***
Сновидіння — схлип свічада,
що сміялось у минулім.
Тягне нитку Аріадна
крізь печалі наші — чули,
як шепоче нитка-змійка,
шлях обмотуючи звитий?
Скільки снів — пробуджень стільки,
а з минулим все ж не квити
крапелини сліз у слові,
не остуджені роками,
бо, напевно, й час любові
в машкарі снувавсь між нами.

***
Ви тлумачили сни, як тумани ріку.
Ви творили з тлумачень дитя в сповитку.
Так гойдали мій сон, ніби він не минувсь,
але знову не Вас обіймає чомусь.
А вже та, що дарунком назвала б його,
у душевний ударила б похапцем гонг,
щоби музика — давнім плетінням звізди
понад Ваші тлумачення й гомін ходи,
все тихішої — ген з далини… далини…
Та, повірте, полонять прив'язані сни
до коханих очей і до вуст мовчазних
і нашіптують нам, що кохання — диптих,
де у кожній частині (о, вірність частин),
тільки нам у дарунок споріднення плин.
А од Ваших грайливих тлумачень щодня
у руках моїх квіти сріблясто дзвенять
і у такт мелодійності їхньої дощ
одягає повільно рудий макінтош
й, розсипаючи грона шляхетних манер,
буде снитись барвисто тій іншій тепер.

***
Плющі сновидінь невідступно і хижо,
й повільно, постійно — по стінах,
в які ти уперся й повірив, що вижив,
а може, й не віриш, бо тінню
зникаєш в обіймах тягучої пастки
як світлий пророк без пророцтва,
якому мозаїку в серці не скласти,
якого вино обпікає, як оцет,
і з-поміж усіх ізоляцій і стацій,
де стільки падінь і поразок,
ще можна до човника ранку дістатись,
і… в присмерк одразу…

***
Не стій мені, тривого, в узголів'ї.
Мов кат, не стій, коли крізь сон пливу.
Бо хто іще знаходить і леліє,
не губиться ні в снах, ні на яву.
Де між чарками відстані короткі,
а між серцями — грані і світи,
я не боргую в щастя під відсотки,
не грішний здавна й зовсім не святий.
Я вибираю тільки кругообіг
життя, в яке не проникає цвіль.
І щоби бути і впасти щоби,
для вічності плекаю хліб і сіль
на ґрунті незрадливім — хай не раптом,
а подолавши каверзне «хтозна»,
моя душа у жменьках янголяток
озветься, як незраджена струна…

***
Той сон звучав як флейта і цикада —
водночас, упівсили, в духоті.
Не насміхався, не ридав, не радив,
знайомцем був без примхи на путі.
У нас була одна бездонна нічка,
один вокзал притихлий для обох.
За нами місяць підглядав у вічко
і бачив небо в стінах чотирьох,
забарвлене не зорями, а світлом
із потаємних до пори світів,
де флейта і цикада — майже літо,
якщо його ти взимку захотів.

***
Дві свічі — одна навпроти іншої.
Поміж них мій сон на терезах —
той, що назавжди озвався віршами,
наче вишиття на образах.
Терези впіймають вдих і видих
свіч моїх — початку і кінця
долі, що стікає воском видив
перед очі Вічного Отця.
Та дещицю полум'я на донці
збереже усе ж моє земне,
щоб уздріли світло у віконці,
що душа прощально розчахне.

Не загладити провину,
Як в оцю гарячу днину
Я від ворога загину
У бою за Україну.

Через болісну утрату,
Найдорожчого солдата, -
Буде мати горювати
У німій, порожній хаті.

До притишеного двору
Прийде друг в обідню пору
І замре, убитий горем, -
Світ згубивши з поля зору...
28.06.26

 радіо співає про кохання
 хмари сунуть і народ снує
 заробити порішать питання
 до свого усяко по своє
 інший навіть
 міг продати душу б
 за дрібну грошву бо що душа
 хто би знав як душу ту відчужить
 це усе казки рипливий жах
 вуличні колодязі та люки
 десь агонія іще якийсь кінець
 несмак і мара подальші глюки
 бузина ожина і чебрець
 ще така собі була ідея
 неяскрава та непоказна
 сенс життя
 не смерті чорт із нею
 все вертається
 навіщо хто би знав
 

Настане завтра добрий час, -
Всміхнеться сонечко для нас
І згодом тільки грому вибух
Стрясе раптово цілі шиби.
Та довго ще до бідолах
Війна приходитиме в снах, -
І людям будуть свідчить люди
Про те, що точно не забудуть:
Як стали мужньо боронить
Життя земного кожну мить, -
Як визволялися з неволі
І здобули щасливу долю.
27.06.26

 хмариво синьовидне
 веслярі небесні
 уявляються невідомі
 немислимі
 які умудряються
 уявлятися саме так
 веслярами
 що тебе утішає явно
 сяйлива інтимність
 невибіркова
 дійсна
 овочі свіжі печеня
 зелень порізано
 чай
 із липою
 чай
 із м’ятою
 

На берегах минулого сліди
Моїх, на жаль, непослідовних кроків, -
На берегах минулого - плоди
Не дуже добре вивчених уроків.
На берегах минулого - весна
І невичерпне джерело натхнення, -
На берегах минулого ясна
Пора завжди очікує на мене.
На берегах минулого гаї
Численних мрій і сподівань на краще, -
На берегах минулого мої
Зусилля творчі і мета пропаща.
Від берегів минулого женуть
Вітри до мене спогади солодкі
Про все, що не відновиться, мабуть,
Ні наяву, ні в пам'яті короткій...
26.06.26

...як перенасичена дарами
пташка у калині в рукаві
кропи́в'янка небу візаві
дощиком вщухатиме ярами
чи то у незвідане колись
чи у шал розпізнаного завтра
наче заповітом бронтозавра
досвітками степу горілиць

щоб шукати волі на весні
у жахах поточного століття
дарувавши злидням у лахмітті
відрізняти правду від брехні...

 як написав поет
 не потрібно елегій
 ні про життя
 ні про смерть
 серед шипшини цієї
 півоній черемхи
 ширяють птахи
 розмаїто незмінні
 над ними ширяють
 ударні дрони
 добре не літаки
 поету важливі лункі
 слова за чуттями
 прозорими
 поету важливе море
 і приязні часом жінки
 вечірки важливі інколи
 а смерть неважлива
 бо
 саме для тебе
 нема її
 

Як неминучі дні ясні
і мимолітні темні ночі,
так моя доля уві сні
являє світло-карі очі,
так тінь її із висоти –
із піднебесся за рікою
іще вітається зі мною,
забувши спалені мости.

Чого на світі не буває...
у темну ніч, у день ясний
як марення далеке сяє
за міражами ангел мій.

Доволі миті однієї
і полетить душа моя
посповідатися із нею
за таємниці житія,
за неприкаяне минуле,
коли єдиною була,
та бригантиною по мулу
на інший берег поплила.

Напевне так і має бути –
у ніч ясну, у чорний день
ще чується мотив забутий
із недоспіваних пісень.

06.2026

Лиш почувся грому гуркіт,
Як метнувся пес у будку,
Де, згорнувшись у клубочок,
Ліг налякано в куточок,
Бо давно, з причин відомих,
Він боїться навіть грому.
25.06.26

Олексій Сурков (1899-1983)

В боротьбі та тривозі
нас тримав у дорозі
бойовий вісімнадцятий рік.
Ми збирались не довго,
від Кубані до Волги
розливався наш кінний потік.

Серед спеки та пилу
із Будьонним ходили
ми учвал на великі діла.
По курганах горбатих
й річкових перекатах
голосна наша слава пройшла.

На Дону¹ і в Замості²
у землі тліють кості,
над кістьми – килими василькі́в...
Взнали білі поляки
й атамани всілякі
гостроту кінармійських клинків.

І якщо знову ві́йни
вразять край наш спокійний
заливним кулеметним дощем –
ми маршрутом знайомим
за любимим наркомом
наших коней у бій поведем!

(2026)оооооооооо

Знову спека шалена
Непорушно стоїть, -
В'яне пагін зелений
І зривається цвіт.
Ні хмаринок над нами,
Ні поривів вітрів, '
Лиш пече до нестями
В глибині літніх днів.
24.06.26

Будь ласка! - Гра у сквош -
Дарунок нам на втіху,
Щоб у степах нічних
Не загубити слід!

В рожевих дзеркалах
Витають духи сміху.
Та нам їх не впізнать
У закутках тісних.

Та нам їх не впізнать
У закутках тісних …

Так прощавайте! В снах
Сльота засліпить очі.
Гроза дійде до вух,
Як град прониже дах.

Запам’ятай слова:
Омерта* …тамагочі…
Задуха перейде,
Як пройде час невдах.

Задуха перейде,
Як пройде час невдах!


Tool

46&2

 у своїй непрозорій стихії
 віршувати
 недбало як слід
 відкидаючи ревнощі хитрі
 розбиваючи сяючий лід
 у коморі своїй
 саркастичній
 обдираючи рештки шпалер
 зволікати дедалі вище
 мов приземлений
 монгольф’єр
 мовби відомості недоцільні
 зі стандартно друкованих слів
 або рима у апостилі
 що її аніхто не просив
 

Сонце жаром запашіло
І відразу вітер стих, -
І вогнем взялося тіло,
І робити важче вдих.
Усього проймає потом
Й обпікає водночас, -
Сонце встало до роботи
І отак гартує нас.
23.06.26

 розкажи мені ще
 про інакші дні
 де так гарно було
 із тобою
 дай ліричного ще
 відчуття мені
 без потреби
 сурми і двобою
 говори мені
 різні тремкості
 я хотів би
 губитись безвільно
 у моїй із тобою
 окремості
 ненав’язливим
 безневинно
 

Неймовірно голосна
І проворна дуже, -
Покотилася луна
З-за ріки по лузі.
Повернулися назад
Наспіви веселі,
Ніби чути їх не рад
Нині хтось в оселі.
Певно, слухає вона
Співи інших друзів, -
Покотилася луна
З-за ріки по лузі...
22.06.26

Михайло Ісаковський (1900-1973)

Був наказ йому – на захід,
    їй також – до чужини...
Йшли на фро́нти комсомольці
    Громадянської війни.

Йшли у військо, розставались,
    полишали рідний край.
«Ти чогось мені, кохана,
    на прощання побажай!»

І кохана відказала:
    «Побажаю я таке:
стрінеш смерть – так щоб миттєву,
    а поранення – легке.

А найбільш тобі бажаю:
    без пораз і сміючись,
з перемогою додому
    ти скоріше повернись».

Він ізнов окинув зором
    любі очі та уста:
«А іще тебе прохаю:
    напиши мені листа».

«Та куди ж тобі писати?
    Як знайти твої сліди?»
«Все одно, – промовив стиха, –
    напиши хоча б куди».

Був наказ йому – на захід,
    їй також – до чужини...
Йшли на фро́нти комсомольці
    Громадянської війни.

(2026)

Так учора ласували,
Що ні хліба і ні сала
В хаті кумовій не стало,
Бо вечеряли ми сито
Через добру оковиту
І здорові апетити.
21.06.26