собак простих із передмістя
 ми пам’ятаємо усіх
 як обривалися з ланців
 як викупляли їх від гицлів
 у них була правдивість що
 згальмовувала твою гідність
 і всяку дійсність теж і тож
 при паркані довкіл обійстя
 у пахощах шипшинних рож
 

Вдягнути довгий кардиган,
В лавровий ліс зайти подвійно,
Назватись Хроносом між бран,
Знайти дупло екзістенційне,

Відгородитися від снів,
В склепінні рук ,зібгавши ліру ,
Початок дій і стусанів
Відкласти до весни допіру,

Піднятись врешті до хмарин,
Відчути новий місяць вільно,
Можливо вогнеязиком,
Можливо раптом – неприцільно!

Як Тетіс – давній океан -
Підняти хвилю разом з Ніцше ,
Щоб дізнаватись від циган,
Чому минуле завжди ліпше…

Шопен меланхолійний ,Рільке серед дня
І лебідь Малларме на дзеркалі води.
Чи в змозі крок важкий гидкого каченя
Завершити рядки щириці й лободи?

В забутому ставку серед самих забрьох,
Що в справжній глушині полють на бабок,
Чи можна в інший світ, помножений на трьох
Крило розправивши, злетіти до зірок

Щоб віднайти себе, шукаючи слова,
Струсивши ряску в низ, напруживши перо,
Крізь густину ставка, де бабка лугова
В личинку перейшла й гризе тобі тавро...

Наум Лисиця (1932-2013, Україна)

Сонця не буде, не чекай,
вже третій тиждень – дощ, і край,
мокрий ущент маршрут у нас,
неба забута синь.
Ніби з незримих сит мілких,
сіється мжичка, як на гріх...
Щоби вогонь у нас не згас,
хмизу підкинь.

В мокрих наметах друзі сплять,
крім чергових навкруг багать.
Сосни гудуть в імлі в цей час,
й вітру орга́н не вщух.
Ні́де ні сісти, ні лягти,
скільки ж у світі є сльоти...
Слухай, давай станцюєм вальс
в ритмі дощу!

В небі під хмарами – пітьма,
в небі і про́світу нема,
а під ногами – не паркет,
а череда калюж.
Та зігріває нині нас
цей недоречний ніби вальс,
і наша зірка між планет
сяє чимдуж.

(2026)оооооооооо

Удосвіта шибки задеренчали
І злякано розсіялася мла, -
І всі побігли швидко якнайдалі
З охопленого полум'ям села.
Хати горіли шумно і багрово
На склі тремтіли відблиски вогнів,
А я, руками бурими від крові,
Хотів сусіду дати стусанів.
Він, виючи по-бабському на хату,
Не намагався стримувати сліз
І на собі, крім хатнього халата,
Кудись анічогісінько не ніс.
Цей дід повік самотній, наче палець,
І аж занадто на усе скупий, -
Не кинувся за іншими у далеч,
Хоч відчуття боязні не пропив.
Дід не спішив чкурнути якнайдалі
Від язиків нещадного вогню, -
Немов його до тину прив'язали,
Неначе закували у броню...
06.05.26

О Боже, о Боже, о Боже!
Нарешті настало плюс двадцять!
Повилітали хрущі,
Дівки почали роздягаться!

Повиймали із шафів
Свої коротенькі спідниці!
Як гляну – відразу, о Боже!-
Зростають в розмірах мої зіниці!

І це ж вони не АІшні!
Їх навіть можна реально помацать!
Жаль, вже відцвітають вишні,
Та добре, що вже плюс двадцять!

 життя картини поллока
 але усе мине
 розвидніє за мороком
 земне таке земне
 і хліба житнє золото
 і молоко і мед
 з-під ніг злітають голуби
 дідок травицю жне
 дерева прохолодою
 стрічають і мене
 

Можливо десь за вісім днів до свят
Тут Фіміам кадив задорого у ямі -
На шиї каганець, на вигляд як архат*
На грудях золото, в долонях оригамі.

В китайських косах бігали дівки
І…, ніби у записаному стрімі
Лимонний сік, бамбук і огірки
В топонімах ховались тут незримо.

А на раменах довгий амулет,
Рушник на голові з пісного тіста,
Кандели дві, нефритовий браслет
І широта душі імажиніста…

Передпокій літа - травень духовитий
І мрійливий дуже, і ледь-ледь хмільний, -
Сонечком південним лагідно зігрітий,
За собою двері щільно зачинив.
Потепліло різко, заквітчало всюди,
Вигляду ясного світу надало, -
Ніби відбулося дивовижне чудо,
Ніби ще учора зимно не було.
Якнайкращий вияв нещодавніх марень,
Бачиться чудово з дня у день мені
Цей зелений красень - росянистий травень
І його магічні сили чарівні.
05.05.26

Дражнити ведмедя погано,
Не варто дражнити ведмедя.
Дражнив якось ведмедя Фєдя-
Ну і де тепер цей ваш Фєдя?

Дражніть краще власну дружину,
Або назвіть тещу "мамо!",
Але дражнити ведмедя-
Це однозначно погано!

Будете дражнити ведмедя-
Він вам відкусить руку,
Його за це можуть прибити,
Та ж ви проживете безруким,

Якщо не помрете нагло
Від втрати великої крові.
Вважєйте, я вас попередив,
На цьому лишайтесь здорові!

 смак має значення однак
 естетики христові рани
 хтось каравани дерибанить
 красиво та не аби-як
 уп’явся снайпер у приціл
 утримуючи зброю рівно
 і реагуючи підшкірно
 полює вишукану ціль
 оце гуляє моцарт п’яний
 комусь жбурляючи мідяк
 той самий жест недбало всяк
 захоплює у дон-жуані
 ще-ігуана перспективно
 ледь видима з-за скель і хвиль
 згорнувши випрямля свій хвіст
 граційно холодно й хітливо
 

Твори уяву, Незбориме -
Овечий скарб від прабатьків
На вівцях стежкою вовків
Торує шлях до полонини.

Мовчать Пенати*, страх Господній,

Але двоногий неземний
Гримить нам голос тераподний* -
Гучний, звабливий ,чарівний.

Вовки пустують, вівці бродять ,
Аж ось до гаю давній скіф,
Неначе Дійсний Фін заходить,
Віраха* поруч разом з ним!

Вона- не ти! - тривка, мінорна,
Немов ікона чудотворна
У гуні з кольором лляним,

Ховає сіль нерукотворну,
Як ханукія жидотворна
Як гнів із поглядом скляним…

Легко дихаю і вільно йду
По уже розквітлому саду,
Де пелюсток ясних мерехтіння
З ароматами поперемінно
Слабнуть тільки для того на мить,
Щоб себе сильніше ще явить
У моїм піднесеному слові,
Повному захоплення й любові...
04.05.26

 хмаровиння білий плин
 і самотній пароплав
 я шукав себе за цим
 де-не-де або деінде
 коли бачив моряків
 зважувався і питав
 а чи хто не зна який
 пароплав прибув сьогодні
 знано є життя в містах
 нам його пізнати годі
 словесами із вистав
 тут ніяк не обернешся
 не читав би у книжках
 про безмежні океани
 працював собі о так
 із грошима одружився б
 сулейманом собі став би
 

Я запитав в Ісуса: ти тут був
Чи не було тебе, і все- міський фольклор?
Почухав він потилицю: я був, але.. забув.
А я йому: Анкор, іще анкор!

Яків Хелемський (1914-2003; народився й провів юність в Україні)

Па́ри у та́нці кружляють закохано,
серце сповняють пісні́.
Рвуться у ві́кна нестримно, непрохано
свіжі вітри весняні.

    Юність минає умить зазвичай,
    далі – багато шляхів...
    Шлях обирай,
    й не забувай
    дружбу студентських часів!

Та́нець кружляє з веселою силою,
квітка жива на плечі.
Погляд ловлю однокурсниці милої,
біля стіни стоячи.

    Юність минає умить зазвичай,
    далі – багато шляхів...
    Шлях обирай,
    й не забувай
    дружбу студентських часів!

Люба, тобі присвячу свою працю я,
щось незвичайне створю:
вирощу в Арктиці білу акацію,
з неба дістану зорю!

    Юність минає умить зазвичай,
    далі – багато шляхів...
    Шлях обирай,
    й не забувай
    дружбу студентських часів!

(2026)

Озираюсь на прожиті роки:
Було вдосталь і грошей, і слави.
Та, до фінішу наближаючись,
Розгубив все, наліво й направо.

Піддавався спокусам неправедним,
Все хотілось чогось, іще кращого,
Чогось більшого, чогось солодшого,
Престижу вищого. А от все це нащо?

Вище голови не вдалося підстрибнути
І святішим за Папу Римського стати
Як не пнувся, як не старався я.
Добре, хоч не втрапив за ґрати.

"Багато хочеш - мало получиш!"-
Була в нашім дитинстві така фраза.
Як правило, доля така в тих,
У кого на прапорі - "Все й одразу!"

То замру, неначе тиша,
То, як вітер, засвищу, -
То писати геть полишу,
То щодня беру й пишу.
То бажаю розказати
Ким я є та звідкіля, -
То змовкаю винувато,
Мов повільна течія.
То на світ дивлюсь привітно,
То байдуже мружу зір, -
То нікому непримітний,
То яскравий аж надмір.
Я, лукавити не звиклий,
Зараз правду говорю,
Що життю кидаю виклик
І продовжую з ним гру...
03.05.26

Я, як Антоніо Бандерас
Хотів тебе іще й іще раз.
Та ти сказала: скільки можна?
Сьогодні ж піст іще, безбожник!

 я дійсно знаю
 про сніги
 про відчуття відлиги
 подячний сонцю
 що колись
 зринає з-поза криги
 у цім нема фальшивих нот
 мій пульс ритмічний рівний
 ти боже мій
 erbarme dich mein gott
 усі твої пробіли
 через книги
 хмари та життя
 нехай там як
 мене піднесуть із ніщот
 чи із ганьби
 чи із нудоти
 о що ти перейшов хома
 о що не перейшов ти
 

Явдохи де?...
Кругом самі Ельвіри!
Вони вже скрізь в прозорих гніздах Акви,
Ховають згенеровані клавіри
Під пильним гострим оком Бодгісаттви.
А Тростянець? А Рахів? А трембіти?
Яку хустинку загубили в горах?
Хто віднайде її під проводом освіти ,
Як ясен світ в червоних мухоморах…

То спалахи - мабуть від полохливих
У гіллі буків, над гірським проваллям!
Пробуджені ворони не з лякливих.
Оксюморон? Оскома? Задзеркалля?
Чому, навіщо шлях рябі торують?
Як розібратися у сенсі наносному ? -
Явдохи де?! – Вже й мозок реформують
Можливо далі дзен...
в липневих зливах.

Просвітлий настрій, невичерпність мрій,
Коли душа палає від кохання, -
Коли тобі весняно-молодій
Радію неутомно, безнастанно.
Утілення бажань, блаженства відчуття,
Коли звучать взаємності мотиви, -
Коли украй вдоволений життям,
Як споконвік закоханим властиво.
Як легко разом йти, як добре вдвох,
Коли кохання сильне і безкрає, -
Хай почуття оці боронить Бог
І чистоту стосунків вберігає.
02.05.26

 ван гог · картинка · черевики
 убиті майже але втім
 художник ловить кожну тінь
 ці черевики небезликі
 за тими тінями роки
 як є схололі і бездарні
 таке життя · немає правди
 надій нема для бідняків
 місить коров’яче лайно
 видобувать пігмент брунатний
 а ще ван гог ніким не званий
 побачить раптом ось воно!
 

Стріляли в нього – вбивали Бога,
Господь – Небесний, а він – земний...
Навала дика – Магога й Гога –
зайшла вершити свій суд жахний.

Була наруга велика в тому,
зловісний виклик – для всіх держав...
А він тримався, згнітивши втому,
і хрест відчайно в руках держав.

Його багатство – молитва щира
і Бог Всевишній, і ця земля.
Між ним і Богом – велика віра,
і тільки вічність їх розділя

Та постріл хижий всі грані стер ці,
не залишилось ніяких меж.
Якщо і справді є Бог у серці –
то і у Бога стріляли теж.

Гидка потвора скакала бісом.
З якої, враже, ти вліз драгви ?..
Багріло небо, а понад лісом
тремтіло сяйво, як хоругви.

І щось неначе у вись злетіло.
В ординців – смішки, їм не болить.
Стріляло вміло бридке зле тіло,
бо звично крівцю – чужу ж бо! – лить.

23.04.22

Сонце сяє понад містом
І радіє звіддалі,
Що промінчики іскристі
Мерехтять на всій землі.
Обціловують дбайливо
Стебла, листя, пелюстки
І дають нарешті привід
Погуляти залюбки.
Під оцим потоком зливи,
Що засліплює мій зір
Та дає дихнуть щасливо
І захоплено надмір.
01.05.26

 хтось пан а дехто і пропав
 кому кобила декому невіста
 комусь вебсайт а ще комусь портал
 до раю інколи й до пекла звісно
 зоріючі стожари атлантид
 наяди перламутрові намиста
 гукне одна із них тобі привіт
 подякуєш бо се красиво і корисно
 гойдатимуть припливи осяйні
 випещуватимуть нетлінні бризи
 хай хто завидує а що тобі до них
 стихія щедра і багата на сюрпризи
 ген-ген тризубця вигострив нептун
 акули поруч невелика відстань
 іще згадати можна баракуд
 вони отих акул жують що бринзу
 

Зоряниці марніють тоді,
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
Мерхнуть сумно вогні зоряниць,
Попишавшись удосвіта цвітом, -
Коли я вже лежу горілиць,
Усміхаючись сонцю і світу.
30.04.26