Чобітки червоні
Зоставила для осені зозуля.
Із сливою так марить поріднитись терен.
Шипшина не колоти хоче,
А просто притулитись до руки.
Уже завересніло.
Раз по раз ще вертає літо,
Начебто сказать забуло:
«Прощавайте!..»
Уже завересніло.
І горнеться до пташки пташка.
І до людини горнеться людина.

 якось незрозуміло вийшло
 ти не успів ні там ні сям
 проспівуючи харе крішна
 чи уклоняючись мерцям
 тебе лякають методично
 щоб далі ти лякався сам
 провідуючи світлий храм
 або харизматично так
 блукав землею поміж людом
 тому що це діяння блудне
 тебе просіює ще б пак
 і ти знаходиш вищі вірші
 хоча тобі не платять вірні
 а жертвують на церкву ось
 ти проповідуєш на вітрі
 й усякий проминає проз
 

У схвальному минулому
Я з вами на коні,
А перед ним нечувано
Бринить життя в борні.
Пітьма горить і падає,
Рипить канатний блок,
Весну передбачаючи,
Бабак дає урок.

Під сіном безтурботності,
В «Тепер як є» — в ногах,
На тлі хрестоматійного
Знайди й мене, мій Вакх.
Для схвального майбутнього
І надлишку небес,
Як всеохопність тензора,
Де майорить Гермес.

Де затишок для родичів,
Яких давно нема,
Де кухлик з медом липовим
Для злидня — крадькома…

Гаврило руку клав на серце,
Гаврило патріотом був,
І в молоді буремні роки
Він в Київ на майдан махнув

Він за майбутнє України
Потужно, як титан, стояв,
І, щоб прогнать злочинну владу,
То «Слава нації!» кричав

Не за доляри й не за гривні,-
А щоб здолати ворогів,
І у його очах бездонних
Кипіли ненависть і гнів!

Після святої ж Перемоги
(Хоч знадобився третій тур),
Вернувся у село Гаврило
Пасти свиней, гусей і кур.

Портрети Ющенка й Шевченка
Він порозвісив на стіні,
І все ніяк не міг забути
Оті майданні ночі й дні!

Забути? Як же їх забудеш,
Його ж сам Ющенко вітав!
Ну це ж Гаврилові зі сцени
Щодня рукою він махав!

Кому ж інакше? А ще ж Юля
Йому автографа дала,
Коли погрітись до Гаврила
Вночі в намет якось зайшла.

Ржуть хлопці: то була не Юля!
А хто?- У відповідь лиш сміх!
Ті побратими ж просто заздрять,
Що Юля вибрала не їх.

Та все ж таки в шкірвендиспансер
Гаврилові йти довелось,
Бо щось не те тече з Гаврила,
І капає з Гаврила щось.

І поки лікар робив огляд-
З Гаврила капав ще і піт
-Ну що ж, юначе, одягайтесь,
Не бійтесь: це у вас не СПІД.

Поп'єте з місяць оці ліки,
Та ще оці, оці й оці.
А що свербить – то це ж потнічка
У вас на правому яйці.

Поки лікуєтесь – вам раджу
Не мати зносин ні із ким,
Навіть, якщо це патріотка,
А ні - помрете молодим!

...

Така депресія в Гаврила-
Немов останній день живеш,
Та Юлі ж треба б написати,
Щоби зайшла в диспансер теж.

Сідає, пише: люба Юлю!
Ви пам'ятаєте мене?
Мені так соромно, бо я міг
В ту ніч вас заразить вене….

Та ви не бійтесь! Медицина
Сьогодні сильна- огого!
Якщо проблема в вас з лікарством-
То я відсиплю вам свого!

На цьому все! Люблю, цілую!
І мрію- Бережи вас Бог!-
Що на наступному Майдані
Ми знов зустрінемося вдвох!

2024 (?)

НЛО пролетів над Флоридою,
У повітрі запахло коридою.
З НЛО залюбки
Вилітали бики
І ганяли тореро Флоридою.

Москалі тараторять про Сочі
І про темні виспівують ночі.
А спокійних ночей
Та для вас, зволочей,
Вже не буде ніде, навіть в Сочі.

Біс приніс москалів до Флоренції
На симпозіум чи конференцію.
Та адепти лайна
Перебрали вина
І ніхто їх не чув у Флоренції.

Очі ковзають повсюди,
Погляд нишпорить кругом, -
Надихають на етюди
Краєвиди за селом.
Нива, росами умита,
Золотиться, як вогонь, -
Вітер котить хвилі жита
У западини долонь.
Вкотре вже собі затямив,
Що чатує лихо там,
Де вужа злякав ногами
Та убік хитнувся сам.
Хмари плавають по небу,
Яструб високо завмер, -
В кращих видивах потреби
Я не маю дотепер.
На блакитнім небозводі
Сяє сонце золоте,
Мов найвища нагорода
За осяяння святе.
30.08.26

 некрикливо та помірно
 вибираємось у протяг
 навіть і не травоїдний
 в кожній плоті мов у ноті
 ця любов недоста вірна
 та її бажаєш досі
 у ранжирі хай віджилім
 хай незбутнім се відносно
 обійми мене бо щирість
 передчасна передозна
 будем із тобою глипать
 яксь отак хотів непросто
 а нескажеш непроцідиш
 дещо іншим разом тощо
 неодмінне зранку різне
 суєта білизна постіль
 

Мене війна стійким зробила
І сил, і віри додала, -
Не розколовся, наче брила,
Лише здригався, мов земля.
Коли горіло все навколо,
Комусь не бідкався в рукав, -
Лиш зуби зціплював од болю
І кулаки не розтискав.
Роздратування породило
Жадобу помсти, безмір зла, -
Я затвердів, неначе брила,
І став спокійний, як земля.
29.08.26

- Хоч на хвилиноньку? Нащо виходити,
Краще я ляжу посплю.
Завтра Гаврило з майдану повернеться,
Він може годину лю-лю.

- Знаю я цього Гаврила триклятого:
Він теж мене якось лю-лю.
Куплю я на чорному ринку рушниченьку-
Та й дещо йому відстрілю!

Буде він знати, як по селу бігати,
Неначе він альфа-самець!
- Благаю тебе! Не чіпай ти Гаврилонька,
Насправді ж бо він молодець!

Він звеселяє ночами безсонними,
З душі проганяє роздрай!
І мріє з ним кожна удвох усамітнитись
На кілька годиноньок в гай!

В гаю соловейко співає сердечно так,
І річка блищить наче скло!
Якщо із Гаврилом погане щось трапиться-
Тебе прокляне все село!

Тому буду я день і ніч пантрувати
Й скалічить Гаврила не дам!
А ти на хвилиноньку в лісопосадоньку
Йди із такими, як сам!

А ти на хвилиноньку в лісопосадоньку
Йди із такими, як сам...

28.08.26

Густий ефір чудить і клякне,
Як Сходу зоряні пентаклі,
Де довгі хасбулатні саклі
І дощ над згарищами ллє,
Де сум як сіль – а чи для того,
Щоби окреслити дорогу
Як руну з каменю чи рогу,
Коли недолі бубон б’є?

Сльота жовтнева недолуга,
Медитативні лісосмуги
Відволікають від напруги,
В якій різноголосся вміст.
І не розчути ні наяди,
Ні адаптивної поради,
Ні механічної цикади
В чеканні на Пилипів піст…

Голубіє обрій поза лісом,
Покотився вгору сонця диск, -
Ранні роси сіються, мов бісер,
Із трави жовтавої, як віск.
Корінці упоює волога,
Зменшуючи спраглість у рази, -
Жаль, що словом висловить незмога
Поєднання болю і краси.
Упиваюсь сонцем і росою,
Дивлячись додолу й догори, -
Утішаюсь чистою красою
Оцієї дивної пори.
Свіжість ранку умиває очі
Та дарує світлі відчуття, -
Бо зозуля голосно пророчить
Знов мені багато літ життя.
28.08.26

 козак нептах сягає тонкощі премудрі
 йому не рідні аж ніяк
 усі ці оксамити перські сукні
 чи сурогатний самогінний
 арманьяк
 він знає достеменно наперед
 все це є бабське зманливе безпутнє
 про що розказував безвусий
 заїжджій не священник
 може дяк
 хоча ліворуч мав сережку в вусі
 одначе крові був жахався
 неборак
 нептах авжеж його промову слухав
 чому би не послухати однак
 що доброго оце при кухні
 цибуля та селера та буряк
 а більш нічого не побачити
 не вчути
 бо незадача
 несудьба
 отак
 

Хвилі мчать в імлі, як пиха —
Всі комахи є безцінні! —
Раптом думку схопиш лиху
Між причин хитросплетіння,

Задивляючись поволі
Під ліхтар, що ледве світить,
Де літає все по колу,
Де трикутне не помітять!

Вільно їм, пташкам ефіру —
Всі метелики, мов квіти —
Зачарованим здаватись
Краще, ніж від пихи мліти,

Не розчувши цвіркотіння
Разом вголос з фресок в танці
У малюночки наскельні,
Розпашілим, як коханці.

Огортає туман невблаганно
Напівсонні, порожні сади, -
На деревах поблискують тьмяно
Похололі, останні плоди.
Сиза мжичка повсюди, мов іній,
Запорошує жовту траву, -
Та на клумбах вогнів мерехтіння
Бачу я не у сні - наяву.

Палахкочуть жоржини осінні
Запашними вогнями надій,
Хоча холод лякає цвітіння
І страхи уселяє борвій.

Яскравіють багрянцем і злотом
Непідвладні порі квіточки, -
Закликають мене побороти
Міццю тіла найтяжчі роки.
Заохочують вірити й жити,
І щоденно радіти життю, -
Не втрачати краси, наче квіти,
Що в імлі прохолодній цвітуть.

Палахкочуть жоржини осінні
Запашними вогнями надій,
Хоча холод лякає цвітіння
І страхи уселяє борвій.
27.08.26

 твоя обачлива бездія
 непрорахований психоз
 чекають після душу й ліфта
 тролейбус до країни оз
 газон троянд у тихим вітрі
 зве хтось-іще землею роз
 кому й навіщо велич поз
 у цій розпачливій палітрі
 ми витончені ми нестримні
 ще попираємо цю грязь
 попри незламність і несхибність
 нема кому змінити нас
 знецінюючи ритм і рими
 фраз витонченість хист гримас
 

Власноруч — можливо й без подяки —
Стіни з меду ще стоять до часу,
Ніби цукор прихистку поляка,
Що ховає нас в ставку з меляси…

Там, де крутить хвиля ранком серпня,
Чути обдарованих допіру,
На човні, що рушив у безсмертя
Від пітьми солодкої зневіри.

Та не так складається, як завжди,
Між рядків і приголосних збігів —
Марнувати долі, мабуть, краще
У снопах…
стежками давніх скіфів.

Так вже зоряно сьогодні,
Що поділася жура, -
Повіває прохолодний
Вітер з берега Дніпра.
Віє свіжістю дитинства
Від старих, як світ цей, верб, -
Мов мені за доброчинність
Пам'ять дякує тепер.
Плинуть спогади солодкі
Про далеке та ясне,
Неповторне і коротке
Все, що тішило мене.
Уздовж берега йду схилом
І наспівую пісні
Про довічно серцю милі,
За веселість їхню, дні.
Небо зоряне чарує,
Протяг збуджує думки, -
Не спиняючись, іду я
Через пагорби-ярки...
26.08.26

 не тривожить і не бентежить
 мовби необережний зачин
 що здавалось твоїм і авжеж-бо
 паралельно було нічиїм
 при обставинах темних і грізних
 на задвірках великих подій
 у нон-стопі глобальної кризи
 крижанім вітровії нуднім
 убивати бути убитим
 замовкати ставати німим
 не боятися і не просити
 уникати неправедних рим
 відчуття сповідати посутніш
 що надійніше за відчуття?
 позабути збіговиська людні
 бо немає до них вороття
 

Появляється холод смеркання
І втішається горем чужим, -
Дай же руку мені на прощання,
Або правду у вічі скажи.
Пролетіла нечувано швидко
Неповторна пора теплих див, -
Вже усмішок на лицях не видко
І звучить невеселий мотив.
Поглядаю з надією в очі,
Хоча гіркість укрила уста, -
Зла бажати тобі я не хочу,
Час розставить усе по місцях.
Облітають листочки останні
І зникають жіночі сліди, -
У душі залишилось кохання
Ні на мить, ні на день - назавжди...
22.08.26

Позникали сни тривожні,
В тиші мліє літня ніч, -
Височіє місяць можний
І сіяє увсебіч.
Час іде, але не спиться,
Через поблиски ясні, -
За зірницею зірниця,
Мов, підморгує мені.
Загадково, таємничо
Серце б'ється будь за чим,
А тут зорі в гості кличуть
Знову сяянням німим.
Покидати дім не можна,
Бо в оцю коротку ніч
Їх пильнує місяць можний,
Височіючи опріч...
25.08.26

 національна незалежність
 народні танці рідний спів
 ще поки на правобережжі
 живеш одвертий всім усім
 природна мов буденна річ
 на місці вірнім і почеснім
 у радощах або журбі
 цей спіх автівок і причепів
 на тлі полів у світлі злотім
 зернá яке зійшло для жнив
 під небом лагідно безоднім
 що ллється мовою без слів
 подібне знайдеш і на сході
 поміж калин і соловʼїв
 та мусиш бути наготові
 у незалежності своїй
 

Випадають з обойми живих.
Наче кулі, свистять імена
І лягають на серце болем.
Нам з тим болем судилось ходить,
Доки безбіль не стане і нашою долею.
Якщо хтось там і грався в життя,
То не ми це були, друже,
І не тому, що відти нема вороття.
Ні, ми просто були у Життя на службі.
Боїмося не смерті.
Не раз і не два здавалось – оце вже кінець.
І лишилося тільки до молитви скласти руки...
Та Всевишній щоразу до життя підводив нас.
Мовби брав на поруки.
Боїмося не смерті,
А форми відходу з життя.
Якби можна, поминувши хвороби й борги,
Залишить лаконічне:
«Подавсь в інші сфери...»
І без сліз, без прощань
Просто вийти з життя
Крізь зачинені наніч двері.

Все за звичаєм у Феодосії,
Навіть море там Чорне і досі є.
Та якби з тих країв
Дідько взяв москалів,
Як би гарно було в Феодосії.

Партизани в горах Дагестану
У капкан упіймали шайтана.
Хоч божився шайтан,
Що він «русскій Іван»,
Та шайтану хана в Дагестані.

Мафіозі тамтешні у Ржищеві
Все накручують ставки завищені.
Хоч крути, хоч верти,
А по ставці плати,
Бо інакше не жити у Ржищеві.

Шимпанзючка із Феофанії
Опинилась в поганій компанії.
Три бандити – койот,
Оцелот і єнот
Верховодять у Феофанії.

До салуну у центрі Харбіна
Учащають старі хунвейбіни.
Заснував той салун
Ніби Мао Цзедун –
Поважають його у Харбіні.

Ніщо не є важливішим за кокон! -
Щось раптом виникає і зоріє,
Та крок ніяк не зробиш у ефірі
Бо сили всі вже витратив на мрії...

Кінець всьому вночі можливий тільки,
А день до того, мов кімвал дзвенячий,
Де мудрість непомітного Сатурну
Не додає ні величі, ні вдачі

Лякливим лялечкам капустяних біланів
Яким ранковий промінь зуби шкірить -
Pteromalus puparum* між каштанів -
Ось мабуть те, щоб в інше, краще вірить.

Металися бурі, згори гримкотіло,
Ще голод додався до різних всіх бід,
Але не розпалася ти, не зотліла,
Не зникла, як спалах комети чи слід.
Ти глибоко дуже пустила коріння
І стала сильніше давно від трави, -
Найкраща країна, - моя Україно,
Заради свободи і правди живи.
Радієм багато, сумуєм чимало
І віримо в щастя своє будь-коли, -
Тебе, Україно, в піснях уславляли,
Повік боронити тебе присягли.
Відважно стерпіла страждання і болі,
Щоби досягнути високих орбіт, -
Змужніла в боях за повагу та волю,
Дивуй і надалі звитягами світ.
24.08.26

 на що мені сумнівних істин
 проблем закреслено потреб
 я радше обираю відстань
 і незавершений портрет
 кидаючи в простий горнець
 відомі всім інгредієнти
 додам іще насамкінець
 дещицю прянощів секретних
 моє життя щось типу хобі
 можливо навіть уві сні
 ношу який завгодно одяг
 й пишу про це чому би ні
 

Я купляю в атебе
Плавлений сирок-
І тому я точно знаю:
З ним все буде ок!

Не купляю я сирки
Десь поза атебе,
Бо всюди хочуть наї.. обдурити
І мене, й тебе!

Справжню "Дружбу" я куплю,
А не суррогат!
Таку саму, як купляв
Ще сорок літ назад!

Зроблю з "Дружби" бутерброд,
Зверху - часничок!
Добре, що в цім світі є
Плавлений сирок!

Подаруй мені усмішку,
Поцілунком привітай, -
І розваж словами трішки
Душу змучену украй.
Утішай її без строку,
Пожалій усю сповна, -
Заслуговує на спокій
Віком втомлена вона.
Лиш від тебе я чекаю
Вічних прагнень носіїв, -
Тільки пестощі безкраї
Заспокоюють її.
Ні дихнути, ні зітхнути
І не випростатись теж, -
Та дівається десь смуток,
Як ти втіхою стаєш.
23.08.26