ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2020.04.02
15:44
У тебе цілий всесвіт в голові,
як раптом із-під ніг земля зникає,
і пристрасті на відстані снігів
емоціями душу огортають…
Два озера зелені розлились
і серце моє вщерть заполонили.
В очах у тебе чиста неба вись,
як раптом із-під ніг земля зникає,
і пристрасті на відстані снігів
емоціями душу огортають…
Два озера зелені розлились
і серце моє вщерть заполонили.
В очах у тебе чиста неба вись,
2020.04.02
14:57
Опришки чорновусі,
Майстри ми контрибуцій,
Лихвар, купець, не зустрічайтесь нам.
Удень відпочиваєм,
Із вечора гуляєм
І «півника» пускаємо панам.
Ми б радо працювали,
Майстри ми контрибуцій,
Лихвар, купець, не зустрічайтесь нам.
Удень відпочиваєм,
Із вечора гуляєм
І «півника» пускаємо панам.
Ми б радо працювали,
2020.04.02
14:15
Ты не спрашивай больше, зачем она пьёт Амаретто,
и о прошлом не надо, давно все быльём поросло.
Только ночью в тиши вдруг рапидом всплывают сюжеты -
речка-змейка, на пляже дырявая лодка, весло.
Незабудки - вкрапление неба на поле-батисте,
две сосн
и о прошлом не надо, давно все быльём поросло.
Только ночью в тиши вдруг рапидом всплывают сюжеты -
речка-змейка, на пляже дырявая лодка, весло.
Незабудки - вкрапление неба на поле-батисте,
две сосн
2020.04.02
13:22
Моя плането, в тебе є доволі –
Пісень і квітів, хліба на столі.
Та хтось незримий вліз у наші долі,
Ми перед ним безсильні, як малі.
Небачена, нечувана, затята,
Убивча сила плине по землі.
Ні відкупитись, ні відсповідати –
Пісень і квітів, хліба на столі.
Та хтось незримий вліз у наші долі,
Ми перед ним безсильні, як малі.
Небачена, нечувана, затята,
Убивча сила плине по землі.
Ні відкупитись, ні відсповідати –
2020.04.02
11:09
Чорна біда — велика як океан і глибока як Маріанська западина, прийшла в життя кожного чесного українця. І не обійти її, і не об’їхати. А всьому виною те, що душі в них не черстві, вболівають за нашу державу як за свою рідну дитину.
Коли почалася війна з
2020.04.02
09:23
Я вже був колись… Пам’ятаю
цю осліпленість збожевілля,
на навколішках власних останків
неприховане незусилля,
як літав сорок день без себе,
але мав ще про себе згадку.
Я вже був колись. Бачив небо
цю осліпленість збожевілля,
на навколішках власних останків
неприховане незусилля,
як літав сорок день без себе,
але мав ще про себе згадку.
Я вже був колись. Бачив небо
2020.04.02
09:12
– Послушайте, Арье, – обратился как-то Пинхас к своему коллеге-физику, – всякий раз, когда в среду я читаю “Доколе нечестивым, Господи, доколе нечестивым ликовать?”, меня так и подмывает спросить: “А с каких пор эти нечестивцы ликуют?” Если предположить,
2020.04.02
08:59
Утону я в очах твоїх… Ладно?
Це для мене велике щастя!
Підійду і промовлю, – Здрастуй,
я кохаю тебе! Це складно?
Ні не складно, а дуже важко!
Дуже трудно любити! Віриш?
Упаду як з небес пташка.
Це для мене велике щастя!
Підійду і промовлю, – Здрастуй,
я кохаю тебе! Це складно?
Ні не складно, а дуже важко!
Дуже трудно любити! Віриш?
Упаду як з небес пташка.
2020.04.02
08:01
Ох, і наліталась я сьогодні – каже жінка, повертаючись додому після шопінгу.
Я не тупий і не наївно-довірливий. Був би таким, неодмінно встав би з дивану і подивився, а чи не виросли у жінки крила на спині. Але я маю життєвий досвід і не цураюсь логічно
2020.04.02
07:09
Відходять дні нестримано, як сльози
Обтяжених реальністю надій, –
А я іду все далі по дорозі
Мені життям присуджених подій.
А я ніяк не можу зрозуміти,
Помалу відживаючи свій вік, –
Чому одним летять під ноги квіти
І хто камінням цілить у мій бік?
Обтяжених реальністю надій, –
А я іду все далі по дорозі
Мені життям присуджених подій.
А я ніяк не можу зрозуміти,
Помалу відживаючи свій вік, –
Чому одним летять під ноги квіти
І хто камінням цілить у мій бік?
2020.04.02
07:00
Сьогодні – хіба це багато?
До неба тягнеться трава.
У затишній твоїй кімнаті
Промінчик сонця ожива
І жевріють іще надії
Цей день прожити без утрат.
Короновірус, пандемія.
Усі ув’язнені без ґрат.
До неба тягнеться трава.
У затишній твоїй кімнаті
Промінчик сонця ожива
І жевріють іще надії
Цей день прожити без утрат.
Короновірус, пандемія.
Усі ув’язнені без ґрат.
2020.04.01
20:32
Особисто шляхи обирає,
Чи у долі питає дорогу
І чужої ідеї жадає,
Чи своєю дає допомогу.
Нерухомо сидить на дивані,
Чи іде у світи невідомі,
Розчиняє себе у нірвані,
І йому мозолі незнайомі,
Чи у долі питає дорогу
І чужої ідеї жадає,
Чи своєю дає допомогу.
Нерухомо сидить на дивані,
Чи іде у світи невідомі,
Розчиняє себе у нірвані,
І йому мозолі незнайомі,
2020.04.01
20:19
Легенда гарна, що прийшла зі сходу.
Хоча, хто знає, звідки там взялась,
Можливо, хтось її почув у нас,
Бо ж тут чимало вешталось народу.
Сподобалась, от і взяли собі.
А в нас вона із часом геть забулась
І лиш тепер, надіюсь, повернулась.
Та висновк
Хоча, хто знає, звідки там взялась,
Можливо, хтось її почув у нас,
Бо ж тут чимало вешталось народу.
Сподобалась, от і взяли собі.
А в нас вона із часом геть забулась
І лиш тепер, надіюсь, повернулась.
Та висновк
2020.04.01
18:04
Ми часто
не усвідомлюємо небезпеку
власного необережного
слова…
***
Вони були молоді,
не усвідомлюємо небезпеку
власного необережного
слова…
***
Вони були молоді,
2020.04.01
17:55
У старій вітровці Вовка
заховав доляри,
а дружина ту вітровку
віддала бомжарі.
Безпритульний за заначку
купив дачку, тачку,
на околиці квартиру,
автомат й сокиру.
заховав доляри,
а дружина ту вітровку
віддала бомжарі.
Безпритульний за заначку
купив дачку, тачку,
на околиці квартиру,
автомат й сокиру.
2020.04.01
16:18
Глобальні події епохи,
де кров’ю омита земля,
де війни брутальні, жорстокі
людське спотворили ім’я.
Не хоче вже Всесвіт мовчати.
Цю кару, мабуть, надіслав
за те, що вбиваємо брата,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...де кров’ю омита земля,
де війни брутальні, жорстокі
людське спотворили ім’я.
Не хоче вже Всесвіт мовчати.
Цю кару, мабуть, надіслав
за те, що вбиваємо брата,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
2016.03.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Світлана Шинкарук (1983) /
Рецензії
«ЗОРрО» УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ, або Поезомалярство Миколи Луговика
«Багато людських зусиль докладається до того, щоб створити щось талановите (цінне), особливо в наш вік, бо коли хтось говорить недотепно й не талановито, то його слухають байдуже», – так висловився про курйозне віршування автор «Касталійського джерела» 1685 року. У сприйнятті української літератури нинішнім перебірливим читачем, «балуваним» надновітніми способами мистецьких виявів, поезія займає маргінальні позиції. Тож слова з давньої поетики сміливо можна зарахувати до низки актуальних цитат.
Сучасний «аналог» курйозних віршів – так звана зорова, або візуальна поезія – постав у результаті злиття літературних основ із живописними. Це дало поштовх до зміни самого статусу зображення і слова: картина, графічне зображення перетворюється на ілюстрацію до тексту, а текст – на видозмінений підпис до малюнка. Новий зміст, утворений від такого синтезу, відзначається особливою силою дійового впливу на читача. Таку властивість зорових поезій іноді пояснюють їх зв’язком із вищою силою або магією. Оскільки, як зазначає Іван Лучук, візуальна поезія може впливати на чуття навіть тоді, коли сприймач не розуміє її, а лише відчуває.
Генеалогічні корені зорової поезії сягають античності (Фестський диск 1700 року до Р.Х.). А в українській літературі мистецьке визнання її припадає на часи Бароко, зокрема після видання «Грецької антології» 1494 року, теоретичних праць із поетики М. Віди «Про поетичне мистецтво» 1527 року та «Поетики в семи книгах» Ю. Скалігера 1561 року. Твори поезомалярства на українських теренах з’являлися і з’являються у різні епохи: від Івана Величковського, який у збірці «Млеко…» обґрунтував функціонування зорової поезії і подав приклади понад 20 жанрових її різновидів, до невідомого поки що юнака, який тільки вчора спробував себе у візуальному поетичному мистецтві.
До середини ХІХ ст. курйозна, зокрема зорова, поезія залишалася практично невідомим видом барокової літератури. Одним із перших на неї звертає увагу Микола Петров у своїй праці «О словесных науках и литературных занятиях в киевской академии от начала её до преобразования в 1819 году». За ним визнає самодостатність такої поезії Дмитро Чижевський («Історія української літератури», «Поза межами краси»). Наразі слід згадати таких відомих дослідників формотворчого потенціалу візуальної поезії, праці яких свого часу з’явилися як в Україні, так і за її межами, як С. Бірюков, О. Грузинський, А. Макаров, В. Маслюк, А. Мойсієнко, В. Колосова, А. Костецький, В. Крекотень, Т. Назаренко, Д. Наливайко, Л. Ушкалов, Г. Сивокінь, В. Соболь, М. Сорока, М. Сулима, А. Ткаченко, Є. Пеленський, В. Перетц...
Вершина у розвитку зоропоезії – на перехресті традицій українського Бароко та елементів постмодерного футуризму і сюрреалізму починаючи від 90-х років минулого століття.
Нині сучасне українське зорове віршування вже представляє плеяда талановитих поетів-експериментаторів, таких непересічних майстрів поетичних візій, як Н. Гончар, Т. Девдюк, В. Женченко, І. Іов, І. Кодлубай, М. Король, У. Краковецька, В. Лучук, І. Лучук, В. Мельник, Р. Мельників, М. Мірошниченко, А. Мойсієнко, Неда Неждана, О. Нога, А. Перерва, Б. Савицький, Р. Садловський, М. Сарма-Соколівський, М. Саченко, Волхв Слововежа, М. Сорока, В. Старун, А. Ткаченко, В. Трубай, Н. Чорпіта, В. Чупринін, К. Шишко, М. Шунь, М. Юрик; Я. Балан, Б. Дедора, А. Сукнацький (діаспора).
Серед низки названих авторів виняткове місце займає творчий поезомалярський доробок Миколи Луговика, перші твори з якого були заявлені ще в 1991 році у збірці «Скрипка для Орфея». Вдалі спроби автора у царині візуальних поезій не залишилися непоміченими, і вже деякий час по тому у Спілці письменників на знак свого захоплення Луговиковими зоропоезіями Роман Семенко при зустрічі дарує автору світлини свого батька – відомого панфутуриста Михайля Семенка.
Після кількох років творчої праці Миколу Луговика в складі української делегації (7 із 50 учасників) було запрошено на Міжнародну конференцію із зорової поезії, яка відбулася у червні 1997 року в столиці канадської провінції Альберта, Едмонтоні, в рамках тривалого подвійного заходу, до якого входили, зокрема, міжнародний поетичний фестиваль та інтернаціональна наукова конференція «EyeRhymes».
Згодом зорові поезії Луговика друкуються у численних часописах та представлені на виставках поезомалярства в Україні та за кордоном, зокрема в Канаді, США, Мексиці, Аргентині, Угорщині, Великобританії тощо.
Важливим результатом плідного періоду творчості автора стають дві книги поезомалярства, що виходять одна за одною у видавництві «Каменяр» у 2003 та 2004 роках. Паралельно друкуються книги-аналоги іноземними мовами, що значно розширює коло читачів Миколи Луговика.
Свого часу твори Миколи Луговика доповнили відому експозицію «Рут і Марвін Сакнери Архів Візуальної та Конкретної Поезії» (США). Рут і Марвін Сакнери перетворили свій дім на Музей візуальної та конкретної поезії, аналогів якому немає в усьому світі. Колекція представляє широчезний спектр мистецьких робіт найвідоміших митців світу: від найменших поетичних форм, зокрема екслібрису, до персидських килимів, тобто великих об’єктів живопису.
Зорові поезії Миколи Луговика привертають увагу насамперед своєю тематичною та жанровою багатогранністю. Та хоч би якими віддаленими були вони від змістових чи формальних ознак поезії, на першому плані у них стоїть робота зі словом та його елементами, скомбінованими та оздобленими за допомогою інших мистецтв і наук, зокрема архітектури, мовно-абеткового матеріалу, математики, музики, графіки. Так, у збірці «Графіті та фрески мого храму» (Львів, 2003) у своїх творчих пошуках поет віднаходить новий вид поезомалярства, – малювання літерами – не заявлений досі у жодного автора. Особливо виразно він представлений у дитячому тематичному циклі у збірці «Танець дельфінів» (Львів, 2004), зокрема у таких віршах, як «Хто їде у млин?» або «Ховрах і заєць», де літера «Х» – замість крил вітряка, вух та лап тваринки, «Д» – замість тулуба та ніг у черевиках і штанях, а знаки запитання вималювані, як лебідь і равлик. У літеральному малярстві автор використовує не лише схожість літер, а також зміну їх розташування та розміру, що дозволяє створити особливий літерний малюнок, наприклад такий, як у вірші «Риба та ще й із вусами»: остання літера розташована так, що нагадує хвіст рибини. В іншому вірші з цією ж метою літеру «А» автор перевернув навпаки – для схожості з хвостом птахи («Чайка»). Такі Луговикові зорові поезії особливо корисні, з погляду дидактики, для дітей дошкільного віку, які тільки-но починають входити у царство писаних літер і слів. Літеральний малюнок дозволить їм краще запам’ятати ту чи іншу літеру та особливості написання слова.
Також автор вдається до таких жанрів курйозного віршування, як вірш-загадка («Севастополь»), математичний цифровий малюнок («40А»), контурний вірш – виписування малюнка рядками та окремими словами («Жираф», «Про школярика гусачка», «До снігу», «Лошатко співає коляду», «За нами женеться») тощо.
Винятковою багатогранністю тематики відзначається збірка «Графіті та фрески мого храму», яка об’єднує в собі п’ять основних циклів: «Українське бароко», «Поштівка до Буенос-Айреса», «Яблуко Рене Магріта», «Мистці» та «Перед цівкою мого фотоапарата». Переважно контурними, або силуетними, поезіями автор звертається до минулого України, до її героїчно-трагічних сторінок історії. Назви самих циклів часто не лише слугують заголовком до розділу, а й задають домінантний стиль виконання віршів або роблять акцент на тематичному спектрі поезій, вміщених у ньому.
Особливо прикметним із цього приводу є перший цикл збірки, до якого увійшли вірші, виконані у традиційному бароковому стилі, які також по-бароковому розмаїті тематикою. Так, у циклі «Українське бароко» знайшли відображення козацькі часи («Козацька церква в Переяславі», «На спомин з дня 500-ліття Січі»), голодомор в Україні («Голод»), трагічна історія Бабиного Яру («Ми усіх пам’ятаємо»).
Часто автор апелює до певного історичного зрізу через показові постаті цього часу. Так, наприклад, до часів козаччини – через образ розритої могили, посилаючись на однойменний твір Т. Шевченка («Розрита могила»); до часів боротьби за становлення та незалежність української держави – через постать М. Грушевського («Пам’яті М. Грушевського»).
Окремо слід виділити низку зорових поезій про трагедію на атомній ЧАЕС, де автор прирівнює її до фашизму та Великої Вітчизняної війни. Тут Микола Луговик вдається до іронії, використовуючи прийом протиставлення малюнка та підпису до нього, гри слів, символів та знаків, зокрема використання фашистської та радянської свастики, як-от у віршах «Чорнобильська атомова сучасність», «Скорботний мій край-рай», «Урана-Україна».
На окрему увагу заслуговують зоропоезії з елементами еротики, цикл із яких започаткований іще 2003 року у збірці «Графіті та фрески мого храму» (почасти були представлені у збірці «Танець дельфінів»). Такі вірші виконані переважно у стилі графічного, силуетного та літерного малюнків і мають жартівливий відтінок. Наприклад, у вірші «Спогади про неї (Оксана)» постать жінки виписана з літер так, що кожна з них відповідає певній частині тіла: літера «О» – голова, дві літери «С», розташовані поряд, – груди, «Н» – ноги тощо. В аналогічному оригінальному ключі виконані вірші «Ольга», «Лижниця морська», «Вона». Вірш «Українка – Муза Магріта» представляє збірний образ української жінки, в якій є щось і від первісної природи (яблука, листок, квітка), і від людської (жіночий силует), і від магічного начала (всевидяче око).
Прогорнувши творчу робочу чернетку пана Миколи, можемо запевнити прихильників його поетичних візій, що наразі автор продовжує працювати над еротичними зоровими поезіями і планує довершити їх в одному тематичному циклі. Також Микола Луговик працює над Альбомом зорової поезії, що стане найповнішим зібранням візуальних творів автора.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«ЗОРрО» УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ, або Поезомалярство Миколи Луговика
Окремо слід виділити низку зорових поезій про трагедію на атомній ЧАЕС, де автор прирівнює її до фашизму та Великої Вітчизняної війни. Тут Микола Луговик вдається до іронії, використовуючи прийом протиставлення малюнка та підпису до нього, гри слів, символів та знаків, зокрема використання фашистської та радянської свастики, як-от у віршах «Чорнобильська атомова сучасність», «Скорботний мій край-рай», «Урана-Україна».
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1122 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1122 seconds