
півоній черемхи
ширяють птахи
розмаїто незмінні
2026.06.25
08:20
Як неминучі дні ясні
і мимолітні темні ночі,
так моя доля уві сні
являє світло-карі очі,
так тінь її із висоти –
із піднебесся за рікою
іще вітається зі мною,
забувши спалені мости.
і мимолітні темні ночі,
так моя доля уві сні
являє світло-карі очі,
так тінь її із висоти –
із піднебесся за рікою
іще вітається зі мною,
забувши спалені мости.
2026.06.25
06:28
Розділ ІV. ВЕСІЛЬНИЙ ВІВТАР ТА ЗОЛОТА КЛЯТВА
Травневий день у Реймсі 1051 року дихав грозою. Свинцеві хмари чіплялися за гострі шпилі величного собору, а повітря було таким густим, що здавалося, ніби його можна різати мечем. Французька знать та єписко
2026.06.25
06:25
Лиш почувся грому гуркіт,
Як метнувся пес у будку,
Де, згорнувшись у клубочок,
Ліг налякано в куточок,
Бо давно, з причин відомих,
Він боїться навіть грому.
25.06.26
Як метнувся пес у будку,
Де, згорнувшись у клубочок,
Ліг налякано в куточок,
Бо давно, з причин відомих,
Він боїться навіть грому.
25.06.26
2026.06.24
14:44
Цілувало сонечко пальчик немовляти,
А воно сміялося — це мені від тата.
Цілувало сяєво дитятко у скроню —
Тепло тішив тато свою любу доню.
Цілував промінчик донечку у щічку —
Це татусь бажає добрих снів на нічку.
А воно сміялося — це мені від тата.
Цілувало сяєво дитятко у скроню —
Тепло тішив тато свою любу доню.
Цілував промінчик донечку у щічку —
Це татусь бажає добрих снів на нічку.
2026.06.24
13:39
Олексій Сурков (1899-1983)
В боротьбі та тривозі
нас тримав у дорозі
бойовий вісімнадцятий рік.
Ми збирались не довго,
від Кубані до Волги
розливався наш кінний потік.
В боротьбі та тривозі
нас тримав у дорозі
бойовий вісімнадцятий рік.
Ми збирались не довго,
від Кубані до Волги
розливався наш кінний потік.
2026.06.24
13:25
Порину в сон чудовий і величний
Без страхітливих тюрем і тортур.
Чарівний птах у майбуття покличе,
Де вже нема маркізи Помпадур,
Де сяє світ новий, багатоликий,
Де розвалився споконвічний мур.
Нарешті висплюсь після злої битви,
Без страхітливих тюрем і тортур.
Чарівний птах у майбуття покличе,
Де вже нема маркізи Помпадур,
Де сяє світ новий, багатоликий,
Де розвалився споконвічний мур.
Нарешті висплюсь після злої битви,
2026.06.24
11:13
Розділ ІV. ПЕРША ЗУСТРІЧ: ЗІТКНЕННЯ ДВОХ СВІТІВ
«Травень розсипав цвіт над Реймсом,
кам’яні химери застигли у німому подиві.
Вона йде по кубах холодного каміння,
двадцятирічна весна у вишитих шатах.
Поруч – король, сивий від битв і років,
дивиться
2026.06.24
08:11
consider death
співає майкел стайп
consider death
з динаміків у супермаркеті
на пенсіонерів
на поліціянтів
на матусь із дитями
на візки для гавчиків
співає майкел стайп
consider death
з динаміків у супермаркеті
на пенсіонерів
на поліціянтів
на матусь із дитями
на візки для гавчиків
2026.06.24
06:54
Знову спека шалена
Непорушно стоїть, -
В'яне пагін зелений
І зривається цвіт.
Ні хмаринок над нами,
Ні поривів вітрів, '
Лиш пече до нестями
В глибині літніх днів.
Непорушно стоїть, -
В'яне пагін зелений
І зривається цвіт.
Ні хмаринок над нами,
Ні поривів вітрів, '
Лиш пече до нестями
В глибині літніх днів.
2026.06.23
20:42
Більш не буде тут такої ось, як ти
Більш не буде ось такої, хто би
Щось витворяв подібне, о
Чи даси мені той шанс?
Спробуєш хоча би, га?
Зупинися, згадай-но
Ми були разом
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Більш не буде ось такої, хто би
Щось витворяв подібне, о
Чи даси мені той шанс?
Спробуєш хоча би, га?
Зупинися, згадай-но
Ми були разом
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.20
2026.06.18
2026.06.15
2026.06.14
2026.06.11
2026.06.08
2026.06.05
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про фрезію
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про фрезію
- Сьогодні урок не звичайний у нас.
Минулого разу домовились з вами,
Що ви розпитаєте тата і маму,
В книжках пошукаєте, знайдете час
І кожен розкаже легенду про квіти,
Яку йому, врешті, удасться знайти.
А, щоб цікавіше дійти до мети
(Бо ж квітів й легенд так багато на світі),
Легенди ці мають цікавими буть
І квіти незвичні та маловідомі.
Не ті, що в садочках у кожного вдома,
А ті, що в краях у далеких ростуть,
Або про які інші діти не чули.
Так хто які квіти нам приготував?
- Тюльпани! Іри́с! – клас ураз загукав,-
Троянда! Конвалія!..І в тому гулі
Почулося: - Фрезія!.. Помах руки
І клас замовкає… - Цікаво, хто мовив
Про фрезію? Квітка, і справді, чудова…
По класу шумок прокотився легкий.
Устала Даринка: - Бабуся моя
Легенду про квітку оцю розказала.
Я й назви цієї ніколи не знала.
Тож можу тепер поділитися я.
- Ну, що ж, розкажи. Нам цікаво усім
Легенду про квітку цю дивну почути.
- Це сталось тоді, як Зима уже люта
Минула й Весна легким кроком своїм
Пішла по землі. Сніг з полів проганяла.
Під дзюркіт веселих грайливих струмків
І сон-трава, й пролісок перший розцвів
Отам, де нога її легка ступала.
На луках зелена трава піднялась…
Здавалось, Зимі вже дороги немає.
Нехай чимскоріше на північ втікає…
Втомилась весна, на травичці вляглась
Аби від роботи важкої спочити.
Й заснула… А Вітер Холодний, Мороз
Й Хурделиця Біла зібрались якось,
Надумали Ве́сну тихцем захопити
Й замкнути навік у палац льодяний,
Щоб любу їм Зиму назад повертати.
Тут Вітер узявся Весну колихати,
Ніколи аби не прокинутись їй.
Мороз свої пазурі в груди встромив
І льоду шматком її серце зробилось.
Хурделиця Біла тоді нагодилась,
Сніг швидко над Весну замета намів.
І все враз поснуло, завмерло кругом.
Всі проліски голови вниз посхиляли.
І сон-трава сонною-сонною стала.
І перші кульбабки, що встигли бігом
Розкрити свої пелюстки́ золотаві,
Закрилися злякано. От і Зима!
Здавалось, рятунку із того нема
І буде Зима на землі вічно править.
Лиш Фрезія не покорилась Зимі,
Дзвіночки її стали тихо дзвеніти,
Щоб сонну Весну чимскоріш розбудити.
І, навіть, крізь сніг, що замети намів,
Дістався тривожний той дзвін до Весни.
Прокинулась та. Лиш рукою махнула
І теплі вітри враз навколо гайнули
І сніг весь пропав у потоках рясних.
Махнула другою й весняне тепло
Льоди розтопило. Зраділи всі то́му.
Зими не хотілось на світі нікому.
Тож все забуяло навкруг, розцвіло.
Весна ж, коли Зиму прогнали-таки,
Свою рятівницю зовсім не забула,
Весняний яскравий їй одяг вдягнула
Й дала аромат ще - чудовий такий…
Скінчилась легенда… Клас мовчки сидів,
Немов уявити почуте хотілось.
Тут вчителька врешті-таки похопилась:
- Так, гарна легенда. – пройшла між рядів,
З думками зібралась.- Ця квітка яскрава
Була невідома в нас в давні роки.
У Африці квітла далекій, поки
Туди не дістались якось мореплави,
Що світ відкривали. Сподобавсь їм цвіт,
Якого в Європі не бачили досі.
Тож скоро й приве́зли ту квітку матроси
Аби підкорила вона увесь світ.
Чудовий, незнаний її аромат
Скорив дуже скоро Європу багату.
Садили в садах її аристократи,
Був кожен в дарунок отримати рад.
А назву німецький ботанік їй дав,
На прізвище Фріз. Тим відомий зостався.
Ще капська конвалія цвіт отой звався
І, начебто, сили цілющії мав,
Щоб молодість довго жінкам зберегти.
З його пелюсток різне зілля варили…
А ще у Європі тоді говорили:
Французький король наказав розвести
В садах своїх фрезію та прикрашати
Букетами замки й палаци свої.
Важливим гостя́м дарували її…
Миколко, ти, бачу, щось хочеш сказати?!
Миколка, соромлячись з місця піднявсь:
- Легенду про фрезію ще одну знаю…
- Ну, то розкажи. Ми усі тут чекаєм.
До речі, а звідки її ти дізнавсь?
- Дідусь розповів…Він багато читав…
Тож часто мені щось та й розповідає…
Було то, казав він, в далекому краї
Де правив Король. Парк великий він мав
І дуже любив у парку тім гуляти,
Дивитись, як квіти, дерева ростуть.
Так сили душевні він повнив, мабуть,
Вдихаючи ле́гкі, п’янкі аромати.
Та якось подався він парком пройтись
Й побачив, що, чо́мусь той став помирати.
Засохло гілля, лист почав опадати
І квіти зав’яли. Чи мало води?
Чи садівники геть роботу забули?
Взявсь він з’ясувати, чому́ воно так.
І виявив, врешті, що справа проста –
Лиш заздрість отою причиною бу́ла.
Дуб взявся вмирати, жалівся, що він
З Сосною не може у зрості змагатись.
Сосна - та на Яблуню хоче рівнятись,
Родити плоди шишкам всім навзамін.
А Яблуня – та на Троянду кива,
Бо квітнути хоче, неначе Троянда.
А тій би, як Дубу рости не завадить,
Щоб сильна й міцна була… Тільки жива
Одна була Фрезія. Квітла розкішно.
Здивований в неї Король запитав:
- Чому, мила Фрезія в тебе не так?
Чому ти не в’янеш, не сохнеш, як інші?
І мовила Фрезія мудрість одну:
- Можливо,тому, що я завжди вважала,
Що ви, як мене в своїм парку саджали,
Хотіли мене – не Троянду, Сосну.
Хотіли би їх – то й садили би їх.
А ви ж саме фрезію бачить хотіли.
Оце і дає мені квітнути сили,
Навіщо принад мені різних чужих?!
Я є – яка є…І такою лиш буду.
Як хочуть, хай інші позаздрять мені.
Але, як на мене, хто заздрить – дурні,
Бо заздрість в кінці не приводить нікуди.
Відтоді і радує квітка ота
Красою своєю, своїм ароматом…
Дзвінок…Та ніхто не спішив уставати,
Бо фрезія в їхніх серцях розцвіта.
Минулого разу домовились з вами,
Що ви розпитаєте тата і маму,
В книжках пошукаєте, знайдете час
І кожен розкаже легенду про квіти,
Яку йому, врешті, удасться знайти.
А, щоб цікавіше дійти до мети
(Бо ж квітів й легенд так багато на світі),
Легенди ці мають цікавими буть
І квіти незвичні та маловідомі.
Не ті, що в садочках у кожного вдома,
А ті, що в краях у далеких ростуть,
Або про які інші діти не чули.
Так хто які квіти нам приготував?
- Тюльпани! Іри́с! – клас ураз загукав,-
Троянда! Конвалія!..І в тому гулі
Почулося: - Фрезія!.. Помах руки
І клас замовкає… - Цікаво, хто мовив
Про фрезію? Квітка, і справді, чудова…
По класу шумок прокотився легкий.
Устала Даринка: - Бабуся моя
Легенду про квітку оцю розказала.
Я й назви цієї ніколи не знала.
Тож можу тепер поділитися я.
- Ну, що ж, розкажи. Нам цікаво усім
Легенду про квітку цю дивну почути.
- Це сталось тоді, як Зима уже люта
Минула й Весна легким кроком своїм
Пішла по землі. Сніг з полів проганяла.
Під дзюркіт веселих грайливих струмків
І сон-трава, й пролісок перший розцвів
Отам, де нога її легка ступала.
На луках зелена трава піднялась…
Здавалось, Зимі вже дороги немає.
Нехай чимскоріше на північ втікає…
Втомилась весна, на травичці вляглась
Аби від роботи важкої спочити.
Й заснула… А Вітер Холодний, Мороз
Й Хурделиця Біла зібрались якось,
Надумали Ве́сну тихцем захопити
Й замкнути навік у палац льодяний,
Щоб любу їм Зиму назад повертати.
Тут Вітер узявся Весну колихати,
Ніколи аби не прокинутись їй.
Мороз свої пазурі в груди встромив
І льоду шматком її серце зробилось.
Хурделиця Біла тоді нагодилась,
Сніг швидко над Весну замета намів.
І все враз поснуло, завмерло кругом.
Всі проліски голови вниз посхиляли.
І сон-трава сонною-сонною стала.
І перші кульбабки, що встигли бігом
Розкрити свої пелюстки́ золотаві,
Закрилися злякано. От і Зима!
Здавалось, рятунку із того нема
І буде Зима на землі вічно править.
Лиш Фрезія не покорилась Зимі,
Дзвіночки її стали тихо дзвеніти,
Щоб сонну Весну чимскоріш розбудити.
І, навіть, крізь сніг, що замети намів,
Дістався тривожний той дзвін до Весни.
Прокинулась та. Лиш рукою махнула
І теплі вітри враз навколо гайнули
І сніг весь пропав у потоках рясних.
Махнула другою й весняне тепло
Льоди розтопило. Зраділи всі то́му.
Зими не хотілось на світі нікому.
Тож все забуяло навкруг, розцвіло.
Весна ж, коли Зиму прогнали-таки,
Свою рятівницю зовсім не забула,
Весняний яскравий їй одяг вдягнула
Й дала аромат ще - чудовий такий…
Скінчилась легенда… Клас мовчки сидів,
Немов уявити почуте хотілось.
Тут вчителька врешті-таки похопилась:
- Так, гарна легенда. – пройшла між рядів,
З думками зібралась.- Ця квітка яскрава
Була невідома в нас в давні роки.
У Африці квітла далекій, поки
Туди не дістались якось мореплави,
Що світ відкривали. Сподобавсь їм цвіт,
Якого в Європі не бачили досі.
Тож скоро й приве́зли ту квітку матроси
Аби підкорила вона увесь світ.
Чудовий, незнаний її аромат
Скорив дуже скоро Європу багату.
Садили в садах її аристократи,
Був кожен в дарунок отримати рад.
А назву німецький ботанік їй дав,
На прізвище Фріз. Тим відомий зостався.
Ще капська конвалія цвіт отой звався
І, начебто, сили цілющії мав,
Щоб молодість довго жінкам зберегти.
З його пелюсток різне зілля варили…
А ще у Європі тоді говорили:
Французький король наказав розвести
В садах своїх фрезію та прикрашати
Букетами замки й палаци свої.
Важливим гостя́м дарували її…
Миколко, ти, бачу, щось хочеш сказати?!
Миколка, соромлячись з місця піднявсь:
- Легенду про фрезію ще одну знаю…
- Ну, то розкажи. Ми усі тут чекаєм.
До речі, а звідки її ти дізнавсь?
- Дідусь розповів…Він багато читав…
Тож часто мені щось та й розповідає…
Було то, казав він, в далекому краї
Де правив Король. Парк великий він мав
І дуже любив у парку тім гуляти,
Дивитись, як квіти, дерева ростуть.
Так сили душевні він повнив, мабуть,
Вдихаючи ле́гкі, п’янкі аромати.
Та якось подався він парком пройтись
Й побачив, що, чо́мусь той став помирати.
Засохло гілля, лист почав опадати
І квіти зав’яли. Чи мало води?
Чи садівники геть роботу забули?
Взявсь він з’ясувати, чому́ воно так.
І виявив, врешті, що справа проста –
Лиш заздрість отою причиною бу́ла.
Дуб взявся вмирати, жалівся, що він
З Сосною не може у зрості змагатись.
Сосна - та на Яблуню хоче рівнятись,
Родити плоди шишкам всім навзамін.
А Яблуня – та на Троянду кива,
Бо квітнути хоче, неначе Троянда.
А тій би, як Дубу рости не завадить,
Щоб сильна й міцна була… Тільки жива
Одна була Фрезія. Квітла розкішно.
Здивований в неї Король запитав:
- Чому, мила Фрезія в тебе не так?
Чому ти не в’янеш, не сохнеш, як інші?
І мовила Фрезія мудрість одну:
- Можливо,тому, що я завжди вважала,
Що ви, як мене в своїм парку саджали,
Хотіли мене – не Троянду, Сосну.
Хотіли би їх – то й садили би їх.
А ви ж саме фрезію бачить хотіли.
Оце і дає мені квітнути сили,
Навіщо принад мені різних чужих?!
Я є – яка є…І такою лиш буду.
Як хочуть, хай інші позаздрять мені.
Але, як на мене, хто заздрить – дурні,
Бо заздрість в кінці не приводить нікуди.
Відтоді і радує квітка ота
Красою своєю, своїм ароматом…
Дзвінок…Та ніхто не спішив уставати,
Бо фрезія в їхніх серцях розцвіта.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
