Квітка вишні крізь промінчик,
Dream by day*, де сяє драхма,
Ялівець, комар ,камінчик,
У кущах ожини -Яхве -

Сподіваюсь то не Сирин*
У обряді піднебесся -
Архетипи зрозумілі
Лише там, де крига скресне!

Там, де дивне справжнє ліпше
Стане зрештою учора,
Наче збурена Cамсара*
У полоні фа мажору,

В сяйві днини крізь завісу*,
Що розірвана на двоє,
Де людина глиновмісна
Перетворена на зброю…

Забери-но від мене байдужості сіль-
Розсипати позаду, чи сіяти поруч -
Ось росте конюшина під ноги праворуч
І горобчик ховається ранком у хміль ,
Щоби легше було витягати зі скронь
Думку довгу марку у зростаючій болі ,
Наче казку для тих, що шукають в стодолі
Ворогів і ведуть перехресний вогонь
Серед цифри сухої, у стані чужих
Аутистів, знайшовших себе у TikTok(у)
В конюшині праворуч, не далі півкроку.
Де твій син? - Нерухомо в могилі лежить!

Пом’яни нашу землю у царині сну -
Їй хотілось дітей і розумних і щирих,
Ніби тих, що під склом ідеальним курсивом
Вже в реєстрі у списках на довгу війну.

Що лишається далі, коли ми помрем -
Тим за склом, за півкроку, в ранковому полі ? -
Звичка знову шукати свободи і волі
Із палаючим серця холодним вогнем…

Сповита тишею імла
Село зусюди облягла
І стишилися вулиці, й двори,
І звично місяць виглянув згори
На опустілий швидко шлях,
Що пилом давнішнім пропах,
А зараз в теплій куряві принишк,
Бо, певно, сон усім приносить зиск...
12.05.26

Я так хочу з тобою зустрітись,
Я так хочу тебе обійняти!
Та у тебе маленькі діти,
Й тобі потрібно їх вкласти спати.

А вранці ти їх везеш до школи,
І забираєш їх по обіді,
Ми ж не стрінемось так ніколи,
Ну хіба що на тому світі...

Бо в суботу ти робиш роботи,
Що не встигла на тижні зробити,
А усе, що не вийшло в суботу-
То в неділю слід закінчити.

І отак дні та тижні минають,
Нелегка ж бо жіноча доля.
А навіщо ж тоді співає
Соловейко в нічних тополях?

А навіщо цвітуть каштани,
І навіщо так пахнуть квіти?
...Тобі завтра вставати рано,
Бо у тебе маленькі діти...

 мою печаль художник
 намалював як міг
 він не ван гог на бога
 але ж і я не з тих
 від мойого порога
 пустир відомий всім
 а хто хотів ван гога
 згубилися між цін
 о що нам є до них
 масних
 але художник
 намалював як міг
 очиці ночі
 чорні
 повітряна тривога
 повітряна тривога
 

Ані синиці,ні тим паче журавля
Так і не вдалось мені спіймати.
Може, тому,, що все звелося до життя,
Аби йому якесь облаштування дати.
Щасливі ті, хто не картав себе,
Кому життя саме під ноги слалось,
Кому немов в дитинство вороття,
Мені ж у прикрих роздумах дісталось.
Щасливі ті, хто перед сном моливсь,
Як завчену без роздуму молитву,
Мене ж тривожать думи навісні:
Іще не все од Господа залежить,
Бо ж кожен з ворогів прибрав Його ім’я,
Готовий на шматки роздерти брата,
І важче стало народитися, ніж вмерти…
Тільки тоді, як зникне несусвітнє зло,
Всевишнім справжнім я назву Його.

Ні мідні дзвони, ні масні макітри
Нам не наврочать шлях вузький за межі,
Де хрест новий звели нейромережі
Над рештками природної палітри.

І не марнОта! Лише пересуди -
Ковтай вареник пійманий в сметані,
Рятуй від спраги березня тюльпани,
Гадай на картах, розрізняй облуди.

Вклонюсь тобі вже, як замироточать
Сліди до пекла...запалю свічадо
Прийму, мов глина перший теплий дощик.
І шостий день творіння як розраду.

Спалахнула блискавка на сході
І невдовзі докотився грім, -
Підганяло торжество негоди
Якнайшвидше втрапити у дім.
Ударяли в спину, наче кулі,
Перші краплі сильного дощу
І гудів на вітрі, ніби вулик,
Дім мені, як завше: Упущу...
На веранді хвища тільки свище
І обличчя бризки обдають,
Хоч на небі темнім грім і блища
Далі гру продовжують свою.
11.05.26

«Час кохати» – шепотять світила,
Вабить вечір до інтимних справ.
На крайнебі зіронька умліла –
Місяченько бісики пускав.

Рясніла правда апріорі,
ЇЇ тепло було в мінорі,
Текло у простір, наче спів,
Де зло, добро і поготів,
Де світ осяяний ховався,
Як віл на конику катався
І реготався між ковил,
Змітав хвостом небесний пил.

Хресна хода була над ними,
Шлях торувала між латини
Від Кватроченто до Кусто,
Хористи кутались в пальто ,
Світобудов причин не знали ,
Неначе риби кардинали,
Серед латаття і води
У межах сну Сковороди…

 поспівай
 мені радо
 за соняхи
 що цвітуть
 замість
 житніх полів
 і невидимі зорі
 і подихи
 коли слів
 не потрібно
 усіх
 перевір мої
 вулиці зчовгані
 переміряй
 мої рубці
 я згадаю
 як добре було
 воно
 я не думатиму
 про біль
 про війну
 про весняний
 холод цей
 про всі втрати
 криваву цвіль
 про дітей
 мені не дарованих
 про безвихідь
 що
 ізвідсіль
 

Пережив багато
Зморений дідусь, -
Працював завзято,
Крився від спокус.
Вікував несито, -
Тяжко й сумно жив,
І на Божім світі
Щастю був чужий.
Долею забутий
Ще за юних літ,
На свої маршрути
Лив лиш кров і піт.
І допоки сили
Дозволяли йти,
Не сидів безкрило
В гущі темноти.
Бо тепер - нікого
В діда поблизу, -
Тільки край дороги
Та рівчак внизу...
10.05.26

Атман танцює в TikTok‑самсарі,
Карма лайкає пост про Шиву,
Брахман сміється в Wi‑Fi‑марані,
Йога в сторіз — без альтернативи.

Крішна з кавою — mood на ранок,
Прана бурлить, як Red Bull, у венах,
Мантра звучить крізь Bluetooth‑екрани,
Шакті в Zoom‑чіті — вся у сценах.

Чакра крутиться, як спінер в школі,
Мокша в чаті шле мем про Стікс,
Ганеша в сторіз — «все під контролем»,
Агні горить у серці, як фреш‑мікс.

Сур’я світить крізь фільтр Insta‑модний,
Ваю дме в коментарях до посту,
Нірвана локацію має в безодні,
І Шанті — коли не дзвонить хтось просто.

 себе обожнюємо ще
 комусь реально смішно
 не причаститися води
 із тих господніх діж нам
 плекаючи залежну мить
 вичавлюючи прищик
 оскільки завтра інший щем
 не глибший просто інший
 о що тобі моя кармен
 якийсь напів небіжчик
 

Айвенго! Будь коханим! Будь живучим!
Ба більше – як потужний вовк-вольфрам.
Життя відтворюється у пляшках комбучі,
Співає газом , суне з телеграм.
Але щасливе сховане в Парижі -
Біжить вперед алюром юний Вакх
До лісу за вікном, де ті хто став на лижі
Шукають прихисток кадастру і соцтрах.

Не марно ні! - їм Пре…
Рафаеліти*,
В етері хаос, ллє єлей на лоб -
Знамення явні – ніде правди діти,
Докупи склавши три з одним на двох !

Я і Red Bull - друзі,
Як то кажуть - нерозлийвода,
Я люблю Red Bull пити,
Red Bull любить вливатись в мої уста.

Когось наша дружба харить,
І ми з редбулом - як серед акул,
Та нам начхати, що хто там каже,
Бо ми є друзі: я і Red Bull.
Я і Bull!

Марія Вега (1898-1980)

Не дивіться ви так крізь прозурку очей,
джентельмени, піжони та денді!
За п’ятнадцять хвилин не сп’янить мене цей
перший келих духмяного бренді.

    Бо я – інститутка, дочка камергера,
    я – миша летюча, метелик нічний.
    Вино й кавалери – моя атмосфера,
    причал емігрантів, Париж чарівний!

Мій татусь від Чека утекти не устиг,
та зробив проти них він чимало.
Був донос, був арешт, був у ка́зні нічліг,
ну, і розстріл – вердикт трибуналу...

    І ось я́ – проститутка, я – фея зі скверу,
    я – миша летюча, метелик нічний.
    Тепер сутенери – моя атмосфера,
    причал емігрантів, Париж чарівний!

Я сказала полковнику: – Нате, тримайте!
Тільки пхати не треба «валюту» донську.
За любов – мені франками суму віддайте,
а в іншому всьому – замало смаку.

    Бо я – проститутка, я – фея зі скверу,
    я – миша летюча, метелик нічний.
    Тепер сутенери – моя атмосфера,
    причал емігрантів, Париж чарівний!

Та коли-не-коли, у сеансі кохання,
я пригадую рідну Одесу мою.
І тоді я плюю в їхні фізії п’яні!
А інше усе – еквілібр на краю...

    Бо я – інститутка, дочка камергера,
    я – миша летюча, метелик нічний.
    Вино й кавалери – моя атмосфера,
    причал емігрантів, Париж чарівний!

(2026)

Місто зморене – в облозі,
тліють школи і будинки,
люди маються в тривозі –
ні м’якушки, ні скоринки.

Дике ревище сирени,
гул гарматний із-за яру...
І забутий, і смиренний
кволий дід посеред згару.

Біль в очах його змарнілих –
де шукати ще спасіння? –
На руйновищах звуглілих
тільки попіл та каміння.

В вирвах вулиці і сто́гни*,
мла над скреслою Десною,
і здається, небо стогне,
пошматоване війною.

Клапті хмар дрижать багрові,
сяйвом зарева залиті,
і застиглим згустком крові
тліє сонце в оксамиті.

Поряд вже розривів згуки.
«Обмини!» – прошу планиду...
Простягаю діду руки:
«Йдем скоріше звідси, діду!..»

* сто́гни – площі

13.05.22

Знай!- за вОсьмим не завждИ приходить сьоме,
Не тривке, марке, зманіжене, кошлате,
Тихо-мирно, проникати в підсвідоме
Тріскотінням довгим вправної цикади.

Дні друїдів ефемерні і тривожні,
Німфи Фів миліши нам за кола в ЦЕРНі*,
Є крихке передчуття, що ми тотожні,
Наносному - міцелярні і мізерні .


Гречний пан у множині завжди прихильний
До болота … На плоту Вергілій ходить,
Довгий summer біля кіля вібраційний
Визначає нам місця винагороди.

 сьогодні був хороший день
 а завтра буде ліпший
 і я співатиму пісень
 на пересічні вірші
 чи споглядатиму усе
 здійнявшись трішки вище
 бо травень і кудись несе
 природа ідентичність
 сусіда з дволітровки ссе
 хмільне своє призвичне
 і невагомість ловить сенс
 й життєва радість кличе
 біжи собі за обрій ген
 

Сів Василь під образами,
Умивається сльозами.
Увіходить в хату мати,
Давай сина розпікати:
"Знов думками у вдовиці?
Бодай їй вже утопиться.
Не позволю вдову брати,
Вдова вміє чарувати..."
"Та я ж її люблю дуже!"
"Вона звела свого мужа...
А дівчата за тобою,
Як рибоньки за водою".
Не сказав Василь ні слова,
Сідлав коня вороного,
Поклонивсь матусі в пояс,
На вдовиний подавсь голос.
А за ним навперегони
Летять матері прокльони:
"Шоб ти, сину, не вернувся,
На явора обернувся!"
Сама жала жито мати,
Став дощищок накрапати.
Під явором стара сіла,
За листочок ухопилась.
"Не рви, мамо,– голос чути,-
Дай хоч явором побути.
Не дала в шлюбі пожити,
То хоч тут суд не верши ти.
Обернулась на голубку
Удівонька – моя любка.
На вершечку гніздо звила,
Мене співом звеселила".
Подризала в горі мати
Одна в хаті доживати.
Відібрало старій мову,
Бо зганьбила Б-же слово. Бачити менше

 собак простих із передмістя
 ми пам’ятаємо усіх
 як обривалися з ланців
 як викупляли їх від гицлів
 у них була правдивість що
 згальмовувала твою гідність
 і всяку дійсність теж і тож
 при паркані довкіл обійстя
 у пахощах шипшинних рож