Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так прикро,
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Г.Г.Нейгаузу
Я щупал пульс, как полагалось,Таков врачебный ритуал.
Передо мной сидел Нейгауз,
И мне вначале показалось,
Что пульса нет… Я не слыхал.
Я слышал звуки фортепьяно
Я эти руки вспоминал
На клавишах… И было странно,
Что там, где муза бьет фонтаном
Я пульса ниточку искал.
А он сидел, ворча шутливо:
«Восьмой десяток! ну и ну!
Здесь пульса не найти – не диво!»
И поправлял неторопливо
Размашистую седину!
И вдруг очнулся я от ритма:
Ударов гамма – четкий пульс!
И было радостно до крика:
В сосудах шествовала VITA!
Восьмой десяток. Ну и пусть.
Я словно на виолончели
Дует с Нейгаузом играл,
И струны трепетно звенели,
И тихий воздух Коктебеля
От этой музыки дрожал.
Коктебейль, август 1964 г.
- - - - -
* Примітки адміністрації ПМ
Генріх Густавович Нейгауз народився 12 квітня 1888 року в місті Єлисаветграді (нині — Кіровоград).
Початкову музичну освіту він одержав у свого батька, фундатора місцевої музичної школи. По закінченні гімназії Генріх Густавович займався під керівництвом піаніста Л. Годовського в Берліні. Там же він вивчав теорію композиції під керівництвом учня Танєєва професора Юона. Пізніше поступив у Віденську академію музики в школу вищої майстерності, яку закінчив на відмінно.
Після повернення на батьківщину Нейгауз здав екстерном у Петроградській консерваторії іспити і у 1916 році почав свою педагогічну діяльність у Тбілісі. Повернувшись в Єлисаветград, працював у місцевому відділі народної освіти. Разом із своїм троюрідним братом, відомим польським композитором К. Шимановським він організує камерне товариство, читає лекції, пропагує кращі зразки класичної музики.
У 1920 році Нейгауз — професор Київської консерваторії, а від 1922 року починається його творча діяльність у Московській консерваторії.
Продовжуючи і розвиваючи традиції фортепіанного мистецтва Нейгауз створив школу, пов'язану з високими досягненнями піанізму. Визнана в усьому світі, піаністична школа Нейгазуа знайшла своє продовження у творчості його учнів — С. Ріхтера, Е. Гілельса, Я. Зака, І. Зетеля, Є. Малініна, О. Насєдкіна, Л. Наумова, В. Кастельского, В. Крайнєва, В. Воскобойникова, Т. Гутмана, А. Гінзбурга і багатьох інших музикантів.
Виконавча діяльність Г. Нейгауза ввійшла в скарбницю музичного мистецтва. У його репертуарі була майже вся художня фортепіанна література від Баха до наших сучасників. Піаніст був незмінним другом багатьох композиторів і першим виконавцем цілого ряду творів. Величезна ерудиція Нейгауза при великій особистій чарівності завжди залучала до артиста молодь. Концертні зали, класи, аудиторії, у яких Генріх Густавович виступав, завжди були переповнені.
Нейгаузу належать блискучі статті і нариси про музику. Широкою популярністю користується його талановита книга «Про мистецтво фортепіанної гри».
У рідному для Нейгауза Кіровограді його іменем названо вулицю, а на розташованому на ній будинку, де народився видатний музичний педагог, встановлено меморіальну дошку. Від 1981 року в місті працює Музей Генріха Нейгауза.
Помер Генріх Густавович Нейгауз 10 жовтня 1964 року в Москві.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
