Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.01
16:06
У корчмі, що біля Січі нині велелюдно,
Зібралося за столами козаків багато,
Усі вдягнуті розкішно, адже нині свято.
Корчмареві за шинквасом сьогодні не нудно.
То тут, то там: «Іще налий!» - кожен раз лунає,
Наймити ледве встигають розносити кухлі.
Л
Зібралося за столами козаків багато,
Усі вдягнуті розкішно, адже нині свято.
Корчмареві за шинквасом сьогодні не нудно.
То тут, то там: «Іще налий!» - кожен раз лунає,
Наймити ледве встигають розносити кухлі.
Л
2026.03.01
15:33
«Русскіє» - нація-фальсифікація.
Культ вождя – споконвічна і невід’ємна частина московської культури.
Категорія ворогів набагато стабільніша, ніж категорія друзів.
Велика політика починається там, де закінчується правда.
Кожна персональна мая
2026.03.01
13:26
Вже до нас летять лелекі,
а у нас – війна і в вЕсну
долі нам несе не легкі
від убивців і інвесторів.
Ті інвестори, як рани:
знову ділять Україну,
і в долЯх орди-орави
кожен прагне половину.
а у нас – війна і в вЕсну
долі нам несе не легкі
від убивців і інвесторів.
Ті інвестори, як рани:
знову ділять Україну,
і в долЯх орди-орави
кожен прагне половину.
2026.03.01
11:40
Я вклонюся вечірній траві.
І на небі з'являються зорі,
Миготливі і ледве живі,
Ніби замисли Бога прозорі.
Бог дає тріпотливим стежкам
Дар натхнення, наснаги і волі.
Так спочинок похилим вікам
І на небі з'являються зорі,
Миготливі і ледве живі,
Ніби замисли Бога прозорі.
Бог дає тріпотливим стежкам
Дар натхнення, наснаги і волі.
Так спочинок похилим вікам
2026.03.01
10:51
Немитої болотної глибинки…
Абстрактно викорчоване з могил,
Розмножує воно свої личинки
З усіх запропонованих мірил…
Отримують по смерті (сміх) автівку
Дай боже, своєрідний інтелект…
І тут не обійтися без горілки —
У цьому й світостворення, й секре
Абстрактно викорчоване з могил,
Розмножує воно свої личинки
З усіх запропонованих мірил…
Отримують по смерті (сміх) автівку
Дай боже, своєрідний інтелект…
І тут не обійтися без горілки —
У цьому й світостворення, й секре
2026.03.01
06:01
Немає іскорки кохання
В пітьмі недоспаних ночей, -
Надворі вітер безнастанно
З листків полотна знову тче.
Бубнить, всміхається і плаче,
І далі стелить килимок, -
Бракує пестощів гарячих
Тієї, що не йде з думок.
В пітьмі недоспаних ночей, -
Надворі вітер безнастанно
З листків полотна знову тче.
Бубнить, всміхається і плаче,
І далі стелить килимок, -
Бракує пестощів гарячих
Тієї, що не йде з думок.
2026.02.28
21:23
прожогом уперед моєї
автівки ~ твоя
хоча дев’яносто в годину
я їду звичай
ти мовиш се гаразд
трохи болю ~ не проблема
казала мала би настрій ти
в’їхати у драйв
автівки ~ твоя
хоча дев’яносто в годину
я їду звичай
ти мовиш се гаразд
трохи болю ~ не проблема
казала мала би настрій ти
в’їхати у драйв
2026.02.28
20:36
Коротшає дорога до безодні.
Переживаю у самотині
цей вирок долі. Я у западні
рокованої миті і, природно,
уже не уявляється мені,
як їду я на білому коні
минулої епохи у сьогодні.
Судьба перетасовує пасьянс
Переживаю у самотині
цей вирок долі. Я у западні
рокованої миті і, природно,
уже не уявляється мені,
як їду я на білому коні
минулої епохи у сьогодні.
Судьба перетасовує пасьянс
2026.02.28
18:12
Згорта в сувої вітер хмари,
і небо кутається в синь,
а в тиші никнуть крутояри,
лиш десь цеберко – дзинь та дзинь!
Дзюрчить ручай в густих осоках
між верболозів і купин.
Село на пагорках високих
і небо кутається в синь,
а в тиші никнуть крутояри,
лиш десь цеберко – дзинь та дзинь!
Дзюрчить ручай в густих осоках
між верболозів і купин.
Село на пагорках високих
2026.02.28
11:24
Я вмию очі у росі,
Вклоняюся сонцю й буйним травам,
Скупаюсь в первісний красі,
Де потонув миттєвий травень.
Побачу крізь росу дива,
Картини, сховані від ока.
В них відкриваються слова,
Вклоняюся сонцю й буйним травам,
Скупаюсь в первісний красі,
Де потонув миттєвий травень.
Побачу крізь росу дива,
Картини, сховані від ока.
В них відкриваються слова,
2026.02.28
10:50
І. Мама
Грецький профіль на тлі небесної сині.
У дзбані – прохолода гірських джерел.
В її усмішці – сонце, що ніколи не заходить.
ІІ. Ай-Петрі
Кам’яна корона над моєю колискою.
Вдень – варта свободи,
Грецький профіль на тлі небесної сині.
У дзбані – прохолода гірських джерел.
В її усмішці – сонце, що ніколи не заходить.
ІІ. Ай-Петрі
Кам’яна корона над моєю колискою.
Вдень – варта свободи,
2026.02.28
09:35
Перший доброволець, якому прижиттєво присвоєно звання "Герой України".
Навчався в Івано-Франківському ліцеї на художника. Його позивний "Да Вінчі" пов'язаний саме з талантом — він гарно малював.
Для нього найголовнішими у житті були — перемога і ко
Навчався в Івано-Франківському ліцеї на художника. Його позивний "Да Вінчі" пов'язаний саме з талантом — він гарно малював.
Для нього найголовнішими у житті були — перемога і ко
2026.02.28
06:13
Творчості години світанкові
Раз у раз, немов найперший спів, -
Поріднився з музою і в слові
Збагатився, виріс, помужнів.
Стало розлучитися несила
З тим, що вабить чарами щомить, -
З тим, що серцю дороге і миле,
І нічим ніколи не тяжить.
Раз у раз, немов найперший спів, -
Поріднився з музою і в слові
Збагатився, виріс, помужнів.
Стало розлучитися несила
З тим, що вабить чарами щомить, -
З тим, що серцю дороге і миле,
І нічим ніколи не тяжить.
2026.02.27
21:53
Навіщо, скажіть, молоді соколята,
тікаєте з дому на ситу чужину?
Нам разом боротись, або помирати
за рідну, стражденну, святу Батьківщину!
Куди ж ви лякливі? Не можна від себе
втекти не лишивши у хаті сльозини.
Кривава зоря заливає пів неба,
тікаєте з дому на ситу чужину?
Нам разом боротись, або помирати
за рідну, стражденну, святу Батьківщину!
Куди ж ви лякливі? Не можна від себе
втекти не лишивши у хаті сльозини.
Кривава зоря заливає пів неба,
2026.02.27
21:17
І
Ми і не юрба, і ніби, люди,
що забули, де існує знов
росіянське чудо і любов,
воля на тарілці і приблуди...
а тепер б’ємо себе у груди, –
не хотіли ми, він сам прийшов!
Ми і не юрба, і ніби, люди,
що забули, де існує знов
росіянське чудо і любов,
воля на тарілці і приблуди...
а тепер б’ємо себе у груди, –
не хотіли ми, він сам прийшов!
2026.02.27
19:44
«Слухай, дівчинко!» Вона не слуха…
«Цей день білий, це містечко…»
Немає містечка, нема живого духу,
По руїнах біга гола, руда Рівка,
Дитина тринадцяти років.
Проїжджали грубі німці в танку
(Тікай, тікай, Рівко!),
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...«Цей день білий, це містечко…»
Немає містечка, нема живого духу,
По руїнах біга гола, руда Рівка,
Дитина тринадцяти років.
Проїжджали грубі німці в танку
(Тікай, тікай, Рівко!),
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
2026.02.05
2026.02.03
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Венгер Емілія Опаленик (1957) /
Вірші
Триєдине...
ТРИЄДИНЕ…
Петру Скунцеві – на ювілей
Тобі тоді тринадцятий минало,
Міжгір’ям літо бабине пливло,
Коли, мій сину,
мій Великий Сину,
У верховинську школу під калиною
Мене життя до Тебе привело…
Я пам’ятаю –
заясніла хата,
Коли Ти вперше завітав до нас.
Тоді моя пророкувала мати,
Яка з Шевченка вчилася писати:
– В Карпатах, дочко, буде свій Тарас!
І я Твою малу дитячу руку
В свою,
ласкаву,
вчительську взяла
І повела в життя –
на біль, на муку.
Прости за путь тяжку, за перелуку,
Прости,
бо й я отим шляхом ішла.
Щоб Ти не впав, свої слабенькі плечі
Я підставляла під Твої хрести.
Я знала – я не маю права втечі,
Коли ключі журливії лелечі
У безтурботні кликали світи.
І кожен раз, коли Тобі боліло,
Коли Твоє хилилось знамено,
Моє терзалось,
мучилося
тіло,
До Тебе я хоч подумки летіла,
Як Ти в сльозах
криваве пив вино.
А Бог подумав –
забагато бачиш…
І вирішив Тобі застлати зір.
– Я протестую,
Боже!
Ти пробачиш,
Ти зрозумієш помилку –
й заплачеш.
Мій Син душею бачить –
Ти повір!
Я щиро так навколішках молилась,
Як рятували Сина лікарі,
Що, мабуть, Мати Божа подивилась,
Як сива голова моя схилилась –
До Бога дві звертались Матері.
Благословенні, Сину, ми з Тобою,
Бо прожили ці роки недарма.
Ми вистояли
у тяжкім двобою,
Ми просто йшли обоє,
за собою
Ані зерна неправди в нас нема.
Емілія Венгер – донька Марії Федорівни Опаленик
20 травня 2002 року
Контекст : Щоб знати, хто така Марія Федорівна Опаленик, прочитайте вірш Петра Скунця про свою вчительку
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Триєдине...
Петру Скунцеві на ювілей
ТРИЄДИНЕ…Петру Скунцеві – на ювілей
Тобі тоді тринадцятий минало,
Міжгір’ям літо бабине пливло,
Коли, мій сину,
мій Великий Сину,
У верховинську школу під калиною
Мене життя до Тебе привело…
Я пам’ятаю –
заясніла хата,
Коли Ти вперше завітав до нас.
Тоді моя пророкувала мати,
Яка з Шевченка вчилася писати:
– В Карпатах, дочко, буде свій Тарас!
І я Твою малу дитячу руку
В свою,
ласкаву,
вчительську взяла
І повела в життя –
на біль, на муку.
Прости за путь тяжку, за перелуку,
Прости,
бо й я отим шляхом ішла.
Щоб Ти не впав, свої слабенькі плечі
Я підставляла під Твої хрести.
Я знала – я не маю права втечі,
Коли ключі журливії лелечі
У безтурботні кликали світи.
І кожен раз, коли Тобі боліло,
Коли Твоє хилилось знамено,
Моє терзалось,
мучилося
тіло,
До Тебе я хоч подумки летіла,
Як Ти в сльозах
криваве пив вино.
А Бог подумав –
забагато бачиш…
І вирішив Тобі застлати зір.
– Я протестую,
Боже!
Ти пробачиш,
Ти зрозумієш помилку –
й заплачеш.
Мій Син душею бачить –
Ти повір!
Я щиро так навколішках молилась,
Як рятували Сина лікарі,
Що, мабуть, Мати Божа подивилась,
Як сива голова моя схилилась –
До Бога дві звертались Матері.
Благословенні, Сину, ми з Тобою,
Бо прожили ці роки недарма.
Ми вистояли
у тяжкім двобою,
Ми просто йшли обоє,
за собою
Ані зерна неправди в нас нема.
Емілія Венгер – донька Марії Федорівни Опаленик
20 травня 2002 року
Петрові було 60 років. Моя мати, його колишня вчителька з української попросила підготувати їй вітальні слова для Учня.
А я - написала - нібито це моєї матері слова.
А про очі - то це коли Петро втратив зір. Допомагали, хто чим міг. Відомі письменники - грошима і протекцією. Ми з мамою - молитвами.
Отож і пояснення - Мама, Скунць, Я.
До речі, вдарила я-таки шапкою сором’язливості об землю та й опублікувалася в Поетичних майстернях. Правда, ще не вмію достоту правильно оформити текст. Адже, як і в Маяковського чи Олійника, в мене немало важить для розуміння вірша його графічне подання.
Контекст : Щоб знати, хто така Марія Федорівна Опаленик, прочитайте вірш Петра Скунця про свою вчительку
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
