Холодним січневим ранком на станції метро Вашингтона розташувався чоловік і став грати на скрипці. Протягом 45 хвилин він зіграв 6 творів. За цей час, так як був це час пік, повз нього пройшло більше тисячі чоловік, більшість з яких йшли на роботу. По закінченні трьох хвилин чоловік середніх років звернув увагу на музиканта. Він уповільнив свій крок, зупинився на декілька митей і ... поспішив далі по своїх справах.
За хвилину скрипаль отримав свій перший заробіток: жінка кинула гроші у футляр і без зупинки продовжила свій шлях. Ще кілька хвилин потому інший чоловік сперся ліктем до стіни і став слухати, але незабаром він поглянув на свій годинник і продовжив шлях.
Найбільша увага дісталася музикантові від трирічного хлопчика. Мама в поспіху вела його за собою, але хлопчик зупинився, щоб подивитися на скрипаля. Мама потягнула трохи сильніше, і хлопчик продовжив рух, постійно озираючись назад. Ця ситуація повторювалася і з декількома іншими дітьми. Всі без винятку батьки не дали їм затриматися і на хвилину. За 45 хвилин гри тільки 6 чоловік ненадовго зупинилися і послухали, ще 20, не зупиняючись, кинули гроші.

Заробіток музиканта склав $ 32. Ніхто з перехожих не знав, що скрипалем був Джошуа Белл - один з кращих музикантів у світі. Грав він кілька з найскладніших творів з коли-небудь написаних, а інструментом служила скрипка Страдіварі, вартістю $ 3,5 мільйона.
За два дні перед виступом в метро, на його концерті в Бостоні, де середня вартість квитка складала $100, був аншлаг...

Гра Джошуа Белла в метро є частиною соціального експерименту газети "Вашингтон Пост" про сприйняття, смак і пріоритети людей, принципи якого були: чи в буденному середовищі, у невідповідний момент, відчуваємо ми красу? Чи зупинимося, щоб оцінити її? Чи розпізнаємо талант у несподіваній обстановці?

Один з висновків з цього експерименту може бути наступним: - якщо ми не можемо знайти час на те, щоб ненадовго зупинитися і послухати кращі з коли-небудь написаних музичних творів у виконанні одного з найвидатніших музикантів планети; - якщо темп сучасного життя настільки всепоглинаючий, що ми стаємо сліпі та глухі до таких речей - тоді що ж ще ми упускаємо?
Це скорочений переклад статті, написаної за матеріалами нарису "Вашингтон Пост", який отримав Пулітцерівську премію.

Зараз час Великого посту. Час, який має спонукати людину задуматися над своїм духовним станом. Чи не пройдемо мимо шансу, який дає нам земне життя, сподіваючись на «потім», якось потім…

Лежав на тротуарі діамант,
Спішили люди байдуже повз нього.
І хто би міг пізнати в нім талант?
Всі думали: шматочок скла простого.

Ще вчора він лежав не на землі –
В палаці на червонім оксамиті.
Платили люди гроші немалі
За милування ним щасливі миті.

-------------------------------------------

В час пік в метро на скрипці грав скрипаль,
Спішили люди байдуже повз нього.
Їх вабила підземна магістраль –
Не віртуозна гра цього чудного.

Ніхто в тім музиканті не впізнав
Маестро-знаменитість, не бродягу.
А він в метро на Страдиварі грав,
Як вчора на концерті при аншлагу.

--------------------------------------------

У християн настав Великий Піст –
Час покаянь в гріхах за Божу ласку,
Та мало хто задумався про зміст,
В турботах час летить, вже скоро й Паска.

Не моляться ні вдома, ні в церквах,
Нема часу для Хресної дороги,
І кожен день новий вбивають цвях
В розп’яте Тіло люблячого Бога.

Перед читанням вірша - прочитайте епіграф.
Нажаль картинку загрузити нема можливості - дозволений на цьому сайті розмір хіба що для розгляду під мікроскопом... :( Тому вимушена запросити на сторінку сайту із якого мене "вишвирнули" за збірку "Хресна дорога ненародженої дитини"
==========================================
При встановленому тут ліміті (по два вірші в день) мені прийдеться пів року розміщувати свій доробок.
Спробую. Але якщо назойлива реклама сайту не відіб'є бажання це робити...