ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2020.12.02 12:12
Або мені дайте хоч і бубон в руки,
Або не питайте, чом стою, мов крук той.
Он танцює місяць понад деревами,
А я тут нуджуся в балачках із вами.
Якщо ти музика,то не варт базікать,
Краще б уже грати і пісень співати.
І хоча б ви грали, не переставали

Сергій Губерначук
2020.12.02 08:45
Клопоту більше, ніж треба,
у прерозумних людей.
Похапцем кинутий жереб –
ворогом скорим гряде.

Думкою розбагатівши,
можна скорити світи,
розум ніколи не втішить

Микола Соболь
2020.12.02 06:30
Вітаннячка скінчилися і ми
буденно стріли перший день зими…

Здавалося б далеко не малята
ні настрою, ні снігу, але ж – свято.

Давай, друзяка, діставай коньяк,
без двох тварин святкується ніяк.

Віктор Кучерук
2020.12.02 06:07
Схолодніла, білогруда
Владно шастає зима, –
І хоча не стало бруду,
Але й теплих днів нема.
Відчуваючи загрозу
Віком скривленим кісткам
Заховаюсь від морозу
На печі й уже звідтам

Ярослав Чорногуз
2020.12.02 00:04
Немов би тут почаклувала фея -
Дух музики високої не вмер.
І прикрашає статуя Орфея
Майданчик оглядовий — бельведер.

Фракійський цар, як Бог, одвічно юний,
Ще й Аполлона й Калліопи син -
Коли співав, торкнувши ліри струни,

Дума Козак
2020.12.01 21:21
У затінку моїх думок
улітку – прохолода
і досить тепло на душі
без сонця в зимній день.
А вранці роздумів димок
у будь-яку погоду
дарує плетиво віршів
і музику пісень.

Іван Потьомкін
2020.12.01 18:59
Дивитись в очі смерті...
Чекать, хто моргне першим?
Як у безіграшковому дитинстві?..
Ні, смерть не така всесильна,
Як часом здається.
Віч-на-віч був з нею
Хлопчиськом-сиротою по війні.
З холоду й голоду склепив повіки,

Ігор Шоха
2020.12.01 18:20
Була у мене мрія... як весни
чекав її, але боявся миті,
коли вона зникала у блакиті
і довго не являлася у сни.

Ось і тепер, коли минає осінь
і у дворі не гримає гроза,
вона у небі і її сльоза

Олександр Бобошко Заколотний
2020.12.01 17:51
Там будуть жито й прірва. Обереш.
Не зможеш сам – це вирішать за тебе,
позбавивши вагань урешті-решт…
Так-так, різниця все-таки суттєва.

Там ріки між кисільних берегів
тектимуть, варто вірити, молочні.
Але в одній з кишень (порадив гід)

Петро Скоропис
2020.12.01 14:04
Генерале! Ці карти – лайно. Я пас.
Північ зовсім не тут, а в Полярнім Крузі.
І Екватор ширший за ваш лампас.
І фронт, генерале, під хвіст папузі.
Чинник відстані з рації ваш наказ
в бугі-вугі спотворить при їх потузі.

Генерале! Це повний уже барда

Олександр Сушко
2020.12.01 12:34
Розвелося до біса піїтиків,
Кожен - геній, ліричний титан.
Я ж - вояка нещадної критики,
Гузна рву віршарам. Смакота!

Ті ж вищать від образи та сваряться,
І волають : «Рятуйте, братва!».
Ох, важка у руках моя палиця,

Серго Сокольник
2020.12.01 12:17
Вікно... За лікарнею сонце зайшло,
В себе увібравши остатнє тепло
Надії, натомість пітьмі залиши-
ло дихання важкість, і холод душі,
І думку... Прозору, неначе кришталь,
Що вимовить хочеться... Тільки, на жаль,
Кришталь каламутить, мов подих зими...

Микола Соболь
2020.12.01 11:26
Привіт, підвищення тарифів!
Ой, зимо-зимонько, - йди геть!
Бо "слуг народу" труд сизифів
віщує Україні - смерть.

Чомусь мандраж бере не трішки.
Чи плакати, чи навпаки?
Від комунальної платіжки

Тетяна Левицька
2020.12.01 09:35
Дзвонить чоловік дружині!

- На стілець сядь, мила!
Горе в нас, біда віднині!
Й жінка уявила:
що їх кум попав під потяг,
донька під машину,
не дай Боже, на роботі

Сергій Губерначук
2020.12.01 09:29
Обабіч дороги вморожений місяць
мій погляд усотує хитрим промінням,
а ти не знаходиш ні серця, ні місця –
одне голосіння.

Здавалося б, світ на чудне призволяще
до нас, до сумних товстосумих найнявся.
А чим ти заплатиш, коли ти – ледащо?

Віктор Кучерук
2020.12.01 08:13
Ледве вкритий снігом грудень
Нагло шарпають вітри
І трясуться від застуди
Потемнілі явори.
Задубілі верболози
І посохлі вже корчі
Вдень зітхають на морозі
Та поскрипують вночі.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Аліса Аделаїда
2020.11.25

Валерій Докид
2020.11.18

Владислав Сотніков
2020.11.17

К Ґерц
2020.10.15

Нікітіна Вікторія
2020.09.18

Ріша Бо
2020.09.07

Катя Мушаровская Кетрин
2020.09.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Наталя Дитиняк (1985) / Вірші

 Ельфійський Апокриф
Образ твору Галантний Маньєрист і Наталія Дитиняк

Він:
Пливе над вежами фортеці віщий знак.
Під ним розтягує невидимий Мастак
невидиму для ока зваби сіть, -
і ти вже впіймана, хоча й не знаєш як.

Вона:
Просила Рибка в Долі віщий знак,
щоб саме тут розставив сіть Мастак.
І таємниче Рибка посміхалась,
коли Мастак помітив, що впіймалась.

Він:
- Чудово, - Мастаку сказала сіть, -
Ви тільки ніжно звабу відпустіть...
Так ніжно... й не повірила Вона,
Що стільки літ тривала бистра мить.

Вона:
Похмілля болісно впливає на думки.
П’янкої зваби випивши з руки,
Чекала ще і ще… Та раптом… мить –
п’янило щастя, а тепер болить…

Він:
Болить собі, невідомо чому,
хоча і має іншого, Йому
з тим жити теж: крім Добру Новину,
виношує вона й себе саму.

Вона:
Сидить сумна, задивлена в вікно…
Якщо вже так змоталося кіно,
то годі сліз і болю. Біль минеться,
коли дитя у ній поворухнеться.

Він:
Коли дитя у ній поворухнеться
передчуття сердець сумних торкнеться,
і злине дзвінко в чисті небеса,
і на веселку Отчу обернеться...

Пливе над вежами фортеці віщий знак.
Під ним розтягує невидимий Мастак
невидиму завчасно Долі сіть, -
І ти вже обрана, хоча й не знаєш як.

2009

Контекст : ПОЕМА ПОВНІСТЮ



Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2009-08-15 00:04:42
Переглядів сторінки твору 11807
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.727 / 5.5  (4.642 / 5.41)
* Рейтинг "Майстерень" 4.584 / 5.5  (4.514 / 5.43)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.739
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Поезія фентезі
Автор востаннє на сайті 2019.12.14 21:21
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2010-07-15 12:37:17 ]
.................................................
Він : [поволі проступаючи зі мли скорої ночі]

Він : [поволі проступаючи зі мли скорої ночі]

А як інакше. Ти не здатна пригадати
ані своє, ні наше - грубі в’язня лати
тебе тримають на знекровленій твердині,
та це мине - недолю дано оминати.
І покарання, що отримала ти - ніжне,
але, по суті, ти й вела життя не грішне.
Не те що я... Та менше з тим, прийдеш до тями,
коли вернути видасться буття колишнє.

Як до вподоби ця твоя сентиментальність!
Такі чесноти придають душі сакральність,
на жаль, найменше цим світам пасує гідність,
вони ж останні - як осуджена реальність.
Ти б не повірила, якби вернула пам’ять,
де опинилася. О, згадки тяжко ран’ять.
Та я живу із ними, маю навіть віру,
що звідси підемо, допоки все тут спалять.

Ні, не дивися так печально, я з тобою,
хоч не по імені, та клич мене порою,
ім’я у світі цім єднає групи в’язнів,
тож клич єство моє, а не імлу з марою.
А щодо вигляду мого – являй бажання,
у ніч минулу був я лицарем кохання,
для тебе все було мов сон, я розумію,
але яким же був той сон липкий, до рання!

Я ж тільки дух отут, та Дух і всім тут править,
Він милосердно дав і сили задля справи
мого єства, з тобою зв’язаного вільно,
і ночі час, до світанкової заграви.
Тож не втрачаємо ні миті, полетіли?
Я покажу тобі дива такої сили,
на самім-самім дні життя, де світ цей гасне,
де жах і радість на краю буття могили!

А тіло лишимо твоє отут, на хмарці,
о не лякайся, повернеш у нього вранці...
„Твій дух і мій пірнають глибше дна морського,
де стережуть шляхи пітьми протуберанці...”
Гляди, обабіч нас руїни, вмерлі царства,
все нижче ми, на суднім дні, це шлях митарства!
Але мовчи, нас не повинні тут відчути,
бо смерть не стерпить жодного бунтарства.

Під нами темний лід, за ним пропащі душі,
вони розтратили усе, тому і злющі,
опісля пекла тут одні лише пропащі,
їдять самі себе у самоїдській гущі.
А тут угору! Глянь, обабіч древні мури,
і скаменілості могутньої статури,
усе це сходить на поверхню – в крайнім світі,
де чаклуни найперші, а найнижче - люди.

Світ присмерку. Ми на одній із веж - над містом.
Округ ліси і мочарі боліт – намистом,
тут різна чортівня, і губляться дороги,
і кожен стрічний погляд із ворожим блиском.
І горизонти повні злої небезпеки.
Цивілізації розтанули – ні Меки,
ані Парижу, Лондону, Нью-Йорку, Делі...
Чутки і оповіді замість фільмотеки.

Тут сталося усе, чому не дати ради...
І на твоїй Землі – уміння чаклувати
зросте із ентропією, а хворий люд
собі відразу створить кращі форми страти.

А хижі чари доконають світ ще більше,
і замість Божого з’являється все інше.
Хоча, можливо, і задумано отак,
і вгору вже давно зросло найголовніше...
............................................................
............................................................


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Наталя Дитиняк (Л.П./М.К.) [ 2011-02-17 12:04:19 ]
Вона:

Найдовша ніч... І не вловлю ні меж, ні рамок…
Літали довго, та не видно, де світанок.
Сумні світи… І на землі це входить в норму:
немає меж. Життя втрачає зміст і форму.
Ми, люди, надто потопаємо в безмежжі.
Нам мало, мало… Ми чомусь ламаєм межі.
А як без них? Що без окреслення шукати?
Душа без тіла – як найвища форма страти?

Та, як на мене, це примарлива свобода.
І вже яснішою стає моя пригода.
Бо я ж звичайна, як і всі, земна істота,
яка чомусь всьому земному чинить спротив.
Вдягнувши крила, споглядаю на руїни
людських чеснот, які змінились на провини.
І вже сама готова крила поламати,
щоб спорудити захисні, надійні лати.

А далі що? З цього безмежжя є рятунок?
Чи ти і сам себе закутав в обладунок?..


1   2   3   Переглянути все