Густий ефір чудить і клякне,
Як Сходу зоряні пентаклі,
Де довгі хасбулатні саклі
І дощ над згарищами ллє,
Де сум як сіль – а чи для того,
Щоби окреслити дорогу
Як руну з каменю чи рогу,
Коли недолі бубон б’є?

Сльота жовтнева недолуга,
Медитативні лісосмуги
Відволікають від напруги,
В якій різноголосся вміст.
І не розчути ні наяди,
Ні адаптивної поради,
Ні механічної цикади
В чеканні на Пилипів піст…

Голубіє обрій поза лісом,
Покотився вгору сонця диск, -
Ранні роси сіються, мов бісер,
Із трави жовтавої, як віск.
Корінці упоює волога,
Зменшуючи спраглість у рази, -
Жаль, що словом висловить незмога
Поєднання болю і краси.
Упиваюсь сонцем і росою,
Дивлячись додолу й догори, -
Утішаюсь чистою красою
Оцієї дивної пори.
Свіжість ранку умиває очі
Та дарує світлі відчуття, -
Бо зозуля голосно пророчить
Знов мені багато літ життя.
28.08.26

 козак нептах сягає тонкощі премудрі
 йому не рідні аж ніяк
 усі ці оксамити перські сукні
 чи сурогатний самогінний
 арманьяк
 він знає достеменно наперед
 все це є бабське зманливе безпутнє
 про що розказував безвусий
 заїжджій не священник
 може дяк
 хоча ліворуч мав сережку в вусі
 одначе крові був жахався
 неборак
 нептах авжеж його промову слухав
 чому би не послухати однак
 що доброго оце при кухні
 цибуля та селера та буряк
 а більш нічого не побачити
 не вчути
 бо незадача
 несудьба
 отак
 

Хвилі мчать в імлі, як пиха —
Всі комахи є безцінні! —
Раптом думку схопиш лиху
Між причин хитросплетіння,

Задивляючись поволі
Під ліхтар, що ледве світить,
Де літає все по колу,
Де трикутне не помітять!

Вільно їм, пташкам ефіру —
Всі метелики, мов квіти —
Зачарованим здаватись
Краще, ніж від пихи мліти,

Не розчувши цвіркотіння
Разом вголос з фресок в танці
У малюночки наскельні,
Розпашілим, як коханці.

Огортає туман невблаганно
Напівсонні, порожні сади, -
На деревах поблискують тьмяно
Похололі, останні плоди.
Сиза мжичка повсюди, мов іній,
Запорошує жовту траву, -
Та на клумбах вогнів мерехтіння
Бачу я не у сні - наяву.

Палахкочуть жоржини осінні
Запашними вогнями надій,
Хоча холод лякає цвітіння
І страхи уселяє борвій.

Яскравіють багрянцем і злотом
Непідвладні порі квіточки, -
Закликають мене побороти
Міццю тіла найтяжчі роки.
Заохочують вірити й жити,
І щоденно радіти життю, -
Не втрачати краси, наче квіти,
Що в імлі прохолодній цвітуть.

Палахкочуть жоржини осінні
Запашними вогнями надій,
Хоча холод лякає цвітіння
І страхи уселяє борвій.
27.08.26

 твоя обачлива бездія
 непрорахований психоз
 чекають після душу й ліфта
 тролейбус до країни оз
 газон троянд у тихим вітрі
 зве хтось-іще землею роз
 кому й навіщо велич поз
 у цій розпачливій палітрі
 ми витончені ми нестримні
 ще попираємо цю грязь
 попри незламність і несхибність
 нема кому змінити нас
 знецінюючи ритм і рими
 фраз витонченість хист гримас
 

Власноруч — можливо й без подяки —
Стіни з меду ще стоять до часу,
Ніби цукор прихистку поляка,
Що ховає нас в ставку з меляси…

Там, де крутить хвиля ранком серпня,
Чути обдарованих допіру,
На човні, що рушив у безсмертя
Від пітьми солодкої зневіри.

Та не так складається, як завжди,
Між рядків і приголосних збігів —
Марнувати долі, мабуть, краще
У снопах…
стежками давніх скіфів.

Так вже зоряно сьогодні,
Що поділася жура, -
Повіває прохолодний
Вітер з берега Дніпра.
Віє свіжістю дитинства
Від старих, як світ цей, верб, -
Мов мені за доброчинність
Пам'ять дякує тепер.
Плинуть спогади солодкі
Про далеке та ясне,
Неповторне і коротке
Все, що тішило мене.
Уздовж берега йду схилом
І наспівую пісні
Про довічно серцю милі,
За веселість їхню, дні.
Небо зоряне чарує,
Протяг збуджує думки, -
Не спиняючись, іду я
Через пагорби-ярки...
26.08.26

 не тривожить і не бентежить
 мовби необережний зачин
 що здавалось твоїм і авжеж-бо
 паралельно було нічиїм
 при обставинах темних і грізних
 на задвірках великих подій
 у нон-стопі глобальної кризи
 крижанім вітровії нуднім
 убивати бути убитим
 замовкати ставати німим
 не боятися і не просити
 уникати неправедних рим
 відчуття сповідати посутніш
 що надійніше за відчуття?
 позабути збіговиська людні
 бо немає до них вороття
 

Появляється холод смеркання
І втішається горем чужим, -
Дай же руку мені на прощання,
Або правду у вічі скажи.
Пролетіла нечувано швидко
Неповторна пора теплих див, -
Вже усмішок на лицях не видко
І звучить невеселий мотив.
Поглядаю з надією в очі,
Хоча гіркість укрила уста, -
Зла бажати тобі я не хочу,
Час розставить усе по місцях.
Облітають листочки останні
І зникають жіночі сліди, -
У душі залишилось кохання
Ні на мить, ні на день - назавжди...
22.08.26

Позникали сни тривожні,
В тиші мліє літня ніч, -
Височіє місяць можний
І сіяє увсебіч.
Час іде, але не спиться,
Через поблиски ясні, -
За зірницею зірниця,
Мов, підморгує мені.
Загадково, таємничо
Серце б'ється будь за чим,
А тут зорі в гості кличуть
Знову сяянням німим.
Покидати дім не можна,
Бо в оцю коротку ніч
Їх пильнує місяць можний,
Височіючи опріч...
25.08.26

 національна незалежність
 народні танці рідний спів
 ще поки на правобережжі
 живеш одвертий всім усім
 природна мов буденна річ
 на місці вірнім і почеснім
 у радощах або журбі
 цей спіх автівок і причепів
 на тлі полів у світлі злотім
 зернá яке зійшло для жнив
 під небом лагідно безоднім
 що ллється мовою без слів
 подібне знайдеш і на сході
 поміж калин і соловʼїв
 та мусиш бути наготові
 у незалежності своїй
 

Випадають з обойми живих.
Наче кулі, свистять імена
І лягають на серце болем.
Нам з тим болем судилось ходить,
Доки безбіль не стане і нашою долею.
Якщо хтось там і грався в життя,
То не ми це були, друже,
І не тому, що відти нема вороття.
Ні, ми просто були у Життя на службі.
Боїмося не смерті.
Не раз і не два здавалось – оце вже кінець.
І лишилося тільки до молитви скласти руки...
Та Всевишній щоразу до життя підводив нас.
Мовби брав на поруки.
Боїмося не смерті,
А форми відходу з життя.
Якби можна, поминувши хвороби й борги,
Залишить лаконічне:
«Подавсь в інші сфери...»
І без сліз, без прощань
Просто вийти з життя
Крізь зачинені наніч двері.

Все за звичаєм у Феодосії,
Навіть море там Чорне і досі є.
Та якби з тих країв
Дідько взяв москалів,
Як би гарно було в Феодосії.

Партизани в горах Дагестану
У капкан упіймали шайтана.
Хоч божився шайтан,
Що він «русскій Іван»,
Та шайтану хана в Дагестані.

Мафіозі тамтешні у Ржищеві
Все накручують ставки завищені.
Хоч крути, хоч верти,
А по ставці плати,
Бо інакше не жити у Ржищеві.

Шимпанзючка із Феофанії
Опинилась в поганій компанії.
Три бандити – койот,
Оцелот і єнот
Верховодять у Феофанії.

До салуну у центрі Харбіна
Учащають старі хунвейбіни.
Заснував той салун
Ніби Мао Цзедун –
Поважають його у Харбіні.

Ніщо не є важливішим за кокон! -
Щось раптом виникає і зоріє,
Та крок ніяк не зробиш у ефірі
Бо сили всі вже витратив на мрії...

Кінець всьому вночі можливий тільки,
А день до того, мов кімвал дзвенячий,
Де мудрість непомітного Сатурну
Не додає ні величі, ні вдачі

Лякливим лялечкам капустяних біланів
Яким ранковий промінь зуби шкірить -
Pteromalus puparum* між каштанів -
Ось мабуть те, щоб в інше, краще вірить.

Металися бурі, згори гримкотіло,
Ще голод додався до різних всіх бід,
Але не розпалася ти, не зотліла,
Не зникла, як спалах комети чи слід.
Ти глибоко дуже пустила коріння
І стала сильніше давно від трави, -
Найкраща країна, - моя Україно,
Заради свободи і правди живи.
Радієм багато, сумуєм чимало
І віримо в щастя своє будь-коли, -
Тебе, Україно, в піснях уславляли,
Повік боронити тебе присягли.
Відважно стерпіла страждання і болі,
Щоби досягнути високих орбіт, -
Змужніла в боях за повагу та волю,
Дивуй і надалі звитягами світ.
24.08.26

 на що мені сумнівних істин
 проблем закреслено потреб
 я радше обираю відстань
 і незавершений портрет
 кидаючи в простий горнець
 відомі всім інгредієнти
 додам іще насамкінець
 дещицю прянощів секретних
 моє життя щось типу хобі
 можливо навіть уві сні
 ношу який завгодно одяг
 й пишу про це чому би ні
 

Я купляю в атебе
Плавлений сирок-
І тому я точно знаю:
З ним все буде ок!

Не купляю я сирки
Десь поза атебе,
Бо всюди хочуть наї.. обдурити
І мене, й тебе!

Справжню "Дружбу" я куплю,
А не суррогат!
Таку саму, як купляв
Ще сорок літ назад!

Зроблю з "Дружби" бутерброд,
Зверху - часничок!
Добре, що в цім світі є
Плавлений сирок!

Подаруй мені усмішку,
Поцілунком привітай, -
І розваж словами трішки
Душу змучену украй.
Утішай її без строку,
Пожалій усю сповна, -
Заслуговує на спокій
Віком втомлена вона.
Лиш від тебе я чекаю
Вічних прагнень носіїв, -
Тільки пестощі безкраї
Заспокоюють її.
Ні дихнути, ні зітхнути
І не випростатись теж, -
Та дівається десь смуток,
Як ти втіхою стаєш.
23.08.26

 у звичайних розмовах
 за столом чи на виході
 в обговоренні
 різних речей
 за суперечками деколи
 й іноді кпинами
 не лінувалися
 звертатися до імен
 а також адрес
 хоча оминали приватне
 за дверима їхніми
 щодо поезії
 вона була часом
 усюди скрізь
 навіть коли покази
 термометра
 сягали плюс сорок
 за цельсієм
 щирість і зичливість
 хтось щось порадив
 порадів за тебе
 кудись підвіз
 були так само поезією
 без особливо словес
 для ефекту
 вигаданих кимось
 їжа
 особливо
 приготування їжі
 хатні рослини
 світло й тінь на паркеті
 пух сокора
 кружляючий кімнатами
 того що протяг
 і немає чим дихати
 тисячі інших моментів
 інших осяянь
 безлічі
 

У хутрі крихт кармінових
На гойдалках приватності,
Як можна грати глиною
Журби і непридатності,
На дровах біля пагоди
І спірит порцеляновий
З-за рогу гучно кликати
На Захід позаплановий!?
Де плющ п’янкий і трепетний,
А хлопець з лісу лагідний,
А шлях стрімкий у лініях
І смак узбіччя ягідний,
І думкою стривожена,
Співає гучно, падає
Зозулі тінь зволожена,
Як про минуще згадує…

Пірнемо ж в став, зануримось,
Позбудемось трагічності,
У вуха крокодилячі
Сховаємось від вічності.
.

 поет задовольняє
 власний смак
 чи несмак
 це окрема тема
 поетові подобається так
 й ніхто й ніщо
 ніяк його не зверне
 гопак чи навіть краковʼяк
 конспірологія
 чи пропаганда
 геть дешева –
 він
 думку ухопивши пре
 мов танк
 через бентегу ізненацька
 смуток щемність
 на цім шляху
 у цій дорозі він
 себе шукає
 вимагає віри
 зʼясовує для себе ху із ху
 він судить безпощадно
 але щиро
 цей світ недосконалий весь
 у строфах ревних
 у струнких катренах
 щоби читали
 щоб зітхали десь
 учили щоб напамʼять
 достеменно
 

Ой, на вулиці жара-
Неймовірна спека!
Я би м в Арктику поїхав,
Та ж вона далеко!

Я до чукчів би м хотів,
Чи до ескімосів,
Бо у Неньці я від спеки
Скоро здохну зовсім!

Сорок градусів в тіні-
Це ж вам не ігрушки!
Юж посохли всі ябвінки,
І сливки, і грушки!

Аж на складах погоріли
Вшитки файні льоди!
Люди сидят по підвалах,
Чекают погоди!

Сонце пече, як в Африці,
Юж сохнут озера!
Такой спеки не памятам
Нигда дотепера!

21.08.26

В кишенях тріщить сухоцвіт,
А росли ж асфоделі…
Коли заблукаєш у горах —
Залишся на скелі!

Думками полинь до безодні, стурбованих сонцем,
До крайніх, до смертних у грозах зійди охоронцем,
Що бачить очима, як майстер нуги — метадані,
І чує в колонах, як мертвих шукають в нестямі
Під місяцем повним вночі у тривимірній глині,

Що стали дотичними свята Аїда царини.
Не бійся блукати,
Радіти, як дурень-нетяга! —
Кишеням минущих завжди є до часу розвага…

Почуваюся нівроку
Біля темної води, -
Прохолода пестить щоки
Й освіжає, як завжди.
Закидаю вудки знову
Ще у темряві густій,
Наче справжні риболови,
Позабув про супокій.
Вчусь по кльову пізнавати,
Хто нову наживку збив,
Бо гачок не тупуватий
І розпарені боби.
І радію, і нервую,
І надіюся весь час,
Що мені піймати дулю
Заперечить знов карась.
Плюскотіння хвиль об берег,
Зір тремтіння угорі, -
Очерету сонний шерех
І карасик у відрі...
21.08.26