Був я принижений вщент
Розумом гострим своїм,
Бігав за ним по п'ятах,
Та не сягав повноти.

Справжнього змісту момент
Нишком ховав у хатах,
Наче мураха шматки
Цукру в опалій хвої.

Методи нові добра,
Як запашний цинамон...

Де ти, осяяний кінь,
Чи запальний бактріан?

Вісім секвенцій злоби,
Наче сліди на воді, —
Ось що залишиться нам
В рештках кісток християн...

І
Пов’язує нас долею одною
широкий світ на колії вузькій,
а інша не об’єднує... на цій
із одиноких залишилось двоє,
розлучених у молоді роки
над берегами синьої ріки...
зустрілися, радіємо обоє,
бо пізно умиватися сльозою,
що доля, як медаль – на два боки.
То спомини, то міражі між нами,
остання одіссея до межі,
де два човни гойдаються так само
як і тоді, коли не мали тями
і розминулися на віражі
у різні боки. Іншими словами,
як за одною сохнути роками,
зів’яне мрія юної дущі.

ІІ
Оглянешся – доріг було чимало,
і помилок, і почуття вини,
що ми на мілині як і човни –
які лише сирени не співали,
які каліпсо не причарували,
які були надії до війни...
минули сни, немає ні кобіти,
ані її аскета і раба.
Сміються зі стіни дереворити.
Немає ради. У такому світі
не оминають туга і журба
нікого, хто обручений дожити
без тих, із ким навіки не судьба.
О, наші леді – юні, та уперті,
кому могли служити королі,
не перші, приурочені на третє...
в ріці русалки, мавки на селі –
ви ще живі у пам’яті і в серці,
сором’язливі і веселі, з перцем,
із ким ділив і радості малі,
і маю нерозділені жалі
як вічні миті за життя до смерті.

ІІІ
Перегоріли наші каганці.
Утнула крила гонорова мила
в чужому ореолі при вінці –
почервоніли іншому вітрила.
А загалом – усі ми молодці,
що із низин дивилися високо,
і грішні, і святі, і одинокі...
.................................................
як Діоген зі свічкою в руці
блукаю і шукаю манівці,
а доля усміхається із боку, –
це селяві, та не таке жорстоке
як має бути у його кінці.

09.2026

Причаїлися залишки дня
Під ряскою притихлої річки, -
Невдоволене цим жабеня
Надуває ображено щічки.
Бо не хочеться спати йому,
Коли зорі виходять на чати, -
Мов запитує в світу: Чому
Не даєш трохи більше гуляти?
Все заснуло, - лиш зорі горять,
Освітляючи сяянням нічку, -
Жабенятку давно пора спать,
Час покірно заплющити вічка.
30.09.26

 з дассеновим
 лєтé індьєн
 вагон вповзає до столиці
 іще зачинено крамниці
 але хлопчина продає
 із трейлера
 нормальну каву
 пірнути в метрополітен
 бульваром
 і проспектом прямо
 ятки намети шаурмʼяу
 магнітики
 хав мач / комбʼєн
 і рандка наша незабаром
 навколо обережних тем
 десь-аутичного розряду
 поблизу спогадів
 примарних
 імен
 і потім ще
 на кухні між твоїх речей
 в напів-
 розібраних коробках
 чим вийняти
 із пляшки корка
 шукаючи
 роздумую оце
 про зустрічі
 не для розмови
 чи замальовок або сцен
 порою що несправжня мовби
 про обіцянки і закови
 про одіссеїв
 і цирцей
 

Так хто ж вони, оті птахи облич,
Над полум'ям, що прагне їх зібрати,
Де кожен подих — мов прощальний клич
У хмарах з гелію, що вже не наздогнати?

Що наростають в залишках грибів
Над домовинами бажань давно забутих,
В горіхових смаках віддалених віків,
Довіку молодих і непочутих?

Хто вабить їх, як блякне ореол
В пітьмі, що тихо обіймає скроні,
У подиху мільйонів альвеол,
У спалахах пробуджених нейронів?

Запросив він мене на побачення-
Ніби з виду нормальний мужик,
Ми зустрілись,як і було зазначено,
І я відчула, що він їв часник.

Так, він їв часник!
Так, він з'їв часник!
Так, він їв часник,
А на вигляд - нормальний мужик!

Хоч побачення було на цвинтарі,
І навколо була глупа ніч,
Незрозміло, навіщо часник він їв,
Ми ж були лиш удвох, віч-на-віч.

Але він їв часник!
Але він з'їв часник!
Так-так, він з'їв часник,
А на вигляд - нормальний мужик!

Хоч не було в ту ніч повнолунія,
І з-поза хмар стирчав Місяця ріг,
Я його з усіх сил приголубила,
І часник той йому не поміг!

Так, він їв часник,
Так-так, він їв часник,
Хоч був він розумний мужик-
Та ніхто не почув його крик!

Тепер він ласує кров'янкою,
А часник знелюбив, як і я,
Ми ночами гуляєм по цвинтарях,
В нас зразкова вампірська сім'я!

А колись він їв часник,
Колись любив він часник,
Тепер він не любить часник,
Став нарешті нормальний мужик!


29.09.2026

Почуваюся мішенню
В напівтемній залі тиру, -
Ворог цілить пильно в мене
І надворі, і в квартирі.
І опівдні, й серед ночі
Йде неспинна естафета, -
Лиш мопед своє відстрочить,
Як уже гуде ракета.
Я ховаюся за стіни
Від гудіння і розривів:
Чи врятує дисципліна
І порядок, як у тирі?..
29.09.26

 у старовиннім королівстві
 всілякий має свій костюм
 і певну роль і власну гідність
 а музиканти королівські
 уміють альбу та ноктюрн
 щодня в корчмі гуляки всяко
 спивають вайн лікери ссуть
 хай за вікном осіння мряка
 їм принесуть гарячі фляки
 і ковбасу і сирний суп
 відтак ідуть розмови ревні
 про мита і про лихварів
 про тих євреїв ізнічевʼя
 що гірші від циган напевне
 про їхній первородний гріх
 як ті крадуть дітей невинних
 на жертву демонам а ще
 гряде навала сарацинів
 де виживуть хіба що свині
 від стріл поганих не втечеш
 а сам король давно хворіє
 і претенденти є на трон
 й усі одверті лиходії
 хоч молодії хоч старії
 спаси о боже нас боронь
 

Дві Варвари, мати й донька,
В двох геніїв закохані,
Серцем тугу розривали,
А як впоратись з недугом,
До пуття не знали.
Та настала та година,
Коли тільки їх підмога
І благословення Бога
Од Сибіру захистити вдалося одного,
А другого од заслання й муштри
Хоча й не звільнили,
Та все ж розрадою з України
Був жіночий голос.
Отож, коли із Полтави
А чи з канівської кручі
Славлять тих, що од смерті
Рятували Українське слово ,
Не забудьмо пом’янути матері і доньки,
Що янголами з волі Божої
Були на сторожі геніїв-пророків.

Не плач у день, не голоси із примхи,
Не зазивай гірке у самоту
Життя звіринцю вздовж стрімкої ринви,
Де кров тече, як золото в Орду.

Вже зацвіли від неї злі жоржини
Між гарпій неолітових* грядок.
З’ясуй-но, спробуй відчуттям рослини,
Який у часі твій наступний крок.

Яке крилате з пазурами кличе
В тобі дістатися кінцевої мети?
Яка вона — мета твоя одвічна —
В очікуванні справжньої біди?

Зло у тобі земне — в коноплях чи квасолі—
Не заборониш дурням грати в рай.
Своя охота гірша за неволю.
Не гай часу, збираючи врожай.

Влаштували дебош у Пхеньяні
Гультіпаки веселі та п’яні.
Та прийшов кім чен ин
І за пару хвилин
Всі чемнісінькі стали в Пхеньяні.

В штаб-квартирі Об’єднаних Націй
Не бувало дурних ситуацій.
Аж приперся лавров,
Наламав купу дров
Ще й пеньків для Об’єднаних Націй.

У готелі на півдні Малайзії
В номери кодло змій позалазило.
Знявся лемент і крик –
П’яний «русскій мужик»
Показав, хто страшніший в Малайзії.

Розцвітає, ніби квітка,
Усмішка свята,
І дорослішає швидко
Пташка золота.
Тепле сяйво у долоні
Ясне сонце ллє -
Розважає люба доня
Серденько моє.

Донька радо душу тішить
Усміхом мені,
Бачу щастя - веселіше
Проживаю дні.
Я молюся перед Богом,
Швидко й спроквола, -
Щоби доньчина дорога
Світлою була:

Хай тебе обходять боком
Біди і жалі, -
Квітни довго, ясноока,
На святій землі.
Звийся радісно над краєм
До нових планет,
Бо любов моя тримає
Твій високий лет.
28.09.26

 на тлі віконних рам
 і панорам засмучених
 ні зовсім не канкан
 і не кордебалет
 багаторічний хлам
 нехитро порядкуючи
 повіщо грати як
 все рівно програєш
 добивши баклажани
 або стегенця курячі
 хто ж нагострив ножа би
 натер би той паркет
 пропалений піджак
 підтяжки перекручені
 бавовняна піжама
 і сам ти мов
 предмет
 

Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дятла
Та змагання досвітніх півнів,
Та щемкі до болю виднокраї,
Та могили друзів і рідні,
Та стежки, де бігали малими,
Та бузок з каштаном навесні...
...Півник заспівав в Єрусалимі,
А мені здалось – в Яготині.

Ви все вночі живете, крадучись,
Неначе равлик меншовартісний,
На місяць срібний задивляючись,
Шукаючи камінчик якісний.

Приречено і недовірливо
У темних вербах роси грієте,
Їх, ніби оловом, торкаючись —
Шляху розкутих чи замріяних.

Але ж під кущиками в залишку
Знайдуть сліди прадавніх з осами,
Останніх велетнів від карликів
Між пирію простоволосого.

Життя — воно швидке й прискіпливе:
Не ті тепер в ажурах просвітки,
Не ті боги серед загиблого
Для ахатин гігантських розвитку…

Серед саду яблуня гілляста
Губить спілі яблука, коли
Журавлі засмучено та часто
Угорі покрикують: Курли...
Яблука важкі, червонобокі
До землі спрямовують гілля,
Бо поналивалися вже соком
І похолоділи без тепла.
Яблуня красується плодами,
Ними завжди ділиться також,
А іще нагадує про маму,
Що звільнилась вже від тлінних нош...
27.09.26

 а хтось же вимикає ліхтарі
 і зачиняє час від часу брами
 на самоті
 без драми чи дорами
 ймовірно без думок
 без особливо мрій
 яке їм діло далебіг
 чи ти поет
 недопоет або
 письменник–псевдо
 й що ти вигадуєш собі
 навіщо фантазуєш себто
 есей верлібр
 іще проєкт ет це
 вони ж
 працюють за готівку
 нема дотичності у них
 автівка і домівка
 і жарівка
 вечеря та постеля
 їм не треба книг
 

Вересневої ночі
Не засну, як на сміх, -
То заплющую очі,
То розплющую їх.
Я крізь темряву кличу
Марно душу німу,
Бо мовчиш таємниче
Невідомо чому.
Поза вікнами тихо
Шарудить листопад,
Що, як зайдеш в безвихідь,
То не втрапиш назад.
Вітер крутить у танці
Беззахисні листи, -
І зникають уранці
Щирих марень сліди.
Щойно перше проміння
Доторкнулось повік, -
Зникла туга осіння -
Ти спішиш звіддалік...
26.09.26

 за горáми за морями
 де гарують моряки
 хтось нашукує нестями
 чи марніє навпаки
 як би не було порядно
 чи парадно залюбки
 чуєш перебір гітарний
 поринаєш у думки
 про судьбу чи лотерею
 про шансони та вино
 про печаль що за душею
 на душі чи всеодно
 через рими через ритми
 прориваючись у топ
 осінь плаче за дверима
 ной чекає на потоп
 

                    І
Війна дає шалені бариші
олігархії будь-якого краю,
де правду і свободу убивають,
а телеботи інтермережі,
буває, що від щирої душі
дияволу во плоті помагають.
Система влади має реноме
лукавого пройдисвіта і чорта.
Ніхто ніде це місце не займе
і у поета є своя робота.
Це відповідь лакею на слова,
які його хазяїну толкую,
та не болить у янкі голова,
що істини богема не почує.
Вона читає тільки-но себе
і опускає сказане додолу,
не знає лярва «руцкого» посолу,
що фейсбук – це те саме ефесбе.

                    ІІ
Поезія – невичерпана казка.
Її герої – Мавка, але й Вій
і янгол на плечі, але й сичі.
Призначені кати і палачі –
«адміни» самозваної закваски,
куди ви докотились? Боже мій!
Елегії, якісь ля-ля, – будь-ласка,
а ворога образити, – не смій.
Куди не кинеш оком, самозванці
пусті місця займають навкруги
і на єднання дуже мало шансів.
Вчорашні друзі знову вороги
і наші підраховують борги
якщо не пшеки, то американці.
На це і роблять ставку москалі.
Немає «дружелюбія» між тими,
хто дружбу виторговує грошима.
Тому не буде миру на землі
поміж умовно добрими і злими.

                    ІІІ
А глобалісти, ніби навмання,
підсовують данайського коня
і забувають – ми ще є донині
і прісно, і так само як були
тисячоліття...
..................«кача на бистрині»
не потопає, як би не скубли
і двоголові кури та орли,
і як на нас не рохкає скотина,
ми є усюди, де б ми не жили,
хоч Африку сюди пересели,
а в інший час
              «все буде Україна».

09.2026

До сонця усміхається земля,
Діждавшись врешті просвіту в тумані, -
Вже росами вмиваються поля
І обсихають в теплому сіянні.
Усе навколо скинуло свій жаль,
Розвіялися сумніви й тривоги, -
Душа світліє, як прозора даль,
І стелиться життя нова дорога.
25.09.26

 обережно акуратно
 непоспішно
 оминаючи закинуті кути
 де чаїться бозна-що
 пантрує нищить
 залишає непривабливі
 сліди
 вийшовши нарешті
 до узвишшя
 де повітряно
 просторо світло
 ти
 можеш скинути
 обшарпаний наплічник
 місце вибрати
 таке як ти хотів
 що підсилює
 і незбагненно тішить
 воздає за помисли
 труди
 бо твій бог
 так само як і ніцше
 у тобі помер
 помер собі
 що з того
 всіляка таємничість
 відступає в тінь
 хоч би на мить
 й виверта навиворіт
 твій відчай
 неземна
 зоріюча
 блакить
 

Підлога бажає зігрітись,
Юрба із бандурами зліва
Несе непорочне угору.
Фіналу не буде — диво.

Диво з червоної глини,
Мета його нам невідома.
Шерех ще чути з обійстя
Кроків часу невагомих.

Рима згасає у вербах,
Глина шукає долоні.
Що там під ковдрою неба?
Що стугонить у скроні?

Кроки ще чути за серцем...
Не гарячкуй надалі,
У запальному скерцо
Рухаючи сандалі.

Так схожий на старовинні,
Я замок повітряний звів.
В ясній мальовничій місцині,
Із хитросплетінням ходів.

Заходимо вдвох у замок. –
Тут гарно, лише придивись:
І стіни – дзеркальний спалах.
І зали - смарагдовий блиск.

Поселимося з тобою
В хоромах оцих назавжди.
І ти, щаслива, освоїш
Усі потаємні ходи.

І всі почуття призабуті
Відродиш душевністю ти.
Зуміємо повернути,
Що кожний із нас упустив.

Та раптом настало прозріння
І замок повітряний зник.
Непрохане це видіння
Розтануло, мов сніговик…

24.09.2026

Предківські дороги нам дарують крила
І тримає міцно пращурів земля, -
Без того коріння, що дає всім сили,
Не злетить у небо молоде орля.
Пам'ятають стіни дорогої хати
Предків кожне слово, кроки і пісні,
Що з дитинства учать правду захищати
Від як мед солодких домагань брехні.
Піднімайся, сину, вище над грозою
І ніде не бійся скельних берегів, -
Україна завжди буде із тобою
Силою молитви й святістю віків.
І допоки світить зірка над порогом
Та нуртує в жилах українська кров, -
Шлях тобі осяє крізь усі тривоги
Пращурів надія, віра і любов.
24.09.26

 вітер тихий і вітер злобний
 понеділок а там четвер
 чоловік зріс пішов із дому
 зневірявся як міг помер
 не того що хотів скандалу
 чи хворів а чи впав у маразм
 цих випадків буває чимало
 а того що відбув свій час
 помирився чи примирився
 неважливо із ким із чим
 над усе делікатна відстань
 утомився іди відпочинь
 бо у світі у карколомнім
 де напруга й наруга суціль
 має місце скоромна скромність
 мінімальний негамірний стиль
 

Хлопці кажуть: Не спіши
На бочок лягати, -
Поживи ще для душі
Не в порожній хаті.
Ту знайди, що принесе
Для душі розраду, -
Для котрої над усе
У стосунках злада.
Випростайсь на повний зріст
І радій події,
Де любов будує міст
У найвищі мрії.
23.09.26