1.

на світ
метро
викашлює людей
мандрує час
несвіжа кров
гілками
забув куди
старий дощара йде
тому чалапає
собі
без тями

тому
бруківка
пухне від калюж
немов статечне брюхо
з гальби пива
і тягнеться
потоку млявий вуж
сповзаючи
в підземне царство
зливу

2.

де тіні настоялися
в сльоті
заваркою для вулиці
служили

розмиті формули
ковтки кутів

життя мазки
з освітлення прожилок
щоразу свіжі
без авто
глевкі
приречені
ходу розпізнавати
мов павутиння
лапи павуків

вони закинуті
у ніч
мов ятір
покликані
текти у відчуттях
у біготні стоногій
тротуаром
і закидати в бари
доходяг
а виставляти з них
порожню тару

3.

неподалік
від пристані повій
пастух
содоми і гоморри
ціну складає в голові
товар
за себе сам говорить
бо перевірений
і розтягний
легкий ескіз
місцевого розливу

лети
в мотель
метелику нічний
і вимальовуйся
в руках
хітливих
розвагою
від губ і до сідниць
проплаченим
на забаганки
раєм
твій гріх
тебе не обіднить
бо жінки
ще біднішої
немає
як і немає
місця на все те
чим прийнято
ділитися інтимно
приймати й мати
за святе

кипить робота
у мотельних
стінах

4.

впускає
з диму німбики пастух
і надуває нулик
при одинці
лічильник
набігає

соте ух
старого селадона

ліжко в спинці
втамовує
віагровий коктейль
спиняє
розперезане родео
ще раз у душ
іде Емануель
з душі змивати
вариво статеве

5.

коли хто хоче
вирубати сплін
нагнати з голки
космосу і манни
іде
до того ж пастуха
бо він
пасе
не кіз лише
а й космоманів

то ціни
заганяє
словом гне
то розгинає
з кулака
середній
намотує його
на голий нерв
що рвався світом
з ломки
попередньо

смішна травичка
ніжно-білий шок
купуй
травися
поспішися
пробуй
сідай на голку
втягуй порошок
літай високо
до країв ознобу

не царство Боже
ти побачиш там
а страх глибокий
що з’їдає думку
за ним
блукає повна пустота
виймаючи щораз
вмістиме шлунку


6.

звучить мобілка
дудка пастуха
яке життя
такі чорти і чотки
мелодія
лавсторна
і бухка
розмова
сутенера
і кокотки

і чути як сміється
сатана
і видно як дає
лоретці ляпас
сідає
мов душа
до казана
у чорну тачку
і летить
за шнапсом

7.

за сатаною
янгол наздогін
спішить
кульгає
через пам’ять в ямах
несе розраду
у промінні він
до брам німих
забитих словом храмів

і той
хто вміє
слухати ходу
говорить серцем
хай воно надише
гарячим туркотом
не пустоту
а златоусту
мову тиші

хай у подобі Божій
вище я
всесвітня благодать
росте і гріє
думки
і вітру течія
приносить
Господу надію

на те
що цього світу Деміург
розкиданий
по душах
що глаголять
збере себе
мов кості
Колиму
і вспалахне
над головою
колом

12 Квітня, 2013