Весна прийшла у наші села,
Корова гріється весела
І бик на вигоні гуля,
Спіймати хоче журавля.

Сидить ворона на сільмазі,
Неначе беркут на Кавказі,
Лежать пацята біля клубу

Чого ж ятриться так душевна рана?
І серце невигойно все болить?
Зціли мене любовію, кохана,
Хай біль тяжкий ущухне хоч на мить.

Бо він от-от, здається, душу вийме,
На інший світ нещадно зажене.
Даруй мені свої палкі обійми,

І Бог, і сатана жадають душ,
Зривають їх, немов із клумби ружі.
Гуде синод: - Релігію не руш!
А ти подумай - нащо їм ті душі?

Воюють яро сили неземні,
За скарб іде гризня немилосердна.
І у повій, і в гицлів, і в п'яниць

На травичці біля річки
скачуть козенята –
після паші до водички
привела їх мати.

В лепесі, поміж рогозом
бавиться малеча,
за понтонним перевозом

Ты близко й за горами в одночасье.
Мне плохо без...Мне без тебя никак,
Любить тебя, какое это счастье,
мой ненаглядный, искренний чудак.

Мне свет не мил, когда тебя нет рядом,
терзает ревность и гнетет тоска.
Мне, мой хороший, многого не надо -

Матері відцвітають, як вишні.
Не успівши за нас порадіти.
Бережи їх, о Боже Всевишній!
Та моліться за матінку, діти.
Матері – відцвітають, як вишні.

У гармонії миру та злуки
Мати завжди чекає додому.

Дитя малює світ на площині -
Будинок, сонце, квіти і дерева,
Блакиті смужка неба угорі,
Внизу земля по-літньому зелена.
Увесь сюжет - у лінії прості,
Емоції - у кольори локальні,
Без пафосу, де помисли складні,
Уписує у почуття звичайні.

Гортало місто зшитки ліхтарів,
Дерев стрибали парасольки-тіні.
Десь наше сонце стомлений пиріг
Пило собі за ширмою мартіні.

Бриніла ніч, вростала у траву.
Кульбабам очі склеїла повидлом.
Йшли світлофори строєм за криву,

Енергія Всесвіту у зв’язаному стані, з урахуванням гравітаційного дефекту мас дорівнює нулю. Та це й не секрет,- маса ядра атома завжди менша, ніж маса нейтронів та протонів, які в нього входять, оскільки існує ще енергія зв’язку. Цю прописну істину я вже

Пісні порозбирали на слова,
А притчі розтягли на афоризми,
І, на догоду раціоналізму,
Вичавлювали людяність з єства.

Раціональність точить, як іржа,
Усе людське руйнуючи поволі.
Зростають люди – перекотиполе,

За мотивами телефiльму "Чорнобиль")

Чорнобиль пошкоджує долі:
З нежданих заходить боків.
По вінця наповнені болем,
Уже понад тридцять років
Минуло в чутках, недовірі.
Все людство здригнулось тоді.

Привіт - привіт, неандретальцю!!!
Ай правда, чимось навіть схожі
Ці очі в дзеркалі і пальці…
Ні, краще вже крізь огорожу
Бо ще рванемось в бійку… можем
Є кілька сот претензій нині
Сумний занадто погляд, Боже
На фоні стрічки жовто-синій…

о тягучі… медові… полином настояні дні…
щире золото крадуть у скелях заховані гноми…
сонце палить сюжет на забутому кимось рядні
і злітаються зорі зустрітися на Меганомі…

позбираю у серце розкидані морем пісні…
позшиваю дитинні стежини сирими нитк

Розлітались над лиманом
білокрилі пелікани.
Не збирають жолуді –
рибку вудять у воді!
Дзьоб у кожного з мішком,
пропливе під бережком,
не залишить навіть сліду –
все готове до обіду.

Паризькою модою пахне "Шанель",
Мандрівками - чоботи та черевики,
Дорогою тхне залізничний тунель,
Амбре креозоту набравшись навіки.

Пропах ячменями наваристий ель,
А запахом кухні - трактирні музики.
Нещасним коханням відгонить "Жізель",

День починається о четвертій ранку.
Коли після сну беруся за склянку,
Ще півні зорі не співають пісень:
Чаюю, чатую, вшановую день.

Пізніше розписано все до хвилини.
Де буду потому, а де тільки нині.
Та іноді просто іду манівцями,