Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.14
18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
2026.11.14
14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
2026.11.14
13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с
2026.11.14
13:04
То так сумно, як знову торкається подихом
Неминуча зима, що і так десь замешкалась,
Загубилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так при
Неминуча зима, що і так десь замешкалась,
Загубилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так при
2026.11.14
10:30
Не віриться, що зараз травень
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
2026.11.14
08:39
Сиротливо слову на папері,
Поки інші бродять у думках, -
Варто, може, прочинити двері
Та вказати на потрібний шлях?
Щоб слова злетілися, мов птиці,
В рими повні, в речення стрункі, -
Хочу з серця, наче із криниці,
Вичерпати строфи гомінкі.
Поки інші бродять у думках, -
Варто, може, прочинити двері
Та вказати на потрібний шлях?
Щоб слова злетілися, мов птиці,
В рими повні, в речення стрункі, -
Хочу з серця, наче із криниці,
Вичерпати строфи гомінкі.
2026.11.13
20:39
Я втішена тобою, я втишена тобою,
Як світ після відбою усіх земних тривог.
У нас з тобою, ні, кохання не запоєм,
А тихі почуття, розділені на двох.
Так юність не змогла б, у неї інша вдача -
Шаленство та азарт і ще сліпі дощі.
І хто б тоді зумів? І
Як світ після відбою усіх земних тривог.
У нас з тобою, ні, кохання не запоєм,
А тихі почуття, розділені на двох.
Так юність не змогла б, у неї інша вдача -
Шаленство та азарт і ще сліпі дощі.
І хто б тоді зумів? І
2026.11.13
13:49
Недремні очі у сліпої власті
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,
2026.11.13
10:23
Тут важлива місія —
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
2026.11.13
06:27
Зоря спалахує й згасає
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
2026.11.12
23:32
дощ пішов по обіді
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
2026.11.12
22:33
Пророкам було велено воскресати
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
2026.11.12
20:29
Стояв звичайний березневий ранок.
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
2026.11.12
20:24
Мені не дасть спокою цей плач,
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
2026.11.12
15:05
Зранку зібраним чилімам
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
2026.11.12
11:02
Леся Українка і Василь Симоненко, молоді, красиві, харизматичні, повернулися до нас…
4 листопада 2026 року на сцені Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки в Києві відбулася надзвичайна подія. Вірші двох видатних українських
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
2026.10.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Кузя Пруткова (1961) /
Вірші
З професiйного погляду
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
З професiйного погляду
З небес збігає по краплині
Прозора й синя,
Глибокий спокій, навісна стрімнина,
Лепече, ніби втішена дитина, -
І так реве, неначе бються леви,
Могутня, ніжна, кришталева,
Уміє гратись в живописне полотно:
На нім будинки, небо, ми - і проглядає дно...
А може, там глибінь - не осягти...
Тече під грунтом, напува сади,
На волю б'є джерелом чи сочиться -
Вода-водиця...
Весела й чиста - чи вмира від бруду.
Ні! Хай останнього - не буде!
Ти купиш штучну рідину в барвистій пляшці,
А як напитись озеру чи пташці,
Коли довкілля сповниться отрути?
Ні! Хай того - не буде!
Нехай із золота в твоїм палаці стеля,
Та як навколо зробиться пустеля,
Чи стане він цінніш за халабуду?
Ні! Хай того - не буде!
Чи варте щось того, щоб затужили
Прозорі очі, життєдайні жили,
Ридаючи: "Це ви зробили, люди!"
Ні! Хай того - не буде!
А хто із брязкотом мошни втече в краї чужії,
Сліди лишаючи брудні, що вік вода не змиє -
Той стане гірший навіть за Іуду.
Ні! хай того - не буде!
Така беззахисна водиця...
Але ж-бо може і помститься,
Зненацька ставши навісною...
Не довелось би згадувати Ноя,
Як стануть дном - поля, руїнами - споруди,
Все надбане - піде без вороття
і лиш своє життя
Урятувати прагнутимуть люди...
О Господи благий! Нехай цього не буде!
Хай оминуть літа лихії
І нас, і синім кольором позначену стихію!*
Нехай біжить крізь поле, ліс, село і місто
Водиця чиста!
Просторе дзеркало чи ниточка шовкова -
Хай хлюпає - привітна, веселкова -
В веселі ротики, в щасливі личка...
Вода-водичка!
29.06.2010
Прозора й синя,
Глибокий спокій, навісна стрімнина,
Лепече, ніби втішена дитина, -
І так реве, неначе бються леви,
Могутня, ніжна, кришталева,
Уміє гратись в живописне полотно:
На нім будинки, небо, ми - і проглядає дно...
А може, там глибінь - не осягти...
Тече під грунтом, напува сади,
На волю б'є джерелом чи сочиться -
Вода-водиця...
Весела й чиста - чи вмира від бруду.
Ні! Хай останнього - не буде!
Ти купиш штучну рідину в барвистій пляшці,
А як напитись озеру чи пташці,
Коли довкілля сповниться отрути?
Ні! Хай того - не буде!
Нехай із золота в твоїм палаці стеля,
Та як навколо зробиться пустеля,
Чи стане він цінніш за халабуду?
Ні! Хай того - не буде!
Чи варте щось того, щоб затужили
Прозорі очі, життєдайні жили,
Ридаючи: "Це ви зробили, люди!"
Ні! Хай того - не буде!
А хто із брязкотом мошни втече в краї чужії,
Сліди лишаючи брудні, що вік вода не змиє -
Той стане гірший навіть за Іуду.
Ні! хай того - не буде!
Така беззахисна водиця...
Але ж-бо може і помститься,
Зненацька ставши навісною...
Не довелось би згадувати Ноя,
Як стануть дном - поля, руїнами - споруди,
Все надбане - піде без вороття
і лиш своє життя
Урятувати прагнутимуть люди...
О Господи благий! Нехай цього не буде!
Хай оминуть літа лихії
І нас, і синім кольором позначену стихію!*
Нехай біжить крізь поле, ліс, село і місто
Водиця чиста!
Просторе дзеркало чи ниточка шовкова -
Хай хлюпає - привітна, веселкова -
В веселі ротики, в щасливі личка...
Вода-водичка!
29.06.2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
