В'язень мрій і невільник турбот,
Часто змінюю плани позицій,
Бо упертий у чімсь, як осот,
Піддаюся всьому, мов мокриця.
Одягнувши сталеву броню,
Захистившись од куль і осколків, -
Я надалі боюся вогню
Допомоги чиєїсь без толку.
Я донині не можу знайти
Порятунку від різних вказівок, -
Як до краю зміряти світи
І додому вертати з мандрівок?..
18.09.25

Ходу вповільнив і спинивсь
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
Йому дихнути не дає
І позбавляє сил
Дивитись на лице моє
І помочі просить.
Ще пам'ятаю, як туман
В очах його з"явивсь,
Як душу смерть взяла у бран
І понесла у вись...
17.09.25

Нетрадиційність нині в моді,
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.

Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.

О життя ти мойого -- світання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.

Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
Щастя ти найрідніша рідня.

Щебетання птахів, щебетання
Про найкращу весну у житті,
Трепетання сердець, трепетання,
Миті любощів - сни золоті.

Дивовижне імення літання -
Стану танго спонтанного крок,
Як відлуння кохання ві-тання,
Тане ельфів тантричний танок.

16-17 вересня 7533 р. (Від Трипілля) (2025)

Під сувору музику Шопена
Скаже хтось услід:
«Не повезло».
Ось і налаштовує геєна
Янголу-хранителю на зло
Печі, казани, вогненні плити,
Паливо, трійчата і багри,
Щоб мене у смолах кип’ятити,
Побажавши: «Пропадом гори».

Янгол у сльозах – йому ця втрата,
Як на охоронця, незначна.
Зграя вороння́, така завзята,
Щось до мене каркає вона.

Не на сніг, бо петрає в погоді.
Може, так вона пораду шле:
«Досить, не стенай, вмирати годі,
Не настільки вже тобі і зле».

Свиснув їм. І вся моя подяка.
Крилами махнули і знялись.
Осінь, як і літо, теж ніяка.
А бували кращими колись.

©  2009 – 2025

Перекреслений стежками
Викошений луг, -
Перечесаний вітрами
Верболіз навкруг.
Поруділі та вологі,
Стебла і листки, -
Обмочили звично ноги
І усі стежки.
Ще й туману довгі смуги
Глибшають щораз, -
І ні ворога, ні друга
В цей осінній час.
16.09.25

***
А від «охочих» дуже мало толку,
хоча і повечеряли вони...
чотири роки
буцаються во́вки
і одинадцять – виють барани.

***
А після європейського фуршету
нема чого боятися русні.
Окрім самої смерті
тільки черті
кремля і капітолію страшні.

***
А вельзевула, нібито, немає
і якось забувається, чого
у нашім краї
гадина із раю
сьогодні точна копія його.

***
А кацапня ще по усій землі
на щире слово лютим вовком виє...
рішили москалі,
що у кремлі –
засушений оригінал батия.

***
А свинтуса улещує боро́в
кривавою доріжкою... в натурі
агент Краснов
дурниці намолов,
але не визнає своєї дурі.

***
А годованці ситої Європи
по суті – п’яте колесо, гальмо
для автостопу,
заки остолопи
самі собі намилюють ярмо.

Однією тезою
А московіти все заборонили,
що у цивілізацію веде –
освіту, і культуру, і людей,
які самі історію творили,
долаючи свою нечисту силу
і очужілу маячню ідей.

09.2025

Вона приходить на світанні,
Коли іще дрімає двір, –
Коли ледь видимі останні
Вогні холодні зблідлих зір.
Вона замислено світліє
На фоні сірого вікна
І подає щораз надію,
Що стане ніжити півдня.
Щоб не томили інші справи,
Яких багато є навкіл, –
Вона зготує звично каву
І принесе її на стіл.
Вона уміє воскресити,
В короткій пам’яті моїй, –
Далеких днів безжурні миті,
Або додати трохи мрій.
Вона з’являється неждано,
Коли ще спить усе навкруг, –
І оживає невблаганно
В моїй душі натхнення дух.
15.09.25

Поки зором пещу виднокраї
Та гасаю по шляхах земних, -
Про полеглих завжди пам'ятаю
І щомить молюся за живих.
Бо, що справжнє, - те не затаїти
І несила втримати в собі, -
Тішуся, коли сміються діти
І журюсь, коли хтось у журбі.
Вмію серцем відчувати болі,
Вирізняти правду, чи обман, -
І не хочу думати ніколи,
Що байдужість душу візьме в бран.
14.09.25

Оповиває тьмою смуток
Усіх надій моїх вогні, –
У стан байдужості закута,
Хоча б сказала “так”, чи “ні”.
В моїй душі одні страждання,
В моїм єстві – лише любов, –
Яке потрібно лікування,
Щоб не скипала палко кров?
Всі почуття мої шалені
З думками нині в боротьбі,
Адже прихильності до мене
Нема ні крихітки в тобі.
Що буде складно жити в світі
І уявити я не міг, –
Говорять – гріх тебе любити,
Та не кохати – більший гріх.
Бо почуття не перебореш,
Коли життя сія й бринить, –
Коли кохання ходить поруч,
Коли в тобі воно щомить.
13.09.25

Темно і глухо навколо,
Тільки ступні аж гудуть,
Ніби нагадують болем
Ноги про зміряну путь.
Ніби усе, як учора,
Та не приймаю, мов дань,
Час, де не буде повторень
Жару і шуму світань.
Темінь укрила дорогу,
Тиша упала на шлях, –
Серце стискає тривога,
Душу охоплює страх...
12.09.25