Вже давно у лісах Амазонії
Не лунають чарівні симфонії.
Щонайкращих співців
Алігатор поїв
І печально в лісах Амазонії.

На великий банкет у Ракошино
Поз’їжджалися гості запрошені.
Там циганський барон
Успадковував трон
І пили і гуляли в Ракошино.

На заводі в селі Новосілка
Продукують порядну горілку,
Та існує закон –
Пити лиш самогон
На весіллях в селі Новосілка.

На морському базарі в Ухані
Продавались голодні піраньї,
З мавзолею земля
І скелет москаля
І живі комуністи – в Ухані.

На Балканах була Югославія
Оповита недоброю славою.
Югославський конфлікт
Nie przypomni już nikt
І немає давно Югославії.

 для чого епатаж
 зарафаель собі
 життєве щось
 знайоме всім тутешнє
 із музикою
 хай комусь верлібр
 ще інший видить
 ярлики аптечні
 розкладує із них пасьянс
 вичитує прогноз
 викреслює іще із заповіту
 на цьому світі є чимало тем
 перелицьованих
 неясно ким зловжитих
 однак надворі
 знову день сяйливий
 поснідай та гуляй
 горіх кидає тінь
 кіт із нашийничком
 лежить перлово сірий
 живий не мертвий звісно
 трохи спить
 над ним буяють
 нагідки та флокси
 і ружі мов
 рефлекторні вогні
 ти рухаєшся
 обережно
 у цій млості
 в цім сновидінні
 вірогіднім ледь кіні
 що проєктоване
 на ступор стін
 бетонних вицвілих
 серйозних
 

Коли ми розумом своїм
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,

Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
Благословив Перун -

То знай , планиди син в дужках,
Розчуй озерний йорж! -
Замало фарту на стежках,
Де тягнуть хрест вподовж

У спеку липня снігову,
Неначе гострий кпин,
І вірять в змову світову
Пітьми першопричин...

Вітер розвіяв туман над покосами,
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полів.
Вітер мрійливо шепочеться з травами
І розганяє над ними мошку, -
Зайняті звично буденними справами,
Гуси пасуться на вогкім лужку.
Хоч іще серпень блукає покосами
З повною торбою тільки добра, -
Літо слухняно прямує до осені,
Близко нестерпної мряки пора.
06.08.26

 мене тримали і тримають
 наївні ревнощі твої
 мов декадентські ледь
 міщанські втім
 тендітні фрукти
 ледь зіпсовані із краю
 не зовсім навіть
 мазохізм чи фемінізм
 хоча ніхто не знає
 бо не знає
 серпень
 що гарячий ще
 бажається у тінь
 іще роздягнуті довкола кралі
 і твій позір байдужий
 адже їм
 хтось інший подає
 ту каву з чаєм
 до столу чи у постіль
 або ні
 атож про що бажалося мені
 не здогадатися
 це розважає і тебе
 між часом зачіпаючи
 без жалю
 хоча ніхто не знає
 бо не знає
 

З часів обтесаних чепіг
Цей край благословен, -
Стоїть на пагорбах своїх
Мій Вишгород здавен.
З глибин століть і дотепер
Нічому не скоривсь, -
Не обвалився він униз,
А в товщу хмар встромивсь.
Вчепивсь за схили над Дніпром,
Як за опору плющ,
І оглядає все кругом
Своїх прадавніх круч.
05.08.26

 вона сидітиме сумна
 тарас чубай собі співа
 і ти співаєш із чубаєм
 у заворушливих тонах
 серпневий ранок між атак
 і серпокрили ще ганяють
 у небі чистім аж до краю
 літає тополиний пух
 чом не помудрувати
 про життя нам
 євангеліє від іуд
 невірний віруючий люд
 іде по воду і по крам
 по настрій що догідний їм
 пересуди і вжеж полуди
 ліниві прикрощі марудні
 незримий від шашличні дим
 зусюдний тлін
 дражливий та облудний
 і ти всякчас
 іще працюючий
 над цим
 

Ольга Фадєєва (1906-1986)

Давно вам, друзі, всім відомо,
що днів у тижні рівно сім,
але найкращий, звісно, – сьомий,
він посміхається усім!

    Бо неділя – це вітанки
    і весела метушня!
    Найдобрішого всім ранку,
    і такого ж дня!

Таким-от ранком – дуже шко́да
втрачати час на довгий сон,
коли на світі є природа,
кіно, музей та стадіон.

    Бо неділя – це вітанки
    і весела метушня!
    Найдобрішого всім ранку,
    і такого ж дня!

Сьогодні – геть усі турботи,
сьогодні – настрій жартівний!
Чим гарячіш була робота,
тим кращий день ваш вихідний!

    Бо неділя – це вітанки
    і весела метушня!
    Найдобрішого всім ранку,
    і такого ж дня!

(2026)

А за вітром, ще до снігу,
Перед тінню на світанку,
Яскравіше світла ночі,
Більше снігу довгим ранком,

Вище лісу, там де вечір
У сльоті! Гучніше смерті!-
Як згадаєш розпізнаєш,
Краще Завтра у конверті!


Ну а після, наче замість -
Мухи сонні, місто босе,
Тінь світанку, в колір заздрість
На сніданок серед сосен!

Далі Довге відкриває
Меншим ,тим,що прагнуть майже
Все й Ніщо і Те, що крає
Тільки так ,а не інакше…

З усіх злелеяних доріг
Оця найтяжча,
Бо шлях вибоїстий побіг
Крізь дикі хащі.
Хоча обставини не ті,
І не до свята, -
Метою стало у житті
Важке здолати.
Стерпіти утиски і глум
Такий відвертий,
Що хтось уже упав би в сум
І міг умерти.
Але не я і не тепер,
Коли проворно
Москаль мене в куті припер
І взяв за горло.
Аби спинився чи звернув
Убік з дороги,
Де з ним щодня веду війну
До перемоги.
04.08.26

І
У тому, що імперія проклята,
немає української вини.
Рятують душі дочки і сини –
у кожного згоріла крайня хата,
немає де ховатись від війни.

ІІ
Дійшло уже й до тричі ухилянта
в його подвійній, ради себе, грі,
що ненадійне місце угорі,
ніхто йому не подарує яхту
ні на Багамах, ані на Дніпрі
ні за Чонгар, ні за міста розп’яті,
які окупували упирі.

ІІІ
Феміда має всевидюще око,
який ти окаянний чоловік
і обраний, і той, що не утік...
..................................................
і не молись даремно Мельпомені,
що ти ані в житті, ані на сцені
не визначився, чий прийняти бік,
і вилізе тобі усе це боком
іще на цьому світі рік за роком
або на тому, де безмежний вік.

08.2026

Серед літа гостей Занзібару
Неможливо дістати із бару.
Заїжджай в Занзібар -
І одразу у бар,
А без бару нема Занзібару.

Двох туристів у Гондурасі
Придавило в готелі матрасом.
Анекдот про матрас
Повідали не раз
На потіху гостей Гондурасу.

Серед ярмарку у Ясіні
Гвалт зняли дві сварливі свині.
"Ти свинею свиня!" -
Верещала свиня
І сміялась уся Ясіня.

Чи ними ще не вистелено світ?
Чи ними світа ще не вславлено?
Невже не ними зір твій пломенить
Несхибно так, примружено, аж райдужно?
Чого ще треба?
Диваки мовчать, чи пак
Стискають руку завтрашньому вбивці.
Чого ще треба?
Диваки мовчать, чи пак
Гойдаються, розвішані на слові.
Чого ще треба?
Диваки мовчать...

Ручай по нам тече і тінь карети
У романтичному шаленстві без турботи,
Зозуль уривчасті ноктюрни і куплети -
Бутоном Клодта коси нам не заколоти !

А возики здіймають пил у спицях,
Про горнє сповіщають у рипінні,
Меланхолійно квітне крокус на гробницях
І равлик збуджений ховається в каміння.

Виблискують і чаплі-цепеліни,
Мов листя збурене, летять у двір проворно -
Скажіть приблуді:- Не чекай удень на зміни!-
І зразу в серце мужній заєць стрибне гордо…

 нам ці ночі хтось наврочив
 наворочені в пітьмі
 недослівно неохоче
 віддавалися мені
 вибрані чуття готові
 до любові та війни
 ще бажання нетактовні
 ти не вір мені о ні
 я рисовано злостивий
 хай цнотливець по життю
 в цьому вихорі у зливі
 де нізащо не розчути
 рим охоплених неврозом
 лих оголених услід
 мій нестерпний психорозум
 незворушний дивосвіт
 

І небо бездонне,
І поле широке
Іще напівсонні,
Іще сліпоокі.
І річка в тумані,
І луки росисті,
Немов на екрані,
Постали врочисто.
Зірниця ранкова,
Дорога безкрая, -
Батьків настанови
Завжди пам'ятаю.
Світліє повсюди
Краса жовто-синя, -
Молюся, мов чуду,
Тобі, Україно...
03.08.26

***
А верхогляд міняє рукавиці
армійської еліти і – абзац...
указує, який у кого плац.
Зате в столиці – одіозні лиця,
незамінимі хрюша і паяц.

***
А «марафон пресує» всі події
окрім одної із нагальних тем –
анонсувати місію месії:
чи на ядрі... але за кораблем,
чи витязем Оману на росію.

***
А ми уже й не знаємо, коли
і хто рятує нас від окупанта.
Крим зрадники здали,
Херсонщину – козли,
а Україну хочуть спекулянти.

***
А іноді не божою росою
вмивається обійстяна юрма,
само собою, іноді і кров’ю
своєю... іншої нема.

***
А козлу даремно дорікати,
що капусту має за їду,
аби мати кращі результати
та аби не обійшла ґаранта...
краще її з’їсти на ходу.

***
А наймужніший – птиця... не ему,
не Трус, і не Балбес, і не Бувалий,
а шоумен... але і цього мало
і ось тому приспічила йому
опінія дорослим генералам.

Неминуче
А декого веде одна дорога
з «династією» в камеру одну,
бо сам собі набив таку ціну –
просив у Бога ратиці і роги,
то ради біса маємо війну.

08.2026

“Верта милий при місяці .
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови”.
“Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
Та не в змозі ісписати
Твої карі очі.

А.Фатьянов, С.Фогельсон

Був готов на вихід катер,
на шпилі мінер стояв,
через борт знайомій Каті
«по секрету» він казав:

«Призначайте місце певне,
де ви будете одна,
бо – клянуся вам форштевнем! –
я без вас іду до дна!»

А вона відповідає:
«В мене мати – пильний страж,
на землі і місць немає,
де б секрет втаїти наш».

«Щоб від матері сховатись,
не потрібна нам земля:
пропоную прогулятись
там, де мінні в нас поля».

Сумнівається дівчи́на:
«Лячно з вами, я чомусь
від кохання чи на міні
підірватися боюсь!»

А мінер – такий речистий:
«Ваші сумніви смішні,
міни нам, спеціалістам,
абсолютно не страшні!

Ну, буває, рвуться міни,
та послухайте мене:
не буває два загини,
а єдиний – не мине».

Катря поглядом поникла
від такого рандеву:
«Вибухати я не звикла,
краще я ще поживу...»

«Знаю міни всі практично! –
каже їй мінер ізнов. –
Ось іде товариш мічман,
він підтвердити готов».

Тільки мічман був не радий,
що не вийшли дотепер,
і отримав три наряди
балакучий той мінер.

(2026)

 оскільки ти не зрозуміла
 а я не з тих
 що уточняють
 ми навіть не зливались тілом
 у різних у краях і досі
 перебуваючи незмінно
 і їх уточнювати нащо
 ти переплутала сюжети
 чоловіків своїх
 ненависть
 що до кохання крок один
 але
 не склалось вибачай
 гулящим був
 не був
 момент / період / збіг
 настільки
 аж
 тому
 забудь оце
 

І шумлива, і красива,
На догоду нам усім, -
Дозріває щедра нива,
Під світилом золотим.
Наче капище священне,
Вберегла красу стару,
Від якої йде натхнення
Віддаватися добру.
Незважаючи на рани
І строкатість літніх днів, -
Знов до себе поле манить
Теплим духом колосків.
02.08.26

До притулку на Драгобраті
Припливли сомалійські пірати
І замовили ром,
Самогон з коньяком
І квитки в Сомалі з Драгобрату.

У генделику в центрі Варшави
Кучкувалися ліві і праві
І московські курви,
Що беруть від Москви,
Ну а як же без них у Варшаві.

У глибинах болота московського
Відкривали музей жириновського.
Під музеєм була
Усипальня пуйла
Й інших виплодків ханства Московського.

 понад безмежні провалля
 через квітучі сади
 попри космічну байдужість
 вітри галактичні
 нестерпні
 на світлі у темряві
 для чого інколи біг
 що міг я
 чого був певний
 дзеркальні мої роки
 кохання
 не всім зрозуміле
 не всім зрозумілі
 залежності
 інколи все що мав я
 робити робив навпаки
 начебто мій двійник
 плутав прийдешнє
 з пройдешнім
 неспішно збирається зала
 займають місця слова
 чимало порожніх місць
 хто хоче сідає де-небудь
 оркестр у ямі мовчить
 на сцені нікого нема
 страйкує балет
 загуляв десь тенор
 і пристрасть
 вчора померла
 не встежили
 що ж
 і таке бува
 

Жити не можу без мрії
Тої, що сил додає, -
Мрію, що зникне росія
Та, що безчесною є.
Мрію і вірю уперто
В те, що у голову впхав:
Мусить імперія вмерти
Задля безпеки та прав
Їй підневільних народів
І незалежних держав, -
Скоро не буде породи
Тих, кого щиро вбивав...
29.07.26

 між химерних споруд
 у містечку загубленім
 під небом химерних хмар
 чи ішлось тобі про
 несвідомі розчулення
 чи про кривий димар
 облітаюче листя
 посеред літа
 жовтогарячі квіти
 потороч які швендяють
 тими провулками
 де нема кого більш зустріти
 хтось казав
 вам хотілося бога
 тож бог
 зтре ізнищить
 місця для прелюдій
 зачарований спокій
 поміж звичних мерців
 імена і таблички й погруддя
 перекрутиться все
 що тривало сторіччя
 перехнябиться і перекурить
 і не стане того що
 хотілося бо
 тлін зухвалий гряде і засудить
 пам’ять що намагалася
 заяложену честь
 що усе позивається всує
 і ту віру яка би знесла
 все як є
 все як є
 в цій добі
 велемовно паскудній
 

Від садка на околиці Вишнівця
Скоро мало чого і залишиться,
Бо унадивсь в садок
Енергійний дідок
І там топче панянок із Вишнівця.

Повсякчас лісоруби Іршави
Працювали на благо держави.
Рік у рік, день у день
Порубали все впень.
Отакі тот пеньки у Іршаві.

Ресторатори із Коломиї
Розливали задурно помиї
І пливли кораблі
З усієї Землі
До славетних портів Коломиї.

Коли ви вправно клавіші торкали, -
Стихав навколо гомін балачок
І сам рояль у танцювальній залі
Готовий був пуститися в
танок.
І радістю світилася естрада
Від кількості мелодій і тонів,
А я в кутку стояв і слухав радо
Гру невгамовну пристрастей без слів.
А потім вам присвячувались вірші
І лиш про вас лунали скрізь пісні, -
Старий рояль уже не грає більше
І ви, на жаль, смієтесь не мені.
31.07.26

Наче перший Адам підбираєш назви
Для відкритих речей - гадюк і лілій...
Забагато курного в землі вцілілій,
Щоб одразу скласти з піску всі пазли.

І тому вирушаєш ,куди добачиш –
Шлях до раю то черга з гробів і храмів,
Про яке каяття ти у черзі плачеш -
Все свідоме життя, то суцільна драма!


І не те щоби бог , як раптовий злидень,
Про відсутність віри в лиху годину -
Чи ще згадуєш ти- пересохла глина,
Про Творця до якого нема запИтань?

В. К. Осиповій

За рікою, поза лісом,
Поле, всіяне залізом,
Ще шурхоче сумовито
До цих пір незжатим житом.
За рікою, поза лісом,
Воювати достобіса
Довелося з москалями,
Поки гнали їх у яму.
За рікою, поза лісом,
Досі видно слід замісу,
А підтоплений Демидів
Там псує всі краєвиди...
30.07.26