Олександру Блоку
на «Когда ты загнан и забит»

Буває – втомлений, убитий,
забутий Богом і людьми,
як у бенкет в часи чуми,
волаєш «Геть!» несамовито…
У відчаї, змарнілий весь,
ти повертаєшся додому,
клянеш буття свого судоми,
живим лишившись ледве днесь.

Тебе знесилив лютий треш,
лише напівживий віднині,
укрив чоло і вії іній –
обличчя геть не розбереш…
Та зачекай хоча би мить,
поринь у благодатну тишу
і віднайди завітну нішу,
душа якою здавна снить.

У мить оту розтане сніг,
любов розтопить серця кригу,
і ти побачиш неба книгу –
найкращу книгу поміж книг!
І де б не був у час нічний,
ішов ти вулицею, парком,
ступи під зір небесну арку
і вийди з марева завій!

Усе благословиш тоді,
коли життя відчуєш серцем,
не схилиш голову у герці
та не поко́ришся біді.
І не страшний нещадний треш,
розтанеш в благодаті Бога,
збагнувши суть життя другого.
Душею, серцем осягнеш –
життя людське не має меж!.

10-11.10.2021