розмінний ендшпіль затяжний
 як раз осіння тема
 аж до прийдешньої зими
 зима цінує певність
 але наразі
 карнавал і задзеркальні ігри
 бринить варган дзвенить кімвал
 позліткові палітри
 мов будда а то чайний гриб
 чи птеродактиль десь-там
 дим понад голови юрби
 зринає тане терпне
 той час приблуда і нептах
 ідуть удвох на пиво
 у паралельних у світах
 де всяке ще можливо
 

У кістки, що вище лоба,
Б’ють талановиті духи
Заповідного етеру,
Залучивши потеруху
З тих, хто твердь хита небесну
Чи глибоке синє море
В час непевний, невід’ємний,
Як ритмічне справжнє горе
Всіх замерзлих декабристів,
Що вели сибірським трактом
Від бунтів і алармізму
У омріяний атрактор.

Темп повільний, рух недбалий —
Ховеркрафт нерукотворний
Повз рясні Волосожари
В передвічне, необорне.

Вже осінню пахнуть тумани,
І впоює землю роса, -
І річка виблискує тьмяно,
І сонце зарано згаса.
І никнуть гаї в безгомінні
На схилах пологих Дніпра, -
І душу проймає осіння
Холодна та тиха жура.
Вологість лягає на плечі,
Неначе на скло конденсат, -
І клени лякливо лепечуть
Про те, що в калюжах стоять.
І мокнуть пожовклі стеблини,
І хмари вкривають блакить, -
І світ напівсонний віднині
Навкруг безпорадно лежить.
18.09.26

 атож до чого ми прийшли
 чого сягнули ми
 в пасивному замилуванні
 чи що рятує восени
 від безпробудної війни
 крізь плин
 і неможливості
 і нереальності так само
 від катехизму
 всіх марнот незламних
 до книги перемін
 до книги мертвих
 поміж тим
 коханці далебі кохаються
 пʼють пияки
 живе жиє живим
 і дехто навіть зводить плани
 та запасає сіль
 щоб куховарити
 назло усім
 на тлі небесних рифів
 кревних рим
 і вечорів
 мов із обсидіану
 

Цей светрик червоний я бачу у снах,
В душі потайних переливах –
Так, ніби щасливих подій альманах,
Гортаю у смутку тужливім.

Хоч пам’ятний образ – звичайне вбрання,
Чому він запав отак в душу,
Що погляд уявно на ньому щодня?..
І чим він мене так зворушив?

У ньому уперше Тебе я зустрів.
Раптово збагнув, що Ти – Доля…
Не склалось… Та збурює вал почуттів
Побачення нашого колір…

17.09.2026

хто бачив світ, примружуючи очі,
той не забуде, як згасає день,
коли його пополудні лоскоче
сліпа нудьга, співаючи пісень.

давно все передбачено за нас
в минулому... тепер... і повсякчас.

хто чув стару мольфарку серед лісу,
яка кахикала на вікові дуби,
той відрізнятиме смереку від заліза,
з розгону видершись на кам’яні стовпи.

давно все передбачено за нас
в минулому... тепер... і повсякчас.

хто взнав життя, читаючи газету,
що пестила в рядках прадавнє зло,
той точно встигне втрапить до клозету,
знайшовши врешті першоджерело.

давно все передбачено за нас
в минулому... тепер... і повсякчас.

Втекти б звідсіль від обстрілів щоденних,
Втекти б скоріш і не іти назад
У ці місця здавен благословенні
Громами безкінечних канонад.
Податися б кудись і пережити
Біду поодаль в тиші та теплі,
А не страхатися несамовито
Тут стогонів стражденної землі.
Від мук і криків хочеться прибитись
До війнам непокірних берегів, -
Пізнати і відчути ваговитість
Мені призначених Всевишнім днів.
Але я переборюю бажання
Тобі, Вкраїно, зрадити тому,
Що у світи оті благоуханні
Без тебе йти ніколи не візьмусь...
17.09.26

 заманулося приблуді
 прогулятися між люди
 чи змінилося щось раптом
 інший тренд аспект
 чи фактор
 хто просунувся на моді
 хто зашився на городі
 хто просвітлення зазнавши
 всім усім довів знай наших
 бо ж цікаво безперечно
 аж ніяк іще не вечір
 ще знаходяться слова
 ще уява ожива
 спогади із відчуттями
 повертаються до тями
 й незавершені ґештальти
 жартом не угамувати
 тож зібравшись зі своїми
 сподіваннями благими
 йде оце приблуда в люди
 прогулятись (далі буде)
 

Дубова карета та пара волів —
Куди ми втечем з осередку ланів?
Кому сповідаємось в ніч серед зір,
Як сонце сховає себе межи гір?

Вози при дорозі, краватки коней,
Чи стрінеться нам на шляху Апулей*
В часи полохливі непевних мірил,
Як станем кульгати в палітрах білил?

Чи будуть у горах чекати боги
На тих, хто внизу, хто живе без нудьги —
В креветках, у сріблі між збурених кіз,
В каретах, тамуючи надлишки сліз?

                  І
Закони – альфа і омеґа
конституційності, однак
вони виконуються як
дитячі іграшки у лєґо
у клоунаді про барdак.
Та не сміємося наразі,
бо наші буки та ази:
гучні сирени, грім грози,
мінливі о́брази, обра́зи,
заплакані іконостаси,
мироточиві образи́.
Міняє лиця мімікрія,
оглянешся на ці події, –
чого у світі не було!
І скільки ще чого не буде
за дорогу́ дорогу в люди,
яку будують нам на зло.

                  ІІ
Усі претензії до влади,
до опозиції, до Ради,
а от маленький бонапарт
не винен, що веде назад
і узаконює проекти,
властиві часу есесер...
за оприлюднені сюжети,
що нібито чужі, поети
відповідатимуть тепер.
А за украдені бюджети,
а за війну – чия вина?
Ой! Розхитаємо човна,
в якому сидимо із чортом,
якому треба, – «цап-царап»
усе підряд... і патріоти
із європейського болота
не відають, що cе каcап.

                  ІІІ
Керують нами дилетанти,
у головах яких пітьма,
тому і горе від ума,
і нікому іти за ґрати...
............................
та цур їм, є у нас таланти
і дітям нашим, зокрема,
не аплодують задарма,
буває... є кого вітати.
Вітаю ШІ... за плагіати
статті каральної нема.

09.2026

Мій війною утомлений слух знов налякано ловить
Монотонне дзижчання "шахеда" в загуслій пітьмі.
Його тінь смертоносна несеться вздовж схилів Дніпрових,
Маневруючи звично, а іноді лиш по прямій.
А за мить мій напружений слух чує радісно тишу
І тремтливі уста раз по раз шепотять: "Повезло..."
Та надалі ніяк хвилювання мене не облише
За людей, до яких нагла смерть увірветься в житло.
16.09.26

 твої стосунки із пеклом
 нічим вони не інакші
 ніж у віршарів типових
 нехай собі гумористів
 якщо не хочеться кави
 нормально попити чаю
 простої води лигнути
 чому би не з водогону
 ще роздивлятись трохи
 на мармизу оцю у чашці
 дотепний ракурс усяко
 поваги достойний твоєї
 а як набридне самотність
 певно що треба любити
 ісуса любити похвально
 любити природу тема
 та настрій найголовніше
 натхнення деколи навіть
 наявність його промовляє
 що все скінчиться
 колись то
 

Чоловік пішов до лісу
Грибів позбирати,
Аж на нього стриб – гадюка
Й ну його кусати.

Душу й тіло змордувала,
До серця дістала,
Нижче пояса вкусила
Й дружиною стала.

Прохолода вечорова,
Шурхіт підошов, -
То спалахує розмова,
То тьмяніє знов.
Мов троянда червонієш
Поруч юна ти, -
Радість, смуток і надію -
Все пізнати встиг.
Врода дівчини спокою
Не дає мені, -
Вперто водить за собою
Вечори та дні.
Не говорить "ні" ніколи
І не каже "так", -
Начекався вже доволі
На умовний знак.
То спалахує розмова,
То тьмяніє знов, -
Ружа кольором багровим
Розганяє кров.
15.09.26

Від брам солоних і строкатих
І Ромоданівського тракту
Тікаю, ніби справжній Гудвін*, —
Раптово серцем ставши в п’ятах.

Корній тримається коріння,
Місцина місячна — вологи,
Щур — гарбузового насіння,
Передчуття — перестороги,

Де тінь від возу серед поля
На крилах янгольських у латках
Рятує розум від сваволі
І пут суспільного порядку…

 комусь цікаві теми
 глобальні
 та космічні
 логічні піруети
 на фоні чорних дір
 хтось
 обирає розпач
 межуючий із відчаєм
 іще хтось
 політичну
 бульварну жовту дич
 для когось
 несуттєво
 усе що продається
 бо так диктує серце
 йому / її думки
 і поміж розрахунків
 повинно бути
 дещо
 безцінне
 але дехто
 вважає навпаки
 що із тобою душе
 за чим тобі нейметься
 о що ще
 невимовне
 просяює тоді
 чи особисті хиби
 в печалі непідробній
 чи гумор ледь вагомий
 у звісній всім біді
 

Сірий дощик кропить — буде бабі клопіт:
Осінь через тиждень знов зайде в село.
Дід на дворі босий смалить папіросу,
Мокра чорна кішка моститься в відро.

А сусідка Мотря варить юшку вкотре,
І не тільки юшку — ще й густий куліш.
До вдовиці Мотрі в тиждень разів зо три
Бігає Василько нагострити ніж.

На паркані півень реп співає вранці,
На ровері хлопці випасають кіз.
Буде бабі клопіт, ніц не має шансів —
Літо вже рушає, бо дали безвіз.

Так ся має бути, так нам брешуть люди,
Що блукають світом в пошуках основ.
Пес Сірко ліниво визирає з буди:
Мабуть, осінь вчасно завітає знов.

Василь Лебедєв-Кумач (1898-1949)

Каска сяє у сонячній ласці,
на всі боки проміння ллючи;
у тій мідній начищеній касці
ходить милий мій на каланчі.

Він пожежник украй діловитий,
він герой в огньовому бою!..
Всі пожежі готов загасити,
лиш не хоче гасити мою.

І навіщо я вся чепурненька,
коли він вигляда не мене,
ні дзвіночком не бовкне тихенько,
ні рукою мені не махне?

Ні хмаринки на всім небокраї,
і ніде не вбачається дим...
Та оцей каланчевий не знає,
що пожежа – у серці моїм!

(2026)

З-під вій - блакить небесна,
З-під вій - волошок синь, -
З-під вій принада весен
І магія краси.
З-під вій - жаги ознаки
І поклики з-під вій
Роздмухують всілякі
Жариночки надій.
14.09.26

 при цім гармидері сучаснім
 у марші цім іноваційнім
 котрийсь-іще шукає щастя
 і сенс чуттів
 і власну цінність
 чого би ні
 усім дозвільно
 є інтернет
 є соцмережі
 протерти окуляри від
 стереотипних упереджень
 знайти іще уподобання
 урізнобарвити рутину
 перемінити все
 одразу
 якщо потрібні переміни
 о дивний світ новий
 стрічай
 ось я
 сердечний та наївний
 твоя / моя табула раса
 як ти хотів
 як я хотів би
 нехай це просто
 конвенційна
 гра світлотіней
 квазі-казка
 

У час луни й штукарства,
У літа півфінал,
У надлишку півцарства
Хиткого назагал.
Шпарини мармурові,
Стежки біля води —
Аморфні, амфотерні
Минулого сліди.
Дотичні слів: "Навзаєм",
«Допоки» і «Навряд» —
Безжурні, норовливі —
Дрімали між шухляд.
Бажали жити густо,
Як жук деревини,
Як птах з великим бюстом
Світлиці у вікні.

А попадись їм смокви
В гірському кришталю —
І від піску намокли б
На диво москалю,
Напнувши романтизму
Коралове гілля,
Як спротив алармізму:
Незорана рілля.

У природному парку в Японії
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.

У злиденній північній кореї
Вже давно не бували євреї.
Бо ніякий єврей
З-поміж пари Корей
Не обрав би північну корею.

У глибинах боліт мухосранських
Кучкувалася сила поганська.
Там центнер москалів
Йшов по десять рублів –
То реальний тариф мухосранський.

Минають безрадісно роки,
Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.
Як мати під серцем дитину,
Виношую думку в собі,
Що має колись Україна
Закінчити успіхом бій.
13.09.26

 переконай себе у тім
 що наша зустріч недаремна
 що ти цього давно хотів
 що цей момент є одкровенням
 мовби сезон доречний день
 і карусель чим не французька
 що зачаровує дітей
 проз таємниче слово дзуськи
 морозиво та шоколад
 і пелюстки квіток барвистих
 вони на смак мов димний сад
 де висхле шурхотливе листя
 ось перехожий ще спішить
 із ним уся його мізерність
 одначе з-за його очиць
 так само танатос і ерос
 

Душу змучує тривога,
Серце стиснув міцно страх, -
Потяглась моя дорога
По небажаних місцях.
Тут, де палиці в колеса
Уставляють через день,
То не в захваті від п'єси,
То байдужі до пісень.
Звично в мантії суддівські
Одягнувшись залюбки, -
Критиканів ціле військо
Виявляє помилки.
Навіть там, де вад немає
І твір краще не зробить,
Обговорення безкраї
Не спиняються й на мить.
Судять нагло, мутно, строго,
Тож тремчу, як в клітці птах, -
Потяглась моя дорога
По небажаних місцях.
12.09.26

 небосвітло вищезає
 пітьма прохолоду ллє
 був у тому вищий задум
 що у нім було чиє
 що із цих думок бездарних
 із безрадних цих думок
 мріями бреде ліхтарник
 в сутінковий вогкий смог
 вуличний ліхтар наступний
 справно осяває шлях
 праведних думок супутник
 сподівань людських маяк
 ти із ним не конкуруєш
 несуттєвий запал твій
 вигасає одчайдушно
 залишає шлак
 відстій
 

Не сумно, ні! — палає бовдур,
Тарган ховається під ковдру,
Тютюн димить, чорніє стовбур,
Годинник грає в стусани.

Хвилеподібно та без зброї,
В лататті білому, героєм,
У сінях сходи брав без бою,
Як одягав лляні штани.

Бувало, битву програвали,
Бувало, билися недбало,
Пороги дурно оббивали
Вони, чи я, за довгий вік.

Але, не підкорившись правді,
Почутій від в’юнкого зайди,
Дурниць і хайпу, кліпам, слайдам,
Радію Сонцю — бо не втік…

Вдивляюся пильно в обличчя людей
І радісних не помічаю, -
Сьогодні спокою немає ніде
В моєму стражденному краї.
Забули про графіки, плани та сни -
Не робимо свят і парадів, -
Щодня відчуваємо лютість війни
І бачимо подвиги, зради.
На зміну "герані" прийшла "бандероль"
І більшими стали руїни, -
Триває жорстоке калічення доль
У рідній моїй Україні.
Відсунуті світом подалі в куток,
Рахуєм численні утрати, -
За горбиком виросте завтра горбок,
Бо є ще кому воювати.
В думках загубились надії сліди
На скоре припинення бійні, -
Спасіння не видно іще від біди,
Та видко, що чинить розбійник.
11.09.26