Із Леоніда Сергєєва

На уроці географії
        мапа є із Батьківщиною.
Хоч масштаб у неї зменшений,
        а займає всю стіну!
І розказує учителька
        із натхненністю незмінною
про країну намальовану
        та про велич видатну.
       
Ось ліси її – зеленкою,
        рі́ки – сіточкою синьою,
го́ри кольору брунатного
        так і рвуться в небеса...
Весь цей простір різноколірний
        називається Росією.
Це Вітчизна наша, ді́тоньки,
        наша гордість та краса!

І на всій цій території –
        за колючими парканами,
неприпнутий, розконвоєний,
        у відсутності виго́д
зі своїми цуценятами
        ходить-бродить неприкаяний
з перебитою хребтиною
        звір, якого звуть «народ».

А у нього – очі жадібні,
        зуби ламані й загострені,
лапи – сильні, та скарлючені,
        загрібати можуть лиш.
І, блукаючи розгублено
        між трьома сухими соснами,
він постійно матір згадує,
        все нестямніш та гучніш!

Він впихається в загінчики,
        де, в грязюці майже тонучи,
всі і родяться, і старяться,
        і знаходять свій угав.
А на найтовстішім дереві
        є в наявності загоничі,
щоб народ не єрепенився
        і не більш ніж слід ричав.
       
І якщо у когось вирветься:
        як, мовляв, нам гидко, божечки! –
тут вони і злазять з дерева,
        й цей лікують закидон...
Й потім знову, ще настирніше,
        балалаєчки та ложечки
через всі віщальні засоби
        на народ наводять сон.

І витоптує населення
        простір мапи вітчизня́ної,
навіть хто на куксах – вештають,
        вигнані утришия.
А учителька-розумниця
        кожне слово відчеканює,
і навіщось географія,
        і такий маленький я...

(2025)

У дворі... на дворі дощик.
В січні. Дощик у дворі.
Піду в двір, поївши борщик.
Жаль, не скажеш дітворі…
В сніжки їм вже не зіграти.
Лижи змокли, ковзани…
Двір такий, що не впізнати,
Боже славний, борони…
І дощить, періщить слізно.
Схоже, хтось замовив дощ…
Не сваритимусь, запізно.
Краще сам доїм свій борщ.
06.01.2026.

Москви не жаль і москалів не шкода,
Тому і заявляю завгодя:
За геноцид вкраїнського народу
Не Бог їм буде - стану я суддя.
Я добре знаю міру покарання
За вбивство і калічення людей, -
На ланцюгах істоти негуманні
Нікого не лякатимуть ніде...
07.01.26

Вечір.
Ваш корпоратив.
Всі чекають
Дивних див,

Хоч і знають:
Див нема.
Просто грудень
І зима.

Старий Рік.
Томатний сік.
Зимний вітер.
Джин Біфітер.

Ось нарешті
Цей момент:
На екрані
Президент.

Обнадіює
Людей.
Каже: буде все
Окей!

Каже:
Ворогу капут!-
Випиваєм
Хором брют.

Починаємо
Гуляти.
Налягаєм
На салати.

Шуба. Олів'є. Мімоза.
Коньяку ударна доза.

Сало. Шинка. Ковбаса.
Скумбрія. Лосось. Хамса.

Шпроти. Каперси. Маслини.
Традиційні мандарини.

Зміна посуду.
Гаряче.
Пара тостів
За удачу,

За жінок,
За перемогу,
Слава зесеу
І Богу!

Чарка "з перцем".
Огірок.
Хтось ввімкнув
Тяжолий рок!

Дискотека.
Дикі танці.
АББА. Сандра.
Італьянці.

Модерн Токен.
Арабески.
Пугачиха.
Анне Вескі.

Світло вимкнули.
Тривога.
Знову всі
Згадали Бога.

Апельсини. Кальвадос.
Гра у покер. Дід Мороз.

Подарунки.
Вінігрєт.
Несподіваний
Міньєт:

Хтось тебе
Хотів здавна.
Байдуже,
Що в нас війна:

Поки темно,
Поки хміль, -
Перепон нема.
Є ціль.

Час біжить.
Минає свято.
Щоб добру не пропадати-

П'ємо рислінг і тамянку,
Цього в нас добра до ранку...

Тануть в темряві години,
Сон заповнює щілини.

І зника казковість миті,
Хоч столи іще накриті.

Є ікра - така й сяка,
Є салат із буряка,
З м'ясом кручені млинці,
Деруни і голубці!

Світить, блимає ялинка,
Зачекай! Іще б хвилинку
Перебуть в цій атмосфері,
Зачини щільніше двері!


Та - хтось напився.
Хтось блює,
Переївши
Олів'є.

Ранок січня.
Все - з нуля.
Чорна кава
Не вставля.

***
А тактика стратега – діло темне,
тасуються покірні вояки
і... нотабене –
чучело зелене
розпочинає гру у піддавки.

***
А ніж розпочинати рокіровку
за схемою гросмейстера кремля,
то більше толку –
викинути вовку
із шахівниці турка-москаля.

***
А наш величний знову все тасує
з позиції невігласа й шута,
який не чує,
що йому диктує
закон, а не курина сліпота.

***
А еСБеУ вважайте, що не стало.
Відомо, що до чого і чого –
великий карла
розуміє мало,
що є у повноваженнях його.

***
А нам уже по́ фіґу алібаба
і навіть мальований джокер...
але на хіба
ця іспанська ганьба
країнам, що грають у покер?

***
А слуги конвертуються у стійло
одного й того самого ОПе,
те саме шило
замінило мило
і на слизьке міняється тупе.

Реакція
А виборці, що вірили у казку
про мудрого єврея-москаля
сьогодні придивляються здаля,
як цей вояка
лізе на гілляку,
де жде його намилена петля.

01.2026

Терпіння випурхнуло з дому
І прямо з хати в небеса…
Мені однаково від злому,
І там, і тут, мене нема.
На небесах вже однодумці…
А я туди і не спішив…
Блукаю... Наче у відпустці
У ній охоче ще б грішив…
…терпіння мучилось в підозрі,
Що я, мовляв, такий… сякий…
Й не спілкувався з ним по формі
Тому не стриманий і злий…

Ну що ж, терпінню то відніше.
Я знов сякий такий собі
Візьму його із вірша інше,
Хіба відмовлять сироті?…
05.01.2026.

Деінде, мабуть, так, але не в Єрусалимі,
Коли дощем з відра заллє тебе по самі вуха,
Аж до кісток прониже вітрюгами невмолимо злими.
Та гідне подиву тобі, напевне, буде,
Негоду цю благословенням Божим називають люди.
Готові і щулитись вони, і закривать руками лиця,
Аби криниця Землі Святої наповнилась по самі вінця.

Із Леоніда Сергєєва

А першими зникнуть опасисті, –
не тому́, що багато їдять,
а тому, що вони – опасисті,
і їх відразу з’їдять.

Руді́ повиводяться другими.
Що вдієш? Така напасть.
Не те, що б вважались злодюгами,
а просто – не наша масть.

За ними повищезнуть гомики,
та й педики заразом:
для нашої економіки
розводити їх – не резон.

Парадом гайнуть воїни,
вітатимуть їх м’ясники,
бо кусні, уже розкроєні,
на юшку згодяться таки.

Тихцем заберуться ідейні,
точніш, їх усіх заберуть;
й оскільки вони – ідейні,
без галасу десь перемруть.

А з галасом підуть – дурники,
по-п’яному, надурняк;
їм виділять полк із дудками
і цілий автобусний парк.

Й ще безліч аборигенів
розчиняться вдалечині;
і мудро примружиться геній
зі знімка на білій стіні...

Та поки – живем не при капостях,
йдемо і співаємо в такт!
...А все ж таки – шко́да опасистих,
яким не вціліти ніяк.

(2025)

Була шкварка, була чарка
І сметана, і млинці.
І таїлась поруч сварка —
Вхід до сварочки вкінці…
Хто кого об’їв, чи зрадив —
Загубилось у млинцях.
А сметані хтось порадив
Прогулятись по синцях…
Ну а шкварка, як і чарка,
Були змушені мовчать.
Задиміло… то цигарка
Десь тако разів зо п’ять.
І шкварчало… і мутило…
Тост за правду… тост за тост.
Як на мене — зачепило
Й потягло на перенос…
03.01.2025.

Він марив Яблуницьким перевалом,
Щоб далі аж до Річиці дійти...
І раптом смеречина перервала,
Що замірявсь зробити в цім житті.
Тремтіла смеречина, мов зайчатко,
А він лежав під нею горілиць.
Не знала смеречина, чи кричати,
Чи почекать конвалій і суниць.
А, може, він спинився, бо стомився?
Перепочине – в дальшу путь майне.
Такий у жоднім сні не снився.
І, зрештою, чом він обрав мене?
Не він, смерічко, ти його обрала,
Останнім дивом стала перед ним.
Ну, що його на смерть таку послало,
Щоб так з розгону врізатись грудьми?
...На Яблуниці заметіль і темінь за три кроки,
Сліди од лиж заносить вітер крижаний.
...Який цей світ до остраху широкий,
А ми об нього розбиваємось грудьми.
Який цей світ до остраху глибокий...
Які ж бо ще ми діти перед ним.

Нічого такого, ще вибухів кілька.
Верби схилились, розсіявсь туман…
Зникла хатина, зникла бруківка.
Лишився у полі лише дурман.
Нічого такого, звикаєм потроху —
Рік вже четвертий, п’ятий ось-ось…
Кілька разів із льоху до льоху —
З цим і живемо, з цим і вчимось:
Нас не злякати, нам не звикати —
«Богу молися, а сам не зівай…»
Будем сприяти — буде стихати.
Й так воно буде, збудеться хай…
Зберемося, вірте, вийдем із льоху.
Верби розквітнуть, врадують люд…
А в пекло отим… з чортополохом.
Боже, прошу, про це не забудь…
03.01.2026.

Із Леоніда Сергєєва

При прольоті на фанері над Парижем
ми не плюнемо униз, хоч і кортить,
а сплануємо з поривом вітру свіжим
та послухаємо, що́ народ триндить.

А народ внизу – не плужить і не сіє,
а базікає, невдатний у війні:
«На фанері – це, немовби, із Росії...
А не плюнули – так, нібито, і ні...»

Парижани, погуляйте на пленері,
в нас ще іншої турботи повний рот.
Загинаємо куточок на фанері –
і виконуємо хвацько розворот.

Повертаємось, й на серці веселіше,
бо в держави є міцний фанерний щит!
Парижани, ви чекайте нас пізніше, –
півціни дамо за все вам, і привіт!

(2025)

На гору! На гору!
Он ту, щонайвищу на весь Голосіївський ліс,
Де вітер і сніг розходилися в грищах,
Де зашпари, сльози і сміх.
З гори стрімголов. Наче посвист ракети.
Ледь мріє-іскриться лижня.
На цій я чи, може, на іншій планеті
В дикому захваті мчу навмання?!
«Ще мить – поворот і скінчитится мусить гора», –
Подумав – і сторч головою.
І замість кричать переможне «Ура!»
Розшукую лижі з журбою.
І знову на гору. Вдесяте й усоте,
Хоч віхола б’є навідліг.
Чого я затявсь? Не штурмую ж рекорди.
Болітиме спина, з утоми не чутиму ніг...
Та нехіть і втому, і страх поборовши,
Готовий я падать вдесяте й усоте,
Щоб сину до мужності шлях був коротший,
Щоб ризику завше ішов він навпроти.

1979

Ну що ж таки прийшла зима.
І світ чорнющий забілила.
Стояв на голові сторчма --
Наляканий і сполотнілий.

Тепер вже -- на ногах немов,
Співає радісно осанну --
Прийшло до нас воно ізнов
Святе Різдво Богині Дани.

Нечиста сила утіка,
Чоловіків до пари й шлюбу
Свята вода дає жінкам,
І зціленням усіх голубить.

Зникають десь -- хеллоуін,
Шахеди путі, як примари.
Дніпро - Данапр - у кризі він,
Нам снігові дарує чари.

2 січня 7533 р. (Від Трипілля) (2025)

За-олів’є-нчив олів’є…
За-вінігретив віні-грет я
І в ролі хитрого круп’є
Погодив витрати з бюджетом…
Шампаньське в список не ввійшло.
Вино червоне зчервоніло
Тому, що зрадило бабло.
Причин до ста… перехотіло.
У нього свій до свят ліміт.
У нього будні гірш за свято.
Квиток на двох — один відліт,
Ще й настрій як погода клята…
Воно то так… та Новий рік
І все ж таки не оцінили.
Усі причини стали вбік
Й з бюджету хитренько звільнились…
Шампаньське всілось проти губ.
Вино червоне поруч всілось.
Один — їх двоє… класний шлюб.
Ой як у нас гуділо…
31.12.2025.