ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юлія Щербатюк
2024.11.21 13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?

Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне

Володимир Каразуб
2024.11.21 09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п

Микола Дудар
2024.11.21 06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )

Віктор Кучерук
2024.11.21 06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?

Микола Соболь
2024.11.21 04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».

Володимир Каразуб
2024.11.21 01:27
        Я розіллю л
                            І
                             Т
                              Е
                                Р
                                  И
               Мов ніч, що розливає
                  Морок осінн

Сонце Місяць
2024.11.20 21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці

Іван Потьомкін
2024.11.20 13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи

Юрій Гундарєв
2024.11.20 09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…


Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.

Світлана Пирогова
2024.11.20 07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять

Микола Дудар
2024.11.20 07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача

Віктор Кучерук
2024.11.20 05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.

Артур Курдіновський
2024.11.20 05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.

Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві

Микола Соболь
2024.11.20 05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,

Микола Дудар
2024.11.19 21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…

Борис Костиря
2024.11.19 18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.

Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Кай Хробаковськи
2024.11.19

Ля Дмитро Дмитро
2024.11.16

Владислав Аверьян
2024.11.11

Соловейко Чубук
2024.11.02

Незнайка НаМісяці
2024.11.01

Дарина Риженко
2024.10.30

Богдан Фекете
2024.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Наталя Дитиняк (1985) / Вірші

 Ельфійський Апокриф
Образ твору Галантний Маньєрист і Наталія Дитиняк

Він:
Пливе над вежами фортеці віщий знак.
Під ним розтягує невидимий Мастак
невидиму для ока зваби сіть, -
і ти вже впіймана, хоча й не знаєш як.

Вона:
Просила Рибка в Долі віщий знак,
щоб саме тут розставив сіть Мастак.
І таємниче Рибка посміхалась,
коли Мастак помітив, що впіймалась.

Він:
- Чудово, - Мастаку сказала сіть, -
Ви тільки ніжно звабу відпустіть...
Так ніжно... й не повірила Вона,
Що стільки літ тривала бистра мить.

Вона:
Похмілля болісно впливає на думки.
П’янкої зваби випивши з руки,
Чекала ще і ще… Та раптом… мить –
п’янило щастя, а тепер болить…

Він:
Болить собі, невідомо чому,
хоча і має іншого, Йому
з тим жити теж: крім Добру Новину,
виношує вона й себе саму.

Вона:
Сидить сумна, задивлена в вікно…
Якщо вже так змоталося кіно,
то годі сліз і болю. Біль минеться,
коли дитя у ній поворухнеться.

Він:
Коли дитя у ній поворухнеться
передчуття сердець сумних торкнеться,
і злине дзвінко в чисті небеса,
і на веселку Отчу обернеться...

Пливе над вежами фортеці віщий знак.
Під ним розтягує невидимий Мастак
невидиму завчасно Долі сіть, -
І ти вже обрана, хоча й не знаєш як.

2009

Контекст : ПОЕМА ПОВНІСТЮ


      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2009-08-15 00:04:42
Переглядів сторінки твору 18184
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.727 / 5.5  (4.642 / 5.41)
* Рейтинг "Майстерень" 4.584 / 5.5  (4.514 / 5.43)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.739
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Поезія фентезі
Автор востаннє на сайті 2019.12.14 21:21
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2010-07-15 12:37:17 ]
.................................................
Він : [поволі проступаючи зі мли скорої ночі]

Він : [поволі проступаючи зі мли скорої ночі]

А як інакше. Ти не здатна пригадати
ані своє, ні наше - грубі в’язня лати
тебе тримають на знекровленій твердині,
та це мине - недолю дано оминати.
І покарання, що отримала ти - ніжне,
але, по суті, ти й вела життя не грішне.
Не те що я... Та менше з тим, прийдеш до тями,
коли вернути видасться буття колишнє.

Як до вподоби ця твоя сентиментальність!
Такі чесноти придають душі сакральність,
на жаль, найменше цим світам пасує гідність,
вони ж останні - як осуджена реальність.
Ти б не повірила, якби вернула пам’ять,
де опинилася. О, згадки тяжко ран’ять.
Та я живу із ними, маю навіть віру,
що звідси підемо, допоки все тут спалять.

Ні, не дивися так печально, я з тобою,
хоч не по імені, та клич мене порою,
ім’я у світі цім єднає групи в’язнів,
тож клич єство моє, а не імлу з марою.
А щодо вигляду мого – являй бажання,
у ніч минулу був я лицарем кохання,
для тебе все було мов сон, я розумію,
але яким же був той сон липкий, до рання!

Я ж тільки дух отут, та Дух і всім тут править,
Він милосердно дав і сили задля справи
мого єства, з тобою зв’язаного вільно,
і ночі час, до світанкової заграви.
Тож не втрачаємо ні миті, полетіли?
Я покажу тобі дива такої сили,
на самім-самім дні життя, де світ цей гасне,
де жах і радість на краю буття могили!

А тіло лишимо твоє отут, на хмарці,
о не лякайся, повернеш у нього вранці...
„Твій дух і мій пірнають глибше дна морського,
де стережуть шляхи пітьми протуберанці...”
Гляди, обабіч нас руїни, вмерлі царства,
все нижче ми, на суднім дні, це шлях митарства!
Але мовчи, нас не повинні тут відчути,
бо смерть не стерпить жодного бунтарства.

Під нами темний лід, за ним пропащі душі,
вони розтратили усе, тому і злющі,
опісля пекла тут одні лише пропащі,
їдять самі себе у самоїдській гущі.
А тут угору! Глянь, обабіч древні мури,
і скаменілості могутньої статури,
усе це сходить на поверхню – в крайнім світі,
де чаклуни найперші, а найнижче - люди.

Світ присмерку. Ми на одній із веж - над містом.
Округ ліси і мочарі боліт – намистом,
тут різна чортівня, і губляться дороги,
і кожен стрічний погляд із ворожим блиском.
І горизонти повні злої небезпеки.
Цивілізації розтанули – ні Меки,
ані Парижу, Лондону, Нью-Йорку, Делі...
Чутки і оповіді замість фільмотеки.

Тут сталося усе, чому не дати ради...
І на твоїй Землі – уміння чаклувати
зросте із ентропією, а хворий люд
собі відразу створить кращі форми страти.

А хижі чари доконають світ ще більше,
і замість Божого з’являється все інше.
Хоча, можливо, і задумано отак,
і вгору вже давно зросло найголовніше...
............................................................
............................................................


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Наталя Дитиняк (Л.П./М.К.) [ 2011-02-17 12:04:19 ]
Вона:

Найдовша ніч... І не вловлю ні меж, ні рамок…
Літали довго, та не видно, де світанок.
Сумні світи… І на землі це входить в норму:
немає меж. Життя втрачає зміст і форму.
Ми, люди, надто потопаємо в безмежжі.
Нам мало, мало… Ми чомусь ламаєм межі.
А як без них? Що без окреслення шукати?
Душа без тіла – як найвища форма страти?

Та, як на мене, це примарлива свобода.
І вже яснішою стає моя пригода.
Бо я ж звичайна, як і всі, земна істота,
яка чомусь всьому земному чинить спротив.
Вдягнувши крила, споглядаю на руїни
людських чеснот, які змінились на провини.
І вже сама готова крила поламати,
щоб спорудити захисні, надійні лати.

А далі що? З цього безмежжя є рятунок?
Чи ти і сам себе закутав в обладунок?..


1   2   3   Переглянути все