ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.10.02 22:32
Повернутися в ніщо,
до першооснов,
перетворитися на порох,
відійти від справ,
зрозумівши суєтність
амбіцій і статусу,
повернутися
до того природного стану,

Сергій СергійКо
2025.10.02 20:26
Розчинились дерева й кущі
Після, сонця за обрієм втечі.
“Почитай мені, милий, вірші” –
Раптом, просиш ти тихо надвечір.
Після досить спекотного дня,
Прохолода приходить на поміч.
Ці хвилини – приємна платня
За незмінне “ми разом”, “ми поруч”.

Тетяна Левицька
2025.10.02 19:43
Невблаганно під дощем
Гірко плачеш без підстави.
Не навчилася іще
перед іншими лукавить.

Правда гірше від ножа
ріже слух зарозумілим.
Де ж та праведна межа,

Світлана Майя Залізняк
2025.10.02 17:28
Осіннє соте" - співана поезія. Запрошую слухати.
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 14 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом а

Євген Федчук
2025.10.02 16:56
Сидять діди на Подолі. Сидять, спочивають.
Бо ж неділя, після церкви вже занять не мають.
Ото хіба посидіти та поговорити
У тіньочку, бо ж надворі середина літа.
Поміж ними сидить сивий, ще міцний Микита.
Йому, мабуть, нетерплячка на місці сидіти.
П

Іван Потьомкін
2025.10.02 13:17
Судний день перетвориться на свято...
Отож, натщесерце, зодягнені в усе біле,
з накинутими на плечі талітами
простують в синагоги навіть ті,
хто не молиться й порушує приписи шабату.
Кожному хочеться, щоб сталось так,
як пророкував протягом всього ж

Ярослав Чорногуз
2025.10.02 12:06
День осінній коротшає, тане,
Дощ усі розмиває сліди.
Лунко падають долі каштани
Під шумок монотонний води.

І під звуки розкотисті туби --
Сум зненацька пошерх, порідів --
Ми кохались так пристрасно, люба,

Віктор Кучерук
2025.10.02 11:47
Дощем навіяна печаль
Покірну душу охопила, -
Штрикнула в серце, мов кинджал,
Та з тіла вимотала сили.
Чудовий настрій відняла
І стала прикрість завдавати,
Бо мрії знищила дотла,
Бо знову сам нудьгую в хаті...

Юрій Гундарєв
2025.10.02 11:04
жовтня зустрічає свій день народження легендарний англійський рок-музикант. Мало хто знає його справжнє ім‘я Гордон Самнер, але сценічне - Стінг, що у перекладі означає «жалити», відомо кожному, хто цікавиться сучасною музикою.
Він від першого дня повном

Юрій Гундарєв
2025.10.02 09:27
Сутеніло рано, як завжди наприкінці листопада. Поет Н. зробив ковток майже зовсім холодної кави і перечитав щойно написаний вірш. Його увагу зупинив один рядок: «І серце б‘ється, ніби птах…» Скільки вже цих птахів билося біля серця?! Н. закреслив «ніб

Борис Костиря
2025.10.01 22:21
Ящірка - це сенс,
який вислизає з рук.
Чи не є Всесвіт
такою самою ящіркою?
Ми шукаємо необхідних слів,
які падають у траву
і губляться там.
Ящірка є необхідним словом,

Олег Герман
2025.10.01 18:51
Ось ми й підібралися до однієї з найскладніших тем. Ні, мова не про щасливі шлюби, а про те, що їх вбиває. Особисто для мене, серед усіх "паразитів" нашої свідомості — провини, сорому, образи, заздрості — ревнощі займають почесне перше місце. Це такий с

Юрій Гундарєв
2025.10.01 10:09
Російські окупанти офіційно стверджують, що б‘ють лише по військових об‘єктах…
28 вересня 2025 року внаслідок чергової нічної масованої атаки на Київ загинула
12-річна Олександра Поліщук, учениця 7-Б класу.

Знов військові об‘єкти - діти!
Витягують

Віктор Кучерук
2025.10.01 08:46
Знову листя опале
І пожовкла трава, -
І захмарена далеч,
І ріка нежива.
Німота безутішно
І самотність така,
Що незатишно віршам
У тужливих рядках.

Борис Костиря
2025.09.30 22:19
Чоловік повернувся додому
На батьківський тривожний поріг,
Розчинивши столітню утому,
Накопичену в сотні доріг.

Та удома його не чекали,
І батьки вже померли давно.
Поросли бур'яном рідні камені

С М
2025.09.30 21:29
я стрів її на реєстрації
фужер вина – у руці
чекала напевно по справах
при ній – безногий чоловік
о не все йтиме так як бажав би
не все йтиме так як бажав би
не все йтиме так як бажав би
та постарайся ще

Олег Герман
2025.09.30 20:21
Про неї нечасто згадують у психологічних пабліках і на тренінгах. Психологи та коучі оминають цю тему, а інші представники «псевдопсихологічної» спільноти висловлюються вкрай стримано. Та що там, самі пацієнти бояться зізнатися в цьому почутті не тільки т

Володимир Мацуцький
2025.09.30 19:28
Мишка з песиком і котик
заховалися у ботик,
з нього хвостики стирчать,
в ньому хвостики пищать.

Як збиралась Галя в школу
ботик з рук стрибнув додолу,
з нього хвостики стирчать,

Віктор Кучерук
2025.09.30 09:11
Позбивав до крові ноги,
Бо вернув, куди не слід
І приводили дороги
Тільки в гущу різних бід.
Наче маятник, невпинно
Коливався з боку в бік, -
Не дивився на годинник
І рокам утратив лік.

М Менянин
2025.09.30 00:24
На часі характер козачий
та гомін в народі ходячий,
де влучне нагальне слівце
всім правду говорить про це.
Вставай на молитву, народе,
це теж, тільки в Дусі, городи –
проси, сповідаючи гріх,
за рідних і близьких своїх.

Борис Костиря
2025.09.29 22:17
Телефон, викинутий у плесо озера,
ніби потонула під водою
Атлантида. Скільки болю і відчаю
пішло під воду! Що змушує
різко кинути телефон
невідомо куди, у прірву?
Це невмотивований імпульс,
який пробігає тілом.

Іван Потьомкін
2025.09.29 20:23
Скаржились ангели на Господа Бога, що Він потурає Ізраїлю. «Якже Мені не потурати тому,- одповів Всевишній,- кому Я наказав: «Їж і будеш ситий і наситишся, і поблагословиш Господа, Бога твого, у тім добрім Краї, що дав Він тобі» («Повторення Закону», 8:1

Олег Герман
2025.09.29 19:44
Перш ніж вдаватися до чергових навколопсихологічних роздумів, слід навести кілька уточнень. Під образою мається на увазі не вчинок, а почуття. Почуття від емоції в свою чергу теж відрізняється, як до прикладу відрізняються образа та роздратування. Роздрат

Сергій СергійКо
2025.09.29 16:23
Ми отруєні власним авто –
Його швидкістю пересування.
Без авто ми вже майже ніхто –
Це і вирок, і щире зізнання.
Відійшли стародавні часи.
На коняці не їздять по справах.
Ніби Усик зібрав пояси,
Виростаєм у власних уявах,

Іван Потьомкін
2025.09.29 12:42
З літами охочіш розмовлять мені
із немовлятами, аніж з дорослими.
Ну, що почуєш од дорослих?
Скарги на життя:
Податки й ціни скачуть, мов зайці...
Дедалі більше даються взнаки хвороби...
Клімат міняється на гірше...
А з немовлятами якже простіш!

Юрій Гундарєв
2025.09.29 09:32
вересня ми згадуємо одну з найтрагічніших сторінок в історії людства - 84-ту річницю трагедії Бабиного Яру,
де було вбито близько 150 тисяч невинних людей…

Це мій друг Фіма,
літні сандалі…
Зустрілись очима,
проходить далі.

Володимир Бойко
2025.09.28 23:30
Імперське мислення просто так не вивітрюється – воно вибивається із голови разом із мізками. У московитів слова «раб», «рабство», «работа» – немовби з одного кореня. Казки про кощія безсмертного полюбляють пристаркуваті диктатори. Велич великих

Борис Костиря
2025.09.28 22:26
Краса, схована в сірий,
невиразний одяг,
стирається під дією часу,
стає одноманітною.
Що залишається від колишнього
пульсування, буйства водограю?
Краса обростає жиром,
ніби непотрібною бронею,

Іван Потьомкін
2025.09.28 19:24
Поцілунок в івриті й зброя
Позначені одною й тою ж літерою – Нун,
Якою починається ще й перемога – Ніцахон.
І є в тім логіка житейська, бо й справді:
За поцілунком безгрішна починається любов,
А не кохання тимчасове, як осоружний вітер.
Отож, цілунк

Євген Федчук
2025.09.28 19:18
Син увечері прийшов та й спитав у тата:
- Взяв оце читати книжку я у дядька Гната.
Там історії про те, як колись жилося,
Нашим предками з ким колись воювать прийшлося.
Згадувалась там також Куликовська битва,
Де московським князем був хан Мамай розби

Віктор Насипаний
2025.09.28 18:33
Так буває чомусь не раз –
У житті ми то вниз, то вгору.
І важливо завжди якраз,
Щоби був хтось надійний поруч.
---------------
Скільки доля відмірить путь?
Не страшить ні печаль, ні старість.
Коли двоє життям ідуть,

Олег Герман
2025.09.28 17:23
Що робить людину порожньою всередині, змушуючи її почуватися нікчемою? Зовнішні обставини? Вигляд? Відсутність якихось навиків чи вмінь? Допущені помилки? Хочеться відразу погодитися, мовляв, саме так, але в цій формулі бракує одного компоненту. Почуття,

С М
2025.09.28 16:19
чуєш а ну глянь за вікно а що діється
о слухай та дощ
надворі дощить ото маєш
а не морочся тим
все буде собі якось іще
настає щось прекрасне тямиш
кайфуй собі у похмурий день
ей ей я чув тебе друзяко падай кайфуй

Сергій СергійКо
2025.09.28 14:11
Відірвати планують руку.
Пропонують протез натомість
І щоб – розпачу ані звуку,
Зараз вимкнемо вам свідомість.
“Поступитися”- кажуть, – “треба”!
І зі скальпелем всі у чергу.
“Он ще друга, дивись, у тебе”–
І вже сіли на шию зверху.

Світлана Пирогова
2025.09.28 13:41
Осіння тиша барви розливає,
І прохолода обіймає ранки.
А вересень готує склянку чаю,
Міркує, творить з листя витинанки.

Аквамарином ваблять небокраї.
Троянди пишні квітнуть біля ґанку.
Осіння тиша барви розливає,

Віктор Кучерук
2025.09.28 12:23
Цілоденно понад нами,
Всюди сіючи далі, -
Поодинці і клинами
Відлітають журавлі.
Летючи у вічний вирій,
Тужно звуки видають
Про бажання жити в мирі,
Про земну коротку путь...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Федір Александрович
2025.10.01

Ірина Єфремова
2025.09.04

Сергій СергійКо
2025.08.31

Анелла Жабодуй
2025.08.19

Одександр Яшан
2025.08.19

Анастасія Волошина
2025.08.13

Василь Пастернак
2025.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія


  1. Борис Костиря - [ 2025.10.02 22:10 ]
    Повернення
    Повернутися в ніщо,
    до першооснов,
    перетворитися на порох,
    відійти від справ,
    зрозумівши суєтність
    амбіцій і статусу,
    повернутися
    до того природного стану,
    із якого все вийшло,
    розсипатись на шматки,
    які неможливо зібрати.
    І таке повернення
    є найбільшим самадхі,
    найбільшою нірваною.
    Повернутися до пуповини,
    із якої ти вийшов,
    до тієї точки,
    із якої все вибухнуло.
    Повернутися до першоречовини,
    яка створила твій розум,
    повернутися до першосутності,
    яка запліднила буття.
    Коли ти розпадаєшся,
    то заново формуєшся.
    Розпад відбувається в усьому:
    у мистецтві, у політиці.
    Поезія розпаду стане
    передднем нових звершень,
    нового етапу,
    до якого ти поклав
    розбите каміння.
    І коли ти розпадешся
    на частини,
    як Рафаель Сальвадора Далі,
    це і буде новим населенням,
    відкриттям нової людини.

    6 травня 2024


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  2. Борис Костиря - [ 2025.10.01 22:14 ]
    Ящірка
    Ящірка - це сенс,
    який вислизає з рук.
    Чи не є Всесвіт
    такою самою ящіркою?
    Ми шукаємо необхідних слів,
    які падають у траву
    і губляться там.
    Ящірка є необхідним словом,
    яке загубилося вві сні.
    Ми знаємо лише
    окремі літери,
    які намагаємося
    ухопити за хвіст.
    Ми вдихаємо аромат
    зниклого слова,
    ауру відсутності.
    Хвіст ящірки -
    уламок того смислу,
    який ми втратили.
    Ящірка пролізе там,
    де не пролізе динозавр.
    Це тонкі грані,
    яких ми не помічаємо.
    Це лезо розуму
    для посвячених.
    Найдрібніша істота
    може стати богом смислу.
    Ми намагаємося впіймати
    ящірку, як невловиму мить,
    як лінію
    між життям і смертю.
    І вона залишає нам хвіст,
    як оманливу перемогу,
    як пафосні слова,
    які приховують найголовніше,
    як бенкет диявола,
    мов зовнішню оболонку,
    під якою тріщить будова.
    Останні прощальні звуки
    не повернуть
    привабливість її луски,
    привабливість таємниці.

    3 травня 2024


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  3. Борис Костиря - [ 2025.09.29 22:55 ]
    * * *
    Телефон, викинутий у плесо озера,
    ніби потонула під водою
    Атлантида. Скільки болю і відчаю
    пішло під воду! Що змушує
    різко кинути телефон
    невідомо куди, у прірву?
    Це невмотивований імпульс,
    який пробігає тілом.
    Ми кидаємо в потойбічну пітьму
    марноту цього світу.
    Я замилувався колодою,
    наполовину покритою водою,
    і захотів позбутися того,
    що руйнує красу.
    Краса і космос єдині
    і неподільні, а цивілізація
    створює пластмасовість,
    створює шиучність.
    А телефон і є втіленням
    диявольського логосу,
    путами, які вкривають
    розум, тому в плесі озера
    йому саме місце.
    Нехай він укриється
    водоростями, тоді, можливо,
    цивілізація оздоровиться.
    Нехай у водоростях потонуть
    кошмарні сни тисячоліть,
    чаклунство історії.
    Потонулий телефон
    із номерами, явками, паролями.
    Це спроба викреслити себе
    із цього світу,
    спроба загубилися в ньому.
    Останні бульбашки телефону
    летять угору,
    як стогони Всесвіту.

    11 квітня 2024


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  4. Борис Костиря - [ 2025.09.28 22:59 ]
    Краса і сірість
    Краса, схована в сірий,
    невиразний одяг,
    стирається під дією часу,
    стає одноманітною.
    Що залишається від колишнього
    пульсування, буйства водограю?
    Краса обростає жиром,
    ніби непотрібною бронею,
    мовби латами рицаря
    із розбитої армії.
    Поруч із чоловіком-кабанчиком
    врода жінки також руйнується,
    вона стає зайвим додатком,
    квіткою на звалищі.
    Брутальність кабанчика
    трактором зносить красу.
    І тепер є лише її залишки,
    як діаманти в багнюці.
    Чи можуть вирости
    квіти на звалищі?
    Можуть, але вони будуть
    так само спотвореними,
    кривими, покрученими,
    як життя,
    яке їх породило.
    Зі смітника визирає
    рука вічності,
    як останній шанс
    на порятунок.

    29 березня 2024


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  5. Борис Костиря - [ 2025.09.27 20:57 ]
    * * *
    Проблиск в очах поета,
    крізь смог повсякдення,
    засипаний
    снігом буденності,
    коли його ніхто не чекав.
    Проблиск крізь дим
    фальшивих цінностей,
    крізь хащі тоталітаризму,
    крізь какофонію
    масової культури,
    примітивної попси,
    проблиск, який заглушають
    сирени дебілізму,
    улюлюкання натовпу,
    проблиск, який спалахнув
    і може погаснути.
    Божа іскра
    у мутній воді.
    Хто його може оцінити?
    Лише обрані,
    лише жерці мистецтва.
    Він може розтанути
    так само несподівано,
    як народився.
    Лише мить
    відокремлює його
    від пітьми ночі,
    від всепоглинаючої
    безодні. Завдання обраних -
    зберегти його,
    пронести, немов свічу,
    крізь темні води
    банальності й цинізму,
    стоячи на крутому березі
    під шаленим вітром,
    який задмухує найсвятіше.
    Це блискавка,
    яка розколює дуб мудрості.
    Проблиск розтане
    у безконечності,
    ніби крапля
    у космічному хаосі.

    15 березня 2024


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  6. Борис Костиря - [ 2025.09.26 21:23 ]
    Останній подих зими
    Несподівано випав сніг,
    коли зима вже закінчилася.
    Останні конвульсії зими.
    Відчуваєш ностальгію
    за її красою, яка минає.
    Повінь зими відступає
    дуже повільно.
    Військо зими потрощене
    і лежить у траві.
    Крізь кістки зими
    проростає весна.
    Вона невмолимо наближається,
    її ніщо не може спинити,
    навіть смерть.
    Вона невідворотна, як фатум.
    Її слова важкі,
    як тавро долі.
    Залишки снігу,
    ніби острівці нерозталої мрії.
    Останній подих зими
    свіжий і морозний,
    він бадьорить для нової дії.
    Проростають проліски,
    як забуті смисли.
    І останній крик приреченого
    у гаях буде звучати
    як голос волаючого в пустелі.

    13 березня 2024


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  7. Борис Костиря - [ 2025.09.25 20:05 ]
    Повернення додому
    Повернутися додому на руїни
    і шукати смисл
    у розбитому камінні.
    Повернутися додому
    і не зустріти обіймів оселі,
    а замість них
    зяятиме кістяк
    зі смертельною посмішкою
    і розкинутими руками.
    Повернення додому
    до тих сутностей,
    яких давно вже немає,
    до тих слів,
    які розчинилися в повітрі.
    Повернення додому -
    у рідний попіл.
    На попіл перетворилося
    усе дороге тобі.
    Попіл, як пісок часу,
    замітає спогади,
    замітає рукописи,
    які горять.
    Повернення додому -
    у нікуди, у ніщо,
    у порожнечу, яка говорить
    пошерхлими губами,
    пересохлими від спраги.

    6 березня 2024


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (1)


  8. Борис Костиря - [ 2025.09.22 22:42 ]
    Подорожі
    У дитинстві я довго подорожував.
    Що я шукав?
    Я шукав те, чого не існує,
    а знаходив лише порожнечу.
    Із дитинства закріпилася звичка
    шукання невідомих світів.
    Я потрапляв у магму невідомості,
    у в'язку речовину невизначеності,
    я ловив, ніби кульку,
    недосяжну мрію, я заходив
    у недобудовані будинки,
    у напівзруйновані хати,
    і на мене накочувався
    дим майбутніх подій.
    Що залишилися від того часу?
    Він потонув у серпанку забуття,
    лише окремі ноти
    звучать у какофонії.
    Марно намагатися впіймати
    минуле за хвіст,
    марно прагнути
    відтворити його запах,
    воно все одно вислизне
    і побіжить полем незбагненності.

    24 січня 2024


    Рейтинги: Народний 0 (5.45) | "Майстерень" 0 (5.44)
    Коментарі: (4)


  9. Артур Сіренко - [ 2025.09.20 12:49 ]
    Краплі лотосового меду
    Осіння новела,
    Що написана на поверхні озера
    (А хтось називав його дзеркалом),
    Слова,
    Що виводили не бузиновим чорнилом,
    А жовтим листям, що падало
    На сіру ртуть спокою,
    Повість про народ човнів, яку
    Хотілось забути, але не виходило,
    Хотілось закреслити, але було марно,
    Хотілось зневажити (хоч трохи),
    Але де там,
    Хотілось закреслити, але несила.
    Лишається тільки наспівувати
    Солону пісню чашника-зброєносця
    Торкаючись мідних струн кото*
    І мріяти про тихе мовчання
    Уважного пастуха Сонце.
    Окраєць вересневої пустки –
    Ним ласували вигнанці круки,
    Що жили під годинником ратуші
    Мертвого міста писарів,
    А нині над озером вічної тиші,
    А нині на сухому дереві відчуження
    Пророчать про щось лиховісне
    Своєю мовою крику –
    Пронизливою, як заперечення
    Буття нашого неохайного.
    Народ човнів**
    Мені нагадує чапель-рибалок,
    Що перекреслюють поему Неба
    Крилами – сірими як саме життя,
    Відвертими, як довершення
    Холодного цвітіння латаття***.

    Примітки:
    * - чому кото? Тому, що за вікном осінь, а кото – це направду осінній інструмент, сумний наче холодний вітер. Ірландські píobán чи fidheall надто веселі інструменти для цієї пори і часу…
    ** - Fear a' Bháta – хто ж іще…
    *** - лотоси в наших сумних краях не цвітуть. Може тому ми і не вміємо забувати. Нічого. Тому латаття – і мед з цих водяних лілій, який назбирали бджоли озер…



    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  10. Борис Костиря - [ 2025.09.18 22:12 ]
    Пізнання себе
    Краще говорити мовою жестів,
    на дні якої - крик, відчай.
    Ліпше говорити мовою очей,
    на дні якої - пристрасть.
    Худий, виснажений ізгой
    гримить кайданами
    порожніми вулицями.
    І його ніхто не чує.
    Ліпше за все скажуть кайдани,
    як мова повсталого раба.
    І кожен їхній дзенькіт,
    як слова промовця,
    звернені до натовпу.
    А їхня іржа, як пил
    старих манускриптів.
    Вона скаже більше
    за теперішні одноденьки.
    У ній чаїться дух
    вічного Спартака.
    Тільки ставши вигнанцем
    звідусюди, людина може
    пізнати себе в пустелі,
    тільки там вона дійде
    до глибини мовчання,
    тільки там вона вип'є
    останню краплю космосу,
    яка вгамує спрагу
    і стане поштовхом
    до творчості.

    6 січня 2024


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  11. Борис Костиря - [ 2025.09.16 22:29 ]
    Дощі
    Дощі йдуть і змивають усе,
    роблячи землю безликою.
    Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
    вилилися в один момент.
    Дощі змивають пам'ять,
    змивають здобутки
    творчого духу,
    любов і ненависть,
    добро і зло, правду і кривду.
    Щоденник дощу
    пишеться барабанним дробом.
    Літопис дощу
    розтікається калюжами.
    Апокриф дощу схований
    під товстими шарами бруду.
    Скільки страждання
    увібрали в себе дощі!
    Скільки непромовлених слів
    вони у собі чаять!
    Дощі відкривають мартиролог
    забутих імен.
    Кожна крапля падає,
    як причаєна бомба.
    Дощі пишуть золотими буквами
    історію нествореного світу,
    вони пишуть
    неіснуючими літерами
    те, що не можна вимовити.
    Дощі падають за комір
    нагадуванням про вічне зло.
    Хоч би скільки писалася
    поема дощу, їй немає кінця,
    а початок загубився
    у Божому задумі.
    І ці слова вже не слова,
    а краплі, які хочуть сказати
    невідомо що, які будуть
    невизнаними апокрифами
    у гуркоті грому.

    22 грудня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (2)


  12. Борис Костиря - [ 2025.09.15 22:38 ]
    Провінція
    Осіннє листя падає за комір
    і наповнює страхом.
    Сніг лягає білим саваном
    для всіх дум і сподівань.
    Грати в доміно можна
    хіба що з пусткою.
    Грати в карти - з абсурдом.
    Цокатися з дзеркалом,
    зі своїм двійником.
    Лайдак збирає пляшки,
    як окрайці думок.
    Шляхами їздять "Жигулі",
    як недобиті мамонти.
    Навколо бруд, який уїдається
    у душу, бруд, у якому
    тонуть аркуші з віршами,
    тоне поезія і виповзає
    задушлива проза.
    Пожовклий листок у калюжі -
    як останній вірш-утопленик.
    Провінція має пропите обличчя,
    посічене шрамами.
    Від нього на кілометри
    доноситься запах тютюну.
    Він тікав від провінції,
    а насправді тікав від себе,
    тікав від кривавої рани
    своєї душі, від звіра,
    який кричав у ньому,
    від сутінок у самому собі.
    І осіннє листя кажанами
    наздоганяло його
    з болісними спогадами,
    які він хотів забути,
    зі стогонами і криками,
    із пекельним помахом крил.
    Спогади налітають
    нездоланними примарами.
    Вони показують свої кігті,
    які нещадно шматують плоть.
    Спогади мають руки і ноги,
    вони мають ікла,
    які вгризаються в горло.
    Провінція стає
    застійним болотом для спогадів.
    Болото вирощує монстрів,
    вирощує привидів.
    Старі, вицвілі фотографії
    провінції стають реальністю,
    бо вона застигла на місці.
    Старі привиди встають із могил,
    бо їхній час ніколи
    не закінчувався. Минуле
    стало вічною сучасністю.
    Так вгрузаєш у багно,
    як у мертвотні теорії,
    у віджилі уявлення,
    кліше, стереотипи.
    Багно розповзається, мов ризома,
    як вічна пастка буття.
    Ти йдеш непрохідною дорогою,
    як постмодерною реальністю,
    як вічними викликами
    і нерозв'язними питаннями.
    Звернути нікуди не можна.
    Ризома розпадається.
    Кросворд потрапив у колапсоїд.
    У провінції можна відпочити
    від цивілізації, від безумної
    гонитви мегаполісу,
    але ж цивілізація вдарить тебе
    тупим вістрям клинка,
    коли ти цього зовсім не очікував.
    Провінція розлита по лицях,
    вони різні, але зливаються в одне.
    І часто це обличчя - безликість
    або застигла стандартна маска.
    Так важко знайти омріяні
    чисті душі, тому що вони
    укриті мулом. І все-таки
    особистість може зрости
    у провінції з її захланністю,
    пригніченням індивідуальності
    і культом сірої маси.
    Вона зростає всупереч
    жорстким звірячим законам.
    І де їй зростати,
    як не в середовищі,
    яке чинить опір?
    І особистість, укрита сміттям
    і зарита в землю,
    все-таки не здається.
    Її вже стратили
    і майже поховали, але вона
    вистромлює із землі кулак.
    І творчі пориви
    не зітліють під стогами
    соломи. Фашизм сірої маси
    не всевладний. Диктатура
    посередності повинна бути
    подолана. Кримінальні люмпени
    не будуть правити бал.
    А я, укритий листям,
    все-таки не здаюсь ночі,
    не здаюсь болоту.

    21 грудня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (9)


  13. Борис Костиря - [ 2025.09.14 21:23 ]
    Розпад
    Я хочу поринути в розпад.
    Лише в розпаді
    я стану неабияк цілісносним.
    Я хочу вести аморальний
    спосіб життя. І тоді
    мені відкриється нова мораль.
    Ставши ізгоєм, буду
    новим пророком.
    Ставши німим, буду
    новим Ціцероном
    і надихатиму маси.
    Упавши на саме дно,
    стану по-справжньому
    незалежним і вільним.
    Поразки будуть перемогами,
    а перемоги - поразками.
    Де грань між безумством
    і новим мисленням?
    І новий ковчег віднесе тебе
    до нового пізнання.

    20 грудня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  14. Борис Костиря - [ 2025.09.10 21:00 ]
    Постмодернізм
    Гасла стають антигаслами,
    а антигасла - гаслами.
    Постмодернізм вріс у твою кров,
    проліз у ДНК, закріпився
    у кістках. І вже постпостмодернізм,
    як бутон, виростає з нього.
    Розмальовані люмпенами паркани
    стають поезією,
    а малюнки на стінах -
    полотнами новітніх Леонардо да Вінчі
    і Мікеланджело, лише невизнаних
    і загублених у сипучих пісках часу.
    Нікому не потрібний молодик -
    новітній Аллен Гінзберг,
    а колишні кумири
    повалені з п'єдесталу.
    Ні з чим не можна боротися
    без наслідків для себе, без того,
    щоб воно стало частиною
    тебе самого. Так постмодернізм
    спорудив свій шпиль
    на уламках історії.

    17 грудня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  15. Борис Костиря - [ 2025.09.09 21:09 ]
    Нескінченність
    Іти в поле
    і впасти в сніги,
    злитися з нескінченністю,
    злитися з тим,
    що тебе породило
    і куди ти підеш,
    отримати гарячку
    і в маренні
    пізнати нові світи,
    пізнати нові сутності.
    У маренні відкриється те,
    що недоступно
    здоровому глузду,
    ти вимовиш
    поему поля,
    епос лісів,
    сагу річок,
    ту лірику, яка непідвладна
    звичайній мові,
    це буде література
    новими буквами,
    новими словами.
    І останній зойк,
    як оргазм природи,
    буде промовлений,
    коли ти, знесилений,
    упадеш на кучугури снігу,
    аби поставити крапку
    у творі,
    написаному полем.

    16 грудня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  16. Борис Костиря - [ 2025.09.08 22:59 ]
    Тиша
    Тиша шепоче вночі,
    тиша заплітає темні коси ночі.
    Тиша і музика нерозривно
    пов'язані між собою,
    вони не можуть існувати
    один без одного, як інь і ян.
    Із тиші народжується музика.
    Із тиші народжується грім душі.
    Тиша лягає
    осіннім листям на душу.
    Тиша спадає білим снігом.
    Коли відгримлять бої,
    переможцем буде
    всевладна тиша.
    Тиша крапає з крана
    фатальними секундами.
    Вона ступає
    обережним звіром.
    Тиша шепоче шафранну молитву.
    І добре, коли
    останньою крапкою тиші
    стає крик оргазму.

    15 грудня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  17. Борис Костиря - [ 2025.09.07 21:37 ]
    Замети снігу
    Я вкриюсь теплою ковдрою снігу
    від усіх нещасть, від усіх гризот.
    Я перестав існувати для цього світу,
    бо я під заметами снігу.
    Замети снігу обігріють узимку,
    вони занурять у зимовий сон.
    Казка снігу повинна бути доброю.
    Від усіх катаклізмів
    урятують лише білі кучугури.
    Зі снігу можна виліпити
    дівчину мрії чи нову реальність.
    Замети снігу стануть
    вічним одягом, якого
    не торкнеться час.
    Крижаний світ стане
    уособленням незмінності,
    непорушності.
    Коли все у світі руйнується,
    недоторканими стануть
    лише витвори снігу.
    Коли все поринуло в марноту,
    величність зберігає лише сніг.
    Льодові пам'ятники непідвладні
    кон'юнктурі епохи.
    Сніг простягує білі пальці
    як запрошення до вічної творчості.

    12 грудня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  18. Борис Костиря - [ 2025.09.06 21:19 ]
    * * *
    Я в'язну в снігах, ніби в пісках часу.
    Я в'язну в часі, наче в снігах.
    Погана видимість через снігопад
    створює плівку, через яку
    можна побачити драму століть.
    Сніги засмоктують мене,
    як трясовина. У снігах
    я потрапляю в пастку,
    із якої не можна вибратись.
    У снігах я шукаю вільний світ,
    я шукаю споріднену душу.
    Сніги закривають видимість,
    і я потрапляю до позачасся,
    у координати, у яких
    не можна зрозуміти,
    який це рік чи епоха.
    Усе зливається в безлику масу,
    у картину, яку створила стихія.
    Сніг ліпить мене таким,
    як йому потрібно.
    Я стану скульптурою,
    яка буде показувати напрямок руху
    іншим, але для себе
    я його не знайшов. Світ стає
    сніговим потоком. Сніг тече
    у пісочному годиннику вічності.
    Сніг виліплює
    апокаліптичне майбутнє,
    яке поступово стає сучасністю.
    Я забув, яка сьогодні дата,
    бо екран застилає сніг
    безмежним білим полем.

    12 грудня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  19. Артур Сіренко - [ 2025.09.04 12:18 ]
    Кіт, що любив баклажани
    Сойка-віщунка
    Пророчить журбу
    (Бо осінь – як тінь неминуча)
    (Бо трохи малярством
    Заповнює вічність
    Гончар кулястих глеків
    Бородатий філософ –
    Майстер Бо).
    У пошуках квітів осінніх
    (Що пахнуть холодом)
    На березі водяних курочок
    І дірявих човнів
    Знайшов кам’яні сандалі
    Поета глиняних істин,
    Що вмів сумувати
    (Бо все проходить,
    Минає, як цвіт латаття
    На воді спокою
    Чи на річці Ідігна,
    Що тече з очей Тіамат).
    Збираю по краплям
    У розмальований синім глек
    Медову офіру
    Повелителю черевиків –
    Божеству в крилатих мештах
    (Чи то мокасинах,
    Бо кожен бог черевиків
    Ледь-ледь Маніту).
    А на скелястій горі
    (Може й оливній*),
    Де росте самотнє дерево
    (Можливо, інжир**)
    Живе смугастий кіт-мислитель,
    Що над усе любив
    Баклажани***.

    Примітки:
    * - Гар га-Зейтім. Та гора досі стоїть – ніхто на неї не зазіхає бульдозером.
    ** - Ficus carica Linnaeus, 1753. Зеленими плодами цього дерева любив ласувати римський імператор Август. Нині вітер шалений зриває стиглі плоди цього дерева. Час їсти їх солодкий м’якуш.
    *** - мене тут вже запитували знавці і поціновувачі текстів звідки той кіт довідався про баклажани (Solanum melongena Linnaeus, 1753)? Хто йому про них повідав? Відверто признаюсь – не знаю…



    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  20. Борис Костиря - [ 2025.08.30 23:32 ]
    * * *
    Гармонія розладнується
    під гуркотом дисонансів.
    Коли душа найбільше потребує
    прекрасного, звідкись виникає
    огидний лик цинізму,
    монструозне обличчя страху,
    думки, ніби ратиці диявола,
    цапина борідка банальності,
    загиджена шерсть брутальності.
    Ми не можемо бути вільними
    від людей, які наповнюють нас
    духовним шлаком,
    який потім вибухає
    неозорим морем
    сміттєвих полігонів.
    Хворобливе зерно
    проростає в нас і стає
    цілим полем чортополоху.
    Краса і потворність -
    як антиподи, які не можуть
    один без одного.
    Чарівна троянда виростає
    із купи мотлоху.
    Серце людини перероджується
    під дією невідомих землетрусів.
    Остання крапля краси, як кинджал,
    вривається в серце.

    7 грудня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  21. Борис Костиря - [ 2025.08.29 22:06 ]
    Мудрість каменя
    Є краса квітки,
    а є мудрість каменя.
    Вона незмінна,
    вона тверда, як вічність.
    Скільки слів мудрість каменя
    містить у собі,
    а скільки мовчання!
    Скільки крику,
    волі й ненависті!
    Мудрість каменя розсікає
    твердиню віків,
    вона проходить там,
    де безсилий меч.
    Мудрість каменя така байдужа,
    така маєстатична
    до всіх благань,
    до всіх звернень.
    Вона самодостатня, як Сфінкс.
    До неї не докричишся,
    не проб'єш твердої броні
    оборони, наче брам космосу.
    Коли від каменя впаде шматок,
    у світі відбудуться катаклізми,
    перевороти, стихійні лиха.
    Мудрість каменя ніщо
    не може похитнути,
    ніби чатового на варті світобудови.

    7 грудня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  22. Борис Костиря - [ 2025.08.27 21:50 ]
    * * *
    Голоси із покинутого будинку,
    голоси із далеких епох,
    дитячий щебет.
    Як воскресити голоси
    із магми часу?
    Вони доносяться, ледь живі,
    ледве відчутні,
    майже нерозбірливі.
    Хто розшифрує їх?
    Старі речі іноді зітхають,
    згадують про минуле.
    Будинок, про який усі забули,
    відродиться старими голосами.
    Яка фонотека вмістить їх?
    Коли нічого не залишиться,
    до нас будуть промовляти
    старі голоси.
    Голоси відчаю, любові, розлуки,
    сподівання, віри, натхнення...
    Навіть старий диван
    має свій голос,
    лише не кожен
    може його почути.
    Голоси будуть
    найвищою нагородою,
    свідченням про минуле,
    на яке не вистачить
    істориків. Вони
    простягають руки.
    Коли голоси розпадаються,
    це найбільше горе.
    Поки вони є,
    пам'ять жива.

    4 грудня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (1)


  23. Борис Костиря - [ 2025.08.26 21:15 ]
    * * *
    Ти - груднева, ти - холодна зима,
    укриваєш мене снігом,
    ніби поцілунками.
    На твою честь я п'ю
    снігове шампанське
    і п'янію від крижаного холоду.
    У зимовому полоні -
    ніби в царстві задзеркалля,
    де все навпаки.
    І тепер я застигну
    незмінним у кризі,
    я залишуся вічно молодим,
    як заморожена ягода.
    Ти як груднева дівчина
    укриваєш мене зимовою
    погордою, а я змітаю сніжинки
    твоїх непромовлених слів.
    Але твій погляд, де цвіте весна,
    красномовніший
    за будь-які слова,
    і він здатний
    протопити кригу,
    крізь яку проросте
    троянда твоєї любові.
    На твоїй рукавичці
    залишилися сліди
    пристрасних слів,
    які мали бути промовлені
    і вирвалися з полону.

    1 грудня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  24. Борис Костиря - [ 2025.08.24 22:52 ]
    Черства жінка
    В її житті майже не було
    чоловіків. Останній залицяльник
    зник у пучинах часу.
    Його голос розчинився
    у сипучих пісках,
    доторки рук розтанули,
    поцілунки вицвіли.
    Самотність огортає жінку,
    як невідступний птах,
    як вірна сестра,
    як чорний ангел.
    Куди випарувалися
    ці чоловіки? Вони зникли
    в обіймах ночі. Їх забрала
    темрява. Вони були
    як вершники, які мчать
    невідомо куди,
    назустріч абсурду.
    Чоловіки були
    як пісок часу,
    який безслідно зникає.
    Жінка не могла їм дати
    жодного тепла, вона
    була нездатна до любові,
    нагадуючи порожню пустелю,
    де ростуть одні колючки.
    Чоловіки тікали від неї,
    як від самуму,
    пекельного вітру,
    який спопеляє.
    Після зустрічі з цією жінкою
    вони відчували себе
    ще більш порожніми,
    без жодної краплі води
    на дні серця.
    І тому вони тікали від неї,
    як від смерті,
    потрапляючи в пастку
    такого самого небуття.

    29 листопада 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  25. Борис Костиря - [ 2025.08.21 21:38 ]
    Талант
    Талант - це дар чи прокляття?
    Грізне падіння метеориту,
    постріл сперми,
    вибух наднової зірки,
    пізнання незнаних пустель,
    стрибок у невідомість,
    по той бік добра і зла,
    по той бік здорового глузду,
    страху і сорому,
    ковзання на грані безумства,
    падіння у прірву,
    розрізання лезом пристрасті,
    поринання у плоть любові,
    пізнання духу землі.
    Талант - щось невагоме
    і водночас важке,
    що може вівітритися,
    як дим у кватирку.
    І цей невагомий дим вічності
    стає повітрям для художника,
    без якого неможливо дихати.
    І коли закінчується чорнило,
    далі він пише кров'ю,
    яка витікає з тіла космосу.

    26 листопада 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  26. Борис Костиря - [ 2025.08.20 21:48 ]
    Скелети дерев
    Скелети дерев - як легіон,
    розбитий на полі бою
    у битві з безглуздям.
    Скелети дерев - як оголений смисл,
    позбавлений зайвих слів,
    зайвої метушні, театральності,
    непотрібних ефектів.
    Скелети дерев - як застиглі
    непромовлені слова,
    заледенілі у просторі,
    крики і благання,
    які лунали з відчайдушних вуст.
    Скелети дерев - як наслідок
    померлої краси, утраченного
    буйства фарб і фантазії,
    сліди загубленого письма,
    похованого під завалами віків.
    Коли життя втрачає силу,
    залишаються тільки скелети,
    їхні безглузді посмішки
    відчинять двері
    до потаємних глибин.
    Скелети дерев стоять
    із гострими списами,
    на яких тримається
    вічність.

    18 листопада 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  27. Артур Сіренко - [ 2025.08.20 18:02 ]
    Сховане тимчасово
    У кожному дереві –
    Мертвому чи квітучому,
    Старому чи щойно зміцнілому,
    Ховається (до часу) ідол –
    Іноді гнівний і невблаганний,
    Іноді життєдайний і життєлюбний
    (Як теплий весняний дощик).
    У кожній камінній брилі –
    Замшілій чи то блискучій,
    Омитій зливою чи то порохнявій
    Зачаївся спокійний Будда –
    Лише звільніть його,
    І можна буде йому поклонятися,
    Запалювати ароматні палички
    Зазираючи в Порожнечу.
    У білому небі відчаю
    Квіти вохряного смутку
    І синьої павучої меланхолії
    Бубнявіють легендами
    Про вересове диво і людське торжище.
    Як писав один принц на пергаменті
    Чи то княжич бородатих варварів
    (Бо писарів було годі шукати –
    Повтікали хто міг до Аркадії,
    Бузиновим чорнилом фарбуючи
    Гречні воскові спогади),
    Марево візерунок малює
    Судомами горобинового жадання,
    Знаками бруслинової дикості
    Повість про цю ілюзію
    Сьогодення.
    Бо нині сухий хмиз писання
    Запалює рожева троянда буття –
    Спалахом невблаганного неминучого,
    Пожежею, якій відчиняють двері –
    Важкі, цвяховані та скрипучі,
    Двері до чорної кам’яниці,
    Де ховали два облудних пророки
    (Яких боялися кликати по імені)
    Книгу Судного Дня.



    Рейтинги: Народний 6 (5.13) | "Майстерень" 6 (5.38)
    Коментарі: (4)


  28. Борис Костиря - [ 2025.08.15 21:29 ]
    Старий
    Старий шукає ровесників,
    але їх уже більше
    у царстві мертвих, а не живих.
    З ким йому розмовляти?
    Він бачить молодих,
    яких зовсім не розуміє.
    Як перекинути місток
    до померлих? Як відновити
    зв'язок поколінь,
    зв'язок часів?
    Тепер старий розмовляє
    лише із дзеркалом,
    намагаючись побачити в ньому
    відблиски минулого,
    почути голоси померлих,
    але бачить у дзеркалі
    лише дим
    спалених сигарет
    чи згорілих почуттів.
    Ровесники десь там,
    на іншому березі,
    махають руками,
    проте їх розділяє серпанок,
    простір із розбитого скла.
    І старий тоне
    у руїнах спогадів,
    серед битої цегли,
    продираючись в інший простір
    камінням згаслої любові.

    21 жовтня 2023


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (2)


  29. Борис Костиря - [ 2025.08.14 21:24 ]
    Натовп
    Ти намагаєшся когось знайти
    у натовпі, але все марно.
    Натовп - це магма,
    це хаотичний потік.
    Ти думаєш, що знайомі
    прийдуть на цей захід,
    але вони десь забарилися,
    щезли у випадкових справах.
    Натовп поглинає тебе,
    і ти стаєш таким само
    безликим, частиною потоку.
    Може, із натовпу прогляне
    якась звістка, ніби з моря,
    але він мовчить, як Сфінкс.
    Ти чекаєш бурі,
    проте промовляє штиль.
    Ти хочеш кинути якір,
    але йому ні за що зачепитися.
    Скільки часу ти когось
    чекаєш у юрбі.
    Минають роки, десятиліття,
    а вони не з'являються.
    Ти шукаєш у натовпі
    вродливу дівчину,
    а трапляються невиразні.
    І хоч би скільки ти тікав
    від нього, усе одно
    ти прикутий ланцюгами.

    21 жовтня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  30. Борис Костиря - [ 2025.08.13 22:33 ]
    Блок спалює свої щоденники
    Блок спалює свої щоденники.
    Ми ніколи не дізнаємося
    про таємницю "Скіфів"
    і "Дванадцяти".
    Це те саме, що Гоголь
    спалює 2-й том "Мертвих душ".
    Блок спалює свої щоденники.
    Спалює важливі одкровення,
    спалює те, що не можна
    друкувати, спалює
    свої помилки, прозріння
    та ілюзії,
    спалює те, що не можна
    відродити, спалює відповіді
    на вічні питання.
    Якби ми їх прочитали,
    то могли б уникнути
    стількох історичних помилок,
    але ми їх не прочитаємо,
    вони ніколи не воскреснуть
    із попелу, не заговорять до нас
    мовою тиші, мовою
    біблійних пророцтв,
    мовою юродивих на паперті.
    Тільки згорілі аркуші
    ворушать мертвими устами
    і безсило намагаються
    щось сказати...

    8 жовтня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  31. Борис Костиря - [ 2025.08.10 21:28 ]
    * * *
    Мій телефон вимкнувся.
    Я подаю сигнали "SOS!"
    лише своєю енергетикою.
    Мене неможливо
    запеленгувати. Я - риба,
    яка заплила у найбільші
    глибини океану.
    Я втратив сутність
    і обличчя. Я зник
    із мапи світу.
    Я - риба, яку проковтнула
    невідомість і безвість.
    Мене немає. Я більше
    не набір літер,
    а безтілесний дух,
    хмара без імені і прізвища.
    Мене немає і водночас
    я скрізь, розкинутий
    невидимими частинами нейтрино,
    як невідісланими листами коханих.
    Я - мандрівник
    у пошуках неіснуючого сенсу
    у лісі небачених сутностей.
    Мене підбере в долоні
    сама невідомість
    і відкриє світові,
    але неможливо буде сказати,
    хто я. Моє ім'я
    пролунає лісами й полями
    гучним хоралом вітру,
    і це буде найкраща ода
    славі в безслав'ї.

    28 вересня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  32. Артур Сіренко - [ 2025.08.10 15:01 ]
    Silentium caeli
    Країна, де помер вітер,
    І воскрес серед паростків жита,
    Де сталеві ножі дозрівають мов яблука
    На дереві пізнання добра і зла –
    На старій яблуні радості.
    Весталки розпалюють ватру
    Серед глупої ночі осінніх гусей,
    Зачиняючи вікна минулого,
    Одягаючи білі шати
    Серед міста, що спить.
    Серед країни, що марить,
    Серед храму, в якому краяли хліб –
    Навпіл. Для тіні мовчання.

    Країна, де синя риба пізнання
    Визирає з ріки каламутної,
    Що застрягла в пейзажі,
    Зажурилась в картинах
    І несла потопельників в море
    Безодні Ніщо.
    Де вчилися рахувати –
    Літерами та знаками,
    Де вправлялись писати на воску
    І на ослячих шкірах.

    Країна, де закони сприймали як істини,
    Аристократи бавились запитаннями,
    Інферно вважали містом –
    Там, за рікою, за межею пам’яті,
    Де виноград достиг.
    Бо час.
    Бо надто багато спраглих –
    Богів і людей.

    Країна, де птахи були віщунами,
    А люди торгували спогадами,
    Наче то не слова, а монети,
    Наче то зерна пшениці,
    Що колись проростуть,
    Але нині підуть на борошно:
    На свято вовків
    Цап-відбувайло
    Приніс солоний пиріг.


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (2)


  33. Борис Костиря - [ 2025.08.09 21:39 ]
    * * *
    Тихо спадає листя,
    як повільна кінохроніка.
    Листя - це роки
    нашого життя,
    вони так само
    безслідно зникають у землі.
    Невдовзі ліс стане
    оголений і зовсім самотній,
    у ньому відкриються
    приховані сутності.
    Тут буде найкраще
    місце для медитації
    серед навколишнього пекла.
    Можна буде скинути
    утому і брехню,
    як ліс скидає листя.
    Оголеність і беззахисність
    людини і лісу
    зазирнуть один в одного.
    Оголеність нерва,
    як натягнута струна,
    буде вібрувати
    із ритмами космосу.
    Залишається втопити
    у поодинокій зелені лісу
    всю фальш і облуду
    і разом із ними
    частину своєї особистості,
    яка зіллється з безликістю
    і водночас найвиразнішим
    лицем лісу.
    Розходяться кола
    зеленою водою гаю,
    ніби кола мудрості
    на дереві космосу.

    28 вересня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (1)


  34. Борис Костиря - [ 2025.08.08 22:54 ]
    * * *
    Листя спадає з тополі,
    як плаття голого короля,
    як платня за непрожите життя,
    як непрочитані листи,
    як послання у вічність,
    як непромовлені слова,
    мов нездійснене каяття,
    як позлітка на істині,
    наче туман над озером.
    Де той чарівник,
    який відкриє оголеність
    сутності?
    Де той психоаналітик,
    який виведе із лабіринту
    облудних ідей?
    Листя спадає з тополі,
    як подолані комплекси.
    Листя спадає з тополі,
    як думки, які назавжди
    зникають у землі.
    Залишається сухий кістяк,
    який падає
    гучним знаком оклику.

    27 вересня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (2)


  35. Борис Костиря - [ 2025.08.07 21:21 ]
    Утрата
    Я розгубив 175 см
    твоєї краси і чарівності
    яругами і пагорбами.
    Я тепер від них
    нічого не знайду,
    бо від них залишилася
    тільки хмара.
    Кожна розгублена
    частина твого тіла
    стане талісманом щастя.
    Тебе нема, ти існуєш
    лише в моїй пам'яті
    чарівною хмарою,
    почуттями, згустками емоцій.
    Лише б спогади не стали
    ядучим смогом,
    у якому не можна
    продихнути, у якому
    насилу продираються
    автомобілі, смогом
    від перегорілих почуттів,
    від сподівань,
    які не справдилися.
    Зона твого мовчання
    стане сейсмічною зоною,
    у якій губляться
    літаки і вертольоти.
    Твої 175 см
    стануть 175 кілометрами
    болю і розлуки.
    І кожен сантиметр
    стане проваллям у невідомість,
    прірвою самотності.
    175 см стануть
    175 кроками в пекло.
    175 спроб побудувати щастя
    обернуться фіаско.
    175 ходів
    у лабіринті Мінотавра.
    175 криків
    потопельника в озері.
    175 жестів безнадії.
    175 гримас обличчя.
    Залишається поставити
    175 крапок у кінці тексту.

    22 вересня 2023


    Рейтинги: Народний 0 (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (2)


  36. Борис Костиря - [ 2025.08.06 22:01 ]
    Пошуки себе
    Пошуки себе тривають
    у розливному морі
    масок і облич,
    ролей і личин,
    іміджів і самовикриттів.
    Із тебе говорять
    десятки особистостей.
    Це розпад власного "я".
    Це анігіляція
    справжнього і наносного.
    Самовираження сутностей.
    Є сподівання,
    що на тонкій голці свідомості
    нарешті вирине справжнє "я".
    Воно буде хитке, слабке,
    як новонароджена дитина.
    Воно буде помирати
    у реанімації, але ним
    треба дорожити.
    Це буде миттєвий спалах
    між вічністю і цим світом,
    але його треба впіймати,
    як райського птаха,
    вислухати, як пророка,
    зазирнути йому в очі
    по той бік добра і зла.
    Тільки так ми пізнаємо себе,
    очистимося в купальському вогні
    любові і проклять,
    сподівань і ненависті.

    18 вересня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (1)


  37. Борис Костиря - [ 2025.08.05 21:59 ]
    Зникла колишня дівчина
    Зниклої колишньої дівчини
    немає в соціальних мережах,
    про неї нічого немає в Інтернеті,
    вона ніби випарувалася,
    пропала в безмежних водах
    світобудови і невідомості,
    повернулася до першосутностей,
    у первісне яйце,
    у першоматерію,
    злилася з таємницею,
    потрапила до задзеркалля,
    до тенет потойбіччя.
    До неї не докричатися,
    а листи виснуть
    у в'язких сітях
    невідомої матерії.
    Її шепоти і стогони
    назавжди закарбувалися
    у першопам'яті,
    її обличчя обпекло
    сітківку ока,
    як спалах первісного вибуху,
    її слова стали
    забутим одкровенням,
    апокрифами пристрасті,
    вільними віршами озер і лісів.
    Її величні 175 см
    розчинилися у протоплазмі,
    повернувшись до зиготи.
    Так краса перетворюється
    на труху, а минуле
    стає ілюзією,
    ніби його не існувало.
    У глибинних водах пам'яті
    майорить розпливчастий образ,
    недосяжний і втрачений.

    17 вересня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  38. Борис Костиря - [ 2025.08.03 21:28 ]
    * * *
    Я шукаю істину в лісі,
    де нічого не відбувається,
    а насправді відбуваються
    найважливіші події
    у царстві духу.
    Я шукаю слова, які загубилися,
    звуки, які ввібралися в землю,
    образи, які вкрилися листям.
    Істина стає примарною,
    невидимою, ледь уловимою,
    але вона існує
    у невідомій нам мові.
    Істина вислизає з рук,
    як торішній листок,
    як промінь між тополями,
    як подих ночі.
    Істину неможливо вкласти,
    у слова, її не можна
    передати, а лише відчути
    шурхіт її пристрасної сукні
    у магічному танці.
    Істина віддаляється, як гетера,
    мов запальна коханка,
    ніч із якою незабутня,
    але ти майже нічого
    не пам'ятаєш, спогади
    майорять і розпадаються.
    Істину можна шукати
    лише в чомусь мінливому,
    нетривкому, зникомому.
    Вона постає перед тобою
    могутнім деревом у лісі
    і знову заводить у туман.

    15 вересня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  39. Борис Костиря - [ 2025.08.02 22:05 ]
    Сон
    Сон має своє чистилище
    і пекло, а рай провалився
    крізь щілини пам'яті.
    Сон - це природний наркоз
    з проваллями в потойбіччя.
    Хто може сказати,
    що є справжньою реальністю:
    цей світ чи сон?
    Можливо, сон - це і є
    справжня реальність,
    а ми заблукали
    у тенетах буденності,
    банальності і профанного світу.
    Сон - це втрачені можливості
    і народження невідомо для чого.
    Сон вкидає тебе
    у свою павутину
    і нікуди не відпускає.
    Сон веде тебе
    зарослими вологими стежками
    в обіймах густого лісу.
    Сон - це вузька стежина,
    якою проходиш,
    як лезом бритви.
    Варто похитнутися
    в один чи інший бік -
    і повернення назад не буде,
    можна пірнути
    у повне небуття,
    ніби в океан.

    31 серпня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  40. Борис Костиря - [ 2025.08.01 21:22 ]
    Царство мовчання
    Як почути голоси
    із царства мовчання?
    Коли впаде камінь
    у плесо мовчання,
    ми почуємо резонанс,
    який відлунить
    у всьому світі.
    Царство мовчання
    поросло травою,
    як загиблими звуками.
    Як знайти первозданне
    серед бур'янів,
    як розчистити його
    від нашарувань бруду, сміття?
    Царство мовчання
    серед метушні й поп-музики,
    серед невгамовного галасу.
    Його не чути,
    але своїм корінням
    воно проникає скрізь.
    Скоро вікно
    між цим світом і ним
    буде зачинине, тож спіши
    почути останню
    прощальну мелодію від нього.

    17 серпня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  41. Артур Сіренко - [ 2025.07.30 12:54 ]
    Краплі очиткового меду
    Стежка до ільмової левади
    Вологої, наче першопочаток подиху,
    Поросла зачарованими лунаріями
    Не тільки у снах їжаків
    Колючих, як наша буденність*
    (Торкнись).
    Мовчання гостя окрайчика «завтра»
    Зазирає зіницями білими
    У вічно клаповухе «коли»,
    Може йому незатишно**,
    Може воно нетутешнє,
    Невластиве аборигенам-мешканцям,
    Що дослухаються до пророка Сонце
    І збирають у плетений кошик висновки***,
    Знамення і знаки оклику
    (Замість ерзаців****).
    А до старого самітника
    Прийшов олень-апостол,
    Що плив на човні снів
    Озерами фіалковими
    І розказав про світанки
    Вічно чужого світу варварів –
    Бородатих, як старі оповідки синиць*****
    Недоконаного літа криниць
    Глибоких наче мемуари опосума –
    Приблуди забутих часів примар,
    Що шукали старість наче Едіп,
    Але знаходили сліди –
    На рінні.

    Плетусь приблудою на вершину гори:
    Забув смак меду: у срібному келиху
    Він лише для офіри…

    Примітки:
    * - Франсуа Війон Монкорб’є де Лож вважав, що буденність завжди колюча, себто непривітна, хоча все одно прекрасна. Якщо Ви не вірите цій маленькій істині, то поблукайте краями, де квітнуть кактуси і блукають дикобрази-їжатці.
    ** - а кому нині затишно?
    *** - у плетені кошики свідомості краще збирати не висновки, а парадокси чи хоча б апорії Зенона Елейського.
    **** - нині всюди ерзаци. Я навіть боюсь зазирати в дзеркало – а раптом побачу там ерзац літератора?
    ***** - насправді всі оповідки синиць дуже оптимістичні. Але все оптимістичне нині стало бородатим. C'est la vie.



    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (2)


  42. Борис Костиря - [ 2025.07.29 22:59 ]
    Окуляри
    Окуляри стали жити
    окремим життям від мене,
    вони вступають до мафії,
    плетуть інтриги,
    зраджують і знаджують,
    укладають угоди,
    вступають до профспілок.
    Окуляри взяли моду
    говорити від мого імені,
    вони видають себе за мене.
    Якщо очі - дзеркало душі,
    то вони мають на це
    повне право.
    Окуляри підробляють
    мій підпис, говорять
    моїм голосом, пестять
    моїми руками.
    Я вже перестаю бути собою
    і стаю окулярами,
    нас уже не розрізнити,
    окуляри - моє alter ego.
    До зали заходить мій двійник,
    насправді це перевдягнені
    окуляри, дістає пістолет
    і стріляє в мене,
    поставивши крапку
    у плутанині.

    30 липня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (2)


  43. Борис Костиря - [ 2025.07.26 22:16 ]
    * * *
    Коли всі слова вже сказані,
    приходить туман мовчання.
    У ньому живуть
    невідомі істоти,
    губляться рукописи,
    зникають голоси,
    розчиняються надії.
    У ньому ворушить клешнями
    невідомість, невизначеність,
    те майбутнє, яке вибухає
    осяйним вогнем,
    який засліплює
    новим одкровенням,
    новим пророцтвом.
    Коли всі слова вже сказані,
    землю полонить пустеля
    із поодинокими
    колючими рослинами
    мовчання, німоти.
    У ній летить лише самум,
    який породить
    не нового пророка,
    а нового ідола.

    22 липня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (1)


  44. Борис Костиря - [ 2025.07.25 21:19 ]
    Вишня
    Вишня, заросла бур'янами
    і дикими деревами, -
    це тендітність,
    заросла грубістю.
    Вона далеко від людей,
    від цивілізації,
    ніхто її не бачить,
    ніби забуту сутність.
    Нікого вона не годує
    своїми плодами,
    які зморщилися
    і стали терпкими.
    Вишня злилася
    із дикими деревами
    і стала безликою,
    так поглинає красу
    усепереможна сірість.
    Вишня стоїть на вітрі,
    як останнє милосердя
    в охопленому ненавистю світі.
    Вишня нікому не дарує ягоди,
    тільки вічності.
    Вона стоїть
    замурованою незайманою
    красунею, яку полонить вітер.
    Але об її кістку зламає зуб
    ще не один філософ,
    так залишаються таємниці
    нікому не підвладними...

    12 липня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (1)


  45. Борис Костиря - [ 2025.07.23 22:06 ]
    Лист убитого солдата до поета
    Ви повинні сказати
    за нас усіх, загиблих.
    Чи Ви зможете це зробити?
    Чи Вам це під силу?
    Ви повинні подати
    різні голоси війни.
    Тільки так вони зіллються
    у симфонію,
    хоч це симфонія смерті.
    Здавалося б, це непоєднуване.
    Музика і смерть.
    Що може бути
    більш суперечливе?
    Музика, яка руйнує і вбиває.
    Це дуже важко -
    поселитися в духовні світи
    людей, яких немає,
    яких не можна відновити.
    Навіть жива людина -
    непізнаний космос,
    а що вже казати про мертву?
    І так важко піднятися
    над мовою ненависті
    до чогось загальнолюдського,
    побачити його
    над воєнними і політичними
    баталіями.

    8 липня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (1)


  46. Борис Костиря - [ 2025.07.22 22:38 ]
    Душа трави
    Де міститься душа трави?
    У стеблині, у квітах, у листках?
    Коли ми залишаємося
    зовсім самотніми,
    єдиний вихід - пірнути
    у душу трави.
    Вона безпородна і безбарвна,
    говорить розпливчастими фразами,
    жестами, які ми не розуміємо.
    Але спробуй її викорінити!
    У тебе нічого не вийде,
    ти зазнаєш поразки
    перед її невиразністю.
    Душа трави проникає
    у найпотаємніші закутки,
    шпарини. Її женеш від себе,
    як неприємні спогади,
    і кличеш до себе, мов лікаря.
    Душа трави звучатиме до тебе
    у цілковитій тиші,
    коли вже нічого не хочеш
    слухати.

    7 липня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (1)


  47. Борис Костиря - [ 2025.07.21 22:25 ]
    Занедбаний сад
    Занедбаний сад, як заросла
    недоглянута борода старого.
    У ній лежать
    уламки смислів,
    збиті літаки історії,
    квитки в ніщо,
    ненаписані книги,
    невиголошені промови,
    нереалізовані гасла.
    Занехаяний сад чаїть у собі
    слова, які не проросли,
    які не стали поезією.
    Запущений сад ховає в собі
    сон віків, який не здійсниться,
    кінокадри невідзнятого фільму,
    неіснуючі фотографії,
    автографи невідомих поетів,
    ненадіслані листи про кохання,
    нивидимі тіні минулого.
    Занедбаний сад - це занедбана
    історія, занедбана філософія,
    пожовклі збанкрутілі книжки,
    які стають гумусом
    для прийдешнього.

    5 липня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (2)


  48. Борис Костиря - [ 2025.07.20 22:07 ]
    Зникла краса
    Від красивої акторки
    XIX століття не збереглося
    жодної фотографії. Її врода
    розтанула, не залишивши сліду.
    Чи може вона зберігатися
    десь у ноосфері? Чи існує
    той вимір, де зберігається
    краса, де вона не старіє
    і не руйнується?
    Багатий купець подарував їй
    розкішний особняк,
    який досі є визначною пам'яткою
    міста, а врода актриси
    розвіялася, утілившись
    у невидиму енергетику,
    контури якої невідомі.
    Краса зникла, мов нейтрино,
    ніби її вкрали розбійники
    з "Тисячі і одної ночі".
    Вона навіки стала таємницею.
    Що нам лишається?
    Хапатись за її шлейф,
    який вислизає з рук,
    шукати її тінь, яка відсувається...

    19 червня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  49. Борис Костиря - [ 2025.07.15 22:22 ]
    Новорічні іграшки
    Новорічні іграшки в середині травня -
    що може бути абсурдніше?
    Можна кожен день починати
    як Новий рік.
    Новорічні іграшки лежать
    як свідчення швидкоплинності
    часу. Вони лежать
    у бетоні, у піску,
    у розбитій цеглі.
    Новорічні іграшки валяються
    як знак несправджених ілюзій.
    Крізь них проростає трава,
    як листи в майбутнє
    без адресата, невідомо кому,
    як простягнуті
    для рукостискання долоні -
    часу чи безчасся.
    Новорічні іграшки -
    як уламки дитинства,
    яке безповоротно минуло.
    І тепер вони говорять
    дитячими голосами
    у світі дорослих,
    який їх не розуміє.
    Новорічні іграшки -
    бажання дива
    у світі буденності
    і трівіальності,
    у світі буржуазної прози.
    Нехай диво відбудеться
    бодай у нашій уяві,
    якщо реальність
    розбиває його на шматки.

    21 травня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (2)


  50. Борис Костиря - [ 2025.07.14 22:09 ]
    Хто я?
    Хто я?
    Яке із моїх облич
    справжнє?
    У човні часу
    так легко втратити себе,
    стерти своє обличчя.
    Так легко втратити голос,
    замість якого лунатимуть
    шипіння чи модуляції,
    які не мають нічого спільного
    з тобою. Хто я?
    Проникаєш усередину себе,
    як усередину криниці,
    у пошуках правильної відповіді
    і не знаходиш її.
    Пошуки можуть тривати
    довго, навіть усе життя.
    "Хто я?" - лунає голос
    у глибину колодязя
    і відлунює, стаючи бетонним.
    Невідомо, кому ставити
    це питання. Деревам,
    полям, лугам?
    Але це питання
    уже містить у собі
    відповідь.

    21 травня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   8