Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя тобі нехай, донечко,
ранок травневий приносить.
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.
Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
пародія « Піїтно так… »
Ігор Павлюк
поезія “Весняний вечір…”
http://maysterni.com/publication.php?id=78367
"Весняний вечір.
Я лежу в траві.
Плекаю безтурботність поетичну.
І згадую повій і друзів неживих,
І вгадую себе – як журавля криничного.
Як злодій, час іде – до Бога утіка.
А вітер і пісок – його молодші браття.
Сестра оно лежить – тонесенька ріка,
Он – вічно молоді їх пращури: багаття.
В невиспану печаль – душею альбінос –
Я падаю, лечу...
До дня до дна дістану.
Не знаю – я в кіно, а чи в мені кіно,
Де зорі і кургани, і цигани...
Словесний храм і хлам стоять, як завжди, поруч.
Було так, зараз є при свідку, при мені,
Який у часі цім стоїть вже й сам, як покруч,
В іскристій та ікристій глибині.
Мій переклали вірш інопланетні хлопці.
Всесвітній я піїт, міжзоряний тепер!..
Тепер я з ними друг по ритму і по стопці.
Порвав я горизонт – і тому не помер.
Я Всесвіту створив теорію печалі.
І тим цікавий всім, хто любить кров і дух.
Інопланетні пси мої пісні кричали.
Весняний вечір.
Я лежу в саду.
Плекаю поетичну безтурботність.
Міняюсь, як міняється вода...
Все.
Досить вже писати на сьогодні.
Уваги хоче Муза молода."
Пародія
Лежу… В траві… Плекаю безтурботність…
То я зробив – чи тут проходив фронт?
Кургана зніс… Тепер така самотність.
Та приземливсь, порвавши горизонт.
Піїтно так… Передчуття нездале.
Як згадую повій – хапає дрож…
Інопланетні пси мої пісні кричали –
По “стопці” друзі – он в траві… також…
Щось підстелити тре – уже холодні роси…
Теорію створив, про Всесвіт – стільки б справ!
А хлопці слабаки – душею альбіноси,
Не переклали те, що їм сказав!
Не відали що я – міжгалактична птиця,
Що я цікавий всім, і що кіно в мені…
Попити би води. Сестра оно – криниця.
Відро на дні лежить, я відірвав чи ні?
Пропали всі кудись – і друзі, і цигани…
І час в пісок утік, нема – “шо да – то да”…
Міняюсь, як вода… Вона загоїть рани…
Куди поділась Муза молода?
27.07.2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Презентація збірки пародій "200 пострілів на ПМ ""