У Львові був дощ – і у Львові не було тебе…
Брудних парасоль ластовиння іржаво-руде,
В гондолі трамваю, прилиплі до своїх вікон –
Я, кілька сновид і похмурий кондуктор Харон.

І Лета по сірій бруківці витляє гадюкою,
І хочеться кави гіркої з солодкою мукою,
І мріється-мариться, та отверезлює страх –
Ми в різних гондолах на різних крутих берегах.

І докір регоче Цербером у три голови:
“Куди ж ти у зливу поперлась, кобіто, куди?!
Потонеш, вар’ятко, в холодних калюжах прозрінь!!!”
У Львові був дощ. А у серці – веселка.
Амінь.