ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2020.10.22
08:40
Скажи мені відверто, друже,
ти їв колись солодку грушу
із рук коханої чаклунки
у проміжках між поцілунків?
Щоб музика лунала всюди
і трунок скапував на груди…
Чи ласував ти диво-соком,
ти їв колись солодку грушу
із рук коханої чаклунки
у проміжках між поцілунків?
Щоб музика лунала всюди
і трунок скапував на груди…
Чи ласував ти диво-соком,
2020.10.22
04:38
Я – Суддя, мене судити зась,
Ми велика каста – неосудних!
І Феміда вступиться за нас
чупруни* для паничів не люди.
Мантія приховує гріхи.
А НАБУ*? Воно підсліпкувате,
якщо ляпнеш, що ти від «слуги»
Ми велика каста – неосудних!
І Феміда вступиться за нас
чупруни* для паничів не люди.
Мантія приховує гріхи.
А НАБУ*? Воно підсліпкувате,
якщо ляпнеш, що ти від «слуги»
2020.10.21
23:09
Задуха у залі, задуха в серцях.
Корозія їсть молодих і завзятих.
Вона їх взяла у залізні лещата.
Надія прогляне крізь сон у мерцях.
В незмінності тиші, в лихій німоті
Проваллям проноситься голос тирана.
Лунає мелодія дика й захланна
Корозія їсть молодих і завзятих.
Вона їх взяла у залізні лещата.
Надія прогляне крізь сон у мерцях.
В незмінності тиші, в лихій німоті
Проваллям проноситься голос тирана.
Лунає мелодія дика й захланна
2020.10.21
22:36
Світи Танго –
Нескінченні
І
Несповідні.
***
Розділили монету
Нескінченні
І
Несповідні.
***
Розділили монету
2020.10.21
21:30
Наша правда влаштовує нас
і таких, як і ми, ще до того
як на мить зупиняється час
у останній молитві до Бога.
Наша істина, сукана з жил,
не влаштовує інде еліту
із минулого... їхній копил
і таких, як і ми, ще до того
як на мить зупиняється час
у останній молитві до Бога.
Наша істина, сукана з жил,
не влаштовує інде еліту
із минулого... їхній копил
2020.10.21
15:09
Левкадська скеля поряд височить,
І про Сафо розкаже, поетесу.
Отож отут спинімося на мить…
Поезії писались їй чудесні…
Поет Алкей хмелів, як од вина,
Читаючи рядки оті чудові,
І палко їй освідчився в любові…
І про Сафо розкаже, поетесу.
Отож отут спинімося на мить…
Поезії писались їй чудесні…
Поет Алкей хмелів, як од вина,
Читаючи рядки оті чудові,
І палко їй освідчився в любові…
2020.10.21
12:14
«Раббі, погляньте! Лежить хтось біля єшиви!»
«Негайно ж несіть до мого покою!»
На ранок протверезивсь молодик.
Раббі запросив до столу, дав чарку на похмілля.
«Хто ти?- спитав.- Побутом яким тут опинився?»
« З Польщі я. Може, щось про Радзивіллів чул
«Негайно ж несіть до мого покою!»
На ранок протверезивсь молодик.
Раббі запросив до столу, дав чарку на похмілля.
«Хто ти?- спитав.- Побутом яким тут опинився?»
« З Польщі я. Може, щось про Радзивіллів чул
2020.10.21
10:03
Шмат увірву твойого часу
дорогоцінного;
шмат спокою твого,
більш непорушного, ніж я,
загарбаю;
величності твоєї добрий шмат
привласню; –
усе, чим наділяєш лиш себе ти,
дорогоцінного;
шмат спокою твого,
більш непорушного, ніж я,
загарбаю;
величності твоєї добрий шмат
привласню; –
усе, чим наділяєш лиш себе ти,
2020.10.21
09:18
Жити, виживаючи, не мед
і лише уява помагає
бачити сьогодні наперед,
що тебе вчорашнього чекає.
У Полішинеля є секрет –
ув’язати наслідки й причину.
Та, аналізуючи момент,
і лише уява помагає
бачити сьогодні наперед,
що тебе вчорашнього чекає.
У Полішинеля є секрет –
ув’язати наслідки й причину.
Та, аналізуючи момент,
2020.10.21
09:11
Всього не заграбастаєш! І скільки ж людям треба
для ситого життя - страждань, смертей, війни почвари?
І по тобі світ відспіває упокійні треби,
згустяться над короною свавілля - чорні хмари.
Від золотої лихоманки очі, аж пожовкли,
а раптом смерть за
для ситого життя - страждань, смертей, війни почвари?
І по тобі світ відспіває упокійні треби,
згустяться над короною свавілля - чорні хмари.
Від золотої лихоманки очі, аж пожовкли,
а раптом смерть за
2020.10.21
08:18
Зів‘яли квіти поступово,
не дочекалися тебе…
Та я своє тримаю слово –
чекаю, люба, дотепер.
Іще чекати доста буду
і буду марити вночі
тобою, мила моя згубо,
не дочекалися тебе…
Та я своє тримаю слово –
чекаю, люба, дотепер.
Іще чекати доста буду
і буду марити вночі
тобою, мила моя згубо,
2020.10.21
08:01
Жовтень пожежі влаштовує по дібровах;
згодом гасити заходиться їх дощами.
Осінь... Читай: «заспокоєння» і «добробут».
Плачеш: «Не був у відпустці»?
Ну… Заощадив.
З третьої спроби стрибнув би хоч трохи
згодом гасити заходиться їх дощами.
Осінь... Читай: «заспокоєння» і «добробут».
Плачеш: «Не був у відпустці»?
Ну… Заощадив.
З третьої спроби стрибнув би хоч трохи
2020.10.21
06:37
Холоне в полум’ї рудому
Коханням зраджена душа, –
Спішу зажурено додому,
Як осамітнене пташа.
Шурхоче сонно під ногами
Опале листя тут і там,
Де ще недавно вечорами
Гуляв замріяно не сам.
Коханням зраджена душа, –
Спішу зажурено додому,
Як осамітнене пташа.
Шурхоче сонно під ногами
Опале листя тут і там,
Де ще недавно вечорами
Гуляв замріяно не сам.
2020.10.21
05:43
Хай воля Божа і неба ласка
зійдуть сьогодні до тебе
і оживе хай вранішня казка
спомином висохлих стебел.
Бачиш, як вітер листя колише,
всотує краплі туману,
тихо ступає осінь між вишень,
зійдуть сьогодні до тебе
і оживе хай вранішня казка
спомином висохлих стебел.
Бачиш, як вітер листя колише,
всотує краплі туману,
тихо ступає осінь між вишень,
2020.10.21
00:25
Дорога лісом - просто
гра на нервах,
Пляшок осколки -
люті вороги,
Їжачились бляшанки
від консервів,
В колеса наставляли
шпичаки.
гра на нервах,
Пляшок осколки -
люті вороги,
Їжачились бляшанки
від консервів,
В колеса наставляли
шпичаки.
2020.10.20
20:31
Онуки діда радісно зустріли,
Вони вже свята справжнього хотіли.
Вони на нього цілий рік чекали.
Вже через тиждень свято наступало,
А в них ялинки досі ще немає.
Щось тато й мама лише обіцяють.
А тут дідусь з’явився на порозі,
Червоний, розпашілий н
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вони вже свята справжнього хотіли.
Вони на нього цілий рік чекали.
Вже через тиждень свято наступало,
А в них ялинки досі ще немає.
Щось тато й мама лише обіцяють.
А тут дідусь з’явився на порозі,
Червоний, розпашілий н
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
2016.03.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Світлана Шинкарук (1983) /
Рецензії
«ЗОРрО» УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ, або Поезомалярство Миколи Луговика
«Багато людських зусиль докладається до того, щоб створити щось талановите (цінне), особливо в наш вік, бо коли хтось говорить недотепно й не талановито, то його слухають байдуже», – так висловився про курйозне віршування автор «Касталійського джерела» 1685 року. У сприйнятті української літератури нинішнім перебірливим читачем, «балуваним» надновітніми способами мистецьких виявів, поезія займає маргінальні позиції. Тож слова з давньої поетики сміливо можна зарахувати до низки актуальних цитат.
Сучасний «аналог» курйозних віршів – так звана зорова, або візуальна поезія – постав у результаті злиття літературних основ із живописними. Це дало поштовх до зміни самого статусу зображення і слова: картина, графічне зображення перетворюється на ілюстрацію до тексту, а текст – на видозмінений підпис до малюнка. Новий зміст, утворений від такого синтезу, відзначається особливою силою дійового впливу на читача. Таку властивість зорових поезій іноді пояснюють їх зв’язком із вищою силою або магією. Оскільки, як зазначає Іван Лучук, візуальна поезія може впливати на чуття навіть тоді, коли сприймач не розуміє її, а лише відчуває.
Генеалогічні корені зорової поезії сягають античності (Фестський диск 1700 року до Р.Х.). А в українській літературі мистецьке визнання її припадає на часи Бароко, зокрема після видання «Грецької антології» 1494 року, теоретичних праць із поетики М. Віди «Про поетичне мистецтво» 1527 року та «Поетики в семи книгах» Ю. Скалігера 1561 року. Твори поезомалярства на українських теренах з’являлися і з’являються у різні епохи: від Івана Величковського, який у збірці «Млеко…» обґрунтував функціонування зорової поезії і подав приклади понад 20 жанрових її різновидів, до невідомого поки що юнака, який тільки вчора спробував себе у візуальному поетичному мистецтві.
До середини ХІХ ст. курйозна, зокрема зорова, поезія залишалася практично невідомим видом барокової літератури. Одним із перших на неї звертає увагу Микола Петров у своїй праці «О словесных науках и литературных занятиях в киевской академии от начала её до преобразования в 1819 году». За ним визнає самодостатність такої поезії Дмитро Чижевський («Історія української літератури», «Поза межами краси»). Наразі слід згадати таких відомих дослідників формотворчого потенціалу візуальної поезії, праці яких свого часу з’явилися як в Україні, так і за її межами, як С. Бірюков, О. Грузинський, А. Макаров, В. Маслюк, А. Мойсієнко, В. Колосова, А. Костецький, В. Крекотень, Т. Назаренко, Д. Наливайко, Л. Ушкалов, Г. Сивокінь, В. Соболь, М. Сорока, М. Сулима, А. Ткаченко, Є. Пеленський, В. Перетц...
Вершина у розвитку зоропоезії – на перехресті традицій українського Бароко та елементів постмодерного футуризму і сюрреалізму починаючи від 90-х років минулого століття.
Нині сучасне українське зорове віршування вже представляє плеяда талановитих поетів-експериментаторів, таких непересічних майстрів поетичних візій, як Н. Гончар, Т. Девдюк, В. Женченко, І. Іов, І. Кодлубай, М. Король, У. Краковецька, В. Лучук, І. Лучук, В. Мельник, Р. Мельників, М. Мірошниченко, А. Мойсієнко, Неда Неждана, О. Нога, А. Перерва, Б. Савицький, Р. Садловський, М. Сарма-Соколівський, М. Саченко, Волхв Слововежа, М. Сорока, В. Старун, А. Ткаченко, В. Трубай, Н. Чорпіта, В. Чупринін, К. Шишко, М. Шунь, М. Юрик; Я. Балан, Б. Дедора, А. Сукнацький (діаспора).
Серед низки названих авторів виняткове місце займає творчий поезомалярський доробок Миколи Луговика, перші твори з якого були заявлені ще в 1991 році у збірці «Скрипка для Орфея». Вдалі спроби автора у царині візуальних поезій не залишилися непоміченими, і вже деякий час по тому у Спілці письменників на знак свого захоплення Луговиковими зоропоезіями Роман Семенко при зустрічі дарує автору світлини свого батька – відомого панфутуриста Михайля Семенка.
Після кількох років творчої праці Миколу Луговика в складі української делегації (7 із 50 учасників) було запрошено на Міжнародну конференцію із зорової поезії, яка відбулася у червні 1997 року в столиці канадської провінції Альберта, Едмонтоні, в рамках тривалого подвійного заходу, до якого входили, зокрема, міжнародний поетичний фестиваль та інтернаціональна наукова конференція «EyeRhymes».
Згодом зорові поезії Луговика друкуються у численних часописах та представлені на виставках поезомалярства в Україні та за кордоном, зокрема в Канаді, США, Мексиці, Аргентині, Угорщині, Великобританії тощо.
Важливим результатом плідного періоду творчості автора стають дві книги поезомалярства, що виходять одна за одною у видавництві «Каменяр» у 2003 та 2004 роках. Паралельно друкуються книги-аналоги іноземними мовами, що значно розширює коло читачів Миколи Луговика.
Свого часу твори Миколи Луговика доповнили відому експозицію «Рут і Марвін Сакнери Архів Візуальної та Конкретної Поезії» (США). Рут і Марвін Сакнери перетворили свій дім на Музей візуальної та конкретної поезії, аналогів якому немає в усьому світі. Колекція представляє широчезний спектр мистецьких робіт найвідоміших митців світу: від найменших поетичних форм, зокрема екслібрису, до персидських килимів, тобто великих об’єктів живопису.
Зорові поезії Миколи Луговика привертають увагу насамперед своєю тематичною та жанровою багатогранністю. Та хоч би якими віддаленими були вони від змістових чи формальних ознак поезії, на першому плані у них стоїть робота зі словом та його елементами, скомбінованими та оздобленими за допомогою інших мистецтв і наук, зокрема архітектури, мовно-абеткового матеріалу, математики, музики, графіки. Так, у збірці «Графіті та фрески мого храму» (Львів, 2003) у своїх творчих пошуках поет віднаходить новий вид поезомалярства, – малювання літерами – не заявлений досі у жодного автора. Особливо виразно він представлений у дитячому тематичному циклі у збірці «Танець дельфінів» (Львів, 2004), зокрема у таких віршах, як «Хто їде у млин?» або «Ховрах і заєць», де літера «Х» – замість крил вітряка, вух та лап тваринки, «Д» – замість тулуба та ніг у черевиках і штанях, а знаки запитання вималювані, як лебідь і равлик. У літеральному малярстві автор використовує не лише схожість літер, а також зміну їх розташування та розміру, що дозволяє створити особливий літерний малюнок, наприклад такий, як у вірші «Риба та ще й із вусами»: остання літера розташована так, що нагадує хвіст рибини. В іншому вірші з цією ж метою літеру «А» автор перевернув навпаки – для схожості з хвостом птахи («Чайка»). Такі Луговикові зорові поезії особливо корисні, з погляду дидактики, для дітей дошкільного віку, які тільки-но починають входити у царство писаних літер і слів. Літеральний малюнок дозволить їм краще запам’ятати ту чи іншу літеру та особливості написання слова.
Також автор вдається до таких жанрів курйозного віршування, як вірш-загадка («Севастополь»), математичний цифровий малюнок («40А»), контурний вірш – виписування малюнка рядками та окремими словами («Жираф», «Про школярика гусачка», «До снігу», «Лошатко співає коляду», «За нами женеться») тощо.
Винятковою багатогранністю тематики відзначається збірка «Графіті та фрески мого храму», яка об’єднує в собі п’ять основних циклів: «Українське бароко», «Поштівка до Буенос-Айреса», «Яблуко Рене Магріта», «Мистці» та «Перед цівкою мого фотоапарата». Переважно контурними, або силуетними, поезіями автор звертається до минулого України, до її героїчно-трагічних сторінок історії. Назви самих циклів часто не лише слугують заголовком до розділу, а й задають домінантний стиль виконання віршів або роблять акцент на тематичному спектрі поезій, вміщених у ньому.
Особливо прикметним із цього приводу є перший цикл збірки, до якого увійшли вірші, виконані у традиційному бароковому стилі, які також по-бароковому розмаїті тематикою. Так, у циклі «Українське бароко» знайшли відображення козацькі часи («Козацька церква в Переяславі», «На спомин з дня 500-ліття Січі»), голодомор в Україні («Голод»), трагічна історія Бабиного Яру («Ми усіх пам’ятаємо»).
Часто автор апелює до певного історичного зрізу через показові постаті цього часу. Так, наприклад, до часів козаччини – через образ розритої могили, посилаючись на однойменний твір Т. Шевченка («Розрита могила»); до часів боротьби за становлення та незалежність української держави – через постать М. Грушевського («Пам’яті М. Грушевського»).
Окремо слід виділити низку зорових поезій про трагедію на атомній ЧАЕС, де автор прирівнює її до фашизму та Великої Вітчизняної війни. Тут Микола Луговик вдається до іронії, використовуючи прийом протиставлення малюнка та підпису до нього, гри слів, символів та знаків, зокрема використання фашистської та радянської свастики, як-от у віршах «Чорнобильська атомова сучасність», «Скорботний мій край-рай», «Урана-Україна».
На окрему увагу заслуговують зоропоезії з елементами еротики, цикл із яких започаткований іще 2003 року у збірці «Графіті та фрески мого храму» (почасти були представлені у збірці «Танець дельфінів»). Такі вірші виконані переважно у стилі графічного, силуетного та літерного малюнків і мають жартівливий відтінок. Наприклад, у вірші «Спогади про неї (Оксана)» постать жінки виписана з літер так, що кожна з них відповідає певній частині тіла: літера «О» – голова, дві літери «С», розташовані поряд, – груди, «Н» – ноги тощо. В аналогічному оригінальному ключі виконані вірші «Ольга», «Лижниця морська», «Вона». Вірш «Українка – Муза Магріта» представляє збірний образ української жінки, в якій є щось і від первісної природи (яблука, листок, квітка), і від людської (жіночий силует), і від магічного начала (всевидяче око).
Прогорнувши творчу робочу чернетку пана Миколи, можемо запевнити прихильників його поетичних візій, що наразі автор продовжує працювати над еротичними зоровими поезіями і планує довершити їх в одному тематичному циклі. Також Микола Луговик працює над Альбомом зорової поезії, що стане найповнішим зібранням візуальних творів автора.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«ЗОРрО» УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ, або Поезомалярство Миколи Луговика
Окремо слід виділити низку зорових поезій про трагедію на атомній ЧАЕС, де автор прирівнює її до фашизму та Великої Вітчизняної війни. Тут Микола Луговик вдається до іронії, використовуючи прийом протиставлення малюнка та підпису до нього, гри слів, символів та знаків, зокрема використання фашистської та радянської свастики, як-от у віршах «Чорнобильська атомова сучасність», «Скорботний мій край-рай», «Урана-Україна».
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1575 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1575 seconds