Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Ми діти тих, хто бій давав
самій Центральній Раді,
хто паровоз свій полишав,
йдучи на барикади.
Наш паровозе, мчи притьма,
влізти в душу ніби
їй мало того що вона і так
неминуча
мовби поганські боги
якім обов’язкова
маніфестація
неминучість ревно
Палив мости, не дбаючи про попіл.
Із безлічі безумних сподівань
Лишав собі лише гарячий клопіт.
Здавався світ підручним і малим,
Кохання — штормом, а невдачі — димом,
І кожен день у пошуках мети
Коли Сонце дивувалось і завмирало
Споглядаючи людей і коней,
Ясени та просо,
І синиці й вивільги
Славили буяння зела,
Вчитель Досконалий з Північних Мурів
Запитав музику Жовтої Істини:
Я постійно біжу і не знаю куди.
У далеких полях чи лісах Індостану
Я шукаю розгойдані смисли годин.
Ніби відповідь на нерозв'язні питання,
Я шукаю у джунглях безумного дня.
А впіймаю у руки часи катування,
Чумак завжди хороший,
Був в дивну сіль поверх кальсон
Він схований між грошей.
Модерн вовни давно відсох,
Вогонь в очах світився,
Зелених щічок світлий мох,
У кузні де дрімав Сварог,
Усмішка Мадонни.
Чорна кішка поряд,
Як думки бездонні.
На полиці образ —
Божа Діва плаче,
Поховала вчора
Господа, неначе.
Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсяки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.
я колесо побачив і звізду.
Іх бін такий закоханий у тебе,
що слів, їй-богу, зразу не знайду.
П.П
Співає птічка пісню голосну
і від любові серце заміраєт.
Я їх відчув, прийняв і пережив.
Душа моя - за чорними дверима,
Але від них давно нема ключів.
Дороги мовчазні до мене звикли,
Хоча багато бачили облич.
Ці вечори, заплакані й прогірклі,
Дегустують стиглі яблука
В саду патріарха Ноя:
У дітей Нефели був свій пліт
І свій нечемний човен*
Зроблений з бамбукових стовбурів.
Вони полюбляли кислі істини,
А Ной цінував хмільне і солодке,
вгорі же сніг, вірогідно, сніг
те ж обличчя, на віконнім склі
неспішна ніч. та ж неспішна ніч
шум незнайомців, байдужий моїм думкам
ще один буремний день на порозі
я тим живу, щоб нам лежать удвох без тям
у пам’яті далекій
і румба і сіртакі
чи трохи джітербеґ
усі мої прозріння
давалися нелегко
кого за руку брав я
і де вони тепер
Квітне жовта акація.
Біла травень відкрила,
А сестрі випав червень.
Дерева без борні
Віддають одне одному
Небесами призначену чергу...
Нам би вчитись і вчитись
За сотні років на землі.
Проступить правда, наче листя.
Прийдуть далекі кораблі.
Примірю я слова на виріст,
Долаючи нові щаблі.
Нарешті правда переможе,
я розплющив очі
від морзянки в мої двері.
Двійка тамагочі,
просто з "Вартової Вежі",
глянцеві-лискучі
простягнули від Єгови
звіщення страшнючі.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Юрій Семецький. Ліричний злочин (переклад з російської)
Не Кратет і не Зоїл -
Поетеси ходять в гості
Рими звірити свої.
Я з підходом — шури-мури,
Про весну і солов’їв,
А вона: - "спокійно, Юра,
Ось, послухайте, мої."
І пішла по самоцвітах,
По далеких берегах,
Де зима стрічалась з літом
І принцеси на бобах.
Слухав чемно, думав: - "годі...
Дочекаюся чи ні
Я початку свята плоті,
Де цілунки навісні?"
А в уяві еротичній
Обіймав її чимдуж
І тяглись секунди вічність -
Я крутився, наче вуж.
А вона в прикиді моднім
Не спиняється й на мить...
Це ж у будь-кого завгодно
Розгориться простатит.
Та в якийсь момент розгулу
Римування - в голові
У моїй щось перемкнуло
І сказав їй: - "чергові
Не читай, до біса, трясця,
Дочко з Франції посла."
А вона зірвалась з місця
І, образившись, пішла.
Не гукав дівча додому.
Не кричав: - "куди ти? стій!"
Вірші я складав на спомин
Поетесці молодій.
27.02.2013
* Оригінал: Юрий Семецкий "Лирическое преступление" (http://www.stihi.ru/2011/12/03/2791)
Текст оригіналу для ознайомлення:
Ну, не знал, поскольку вроде
Не Кратет и не Зоил,
Что поэтки в гости ходят,
Чтоб читать стихи свои.
Я с подходом — шуры-муры,
Дескать, страстью упоён.
А она - «спокойно, Юра,
Вот послушайте, моё».
И пошла по самоцветам,
По далёким берегам,
Где цветы с другой планеты
Бросил принц к её ногам.
Я сперва спокойно слушал,
Полагая, что вот-вот...
И начнётся праздник с душа -
Губы, плечи, грудь, живот.
В эротических виденьях
Прижимал её к себе.
Уж простите, целый день я
Ждал, надеялся, робел.
А она в прикиде модном
Всё читает, всё грустит...
Это ж у кого-угодно
Разовьётся простатит.
И в какой-то миг разгула
Стихотворного в мозгу,
Видно, что-то перемкнуло.
Я сказал ей: - «не могу!
Помолчи, моя невеста,
Дочь французского посла».
А она вскочила с места,
И обиделась, ушла.
Я не гнал домой девчонку.
И не звал: - «куда ты? стой!»
А слагал стихи вдогонку
Поэтесске молодой.
03.12.2011
© Copyright: Юрий Семецкий, 2011
Свидетельство о публикации №111120302791
** http://maysterni.com/publication.php?id=72992
*** Автор оригіналу люб'язно надіслав мені посилання на його сторінку в livejournal з відгуками про мій переклад: http://semecky.livejournal.com/292278.html?nc=14
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Завтра"
