Наче перший Адам підбираєш назви
Для відкритих речей - гадюк і лілій...
Забагато курного в землі вцілілій,
Щоб одразу скласти з піску всі пазли.

І тому вирушаєш ,куди добачиш –
Шлях до раю то черга з гробів і храмів,
Про яке каяття ти у черзі плачеш -
Все свідоме життя, то суцільна драма!


І не те щоби бог , як раптовий злидень,
Про відсутність віри в лиху годину -
Чи ще згадуєш ти- пересохла глина,
Про Творця до якого нема запитань?

В. К. Осиповій

За рікою, поза лісом,
Поле, всіяне залізом,
Ще шурхоче сумовито
До цих пір незжатим житом.
За рікою, поза лісом,
Воювати достобіса
Довелося з москалями,
Поки гнали їх у яму.
За рікою, поза лісом,
Досі видно слід замісу,
А підтоплений Демидів
Зіпсував там краєвиди...
30.07.26

Соломон Фогельсон (1910-1994)

Під зливу ввечері, ввечері, ввечері,
коли пілоти бити байдики приречені, –
приземлимось ми за столом,
щоб не скучати загалом,
і нашу пісню заспіваємо гуртом:

    Пора у дорогу!
    У далеч си́няву, си́няву, си́няву летим.
    Над милим порогом
    гойдну, вітаючи, крилом своїм.

        Нехай закине доля нас далеко, нехай!
        У серце тільки ти нікого не впускай.
        Пильную я строго,
        бо зверху видно все, ти так і знай!

Нам зараз весело, весело, весело,
чому ж на лобі, мила, зморшку ти накреслила?
Піднімем чарки, раз чи два,
за наші плекані У-2,
але – щоб завтра не боліла голова!

    Бо ж нам – у дорогу!
    У далеч синяву, синяву, синяву летим.
    Над милим порогом
    гойдну, вітаючи, крилом своїм.

        Нехай закине доля нас далеко, нехай!
        У серце тільки ти нікого не впускай.
        Пильную я строго,
        бо зверху видно все, ти так і знай!

Ми хлопці стріляні, стріляні, стріляні:
щоб не зурочили нас подруги обділені,
ми перед вильотом іще
їх поцілуєм гаряче́ –
і тричі плюнемо наліво за плече.

    Пора у дорогу!
    У далеч синяву, синяву, синяву летим.
    Над милим порогом
    гойдну, вітаючи, крилом своїм.

        Нехай закине доля нас далеко, нехай!
        У серце тільки ти нікого не впускай.
        Пильную я строго,
        бо зверху видно все, ти так і знай!

(2026)

Що є загрозою тьюторам* кліру?
Бо на початку ніхто не губився!-
В конях кінця, у потоках ефіру,
Не допускаючи в серце спіритів.

Втім миті меркли … жита колосились…
Потай загорнуті в ковдру яскраву,
Довго дивились на хвилі ковили
Аж до кордонів живої уяви.

Грані засяяли! – Довгі беруші
Випали разом із вух нездорових.
Межі! - За межами ребра і душі
Скоком помчали до днів загадкових,

Там, де дощі у паєтках загалу,
Гінкго гладеньке під небом похмурим
Поміж стовпами, в кордонах порталу,
Тихо гортають листи партитури

І
Вітчизна-мати не усім дається
і наша доля – на її межі
з ворожою армадою у герці
за наші нерушимі рубежі.
Вона живе у зболеному серці
і жевріє у зраненій душі,
не обіцяє золоті покої,
але не має рівної собі
на прапорі країни, на гербі
і на щиті, готовою до бою
у поєдинку з хижою ордою,
одна у цій нерівній боротьбі.

ІІ
Життя буває не таке щасливе
як має бути у краю моїм.
Все більше розумію інше диво –
«повітря Батьківщини особливе,
ніколи не надихаєшся ним».
Ніколи не надивишся у небо,
де сяє сонце... а коли дощі,
то аж тоді тікаємо мерщій
додому, за веселкою, до себе
за хмарою в осінньому плащі.
І осягнути це немає тями.
Що не подія, то комусь урок,
і що не безголов’я, то оброк
за овиди, що догори ногами,
за мову мелодійними словами:
копиця, перевесло, сніп, юрок.

ІІІ
Така моя омріяна Вітчизна!
Усе, що неймовірне, очевидне –
її широкі доли і гаї,
на кожній ниві буйні врожаї...
це і кохані очі – диво дивне
за обріями світла і пітьми,
уквітчане на ба́тьківщині тої,
що полонила, як були дітьми,
нев’янучою вродою живою...
.................................................
це наші оборонці і герої
на цвинтарі у кожному селі,
це сіль обітованої землі,
якою нас Всевишній удостоїв,
щоб нею подавились москалі.

07.2026

 політ джмеля довкіл граната
 у цім солодкім напів сні
 свати просили мама й тато
 дізнати
 а чи світить щось мені
 моя любов небесна та пихата
 я не подобаюсь її рідні
 це все хіба
 тому хто пише реп його читати
 хлоп’ята приязні дівчата
 на дні на дні
 не віланела не манірні танці
 не фам фаталь і голівудський сніг
 на чимось відпочатку
 мусиш знаться
 робити гроші ще робити їх
 як в армії приймають новобранця
 на що він здатний
 і який із нього зиск
 як маєш клепку
 не спіши тікати раптом
 чи прокидатись
 чи за щось у повний зріст
 відповідати перед кимось
 навіть
 інакше ти звичайний мазохіст
 у кайф тобі
 коли тебе ламають
 

Приснилася жінка безвісна
І щез надокучливий сум,
Бо в тиші почулася пісня
Та запах відчувся парфум.
Помадою змащені губи
Роняли усмішки й слова,
А очі дивились так любо,
Що обертом йшла голова.
Дурманило прагнення жінки
І тьмарився розум від чар
Допоки останню сторінку
Спання оцього дочитав.
29.07.26

Вже раки червоні і стало здаватись
Не купиш цілунку у чапель цибатих ! -
В серпневих стодолах омани
Лежать у коноплях прочани.

Люблю я їх комір крохмальний і ніжний
І жито в колоссі і камінь наріжний ,
І гілля айвове над дещо,
І чапель цілунки нарешті!

Прочани лежать біля срібних свічад
Чатують на мрії між давніх засад! -
Куди їм у час профанацій
Ховати себе від фрустрацій,

У водах, у землях, у хвилях вогню
Магічного світу і довгих рев’ю?

 стоять миряни
 і говорять щось
 наскільки щось це добре
 ти не в курсі
 а сам збирав би
 квіточки на лузі
 для милої
 котра іде ось-ось
 вельможні зверхні
 командори лож
 підносять тости
 у ім’я ісуса
 мій бог що знає всі
 мої аб’юзи
 він знає що мені
 казати тож
 цей вірш
 не зовсім вірш
 але провидь
 усе що відбувається
 неявно
 слова і тропи
 роксоляни ярославни
 під себе все
 згрібають вочевидь
 ісусові воно
 не дивно і тобі
 не дивно зовсім
 у мирській спокусі
 у цім шаленстві
 цім огні
 цій тузі
 

Традиційно графині з Ессексу
Відмовлялись від всякого сексу.
Хай пробачить Ессекс,
Але був таки секс,
Бо не вимерло графство Ессексу.

Уродженцеві міста Батумі
Гарантовано місце у думі.
Хоч у думі не дум,
Але кум таки кум
Коли він народився в Батумі.

Як податись наліво із Вінниці,
То не знатимеш, де ти опинишся.
Щоб не знати біди,
Ти туди не ходи,
А вичікуй погоди у Вінниці.

Вся околиця міста Обухова
Геть засиджена п’яними мухами,
Бо тамтешній пияк
Розілляв свій вишняк
І кайфують всі мухи в Обухові.

На збирання грибів на Полісся
Преться дідько, паскудний та лисий.
Хоче він, крім грибів
Щось урвати собі…
Дідька лисого вам, не Полісся.

 лови емоцію поете
 лети на полум’я свічі
 покинь усе що мало вмерти
 нехай палає і шкварчить
 у передмісті чи у центрі
 життя не вимага причин
 чимало є без тями впертих
 атож у тебе інший чин
 ти пам’ятаєш кожну ніч
 коли доходив ти до краю
 як безуму кивав навстріч
 кого осяяв чи затьмарив
 чи з ким рубався віч на віч
 хто вичерпався і хто зрадив
 

Лиш час німого супокою
Вповзе по гільзах у мій схрон,
То стане тиша після бою
Мене вганяти швидко в сон.
І в сні наївному отому,
Поміж обвуглених цеглин, -
Я побуваю врешті вдома
Якихось декілька годин.
І пригорнувшись до матусі,
Їй поясню на самоті,
Що підлий ворог вчора змусив
Нас розлучитися в житті.
"Вернися..." чую, - мати плаче
І сина просить довго жить, -
І дві сльози, мов жар, гарячі
Мене розбуджують умить.
Це сам заплакав мимоволі,
Але без спалаху ниття,
Хоч кулі знов гудуть, як бджоли,
Та пилом повнить укриття...
27.07.26

Теслярі із Антананаріву
Гемблювали і косо і криво,
Все валилося з рук –
Баобаб і бамбук
Із-за пива в Антананаріву.

Через джунглі до міста Кіншаси
Прокладали взимі теплотрасу,
Але спека була
Поза сорок тепла
Й теплотраса не йде до Кіншаси.

Інтернет відключили в Московії.
Московити не надто шоковані.
Розвели голубів
Та й радіють собі,
Що працює зв’язок у Московії.

 іще поет спішить біжить додому
 хоч літні грози поетична річ
 вода спадає з пліч тече за комір
 стікає по очах атож поет спішить
 сушитися спивати чай ожиновий
 який дружина заварила вже
 ну а якщо не має він дружини
 заварить сам чи джину споживе
 зігрівшись трохи переодягнувшись
 у лоджії чи то біля вікна
 дивитиметься як зростає суне
 між ним і світом сріберна стіна
 яка відріже всі обридлі звуки
 шалених діточок хльостких мамаш
 молодняка який гарчить з докуки
 зо всіх легенів на панельний антураж
 собак яких припнули та й пішли десь
 на пиво чи напої прохолодні
 а пси гарчать і скавучать і виють
 від розпачу на синь небес безодню
 

Триптих
Художнику Ярославові Саландяку
1.
Ти намалюєш музику, як діву
з обличчям, розпашілім на вітрах,
і з усмішкою, що не облетіла,
і з косами, жвавішими од трав.
Вдихатиме та музика на повні,
і груди будуть легші од пір'їн,
як фарб, учора куплених за кровні,
не пошкодуєш їй під передзвін
прожитого прожогом, та живого.
Удвох ми це почуємо з узвиш,
коли вона наблизиться до Бога,
та музика, якій…
життя даєш.
2.
Ах, не почують музику картини
оті, кому мистецтво геть вторинне,
або його знавці, що так зазнались,
аж мимоволі стали позосталим? —
гукнеш в обличчя спокою й дотямиш,
з якої незасипаної ями
угору пнуться всі твої образи.
І скажеш тихо: з вирви й сам вилазив
у скруті гарячковій і пекучій.
А вже тоді мені картину вручиш:
ану послухай, друже, увертюру,
як діву у неспокої похмуру,
що усміхнеться все ж бо як Джоконда
через віки, якщо вже не сьогодні...
3.
А за вікном уже не сонне місто
злетить у тан, у велемовний тан.
Коли йому ні солоно, ні прісно,
з рутини все ж виточує талант
буяти безупинно і яскраво.
Цю вдачу рідного ти знаєш і
малюєш увертюри, Ярославе,
на всіх вітрах і в полум'ї живі
та за пташині оклики ніжніші.
І безсумнівно — музику твою
я завтра одягатиму у вірші,
якщо росу думки мої зіп'ють.
А місто, світанковій барві вдячне,
до музики дослухається теж,
що з волі Діви* вічністю означить
твій геній, друже, й вулиці без меж…

*Матері Божої.

Повіки важкі від безсоння
І очі набряклі від сліз,
Бо ніч у підвалі бетоннім
Посеред візків і валіз.
Утомою пройняте тіло
Зрадливо німіє й гуде, -
Набігався вниз очманілий,
Щоб тісно присісти хоч де.
Набридло роками страждати,
Шукати безпечніший кут,
Але ж десь на фронті солдати
У скруті ще більшій живуть.
Не ремствуй на вигляд негідний,
Бо нині не те ключове, -
Яке іще щастя потрібно,
Коли твоє слово живе?..
26.07.26

Гриць із малечку марив Мальдівами,
Та спізнався з облесними дівами.
Гриць до решти на дів
Усі гроші подів
І не марить відтоді Мальдівами.

В сучки знатної із Цинциннаті
Народились круті цуценята.
Власник радий, як слон,
Кожен цуцик - мільйон,
Буде свято на весь Цинциннаті.

На базарі у Коста-дель-Солі
Продавали старі бараболі,
Огірки-жовтяки,
Перемерзлі грушки
І фасолі – у Коста-дель-Солі.

А туристів із Вануату
Ізолюють в окрему палату,
Бо поїли усіх,
Хто сховатись не встиг –
Так заведено у Вануату.

Нещодавно під острів Сікоку
Припливло щось незвичне, нівроку
Чи бичок, чи кефаль,
Чи п’янющий москаль
І настрашені всі на Сікоку.

Про виделки з мельхіору
Говорили у вівторок
Серед грудня в час мінору
Марафону і коня,
У горі з рахат лукуму
Ковдрам ребра розминали,
Міцелярною водою
Обливались серед дня.

Мовчазні були заплави
Збайдужілого фольклору -
Не знайти серед несплячих
Непідробних справжніх дум

Де далеко до аптеки
Від широкого загалу,
Де запалює надвечір
Світ дешевий шоу- рум…

 риби на морському дні
 очевидні або ні
 їх вивчає гуманоїд
 у підводному човні
 електронні шпигуни
 на війні як на війні
 тільки нам все не до того
 при сезонній метушні
 нерви заморочені
 у коробці черепній
 школа і футбольне поле
 в тіні пияки журні
 помаранчеві огні
 сморід гази вихлопні
 переживемо ще скруту
 будь зі мною вір мені
 в однині чи множині
 взимку влітку й восени
 а за парком супермаркет
 повно всякої фігні
 вечір ніч а далі сни
 дивної старовини
 їх нема як розгадати
 ключ пропав атож
 ізник
 

Нема підстав, як і причин,
Клясти погоду, -
Бажане сонце з-за хмарин
Завжди виходить.
Невдовзі вітер віднесе
Важкі хмарини
І стане чистим небо все,
Як і донині.
І знову буде ясний день
Тобі на подив, -
Отож мені не теревень
Про непогоду.
25.07.26

Є потреба бути-вщухнуть
І тріпочучи зомліть ,
Духи злого нарікання
Дичиною захопить.

Розчепірь-но пальці щему,
Прикуси язик скорбот,
Видирайся на ґорґоші*
Батька збуджених спільнот!

Загелгочемо над яром,
Підбадьоримось бігцем,
Ясновидною луною
Душі клякнучі натрем!

Досить хвилям під Хароном
Посміхатися,тремтіть,
Весла брати до полону,
Від трагедії дуріть.

Тож позбудемося браття
Світу гострої коси -
Мрій розпалимо багаття
У невисохлій росі …

 у нього ризики і квоти
 роботи завжди є турбот
 він зовсім і не проти
 лише би тільки
 відповідно до зусиль
 не птах що у твоїй руці
 не менеджер
 все на автопілоті
 у світі цім
 під брамами вітрів
 знайти іще слова
 у римі прозі
 ніколи не буває вдоста слів
 між часом простором
 і перемінним
 плином усього
 оці питання лиш
 без відповіді змін
 кому потрібен
 людський біль
 за що його
 дедалі більш
 

Сяйвом яскравим сяє
Місяць вночі над гаєм,
Звідки прозорі тіні
Пнуться гуртами нині
Та до світання блудять
Лугом росистим всюди -
Де сінокосів свіжих
Запах легені ніжить
І де цикади співи
Вміють давати привід
Щиро радіти світу
І розбуялому літу.
24.07.26

На одному з вулканів Туреччини
Продавалася лава розпечена.
Хто хотів - купував
Шашлики готував
Й дивувався природі Туреччини.

На стежині гірській у Тібеті
Альпіністи зустрілися з єті.
Разом їли й пили,
Разом в гори пішли
І нема нині єті в Тібеті.

Троє мачо під Тегусігальпою
Ром пили чималенькими гальбами.
Грінго точно би здох -
Мачо пили за трьох,
Бо зросли під Тегусігальпою.

Чорногуз, задерши дзьоба,
Щось стрекоче у гнізді,
Лиш не мукає худоба
У хліві, як отоді,
Коли мали на хазяйстві
Поросят, курей, качок
І в домашнім господарстві
Копирсався наш гурток.
Бабця, мати і я, звісно,
Зранку бралися до справ:
Хтось, наспівуючи пісню,
Огородину сапав.
Хтось кормив свиней і птаство,
Хтось на випас гнав корів, -
Ніби я в казковім царстві
Бути в дні оті зумів
Тут, де знов задерши лоба,
Помічаю, мов тоді,
Що знайомий бусол дзьобом
Радо клацає в гнізді.
23.07.26