І
Коротшає дорога до безодні.
Переживаю у самотині
цей вирок долі. Я у западні
рокованої миті і, природно,
уже не уявляється мені,
як їду я на білому коні
минулої епохи у сьогодні.
Судьба перетасовує пасьянс
моєї осіяної кебети.
Як барабан російської рулетки
неумолимо добігає час
до повороту течії у Лету,
де є один і не єдиний шанс
фортуні обеззброїти поета.

ІІ
У просторі освоєних орбіт
поетики і музи все минає.
Альтернативи істині немає,
і як не уповай на колорит-
ні видумки, але читач тверезий
цінує риму, і супутній ритм,
і визнає цей точний алгоритм
вагомою ознакою поезій.
Ціную поетичні сторінки
далекі від політики і глуму,
але свої розтягую як гуму
і відаю, чому мої думки,
риториці і правді завдяки,
не наробили галасу і шуму.
Побоюється армія писак
позиції поета проти вати.
Богема не второпає ніяк,
що нею управляє маніяк.
Нема різниці, – чую ухилянта.
Узурпували владу вороги –
лакеї невеликої ваги,
або точніше рідні окупанти
і пацієнти шостої палати,
які постійно брешуть і відтак
руйнують вічну місію таланту
і діють на догоду окупанту
у ролі агресивних забіяк.

ІІІ
На декому природа почиває
чи волосатої руки немає,
аби явити публіці досьє,
в якому воно більше, аніж є.
Ото й штампує опуси і фейси...
а ви по древу мислями ходіть,
або як неймовірні поетеси
показуйте свою звабливу хіть.
Не діють ні управа, ні закони
супроти сановитої колони,
що виринає іноді на мить
у вирі й веремії лихоліть.
Корисні ідіоти зеленаві
усупереч і глузду, і уяві
замилюють картину житія,
що не така, яку малюю я...
.................................................
воюють боси, миряться міньйони,
грабує плем’я бісова сім’я...
На цій путі звихнулися мільйони
і це проблема не лише моя.

02.2026

Куди крокує
злодій світ,
в якому Бог –
лише прохожий,
в якому –
злодію він свій,
мені – не свій,
та і не божий?
В якому влада
з усіх прав
мене убити
має право,
бо владу злодій
хижо вкрав:
віват, убивця!
Браво!
Браво!

Чи нам потрібен
божий рай,
який ніхто із нас
не бачив?
Якщо в своєму –
дУрні
вкрай
і вкрай жорстокі ми,
тим паче.
Вже рай земний
вогнем горить,
який самі
і підпалили,
і підпалили
у ту мить,
як владу злодіїв
хвалили.

Не захистить нас
мудрий Бог,
бо мудрий Бог
не любить дурнів,
яким за бога –
дурень-лох,
що вибрали
у дурнів урні.
Чи світ вціліє
у війні,
яка убивць
одкрила рила?
Вже смажить Землю
на вогні
орда,
що злочин
«повторила»*

І чи настане
в світі мир:
світ вІйни жне,
і вІйни сіє…
В якому жертва –
це є ми –
Народ-герой,
Народ-Месія.

Лютий 2026 року

*Відомий вислів
московських злочинців
про бойню народів
у Другій Світовій війні
«Можем повторить»

Я снігом табірним впаду тобі до ніг
посеред камери на карцеру бетоні,
де у бою несправедливім і невтомнім
ти, своїй совісті не зрадивши, поліг.

Я вітровієм обійматиму твій хрест,
що розіпнув тоді на со́бі чорну осінь
та не приміряний ніким стоїть і досі
серед снігів на півдорозі до небес.

Торкнеться тінями тюрми сирої цегли
рухоме полумʼя пекучих палімпсестів,
яке крізь віхоли зумів до нас донести
і через жар якого втих навік полеглий.

...Проте тебе та купина не опалила -
небесним обрусом вгорнула заволока
рамена лицарські твої, як ніч глибока
і снігом табірним покрила твої крила...

2026

Безконечне протяжне гудіння
Від сирен, що пронизує слух.
Проростає тривоги пагіння,
Мов порочний ненависний дух.
І яке ж те потворне насіння
Він народить в шаленості днів,
Досягнувши глибин і коріння
У потузі могутніх мечів!

Безконечне нудне завивання
Возвістить безбережність страждань.
Хвилі річки, як тихе благання,
Проспівають німотність жадань.
І сирени, як птиці жорстокі,
Нападуть на провулках пустих.
Як валькірії волоокі,
Будуть наші страждання нести.

1 травня 2025