Пам’ятаю тебе, абрикосовий дух серед липня,
Як тремтіло на протязі діло натруджених рук —
Левітація літом завжди буде смерті подібна,
Ніби дощ середмістя у збурений Бург чи НЕбург…

Ну і хай! Смерть раптова і ходить щоденно за нами,
Наче місяць з-за обрію тиші — весела, хмільна.
Все моє, що допіру забарвлене часу дарами,
Ще на східцях до Неба живе в сподіванні добра.
Нагідки і лебідки, коти — майже все і найліпше,
Що бажав несвідомо, невтомно — пусте, не нове.
Закопти-но на ранок мені мої вікна густіше,
Щоб нарешті потрапити в край там, де Раста живе…

Щуляться під вітром осокори,
Осінь тче із листя килими, -
То мовчиш, то знову щось говориш
Про стрімке наближення зими.
Ось вона завіє всі дороги,
Землю заховає в білий сніг, -
Тільки осокори чорноногі
Будуть чатувати сум доріг.
Та не бійся довгої завії,
Що невдовзі принесе зима, -
Тих, що серцем інше серце гріють
Хуртовина зовсім не займа...
12.10.26

 часу дрібʼязок все що лишилося
 змарнувати його нарешті
 ми зійшлися і розійшлися ми
 в розподіленій цій мережі
 всяк за своїми снами і віршами
 небажаннями снів і віршів
 недовірив і недовірився
 недорадив
 і недовтішив
 із бажаннями із найкращими
 оминаючи різні терни
 полюбовне
 темне пропаще
 поглинає холоне
 терпне
 

Сталось так, як сталось,
Сталось так, як є, -
Те, що відлунало
Спати не дає.
Де отой звукопис,
Що два серця грів, -
Залишився попіл
Від гарячих слів.
Та його розвіють
Дум моїх вітри,
Що, неначе мрії,
В'ються догори.
Пам'ять не згорає
У вогні ночей, -
Сльози не сховаю
По кутках очей.
Час загоїть рани,
Зникнуть сум і щем,
Бо прийдеш ти зрана,
Звеселиш дощем.
І розквітнуть квіти
В серці без тривог, -
Будемо ділити
Радощі на двох.
11.10.26

На вакації до Печеніжина
Позбирались дівчата розніжені.
Кожній з них догоджай,
Хлопа в ліжко давай –
Та пішли вони із Печеніжина.

В політичних структурах Одеси
Просувають чужі інтереси
Про грузинське вино
І московське лайно
І цілком ігнорують Одесу.

На сільському ставку у Базалії
Влаштували змагання на баліях.
Той, хто дно провалив,
Той і виграв заплив,
Бо ставок мілкуватий в Базалії.

 безперечно святково
 і пристрасно
 хоч би навіть через утому
 підноситься географічне
 топонімічне тобто
 при своїй винятковій митниці
 пан матвій звісний
 всім вам відомий
 головне не питай ізвідки
 і хто він оце
 і чого він
 ні трикрапковості
 ані окличності
 не потрібно при цім анікому
 припусти на підставі
 швидкості
 що столиця його житомир
 пуп земний
 для усяких дітей війни
 що агонізують натомість
 у чернігові чи у вінниці
 але марять
 житомир
 житомир
 

За межею літа -
Осені пора, -
Прохолодний вітер
І земля сира.
Жовтий лист кружляє,
Падає до ніг, -
І жура безкрая
Стала на поріг.
Потьмяніли барви,
Стихли голоси, -
Дощ змиває фарби
Літньої краси.
Затягнуло небо
Сірим полотном, -
Маниш ти до себе
Кавою й теплом.
Через пишну вроду
І манливий стан,
Відійша негода
Вмить на другий план.
Хоч надвечір осінь
Тче туман густий,
Є на серці просинь,
Поки поруч ти.
10.10.26

— Що до пояснення ранку звитяжного
Лису шпаркому у сутінках вечора
Станє зі мною дзвеніти розважливо
Епосом скіфів пательня розпечена.
Контур егрегора часу прадавнього
Темне минулого - зваба незвідана,
Болотоходами стежка уславлена
Долі забутої, що недоїдена.

Звірі – тварини у хащах малинових,
Блискавок сріблястих, рік розгалужених
Так як і ми у степах стеаринових
Збуджених розумом, сумом придушених
Парки, русалоньки , сяяння рейнджера
Селезня-велетня, сходинок глиняних
В прагненні ранком швидкого гейм-чейнджера
Обраних часом обніжків нестриманих

 іще палітурка сезонна
 при вогкій стіні цегляній
 у досвіт
 фабричні освітлені вікна
 залізнодорожні вогні
 і цвинтар за переїздом
 останній притулок мерця
 під ґрунтом жорстким
 що каміння і глина
 і вічная памʼять оця
 й попри
 асфальтом розбитим
 розношуючи дермантин
 сповзаються
 до робочої зміни
 тіні одноманітні
 до холодних цехів
 і каптерок
 в переробці брудних мастил
 до смердючих друкарень
 і пошти ген
 доставки газет і листів
 до будь-яких дір промислових
 бюро і контор убогих
 із їх прибиранням
 хлорованим
 до лікарень і стоматологій
 зі страхом і болем їхнім
 болотним відтінком штор
 кипʼятити чаї
 працювати щось
 непоспішно
 ретельніш
 суворіш
 

Від листя, очищена вітром, дорога
Блищить під ногами, як вимите скло.
Від ранньої стужі зростає тривога:
Чи встигну догнати минуле тепло?
Воно уночі подалося в безодню
Оту, що стіною оточує ліс,
В якому шукатиму в дні прохолодні
Тепло межи сосен, дубів і беріз.
А, може, я просто спинюся край лісу,
Гілля назбираю, вогонь розпалю,
І холод помалу впаде, мов куліса,
На землю, яку я до болю люблю.
Багаття зігріє долоні і небо,
Де плавають хмари, неначе човни, -
Минулого літа шукати не треба -
Воно задрімало в мені до весни.
09.10.26

                        І
Розбійники з великої дороги
трамбують меншу із усіх боків,
ніде не припиняються тривоги...
ніхто не кликав їх, а хто привів
неважко здогадатися – це строгі
третейські судді – жупел демагогів
у вигляді ґарантів і братів.

                        ІІ
Великороси люблять малоросів
і люблячи, звичайно, кожен б’є,
аби як і вони ходили босі,
зимою гартувались на морозі
і не претендували на своє
на берегах Дніпра, Сули і Росі.
Такі вони, язичники-пани...
розп’яти Україну – їхнє кредо
і це не міф, не байка, не легенда,
що їхній бог на капищі війни,
підв’язує закаляні штани
і йде позаду, а не попереду.

                        ІІІ
А малороси мають свій девіз –
терпіти, поки раша їх подоїть,
і доїть, наче сидорових кіз
у хвіст і гриву та зганяє злість,
коли вони на суржику глаголять.
Своє коріння забуває молодь...
....................................................
ой люди, люди, боляче до сліз
і гидко... гірко, гірко! –
                виє проблядь.

10.2026

У вогняні знемоги дні - провіщені, наснажені,
залюблені в меди життя - відроджені і ти, і я.
Це дивний збіг, як оберіг, як долі сміх, дороги біг,
де понад сни - лади струни, і з пелени - синь далини.

І лине буднів тятива туди, де пісня горлова,
де літ неспішних тане лік, і з небом тільки ми повік.
І у собі, у цій добі, цілком земні, життям нові -
ми подихи височини над плесами старовини.

Врочисті ноти світові, наспівані, даруй собі,
бо то не бог, не долі смак, а ми самі обрали так,
бо перекочує жива мелодія тремкі слова,
бо днів коротких - ярий лік, і з небом тільки ми навік.

 що сказати що написати друже
 чи дістались ми суті й тиші нарешті
 або нами оволоділа байдужість
 хоч ми і продовжуєм вештатись
 цими вулицями та майданами
 веселощами у примарних мандрах
 чудуванням чуттєвим у розкошах
 бодай на хвильку отож-бо
 і христос приглядає за нами
 чи хто у піжамі строкатій
 претендує несе її стяг немов
 на пожовклому тлі бездумному
 все в тій самій намоленій хаті
 час від часу незламно знеструмленій
 при багатті жовтневім агов
 помережаним снами примарними
 ледь інтимними інколи інде
 

Заховалася в гущі туману
Тьмяна постать висока твоя.
Залишилося в серці, мов рана,
Повне ясного світла ім'я.
Час стирає деталі та риси,
Забирає у вирій літа, -
Я благаю тебе: озовися,
Розімкни жданим словом уста.
Розпливаються тіні в тумані,
Приголомшує тиша німа,
Видивляюся вперто Світлану
Там, де звуків ніяких нема.
Хоч імла усе більше густіє
І за обрій тікає тепло,
Не зникає на зустріч надія,
Попри все, що між нами було.
Бо кохання - вагоміше слова
І міцніше столітніх дубів, -
Наша зустріч відбудеться знову,
Почуттям присягаюсь тобі.
08.10.26

Немов на нитку чисті перла,
У ряд нанизую слова
Про те, що щирість не померла
І віра в щастя теж жива.
І кожен звук, і кожна фраза
Тримає в пам'яті тепло
Тих гарних днів, коли нам разом
Повсюди сонячно було.
І хоч тепер між нами відстань,
І оповитий млою час, -
Моя любов будує пристань
Для нерозлучних більше нас.
Ціную мить, що серце гріє,
Плекаю спогади святі,
Бо, поки є любов і мрія,
Стає відрадно у житті.
07.10.26

 натуралісте
 йди в дива
 і видива осоння
 де листя облітає із дерев
 у сірій зоні
 чи у мертвій зоні
 яка різниця хто
 і чим живе
 ретельніші думки
 мов у дорозі
 у церкви що на косогорі
 сяє хрест
 у жоднім ракурсі
 не театральний жест
 ідилія комусь
 і меланхолія при дозі
 черлені мальви дві
 за ними трави
 за ними квіти
 блякло-голубі
 ворони
 сіро-чорні кралі
 в любові а не то в журбі
 твій текст утім
 у жоднім разі
 не повчальний
 твої рядки
 що золоті зірки
 на полотні небеснім
 лагідно хупавім
 

Поки поети клеплють вірші,
В городі розкошують миші.
Усе погризли залюбки –
Картоплю, моркву, буряки.

Вони гризуть усе по праву –
Вони господарі в державі,
В їх розпорядженні город,
Допоки пестить їх народ.

Ані туману, ані вітру
Побіля сонної ріки, -
Дух луки множиться в повітрі
На запах прілої луски.
Густіє темінь над водою,
Птахів стихають голоси, -
Трава хизується красою
Голубоватої роси.
Земля вдихає прохолоду
Та налягає сон на світ, -
Лиш місяць дивиться на воду
І лукам мовчки шле привіт.
06.10.26

 поза вічним і тойбічним
 позираючи до тем
 що відмічено загальним
 нехімічним олівцем
 подорожі та їдальні
 світлий зустрічі момент
 і за певний час прощальний
 щем а може і не щем
 де улюблену трикрапку
 у кінцевому рядку
 треба чи не треба
 ставлять
 звичкою чи нашвидку
 і врочисто обіцяють
 списуватися щораз
 забуваючи звичайно
 геть з очей
 на серці вальс
 всяко щиро і сердечно
 оум мані падме хум
 хтось тебе кохає десь там
 нагорі чи наверху
 

І
Троє тезок, різних іпостасей
в різний час, плюючи на закон,
і тому однакові наразі
в образі із арії паяца, –
як нікому не віддати трон,
на який вилазять самозванці,
типу кайзер, швондєр і Нерон.

ІІ
Найсучасніше народне чадо
зайві пару років має владу
і завищений авторитет
та офшорну суму на фуршет,
вочевидь, за героїчну зраду,
що утне його імунітет.
Та незамінимий у колоді
королів, тузів або шутів –
копія владіміра й володі
що давно відомі у народі
як почвари, що лякають світ,
невмирущі чахлики боліт,
персонажі шоу і пародій
на сліпих поводирів еліт.
Куці недоумки і раніше
повертали на круги своя...
квака-задавака має інші
плани у фіналі житія
і себе любитиме найбільше
найвеличніше і найсмішніше, –
подивіться, ось де я... це я!

ІІІ
Уявило жабеня лупате*,
що воно Мойсей і фараон
і дешеву шкуру рятувати
має не воно, а депутати...
але знає мільйонер-міньйон,
що колись приречений тікати
як не за кордон, то у полон.
Чуєте? Кричить Наполеон:
– Май своє, коли немає ради...
....................................................
не чекай печалі і жури
від непоправимої утрати.
Не врятують коміка ґаранти
за його одежі машкари.
Та і їх пора у шию гнати,
ой пора, до гіршої пори.

10.2026

Випростались вечір і ворожка,
У невідворотне задивились,
Апостилем збляклої волошки
До стебла закляття долучились,

Наче крила райдуги під небом
Уночі, як сходить новий місяць,
Підкорившись скелям хвилі Ґеба*,
Щебетом зручного компромісу…

Чи прикрасять зиму кришталями
Гострі зуби велетнів скелястих,
Берегів, що зріжуть рискалями
Між зозуль гучних і попелястих? —

---------------------------------
Руки-крюки, колесо ридвану,
Коло крейди і кавказький вирій**,
Бузина городом до лиману,
Дядько дідьком у пораді щирій…

За зорями звіряюся вночі,
А вдень завжди за сонцем курс тримаю, -
В моїй душі палає дві свічі -
Любов до мами і любов до краю.
Вони горять, як предків заповіт,
Вони для мене - крила і коріння, -
З любов'ю тою я прямую в світ
Попереду нового покоління.
Оцей вогонь не згасне крізь роки,
Він світить тим, хто йде за мною слідом, -
Пишу ним долі світлі сторінки
І забуваю про жалі та біди.
05.10.26