Коли квітень тільки почався і дні неочікувано стали холодними і дощавими мене запросив у свою самотню хижку старий хайдзін, що підписує свої прозорі хоку іменем Ейєн-но Котокутобіто (永遠の異邦人) і вирощує в своєму саду ожину. Ми пили чай, заварюючи заміть традиційних зелених листків каорі такай отя (香り高いお茶) сухі листя ожини (ブラックベリー) і сухі плоди лохини (ブルーベリー), з горняток які виготовив в часи Сенґоку майтер Фуру Хайро-но Цуру (古い灰色の鶴). Ми слухали кото – мелодію «Генкію сінай» (言及しない), яку виконувала запрошена гейша в блакитному кімоно з візерунком у вигляді бамбуку, що хилиться під вітром. За вікном серед холоду і сирості зацвіла слива, тому вирішили віршувати на тему «Сумна квітуча слива» (悲しい梅の花) і я написав таке:

* * *
У пустку дзвінку
Повертаюсь додому.
Квітучі сливи.

呼び声の荒野へ
私は故郷へ帰る。
梅の花。

* * *
Цвітасті вишні.
Білий ранок запашний.
І думки про смерть.

桜の花。
芳しい白い朝。
そして、死への思い。

* * *
Серед квітучих слив
Кричать нездари сойки.
Я загубився.

満開の梅の木々の間で
カケスが泣いている。
私は道に迷った。

* * *
Білої квітки
Торкаюсь холодними
Пальцями. Квітень.

冷たい指で白
い花に触れる。
梅の花が咲く季節だ。

* * *
Мовчазна слива
Про нетутешнє шепоче.
Боривітер. Крик.

梅は静かに、
死後の世界を囁く。
鷹は叫び声をあげる。

Почувши мої хоку гейша припинила грати і її рясні сльози падали на струни кото. Я перестав розуміти: чи то дощ за вікном чи то сльози падають лаковане дерево старовинного інструменту.

До психолога звернулась
Скромна молодичка:
Подивіться на ці гулі
На померхлім личці.
Ці опухлості з'явились
Від неспання й страху,
Що потрапити в немилість
Можу, бідолаха.
Бо якому чоловіку
Буде до вподоби
Те, чому немає ліку
На лиці і лобі?
Як позбутися морщинок -
Говоріть скоріше,
А то візьме і покине,
Щоб знайти гарнішу.
Лікар каже: Щоб надалі
Не було безсоння, -
Вам потрібен теж страждалець -
Півень невгомонний.
Проводжайте рано-вранці
З хати чоловіка
І зовіть хутчій коханця,
Як вам радить лікар.
Хай доводить до нестями
Він вас завтра й згодом,
Щоби спалося ночами
Й снилась насолода.
Не тріщатимуть суглоби,
Швидко зникнуть зморшки, -
Тільки буде морщить лоба
Чоловік ваш трошки...
02.04.26

Не шкодуй для радості
Ні часу, ні коштів.
Не відкладай радість
На завтра, на потім,
Бо, як сонце взимку
Визирне і щезне,
Так і радість нинішня
Завтра вже не верне.
Як нема своєї,
Позич радість в інших:
Порадій, що з бруньки
Заквітчалась вишня,
Що малятко вперше
Зіп’ялось на ноги,
Що безбожник просить
Помочі у Бога...
...Радість не чекають,
Радість самі творять.
Хто про це не знає,–
В непоправнім горі.
,

Весняний ранок прохолодний,
Хоч сонце сяє над Дніпром
І так безвітряно сьогодні,
Що білий світ застиг кругом.
Впиваюсь сонцем і повітрям,
На повні груди вдих роблю, -
Виймаю пензлі та палітру
І волю вмілості даю.
Малюю убрані в цвітіння
Кущі, дерева і траву, -
Усе, що вранці в час весінній
Я чітко бачу наяву.
31.03.26

                    І
Нанизує пам’ять разками намиста
на ниті життя візерунки барвисті
і тче у тумані вуаль,
звідкіль виглядає далеке дитинство,
його епізоди веселі і чиста,
навіяна ними печаль.

                    ІІ
Незримі путі поетичної саги,
та є ще одна колія,
якою у полі аскета-варяга
і досі кочує моя колимага
околицею житія.
Природа дарує ошатні покої,
які я увагою теж удостою,
усе ще іду по краю
тієї дороги, якою вертаю,
аби на галяві уявного раю
увидіти долю свою.
Іду, оглядаюся... парейдолія
не відображає таємної мрії –
усе це лише дежавю,
коли помічаю жіночу скульптуру,
що знята колись із живої натури,
але і сьогодні – живу.

                    ІІІ
У храмі моєму є інші ікони,
мозаїки, фрески. Забуті канони
доказують – я не монах
і не інквізитори, не єзуїти,
творили красу, тому не утаїти
скупої сльози на очах...
...................................................
в біді та у радості, іноді з горя
готую вітрильник за обрії моря,
де сумно не буде мені,
долаю круті перелоги і гори,
а далі – у далі ясні, неозорі
помчу на залізнім коні
або на крилі світової Пандори
у вирій, але... уві сні.

03.2026

Ще зорі сплять у темнім небі
І не парує ще роса, -
Ще не торкнулась довгих стебел
Моя нагострена коса.
Ще світ увесь неначе вимер
І лиш сіріє спроквола, -
Ще лиш шурхоче невидимий
Кажан, у пошуках дупла.
Ще тільки запахи знайомі
Розвіюють мою нуду,
А я, далеко вже від дому,
На синюватий розсвіт жду...
30.03.26

У сутінках я майбуття помітив.
Воно нічим не втішило мене.
Його красою міг би я змінити -
її ж усе недобре омине.
Та не зібрав краси я - ось і квити.
І захід Сонця віддає вогнем.
За втраченим, не стрітим, не прожитим -
до обрію багряноликий щем.

Години, дні, роки без тебе,
Без теплих пестощів твоїх, -
Це тільки в казці завжди лебідь
Не упадає тихо в гріх.
Це тільки в мріях м'яко й гладко
Лягає твій життєвий шлях,
А наяву - броди і кладки,
І переслідування страх.
Життя - це всесвіт таємничий,
Це - нічка зоряна й німа, -
До каяття чому не кличеш,
Невже пробачення нема?
Чи, може, з часом вже забула
Про обіцянку давню ти?..
З моїх думок не йде минуле,
Ніяк від нього не втекти.
29.03.26

Цезар Солодар (1909-1992; народився й провів юність в Україні)

Принесли у землянку посилку –
    й мов дихнуло чимсь близьким.
І на серці заграла сопілка,
    і згадався рідний дім...

        Бо відправлення поштове –
        так надписане воно:
        «Чи Павло́ві, чи Петро́ві,
        чи Миколі – все одно...»

Я – не перший, не другий й не третій,
    тим не менш, посилці рад.
Тож не буду тримати в секреті:
    я – надійний адресат.

        Щирі вам мої вітання!
        Усвідомив я давно:
        хто ви – Клавдія, чи Таня,
        чи Оксана – все одно.

Щоб відзначити нашу побіду,
    треба стрінутися нам.
Я до вас неодмінно приїду...
    Та куди? Не знаю сам.

        Це поза́очне знайомство –
        де продовжиться воно?
        Може, в Томську, може, в Омську,
        може, в Тулі – все одно!

(2026)оооооо

Мене будили вдосвіта дорослих
У сінях, чи надворі, голоси, -
І досі не забувся мамин посміх,
Коли їй зрана помогти просивсь.
Стелився шлях у світанковім світлі, -
Неслося всюди мукання корів
І чулося, як шурхотіли мітли
Та підсвинки кувікали з хлівів.
Сріблом іскрились росянисті трави
І вогкістю тягнуло від ріки,
Де довго й радо сірий качур плавав,
Хоч воду пробирали дрижаки.
А ще я бачив далеч бірюзову
І відчував завихреність вітрів, -
І чув діброви радісну розмову
З пшеничним полем під пташиний спів.
28.03.26

Казковий світ дитячого життя,
Мов потічок весняний, нетривалий,
Безрадісно пішов у небуття,
В душі зродивши паросток печалі.
Майнув, як сон, найщасливіший час
Розливів сміху і всього хотіння, -
Він, наче день, у сутінках погас,
Щоби уяву тішити видінням.
27.03.26