ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.09.15 22:21
Осіннє листя падає за комір
і наповнює страхом.
Сніг лягає білим саваном
для всіх дум і сподівань.
Грати в доміно можна
хіба що з пусткою.
Грати в карти - з абсурдом.
Цокатися з дзеркалом,

Артур Сіренко
2025.09.15 11:24
Вікно було відчинено не просто в густу теплоту ранку ранньої осені, вікно (доволі прозоре) було відчинено в безодню Всесвіту. І мені здавалось, що варто мені стрибнути з вікна, я не впаду на клумбу з жовтими колючими трояндами, а полечу незачесаною голово

Ігор Шоха
2025.09.15 10:40
А від «охочих» дуже мало толку,
хоча і повечеряли вони...
чотири роки
буцаються вовки
і одинадцять – виють барани.

***
А після європейського фуршету

Юрій Гундарєв
2025.09.15 09:33
Коли спецпредставник президента США Кіт Келлог перебуває в Києві, агресор не завдає масованих ударів. Отже, кияни можуть трохи виспатися…

Коли у Києві спецпредставник,
діти у дворі гомонять до ночі,
ніякої управи на них -
додому ніхто не хоче!

Ко

Віктор Кучерук
2025.09.15 05:57
Вона приходить на світанні,
Коли іще дрімає двір, –
Коли ледь видимі останні
Вогні холодні зблідлих зір.
Вона замислено світліє
На фоні сірого вікна
І подає щораз надію,
Що стане ніжити півдня.

Володимир Бойко
2025.09.15 00:57
Використаний корисний ідіот перестає бути корисним, але не перестає бути ідіотом. Без корисних ідіотів жодна корисна справа не обходиться. Всякий корисний ідіот комусь та шкідливий. Люди борються із шкідниками, але самі шкодять набагато більше.

Борис Костиря
2025.09.14 21:39
Я хочу поринути в розпад.
Лише в розпаді
я стану неабияк цілісносним.
Я хочу вести аморальний
спосіб життя. І тоді
мені відкриється нова мораль.
Ставши ізгоєм, буду
новим пророком.

С М
2025.09.14 16:19
дівчино що
на самоті
граєш у пасьянс
наглядачкою душі
замкнена у в’язниці
свого набуття
чи повіриш ти
болісно мені

Євген Федчук
2025.09.14 15:59
Іду якось тихцем по вулиці села.
Спекотний полудень, пташки навкруг співають.
Гулящий вітер десь, напевно, спочиває.
Я ледь встигаю піт втирати із чола.
День вихідний, отож і вулиця пуста.
Хто десь на річці, хто в кімнатній прохолоді.
Та я б і сам,

Віктор Кучерук
2025.09.14 15:00
Поки зором пещу виднокраї
Та гасаю по шляхах земних, -
Про полеглих завжди пам'ятаю
І щомить молюся за живих.
Бо, що справжнє, - те не затаїти
І несила втримати в собі, -
Тішуся, коли сміються діти
І журюсь, коли хтось у журбі.

Леся Горова
2025.09.13 22:18
Синьоока осінь, охролиста.
Як мені ти мила! Гойда-да:
Сливи лазуритове намисто
Вітру обірвати не шкода.

Він давно вже яблука обшморгав
Із вершків, що підпирають синь,
Груші обірвав, лише угорка,

Борис Костиря
2025.09.13 22:12
Я не хочу, щоб далі зима
Нас заковувала у кайдани.
Я оновлення жду, як права
Неповторні і Господом дані.

Я не хочу, щоб варта льодів
На холодних жорстоких багнетах
Нас тримала в тюрмі холодів,

Марія Дем'янюк
2025.09.13 13:17
Сонячний промінчик
Скочив на камінчик,
Радісно всміхається,
Всюди озирається.

Оглядає видноколо:
"Oй! Яка краса довкола!
Он троянди та жоржини,

Віктор Кучерук
2025.09.13 05:21
Оповиває тьмою смуток
Усіх надій моїх вогні, –
У стан байдужості закута,
Хоча б сказала “так”, чи “ні”.
В моїй душі одні страждання,
В моїм єстві – лише любов, –
Яке потрібно лікування,
Щоб не скипала палко кров?

Борис Костиря
2025.09.12 22:19
Усюди - лиш пітьма,
Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.

Померкло світло враз.

Іван Потьомкін
2025.09.12 21:42
Шукав на зиму дикобраз притулок і натрапив
На печеру, де вже, мешкало подружжя зміїв.
«Дозвольте бодай у закутку перезимувать».
«А чому б і ні! Влаштовуйтесь, будь ласка».
Згорнувсь калачиком щасливий орендар.
Захропів небавом і проспав мало не
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Ірина Єфремова
2025.09.04

Анастасія Волошина
2025.08.13

Василь Пастернак
2025.08.04

Олександра Філь
2025.07.17

Сергій Святковський
2025.06.27

Рембрі Мон
2025.06.07

Чорний Кугуар
2025.05.27






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Наталя Дитиняк (1985) / Вірші

 Ельфійський Апокриф
Образ твору Галантний Маньєрист і Наталія Дитиняк

Він:
Пливе над вежами фортеці віщий знак.
Під ним розтягує невидимий Мастак
невидиму для ока зваби сіть, -
і ти вже впіймана, хоча й не знаєш як.

Вона:
Просила Рибка в Долі віщий знак,
щоб саме тут розставив сіть Мастак.
І таємниче Рибка посміхалась,
коли Мастак помітив, що впіймалась.

Він:
- Чудово, - Мастаку сказала сіть, -
Ви тільки ніжно звабу відпустіть...
Так ніжно... й не повірила Вона,
Що стільки літ тривала бистра мить.

Вона:
Похмілля болісно впливає на думки.
П’янкої зваби випивши з руки,
Чекала ще і ще… Та раптом… мить –
п’янило щастя, а тепер болить…

Він:
Болить собі, невідомо чому,
хоча і має іншого, Йому
з тим жити теж: крім Добру Новину,
виношує вона й себе саму.

Вона:
Сидить сумна, задивлена в вікно…
Якщо вже так змоталося кіно,
то годі сліз і болю. Біль минеться,
коли дитя у ній поворухнеться.

Він:
Коли дитя у ній поворухнеться
передчуття сердець сумних торкнеться,
і злине дзвінко в чисті небеса,
і на веселку Отчу обернеться...

Пливе над вежами фортеці віщий знак.
Під ним розтягує невидимий Мастак
невидиму завчасно Долі сіть, -
І ти вже обрана, хоча й не знаєш як.

2009

Контекст : ПОЕМА ПОВНІСТЮ


      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2009-08-15 00:04:42
Переглядів сторінки твору 19334
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.727 / 5.5  (4.642 / 5.41)
* Рейтинг "Майстерень" 4.584 / 5.5  (4.514 / 5.43)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.739
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Поезія фентезі
Автор востаннє на сайті 2019.12.14 21:21
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2010-07-15 12:37:17 ]
.................................................
Він : [поволі проступаючи зі мли скорої ночі]

Він : [поволі проступаючи зі мли скорої ночі]

А як інакше. Ти не здатна пригадати
ані своє, ні наше - грубі в’язня лати
тебе тримають на знекровленій твердині,
та це мине - недолю дано оминати.
І покарання, що отримала ти - ніжне,
але, по суті, ти й вела життя не грішне.
Не те що я... Та менше з тим, прийдеш до тями,
коли вернути видасться буття колишнє.

Як до вподоби ця твоя сентиментальність!
Такі чесноти придають душі сакральність,
на жаль, найменше цим світам пасує гідність,
вони ж останні - як осуджена реальність.
Ти б не повірила, якби вернула пам’ять,
де опинилася. О, згадки тяжко ран’ять.
Та я живу із ними, маю навіть віру,
що звідси підемо, допоки все тут спалять.

Ні, не дивися так печально, я з тобою,
хоч не по імені, та клич мене порою,
ім’я у світі цім єднає групи в’язнів,
тож клич єство моє, а не імлу з марою.
А щодо вигляду мого – являй бажання,
у ніч минулу був я лицарем кохання,
для тебе все було мов сон, я розумію,
але яким же був той сон липкий, до рання!

Я ж тільки дух отут, та Дух і всім тут править,
Він милосердно дав і сили задля справи
мого єства, з тобою зв’язаного вільно,
і ночі час, до світанкової заграви.
Тож не втрачаємо ні миті, полетіли?
Я покажу тобі дива такої сили,
на самім-самім дні життя, де світ цей гасне,
де жах і радість на краю буття могили!

А тіло лишимо твоє отут, на хмарці,
о не лякайся, повернеш у нього вранці...
„Твій дух і мій пірнають глибше дна морського,
де стережуть шляхи пітьми протуберанці...”
Гляди, обабіч нас руїни, вмерлі царства,
все нижче ми, на суднім дні, це шлях митарства!
Але мовчи, нас не повинні тут відчути,
бо смерть не стерпить жодного бунтарства.

Під нами темний лід, за ним пропащі душі,
вони розтратили усе, тому і злющі,
опісля пекла тут одні лише пропащі,
їдять самі себе у самоїдській гущі.
А тут угору! Глянь, обабіч древні мури,
і скаменілості могутньої статури,
усе це сходить на поверхню – в крайнім світі,
де чаклуни найперші, а найнижче - люди.

Світ присмерку. Ми на одній із веж - над містом.
Округ ліси і мочарі боліт – намистом,
тут різна чортівня, і губляться дороги,
і кожен стрічний погляд із ворожим блиском.
І горизонти повні злої небезпеки.
Цивілізації розтанули – ні Меки,
ані Парижу, Лондону, Нью-Йорку, Делі...
Чутки і оповіді замість фільмотеки.

Тут сталося усе, чому не дати ради...
І на твоїй Землі – уміння чаклувати
зросте із ентропією, а хворий люд
собі відразу створить кращі форми страти.

А хижі чари доконають світ ще більше,
і замість Божого з’являється все інше.
Хоча, можливо, і задумано отак,
і вгору вже давно зросло найголовніше...
............................................................
............................................................


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Наталя Дитиняк (Л.П./М.К.) [ 2011-02-17 12:04:19 ]
Вона:

Найдовша ніч... І не вловлю ні меж, ні рамок…
Літали довго, та не видно, де світанок.
Сумні світи… І на землі це входить в норму:
немає меж. Життя втрачає зміст і форму.
Ми, люди, надто потопаємо в безмежжі.
Нам мало, мало… Ми чомусь ламаєм межі.
А як без них? Що без окреслення шукати?
Душа без тіла – як найвища форма страти?

Та, як на мене, це примарлива свобода.
І вже яснішою стає моя пригода.
Бо я ж звичайна, як і всі, земна істота,
яка чомусь всьому земному чинить спротив.
Вдягнувши крила, споглядаю на руїни
людських чеснот, які змінились на провини.
І вже сама готова крила поламати,
щоб спорудити захисні, надійні лати.

А далі що? З цього безмежжя є рятунок?
Чи ти і сам себе закутав в обладунок?..


1   2   3   Переглянути все