Коли тобі дають-
Це так приємно!
А не дають - то боляче і зле,
І ще ж, до того, темно!


То ж дайте світла!
Дайте, дайте, дайте!
Без світла ми, напевне, помремо,
Як мегабайти.

Я хованка, донечка домового,
уся золотиста, і трохи рудого.
Живу поміж поверхами і світами,
достатньо далеко від тата і мами.

Мій колір – відтінки, смаки – розмаїті,
умію складати події і миті.
Готова виходжувати й чаклувати.
Люблю гарні запахи й світлі кімнати.

Охоча до знахідок і дивування.
Ціную у інших тонке виховання.
Тому поміж люду не часто буваю,
хоч є і такі, з ким сідаю до чаю.

А як затихають цікаві розмови,
із кішками бавлюсь у хованки й лови.
А там і мандрую по сяйних доріжках
в плащі на застіжках і з крильцями в ніжках.

Цілком товариська й легка, наче пташка,
не злопам'ятли́ва, і не барабашка.
Але як трапляється несправедливість,
то не сподівайтесь від мене на милість!

У світі моєму тому все і добре,
що в кожної хованки серце хоробре!
А шо через це хлопці в нас лінькуваті,
то лиш тимчасові мінливості статі.

Удома вдягнуся в індиго - достоту,
за звичну миліше воно теракоту,
весняними звабами задухмянію,
подавши своєму обранцю надію.

О, я ще чимало могла би додати
усе ж бо не так, аніж звикли гадати -
бо ми із одної великої казки,
де зайві страждання, покрови і маски.

Без кори про дерево не варто говорить.
Кора як одянка надійна:
Зірвуть плоди, лист облетить
І дерева, як близнюків родина.
Кора і в чоловіка, певно ж, є:
Засмагла й ніжна шкіра.
Плоди, як і в дерев,-різні:
У кого ще з дитинства осяйні,
А в інших – лиш в дозрілім віці.
Та попри все трудитись має чоловік,
А не застрявши у минулім,
І то найкращий з доказів усіх,
Що людську кору гідно він проніс,
Богом наділену для людства.

Із Леоніда Сергєєва

Обійму Наталію
за об’ємну талію:
«Давай, – скажу, – Наталіє,
махнемо́ в Анталію!»

Мою долоню з талії
скидує Наталія,
каже: «Фі – Анталія,
хочу до Італії!

Бо у тій Анталії –
наче на вокзалі я,
навкруг – чужі реалії,
і чманію далі я...»

Але твердіше сталі я,
тож кажу: «Наталіє!
Чого ти, як фекалія,
ганиш ту Анталію?

В тебе, вибач, талія –
вже не для Італії,
тож міркуй, Наталіє,
швидше про Анталію!..»

...А ну́ її, каналію,
покличу краще Галю я:
хоч і ширша талія,
та згодна й на Анталію!

(2025)

                    І
Все меншає відкладеного часу
до переправи у реальну мить
не перший раз, але одного разу,
коли душа у небо полетить
неміряне, незнане, неозоре,
не оране за пам’яті людей,
що "у біді, у радості і в горі
готуються за дальнє синє море"
задля реалізації ідей
на згарищі надій, любові, віри,
на капищі хаосу й суєти,
на фініші до спокою і миру,
де небо оголосить вищу міру
іуді за не спалені мости.

                    ІІ
Ідуть за волю до кінця не черті,
за віру – не лакеї сатани,
не демони корупції й війни...
любов стає заручницею честі,
надія не рятує від біди,
та ідемо... невідомо куди,
минаючи дорогою до смерті
історією мічені сліди.
Ще не відомо, що там попереду,
яка то ложка дьогтю в бочці меду,
коли ще є чужа мені рідня,
надії убиваюча щодня.
Тому зупинки є. На півдорозі
оцінюємо пройдені літа,
пригадуємо, чи були свята
і празники на отчому порозі,
аж поки не застукає в дорозі
пора осіння... пізня... золота.

                    ІІІ
Ми емігранти і переселенці
у кращий світ. Радіємо безпеці,
усупереч, а може й завдяки
негоціантам з легкої руки
Європи... в апогеї пієтету:
заслужені і визнані митці,
відомі і не визнані поети,
пасіонарні воїни-бійці
незримого і видимого фронту,
відомі й невідомі патріоти,
що кинули у воду ті кінці,
які іще не канули у лету...
...................................................
палаючі тотеми на воді
це символи химерної свободи
любителів совкової породи –
еліти, приналежної орді.
Як не тасуй колоду свого роду,
а не окрасять землю чудаки
на букву ем... тому, усе таки,
хай вічно дують на холодну воду
або пливуть по ній на всі боки
як деякі улюбленці народу,
як талі води на чотири броди
за течією вічної ріки.

01.2026

Відчувається в кожному слові
Дар співця і художника хист,
І краса української мови,
І поезії сила та зміст
Лиш тоді, коли впевнено віриш
Майстру слова і лікарю душ,
Що ніколи не зраджує лірі
І нагору не лізе чимдуж...
12.01.26

У день Подяки чарівний
Вертаєш ти мені надію
На ніжні пестощі весни,
І я від щастя тихо млію.

Не вірю ще, увесь тремчу,
Навколішках стою і каюсь.
Сльоза непрохана в очу --
Мов крик німотного одчаю,

Що переповнював ущерть,
І душу випікав од болю.
І вже, здавалось, хижа смерть
За цю розлуку - вирок долі.

Без тебе білий світ зчорнів,
В безодню кинув підземелля.
А ти всміхнулася мені
Ясних очей сяйливим хмелем.

І я воскрес у мить святу,
Від того - з піднебесся - знаку,
Кохання, Боже, порятуй!!!
Найвищу склав тобі подяку!

11 січня 7533 р. (Від Трипілля) (2026)

Із Леоніда Сергєєва

– Четвертий, Четвертий, як чути? Я – П’ятий!
Не спати на чатах! Пароль – «тридцять три».
Прийнято?.. До вітру – о пів на дев’яту!
Ніяк не раніше! Прийом! Повтори!

– Так точно, о пів на дев’яту – до вітру.
Прийняв без спотворень: пароль – «тридцять сім»...
– В журналі сполучень – всі записи витри,
вони ж бо секретні...
– А я його з’їм.

– Дев’ятий, я – Сокіл! Відстежую небо.
У небі все чисто, є тільки літак.
– Не чую вас, Сокіл! Дивіться як треба:
все чисто, це точно?
– Гадаю, що так.

– Десятий, я – Восьмий! Де наші банани?
Чекаємо зранку, бананів нема...
– Бананів не буде, бананники п’яні!
Середніх калібрів – є тільки хурма.

– Сто-другий! Навіщо прислали снаряди?
Я в рапорті вчора прохав огірки!
Які? Будь-які! Вітамінів заради!
Інакше ми всі тут сконаєм таки!

– Дві-тищі-півста, я – Сім-тищ-із-нулями!
Тут кнопок до біса, натиснути щось?
– Зажди! І, до речі: твій пульт – це той са́мий?..
Пильнуй, щоб нікому чогось не здалось!

– На днях Тридцять-шостий став першим по шашках!
(А от тридцять сьомий – це «трійок» тріумф...)
– А я – Тридцять-восьмий, йдемо по фісташки.
– Нівроку вам, хлопці! Вітає Гурзуф!

– Я – Корінь-квадратний–із–дві–по–нуль–вісім!
У Сьомого в схемі – по-моєму, брак:
пускає мастило та стравлює кисень.
Я – Корінь-квадратний!..
– Ти – круглий штурпак.

А Сьомого – в ро́збір, тихцем, без параду;
діоди – для різних поважних людей,
здорові ще о́ргани – о́рганам влади,
медалі та зуби – на стенд у музей.

– Zweihundert, Zweihundert! Покришкін am Himmel!
– Сім-тищ-із-нулями, ти що там натис?!
– Диви, і для тебе знайти можна стимул...
Ти там обережніш, не падай униз!

– Я – Перший, я – Перший. А що тут такеє?
Розмови, дебати... Парламент, либонь?
– В каналі – Нуль-нульний. І я ж – на дисплеї...
Все це́ – не насправді... не справді... Вогонь!

(2025)

Якщо вам нічого «сказать»
І боїтесь торкатись тіні —
Пора розмножитись під стать
На більш прозорливу, осінню.
Якщо розмножене впаде
У ваший гнів з сумним обличчям,
Вас не сприйматимуть ніде
Тому, що ви є та вовчиця,
Котра відбила пару слів
У кошенят, у вовчій зграї…
Вам ліпше зникнути в архів
І чим скоріше, я гадаю,
Там свій для вас архімандрит
І своя келія й кав’ярня.
І свій капздець, і свій дантист,
І для розмноження друкарня…
08-09. 01.2026.

День через день,
Уже котрий вік
Десь на горі в Бескидах жив собі чоловік,
І всі знали, що він - бамбула,
Найдурніший з усіх бамбул,
Одні кажуть - він був лемко,
Інші -...

Гуцул на горі
Бачить Сонце вві сні
І, заплющивши очі,
Співає пісні.

Жив - не тужив,
Росу їв і пив,
Коли хтось до нього приходив - він йому ворожив,
По горах за вітром бігав,
Капелюхом хмари ловив,
І знали всі : в нього з'їхала стріха,
Бо -...

Гуцул на горі
Бачить Землю в огні
І свої дурнуваті
Співає пісні.

День через день,
Уже котрий вік
Десь на горі в Бескидах жив собі чоловік,
Він ходив по своїх полонинах
І чув, як росте трава,
Над ним сміялася кожна дитина,
Бо ....

Гуцул на горі
Бачить те, що нема,
І пісні для людей
Він співа задарма.


...Над ним сміялись - йому ж байдуже,
І вітав усмішкою всіх,
Навіть тих, хто його паплюжив,
(Навіть тих.)

Та гуцул на горі
Якось вмер навесні,
І тепер вже ніхто
Не співає пісні...

13-06-2008

І ти вже не та, і я вже не той…
З дива не виникне диво.
Скрипка — одне, інше — гобой,
Хоч і на вигляд красиво…
Сцена потрібна, потрібен глядач.
Оплески іншої думки…
Попри визнань, попри невдач
Кожен тримається Букви…
І я вже не той, і ти вже не та —
В підсумку ми одне ціле.
Небо над нами — Божа фата.
В хмарах у засідці кілер…
Фатуму жереб, недолі приділ
Нас оминув на дорогах
Поміж невдач і холодів
Ми вірили в Господа - Бога.
08.01.2026.

сумно і безнадійно палає хміль
вірші тривожать менше аніж роки
все що ще майже поруч–розчинна сіль
вийдеш у двір до шляху–самі піски

не заховати себе назавжди в оцет
лиси знайдуть уночі по сліду обмов
стануть скакати пищати лизать лице
гучно питати чи тепла ще в тебе кров

щоб відійти і вернути у рідний дім -
те що уже не впізнати в лихі часи
там де щасливої миті солодкий дим
раптом проб’ється у пам’ять струмком сльози

Із Леоніда Сергєєва

На уроці географії
        мапа є із Батьківщиною.
Хоч масштаб у неї зменшений,
        а займає всю стіну!
І розказує учителька
        із натхненністю незмінною
про країну намальовану
        та про велич видатну.
       
Ось ліси її – зеленкою,
        рі́ки – сіточкою синьою,
го́ри кольору брунатного
        так і рвуться в небеса...
Весь цей простір різноколірний
        називається Росією.
Це Вітчизна наша, ді́тоньки,
        наша гордість та краса!

І на всій цій території –
        за колючими парканами,
неприпнутий, розконвоєний,
        у відсутності виго́д
зі своїми цуценятами
        ходить-бродить неприкаяний
з перебитою хребтиною
        звір, якого звуть «народ».

А у нього – очі жадібні,
        зуби ламані й загострені,
лапи – сильні, та скарлючені,
        загрібати можуть лиш.
І, блукаючи розгублено
        між трьома сухими соснами,
він постійно матір згадує,
        все нестямніш та гучніш!

Він впихається в загінчики,
        де, в грязюці майже тонучи,
всі і родяться, і старяться,
        і знаходять свій угав.
А на найтовстішім дереві
        є в наявності загоничі,
щоб народ не єрепенився
        і не більш ніж слід ричав.
       
І якщо у когось вирветься:
        як, мовляв, нам гидко, божечки! –
тут вони і злазять з дерева,
        й цей лікують закидон...
Й потім знову, ще настирніше,
        балалаєчки та ложечки
через всі віщальні засоби
        на народ наводять сон.

І витоптує населення
        простір мапи вітчизня́ної,
навіть хто на куксах – вештають,
        вигнані утришия.
А учителька-розумниця
        кожне слово відчеканює,
і навіщось географія,
        і такий маленький я...

(2025)

У дворі... на дворі дощик.
В січні. Дощик у дворі.
Піду в двір, поївши борщик.
Жаль, не скажеш дітворі…
В сніжки їм вже не зіграти.
Лижи змокли, ковзани…
Двір такий, що не впізнати,
Боже славний, борони…
І дощить, періщить слізно.
Схоже, хтось замовив дощ…
Не сваритимусь, запізно.
Краще сам доїм свій борщ.
06.01.2026.

Москви не жаль і москалів не шкода,
Тому і заявляю завгодя:
За геноцид вкраїнського народу
Не Бог їм буде - стану я суддя.
Я добре знаю міру покарання
За вбивство і калічення людей, -
На ланцюгах істоти негуманні
Нікого не лякатимуть ніде...
07.01.26

Коли ми молоді були-
Ми двічі їздили в Хорли.

Це близько: п'ять годин - і там,
І ти вже з морем сам-на-сам.

А особливо в травні. Ще
Із неба сонце не пече.

Усе цвіте. Пахне бузок.
І чистий напрочуд пісок.

Рожеві ракушки. Полин.
Відблиск дівчачих голих спин.

Увечері-похід в село
За молоком. Ото було...

І запах перших полуниць,
І хвиль морських ласкава міць,

Нінусь-Вітусь звабливий сміх,
Нема нічого, що б не зміг!

Як не Вітуся- то Світлана,
Як не Нінуся - то Оксана...

Від згадок закипає кров-
Якби ж в Хорли вернутись знов,

Знов почуватись молодим.
Хорли-Хорли... То ж майже Крим...

Вечір.
Ваш корпоратив.
Всі чекають
Дивних див,

Хоч і знають:
Див нема.
Просто грудень
І зима.

Старий Рік.
Томатний сік.
Зимний вітер.
Джин Біфітер.

Ось нарешті
Цей момент:
На екрані
Президент.

Обнадіює
Людей.
Каже: буде все
Окей!

Каже:
Ворогу капут!-
Випиваєм
Хором брют.

Починаємо
Гуляти.
Налягаєм
На салати.

Шуба. Олів'є. Мімоза.
Коньяку ударна доза.

Сало. Шинка. Ковбаса.
Скумбрія. Лосось. Хамса.

Шпроти. Каперси. Маслини.
Традиційні мандарини.

Зміна посуду.
Гаряче.
Пара тостів
За удачу,

За жінок,
За перемогу,
Слава зесеу
І Богу!

Чарка "з перцем".
Огірок.
Хтось ввімкнув
Тяжолий рок!

Дискотека.
Дикі танці.
АББА. Сандра.
Італьянці.

Модерн Токен.
Арабески.
Пугачиха.
Анне Вескі.

Світло вимкнули.
Тривога.
Знову всі
Згадали Бога.

Апельсини. Кальвадос.
Гра у покер. Дід Мороз.

Подарунки.
Вінігрєт.
Несподіваний
Міньєт:

Хтось тебе
Хотів здавна.
Байдуже,
Що в нас війна:

Поки темно,
Поки хміль, -
Перепон нема.
Є ціль.

Час біжить.
Минає свято.
Щоб добру не пропадати-

П'ємо рислінг і тамянку,
Цього в нас добра до ранку...

Тануть в темряві години,
Сон заповнює щілини.

І зника казковість миті,
Хоч столи іще накриті.

Є ікра - така й сяка,
Є салат із буряка,
З м'ясом кручені млинці,
Деруни і голубці!

Світить, блимає ялинка,
Зачекай! Іще б хвилинку
Перебуть в цій атмосфері,
Зачини щільніше двері!


Та - хтось напився.
Хтось блює,
Переївши
Олів'є.

Ранок січня.
Все - з нуля.
Чорна кава
Не вставля.