Василь Кузан
поезія "Можеш мене не чекати"

Можеш мене не чекати.
Знову ставати на чати?
Біля твоєї чесноти
Цноту твою берегти?

Можеш мене друкувати
В небі дванадцятим кеглем –
Пам’ятник вчора полеглим
В ліжку твоєму постав.

Вистрелить навіть мотика –
Тихо! Ховайся від світла:
Космосу чорна молитва
Бритвою зрізує сміх!

Плачуть, зникаючи, знаки.
Мрякою приспані маки.
Поки ти будеш чекати –
Буду від тебе іти.



пародія

Мила, не треба кричати –
Я зістаріюсь на чатах,
Вже засміяли дівчата…
Що вдома неньці скажý?
Дуже старі нарікають
(Сина одного мають),
Добре, “не доганяють” –
Цнόту твою стережу…

Стрінеться, мо’ дівчина?
Кегель я чи мужчина!
Зглянься, моя єдина,
Може сьогодні, га?
Вистраждано чимало
(Боже, бодай пропало),
Як то мене дістало!
– Нині болить нога?

Дáлися ті чесноти!
Господи! Губи, ротик…
Може, дозволь хоч дотик…
Я би і в ліжку зміг.
… Вибач, я так невміло…
Тепло тут підозріло,
Може, тут було тіло,
Може тут хто “поліг”?

Увіковічнитись мріяв,
Сила – поліграфія!
Щось “Фотошоп” повільний –
Я вже – як монумент.
І у руках мотика –
Швидко ховайсь, дволика!
Навіть, якщо не стрільне…
Де той подівся…кент?

То вже історія друга –
Що ти лепечеш про друга?
Кажеш, на серці туга…
І несприятливі дні…
Щось ти ласкава стала
(Певно, мотика злякала),
Правильно мама казала –
Ти “поробила” мені?

Я відкриваю шафу –
Бачу залітну птаху
(Хоч би накинула лáху) –
Фейсом – біліший стін!
Зжовклий, як квіти в вазі,
Він, як і я, в екстазі…
Хай поживе, нарáзі –
Буде на чатах він!..


23.10.2010