Неймовірно далеко високе, щоб дивитись його із близька.
І пробач йому все, що для тебе такого не стало іншим.
Просто десь, не у нас, пролилися з туманами сльози та віскі
І таке, – непомірно високе, – за небо вже стало вище.

Ми ніколи не знатимем кожного імені й як називати,
Буде спрага читати по черзі рядки поезій і прози,
Відвернися, піди, чи у місто блукати – від хати до хати,
Чи в село, де замріяні води плюскочуть у верболозах…

Та лиши по собі не дурної пихатої слави та "мерса",
А щось інше, що втішить тобою колись розхристану душу.
Пожалкуй за тим, що інший підніме ті самі забуті верші –
Неймовірно високе – далеко, та хтось же підняти мусить…

2013