Хлопці кажуть: Не спіши
На бочок лягати, -
Поживи ще для душі
Не в порожній хаті.
Ту знайди, що принесе
Для душі розраду, -
Для котрої понад все
У стосунках злада.
Випростайсь на повний зріст
І радій події,
Де любов будує міст
У найвищі мрії.
23.09.26

 що із пригніченості цеї
 завжди комусь реально гірше
 бо не знаходить панацеї
 ані у грошах ані віршах
 одвічні теми хліб щоденний
 що поминаєш у молитві
 зірки далекі ближчі терни
 сльозини потом оповиті
 поля піски таємний шемріт
 кущів під вітром на узбіччі
 пил тютюновий у кишенях
 і хто кидав курити двічі
 згар у повітрі будить згадки
 про старовинне та безслідне
 про чоботи і маринарки
 дзвін дзиґаря фамільне срібло
 

Даоська дошка, як мені без тебе
Хитатися під явором Небес —
Спиною чухатися об каміння Геба
На зло чужинцям із сльозливих п'єс?

Проходять хвилі по ланам строкатим
На радість непритомним четвергам —
На початках часи завжди багаті —
В любов не вірують, а вірують богам!

А ось іще! — не проти ночі мова —
Лягаю спати там, де житу снить
Сувора правда про світобудову
В пітьмі осяяння, як ранками дощить.

Хвала й тобі - мізерне і звичайне,
Трояндам чайним, білим голубам,
Анубісу і ризику відчайних,
Що шлях торують обраним зіркам...

І знову до рідної хати
Прямую селом навпростець, -
Несеться мене зустрічати
Запилений вкрай вітерець.
У теплі обійми приймає
І міцно цілує уста
В селі, де нікого немає,
Де хата батьківська пуста...
22.09.26

 похмурий вересневий день
 докинь ще спалахів уяві
 на ярмарку робочих тем
 сенс розгортається безмежно
 чому би ні що є то є
 у цім житейськім поезійнім
 топ-менеджер ти чи курʼєр
 чарчину кави і до справи
 рефлексії очей твоїх
 небес вибагливо глибинних
 передчутя світів яких
 відтінки хмарної текстури
 ще звично руку обпекти
 підсмажуючи баклажани
 занурившися у думки
 все непрості і недоречні
 

Лежу. Та сон не йде мені –
Давно тривожні стали дні.
Тут кішечка, створіння миле,
Під ковдрою замуркотіла.

І стало лагідно, спокійно
З пухнастим захистом надійним.
Так ніби і нема війни –
Звірятка вуркіт зупинив…

Засни, моя ласкава кицю,
Нехай смачненьке щось насниться.
Мене поклич у свої сни.
Я знаю – в них нема війни…

21.09.2026

Ловлю старанно поглядом своїм
Навколо себе видива казкові, -
Про все, що бачу, радо розповім
У вірші, повнім щирості й любові.
Нема нікого - тільки я і світ
Оцей гучний, яскравий, неповторний,
Де в кожній барві - чийсь глибокий слід,
А в кожнім звуці - спокій безумовно.
Десь недалеко дзюркотить струмок
І раз по раз поскрипує смерічка, -
За словом слово проситься в рядок,
Уже строфа, як повновода річка.
Коли блищить проміння на траві
І роси десь зникають незбагненно, -
Із уст зриваються слова живі,
В очах палахкотить вогонь натхнення...
21.09.26

 колись давно
 хай це не точно
 святкуючи бажання слів
 щоразу
 як розплющив очі
 від снив за правило німих
 сінематограф чи артхаус
 у підземеллях
 у лісах
 кому й навіщо повірятись
 хто-небудь зна потрібне сам
 собака видить
 сон собачий
 а кіт
 усе що робить – спить
 в реальності своїй двозначній
 у сні життя чи навпаки
 дослідники
 на твою думку
 настійно зайняті не тим
 прийняти слід учення будди
 й досліджувати сни тварин
 а ти
 для чого
 сам не знаєш
 у хуртовині цифровій
 у ентропії ентропій
 шукаєш слів
 навіщось
 нàщось
 

Водяні, фантастично сумні гостроверхі горіхи,
Чорне хутро у них — мов довершеність світу для всіх.
У шинкарнях степів, там де пізні і втомлені скіфи
Споглядають модерність часу з-під солом’яних стріх.

Запальна і суха чоловіча природа, як завжди.
Гексакварки іще не відкриті, неясна мета,
Та зима вже ось-ось їх залучить у зовнішні мандри,
Аби знов підживити звабливість прямого кута.

Чи то так, що прадавнє степів неможливе без зброї,
Де чорніють між трав степової гадюки сліди,
Де з глибин потойбіччя безноса шепоче героям
Дратівливе й нудне: «Не бажай! Не вбивай! Не кради!»?

Так! Природа людська незручна — домовини, розваги,
А жіноче, прекрасне — прикраси, залученість, сміх.
Гексакварки іще не відкриті, як стан рівноваги,
Де у замкнене коло веде неподоланий гріх…

Мені щодня дитинство сниться
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
Вузький струмок петляв по луках
І понад берегом Дніпра, -
З усіх сторін на кличні звуки
Щодуху мчала дітвора.
І вдовольняла радо спрагу,
І набиралась швидко сил, -
І виражали дяку благу
Оцьому наші голоси.
Малий струмок живе донині
Не тільки в пам'яті моїй, -
Йому повік немає впину,
Йому ніщо не скаже: Стій!..
20.09.26

 у вересневому саду
 урочий спокій прохолодний
 а де стояв джмелиний гуд
 між горобиною та глодом
 царює тиша лиш павук
 снує свої нитки невтомно
 як ти бредеш через траву
 не садівник і не паломник
 та жодному не поясниш
 опасливе й напівчуттєве
 невмисний виворіт зусиль
 двійник прислівного заледве
 мов забуттєвий тріп у сні
 що із тобою не про тебе
 

Яви нам, Боже, знов свої дива:
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до людей світ оберни.
Прости нам, Боже, Вавілонську вежу,
Що молимось не так ретельно, як колись.
І, якщо голос наш доходить у Твоє безмежжя,
То просимо: «Молись за нас! Молись!

У імлі протилежних сторін,
В довгий дощ з мельхіорових крапель,
Ніби вождь вогняний маячні,
Ніби зла споконвічного тать,

Ти скачи як бербер … бедуїн,
Як частинка, розігнана ЦЕРНом,
Аж до срібних чернечих хрестів
Розенкранцом, не схильним страждать.

Світло-збурення вгаданих мрій
У цілунках не завжди зугарне -
Не слідкуй за менгіром надхмарним,
Над ордою, що палить пирій.

Говори, говори прозапас,
Неважливо — розлого чи гарно.
Протилежне рятує від змов
І стихій некерованих мас.

Над мною схилившись, чекаєш звитяги
І витримки, й сили в новому бою, -
Не буду підносити білого стяга,
Якщо ненаситно тебе я люблю.
Знедавна спокою не маю щоночі
Від дотиків ніжних усміхнених уст, -
Голубиш, цілуєш і дивишся в очі,
Звільняючи звично від одягу бюст.
Спалахує пристрасть, палає без міри,
Горить, як в багаття підкладений хмиз, -
Кігтистими пальцями дряпаєш шкіру
І в шалі оргазму щосили кричиш...
19.09.26

 розмінний ендшпіль затяжний
 як раз осіння тема
 аж до прийдешньої зими
 зима цінує певність
 але наразі
 карнавал і задзеркальні ігри
 бринить варган дзвенить кімвал
 позліткові палітри
 мов будда а то чайний гриб
 чи птеродактиль десь-там
 дим понад голови юрби
 зринає тане терпне
 той час приблуда і нептах
 ідуть удвох на пиво
 у паралельних у світах
 де всяке ще можливо
 

У кістки, що вище лоба,
Б’ють талановиті духи
Заповідного етеру,
Залучивши потеруху
З тих, хто твердь хита небесну
Чи глибоке синє море
В час непевний, невід’ємний,
Як ритмічне справжнє горе
Всіх замерзлих декабристів,
Що вели сибірським трактом
Від бунтів і алармізму
У омріяний атрактор.

Темп повільний, рух недбалий —
Ховеркрафт нерукотворний
Повз рясні Волосожари
В передвічне, необорне.

Вже осінню пахнуть тумани,
І впоює землю роса, -
І річка виблискує тьмяно,
І сонце зарано згаса.
І никнуть гаї в безгомінні
На схилах пологих Дніпра, -
І душу проймає осіння
Холодна та тиха жура.
Вологість лягає на плечі,
Неначе на скло конденсат, -
І клени лякливо лепечуть
Про те, що в калюжах стоять.
І мокнуть пожовклі стеблини,
І хмари вкривають блакить, -
І світ напівсонний віднині
Навкруг безпорадно лежить.
18.09.26

 атож до чого ми прийшли
 чого сягнули ми
 в пасивному замилуванні
 чи що рятує восени
 від безпробудної війни
 крізь плин
 і неможливості
 і нереальності так само
 від катехизму
 всіх марнот незламних
 до книги перемін
 до книги мертвих
 поміж тим
 коханці далебі кохаються
 пʼють пияки
 живе жиє живим
 і дехто навіть зводить плани
 та запасає сіль
 щоб куховарити
 назло усім
 на тлі небесних рифів
 кревних рим
 і вечорів
 мов із обсидіану
 

Цей светрик червоний я бачу у снах,
В душі потайних переливах –
Так, ніби щасливих подій альманах,
Гортаю у смутку тужливім.

Хоч пам’ятний образ – звичайне вбрання,
Чому він запав отак в душу,
Що погляд уявно на ньому щодня?..
І чим він мене так зворушив?

У ньому уперше Тебе я зустрів.
Раптово збагнув, що Ти – Доля…
Не склалось… Та збурює вал почуттів
Побачення нашого колір…

17.09.2026

хто бачив світ, примружуючи очі,
той не забуде, як згасає день,
коли його пополудні лоскоче
сліпа нудьга, співаючи пісень.

давно все передбачено за нас
в минулому... тепер... і повсякчас.

хто чув стару мольфарку серед лісу,
яка кахикала на вікові дуби,
той відрізнятиме смереку від заліза,
з розгону видершись на кам’яні стовпи.

давно все передбачено за нас
в минулому... тепер... і повсякчас.

хто взнав життя, читаючи газету,
що пестила в рядках прадавнє зло,
той точно встигне втрапить до клозету,
знайшовши врешті першоджерело.

давно все передбачено за нас
в минулому... тепер... і повсякчас.

Втекти б звідсіль від обстрілів щоденних,
Втекти б скоріш і не іти назад
У ці місця здавен благословенні
Громами безкінечних канонад.
Податися б кудись і пережити
Біду поодаль в тиші та теплі,
А не страхатися несамовито
Тут стогонів стражденної землі.
Від мук і криків хочеться прибитись
До війнам непокірних берегів, -
Пізнати і відчути ваговитість
Мені призначених Всевишнім днів.
Але я переборюю бажання
Тобі, Вкраїно, зрадити тому,
Що у світи оті благоуханні
Без тебе йти ніколи не візьмусь...
17.09.26

 заманулося приблуді
 прогулятися між люди
 чи змінилося щось раптом
 інший тренд аспект
 чи фактор
 хто просунувся на моді
 хто зашився на городі
 хто просвітлення зазнавши
 всім усім довів знай наших
 бо ж цікаво безперечно
 аж ніяк іще не вечір
 ще знаходяться слова
 ще уява ожива
 спогади із відчуттями
 повертаються до тями
 й незавершені ґештальти
 жартом не угамувати
 тож зібравшись зі своїми
 сподіваннями благими
 йде оце приблуда в люди
 прогулятись (далі буде)
 

Дубова карета та пара волів —
Куди ми втечем з осередку ланів?
Кому сповідаємось в ніч серед зір,
Як сонце сховає себе межи гір?

Вози при дорозі, краватки коней,
Чи стрінеться нам на шляху Апулей*
В часи полохливі непевних мірил,
Як станем кульгати в палітрах білил?

Чи будуть у горах чекати боги
На тих, хто внизу, хто живе без нудьги —
В креветках, у сріблі між збурених кіз,
В каретах, тамуючи надлишки сліз?

                  І
Закони – альфа і омеґа
конституційності, однак
вони виконуються як
дитячі іграшки у лєґо
у клоунаді про барdак.
Та не сміємося наразі,
бо наші буки та ази:
гучні сирени, грім грози,
мінливі о́брази, обра́зи,
заплакані іконостаси,
мироточиві образи́.
Міняє лиця мімікрія,
оглянешся на ці події, –
чого у світі не було!
І скільки ще чого не буде
за дорогу́ дорогу в люди,
яку будують нам на зло.

                  ІІ
Усі претензії до влади,
до опозиції, до Ради,
а от маленький бонапарт
не винен, що веде назад
і узаконює проекти,
властиві часу есесер...
за оприлюднені сюжети,
що нібито чужі, поети
відповідатимуть тепер.
А за украдені бюджети,
а за війну – чия вина?
Ой! Розхитаємо човна,
в якому сидимо із чортом,
якому треба, – «цап-царап»
усе підряд... і патріоти
із європейського болота
не відають, що cе каcап.

                  ІІІ
Керують нами дилетанти,
у головах яких пітьма,
тому і горе від ума,
і нікому іти за ґрати...
............................
та цур їм, є у нас таланти
і дітям нашим, зокрема,
не аплодують задарма,
буває... є кого вітати.
Вітаю ШІ... за плагіати
статті каральної нема.

09.2026

Мій війною утомлений слух знов налякано ловить
Монотонне дзижчання "шахеда" в загуслій пітьмі.
Його тінь смертоносна несеться вздовж схилів Дніпрових,
Маневруючи звично, а іноді лиш по прямій.
А за мить мій напружений слух чує радісно тишу
І тремтливі уста раз по раз шепотять: "Повезло..."
Та надалі ніяк хвилювання мене не облише
За людей, до яких нагла смерть увірветься в житло.
16.09.26