Олексій Сурков (1899-1983)

В боротьбі та тривозі
нас тримав у дорозі
бойовий вісімнадцятий рік.
Ми збирались не довго,
від Кубані до Волги
розливався наш кінний потік.

Серед спеки та пилу
із Будьонним ходили
ми учвал на великі діла.
По курганах горбатих
й річкових перекатах
голосна наша слава пройшла.

На Дону¹ і в Замості²
у землі тліють кості,
над кістьми – килими василькі́в...
Взнали білі поляки
й атамани всілякі
гостроту кінармійських клинків.

І якщо знову ві́йни
вразять край наш спокійний
заливним кулеметним дощем –
ми маршрутом знайомим
за любимим наркомом
наших коней у бій поведем!

(2026)оооооооооо

Знову спека шалена
Непорушно стоїть, -
В'яне пагін зелений
І зривається цвіт.
Ні хмаринок над нами,
Ні поривів вітрів, '
Лиш пече до нестями
В глибині літніх днів.
24.06.26

Будь ласка! - Гра у сквош -
Дарунок нам на втіху,
Щоб у степах нічних
Не загубити слід!

В рожевих дзеркалах
Витають духи сміху.
Та нам їх не впізнать
У закутках тісних.

Та нам їх не впізнать
У закутках тісних …

Так прощавайте! В снах
Сльота засліпить очі.
Гроза дійде до вух,
Як град прониже дах.

Запам’ятай слова:
Омерта* …тамагочі…
Задуха перейде,
Як пройде час невдах.

Задуха перейде,
Як пройде час невдах!


Tool

46&2

 у своїй непрозорій стихії
 віршувати
 недбало як слід
 відкидаючи ревнощі хитрі
 розбиваючи сяючий лід
 у коморі своїй
 саркастичній
 обдираючи рештки шпалер
 зволікати дедалі вище
 мов приземлений
 монгольф’єр
 мовби відомості недоцільні
 зі стандартно друкованих слів
 або рима у апостилі
 що її аніхто не просив
 

Сонце жаром запашіло
І відразу вітер стих, -
І вогнем взялося тіло,
І робити важче вдих.
Усього проймає потом
Й обпікає водночас, -
Сонце встало до роботи
І отак гартує нас.
23.06.26

 розкажи мені ще
 про інакші дні
 де так гарно було
 із тобою
 дай ліричного ще
 відчуття мені
 без потреби
 сурми і двобою
 говори мені
 різні тремкості
 я хотів би
 губитись безвільно
 у моїй із тобою
 окремості
 ненав’язливим
 безневинно
 

Неймовірно голосна
І проворна дуже, -
Покотилася луна
З-за ріки по лузі.
Повернулися назад
Наспіви веселі,
Ніби чути їх не рад
Нині хтось в оселі.
Певно, слухає вона
Співи інших друзів, -
Покотилася луна
З-за ріки по лузі...
22.06.26

Михайло Ісаковський (1900-1973)

Був наказ йому – на захід,
    їй також – до чужини...
Йшли на фро́нти комсомольці
    Громадянської війни.

Йшли у військо, розставались,
    полишали рідний край.
«Ти чогось мені, кохана,
    на прощання побажай!»

І кохана відказала:
    «Побажаю я таке:
стрінеш смерть – так щоб миттєву,
    а поранення – легке.

А найбільш тобі бажаю:
    без пораз і сміючись,
з перемогою додому
    ти скоріше повернись».

Він ізнов окинув зором
    любі очі та уста:
«А іще тебе прохаю:
    напиши мені листа».

«Та куди ж тобі писати?
    Як знайти твої сліди?»
«Все одно, – промовив стиха, –
    напиши хоча б куди».

Був наказ йому – на захід,
    їй також – до чужини...
Йшли на фро́нти комсомольці
    Громадянської війни.

(2026)

Так учора ласували,
Що ні хліба і ні сала
В хаті кумовій не стало,
Бо вечеряли ми сито
Через добру оковиту
І здорові апетити.
21.06.26

…як завжди непостійністю єства
покриті часу всі червневі дні,
тече в них пустотлива каніфоль,
в кору вростають диво скрипалі,

таємний сенс від зібраних речей
несе очам рясний глибокий зміст
і квітне між граніту капріфоль,
щоб падати доцільності на хвіст

немає більшості у рідному Агов
завчасно згенерованих лексем,
нема імажиністів між основ -
все поспіхом завжди, усе бігцем,

тому чини, як мудрий наш нарід,
що загартований дурницями в борні -
не плач, а дій, відшукуючи дріт,
аби розрізати на всіх головку брі…

 залишилося лише тебе хотіти
 згадуючи всяке чи важливе
 ще стоїть і пил виловлює з повітря
 кухоль у якім бувало пиво
 часоплин жорстокий і безрадний
 зорі падають ніхто їх не підніме
 каніфоль свої сердечні рани
 змінюється все нещадні зміни
 я не дзеркало в мені немає лоску
 ні обрамлення химерного місцями
 люди розлучаються і тоскнуть
 квіти обриваються і в’януть
 є прощання що ніколи їх не досить
 все господаря обожнюють тварини
 хай би він остання зволоч той господар
 почуття тварини є первинні
 

Навесні стара верба
Запитала в клена:
Ну, не гарна я хіба
В одязі зеленім?
Бо не видно щовесни
Всім, кому цікаво,
В гущі листя кривини
І гілок трухлявих.
Скрипам теж сказала "ні"
Я в ці дні травневі, -
Молодіють навесні
Люди і дерева.
20.06.26

Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу перевтілить мене в мурашку
неподалік десь од домівки.
Мову і звичаї улюбленців своїх охоче вивчу.
Без нарікань ходитиму за провіантом з ними,
(звик на роботу ходити тільки пішки).
І вже без заздрощів дивитимусь, як праведні юдеї
чимчикують звідусюд в Ізраїль...
«Таки збувається ...»,- скажу тоді по-мурашиному
та й поспішу наздоганять нову свою родину.
А як заллє дощами край наш пізня осінь,
і затишно, і тепло буде нам у сховку.
Наслухаюсь тоді бувальщин про літа давноминулі -
такі ж бо схожі на міфи та казки людські.

Вогнем негаснучим москва
Охоплена місцями, -
Лягла завіса димова,
Як Божий гнів, на храми.
Зійшла покара із небес
На москалів за вчинки,
Що спонукали світ увесь
Здійснить переоцінку
Байдужих поглядів своїх
На дії московитів, -
Москва горить собі на сміх,
А Київ - має жити.
19.06.26

Війни невигойні стигмати.
Печаль Арахна тче і тче.
Виходить на узвишшя Мати
І руку прикладає до очей.
Кого там надивляє, – не питайте.
Про те в нас знають навіть малюки...
...Війни невигойні стигмати,
Невжеж ви оселились навіки?

Ми зійшлися, щоб множився рід,
Щоб зростав український нарід,
Та життя скерувало не так -
Ми злучали котів і собак.

Бо найперше цінує наш рід
Непоганий стабільний дохід,
А як треба продовжити рід -
Пособить роботящий сусід.

Кінець! Я все колишнє перезрів.
Кольт у руці не виправить мій нрав,
та крапку покладе тому, як жив,
нехай і з тим, за що усе б віддав.

Моя душа неначе за дверми,
в яких немає клямки вороття
аби не повернути до юрми,
до справ, які не варті пам’яття.

Та як умів – вершив, і це моє
останнє вирішення, крайній крок.
На місце вільне – майже нічиє -
уже когось нещадний тягне рок.

То лиш натиснути на спусковий гачок
і зникне вся вага, яку набув -
зростання юне з терні до зірок,
і далі в прірву неупинний зсув.

Та жаль того, хто навзамін іде.
Жаль сина, що зостанеться один,
і простору, в якому вже ніде́
моїх йому не трапиться стежин.

Підняти кольт! І бити навмання
у недолюб, колишню пелену,
у відбиття на Леті забуття!
Обравши подих, як земну струну!

Вовк почув від Лиса вість,
Що разів, напевно, шість
У саду з'являвся гість,
Що кору і зелень їсть,
І від саду аж до гаю
Непокареним петляє,
Бо, не маючи утоми,
Відточив отак прийоми
Несподіваних набігів,
Що мисливці мають фігу...
18.06.26

Борис Скорбін (1904-1972; народився й провів молодість в Україні)

Ми діти тих, хто бій давав
самій Центральній Раді,
хто паровоз свій полишав,
йдучи на барикади.

    Наш паровозе, мчи притьма,
    в Комуні жде спочивок.
    Шляху в нас іншого нема,
    тримаймо стрій гвинтівок!

Між нас чимало є хлоп’ят,
що йшли з батьками разом,
хто подавав патрон, снаряд –
як помсту за образи.

    Наш паровозе, мчи притьма,
    в Комуні жде спочивок.
    Шляху в нас іншого нема,
    тримаймо стрій гвинтівок!

Наш паровоз пройшов ремонт,
готуємо ми зброю,
і ледве виникне в нас фронт –
ми станемо до бою!

    Наш паровозе, мчи притьма,
    в Комуні жде спочивок.
    Шляху в нас іншого нема,
    тримаймо стрій гвинтівок!

(2026)аааааааааааааааааааа

На столі смачний сніданок
Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсянки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.
17.06.26