… жаским улюбленцем Сатурна,
що тричі збуджується ранком,
між вапнякового каміння
у необачності світанків,
у віддзеркаленні примарнім ,
неговіркого павутиння,
на лавах парків, у книгарнях,
між мурашиного сп’яніння …
іде-іде - гуде як завжди -
хрущів цілує незугарно
і довго дивиться крізь вічність
за край, за обрій, у безхмарність -
аж до інакшого контенту
в сріблясте дивне підсвідоме,
щоб розчиняти сенс дощенту,
підступну серця нерухомість,
шляхом amazing(у) і яшми,
відтінку цегляної смути
світів , в яких дівочим баштам
є місце, щоб себе збагнути…

І
Ніколи не помиряться, їй Богу,
розбійники з великої дороги.
Ця візія «у мене на виду»,
чи сплю, чи то дрімаю на ходу,
отямлюсь і дивуюся із того,
які я миролюбні діалоги
з юрбою войовничою веду.
Та й наяву є видива чимало –
як і було, та якось виживали
у світі, де не бачили добра.
І бевзі уму-розуму навчали,
і генії теорій капіталу,
і автори сокири і пера,
і ось... настала іспитів пора
або точніше – це небесна кара
за те, що і не бідні, та дурні
самі себе лаштуємо на нари,
то й маємо: руїни у вогні,
мозаїки Херсону і Чонгару,
потішну владу, бомбові удари –
парейдолія миру на війні.

ІІ
У хаосі помітити нелегко,
якій картині застує пітьма.
До істини, здається, недалеко.
та це не додає ані ума,
ані уяви, що добра нема,
а ми ще є, завжди напоготові,
що пощезають люті москалі.
Буває, чую голоси в імлі, –
не вляпуйтеся, як бувало, знову
у чергову історію, панове!
На те і є сибірська Колима
і Соловки, і світова тюрма,
аби не забували помилково
своє коріння, материнську мову
і захищали в місті і селі
скарби обітованої землі,
досягнення науки та освіти,
допоки Україна ще стоїть
останньою Бастилією світу,
де силами фальшивої еліти
винищують культуру всіх століть
пірати ХХІ-го століття.

ІІІ
Не помагає вічна боротьба
із братією лютого сусіди
повірити, що це така судьба,
якщо до пацаків нема огиди.
Усяке лихо де-не-де ще їде
наосліп із бідою на горбі,
з лапшею на вухах, що далебі,
стосується любителів кориди –
яким аршином міряєш собі,
таким тобі відміряє Феміда...
....................................................
На пагорбах не чують ще сирен,
над Колізеєм ще нема сафарі,
аби плішива гадина і пень
і далі верховодили у парі.
Відомо і для кого, і чого
не хочуть миру ні американці,
ні їхні сателіти росіянці,
змагаються дебіли – хто кого
переплює з трибуни ліги націй.
Не діє право і мовчить закон,
імперія винищує мільйони...
а скільки буде посивілих скронь,
щоб довго царював хамелеон
в оточенні каліґул і неронів,
які ведуть із полум’я в огонь.

08.2026

Серпня вічний почет
Нами добре знаний -
Прохолодні ночі
Та густі тумани.
Поруділі трави
І нудьга осіння, -
Це все серпня справи,
Це його уміння.
15.08.26

 погода що міняється настійно
 привносить чи скасовує
 натхнення
 так ніби чим би
 не кардіограма
 що відбивається у першім-
 ліпшім тексті
 гадається про серце невгамовне
 ніяк не задоволене нізащо
 між будяками в цьому полі
 предковічнім
 хатами електричними стовпами
 тополями
 на ближнім горизонті
 квітками ягодами колючками
 кущів шипшини та кущів ожини
 що начебто у риму
 та не зовсім
 атож скоріше певний ритм в усьому
 при темпераменті
 характері стихійнім
 крізь хаотичні звідусіль
 манливі знаки
 мов ті зірки з яскравим
 смертним летом
 

Зникають сни приємні завжди
З досвітнім заспівом півнів,
Бо потім більше негаразди
Повсюди бачаться мені.
Бо далі - швидкості шалені
Та люди радісні й сумні, -
І щире прагнення щоденне
Земного щастя не у сні.
14.08.26

 тобі поезія та пафос
 мені непевність і нудьга
 життя сяк-так
 благеньке факт
 іще скоринка з пирога
 питай чого усе вертатись
 до слів у цій коморі
 га?
 як у серпневий у серпанок
 поїхав цирк а карнавал
 що до світанку лихоманить
 не став збиратись
 бо не став
 кому потрібний п’яний шал
 кого ще фейерверки надять
 атож-бо серце та душа
 прохають про свої гаразди
 поміж розхристаних віршат
 рубінів перлів чи алмазів
 важких оздоб свічад і шат
 нам не зустрітись
 у фіналі
 когось прославить
 чи знеславить
 мотив надміру величавий
 невчасний жарт або затик
 на мене ліпше не рівнятись
 мені люб’язна світла зайвість
 безрадність до якої звик
 і снів оцих півстерті барви
 

В серпні, наче квіточка,
Усихає літечко
І радіти ніколи
Дітворі канікулам, -
Літа вічна кривдниця
Осінь швидко близиться.
13.08.26

 ось папір
 на нім лежать рядки
 обіцяють щось
 чи спонукають
 ось вікно
 за ним висять зірки
 час піднятись
 ще долити чаю
 все неквапно
 мов який хорал
 засвітом
 ридають херувими
 хтось із нас
 без толку назбирав
 спогади
 скорботи і провини
 в цім чеканні
 стрічного життя
 чи стосовного
 не в курсі
 та чекаєм
 укріпившись
 іменем
 отця
 сина
 та святого
 духа
 amen
 

Серпень маком обсипає
Обрядові короваї,
І медами він частує
Споконвіку нас не всує,
Бо до захисту готова
Наша нація бідова
В час, коли ведуть нестерпно
Москалі себе у серпні.
12.08.26

 як не потрапити
 на посилання на діснея
 не баґ як то говорять
 але фіча
 через портали
 чи інакші двері
 метаморфічні телеологічні
 ніхто нікого не запрошує
 ой леле
 не втягує
 щоби продати двічі
 коробка сірникова
 у кишені
 а в ній цвіркун
 упійманий навіщось
 ти згадуєш про нього
 вже в постелі
 на тій межі
 де сон розріже вічність
 на кадри фільмів
 послідовні
 півхимерні
 

Станіслав Рибалкін (1935-1995, з 1970 – мешканець України)

Палали стяги маково:
Дев’яте травня.
Старенька п’яно плакала
про щось прадавнє.

Тягнула зі стаканчика
вологу винну;
на ній медальна планочка
була єдина...

Вино у пляшці хлипало.
Старенька бурмотала:
– Ну, з мене – що... не вибуло...
А хлопців – повбивало...

(2026)

Лягає смуток, як туман,
На спорожнілі виднокраї
Затих веселий балаган –
В оазу двері зачиняють.

Холодний потяг марноти
Відходить в далеч невеселу,
Аби безвтратно перейти
Людського виміру пустелю.

Серпень кошик наповняє
Багатющим урожаєм, -
Уродили доокола
Груші, сливи, як ніколи,
А на яблунях гіллястих
Погляд губиться від щастя,
І язик одразу терпне,
Як врожай збираю в серпні.
11.08.26

 під вечір
 якщо вирубити звук
 гулящих і балдіючих
 під вікнами
 із вереском їх виплодків
 подекількагодинним
 я написав би щось
 напрочуд тихе
 невагоме
 легковійне
 для тебе
 про своє життя
 угу
 про ненав’язливість
 і ці гостинні стіни
 належні овочі
 зготовані як слід
 про спогади свої
 комічні безподібно
 одначе
 не психовані
 не злі
 про погляд твій
 твій вигляд гордовитий
 на зламі літ
 без жестів
 і без поз
 про пізні літні квіти
 не осінні
 про суть всього
 промовчану всерйоз
 що залишив би
 у паперах інде
 не суть чернетках
 чи листах собі
 бо нам потрібно розійтись
 неочевидно
 в цій поезійно
 скрапленій
 журбі
 

Педагогіка вчить
Змалку робити дітей атеїстами.
Мої рідні
Зроду-віку не чули про ту науку
І казали, що знайшли мене в капусті,
Що на горищі удень спить,
А вночі стереже наш сон домовик,
Що є такі білі тваринки ласки,
Котрі роздоюють корів, заплітають коням гриви.
Що не слід засинати під місячним сяйвом...
Сьогодні мої вчителі вже в кращому світі,
А їхня наука, хоч і позаду,
Але не так уже й відстала від педагогіки.

Докуривсь пилюкою
Літній час над луками, -
Вже понад городами
Тягне прохолодою
Від полів покошених,
Пилом запорошених.
На порозі осені
Серпень вмився росами,
Освіживсь вологою
У яру розлогому,
Де в багні та сирості
Никнуть літа милості...
10.08.26

Коротшають і лІто і літА,
Життя дощенту вибрало ліміти,
Мелодія на mesto поверта
І спробуй не хворіти, не старіти.

Хмаринками торкнувшись верховіть
Війнуло літо в напрямі на осінь.
У кроні кожна гілочка тремтить,
Усяк листочок сам собі голосить.

 обіцяючи
 жодного разу
 не знаючи
 що з того вийде
 начебто стимул
 чи виклик чи вибір тобі
 що згадуєш ти
 що сповідаєш
 чим дихаєш
 у неможливій погоді
 о божевільній добі
 робітники
 попоївши
 сендвічів може канапок
 хапнувши чорної кави
 скуривши гіркі цигарки
 займаються
 ледь змагаючись
 якоюсь буденною справою
 молодики та дівчата
 поруч гуляють такі
 іще пенсіонери
 із песиками
 за спрагою линуть
 спіткаючи
 спогади та фантазії
 усякий артрозний біль
 каби летять по будівлях
 життя на щебінь
 стирають
 передають із азії
 щирий братерський привіт
 а поети віршують далі
 захоплені безкоштовно
 натяками на зраду
 в кулуарах ілюзій своїх
 позачасних
 понад усе упевнені
 у недоторканій начебто
 божественній
 запросто владі
 власній
 над чимсь
 

Золотіють соняхи від сонця,
Променями зніжені украй, -
Вздовж городу, ніби охоронці,
Бережуть багатий урожай.
Шелестять стривожено листками,
Бриликами крутячи довкруж, -
Повсякчасно пройняті страхами,
Горобці цвірінкають чимдуж.
І тікають швидко від городу
Зграї ненаситні й гомінкі,
Бо пів літа людям на догоду
Золотяться соняхи стрункі.
09.08.26

Не піду́ під щито́м я "на ви",
Сеньйорит не ділитиму з кимось.
Не зносити мені голови –
І в амбіції більше не кинусь.

Перейшов до когорти дідів,
Дідусем величають онуки.
Тож куфайку стареньку надів,
До турнірів не маю спонуки.

Спересердя загну матюка,
Як почую безрадісні вісті.
Не мовчати – це звичка така,
І проблеми лютя́ть особисті.

Назрівають важливі свята,
До зими не лишилося й тижня.
І на серці сльотою-сльота,
Ще й любов не згасає колишня.

Запускаю старенький laptop,
Навіть чаю не випивши зрана,
І дивлюсь, як танцюють хіп-хоп
В Інстаграмі b-boys і Уляна.

Як билинка, тендітна, гнучка,
У штанцях і потріпаній майці.
І не кличе старого стручка –
Не для нього ці вуличні танці.

А пішов би. Ні ночі, ні дня
Не живу без душевних нападок.
Відпустила би ця западня
Відновити душевний порядок.

10.2018 – 08.2026

 коли розвиднюється
 але хмарам тісно
 і цей розклад
 небесний цей ландшафт
 гармоніює із душевним
 надто звісним
 із люстром де усі
 шляхи навспак назад
 у тихі дні
 мов ще одне намисто
 звичайних справ
 розмірених чуттів
 столів кухонних
 де замішується тісто
 до баклажанів абрикосів
 або слив
 зелений чай
 на підвіконні стигне
 блокнот
 де все покреслені рядки
 скриньки в скриньках
 слова в словах
 дзеркала у дзеркалах
 смисли в смислах
 усе замішано
 атож-бо час пекти
 хоча би не було
 бажання
 їсти
 

За хмарою хмара - і кожна мрячить
Набридливо і безкінечно, -
Похмурі хмарини укрили блакить
І вітер подув недоречно.
Оця надокучлива мжичка дрібна, -
Як мухи серпневі в кімнаті, -
Як пам'ятна змалечку пісня сумна
Про наші родинні утрати.
Вона прохолодна й густа, мов туман,
Іскриться на листі, на гронах, -
Мигтить, як забруднений пилом екран
Старенького дуже смартфона.
Накрапує, сіється, висне вгорі
Над садом кущами зарослим, -
Невесело в пору таку дітворі
І журно ще більше дорослим.
08.08.26