Зранку зібраним чилімам
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашіля рятує.
Явори, каміння, крики,
Тіні збуджених Акинів
Вздовж підмурків серед двору,
Гіркоту густого чаю
Кіцуне* ховає в нору…

Скоро знову час підступний
Пообідній стане в храмі,
Як засліплене сукупне
У закритому ридвані.

Ворог винищити нас не в змозі,
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
Знає світ, що нас не подолати,
Бо єдині, як міцна стіна,
Бо за нами Україна-мати,
Найдорожча, рідна і одна.
Не забудем кожного героя,
Хто, нас захищаючи, поліг -
Хто від болю нас закрив собою
І домівки наші уберіг.
Пам'ять буде жити крізь століття,
Стане знову розквітати край,
А Господь у вічнім передсвітті
Всім полеглим подарує рай.
12.11.26

Неспокійний, як вітрисько,
Прудконогий цей хлопчисько,
Що в глибинах небовиду
Таємничо зник без сліду.
Заховався за хмаринку
На якусь одну хвилинку,
Бо за мить повз мене знову
Шмигонув у гай вербовий,
Де за мить засяяв блиском
Чуб невтомного хлопчиська, -
Не впіймати, ні догнати
Нам оцього хлопченяти.
11.11.26

Летять і минають літа суєти,
об’єднані ціллю одною,
і люди, що мчать до цієї мети,
назвали її золотою.

Старіє і знов молодіє земля,
і є сподівання на краще,
і промені сонця ще гріють здаля,
і людство при світлі, неначе.

Ховає воно покоління старе,
майбутнє його на погості,
і сяє душа, що ніде не помре
у вічності на високості.

І це не порожня омана, не сон,
що інде дарується всує,
народжена мрією, їй в унісон
навзаєм душа резонує
і внутрішнє я відчуває резон
надіятись, поки існує.

11.2026

«Які ми гарні!»- пишаються суцвіття,
Невдовзі станемо плодами...»
Згинається гілля, кора мовчить.
Мовчить невидиме коріння…
Мовчать, хоч знають, що сказати крикунам,
Які невдовзі розпрощаються з цим світом.
І тільки ми дамо життя новим суцвіттям.
Не всі гілля спроможні зимову пору подолать,
Порепається кора на стовбурищі, та є коріння –
Невидиме його життя, дане Всевишнім на цілі покоління.

Радію вранішньому світлу,
Що тихо ллється через скло, -
Радію сонцю, що розквітло,
Землі даруючи тепло.
Вдихаю чисту прохолоду
І свіжість ранньої пори, -
І відчуваю ту свободу,
Яку мені несуть вітри.
Блищить роса, немов намисто,
В саду бринить пташиний спів, -
Блакитне небо урочисто
Цілує золото полів.
Душа летить назустріч щастю,
Неначе пташка у блакить , -
Нехай Господь цей ясний настрій
На день увесь благословить.
Нехай мерщій зове до дії,
Відкриє тисячі доріг, -
Нехай здійсниться кожна мрія,
Коли я вийду за поріг.
10.11.26

Дід в гірському селі під Женевою
Мордувався з розпуки статевої.
Бо в селі на горі
Лиш бабусі старі,
А панянки гуляють Женевою.

На стоянці в порту Гонолулу
Бабі Ксенії вухо надуло.
Дід на неї нараз
Натягнув протигаз,
Щоб не дуло її в Гонолулу.

У безкраїх саванах у Кенії
Заблукали туристи з Вірменії.
Шлях шукали назад
До гори Арарат,
Але так й не знайшли її в Кенії.

Де ті духи що дрімають,
Духам вічним спати треба?—
У надриві зволікання
Їх нетлінне — не від Неба!
Хто відчує — буде вільним
Від зневіри і шляхетства,
Буде плавати в ефірі,
Називатися мистецтвом,
Буде казкою витати
В незабутні дні осінні,
Аж до крику від пологів
На холодному камінні,
В темних закутках морозу,
Де замерзлі руки й ноги —
В сивих косах верболозу,
Колом давньої знемоги…

Жовтіють вікна, рожевіє обрій,
Кричать ворони - все, як і раніш, -
Мені сьогодні невимовно добре
Отут, де досі краєвиди ті ж.
Мене сюди завжди ведуть дороги,
І тільки тут душа моя - своя, -
Зникають зразу болі і тривоги,
Коли знайоме роздивляюсь я.
Притихлий сад з'являється з туману,
Сріблиться перший іній на гілках, -
Укритий трохи листям полум'яним,
Мене до себе звично кличе шлях.
Ступаю мрійно по палітрі листя,
Бо запахів знайомих - досхочу, -
Душа моя, мов білий світ пречиста,
Усе образам і рокам прощу.
Тут кожен подих, ніби лікування,
А кожний крок - зціляє від недуг, -
Домівка завжди шле такі вітання,
Що сам вітаюсь із усім навкруг.
09.11.26

 політ нормальний
 чим би не політ
 знайти слова
 в обіймах
 із незримим
 тобі до снаг тонкий
 осяжний світ
 сяйливий часом
 у сезоні плиннім
 енергії
 та спалахи рядків
 апокрифи стосунків
 і відносин
 хто там кого хотів
 і як хотів
 писав книжки
 читати їх приносив
 шукав
 чорнила осені дощу
 вина дешевого
 і чимсь вино заїсти
 розказував про небезпеки
 як почув
 соціалісти
 націоналісти
 зникав над ранок
 пропадав на рік
 поневірявся інде хуторами
 судьба як є
 вже думаєш
 що втік
 а хрін оце тобі
 зализуй рани
 

Вітер видмухнув з-під тину
Поруділий лист, -
Я дивлюсь на цю картину
І шукаю зміст.
Небо хмарами провисло,
Далина німа, -
За оцим останнім листом
Вже іде зима.
Шепотить листок опалий
Тихі молитви,
Щоби ми не забували
Мертвих і живих.
Кружить лист останній зрана,
Падає до ніг,
Та надію не поранить
Навіть перший сніг.
Хоч снігами шлях засипле
Лютий сніговій,
Ми продовжим рух до світла
Заповітних мрій.
І крізь білу завірюху,
Через холоди, -
Стане в наших душах духу
Далі для ходи.
08.11.26

О, як повільно рухається ніч,
Коли не спиш в очікуванні світла, -
Коли пітьму розсіяти невміч,
А туга в серці, наче терн, розквітла.
Судомить щемом душу самота,
Коли пітьма тримає у полоні, -
Молитвами вже втомлені уста,
Слізьми украй зволожені долоні.
Годинник лічить серця кожен стук
І оживають застарілі болі,
Та вранці світло визволить із мук,
Яких за ніч зібралося доволі.
07.11.26

 хмари навіть і не сунуть
 смугами лежать оце
 вітер листя трусить сумно
 ще поцілює лице
 що пригоди що нагоди
 ні до чого і нема
 осінь при небесних водах
 ексклюзивна і сама
 день звичайний серед тижня
 макарони вінегрет
 у житті немолодіжнім
 зовсім не кальянний реп
 аж ніяк не монте-карло
 ну хіба що через ґуґль
 казино із кегельбаном
 там де не шкодують куль
 пожбурляють і скипають
 далі попивати брют
 поки ти зі своїм чаєм
 що з трави натурпродукт
 салютуєш монітору
 можеш цокнутись авжеж
 щоби справи та й угору
 безнадійний щирий жест
 

На душі не затишно одному
у часи великих перемін
цього світу. Може, хоч на тому
не побачу на шляху додому
моторошне капище руїн.

Як не буде, тільки б не конати
при електораті сатани,
бо його єдині результати –
бути при кориті біля влади
слугами скаженої «страни».

Як не є, а вижити у пеклі
явно – це не те, що у раю...
підемо за обрії далекі
як бійці, що у бою запеклім
виконали місію свою.

Доля не лишає наодинці
кожного, кому душа велить
захищати золоту блакить
неба... ще побачать українці
найяснішу неповторну мить –
як на відвойованій границі
прапор перемоги майорить.

11.2026

Ярує осінь вітром і дощем,
Вихрить опалим листям до незмоги, -
Давай назад у літо утечем
Від лицемірства холоду й вологи.
Гайнем туди, де вчора на піску
Були ми сонцем щедро обігріті, -
Давай забудем осінь цю слизьку
У теплих чарах лагідного літа.
Сховаємось надійно від застуд
Отам, де сонце не зникає днями, -
Давай забудем про осінній бруд
І нещодавні свари поміж нами.
Квиток у теплу пору - і прощай
Холодна осінь в жовтому наряді, -
На нас чекає незабутній рай,
Де гарячіють пестощі розради.
06.11.26

 пора блекаутів і віршів
 читати ще писати щось
 вигадувати рими ліпші
 немовби транс немов гіпноз
 коли побачиш чи повіриш
 у цьому вирі із марнот
 бреде через дорогу лірник
 на думці в нього анекдот
 і що з того що десь у небі
 за нами підглядає дрон
 складається собі лімерик
 у ньому є оксиморон
 хоча життя суцільні нерви
 не можна бути осторонь
 всяк вірить у якісь маневри
 потрібно вірити либонь
 комусь-то повсякчас видніше
 вигадуючи ще-контроль
 а хтось сидить тай пише вірші
 якщо не хоч читати скроль
 

Чую знову клацання копит -
Під копитом кольоровий вид
Крихіток піску на камінцях,
На кривих стежках і манівцях,
У картографічній ворожбі,
Де граки нудьгують на вербі,
Де роки у полум’ї століть
Мимоволі сунуть мимохіть
Рятувати злачне у місцях
Міст спільнот міського горобця,
Шерхотіти гіллям у імлі,
Повзати тінями по землі,
Виринати вовком із дібров
Свіжиною теплою я кров,
Не зважати ранком на росу,
На зіркову славу і красу,
У пенатах, в гущі полину,
У тепер і сиву давнину…

Вологою насичене повітря
Повисло понад містом уночі, -
Німа пітьма приглушує палітру -
Ні вогника від лампи чи свічі.
Убралось місто в чорні оксамити,
Заснули вулиці, будинки і мости, -
Без світла важко і тривожно жити,
Без світла, знаю, спокій не знайти.
А час тече, немов густа живиця,
І кожен звук поспішно затуха,
Проте, чомусь нам, як раніш, не спиться,
Хоча ніде ніщо не вибуха.
Але світання темряву розвіє,
Проб'ється сонце крізь оцю імлу, -
Поверне місто ранок і надію,
І теплим світлом змиє темінь злу.
05.11.26