І
У тому, що імперія проклята,
немає української вини.
Рятують душі дочки і сини –
у кожного згоріла крайня хата,
немає де ховатись від війни.

ІІ
Дійшло уже й до тричі ухилянта
в його подвійній, ради себе, грі,
що ненадійне місце угорі,
ніхто йому не подарує яхту
ні на Багамах, ані на Дніпрі
ні за Чонгар, ні за міста розп’яті,
які окупували упирі.

ІІІ
Феміда має всевидюще око,
який ти окаянний чоловік
і обраний, і той, що не утік...
..................................................
і не молись даремно Мельпомені,
що ти ані в житті, ані на сцені
не визначився, чий прийняти бік,
і вилізе тобі усе це боком
іще на цьому світі рік за роком
або на тому, де безмежний вік.

08.2026

Серед літа гостей Занзібару
Неможливо дістати із бару.
Заїжджай в Занзібар -
І одразу у бар,
А без бару нема Занзібару.

Двох туристів у Гондурасі
Придавило в готелі матрасом.
Анекдот про матрас
Повідали не раз
На потіху гостей Гондурасу.

Серед ярмарку у Ясіні
Гвалт зняли дві сварливі свині.
"Ти свинею свиня!" -
Верещала свиня
І сміялась уся Ясіня.

Чи ними ще не вистелено світ?
Чи ними світа ще не вславлено?
Невже не ними зір твій пломенить
Несхибно так, примружено, аж райдужно?
Чого ще треба?
Диваки мовчать, чи пак
Стискають руку завтрашньому вбивці.
Чого ще треба?
Диваки мовчать, чи пак
Гойдаються, розвішані на слові.
Чого ще треба?
Диваки мовчать...

Ручай по нам тече і тінь карети
У романтичному шаленстві без турботи,
Зозуль уривчасті ноктюрни і куплети -
Бутоном Клодта коси нам не заколоти !

А возики здіймають пил у спицях,
Про горнє сповіщають у рипінні,
Меланхолійно квітне крокус на гробницях
І равлик збуджений ховається в каміння.

Виблискують і чаплі-цепеліни,
Мов листя збурене, летять у двір проворно -
Скажіть приблуді:- Не чекай удень на зміни!-
І зразу в серце мужній заєць стрибне гордо…

 нам ці ночі хтось наврочив
 наворочені в пітьмі
 недослівно неохоче
 віддавалися мені
 вибрані чуття готові
 до любові та війни
 ще бажання нетактовні
 ти не вір мені о ні
 я рисовано злостивий
 хай цнотливець по життю
 в цьому вихорі у зливі
 де нізащо не розчути
 рим охоплених неврозом
 лих оголених услід
 мій нестерпний психорозум
 незворушний дивосвіт
 

І небо бездонне,
І поле широке
Іще напівсонні,
Іще сліпоокі.
І річка в тумані,
І луки росисті,
Немов на екрані,
Постали врочисто.
Зірниця ранкова,
Дорога безкрая, -
Батьків настанови
Завжди пам'ятаю.
Світліє повсюди
Краса жовто-синя, -
Молюся, мов чуду,
Тобі, Україно...
03.08.26

***
А верхогляд міняє рукавиці
армійської еліти і – абзац...
указує, який у кого плац.
Зате в столиці – одіозні лиця,
незамінимі хрюша і паяц.

***
А «марафон пресує» всі події
окрім одної із нагальних тем –
анонсувати місію месії:
чи на ядрі... але за кораблем,
чи витязем Оману на росію.

***
А ми уже й не знаємо, коли
і хто рятує нас від окупанта.
Крим зрадники здали,
Херсонщину – козли,
а Україну хочуть спекулянти.

***
А іноді не божою росою
вмивається обійстяна юрма,
само собою, іноді і кров’ю
своєю... іншої нема.

***
А козлу даремно дорікати,
що капусту має за їду,
аби мати кращі результати
та аби не обійшла ґаранта...
краще її з’їсти на ходу.

***
А наймужніший – птиця... не ему,
не Трус, і не Балбес, і не Бувалий,
а шоумен... але і цього мало
і ось тому приспічила йому
опінія дорослим генералам.

Неминуче
А декого веде одна дорога
з «династією» в камеру одну,
бо сам собі набив таку ціну –
просив у Бога ратиці і роги,
то ради біса маємо війну.

08.2026

“Верта милий при місяці .
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови”.
“Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
Та не в змозі ісписати
Твої карі очі.

А.Фатьянов, С.Фогельсон

Був готов на вихід катер,
на шпилі мінер стояв,
через борт знайомій Каті
«по секрету» він казав:

«Призначайте місце певне,
де ви будете одна,
бо – клянуся вам форштевнем! –
я без вас іду до дна!»

А вона відповідає:
«В мене мати – пильний страж,
на землі і місць немає,
де б секрет втаїти наш».

«Щоб від матері сховатись,
не потрібна нам земля:
пропоную прогулятись
там, де мінні в нас поля».

Сумнівається дівчи́на:
«Лячно з вами, я чомусь
від кохання чи на міні
підірватися боюсь!»

А мінер – такий речистий:
«Ваші сумніви смішні,
міни нам, спеціалістам,
абсолютно не страшні!

Ну, буває, рвуться міни,
та послухайте мене:
не буває два загини,
а єдиний – не мине».

Катря поглядом поникла
від такого рандеву:
«Вибухати я не звикла,
краще я ще поживу...»

«Знаю міни всі практично! –
каже їй мінер ізнов. –
Ось іде товариш мічман,
він підтвердити готов».

Тільки мічман був не радий,
що не вийшли дотепер,
і отримав три наряди
балакучий той мінер.

(2026)

 оскільки ти не зрозуміла
 а я не з тих
 що уточняють
 ми навіть не зливались тілом
 у різних у краях і досі
 перебуваючи незмінно
 і їх уточнювати нащо
 ти переплутала сюжети
 чоловіків своїх
 ненависть
 що до кохання крок один
 але
 не склалось вибачай
 гулящим був
 не був
 момент / період / збіг
 настільки
 аж
 тому
 забудь оце
 

І шумлива, і красива,
На догоду нам усім, -
Дозріває щедра нива,
Під світилом золотим.
Наче капище священне,
Вберегла красу стару,
Від якої йде натхнення
Віддаватися добру.
Незважаючи на рани
І строкатість літніх днів, -
Знов до себе поле манить
Теплим духом колосків.
02.08.26

До притулку на Драгобраті
Припливли сомалійські пірати
І замовили ром,
Самогон з коньяком
І квитки в Сомалі з Драгобрату.

У генделику в центрі Варшави
Кучкувалися ліві і праві
І московські курви,
Що беруть від Москви,
Ну а як же без них у Варшаві.

У глибинах болота московського
Відкривали музей жириновського.
Під музеєм була
Усипальня пуйла
Й інших виплодків ханства Московського.

 понад безмежні провалля
 через квітучі сади
 попри космічну байдужість
 вітри галактичні
 нестерпні
 на світлі у темряві
 для чого інколи біг
 що міг я
 чого був певний
 дзеркальні мої роки
 кохання
 не всім зрозуміле
 не всім зрозумілі
 залежності
 інколи все що мав я
 робити робив навпаки
 начебто мій двійник
 плутав прийдешнє
 з пройдешнім
 неспішно збирається зала
 займають місця слова
 чимало порожніх місць
 хто хоче сідає де-небудь
 оркестр у ямі мовчить
 на сцені нікого нема
 страйкує балет
 загуляв десь тенор
 і пристрасть
 вчора померла
 не встежили
 що ж
 і таке бува
 

Жити не можу без мрії
Тої, що сил додає, -
Мрію, що зникне росія
Та, що безчесною є.
Мрію і вірю уперто
В те, що у голову впхав:
Мусить імперія вмерти
Задля безпеки та прав
Їй підневільних народів
І незалежних держав, -
Скоро не буде породи
Тих, кого щиро вбивав...
29.07.26

 між химерних споруд
 у містечку загубленім
 під небом химерних хмар
 чи ішлось тобі про
 несвідомі розчулення
 чи про кривий димар
 облітаюче листя
 посеред літа
 жовтогарячі квіти
 потороч які швендяють
 тими провулками
 де нема кого більш зустріти
 хтось казав
 вам хотілося бога
 тож бог
 зтре ізнищить
 місця для прелюдій
 зачарований спокій
 поміж звичних мерців
 імена і таблички й погруддя
 перекрутиться все
 що тривало сторіччя
 перехнябиться і перекурить
 і не стане того що
 хотілося бо
 тлін зухвалий гряде і засудить
 пам’ять що намагалася
 заяложену честь
 що усе позивається всує
 і ту віру яка би знесла
 все як є
 все як є
 в цій добі
 велемовно паскудній
 

Від садка на околиці Вишнівця
Скоро мало чого і залишиться,
Бо унадивсь в садок
Енергійний дідок
І там топче панянок із Вишнівця.

Повсякчас лісоруби Іршави
Працювали на благо держави.
Рік у рік, день у день
Порубали все впень.
Отакі тот пеньки у Іршаві.

Ресторатори із Коломиї
Розливали задурно помиї
І пливли кораблі
З усієї Землі
До славетних портів Коломиї.

Коли ви вправно клавіші торкали, -
Стихав навколо гомін балачок
І сам рояль у танцювальній залі
Готовий був пуститися в
танок.
І радістю світилася естрада
Від кількості мелодій і тонів,
А я в кутку стояв і слухав радо
Гру невгамовну пристрастей без слів.
А потім вам присвячувались вірші
І лиш про вас лунали скрізь пісні, -
Старий рояль уже не грає більше
І ви, на жаль, смієтесь не мені.
31.07.26

Наче перший Адам підбираєш назви
Для відкритих речей - гадюк і лілій...
Забагато курного в землі вцілілій,
Щоб одразу скласти з піску всі пазли.

І тому вирушаєш ,куди добачиш –
Шлях до раю то черга з гробів і храмів,
Про яке каяття ти у черзі плачеш -
Все свідоме життя, то суцільна драма!


І не те щоби бог , як раптовий злидень,
Про відсутність віри в лиху годину -
Чи ще згадуєш ти- пересохла глина,
Про Творця до якого нема запитань?

В. К. Осиповій

За рікою, поза лісом,
Поле, всіяне залізом,
Ще шурхоче сумовито
До цих пір незжатим житом.
За рікою, поза лісом,
Воювати достобіса
Довелося з москалями,
Поки гнали їх у яму.
За рікою, поза лісом,
Досі видно слід замісу,
А підтоплений Демидів
Там псує всі краєвиди...
30.07.26

Соломон Фогельсон (1910-1994)

Під зливу ввечері, ввечері, ввечері,
коли пілоти бити байдики приречені, –
приземлимось ми за столом,
щоб не скучати загалом,
і нашу пісню заспіваємо гуртом:

    Пора у дорогу!
    У далеч си́няву, си́няву, си́няву летим.
    Над милим порогом
    гойдну, вітаючи, крилом своїм.

        Нехай закине доля нас далеко, нехай!
        У серце тільки ти нікого не впускай.
        Пильную я строго,
        бо зверху видно все, ти так і знай!

Нам зараз весело, весело, весело,
чому ж на лобі, мила, зморшку ти накреслила?
Піднімем чарки, раз чи два,
за наші плекані У-2,
але – щоб завтра не боліла голова!

    Бо ж нам – у дорогу!
    У далеч синяву, синяву, синяву летим.
    Над милим порогом
    гойдну, вітаючи, крилом своїм.

        Нехай закине доля нас далеко, нехай!
        У серце тільки ти нікого не впускай.
        Пильную я строго,
        бо зверху видно все, ти так і знай!

Ми хлопці стріляні, стріляні, стріляні:
щоб не зурочили нас подруги обділені,
ми перед вильотом іще
їх поцілуєм гаряче́ –
і тричі плюнемо наліво за плече.

    Пора у дорогу!
    У далеч синяву, синяву, синяву летим.
    Над милим порогом
    гойдну, вітаючи, крилом своїм.

        Нехай закине доля нас далеко, нехай!
        У серце тільки ти нікого не впускай.
        Пильную я строго,
        бо зверху видно все, ти так і знай!

(2026)

Що є загрозою тьюторам* кліру?
Бо на початку ніхто не губився!-
В конях кінця, у потоках ефіру,
Не допускаючи в серце спіритів.

Втім миті меркли … жита колосились…
Потай загорнуті в ковдру яскраву,
Довго дивились на хвилі ковили
Аж до кордонів живої уяви.

Грані засяяли! – Довгі беруші
Випали разом із вух нездорових.
Межі! - За межами ребра і душі
Скоком помчали до днів загадкових,

Там, де дощі у паєтках загалу,
Гінкго гладеньке під небом похмурим
Поміж стовпами, в кордонах порталу,
Тихо гортають листи партитури

І
Вітчизна-мати не усім дається
і наша доля – на її межі
з ворожою армадою у герці
за наші нерушимі рубежі.
Вона живе у зболеному серці
і жевріє у зраненій душі,
не обіцяє золоті покої,
але не має рівної собі
на прапорі країни, на гербі
і на щиті, готовою до бою
у поєдинку з хижою ордою,
одна у цій нерівній боротьбі.

ІІ
Життя буває не таке щасливе
як має бути у краю моїм.
Все більше розумію інше диво –
«повітря Батьківщини особливе,
ніколи не надихаєшся ним».
Ніколи не надивишся у небо,
де сяє сонце... а коли дощі,
то аж тоді тікаємо мерщій
додому, за веселкою, до себе
за хмарою в осінньому плащі.
І осягнути це немає тями.
Що не подія, то комусь урок,
і що не безголов’я, то оброк
за овиди, що догори ногами,
за мову мелодійними словами:
копиця, перевесло, сніп, юрок.

ІІІ
Така моя омріяна Вітчизна!
Усе, що неймовірне, очевидне –
її широкі доли і гаї,
на кожній ниві буйні врожаї...
це і кохані очі – диво дивне
за обріями світла і пітьми,
уквітчане на ба́тьківщині тої,
що полонила, як були дітьми,
нев’янучою вродою живою...
.................................................
це наші оборонці і герої
на цвинтарі у кожному селі,
це сіль обітованої землі,
якою нас Всевишній удостоїв,
щоб нею подавились москалі.

07.2026

 політ джмеля довкіл граната
 у цім солодкім напів сні
 свати просили мама й тато
 дізнати
 а чи світить щось мені
 моя любов небесна та пихата
 я не подобаюсь її рідні
 це все хіба
 тому хто пише реп його читати
 хлоп’ята приязні дівчата
 на дні на дні
 не віланела не манірні танці
 не фам фаталь і голівудський сніг
 на чимось відпочатку
 мусиш знаться
 робити гроші ще робити їх
 як в армії приймають новобранця
 на що він здатний
 і який із нього зиск
 як маєш клепку
 не спіши тікати раптом
 чи прокидатись
 чи за щось у повний зріст
 відповідати перед кимось
 навіть
 інакше ти звичайний мазохіст
 у кайф тобі
 коли тебе ламають
 

Приснилася жінка безвісна
І щез надокучливий сум,
Бо в тиші почулася пісня
Та запах відчувся парфум.
Помадою змащені губи
Роняли усмішки й слова,
А очі дивились так любо,
Що обертом йшла голова.
Дурманило прагнення жінки
І тьмарився розум від чар
Допоки останню сторінку
Спання оцього дочитав.
29.07.26

Вже раки червоні і стало здаватись
Не купиш цілунку у чапель цибатих ! -
В серпневих стодолах омани
Лежать у коноплях прочани.

Люблю я їх комір крохмальний і ніжний
І жито в колоссі і камінь наріжний ,
І гілля айвове над дещо,
І чапель цілунки нарешті!

Прочани лежать біля срібних свічад
Чатують на мрії між давніх засад! -
Куди їм у час профанацій
Ховати себе від фрустрацій,

У водах, у землях, у хвилях вогню
Магічного світу і довгих рев’ю?

 стоять миряни
 і говорять щось
 наскільки щось це добре
 ти не в курсі
 а сам збирав би
 квіточки на лузі
 для милої
 котра іде ось-ось
 вельможні зверхні
 командори лож
 підносять тости
 у ім’я ісуса
 мій бог що знає всі
 мої аб’юзи
 він знає що мені
 казати тож
 цей вірш
 не зовсім вірш
 але провидь
 усе що відбувається
 неявно
 слова і тропи
 роксоляни ярославни
 під себе все
 згрібають вочевидь
 ісусові воно
 не дивно і тобі
 не дивно зовсім
 у мирській спокусі
 у цім шаленстві
 цім огні
 цій тузі
 

Традиційно графині з Ессексу
Відмовлялись від всякого сексу.
Хай пробачить Ессекс,
Але був таки секс,
Бо не вимерло графство Ессексу.

Уродженцеві міста Батумі
Гарантовано місце у думі.
Хоч у думі не дум,
Але кум таки кум
Коли він народився в Батумі.

Як податись наліво із Вінниці,
То не знатимеш, де ти опинишся.
Щоб не знати біди,
Ти туди не ходи,
А вичікуй погоди у Вінниці.

Вся околиця міста Обухова
Геть засиджена п’яними мухами,
Бо тамтешній пияк
Розілляв свій вишняк
І кайфують всі мухи в Обухові.

На збирання грибів на Полісся
Преться дідько, паскудний та лисий.
Хоче він, крім грибів
Щось урвати собі…
Дідька лисого вам, не Полісся.