Як же смутку солодко в блакиті,
( Травень зеленню не попалив)
де тримають золотом покриті
молоді долоні тополин.

Як же смутку сірих пут позбутись,
коли він в долонях золотих,
коли день у день зростає утиск
заметілі злої самоти?

Невеселі роздуми скирдую
скаргами сузір`я діставать.
Доля знов мені скрутила дулю:
не щастить ні в діях, ні в словах.

Ще журба: хоч все живе навколо
за цвітіння дякує Весні,
за можливість вирватись казкову
із оков зимових, та в мені

не зацвів(дощі, плачі задушать),
не запах улюблений жасмин.
Як же хочу, щоб душі садочок
став також квітучим, запашним.

Як же барв і ароматів прагну...
Мрію врятувати підійшов,
вгамувати за Весною спрагу
Травень бравий з вітром - синім псом.

Та не скине навіть наніч туга
з прагнень розпачу ярмо-хомут,
як порине з трону золотого
на перину срібну, пухову.

Ні, аркану смутку не позбутись,
не позбавитись обіймів Зла.
Та настав кінець йому й розлуці,
як Ти з посмішкою підійшла.

Як жасмин в мені зацвів, запах -
вітер вежу роздумів роздмухав,
і полинув з тополиним пухом
смуток із блакиті в сміттєбак.

05-07.2013