тобі поезія та пафос
 мені непевність і нудьга
 життя сяк-так
 благеньке факт
 іще скоринка з пирога
 питай чого усе вертатись
 до слів у цій коморі
 га?
 як у серпневий у серпанок
 поїхав цирк а карнавал
 що до світанку лихоманить
 не став збиратись
 бо не став
 кому потрібний п’яний шал
 кого ще фейерверки надять
 атож-бо серце та душа
 прохають про свої гаразди
 поміж розхристаних віршат
 рубінів перлів чи алмазів
 важких оздоб свічад і шат
 нам не зустрітись
 у фіналі
 когось прославить
 чи знеславить
 мотив надміру величавий
 невчасний жарт або затик
 на мене ліпше не рівнятись
 мені люб’язна світла зайвість
 безрадність до якої звик
 і снів оцих півстерті барви
 

В серпні, наче квіточка,
Усихає літечко
І радіти ніколи
Дітворі канікулам, -
Літа вічна кривдниця
Осінь швидко близиться.
13.08.26

 ось папір
 на нім лежать рядки
 обіцяють щось
 чи спонукають
 ось вікно
 за ним висять зірки
 час піднятись
 ще долити чаю
 все неквапно
 мов який хорал
 засвітом
 ридають херувими
 хтось із нас
 без толку назбирав
 спогади
 скорботи і провини
 в цім чеканні
 стрічного життя
 чи стосовного
 не в курсі
 та чекаєм
 укріпившись
 іменем
 отця
 сина
 та святого
 духа
 amen
 

Серед листків обвислих,
У горах вод сухих,
У ручаях ребристих ,
Між клоунів німих
І коників з підскоком,
Яких несе в імлу
Крізь попелище світле,
У невідому гру,
Жив Орест, син Орисі -
Зразок помірних втіх,
Зірниць спокус із криці
Що знав і сміх і гріх,
Що як терпець вривався
Під проводом світил,
Як давній дивний спірит
У вигини вітрил …

О, Голоси, о , Фрейми*! -
Не плачте біля стріх-
Під снігом теж можливо
Знайти притомних бліх …

Серпень маком обсипає
Обрядові короваї,
І медами він частує
Споконвіку нас не всує,
Бо до захисту готова
Наша нація бідова
В час, коли ведуть нестерпно
Москалі себе у серпні.
12.08.26

 як не потрапити
 на посилання на діснея
 не баґ як то говорять
 але фіча
 через портали
 чи інакші двері
 метаморфічні телеологічні
 ніхто нікого не запрошує
 ой леле
 не втягує
 щоби продати двічі
 коробка сірникова
 у кишені
 а в ній цвіркун
 упійманий навіщось
 ти згадуєш про нього
 вже в постелі
 на тій межі
 де сон розріже вічність
 на кадри фільмів
 послідовні
 півхимерні
 

Станіслав Рибалкін (1935-1995, з 1970 – мешканець України)

Палали стяги маково:
Дев’яте травня.
Старенька п’яно плакала
про щось прадавнє.

Тягнула зі стаканчика
вологу винну;
на ній медальна планочка
була єдина...

Вино у пляшці хлипало.
Старенька бурмотала:
– Ну, з мене – що... не вибуло...
А хлопців – повбивало...

(2026)

Лягає смуток, як туман,
На спорожнілі виднокраї
Затих веселий балаган –
В оазу двері зачиняють.

Холодний потяг марноти
Відходить в далеч невеселу,
Аби безвтратно перейти
Людського виміру пустелю.

Упевнившись, що досить довгих рим,
Що хибні почуття, як кучері масні,
Змиваючи вночі з обличчя грим,
Заледве оминувши дні пісні,

Воно співатиме журливіше ніж хрущ,
Чи крила кажанів,чи… спраглий неофіт,
Як напівтіло!- неспалимий кущ -
В полоні розуму... до давніх пірамід.

А листя буде падати в окріп,
Щоб потонуть завчасно до зими,
У листопаді, дном гранітних ступ,
Сховавшись назавжди від сарани

_____________________________
Мов кавомолець*- що рятує день
Чи тяглість карми, чи часу транзит,
Чи мідну решту від пітьми кишень
Під тиху мантру літосферних плит…

Серпень кошик наповняє
Багатющим урожаєм, -
Уродили доокола
Груші, сливи, як ніколи,
А на яблунях гіллястих
Погляд губиться від щастя,
І язик одразу терпне,
Як врожай збираю в серпні.
11.08.26

 під вечір
 якщо вирубити звук
 гулящих і балдіючих
 під вікнами
 із вереском їх виплодків
 подекількагодинним
 я написав би щось
 напрочуд тихе
 невагоме
 легковійне
 для тебе
 про своє життя
 угу
 про ненав’язливість
 і ці гостинні стіни
 належні овочі
 зготовані як слід
 про спогади свої
 комічні безподібно
 одначе
 не психовані
 не злі
 про погляд твій
 твій вигляд гордовитий
 на зламі літ
 без жестів
 і без поз
 про пізні літні квіти
 не осінні
 про суть всього
 промовчану всерйоз
 що залишив би
 у паперах інде
 не суть чернетках
 чи листах собі
 бо нам потрібно розійтись
 неочевидно
 в цій поезійно
 скрапленій
 журбі
 

Педагогіка вчить
Змалку робити дітей атеїстами.
Мої рідні
Зроду-віку не чули про ту науку
І казали, що знайшли мене в капусті,
Що на горищі удень спить,
А вночі стереже наш сон домовик,
Що є такі білі тваринки ласки,
Котрі роздоюють корів, заплітають коням гриви.
Що не слід засинати під місячним сяйвом...
Сьогодні мої вчителі вже в кращому світі,
А їхня наука, хоч і позаду,
Але не так уже й відстала від педагогіки.

Докуривсь пилюкою
Літній час над луками, -
Вже понад городами
Тягне прохолодою
Від полів покошених,
Пилом запорошених.
На порозі осені
Серпень вмився росами,
Освіживсь вологою
У яру розлогому,
Де в багні та сирості
Никнуть літа милості...
10.08.26

Коротшають і лІто і літА,
Життя дощенту вибрало ліміти,
Мелодія на mesto поверта
І спробуй не хворіти, не старіти.

Хмаринками торкнувшись верховіть
Війнуло літо в напрямі на осінь.
У кроні кожна гілочка тремтить,
Усяк листочок сам собі голосить.

 обіцяючи
 жодного разу
 не знаючи
 що з того вийде
 начебто стимул
 чи виклик чи вибір тобі
 що згадуєш ти
 що сповідаєш
 чим дихаєш
 у неможливій погоді
 о божевільній добі
 робітники
 попоївши
 сендвічів може канапок
 хапнувши чорної кави
 скуривши гіркі цигарки
 займаються
 ледь змагаючись
 якоюсь буденною справою
 молодики та дівчата
 поруч гуляють такі
 іще пенсіонери
 із песиками
 за спрагою линуть
 спіткаючи
 спогади та фантазії
 усякий артрозний біль
 каби летять по будівлях
 життя на щебінь
 стирають
 передають із азії
 щирий братерський привіт
 а поети віршують далі
 захоплені безкоштовно
 натяками на зраду
 в кулуарах ілюзій своїх
 позачасних
 понад усе упевнені
 у недоторканій начебто
 божественній
 запросто владі
 власній
 над чимсь
 

Золотіють соняхи від сонця,
Променями зніжені украй, -
Вздовж городу, ніби охоронці,
Бережуть багатий урожай.
Шелестять стривожено листками,
Бриликами крутячи довкруж, -
Повсякчасно пройняті страхами,
Горобці цвірінкають чимдуж.
І тікають швидко від городу
Зграї ненаситні й гомінкі,
Бо пів літа людям на догоду
Золотяться соняхи стрункі.
09.08.26

Не піду́ під щито́м я "на ви",
Сеньйорит не ділитиму з кимось.
Не зносити мені голови –
І в амбіції більше не кинусь.

Перейшов до когорти дідів,
Дідусем величають онуки.
Тож куфайку стареньку надів,
До турнірів не маю спонуки.

Спересердя загну матюка,
Як почую безрадісні вісті.
Не мовчати – це звичка така,
І проблеми лютя́ть особисті.

Назрівають важливі свята,
До зими не лишилося й тижня.
І на серці сльотою-сльота,
Ще й любов не згасає колишня.

Запускаю старенький laptop,
Навіть чаю не випивши зрана,
І дивлюсь, як танцюють хіп-хоп
В Інстаграмі b-boys і Уляна.

Як билинка, тендітна, гнучка,
У штанцях і потріпаній майці.
І не кличе старого стручка –
Не для нього ці вуличні танці.

А пішов би. Ні ночі, ні дня
Не живу без душевних нападок.
Відпустила би ця западня
Відновити душевний порядок.

10.2018 – 08.2026

 коли розвиднюється
 але хмарам тісно
 і цей розклад
 небесний цей ландшафт
 гармоніює із душевним
 надто звісним
 із люстром де усі
 шляхи навспак назад
 у тихі дні
 мов ще одне намисто
 звичайних справ
 розмірених чуттів
 столів кухонних
 де замішується тісто
 до баклажанів абрикосів
 або слив
 зелений чай
 на підвіконні стигне
 блокнот
 де все покреслені рядки
 скриньки в скриньках
 слова в словах
 дзеркала у дзеркалах
 смисли в смислах
 усе замішано
 атож-бо час пекти
 хоча би не було
 бажання
 їсти
 

За хмарою хмара - і кожна мрячить
Набридливо і безкінечно, -
Похмурі хмарини укрили блакить
І вітер подув недоречно.
Оця надокучлива мжичка дрібна, -
Як мухи серпневі в кімнаті, -
Як пам'ятна змалечку пісня сумна
Про наші родинні утрати.
Вона прохолодна й густа, мов туман,
Іскриться на листі, на гронах, -
Мигтить, як забруднений пилом екран
Старенького дуже смартфона.
Накрапує, сіється, висне вгорі
Над садом кущами зарослим, -
Невесело в пору таку дітворі
І журно ще більше дорослим.
08.08.26

 оса влітає
 лупиться у скло
 минають спаси
 вицвітають квіти
 не спиться
 радше умирається
 в це літо
 усе для того
 щоби радісніш було
 воскреснути прозріти
 ухопити
 мить певності
 безпосередню ціль
 пісок що скрипне
 на зубах
 пил що вліза
 під нігті
 ще протяг звідусіль
 нервовий біль
 сигналізує
 ветхість ось
 хоча приціли збиті
 ніби
 в цім аналогія
 хоча не зовсім то
 чого хотілося тобі
 а все ж
 у кожнім слові є
 первинне
 щось цинічне
 мовби пророк
 із палестин
 чи одіссей
 який під час
 ніхто
 

Лука вогка та зелена,
Різнотравна і м'яка, -
Досі зваблює натхненням
Чуйну душу письмака.
Тут найлегше зрозуміти
Нині можете і ви
Всю безкраю ніжність квітів
Та піддатливість трави.
Тут роси краплини пружні
Лунко скапують з листків, -
Тут напрочуд добродушну
Дівку в юності зустрів.
М'ятна свіжість у долині,
Де в погожі літні дні
Мерехтять волошок синіх
Незгасаючі вогні.
07.08.26