ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.06
14:26
Мовчить триклятий сюзерен,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
2024.05.06
09:56
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
2024.05.06
09:25
Слова для пісні від імені чоловіка)
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
2024.05.06
06:23
Уже від ранку й дотемна
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
2024.05.06
02:08
Сказав їм Воїн: "Слава Україні!"
І не тремтіли голос та рука.
Свинособаку, підлу ту тварину,
Так налякало слово козака!
Це не пейзаж, де сонечко та хмарка -
Світанки темні в страченій імлі.
Упала недопалена цигарка
І не тремтіли голос та рука.
Свинособаку, підлу ту тварину,
Так налякало слово козака!
Це не пейзаж, де сонечко та хмарка -
Світанки темні в страченій імлі.
Упала недопалена цигарка
2024.05.06
00:12
Не зважай. Так нерідко трапляється у житті. Силоміць не закохують. Ще не зумів ніхто це заперечити… Щастя – то казка на DVD. Там вино почуттів – тут у мене суцільний оцет. Не зважай. Хай лисиця-кохання мене гризе, як спартанця, чий образ пригадую все ч
2024.05.05
20:48
Кому – весна, кому – війна,
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
2024.05.05
20:09
П'ять речень
Як утворилася наша ватага і на чому трималася? - одним реченням сформулювати непросто. Скажу так: і звичайнісінький працівник рибного господарства, і пихатий податківець з братами, і я - досвідчений пройдисвіт - усі ми гарно проводили ч
2024.05.05
18:39
Пасха
Якщо хрестять немовля - це злочин. Хрещення вважається нелегітимним, оскільки людина не може сказати навіть слова проти.
Якщо хрестять неповнолітню дитину - це злочин, оскільки дитина не розуміє куди її ведуть. І навіщо. Просто традиція така
2024.05.05
13:01
Коли хтось дива подивитись захотів.
Чи то природне воно, чи то рукотворне,
За тим не треба зовсім пхатися за море,
Долати сотні кілометрів по путі.
Скажімо, хоч би й знаменитий Стоунхендж –
Всього лиш камені, розставлені по колу.
Та в нас у Олевсько
Чи то природне воно, чи то рукотворне,
За тим не треба зовсім пхатися за море,
Долати сотні кілометрів по путі.
Скажімо, хоч би й знаменитий Стоунхендж –
Всього лиш камені, розставлені по колу.
Та в нас у Олевсько
2024.05.05
10:55
Не зупинялось сонце ще три довгі роки,
Витягуючи на світ божий юдеїв.
І тільки по війні, в Єрусалимі, в Яд-вашемі,
В Павільйоні дітей, навіки щезло сонце.
Зрештою, як і місяць.Тільки миготять зірки.
Мільйон зірок –мільйон єврейських душ дитячих
Крич
Витягуючи на світ божий юдеїв.
І тільки по війні, в Єрусалимі, в Яд-вашемі,
В Павільйоні дітей, навіки щезло сонце.
Зрештою, як і місяць.Тільки миготять зірки.
Мільйон зірок –мільйон єврейських душ дитячих
Крич
2024.05.05
02:04
І буде осінь. А мене не буде.
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
2024.05.05
00:09
Я далеко не Рильський і не Тарас.
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
2024.05.04
13:30
Відверті слова не повторюю двічі.
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
2024.05.04
12:17
сонечко, це кохання
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
2024.05.04
11:44
Кислянець, квасок, киселик –
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.30
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.10
2024.04.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Мирослав Артимович (1949) /
Вірші
Собі (до дня народження)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Собі (до дня народження)
Чого мені ще треба у житті? —
Я маю вже усі його багатства.
То чи доречним буде святотатство —
ганить життя, втонувши в марноті:
іще б абищиць різних про запас —
нема ж того, а іншого — замало;
вишукувать, а що б іще придалось —
ніщо не зайвина — такий-бо час;
галасвіта брести у твань спокус,
що зусібіч улесливо чигають,
липуче павутиння оплітає —
ачей же завагаюсь і озвусь?..
Чого мені ще треба у житті? —
Колись його для мене, немовляти,
у Господа вимолювала мати
(коли «щербата» стала на путі) —
і вимолила. Гіркотою сліз
відгородила шлях мій від напасти.
І навіть з неба – не дає упасти,
спіткнувшись об житейський верболіз.
А батьків надповажно-славний вік,
немов дороговказ, неначе мрія.
Присутність батька… Повсякчасно гріє…
Тепер уже у спогадах… і сні…
Чого мені ще треба у житті? —
Лиш дякувать прихильності Деметри
за безміри подружніх кілометрів,
у парі пройдених — не самоті;
і за любов — той найцінніший скарб,
і за дітей, народжених з любові,
за суперечку, згаслу на півслові
і зопалу не ставлену на карб.
За відчуття єдиної рідні,
дзвінкоголосе щебетання внуків,
найменшої онуки перші звуки,
в літопис роду вплетених навік.
І за граніт надійного плеча,
у часі незрадливу руку друга,
який допомагає перти плуга,
а не спостерігає здалеча.
І за весняно-сонячне «Агов!»,
за бруньку вже пробудженого клена,
за те, що п’ю окрилене натхнення
з очей, що випромінюють любов.
Чого мені ще треба у житті? —
Хіба лиш не губити ласки Неба,
бо все, що маю, Господи, - від Тебе,
оце для мене – "гори золоті".
Та хай би ще — гранить думки свої,
сягаючи до дна глибіні мови,
купатися у поетичнім слові,
а не дрімать чи бити баглаї.
І доки сил, як неба - журавлю,
розкрилля буднів прагнути і свята…
І сонце на світанку зустрічати…
І не втрачати тих, кого люблю…
2009 (22.03.2013)
Я маю вже усі його багатства.
То чи доречним буде святотатство —
ганить життя, втонувши в марноті:
іще б абищиць різних про запас —
нема ж того, а іншого — замало;
вишукувать, а що б іще придалось —
ніщо не зайвина — такий-бо час;
галасвіта брести у твань спокус,
що зусібіч улесливо чигають,
липуче павутиння оплітає —
ачей же завагаюсь і озвусь?..
Чого мені ще треба у житті? —
Колись його для мене, немовляти,
у Господа вимолювала мати
(коли «щербата» стала на путі) —
і вимолила. Гіркотою сліз
відгородила шлях мій від напасти.
І навіть з неба – не дає упасти,
спіткнувшись об житейський верболіз.
А батьків надповажно-славний вік,
немов дороговказ, неначе мрія.
Присутність батька… Повсякчасно гріє…
Тепер уже у спогадах… і сні…
Чого мені ще треба у житті? —
Лиш дякувать прихильності Деметри
за безміри подружніх кілометрів,
у парі пройдених — не самоті;
і за любов — той найцінніший скарб,
і за дітей, народжених з любові,
за суперечку, згаслу на півслові
і зопалу не ставлену на карб.
За відчуття єдиної рідні,
дзвінкоголосе щебетання внуків,
найменшої онуки перші звуки,
в літопис роду вплетених навік.
І за граніт надійного плеча,
у часі незрадливу руку друга,
який допомагає перти плуга,
а не спостерігає здалеча.
І за весняно-сонячне «Агов!»,
за бруньку вже пробудженого клена,
за те, що п’ю окрилене натхнення
з очей, що випромінюють любов.
Чого мені ще треба у житті? —
Хіба лиш не губити ласки Неба,
бо все, що маю, Господи, - від Тебе,
оце для мене – "гори золоті".
Та хай би ще — гранить думки свої,
сягаючи до дна глибіні мови,
купатися у поетичнім слові,
а не дрімать чи бити баглаї.
І доки сил, як неба - журавлю,
розкрилля буднів прагнути і свята…
І сонце на світанку зустрічати…
І не втрачати тих, кого люблю…
2009 (22.03.2013)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію