Хай лишиться підтекстом
Те, що назовні рветься.
Те, чим обох обдарувала ніч.
Від чого на душі так затишно і тепло,
Що знову кличе летіть навстріч
Одне одному. І то не гріх,
Що станеться між вами,
Що не вдається відтворить словами...
Гріх – таїну виносити на світ.

Баба стогне третій день –
Мабуть, помирать зібралась.
Все болить та ще мігрень
Її люто доконала.

Дід у паніку упав,
Лікаря додому клика,
Щоб нарешті підказав
Як зарадить цьому лиху.

Лікар оглядає хвору: -
Щоб скоріш піднятися,
Добре було б, саме впору
Сексом вам зайнятися.

Дід, червоний як граніт: -
Що ти, лікарю, поніс?
Нам по дев’яносто літ.
Ще – старий я комуніст.
І сам ленін, щоб ти знав,
На руках моїх вмирав!

Лікар вислухав, сказав: –
Ефективний припис мій.
Та піду – багато справ.
Без алярму, діду, дій.

Дід пігулок накупив,
Миттю проковтнув усе
І до баби приступив –
Зараз він її спасе…

Зранку баби не впізнати -
Аж літає біля печі.
І парфум по цілій хаті,
Куафюра молодеча.

Дід зажурено прорік:-
Бісова такая ж мати,
Я ж тоді так само міг
Леніна урятувати.
29.12.2025

Всіх читав та люблю я
Більш Рентгена - Пулюя.

Ніж Малевич - Пимоненко --
Рідний, наче люба ненька.

Скорик більш, ніж Дебюссі -
Почуття хвилює всі.

Солов'яненко в роботі --
Любий більш, ніж Паваротті.

А Шевченко наш Тарас -
Це для мене вищий клас.

За Бодлера і Шекспіра
Й за Бориса теж Костирю.

В нього славне реноме
В віршах він - ні бе, ні ме.

Начитався Сен-Жон Перса -
Бідний стилос його стерся.

Вже він Мілоша читає --
В мізках -- тарганисьок зграя.

Полонив його Сеферіс -
У дурдом відкрились двері.

Начитався Елліота,
Схожим став на ідіота.

Захопив його Елітіс,
Опинивсь для буйних в кліті.

Алейсанде взяв Монтале --
Пиха раптом обуяла.

Паунд - це остання крапля -
Ходить гордо, ніби чапля.

Іносранщину шанує,
А своє забув він всує.

Вже Шевченківки замало,
Треба Нобеля щоб дали.

Ой дали той лік щосили
Щоб не втрапив до могили.

МодУрністу, авангаду,
Помагали дуже радо.

З семи відер аж клістиря -
Хай живе віршар Костиря!

28 грудня 7533 р. (ВІд Трипілля) (2025)

– Здоров будь нам, пане Чалий!
Чим ти опечаливсь?
Маєш хату – палац справжній,
Дружину нівроку.
Вже й на батька-запорожця
Дивишся звисока.
Може, тобі, любий Саво,
Не стачає слави?
Мо’ рука уже не здужа
Козаків арканить,
Щоб ходити серед шляхти
Не останнім паном?
То ж самі, бач, завітали
В гості ми до тебе, –
Так що никать в дикім полі
Нема вже й потреби.
А... тобі й цього замало!..
Не кличеш до столу.
Замість чарки простягаєш
Срібнії пістолі...
...Не судилось харцизяці
На курки натиснуть,
Бо на шию йому впала
Шаблюка зі свистом.
Покотилась по долівці
Голова-макітра,
Наповнена злом на брата
І розкішшю-вітром.
Не ридала стара мати,
Що втратила сина,-
Краєм хустки сльозу втерла
Та й перехрестилась.

Життя таке як воно є:
Щоб не робив — йому не вгодиш.
І як цвіте, і як гниє —
І те і се в собі хорониш…
Без сліз й без радощів — ніяк.
Без злости трішки сирувате…
З своїм відтіночком на смак
На певний час з небес узяте.
26.12.2025.

Хто на кого… проти кого…
Я навпроти, я за вас
Ви за мене і за Бога.
Я не проти, зробим пас.
А, ворота?.. Спільна квота.
Мій відрізок — мій ґешефт.
Хтось питає, чути: - Хто там?
«Хто» — той самий рикошет…
А ось «там», у полі зору,
Зорі світла, угорі.
Обирайте з перебору
Тільки тих, хто не хворів…
На предмет приріотету:
Хто на кого, скільки раз —
Надішліть усе поетам,
Мовте: - з Богом. В добрий час…
26.12.2025.

І
Феєричне колесо Ярила
покотило знову до весни,
тогою сріблястою укрило
ясла, де у сонмі таїни
народила Сина Діва-мати,
але людям нині не до свята.
На святій і праведній землі
убивають віру москалі
і правонаступники Пілата...
..............................................
не рідіє плем’я сатани,
котимося у нову епоху
другого пришестя іс-ти-ни
не на довго, але слава Богу,
свято повертається у сни.

ІІ
А реально мало цього світу
шутому дияволу боліт
і заполоняє білий світ
капище поганської еліти –
окаянних нелюдів сини
коронують ідола війни,
чергове опудало Арея,
обране наївними людьми.
Не лікує сказу Панацея
і не покладаючись на неї,
силі свого духу завдяки
б’ють нечисту силу вояки,
гідні свого пращура Атея...
...............................................
Нація рождається! Амінь...
всупереч позицій за і проти
іродів, верховних ідіотів
жалюгідних жадібних країн.

ІІІ
Кагани сучасного батия
обагрили кровію мечі,
гасне промінь світлої надії,
що месія прийде уночі
покарати злісного тирана
і запеклих наших ворогів
за болючі і глибокі рани
і за сльози неутішних вдів.
за оази, де тепер пустеля,
а поміж зруйнованих осель
мають жити діти підземелля
із евакуйованих земель.
Цей вертеп ракетами накрила
гарпія вселенської пітьми.
Мацає, чи не здаємось ми...
...............................................
є ще порох, вистачає сили!
Поки небо їде колісьми,
ще одну Америку відкрили –
мафія скаженої горили
покотила колесо зими.

12.2025

Різдвяна зірочка ясніє
Понад оселями в імлі
І подає усім надію
На мир та радість на землі.
Вона одна з небес безкраїх
До нас з'явилася смерком
І крізь густу імлу вітає
Своїм світінням із Різдвом.
25.12.25

Замерехтіли трояндові свічі,
Мов розлились аромати весни.
Ти подивилася ніжно у вічі,
Мов пелюстками усипала сни.

ПРИСПІВ:
Вечір кохання, вечір кохання,
Іскри, як зорі, летіли увись,
О насолодо сяйна раювання,
Щастя красою нам знову явись.

Переливалася сукня вогнями,
І вогняну розпалила жагу.
Що вибухала вулканно між нами,
І молоду розбудила снагу.

ПРИСПІВ:
Вечір кохання, вечір кохання,
Іскри, як зорі, летіли увись,
О насолодо сяйна раювання,
Щастя красою нам знову явись.

Ні, не забути ті пестощі милі,
Крила любові у небо несли.
Вітру попутнього радісні хвилі
Нам усміхалися тепло з імли.

ПРИСПІВ:
Вечір кохання, вечір кохання,
Іскри, як зорі, летіли увись,
О насолодо сяйна раювання,
Щастя красою нам знову явись.

25 грудня 7533 року (Від Трипілля) (2025)

Ти бачив те, небачене ніким…
Забутий ним і згублений між ними.
Вдавав себе завбачливо глухим
Своїми (Господи, сприйми…) гучними.

В тобі ховалось сховане від сліз
З усіх доріг назбиране роками…
І ти як той у долі доле-віз,
Лишилось доторкнутися руками…

І щоб ти сам собі не говорив,
Очима кліпав…чи скорено зітхав —
Вважай, що ти сценарій відтворив
І сам себе у ньому розгойдав…
21.12.2025.

Мов тополиний пух прилинув
На мерзлу землю за вікном, -
Рої сніжинок безупинно
Літали й вихрились кругом.
Кружляли, никли, шурхотіли
Навколо хати аж надмір
І світ ставав ще більше білим,
І білість вабила на двір.
24.12.25

Перше моє прозвисько (в дитинстві) -- Євик, Свинопас, і пішло -- Сем, Кальок, Борода, Будулай, Татарин, Боніфацій, Лабух...
ПРИСВЯТА. ДЕЯКИМ:

Оптимістично налаштований, не згас…
Все те, що було придбане, з тобою.
Одне із прозвиськ, схожість, «свинопас»
Приклеїлось відразу за весною….

Канікули твої відбулись за селом.
Гуляв по полю, поруч від кошари
І тішився коротким літнім сном,
Забувши про дитячі тари-бари…

А в Осінь любо повертався козачком.
А ті, хто ще не тішився колгоспом,
Чомусь тебе омовили «бичком».
Можливо, що різнився з ними торсом…

А третє твоє прозвисько «семен», ні — «сем»
А поруч «віллі», «білл»… «паук», «барига».
Минуть роки, залишися взірцем
І хтось у слід подумає, що циган…

І «будулаєм» також назовуть колись…
«Татарином» побудеш вже пізніше.
І янгол шепотітиме: — Проснись!
Як зникнуть всі, родитимуться вірші…

Живе одне у списку найдорожче втім:
Воно красиве, чемне, ніжне — «Лабух»
І вже на вік залишиться твоїм.
Оригінал музичного масштабу…
22.12.2025.

Ой, нема чого читати,
усе нецікаве,
кожен пише про те саме
іншими словами

Усі стали патріоти,
проклинають рашку,
бо без рашки гарно жити,
а з рашкою – тяжко.

наближає Перемогу
кожен, як уміє:
з маленької всюди пишуть
москву і росію.

проклинають імперію
й православну віру,
висміюють любителів
смачного пломбіру.

один поперед другого
пнеться показати
як йому на тих кацапів,
звиняйте, насрати,

як він мокшів зневажає
й ненавидить люто,
і як жити заважає
УКРАЇНЦЯМ путін.

от берешся ти читати
отакого вірша,
а там, щоближче середини-
то все гірше й гірше.

а де ж, брать, нові ідеї,
де ж, брать, нові смисли?
чи чекати їх, допоки
рак на горі свисне?

тож в цей пафос показовий
ні краплі не вірю,
піду краще почитаю
Бориса Костирю.

Шумить стривожено Дніпро,
Коли борвій здіймає хвилі, -
Коли лякається добро
У вир стрибнути з мокрих схилів.
Пропахле пилом і багном,
Воно боїться обмивати
Себе при світлі чи смерком,
Щоб оминало річку свято.
Щоби стривожена вода
Бурлила й пінилась надалі, -
Добро на неї погляда
І позіхає лиш помалу...
23.12.25