"Та хто він такий, що посмів докоряти
В ганебності тих, які мала, утіх?
Як добре було з чоловіковим братом,
А цей не вгамується, каже, що гріх.

Та що ж це за правда, що голкою коле?
- О, Іроде, знищити треба його!
Докори в очах - все частіше довкола,
Ще більше розпалюють люті вогонь.

Веселощі, танці і страв розмаїття,
Тілесні утіхи і сон досхочу.
Та осуд Предтечі поширився миттю.
Негоже, щоб нарід розмови ті чув.

В темницю Предтечу! О, Іроде милий!
Чому ти шкодуєш його, не мене?
Я б спокій душі його кров’ю відмила,
Ця смерть пересуди людські прожене.

О Іроде, ще одну чашу підсуну,
Ти щедро платити за радощі звик.
А донька вже виросла, справжня красуня!
Цей танець – тобі, ти тепер мій боржник.

Дотримався слова, о Іроде милий!
Відтята на таці лежить голова.
Не треба вина! Що не випите – вилий,
Хай кожен танцює тепер і співа!"
…………
Чи спокій повернеться, Іродіадо?
Рікою утіхи, веселощі де ж?
Свого досягнувши, не тішишся радо.
Убили Предтечу, та правду не вб’єш.