ми на березі ріки
 в золотому рейві
 є дешеві цигарки
 алкоголь дешевий
 не гламурний і не пляж
 де усяк волає
 відчуття собі завваж
 терпкуваті скраю
 тут мовчиться легко нам
 драми рани травми
 грізні хмари хай би штамп
 звіяно вітрами
 мріється життя якесь
 хай би і запізно
 мов мелодія що ллється
 безсловесна пісня
 не шукай за цим жадання
 згубленого раю
 рай загнали лихварям
 хто ж того не знає
 

Поки сонця-світу -
Доки ясний день, -
Жайвір шле з привітом
Радісних пісень.
Золотиться жито,
Соняхи в цвіту, -
Як же захистити
Цю красу святу?
Йде навала вража
По ланах моїх, -
Урожай вантажить
Той, що не вберіг.
І за це в одвіті
Буду тут - не десь,
Поки сонця-світу,
Доки ясний день.
12.07.26

Де ви нащадки богів?-
Є ще між вами сміливці
В темряві давніх світів
Там, де блукає Тіфон?

Знати про тще наперед,
Чи пронестися таємно,
Кучері долі змастив,
Кмину додавши в крюшон?

Риба як завжди хмільна,
Хиже чутливе і вогке,
Гасла пісень гомінкі ,
Явне здивоване знов.

Складно знайти рятівне,
Сонцю, як завжди між нас
Там, де знервоване сохне
І розквіта водночас...

Гуляє тиша опівнічним містом,
Вогні зірниць ясніші кришталю, -
Усе навколо невичерпним змістом
Наповнює поезію мою.
Вчуваюся, вглядаюся, радію
І подумки наспівую мотив
Тієї пісні, що зродив, як мрію,
Високого піднесення порив.
11.07.26

 пригадував як падав дощ
 в містечку де потворні лиця
 чи невиразні все одно
 нема на кого подивиться
 книгарень там чи кінозалів
 так само не знайти хоча
 кіоск був при автовокзалі
 із назвою союзпечать
 де продавалися газетки
 відривані календарі
 поштівки певно ж і конверти
 листа послати раз на рік
 про те як все у нас незмінно
 робочі дні чи вихідні
 що без кінця болять коліна
 і глину радили до них
 про те що баба у маразмі
 все не помре усе ніяк
 а васька той помер одразу
 сусіда і гіркий пияк
 чого у нас ніхто не хоче
 на пошту працювати йти
 поштарки тут бракує конче
 буває губляться листи
 іще де яблука подіти
 ніхто не хоче й задарма
 і що цвітуть заледве квіти
 бо треба добрив а нема
 

 незнамо де на шальках
 і серце і душа
 немає ані шпарки
 у проливних дощах
 а в медіаетері
 гармидер і сумбур
 чи віддчиняти двері
 чи вірити в судьбу
 віддалені планети
 у клінч уходять свій
 загати ще тенета
 і нетрі боже стій
 химери та полуди
 чадні й шалені сни
 о де пропав той дурень
 щоб легко пояснив
 

На відміну від борщу,
В щах лиш губи полощу,
Бо лякаюсь кислу страву
В шлунок ложкою відправить.
Ця кислюща рідина
Впасти змушує слона
І помалу, щохвилини
Робить злішою людину...
10.07.26

Розшарпана, розхристана, розколота,
Кривавляться рубці серпа і молота.
Чужі й свої у ордах поєдналися,
Шматують хижо те, що позасталося.

Ненавидять чи люблять - то однаково
І кожен постріл в груди й спину - знаковий.
Смакують кров і нею упиваються
Чужі й свої - ніхто із них не кається.

 може праведним було
 може і ніяким
 те дитинство та село
 і коти й собаки
 при колодязі цебро
 грядка з огірками
 бур’яни уздовж і проз
 силосної ями
 кури гуси ще птахи
 комбікорм і тирса
 непонятні матюки
 кінь з дороги збився
 комашня і спів жабів
 скоро надвечір’я
 хай би ще чогось узрів
 ще у щось повірив
 небом їздять чумаки
 зі своєю сіллю
 у мішку де сіль дірки
 просипають сіють
 

Це рідна його країна,
І зовсім не Казахстан,
Як мати, втрачала сина,
А він забавляв путан.

Пропала – і все, що знаєм,
Охмуда стезя земна.
Не буде сердечних таїн,
А тільки глуха луна.

Він був підозріло щирим –
А ми не найвищий суд,
І слову поета вірим –
Бо дійсно такий Охмуд.

Інакшим його не знали,
Збагачував ревно він
Душевності ідеали.
За це наш земний уклін.

Поїхав на Жуків острів
На двійко чи трійко діб…
Якраз під убивчий обстріл.
З ким зараз він ділить хліб?

07.07.2026

Під кручею, улігшись горілиць,
Я бачу, що, як кубками на таці, -
Гранчасті бані храмів і дзвіниць
В проміннях сонця пишно золотяться.
А вище них - незміряна блакить,
Жива і чиста, ніби милість Божа, -
Красою заохочує так жить,
Що просьбі я відмовити не можу.
09.07.26

Проганяю ілюзії,
Позбуваюсь надій,
Бо з невірною музою
Я уже сам не свій.
Більш її не затримую,
Не продовжую гру, -
Сам справляюся з римами
І помалу творю.
І полегшено дихаю,
І дарма хліб не їм,
І стаю радо втіхою
Онучатам своїм.
08.07.26

Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнув би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй сьогодні: "Дзуськи!"
Допоки нових Єрмаків
Плодитиме незміряне болото
На подив отетерілої Європи,
Що дивиться на диво це
З -поза золотих мішків,
Лиш час од часу згадуючи
Турботи й людські клопоти.
А навалитися б гуртом
На фюрера нового,
Повторивши віраж Історії?

Так сяйво пам’яті про видихи і вдихи
Є перевтіленням бар’єру срібних сфер,
Бомонд малих отих у спогляданні грифів
Є узбережжям всесвіту вогню без барвників,
Та те що бачить він – не бачимо допіру -
Так мабуть треба, в тому радості нема,
Тікай до скель, готуй птахам офіру,
Нехай спокутують дурниці крадькома!

Немає сенсу врешті у кінці еклоги -
Казав Плутарх, збираючи букет,
Жінок не збуджують диванні носороги,
Самі займенники не створюють сонет!

Кажи і ти мені про те, що ще не знаю,
Краплак закатуй в банку прозапас -
Є чудодійною для всіх реклама раю,
Як тінь від дерева життя в дороговказ …

Як йдеш крізь терня до зірок –
То мимохіть торкаєш неба.
В захмарних розсипах думок
Знаходиш завжди щось для себе.

Кривавим почерком накреслені
Шляхи проходження ракет,
Та знов лише слова улесливі
Про помочі новий пакет.
Постійно рішення вовтузячи,
Смертей продовжуєте час, -
Ви хочте нам здаватись друзями,
Здійнявши хвилі втішних фраз.
Але іще ніхто балістику
Словами в небі не збивав, -
Тож не розводьте казуїстики,
Щоб не було для скарг підстав.
07.07.26

Як же її звали, діву Бондарівну?
Ту, що честь тримала цілої Вкраїни.
Ту, що, мов царівна, у колі дівочім
Можновладцю кинула в безсоромні очі:
“Ой не згоден пан Каньовський мене цілувати,
Тільки згоден пан Каньовський мене розбувати!
Ой волю ж я,пан Каньовський, в сирій землі гнити,
Ніж з тобою по неволі на цім світі жити! “
А чи ж знала Бондарівна, що в шляхтича-ката
За відмову від покори готова й розплата?
Прицілився пан Каньовський з срібної рушниці
Та й вистрілив Бондарівні в гордії зіниці.
Прицілився пан Каньовський і вже спересердя
Влучив кралі Бондарівні в самісіньке серце.
...Ударила Україна в усі дзвони тужно,-
Захлинеться в своїй крові шляхта осоружна.

Рятує слово доки ллється-
Вбиває розум доки ллє,
Та то не правда–лиш здається!
А Всесвіт пнеться у своє!

Шовковий ворс пливи над градом,
Серед ампірного рев’ю,
Камінний отвір будь кошлатим,
Схиляй вербу до вівтарю.

Чарує дощик східців зграя,
Чарує зграю мокрий сніг,
Стожари неба серце крають,
Шумить з конопель оберіг.

Жупан надії стільниковий,
Гарячих змістів м’ятний схлип,
Шукай у митях нетипове
Як теплу темінь чайний гриб…

 гаразд
 усе
 простіш мабуть
 питво та їжа
 писанина
 а потім час іще у путь
 де нас дива чекають
 вірно
 відомі та безвісні мислі
 дивацькі повороти тем
 бо час іти і ми ідем
 стрічаючи свічада різні
 вітаючи братів сестер
 у свому розмаїтті рівних
 харизматичних і дозвільних
 і щастя осягає щем
 і все надміру тут тепер
 і все в усім безмежність
 світла
 оце розпочалося літо
 мангали соковитий дим
 і той
 невимушений чин
 що руни ритуали древні
 без треби
 обійми мене
 плече відчувши на плечі
 неквапно лагідно
 натхненно
 

Фантик зворотнього,згорнутий примхою часу,
Вовчого сліду рясніє горохом в поснуле,
Кожної миті, щоразу зриваючи саван,
Шепіт хтонічний рятує забуте минуле.

Вийди на шлях не засмученим в хутрі із фугу
В напівчоботях, що вказують шлях до останку,
Не віднімай від грудей гостру косу - півзігнуту руку-
Міцно тримай доленосне в пітьмі за горлянку.

Майже побічно, солодший за дотик до вуха
Хвостика котика, в сяйві крихких діамантів,
Рухайся повз аби личити запиту духу,
Лихо лякаючи врешті під блиск транспарантів…