Зоряниці марніють тоді,
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
Мерхнуть сумно вогні зоряниць,
Попишавшись удосвіта цвітом, -
Коли я вже лежу горілиць,
Усміхаючись сонцю і світу.
30.04.26

 ми переважно сумні
 віриш у це чи ні
 нас переважно не пре
 ні депардьйо ні маре
 і гороскопи не суть
 хай вони інших несуть
 рифами сірих діб
 де заробляють на хліб
 як повелів отче наш
 там у неділю дренаж
 танці у напів сні
 флуоресцентні огні
 знижки для ширнармас
 патос у повсякчас
 наче китайський клей
 жодних реально ідей
 як пережити життя
 чим не імпонує кутя
 втратити чи не знайти
 і насамперед хто не є ти
 

Земля здригалась доокіл,
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпі́л,
і люд нажаханий в підвалах.

За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
ховали вбитих безневинно.

В дворі церковнім – свіжий рів,
одна на всіх могила спільна,
куди без міт чи номерів
в мішках тіла вкладали щільно*.

Гарматний гул слова глушив,
і вітер гаром дув отрутно,
й священник встигнути спішив –
збивався і бубнів ледь чутно.

Здіймалась в небо чорнота,
гнітився храм в журній оздобі,
і навіть Смерть сама – і та! –
схилила голову в жалобі.

* Під час окупації в місті Буча, на території храму Святого Апостола Андрія Первозванного та Всіх Святих, була братська могила, де було поховано кількасот людей, загиблих від рук окупантів. Зараз тіла перепоховані, а на тому місці встановлено меморіал з іменами загиблих.

30.03.22

Апельсинний Кратін*
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.

По дахам вже біжить
Вкрита золотом зламана вічність -
Відповідність почутому
Марна без Божих щедрот!
В тонкономі** залиш
До часу певну психоделічність,
Легковажній Ерато
Заклеївши збуджений*** рот...

Мов сонця промінь із туману,
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
29.04.26

 о так до ітаки
 у напрямку линуть
 одіссеї чи амфори
 руни і тіні
 безпілотні літаючі
 пилососи усякі
 бо там є ставки
 є синки телемахи
 благородне блакитне
 телебачення мариво
 і ліси за грибами
 ліси
 є наїдки прадавні
 напої правдиві
 геть не треба зусиль
 щоби покуштувати
 поспівати і хапнути
 біль
 ще трапляються файні
 кралі звіяні вітром
 і жінки поміж ними
 знаходяться навіть
 

Вічний сум на образа́х.
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:

«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
йди до Господа вітати*.

Ляжеш в землю, а затим
стріне Бог тебе гостинно...
Як постанеш перед Ним,
заспівай Йому, дитино.

Хай би голос твій лунав
і для Бога, і для світку...
А щоб Він тебе впізнав,
я вплела у косу квітку...»

*вітати – гостювати

18.06.22

Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!

Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
Під чорним пером еманацій!

Навіщо ж, навіщо прадавнє між них,
На тлі десяткового дробу
В кошлатих купальниках збуджених бліх
Торує в майбутнє дорогу!?

Мигочуть дні, мелькають тижні,
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Живу на зло усім недугам
І всупереч тяжким рокам, -
Буває, гнуся від потуги,
Але зарано ще на злам...
28.04.26

Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.

Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Й страждання приневоленого тіла.

Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»

Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
розпростався журавель.
Він із сумом зирить в небо,
сам би влився у той ключ.
Та повік стояти треба,
як у небо зір не луч.
Може, прийде хто теперка
під ці вербоньки старі...

І гойдається відерко
над криницею вгорі.

21.09.22

Хто постіль розстеляє?
Хміль чи боги?
Вівчар блаженний ?
Мармуру жарина?

Бажання, сенс,
Питоме животіння,
Маяк в молитві
Поблизу дороги?

Коти лежать
Вже покотом під кленом
Чекати щастя? - Тут!?
-Ой хлопче, дуже треба!

Стихії слухати
Під поліетиленом,
Ховати ружу
Від пітьми Ереба?
________________

Що відділяє нас від плину часу?
Від вітру … снів …
Корогви плом’яної -
Можливо поліноз до лемонграсу,
Чи звичка до надії різдвяної.

Там немає ні вікон, ні стін,
Ні упертої в небо покрівлі, -
Тільки плач господині, як дзвін,
Плине світом від рештків будівлі.
Там немає нічого уже,
Крім побитої цегли і тиньки,
Які сумно щодня стереже
Від біди збожеволіла жінка...
27.04.26

                    І
Повільно не вмирає Україна
і поки ще воює, то жива,
та марно не міняємо слова
позиченого у поляків гімну,
аби не в’яла слава бойова.
Коли усе покладено на карту,
цей засіб оправдовує мету.
Сакральне слово дорогого варте,
що патріоту додає азарту
у боротьбі за воленьку святу.

                    ІІ
Майбутнє покоління землеробів
не буде мати простору без меж
і часу на життя не буде теж,
допоки ми підніжки у холопів.
Дух вольності у нації не щез,
та мусимо освоїти лікбез
по вишкілу радянських остолопів...
............................................................
Живи чи сто, чи вісімнадцять років,
а довше тільки в пам’яті живеш.

                    ІІІ
Мине весна, за нею красне літо
загляне із туману, непомітно
зайде у гості осінь і зима
ще завітає, може, й не сама,
а з переможним святом новорічним...
................................................................
на жаль, безсмертя поки-що нема
на цьому світі і на тому, звісно,
якщо не заслужили на довічне
і душам не загрожує тюрма.

04.2026

 хотів би обійняти друзів
 яких все менше рік у рік
 щось відкладав усе не встиг
 сказати
 наче би не мусив
 повіщо врочити
 загин загуба згин
 усякий в космосі своїм
 можливо ще когось
 твоє розважить кукуріку
 можливо більше ні
 бо на війні як на війні
 слова незнайдені
 вони
 безглузді
 

ти знову бігаєш по колу
і бачиш спалах у вікні
який збігає по стіні
в кімнату тиху , захололу
де вже шукає валідолу
рука для серця у борні,

щоб стати враз котигорошком -
вождем цигарок і котів
і екзорцистом для кротів -
виблискує в макітрі ложка
і вабить піч старих чортів...

мабуть жалітися не треба
душі на бабу кам’яну,
згадавши сиву давнину
думок, що линуть до Ереба
і в ширину, і в глибину ,
і опускаються все нижче

в пітьмі Північний вітер свище…


150623

Весляр потребує репостів,
Крізь поклик землі забобонів,
Пройдисвіти точного зросту
Йому тут плетуть котильйони.

На юті рожевім – наяди,
Легкі зрозумілі, як полька,
Йому віднайдуть тут розраду
В пухких апельсинових дольках.

У трюмі – корогви і вівці,
Які підкоряються горну,
Як сага про райдужні східці,
Що врешті ведуть до попкорну

Й Гелени Рейвенклов** в тандемі
Історій готичного штибу,
Що вкрала чужу діадему
На користь видовищ і хліба…

Не стримать років цибатих,
хоч долю скартай саму...
Я знову у цих пенатах,
як декілька літ тому.

Ні смутку, ні сліз, ні горя
і нібито входжу в раж...
Грайливо іду вздовж моря,
рипить черепашник аж.

І сонце пливе привільно,
і берег стягнувсь, як джгут,
а я роздивляюсь пильно –
змінилось чи що ще тут.

Убогі такі ж пейзажі,
вітрів степових крутіж,
такі ж галасливі пляжі
і люди довкруг такі ж.

Наметів рудаві стріхи,
обскубані деревця.
І море близьке і тихе –
ні хвильки, ні гребінця.

Докучні снують торговці
і діти навкіл вищать.
Пацьорками на вірьовці
бички, мов тріски, висять...

Куплю собі пляшку пива
і вип’ю з жаги натще.
В Щасливцеві* – мить щаслива!
Я, мабуть, приїду ще.

*Щасливцеве – село в Херсонській області, популярне місце пляжного та лікувального туризму

10.08.21

Над містом ширяє пронизливий вітер
І вправно висвистує тужний мотив
Про те, що знедавна безсилий зловити
У хмарках рухливих проміння масив.
Немає тепла, хоч вже травень надходить
І грак у дуплі вже гніздо навіть звив, -
Спинилася в зрості й цвітінні природа
І жде, коли вщухне вітриська мотив.
26.04.26

За обрій сонце упало втомне.
Дрімала в тиші загусла ніч.
І стигло небо – тяжке й судомне,
звисали хмари з похилих пліч.

Рябіло море в сріблястих брижах,
і мов наяди з нічних глибин,
скакали тіні на скелях рижих
і скубли пасма гірських чуприн.

А ти хиталась на хвилях пінних,
зухвалий вітер тебе гойдав,
і хтивий місяць з-за скель камінних
вставав навшпиньки і підглядав.
 
Неслися скрики здаля відчайні,
витав над морем веселий сміх,
а в небі зорі мигтіли сяйні
й спадали блиски, мов дощ зі стріх.

Тихенько хлюпав прибій пестливий,
коханцем вітер довкіл снував,
а я мовчазно сидів щасливий,
тебе ні трохи не ревнував.

30.05.21

Лише ранком у ворожки
Золоті крадуть гриби ,
Лише гудзики і брошки
Тут готують до сівби,

Лише шерех чують бджоли
Про фізичну суть єства*,
Лише ковдри, лише змови
Там, де стежкою жорства.

Драфт не будь до нас жорстоким!
Будь як репліка часу!
Для помірно одиноких
Бережи свою красу!

Бо як змовкнуть колотушки,
Жир заллє очей ліхтар,
Знову мухи-цокотушки
Стануть збурювать узвар.

_______________________
Чорне віяло і вітер,
Сонця жовтий промінець,
Лише ранком у ворожки
Зводять смуток нанівець.

Багровою млою затьмарена далеч,
Спалахує сумно щомить небосхил, -
Знялася у небо налякана галич
І в паніці каркає гучно щосил.
Гірке та солоне повітря гаряче
Вдихаю натужно і кашляю в млу, -
Від болю терпкого кривлюся і плачу,
Та ще палієві прокльони всі шлю...
25.04.26

 не казка і не зовсім каско
 ішов містами чоловік
 в його лиці минулий вік
 хай мовить ізнічев’я маска
 пейот не модний аяваска
 барменці кине інший фрік
 у нього є такий барвник
 будь-що опісля нього вакса
 ретельніш вибери момент
 загальний не національний
 слів віртуозний екскремент
 шалена зустріч на прощання
 розчарування вибачай-но
 усесвіти ущерть ущент
 

 не продирався у достойники
 ніяк
 роздаючи і душу й тіло
 належний кракелюр і краков’як
 іще неподалік щось прилетіло
 в думках твоїх лютневий одинак
 яке комусь узагалі є діло
 ти не мудри
 замри а там умри
 забудь про цінність і безцінність
 нема безвинних є повинність
 і танці
 ті що раз-два-три
 музики грають
 чом не грать музикам
 їх рухи вивірені
 випий та іди
 не зна куди
 о що казать
 усім-бо
 

Знову в грудях б'ються хвилі
Потаємних почуттів, -
Знову в серці дух і сила
Вічних мрій і кращих слів.
Знов, закоханий по вуха,
Вірю в сяючу зорю
І вином не повню кухоль,
І знедавна не курю.
Щодоби частуюсь чаєм,
Хоч за це беруть на глум, -
Ну, і що, коли кохаю,
Ну й нехай, якщо люблю.
24.04.26

Ти не прийшла...
А я чекав тебе.
Я стільки усього́ хотів сказати...
Стьмяніло швидко небо голубе
і дощ почав холодний накрапати.

Та я чекав.
Вслухався в голоси,
вдивлявся в лиця, як у вічні міти.
Минули всі і терміни, й часи,
і недоречно виглядали квіти.

Ти не прийшла...
У серці – тужний щем.
Тяглись думки тяжкі і навіжені...
Холодний вітер шибонув дощем
і сліз гірких сипнув мені у жмені...

19.11.22

 вивчав місцеву фауну і флору
 захоплювався краєвидами
 хотів
 закохувався ще у неповторне
 і просльозився декілька разів
 о донно анна
 потяг порух промах
 що вірші незатійливі мої
 і що чуття
 вам необов’язкові
 о так
 на фоні далебі казковім
 як є заскоченім
 на слові
 далебі
 

Я й замолоду не відзначавсь красою.
Тож і на старості не скаржусь на літа:
Не так вони погарцювали на моїм обличчі.
А от як бачу тих, з ким і стоять колись не личило,
Туга такою млостю серце огорта,
Немовби хтось знічев’я замахнувсь косою.
Крізь землю провалитися готовий,
Коли на запитання: «Пізнаєш?»
Усереч безпам’ятству кажу: «Авжеж!»
Не в змозі вимовить правдешнє слово.
Жінки - красуні! Засвоїти б це нам, чоловікам,
То, може б і красі, неоціненному дарунку на цім світі,
Як Сарі, Господь додав би ще й жадане довголіття...
...Щоправда, молитися б годилось, як батько Аврагам.

Через стишену дорогу
Неквапливо вечір брів
І стелив собі під ноги
Довгі тіні яворів.
Він топив у видноколі
Сонця схилене чоло, -
За собою вів із поля
Сірі сутінки в село.
Підіймався вище місяць,
Став поблискував сріблом, -
І красивішого місця
Нині в світі не було.
23.04.26