Спасибі, Галино.
Найважче в стристіненому домі - шукати п’ятий кут ;)

Дякую, Світлано. Власне вона першою й написалася. А вірш "пішов" значно пізніше.

Дякую, Інно, за поправку. Деякі слова в мене йдуть із тим наголосом, з яким я їх звик промовляти. І часто він не є правильним, а перевірити - забуваю. Зараз справлю )

Зробив простіше - "лиш ти..." - і так одна строфа на 2 склади довша за інші ))
Не знаю... а куди дівається в коня четверта нога при стриноженні? )

Аааа... Я ж ніколи коня ще не стриножила )

"до(щ, ш)овкові" - щ-ш посилює алітерацію, збіг цілком усвідомлений. При читанні між словами постає нормальна пауза, проблеми виникнуть хіба при читанні скоромовкою.
Що ж до коефіцієнта, то він на пробу виявляється прокрустовим - підганяння фонетики до середнього по госпіталю призводить лише до технічної безликості вірша. Тим паче, що зміна фонетики йде за рахунок зміни семантичних нюансів.

Насправді, Редакціє, я в курсі, як змінювати коефіцієнт прозорості. Тільки не хочу.
До речі, можете порекомендувати мені наукову публікацію, де стверджується, що к.п. для укр. мови має бути саме 0,75? Мені траплялися тільки згадки, що цей коефіцієнт притаманний придніпрянському діалекту. Для решти діалектів він значно варіює. В тому ж галицькому частота приголосних значно більша. Зазначу, що мова йдеться про діалекти - себто про народну мову.
Що ж ми маємо в поетів? А дуже великий розкид.
Скажімо, Стусове:

Куріють вигаслі багаття,
собаки виють до зірок,
а в річці місяць, мов латаття,
доріс до повні і розмок.

І в ртутній спеці фіолету
він невимовне довго чез,
лишившись тільки для прикмети,
як цятка сяєва небес.

Самотність аркою провисла
над райські кущі в пригри снів.
Шукай по них щасливі числа,
так, як раніше ти умів:

той день, як від земної тверді
найперше сонце відійшло,
і той, що мітить знаком смерті
ще нерозгадане число.

А ти іще посередині,
ще посередині твоє.
Отож, радій вечірній днині,
допоки в ребра серце б’є.

дає к.п. 0,684

Чубаєве:

Гадав собі: забудешся мені —
Хай тільки згаснуть літа пломені!
Підуть дощі садами сновигати
Й навчать мене, як жить і не страждати!

Отак гадав... Таку плекав надію:
Нехай лишень навкіль заосеніє —
Заступить стежку спогадам сумним
З-над картоплиння вихололий дим!

Гадав собі: зима прийде і вже.
Тоді й по всім. І годі сумувати!
Та білий кінь снігів побіля хати
Заклично так під вікнами ірже —
Зве їхати у світ — тебе шукати.

К.п.-0,683
(вірші я вибирав навмання)

Як на мене, к.п. в кожному вірші визначається завданням, яке ставить собі автор.
У моєму вірші, побудованому на шепоті і шерхоті, не може бути значної прозорості тексту.

Насправді, Анатолію, коефіцієнт послуговує тим, хто вчиться. Бо спочатку потрібно навчитися писати, а потім вже все інше. Тож нормальний коефіцієнт, як проста математика, і відслідковує звукопис, а не творить його. Цей коефіцієнт для української літературної мови, зазвичай, не нижче 0, 75.
Попри розумні слова, пропоную все ж таки звернути увагу на якість звукопису, бо він вкрай, як на мене, незадовільний - середнє арифметичне 49 поетичних публікацій у вас - "Коефіцієнт прозорості: 0.711" - і це жодною семантикою не пояснити, тільки недостатньо уважним ставленням до милозвучності...