Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.17
13:36
Він тікав у далеку місцевість,
Кігті рвав, ніби загнаний звір.
І жадана мета, ніби церква,
Все манила кудись від зневір.
Сподівався в далекому місті
Збудувати кар'єру і дім.
Та не виліпиш генія з тіста
Кігті рвав, ніби загнаний звір.
І жадана мета, ніби церква,
Все манила кудись від зневір.
Сподівався в далекому місті
Збудувати кар'єру і дім.
Та не виліпиш генія з тіста
2026.07.17
11:40
богемний сплін любов і ницість
протанцювали й шо тепер
вікно відбите у зіницях
вечірні сутінки
четвер
заводитись немає смислу
писати тексти ні про що
не надихають стіл ні крісло
протанцювали й шо тепер
вікно відбите у зіницях
вечірні сутінки
четвер
заводитись немає смислу
писати тексти ні про що
не надихають стіл ні крісло
2026.07.17
07:28
Пітьма густіла і зростала тиша,
І прохолода ширилась навкруг, -
Десь у стіжку попискували миші
Та запах косовиці повнив луг.
Снопами іскор бризкало багаття,
Потріскував ледь-чутно й слізно хмиз,
А я сидів, як вартовий на чаті
І цю красу любити кращ
І прохолода ширилась навкруг, -
Десь у стіжку попискували миші
Та запах косовиці повнив луг.
Снопами іскор бризкало багаття,
Потріскував ледь-чутно й слізно хмиз,
А я сидів, як вартовий на чаті
І цю красу любити кращ
2026.07.17
06:14
Розділ ІІІ: Царський пурпур над Субурою
Коли над Нілом зійшов Сиріус, палац затих. Навіть римські вартові біля воріт пересувалися навшпиньки. У глибокій внутрішній кімнаті, де стіни були викладені холодним зеленкуватим порфіром, Клеопатра народила син
2026.07.17
05:59
Розділ ІІ: Цей круглий світ в Александрії
Вона не готувала для нього ложа зі спартанського пурпуру чи шовків, які привозили купці з Серики. Вона знала, що чоловік, який провів тридцять років у шкіряних наметах серед вогких лісів Галлії, втомився від н
2026.07.16
17:58
Бурлить Польща, шипить Польща, Польща вимагає,
Що робити Україна має – що не має.
Чиє їм’я прославляти, а чиє ганьбити,
Щоб дозволили поляки з собою дружити.
Піднімають на знамена події минулі,
Мовляв, злочини ми ваші й досі не забули.
Про Волинську
Що робити Україна має – що не має.
Чиє їм’я прославляти, а чиє ганьбити,
Щоб дозволили поляки з собою дружити.
Піднімають на знамена події минулі,
Мовляв, злочини ми ваші й досі не забули.
Про Волинську
2026.07.16
16:43
Шукаю фарби:
Цей сірий світ сумний розмалювати
Наче б то він розмальовка дитяча,
а не вигадка божевільного деміурга.
Шукаю фарби:
Жовті кульбаби у мій старий сад
Прийшли дивувати волохатих
Марногудів крилатого травня,
Цей сірий світ сумний розмалювати
Наче б то він розмальовка дитяча,
а не вигадка божевільного деміурга.
Шукаю фарби:
Жовті кульбаби у мій старий сад
Прийшли дивувати волохатих
Марногудів крилатого травня,
2026.07.16
15:58
Мене могла спасти віра, і вона це зробила.
Така, як моя, напевно, відома багатьом — тим, які йдуть (о, цей вічний образ руху до безсмертя) і знаходять себе.
Це легше зробити, коли перебуваєш наодинці із собою, інколи переходячи від самоти зовнішньої
2026.07.16
13:43
Сповільнений тихий сніжок,
Мов друг призабутий, далекий.
Вкривається снігом порок.
Пророк у снігу, мов лелека.
Так тихий засніжений вальс
В гаю прозвучить непомітно.
Це ніжне послання до вас,
Мов друг призабутий, далекий.
Вкривається снігом порок.
Пророк у снігу, мов лелека.
Так тихий засніжений вальс
В гаю прозвучить непомітно.
Це ніжне послання до вас,
2026.07.16
13:05
Таємно, щоб ніхто не знав,
Ісус вечеряти зібрав,
Четвер цей день на небесах,
а жертва в Храмі, бо Песах.
Піднесений панує стан,
бо відповідний мають сан,
відсутні поспіх, суєта –
Ісус вечеряти зібрав,
Четвер цей день на небесах,
а жертва в Храмі, бо Песах.
Піднесений панує стан,
бо відповідний мають сан,
відсутні поспіх, суєта –
2026.07.16
12:36
що хотів сказати
не згадаю вже
звабили без ради
випадкові жести
сонцесхід на трасі
чобітки дівчат
шини від камазів
згар пекельний чад
не згадаю вже
звабили без ради
випадкові жести
сонцесхід на трасі
чобітки дівчат
шини від камазів
згар пекельний чад
2026.07.16
10:27
ЧАСТИНА ПЕРША: ЮЛІЙ
«Я знайшов її в пісках, де час не має влади. Вона була маленькою, але її очі вже вміли рахувати чужі страхи».
(З неофіційних записів ветерана Х ЛЕГІОНУ)
Розділ І: Вага золотого жука
2026.07.16
10:05
У грудині стогне вітровій,
ветхими нитками губи зшито.
Мабуть, що не варто в буревій
кочергою згадки ворушити.
Блискавиця вдарила, ніяк
з того пекла вирватись на волю.
Знепритомніла, зневірилась, ще б пак,
ветхими нитками губи зшито.
Мабуть, що не варто в буревій
кочергою згадки ворушити.
Блискавиця вдарила, ніяк
з того пекла вирватись на волю.
Знепритомніла, зневірилась, ще б пак,
2026.07.16
06:28
Вклоняюся низько високому слову,
Глибокому змісту і формі чіткій, -
Дивуюсь пісенності рідної мови
І в радості світлій, і в тузі
гіркій.
Дивлюся на букви, вслухаюся в звуки
І мріям про щастя свободу даю, -
Отак опановую вічну науку -
Глибокому змісту і формі чіткій, -
Дивуюсь пісенності рідної мови
І в радості світлій, і в тузі
гіркій.
Дивлюся на букви, вслухаюся в звуки
І мріям про щастя свободу даю, -
Отак опановую вічну науку -
2026.07.16
05:29
казка для дітей і їх батьків)
Щороку 4 червня поминають діточок, які загинули внаслідок збройної агресії росії проти України. Символом цього дня є дзвіночок, який означає чисті та обірвані війною дитячі життя, а також запалені свічки у вікнах.
Стан
2026.07.16
00:05
Лiто пасма свої розпустило,
I босонiж по скелi пройшло.
Рiзнотрав'ям думки закрутило
I мене ненароком знайшло.
Вiкна й дверi вiдкритi навколо,
Пробiгають хвилини тепла.
Мiсяць дивиться ввечерi кволо
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...I босонiж по скелi пройшло.
Рiзнотрав'ям думки закрутило
I мене ненароком знайшло.
Вiкна й дверi вiдкритi навколо,
Пробiгають хвилини тепла.
Мiсяць дивиться ввечерi кволо
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
2026.06.20
2026.06.18
2026.06.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Венгер Емілія Опаленик (1957) /
Вірші
Триєдине...
ТРИЄДИНЕ…
Петру Скунцеві – на ювілей
Тобі тоді тринадцятий минало,
Міжгір’ям літо бабине пливло,
Коли, мій сину,
мій Великий Сину,
У верховинську школу під калиною
Мене життя до Тебе привело…
Я пам’ятаю –
заясніла хата,
Коли Ти вперше завітав до нас.
Тоді моя пророкувала мати,
Яка з Шевченка вчилася писати:
– В Карпатах, дочко, буде свій Тарас!
І я Твою малу дитячу руку
В свою,
ласкаву,
вчительську взяла
І повела в життя –
на біль, на муку.
Прости за путь тяжку, за перелуку,
Прости,
бо й я отим шляхом ішла.
Щоб Ти не впав, свої слабенькі плечі
Я підставляла під Твої хрести.
Я знала – я не маю права втечі,
Коли ключі журливії лелечі
У безтурботні кликали світи.
І кожен раз, коли Тобі боліло,
Коли Твоє хилилось знамено,
Моє терзалось,
мучилося
тіло,
До Тебе я хоч подумки летіла,
Як Ти в сльозах
криваве пив вино.
А Бог подумав –
забагато бачиш…
І вирішив Тобі застлати зір.
– Я протестую,
Боже!
Ти пробачиш,
Ти зрозумієш помилку –
й заплачеш.
Мій Син душею бачить –
Ти повір!
Я щиро так навколішках молилась,
Як рятували Сина лікарі,
Що, мабуть, Мати Божа подивилась,
Як сива голова моя схилилась –
До Бога дві звертались Матері.
Благословенні, Сину, ми з Тобою,
Бо прожили ці роки недарма.
Ми вистояли
у тяжкім двобою,
Ми просто йшли обоє,
за собою
Ані зерна неправди в нас нема.
Емілія Венгер – донька Марії Федорівни Опаленик
20 травня 2002 року
Контекст : Щоб знати, хто така Марія Федорівна Опаленик, прочитайте вірш Петра Скунця про свою вчительку
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Триєдине...
Петру Скунцеві на ювілей
ТРИЄДИНЕ…Петру Скунцеві – на ювілей
Тобі тоді тринадцятий минало,
Міжгір’ям літо бабине пливло,
Коли, мій сину,
мій Великий Сину,
У верховинську школу під калиною
Мене життя до Тебе привело…
Я пам’ятаю –
заясніла хата,
Коли Ти вперше завітав до нас.
Тоді моя пророкувала мати,
Яка з Шевченка вчилася писати:
– В Карпатах, дочко, буде свій Тарас!
І я Твою малу дитячу руку
В свою,
ласкаву,
вчительську взяла
І повела в життя –
на біль, на муку.
Прости за путь тяжку, за перелуку,
Прости,
бо й я отим шляхом ішла.
Щоб Ти не впав, свої слабенькі плечі
Я підставляла під Твої хрести.
Я знала – я не маю права втечі,
Коли ключі журливії лелечі
У безтурботні кликали світи.
І кожен раз, коли Тобі боліло,
Коли Твоє хилилось знамено,
Моє терзалось,
мучилося
тіло,
До Тебе я хоч подумки летіла,
Як Ти в сльозах
криваве пив вино.
А Бог подумав –
забагато бачиш…
І вирішив Тобі застлати зір.
– Я протестую,
Боже!
Ти пробачиш,
Ти зрозумієш помилку –
й заплачеш.
Мій Син душею бачить –
Ти повір!
Я щиро так навколішках молилась,
Як рятували Сина лікарі,
Що, мабуть, Мати Божа подивилась,
Як сива голова моя схилилась –
До Бога дві звертались Матері.
Благословенні, Сину, ми з Тобою,
Бо прожили ці роки недарма.
Ми вистояли
у тяжкім двобою,
Ми просто йшли обоє,
за собою
Ані зерна неправди в нас нема.
Емілія Венгер – донька Марії Федорівни Опаленик
20 травня 2002 року
Петрові було 60 років. Моя мати, його колишня вчителька з української попросила підготувати їй вітальні слова для Учня.
А я - написала - нібито це моєї матері слова.
А про очі - то це коли Петро втратив зір. Допомагали, хто чим міг. Відомі письменники - грошима і протекцією. Ми з мамою - молитвами.
Отож і пояснення - Мама, Скунць, Я.
До речі, вдарила я-таки шапкою сором’язливості об землю та й опублікувалася в Поетичних майстернях. Правда, ще не вмію достоту правильно оформити текст. Адже, як і в Маяковського чи Олійника, в мене немало важить для розуміння вірша його графічне подання.
Контекст : Щоб знати, хто така Марія Федорівна Опаленик, прочитайте вірш Петра Скунця про свою вчительку
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
