Ішов чумак ще бідніший,
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
Подивись, з яким набутком
Ми додому їдем хутко!
Сідай, хлопче, поміж люди,
То скоріше дома будеш”.
“Ні,"Над річкою, бережком,
Ішов чумак з батіжком,
Гей, гей, з Дону додому"
Українська народна пісня
Ішов чумак ще бідніший,
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
Подивись, з яким набутком
Ми додому їдем хутко!
Сідай, хлопче, поміж люди,
То скоріше дома будеш”.
“Ні, не можу я сідати.
Треба долю доганяти”.
Побрів чумак степом-полем,
Його доля – яром-долом.
Забрів чумак до шинкарки,
Свою долю там шукати.
Зійшла доля медом-квітом,
А п”яниця – пустоцвітом.
Дісталася тому доля,
Хто плекав її у полі.

Я постукав в двері Бога,
Зранку, у неділю.
- Чи ти, Боже, віриш в мене?
Він спросоння:
- Ні, не вірю!

Ти є вигадка учених,
Пустота наполовину,
А може й більше, хоч, зажди-но,
Це ж я тебе зліпив із глини?

Я ж вдихнув життя у тебе,
Змайстрував для тебе Єву
Щоб тобі не скучно було,
Твою королєву!

А ти що ж? Мене не слухав,
А послухав змія,
Ще й ту Єву, що замість мозку
У неї олія!

То чого ж тепер приперся,
Заважаєш спати?
Слухав Єву, слухав змія, -
То йди у солдати!

Там помреш, землею станеш,
Далі – хрест, оградка.
А через двадцять тисяч років
Почнем все спочатку…

А тепер – іди, небого,
В мене мало часу,
Щоб точити із тобою
Непотрібні ляси.

Я й пішов.
Прийшов додому,
Заварив чайочку,
Запалив без фільтра "приму",
Сів собі в куточку,

Про своє життя подумав,
Помислив логічно:
Якщо я не вірю в Бога,
То й Бог - аналогічно.

Що мені хотіть від нього,
Яких привілеїв?
Якщо Бог сказав: я стану
Все рівно землею.

І нічого не поробиш,
Не зміниш нічого,
Навіть якщо дуже сильно
Вірити у Бога.

Пісок сховався у рогожу.
З’явились - Діккенс і вовки.
Жебрак гомілки сон тривожить,
Готує з кістки поплавки.
Гарцюють коники в коноплях
Промовлю я тобі: - Дивись!-
Вогонь вже їсть життя голоблю
І дим націлися кудись…
Як бути тут?- Мене на спину
Вовки беруть в далеку путь!
Тут не знайти святої глини -
В романах Діккенса хропуть.
На дні, де Лондона гульвіси
Пісок часу шукають знов,
Між конопель, в вінку з меліси,
Вікарій губить Часослов…

Щоби стан покращивсь зранку -
Треба чаю випить склянку,
Бутерброда скуштувати,
Щоб порадувати матір
Дуже гарним апетитом
Та у школі бути ситим.
14.06.26

 іконостас твоїх ікон
 для інших неважливий
 орган регістри овертон
 ще ладан тут курили
 курили опіум хоча
 дешевка синтетична
 не промовляє до дівчат
 сторонніх або стрічних
 не храм кімнатка
 три на три
 книжки які читались
 у цій
 квартирці з тих квартир
 що їх не знає заздрість
 де восени і навесні
 узимку а чи влітку
 звучать обридлі вже пісні
 хай навіть напідпитку
 де ти вибагливий під час
 а загалом невтішний
 незримий
 ще один із нас
 інтимний пересмішник
 

Попід сонцем, понад гаєм
Хмара хмарку доганяє,
Як завжди прудку Катрусю
Заклопотана бабуся,
Бо онука, наче білка,
Сновигає дуже стрімко.
13.06.26

 сьогодні графоманія
 а завтра може й пафос
 у цім сезоні навмання
 не визначити якось
 вже почитав усе в усіх
 занотував моменти
 в бежовенький блокнотик
 свій
 є навіть сентименти
 не пережовувать
 збагнуть
 купляти чи куплятись
 у чому неповторна суть
 у чім реально якість
 можливо
 церемоніальний дим
 дідиме не чіпляйся
 дбай про своє
 господь із тим
 талан потрібен також
 писати віршем бозна-що
 між цих проспектів і хрущоб
 до чого тренди і флеш-моб
 пиши
 тобі не важко ж
 

Василь Лебедєв-Кумач (1898-1949)

Нам серце радує пісня весела,
від неї смуток нараз відліта!
І люблять пісню містечка і села,
і люблять пісню вируючі міста.

    Нам пісня в праці й житті помагає,
    вона як друг кличе нас і веде,
    і хто крокує життям і співає,
    той не погине ніколи та ніде!

У нас є вміння сміятись як діти
й тоді, як вперто б’ємося за щось,
бо ми такими з’явились на світі,
що ми ніколи та ніде не здаємось!

    В житті та праці нам пісня сприяє,
    вона як друг кличе нас і веде,
    і хто крокує життям і співає,
    той не погине ніколи та ніде!

(2026)

Поки до суфіксів і флексій,
До міфів Греції і Риму
Я спомин цей із серця вийму,
Щоб пом’януть дядька Олексу.
...Колись в студентську кампанію осінню
Невмілі до селянської роботи руки
Він направляв не матом, а прислів’ями.
Чимало призабулося з тої науки,
Та знаю, як розшукати голку в сіні
Чи як ходити в ліс без дрюка...
І, може, десь тепер в далеких Горніх Висях
З намови Всевишнього професором дядько Олекса
Навчає пріснопам’ятних Геракла й Антея не битися,
А скирдувать солому,аби худобі стачило до весни.

В. Н...
Всілякі дні мелькають без зупинки
І кожен з нас торує власний шлях,
Де радість і печаль навперемінку
Щодня стрічаються не на словах.

Ти, друже, той, хто розуміє мовчки
Усе і переймається завжди, -
Хто з себе зніме і віддасть сорочку
Тому, що потерпає від біди.

Споруджуєш мости і зводиш вежі,
І дух твій залишається святим, -
Твоїй привітності нема обмежень,
Хоч кожен крок буває непростим.

Ти голову не втягуєш у плечі,
Бо гідності дотримуєшся меж
І вічно робиш тільки добрі речі,
І вдячності за послуги не ждеш.

Спасибі, друже, за твої хотіння
Робити гарні справи для людей, -
За те, що не забруднюєш сумління
Негідними учинками ніде.

За всю оцю твою любов безкраю
До повного на радощі життя, -
Тобі, мій друже, щиро я бажаю
Опіку Божу й многії літа.
12.06.26

P.S.
Щоденність – тиха, непримітно-звична плином.
Але у ній, немов у сутінній кімнаті,
присутні бігом часу виявлені вікна.

Ті, що обличчям до минулого – прозорі.
А щільно вкриті не прожитим - з майбуття.

Злітають звідтіля провіщення всілякі -
неначе випадкові промінці спадають
на різні речі у кімнаті сьогодення.
І раз у раз указують на щось таке,
до чого варто придивитися пильніше, -
на те, що глибше зобов’язань одноденних,
на рішення, котрі майбутньому доречні.


* * *
Коли намісник наказав перемістити
сувої й книги у будову в центрі міста,
старий бібліотекар мовчки покорився.

Намісник прагнув, щоб його ім’я звучало
пов’язане із мудрістю і меценатством,
а також тишком відібрати у громади
усе, що не збігалося з новим порядком.
То й місце вибране було найкраще -
при форумі, у діловому осередді.
Туди уже стікалися архівні справи,
проте бажалося й величнішого тла.

І що бібліотекар міг із цим вчинити?
Лише виносив і допомагав складати
двом писарям назбиране за сотні літ.
Без поспіху пояснював про вміст і дати,
про титули приклеєні, належний захист,
про те, що мало зберігатися окремо,
а що тримати дозволялося із іншим.

Натомість чув різноманітні нарікання,
мовляв, усе це древній мотлох і тягар,
котрий нікому в сьогоденні не потрібен.
А ось накази, рішення, розписки, облік, -
у супровід грошей – несуть ясне́ майбутнє!

І обираючи між сріблом і сувоєм,
хіба не кожен тицьне пальцем на метал?
Старий погодився із цим, і рік з печаллю:
що люду нині майбуття тим цікавіше,
чим більше там понаобіцяно монет.
Бібліотеки – ж не про золото і срібло,
а про живі стосунки, що раніше в храмах
були коштовності й розписки у богів,
а ті не відбирали особисту волю,
бо понад храмами завжди була громада.

Та писарі сміялися, мовляв, тепер ви
лише для сплати податей, а лад старий,
у цій будові вкупі з рештками казок,
не довше житиме, ніж сам бібліотекар.

За тиждень-другий перевезення скінчили.
І глашатаями закликана юрма
заповнила простори форуму. Намісник,
за строєм стражі, із трибуни сповістив
про нове звершення для кесаря і міста.
Були промови, музика й почесні гості.
Лились подяки владі і слова про поступ,
впорядкування знань, освіченості час!
А потім звично кидали у натовп гроші,
і, кажуть, був у дріб’язку й один сестерцій.

*
В бібліотеці залиши́лось небагато:
старі столи, полиці, з тим, що геть зітліло,
а ще старезна шафа при стіні північній,
де начебто лежали тільки давні списки,
які багато років вже ніхто не замовляв.

Минула осінь. А в зимові дні раптово
бібліотекар застудився і помер -
за пару тижнів до великої пожежі,
що за ніч вичистила сховище нове
від усього, що там було – від зобов’язань,
і розпоряджень помилкових, від слідів
розтрачених недбало коштів, й заодно,
від перенесеного із бібліотеки.

Та надійшла весна, намісника змінили
на іншого, народженого в цих краях.
Тоді лише і виявили, що у шафі
біля північної стіни, крім давніх списків,
лежав перелік з описами усього,
що зберігалося колись в бібліотеці.

І описи були доладними настільки,
що їх читаючи, зникало відчуття,
немовби там ішлося тільки про колишнє.

Лисуватий, крутолобий,
У незміннім кожушку, -
Спозарана дід худобу
Доглядає на лужку.
З-під верби спостерігає,
Добре бачачи здаля,
Що наблизилось до гаю
Недосвідчене теля.
А в тих вільхах і осиках
Завелися хижаки
Одномасті, гостропикі
Та чіпкі, немов п'явки.
Нещодавно звіри з'їли
Невеличке козеня,
Бо пастух був неумілий
І прогавив серед дня
Напад зграї на отару
Невелику гарних кіз, -
Ось тому на лузі зараз
Він буває вже, як гість.
Не бояться довіряти
Випасати лиш йому,
Бо пильнує без утрати
І в тумані, і в диму.
Як, було, зайнявся випас,
Він зо страху не тікав
І у бік тварин не глипав,
Прикусивши язика.
І тепер, коли побачив
Біля вільх густих ягня,
То до них не йде, а скаче
Навіть швидше за коня.
Тож всі знаючі старого,
Довіряють діду пост,
Бо надійніше за нього
Не знайти ніде когось.
11.06.26

***
Поки ворог протягує лапи,
порятунок лише в боротьбі.
Святе діло – убити ка*апа
і не так у бою як в собі.

***
Важко бути поетом епохи
де в болоті зав’яз криголам,
та міняється ера потроху
і в поезії чути, – фіґ вам.

***
Схаменулись противники НАТО,
видно доля у бевзів така –
тільки бомба ціляє у натовп,
це міняє свідомість совка.

***
І юрма реагує на зраду
без ділем, аксіом, теорем,
чудаки наплювали на правду,
їм смакує усе, що на еМ.

***
Не побореш нечистої сили,
поки неба не чує Земля
і міняє, як циган, світило
голомоза макака кремля.

***
Бути нині відомим поетом –
ритуал і посильний оброк,
та не буде тобі пієтету,
якщо ти не убитий пророк.

Резюме
Що нас чекає? Як було здавен:
стовпотворіння націй і племен,
бик викрадає у Європи роги,
новий Ікар, інверсія знамен,
у лабіринті Міноса – тривоги,
Сізіфів труд, похід на Карфаген
і Піррова, нарешті, перемога.

06.2026

Мляво позначається на ранок
Навкруги притихлої соші, -
Звуки кроків никнуть у тумані
І гучніші порухи душі.
Наодинці з власними думками
Сіпаюсь, шалію і мовчу, -
Тиша вперше впала поміж нами,
Бо всього траплялось досхочу.
Та здається нині дріб'язковим
Все, що у минулому було,
Раз не обривалися розмови
І майбутнє вабило теплом.
Стихли кроки... Заясніли тьмяно
Трави росянисті край соші, -
Ледве чутно порухи туману,
Добре чути печію в душі...
10.06.26

Михайло Свєтлов (1903-1964; народився й провів молодість в Україні)

Каховка, Каховка, гвинтівка-болтовка,
лети, вірна куле, як слід!
Іркутськ та Варшава, Орел та Каховка –
це віхи, де був наш похід.

Гриміла атака, дзвеніли шрапнелі,
строчив кулемет вдалині...
І дівчина наша у грубій шинелі
Каховкою йде у вогні.

    Під сонцем гарячим, під ніччю сліпою
    чимало пройшли ми в житті.
    Хоч ми мирні люди, та наш бронепоїзд
    стоїть на резервній путі.

Чи згадуєш, друже, як разом рубались,
покірні рокам грозовим?
І очі дівочі тоді усміхались
обом нам крізь порох та дим.

Так випиймо, друже, за юність похідну
і наші гарячі діла,
за нашу країну, й Каховку ту рідну,
де дівчина наша жила.

    Під сонцем гарячим, під ніччю сліпою
    чимало пройшли ми в житті.
    Хоч ми мирні люди, та наш бронепоїзд
    стоїть на резервній путі.

(2026)

Надміру сяють кігті ніг,
Але між іншим-
Не бійтесь стримати свій сміх
Над днем найліпшим,
Над невагомим кришталем
Між аберацій ,
Де в нитях променю висить
Крихкий Горацій.
Пусте – не варте ваших снів!-
Мете в напірник
Пил рим нудних і напівслів
Веселий лірник,
Вдень під блискучим кришталем
З блакитних піній,
Де робить хитрий хід конем
Старіший Пліній...

Ягідками чорними ожина,
Мов очима, блискає з-за тину
Так манливо, що ковтаю слину
І думками в те подвір'я лину,
Де колючі гілочки ожини,
Через хаотичну плутанину, -
Болю завдавали безпричинно
В ягоди залюбленій людині.
09.06.26

 маршують у чоті своїй
 усе звитяжні та успішні
 їм невідоме слово стій
 а хто із грішми
 той не грішник
 чого іще ти не купив
 чого ще не придбав
 сердего
 яких напоїв чи жирів
 яких оздоблень гігамега
 яких розваг
 кого ти рвав
 кого ти видів у прицілі
 лут із кого собі збирав
 у чому додаткова цінність
 на тлі смертей на тлі заграв
 коли душа мов порошина
 у згарі цім на цих вітрах
 душа мов пам’ять
 непрожита
 чи графоманський
 альманах
 

Будь ласка!-довгий сквош
Нам подарунком долі
В борні за майбуття,
Яке не оминуть,
Можливо донесуть
Ракетки проти волі
Раптове – Схаменись!
Дитяче – не забудь!

Шукай в піску свій м’яч,
Сльота вже сліпить очі
Серед січневих гроз,
Але життя одне!
Тримайся слова–Брют!-
Воно сухе , пророче,
Немовби похідне
Від пережитих скрут.

Задуха не мана,
Можливо краща доля
Чекатиме на нас,
Коли покинем спорт,
Можливо довга гра
З стіною серед поля
Лише дурний фальшстарт
У черзі на фудкорт...

Розбуджений співами зябликів ліс
Нарешті звільнився від літнього сну, -
Почулось здаля шелестіння беріз,
Побачився заєць, що в гущу гайнув.
Привітно махають гілками кущі
Ліщини з плодами, що стиглості ждуть, -
І радість одразу зростає в душі,
І біля горіхів спиняю ходу...
08.06.26