ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

хома дідим
2026.09.29 21:54
з дассеновим
лєт індьєн
вагон вповзає до столиці
іще зачинено крамниці
але хлопчина продає
із трейлера
нормальну каву
пірнути в метрополітен

Артур Курдіновський
2026.09.29 17:15
Нарешті, Мамо, сталося! Зустрів!
Привіт, рідненька! Скучив за Тобою!
О, скільки, мила, виплакав рядків
Та окропив рукописів сльозою!

Ми підемо у затишок гаїв,
Мене погладиш ніжною рукою.
Для нас червоним обрій заяснів,

Вячеслав Руденко
2026.09.29 17:10
Так хто ж вони, оті птахи облич,
Над язиками полум’я строкатих,
Де нескінченність сталого — мов клич
У хмарах з гелію, що вже не наздогнати?

Що наростають в залишках грибів
Над домовинами бажань від несповитих,
В горіхових смаках віддалених віків,

Ольга Садкова
2026.09.29 14:57
Пролітав горобчик, сів на підвіконня.
Привітався чемно до малої Тоні.
Роззирнувся, бачить — поряд горобець,
такий самий жвавий, сірий молодець.
Він кивнув до нього: і тобі привіт.
У ту ж мить отримав теж кивком одвіт.
Підстрибнув, підскочив

Борис Костиря
2026.09.29 14:41
Голова болить від безсоння,
В голові поселився туман.
Я шукаю далеке осоння,
А навколо панує дурман.

Напливають утоми хвилі
І пустельність небачена днів.
Як узяти буденність на вила

Кока Черкаський
2026.09.29 11:18
Запросив він мене на побачення-
Ніби з виду нормальний мужик,
Ми зустрілись,як і було зазначено,
І я відчула, що він їв часник.

Так, він їв часник!
Так, він з'їв часник!
Так, він їв часник,

Юрій Гундарів
2026.09.29 10:09
вересня легендарному Шеві виповнюється 50 років.
ВІТАЄМО!

Злива питань нескінченна…
Тлумачний словник тримай!
Значення слова «Шевченко»?
«Шевченко» означає: най!

Ірина Вовк
2026.09.29 10:03
ХІ. ФРЕСКА, ЯКУ НІХТО НЕ ПОБАЧИТЬ Об одинадцятій годині ранку в триклінії – парадній їдальні багатого помпейського будинку – пахло свіжим вапном та терпким пилком рослинних фарб. Бідний, але талановитий майстер Клавдій стояв на дерев'яному помості, т

Віктор Кучерук
2026.09.29 07:21
Почуваюся мішенню
В напівтемній залі тиру, -
Ворог цілить пильно в мене
І надворі, і в квартирі.
І опівдні, й серед ночі
Йде неспинна естафета, -
Лиш мопед своє відстрочить,
Як уже гуде ракета.

хома дідим
2026.09.28 23:46
у старовиннім королівстві
всілякий має свій костюм
і певну роль і власну гідність
а музиканти королівські
уміють альбу та ноктюрн
щодня в корчмі гуляки всяко
спивають вайн лікери ссуть
хай за вікном осіння мряка

Іван Потьомкін
2026.09.28 21:07
Дві Варвари, мати й донька,
В двох геніїв закохані,
Серцем тугу розривали,
А як впоратись з недугом,
До пуття не знали.
Та настала та година,
Коли тільки їх підмога
І благословення Бога

Ірина Білінська
2026.09.28 18:30
Як же близько ми до безодні,
як ніколи —
тепер, сьогодні...
Хто збере нас усіх докупи:
слово-зброя
чи слово-купіль,
слово-лезо
чи слово-спалах?

Вячеслав Руденко
2026.09.28 16:20
Не плач у день, не голоси із примхи,
Не зазивай гірке у самоту
Життя звіринцю вздовж стрімкої ринви,
Де кров тече, як золото в Орду.

Вже зацвіли від неї злі жоржини
Між гарпій неолітових* грядок.
З’ясуй-но, спробуй відчуттям рослини,

Артур Курдіновський
2026.09.28 15:55
Я - частинка осіннього міста,
Я - молекула жовтих вітрів.
Мандрівник із душею артиста,
Сам себе на узбіччі зустрів.

Монолог мій навряд чи хтось прийме...
Прочитають, забудуть - і все.
Поринаю в осінні обійми...

Борис Костиря
2026.09.28 15:42
Проходить час крізь пальці, мов пісок.
Ми в'язнемо в багні старих ілюзій.
Із трюму виринає лютий кок,
Заплутаний у плетиво алюзій.
Година протікає, ніби мить,
Поранивши напівзабуту вічність
Стилетом непромовлених століть,
Коли ще цінували честь і

Ольга Береза
2026.09.28 15:25
Для нього подеколи Львів був листівкою з кавою,
одначе здебільшого — текстом, що будить легенди.
У велич не грав і не марив, як інші, він славою,
носив вишиванку, а не оті віденські тренди.

Десь зверхньо шептали: «Дивак той Франко нерозважливий», —

С М
2026.09.28 13:55
До підніжжя дістанусь, і вертаюсь нагору туди
Де спиняюсь, вертаюсь, і заново їду
Аж допоки дістанусь, і побачу тебе
Ей, ей, ей!

Хіба ти проти, щоб тебе любили?
Я мчу із гори на відстані милі

Володимир Бойко
2026.09.28 10:05
Влаштували дебош у Пхеньяні
Гультіпаки веселі та п’яні.
Та прийшов кім чен ин
І за пару хвилин
Всі чемнісінькі стали в Пхеньяні.

В штаб-квартирі Об’єднаних Націй
Не бувало дурних ситуацій.

Ірина Вовк
2026.09.28 07:31
Х. РОЗБИТЕ ДЗЕРКАЛО КРАСИ Ранок у розкішному домі Клодії, найвідомішої світської левиці Помпей, починався як ритуал поклоніння її власній вроді. Вона сиділа на мармуровому стільці перед великим срібним дзеркалом. Три рабині без у

Віктор Кучерук
2026.09.28 06:40
Розцвітає, ніби квітка,
Усмішка свята,
І дорослішає швидко
Пташка золота.
Тепле сяйво у долоні
Ясне сонце ллє -
Розважає люба доня
Серденько моє.

М Менянин
2026.09.28 01:28
Край рідний був місцем полону,
горнилом в потоці образ,
керманичів сіль несолону
в житті споживали не раз.

Чи має цей край оборону?
Чи зміг захиститись хоч раз?
Так виділив край Бог Арону

хома дідим
2026.09.27 23:39
на тлі віконних рам
і панорам засмучених
ні зовсім не канкан
і не кордебалет
багаторічний хлам
нехитро порядкуючи
повіщо грати як
все рівно програєш

Іван Потьомкін
2026.09.27 20:38
Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя

Ігор Терен
2026.09.27 17:09
Наші греблі не «той уже рве»,
про якого ми, може, й не чули.
Рось ридає потоками мулу,
стогне Стугна, Славута реве,
в морі сліз потопає минуле...
і ніхто вже не кличе, не зве
як бувало, аж поки забули.

Борис Костиря
2026.09.27 15:07
У березні тепло таке непевне,
Як подих свічки чи легка печаль.
Слова банальні, стерті і даремні
Нас не зігріють, як сумний причал.

Крізь товщу льоду і завали снігу
Прорветься сонце і торкнеться нас
У метушні і невгамовнім бігу,

Вячеслав Руденко
2026.09.27 10:30
Ви все вночі живете, крадучись,
Неначе равлик меншовартісний,
На місяць срібний задивляючись,
Шукаючи камінчик якісний.

Приречено і недовірливо
У темних вербах роси грієте,
Їх, ніби оловом, торкаючись —

Віктор Кучерук
2026.09.27 07:07
Серед саду яблуня гілляста
Губить спілі яблука, коли
Журавлі засмучено та часто
Угорі покрикують: Курли...
Яблука важкі, червонобокі
До землі спрямовують гілля,
Бо поналивалися вже соком
І похолоділи без тепла.

Ірина Вовк
2026.09.27 06:11
ІХ. ОСТАННІЙ РАХУНОК ЛИХВАРЯ У тісній, закритій на засуви кімнаті міняйла Каїма, ранок починався зі звуку, який він любив понад усе на світі – тихого, кришталевого дзвону золота. На великому дубовому столі лежали акуратні стовпчики сестерціїв та денар

С М
2026.09.26 23:53
я шпигун
у борделю цім
знаю що сниш
уві сні своїм
про ті слова
до смаку тобі
і потаємніші страхи

Володимир Бойко
2026.09.26 23:12
Стратегія без тактики – що теорія без практики. Закономірність законом не міряна. Сердечні стосунки обертаються сердечними травмами. Навіть люди з високим IQ в кінцевому підсумку можуть виявитися нелюдами. Що вже казати про «верхи» московські…

хома дідим
2026.09.26 22:23
а хтось же вимикає ліхтарі
і зачиняє час від часу брами
на самоті
без драми чи дорами
ймовірно без думок
без особливо мрій
яке їм діло далебіг
чи ти поет

Борис Костиря
2026.09.26 15:57
Розбитий необачно телефон -
Тяжка і неймовірна катастрофа,
Кошмарний, хворобливий, душний сон,
В якому втрачені великі строфи.
Розбитий світ у звалищі планет,
Армагеддон здійснився на паркеті,
Обірваний невтілений кларнет,
Зупинений квартет пішов у

Іван Потьомкін
2026.09.26 13:33
Судилось їм нести перший дощ Святій Землі.
Тож поки в куренях з галуззям замість даху
Юдеї згадують минуле свого дому,
Долаючи і біль, і неймовірну втому,
Крильми гуртують птахи хмари.
Щороку виряджає їх Всевишній,
Щоб пораділи праведні і грішні.

Ольга Береза
2026.09.26 12:02
В кабінеті холоднім, що кликали вдома «Сибіром»,
де сторіночку кожну пронизливий протяг гортав,
порятунок рудий, з муркотінням, що варте довіри —
кіт Мурлика терпляче зап’ястя Франка зігрівав.

Уже сутінки вкрили шпилі усіх львівських домівок,
вже

Ірина Вовк
2026.09.26 07:51
VIIІ. СКИНУТИЙ З ПРЕСТОЛУ У розкішних термах – міських лазнях Помпей – ранок минав у лінивій млості. Багатий патрицій Секст відпочивав у басейні з теплою водою. Два темношкірі раби-чужинці без упину обмахували його пальмовим листям, а третій розтирав

Віктор Кучерук
2026.09.26 07:30
Вересневої ночі
Не засну, як на сміх, -
То заплющую очі,
То розплющую їх.
Я крізь темряву кличу
Марно душу німу,
Бо мовчиш таємниче
Невідомо чому.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ольга Береза
2026.09.08

Ярина Діброва
2026.08.07

Анастасія Ехо
2026.08.01

Фел Ходак
2026.07.22

Ольга Садкова
2026.07.18

Анна Марчук
2026.07.12

Паб Лімерик
2026.07.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Євген Федчук - [ 2026.09.20 17:05 ]
    Третій радянський голод 1946-1947 років
    Фашизм здолали і війна скінчилась.
    Часи великих надійшли надій.
    Здавалося, живи тепер, радій.
    Але ж біда нікуди не поділась.
    І голод втретє забирати взявсь
    Людські життя. Війну хоч пережили
    Та звідки було взяти людям сили?
    Рік перший повоєнний починавсь
    Зимою малосніжною. Морози
    З відлигами мінялись. На полях
    Вологи не отримала земля,
    Одні лише людські горючі сльози.
    Весна й початок літа взагалі
    Дощів не знали. Що людей чекало,
    Коли посіви на полях пропали?
    Чекати дива марно від землі.
    Та й тих полів багато чи було?
    Не злікували ще військові рани,
    Воронки всюди заросли бур‘яном.
    А мін, снарядів? Днини не пройшло,
    Щоб десь на міні хтось не підірвався,
    Чи то снаряд під плугом не знайшов.
    Війна пила ще досі людську кров,
    Мир досі наступати не збирався.
    Що тих полів? Та й чим їх оброблять?
    Бо ж техніки було і зовсім мало.
    Усе найкраще на війну забрали,
    Плуги прийшлось худобою тягать.
    Та й не кіньми́, бо ж їх на фронт забрали,
    Корів впрягали часто у плуги,
    А, як не було засобів других,
    Жінки і діти ті плуги тягали.
    Бо ж де узяти чоловічих рук?
    Мільйони їх десь навіки зостались.
    Лиш інваліди в села повертались.
    Тож, в результаті неймовірних мук,
    Вдалось хоч якось землю обробить,
    Зерно вручну посіяти. Одначе
    Земля не захотіла їм віддячить,
    Пропало те, що мало уродить.
    Що голод буде ще зимою знали.
    Відсіялись, на весну берегли
    Те, що весною сіяти б змогли.
    А чого їсти – то уже не мали.
    В міста спочатку голод завітав.
    Хто картки мав – отримували пайку,
    А хто не мав – лише від влади лайку,
    Отож поволі з голоду вмирав.
    Але у селах іще гірше було.
    Бо ж селянин ще мав й податки здать,
    Доводилось від себе відривать,
    Бо влада про той голод, мов не чула.
    Чи маєш господарство, а чи ні,
    То владі було зовсім не цікаво.
    Здай м’ясо, яйця – а то буде «справа».
    Свинячу шкуру, хоч нема свині.
    Податок на дерева заплати.
    Останню «шкуру» із селян здирали
    І все державі було мало й мало.
    Хто мав корову – зміг себе спасти.
    А, хто не мав – кору їв, лободу,
    Як тільки навесні вона з’явилась.
    Собак, котів у селах не лишилось.
    Від пацюків, мишей – ані сліду.
    Хто пробував щось з поля принести,
    То тих ловили й строк за те давали.
    Їх «несунами» влада називала,
    Хоч ті несли, аби сім‘ю спасти.
    Доходило й до людоїдства часом.
    Та ж то не від хорошого життя
    Хтось втратив людське світосприйняття.
    А де ж державні ділися запаси?
    Як так, що цю війну пережили
    І з голоду не часто помирали?
    В війну американці помагали,
    Для того і ленд-ліз вони ввели.
    Крім зброї і продуктів навезли.
    Звичайно, більшість війську діставалась,
    Але і людям дещо залишалось,
    Щоб пережити цю війну могли.
    Та тільки-но закінчилась війна,
    Поставки по ленд-лізу припинились
    І люди без підтримки залишились.
    А влада? Про що думала вона?
    Як їй підтримку запропонували
    На поступки у обмін – не схотів
    Йти на те Сталін. І мільйон життів
    Тим самим комуняки відібрали.
    Хоча мільйон? Чи, може два, чи й три –
    Ніхто не знає – все в секреті було.
    Ми й досі справжні цифри не почули.
    Тоді ж холодні віяли вітри
    Й війна «холодна» саме починалась.
    Й страждав від того лиш простий народ.
    Та не партійці – ті жили. Так от,
    Хоч люди в селах і голодували
    Та їли все, що попаде до рук,
    Страждали від отих голодних мук,
    Але на урожай новий чекали.
    Бо думали – спасіння принесе.
    Дарма чекали та вручну збирали,
    Бо ж техніки практично і не мали.
    Вкладали у жнива здоров’я все.
    Не встигли ще зібрати урожай,
    Як вже держава плани зажадала.
    Та, навіть, коли б все зерно віддали –
    Не виконаєш плану. «Віддавай!» -
    Вола район і область, бо ж згори
    Велять, інакше полетиш з посади.
    До нитки обдирала села влада,
    Селянам радить – землю он жери.
    За колоски – дванадцять світить літ,
    Не дай Бог, принесеш собі щось з поля.
    Радянська влада – гірша за монголів,
    Неначе став догори дригом світ.
    А знаєте, що владу хвилювало –
    Районну, обласну – адже народ
    Вмирав десь поряд з голоду. Так от,
    Вона прохання вгору посилала:
    Там, бачте їм ікри не вистача
    Червоної і чорної. Кричать,
    Аби її скоріше їм прислали.
    Там в магазинах цигарок нема…
    Хороших. Для «людішек» є навалом,
    Але такі начальство не вживало,
    Не той їм в цигарках тих аромат.
    Отож, вони, здавалося живуть
    В другій країні. Не голодували,
    А про «людішек» не переживали,
    Готові в ріг баранячий зігнуть.
    Колгоспи, хоч-не-хоч, а повезли
    Зерно в район, звичайно, менше плану,
    Бо звідки більше, аніж є, дістануть?
    А люди тільки плакати могли,
    Бо ж працювали цілий рік вони,
    А що на трудодень від того мали –
    Два лантухи зерна? Зарплат не знали
    І пенсії не бачили вони.
    В містах хоч картки влада видавала
    Працюючим, щоб хліба мать шматок.
    А про селян не піклувавсь ніхто,
    Самі себе прогодувати мали.
    А чим, як все держава відібрала
    Й податки ще зідрала. Як їм жить?
    Зерно он є – десь на складах лежить
    Чи то в бурти на землю поскладали.
    Тут головне, щоб виконати план,
    А що там далі – владу не цікавить.
    Он, можна за кордон зерно відправить,
    Щоб показати на весь світ обман.
    Мовляв, зовсім не голодуєм ми.
    Іще із вами поділитись можем.
    Хто хоче хліба – ми вам допоможем.
    «Хай буде мир і дружба між людьми».
    І сотні тисяч тон зерна пішло
    Болгарам, чехам, фінам і полякам,
    Угорцям, німцям і румунам всяким,
    Французам, щоб їм «завидно» було,
    Як гарно то в соціалізмі жить:
    Є все в народу, може поділитись,
    Тож можете скоріше долучитись,
    Щоби і в себе лад такий створить.
    Поки Європу Сталін годував,
    Поки зерно під чистим небом гнило,
    Упроголодь в державі люди жили,
    Народ недоїдав, голодував.
    Продовжував від голоду вмирати.
    Хвороби вслід за голодом прийшли:
    Дизентерія, тиф також знайшли
    Для себе жертви – всіх не зрахувати.
    Тепер ми, озираючись назад,
    Побачить можем шлях отой кривавий.
    Творились за плакатом чорні справи:
    «Соціалізм – найкращий в світі лад!»


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.32)
    Коментарі: (2)