ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2014.07.24
10:24
Чому примарна наша воля?
До світла крок - і прірва днів.
Змагатись випала нам доля.
А виклик кинуть хто посмів?
Віддати скільки за свободу?
Наснаги, сил, часу, життів...
Вертає хрест з роду до роду.
До світла крок - і прірва днів.
Змагатись випала нам доля.
А виклик кинуть хто посмів?
Віддати скільки за свободу?
Наснаги, сил, часу, життів...
Вертає хрест з роду до роду.
2014.07.24
08:57
таке недовголітнє, –
лише встигає
прорости…
У цій
самотності всесвітній
мені потрібна
тільки ти…
лише встигає
прорости…
У цій
самотності всесвітній
мені потрібна
тільки ти…
2014.07.24
08:57
Кохана,
я благаю знову:
не поспішай
сказати «ні», –
поети гинуть
без любові
немов солдати
на війні…
я благаю знову:
не поспішай
сказати «ні», –
поети гинуть
без любові
немов солдати
на війні…
2014.07.23
19:58
Закосичене літо коралями дзвонить в кориті,
І коридою кров проливається кроками крокв.
Чорним морем віків пролітають вітри неумиті,
Білим шляхом надій молитовно прямує народ.
Болем здиблений, тягне свій плуг по землиці.
Родить пам’ять століть. Віл
І коридою кров проливається кроками крокв.
Чорним морем віків пролітають вітри неумиті,
Білим шляхом надій молитовно прямує народ.
Болем здиблений, тягне свій плуг по землиці.
Родить пам’ять століть. Віл
2014.07.23
18:50
Посидь зі мною поруч поки дощ,
Поки не всі ще сказані слова,
Поки ще руки не торкнулись рук
І я твої вуста не цілував.
Побудь бодай ще трохи і не йди,
Бо завтра вирушаємо на Схід, –
Я мушу боронити від біди
Тебе і Україну, й цілий світ.
Поки не всі ще сказані слова,
Поки ще руки не торкнулись рук
І я твої вуста не цілував.
Побудь бодай ще трохи і не йди,
Бо завтра вирушаємо на Схід, –
Я мушу боронити від біди
Тебе і Україну, й цілий світ.
2014.07.23
18:42
Вій… навіювання… війна…
помолодшала сивина…
постаріли пісні і діти…
ненависництва неофіти
віють виють з усіх віків…
млисте місиво лайдаків
зачудоване тангом смерті…
розпростерті роздерті стерті
помолодшала сивина…
постаріли пісні і діти…
ненависництва неофіти
віють виють з усіх віків…
млисте місиво лайдаків
зачудоване тангом смерті…
розпростерті роздерті стерті
2014.07.23
18:08
Світе, ти оглух чи з глузду з’їхав,
Хочеш пересидіти війну?
Буде і для тебе на горіхи
І гіркого келих полину!
І щоночі хлопці вбиті наші
Будуть снитись ситому тобі,
І картати, що боявся Раші…
Ти ж таки боявся, далебі?
Хочеш пересидіти війну?
Буде і для тебе на горіхи
І гіркого келих полину!
І щоночі хлопці вбиті наші
Будуть снитись ситому тобі,
І картати, що боявся Раші…
Ти ж таки боявся, далебі?
2014.07.23
16:09
дощі такі
що врешті чую тишу
яка мені нашіптує про смуток
яка невпинно пише сиві вірші
що проминальне все
і не забуте
що все тече
міняється
що врешті чую тишу
яка мені нашіптує про смуток
яка невпинно пише сиві вірші
що проминальне все
і не забуте
що все тече
міняється
2014.07.23
15:39
Він лежить, і над ним не безхмарна синь –
душна темінь поверх повік.
Він лежить – від коріння відтятий син,
чийсь батько і чийсь чоловік.
Своїй Україні віддав він уклін,
здав справи, сплатив борги…
А десь довкола його святинь
душна темінь поверх повік.
Він лежить – від коріння відтятий син,
чийсь батько і чийсь чоловік.
Своїй Україні віддав він уклін,
здав справи, сплатив борги…
А десь довкола його святинь
2014.07.23
11:05
Не болей и не жди. Не встречай затонувшие корабли.
Убаюкивай стыд. Пальцы не скрещивай на беду.
Ведь гудки в телефонных сплетеньях созвучны с "Внимание... Пли!"
Говори, моя детка. Платье в горошек. Пятое место в седьмом ряду.
Мы с тобою настолько
Убаюкивай стыд. Пальцы не скрещивай на беду.
Ведь гудки в телефонных сплетеньях созвучны с "Внимание... Пли!"
Говори, моя детка. Платье в горошек. Пятое место в седьмом ряду.
Мы с тобою настолько
2014.07.23
11:01
Грузло сонце у болоті хмар,
Клен шугав сухі гелікоптери.
Гайворонів невгамовне «кар»
Дратівливо діяло на нерви.
Прасувала спека-духота
Залізниці довжелезні вуса,
Місто мліло в неба на руках,
Клен шугав сухі гелікоптери.
Гайворонів невгамовне «кар»
Дратівливо діяло на нерви.
Прасувала спека-духота
Залізниці довжелезні вуса,
Місто мліло в неба на руках,
2014.07.23
10:46
В зеленому вихорі літа,
Не сниться й не спиться мені, –
Неначе у вікна розкриті,
Вдивляюся в ночі та дні.
Вслухаюся в гомони світу,
В мовчазній задумі щомить
І чую, як хмарами вкрита,
Примовкнула сумно блакить.
Не сниться й не спиться мені, –
Неначе у вікна розкриті,
Вдивляюся в ночі та дні.
Вслухаюся в гомони світу,
В мовчазній задумі щомить
І чую, як хмарами вкрита,
Примовкнула сумно блакить.
2014.07.23
10:41
Ніхто й не говорив, що буде легко,
ніхто не завіряв, не обіцяв,
а я в обіймах нищівної спеки
шукаю риси рідного лиця.
Ім’я твоє шепоче небо стигле.
Прошу, блакитне, лиш не забирай!..
Війна копає все нові могили,
зросивши горем ідилічний край.
ніхто не завіряв, не обіцяв,
а я в обіймах нищівної спеки
шукаю риси рідного лиця.
Ім’я твоє шепоче небо стигле.
Прошу, блакитне, лиш не забирай!..
Війна копає все нові могили,
зросивши горем ідилічний край.
2014.07.23
10:24
Цілком типовий пейзаж, поліпшений плином повені.
Видніють шпилі та бані, у кронах вся оболонь.
Буцім і мав, що казать, зголошувався, схвильований,
та зі многая слів уціліло одне «було».
Так одіб’ється дзеркалом cтареча брова і лисина,
ба, ні подоб
Видніють шпилі та бані, у кронах вся оболонь.
Буцім і мав, що казать, зголошувався, схвильований,
та зі многая слів уціліло одне «було».
Так одіб’ється дзеркалом cтареча брова і лисина,
ба, ні подоб
2014.07.23
10:03
Чи може кілька абзаців тексту стати високохудожнім твором і предметом для зацікавленої розмови? Ось приклад такого твору. Наведу його повністю.
Микола Славинський.
Троє.
(сільський образок).
Баба пережовує щойно куплений свіженький хліб, кладе
2014.07.22
21:55
Здрастуй, козаче! Збирається небом пітьма.
Вечір заходить спочити до рідної хати.
Виживи там, у горнилі воєннім, солдате,
Маму згадай, що лишилася вдома одна.
Місяць ліхтарик направив у сонний садок,
Де наливаються яблука пнистим соком.
Ти не впад
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вечір заходить спочити до рідної хати.
Виживи там, у горнилі воєннім, солдате,
Маму згадай, що лишилася вдома одна.
Місяць ліхтарик направив у сонний садок,
Де наливаються яблука пнистим соком.
Ти не впад
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2014.04.27
2014.03.18
2014.03.11
2014.03.10
2014.02.01
2013.12.15
2013.05.16
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Усі Словники
Автори /
Світлана Шинкарук (1983) /
Рецензії
«ЗОРрО» УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ, або Поезомалярство Миколи Луговика
«Багато людських зусиль докладається до того, щоб створити щось талановите (цінне), особливо в наш вік, бо коли хтось говорить недотепно й не талановито, то його слухають байдуже», – так висловився про курйозне віршування автор «Касталійського джерела» 1685 року. У сприйнятті української літератури нинішнім перебірливим читачем, «балуваним» надновітніми способами мистецьких виявів, поезія займає маргінальні позиції. Тож слова з давньої поетики сміливо можна зарахувати до низки актуальних цитат.
Сучасний «аналог» курйозних віршів – так звана зорова, або візуальна поезія – постав у результаті злиття літературних основ із живописними. Це дало поштовх до зміни самого статусу зображення і слова: картина, графічне зображення перетворюється на ілюстрацію до тексту, а текст – на видозмінений підпис до малюнка. Новий зміст, утворений від такого синтезу, відзначається особливою силою дійового впливу на читача. Таку властивість зорових поезій іноді пояснюють їх зв’язком із вищою силою або магією. Оскільки, як зазначає Іван Лучук, візуальна поезія може впливати на чуття навіть тоді, коли сприймач не розуміє її, а лише відчуває.
Генеалогічні корені зорової поезії сягають античності (Фестський диск 1700 року до Р.Х.). А в українській літературі мистецьке визнання її припадає на часи Бароко, зокрема після видання «Грецької антології» 1494 року, теоретичних праць із поетики М. Віди «Про поетичне мистецтво» 1527 року та «Поетики в семи книгах» Ю. Скалігера 1561 року. Твори поезомалярства на українських теренах з’являлися і з’являються у різні епохи: від Івана Величковського, який у збірці «Млеко…» обґрунтував функціонування зорової поезії і подав приклади понад 20 жанрових її різновидів, до невідомого поки що юнака, який тільки вчора спробував себе у візуальному поетичному мистецтві.
До середини ХІХ ст. курйозна, зокрема зорова, поезія залишалася практично невідомим видом барокової літератури. Одним із перших на неї звертає увагу Микола Петров у своїй праці «О словесных науках и литературных занятиях в киевской академии от начала её до преобразования в 1819 году». За ним визнає самодостатність такої поезії Дмитро Чижевський («Історія української літератури», «Поза межами краси»). Наразі слід згадати таких відомих дослідників формотворчого потенціалу візуальної поезії, праці яких свого часу з’явилися як в Україні, так і за її межами, як С. Бірюков, О. Грузинський, А. Макаров, В. Маслюк, А. Мойсієнко, В. Колосова, А. Костецький, В. Крекотень, Т. Назаренко, Д. Наливайко, Л. Ушкалов, Г. Сивокінь, В. Соболь, М. Сорока, М. Сулима, А. Ткаченко, Є. Пеленський, В. Перетц...
Вершина у розвитку зоропоезії – на перехресті традицій українського Бароко та елементів постмодерного футуризму і сюрреалізму починаючи від 90-х років минулого століття.
Нині сучасне українське зорове віршування вже представляє плеяда талановитих поетів-експериментаторів, таких непересічних майстрів поетичних візій, як Н. Гончар, Т. Девдюк, В. Женченко, І. Іов, І. Кодлубай, М. Король, У. Краковецька, В. Лучук, І. Лучук, В. Мельник, Р. Мельників, М. Мірошниченко, А. Мойсієнко, Неда Неждана, О. Нога, А. Перерва, Б. Савицький, Р. Садловський, М. Сарма-Соколівський, М. Саченко, Волхв Слововежа, М. Сорока, В. Старун, А. Ткаченко, В. Трубай, Н. Чорпіта, В. Чупринін, К. Шишко, М. Шунь, М. Юрик; Я. Балан, Б. Дедора, А. Сукнацький (діаспора).
Серед низки названих авторів виняткове місце займає творчий поезомалярський доробок Миколи Луговика, перші твори з якого були заявлені ще в 1991 році у збірці «Скрипка для Орфея». Вдалі спроби автора у царині візуальних поезій не залишилися непоміченими, і вже деякий час по тому у Спілці письменників на знак свого захоплення Луговиковими зоропоезіями Роман Семенко при зустрічі дарує автору світлини свого батька – відомого панфутуриста Михайля Семенка.
Після кількох років творчої праці Миколу Луговика в складі української делегації (7 із 50 учасників) було запрошено на Міжнародну конференцію із зорової поезії, яка відбулася у червні 1997 року в столиці канадської провінції Альберта, Едмонтоні, в рамках тривалого подвійного заходу, до якого входили, зокрема, міжнародний поетичний фестиваль та інтернаціональна наукова конференція «EyeRhymes».
Згодом зорові поезії Луговика друкуються у численних часописах та представлені на виставках поезомалярства в Україні та за кордоном, зокрема в Канаді, США, Мексиці, Аргентині, Угорщині, Великобританії тощо.
Важливим результатом плідного періоду творчості автора стають дві книги поезомалярства, що виходять одна за одною у видавництві «Каменяр» у 2003 та 2004 роках. Паралельно друкуються книги-аналоги іноземними мовами, що значно розширює коло читачів Миколи Луговика.
Свого часу твори Миколи Луговика доповнили відому експозицію «Рут і Марвін Сакнери Архів Візуальної та Конкретної Поезії» (США). Рут і Марвін Сакнери перетворили свій дім на Музей візуальної та конкретної поезії, аналогів якому немає в усьому світі. Колекція представляє широчезний спектр мистецьких робіт найвідоміших митців світу: від найменших поетичних форм, зокрема екслібрису, до персидських килимів, тобто великих об’єктів живопису.
Зорові поезії Миколи Луговика привертають увагу насамперед своєю тематичною та жанровою багатогранністю. Та хоч би якими віддаленими були вони від змістових чи формальних ознак поезії, на першому плані у них стоїть робота зі словом та його елементами, скомбінованими та оздобленими за допомогою інших мистецтв і наук, зокрема архітектури, мовно-абеткового матеріалу, математики, музики, графіки. Так, у збірці «Графіті та фрески мого храму» (Львів, 2003) у своїх творчих пошуках поет віднаходить новий вид поезомалярства, – малювання літерами – не заявлений досі у жодного автора. Особливо виразно він представлений у дитячому тематичному циклі у збірці «Танець дельфінів» (Львів, 2004), зокрема у таких віршах, як «Хто їде у млин?» або «Ховрах і заєць», де літера «Х» – замість крил вітряка, вух та лап тваринки, «Д» – замість тулуба та ніг у черевиках і штанях, а знаки запитання вималювані, як лебідь і равлик. У літеральному малярстві автор використовує не лише схожість літер, а також зміну їх розташування та розміру, що дозволяє створити особливий літерний малюнок, наприклад такий, як у вірші «Риба та ще й із вусами»: остання літера розташована так, що нагадує хвіст рибини. В іншому вірші з цією ж метою літеру «А» автор перевернув навпаки – для схожості з хвостом птахи («Чайка»). Такі Луговикові зорові поезії особливо корисні, з погляду дидактики, для дітей дошкільного віку, які тільки-но починають входити у царство писаних літер і слів. Літеральний малюнок дозволить їм краще запам’ятати ту чи іншу літеру та особливості написання слова.
Також автор вдається до таких жанрів курйозного віршування, як вірш-загадка («Севастополь»), математичний цифровий малюнок («40А»), контурний вірш – виписування малюнка рядками та окремими словами («Жираф», «Про школярика гусачка», «До снігу», «Лошатко співає коляду», «За нами женеться») тощо.
Винятковою багатогранністю тематики відзначається збірка «Графіті та фрески мого храму», яка об’єднує в собі п’ять основних циклів: «Українське бароко», «Поштівка до Буенос-Айреса», «Яблуко Рене Магріта», «Мистці» та «Перед цівкою мого фотоапарата». Переважно контурними, або силуетними, поезіями автор звертається до минулого України, до її героїчно-трагічних сторінок історії. Назви самих циклів часто не лише слугують заголовком до розділу, а й задають домінантний стиль виконання віршів або роблять акцент на тематичному спектрі поезій, вміщених у ньому.
Особливо прикметним із цього приводу є перший цикл збірки, до якого увійшли вірші, виконані у традиційному бароковому стилі, які також по-бароковому розмаїті тематикою. Так, у циклі «Українське бароко» знайшли відображення козацькі часи («Козацька церква в Переяславі», «На спомин з дня 500-ліття Січі»), голодомор в Україні («Голод»), трагічна історія Бабиного Яру («Ми усіх пам’ятаємо»).
Часто автор апелює до певного історичного зрізу через показові постаті цього часу. Так, наприклад, до часів козаччини – через образ розритої могили, посилаючись на однойменний твір Т. Шевченка («Розрита могила»); до часів боротьби за становлення та незалежність української держави – через постать М. Грушевського («Пам’яті М. Грушевського»).
Окремо слід виділити низку зорових поезій про трагедію на атомній ЧАЕС, де автор прирівнює її до фашизму та Великої Вітчизняної війни. Тут Микола Луговик вдається до іронії, використовуючи прийом протиставлення малюнка та підпису до нього, гри слів, символів та знаків, зокрема використання фашистської та радянської свастики, як-от у віршах «Чорнобильська атомова сучасність», «Скорботний мій край-рай», «Урана-Україна».
На окрему увагу заслуговують зоропоезії з елементами еротики, цикл із яких започаткований іще 2003 року у збірці «Графіті та фрески мого храму» (почасти були представлені у збірці «Танець дельфінів»). Такі вірші виконані переважно у стилі графічного, силуетного та літерного малюнків і мають жартівливий відтінок. Наприклад, у вірші «Спогади про неї (Оксана)» постать жінки виписана з літер так, що кожна з них відповідає певній частині тіла: літера «О» – голова, дві літери «С», розташовані поряд, – груди, «Н» – ноги тощо. В аналогічному оригінальному ключі виконані вірші «Ольга», «Лижниця морська», «Вона». Вірш «Українка – Муза Магріта» представляє збірний образ української жінки, в якій є щось і від первісної природи (яблука, листок, квітка), і від людської (жіночий силует), і від магічного начала (всевидяче око).
Прогорнувши творчу робочу чернетку пана Миколи, можемо запевнити прихильників його поетичних візій, що наразі автор продовжує працювати над еротичними зоровими поезіями і планує довершити їх в одному тематичному циклі. Також Микола Луговик працює над Альбомом зорової поезії, що стане найповнішим зібранням візуальних творів автора.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«ЗОРрО» УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ, або Поезомалярство Миколи Луговика
Окремо слід виділити низку зорових поезій про трагедію на атомній ЧАЕС, де автор прирівнює її до фашизму та Великої Вітчизняної війни. Тут Микола Луговик вдається до іронії, використовуючи прийом протиставлення малюнка та підпису до нього, гри слів, символів та знаків, зокрема використання фашистської та радянської свастики, як-от у віршах «Чорнобильська атомова сучасність», «Скорботний мій край-рай», «Урана-Україна».
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ | Підтримка сайту "Altopix"
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1195 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1195 seconds