Нумо в коло йдіть до нас,
раді бачити тут вас.
В ритмі з рухом гучні гуки,
хто зна де ті ноги й руки…

Бубон тут як тулумбас**
грувом*** покриває нас.
Коло витримати в русі
хоровод також вас змусить.

Гоп, танок наш так і так,
це наш шлях, це наш Гопак!
Цей танок і для забави,
проте рухи – профі вправи.

Наша вдача от така,
юнь танцює гопака –
одночасно ліві й праві
спритно рухаються в лаві…

Або той же Козачок –
залицяння перший крок:
почуття, дівочі очі,
хто, скажіть, цього не хоче?

* найстаріші танці виконувалися, як засвідчують старинні літописи, в супроводі співу й музики та плескання в
долоні. Це:
Гопак, що його танцюють колом, лавами, гусаком.
Цей танець виконують пари поруч у колі з степовим розмахом і оборотами (важкий крок).
Чоловічі кроки: підскок угору, перескок, присіди, плавунець та човганець;

Козачок, танець залицяння: дівчина тікає, хлопець наздоганяє.
Кроки: зальотна хода, колисання, мережка, доріжка, спершу повільний, а далі щораз швидший;

Коломийка — танець у замкненому колі з довільним числом пар;

Запорожець — танець героїчного характеру, в якому беруть участь тільки чоловіки що в танці змагаються шаблями;

Катерина — її танцюють парами в колі.
Кроки — хода складна й акцентована колисання, угинання, ліса (заплітання рук біля шиї);

Чумак та Запорізький герць з козацьких часів;

Метелиця, Аркан, Женчичок, Гречаники та інші.

** тулумбас — це давній козацький литавр, великий мідний або дерев'яний барабан куполоподібної форми.
Його могутній звук символізував силу війська та єдність громади.

*** грув (англ. Groove) — ритмічні та імпульсивні відчуття.
Це потік, стан, де домінують єдність, радість, високий дух…

10.06.2026р. UA

Моя Україна – це квіти ясні,
що тільки на волі цвітуть,
моя Україна – подих весни,
що зігріває крізь холод та лють.

Моя Україна – не штучна межа,
що з болю та страху постала.
Моя Україна – людина жива,
що хлібом гостей зустрічала.

Українець, татарин, білорус або грек –
для мене усе це єдине.
Ти – рідна людина для мене навік,
бо ти і є Україна!

Грузин, росіянин, єврей чи поляк –
на спільній землі ми родина.
Для мене назавжди ти брат і земляк,
бо мати у нас – Україна!

Малята в темнім пологовім домі
до нас рученята свої простягають,
усі ті, кому так бракує любові,
в дитячім будинку нас вірно чекають:

Немає різниці – свої чи чужі,
для мене сім’я неподільна.
Усі вони разом – діти мої.
А діти мої – це моя Україна.

Ти, помираючи, знову воскрес,
коли серце наповнене Світлом.
Моя Україна – це голос Небес,
що лине Новим Заповітом.

Моя Україна – це серце моє,
де гинуть образи й зло,
де кожного дня оживає нове,
розквітли любов і добро.

Україна – це краще у кожному з нас,
це мужність, це віра й прощення.
Так світу потрібна вона у цей час,
щоб душам вернути натхнення.

Моя Україна – це праведний шлях,
що треба нам гідно пройти до кінця,
без страху, без кривди, з любов’ю в очах
і в ньому шукаючи – стріти Творця.

Моя Україна – сльози всіх матерів,
що не втомились любити,
роками чекають живими синів,
які рідну землю пішли боронити.

Моя Україна – це справжня Любов,
якою можливо лише ділитись.
Вона неподільна, неначе Душа,
і тільки в Любові їй дано розчинитись.

Моя Україна – не статус, не бренд,
не кумир, не влада, не сила.
Моя Україна – це ніжність батька
і радість рідного сина.

Її збережи, мій сину, живою,
бо вона так красива!
У серці завжди хай буде з тобою
саме ця – твоя Україна!

2018

Твоє ім’я наречене,
Тобі подвір’я клечане**,
В цей час дав Бог для Тебе сан,
Ти перший з нас – над нами стань!

* Шло́ка (श्लोक) — це головний аналог двовірша в санскриті
** Напередодні Трійці (Зеленої неділі), у суботу, що називалася клечаною, хату, подвір'я та господарські будівлі прикрашали клечанням — зеленими гілочками дерев або великим листям, які часто ламали в лісі. Гілки встромляли в стріху, на воротах, біля вікон, за ікони. Збереженість клечання наступного дня вважалася пророкуванням того, чи всі в родині доживуть до наступної Зеленої суботи. Підлогу або долівку в хаті встеляли запашними травами: татарським зіллям (лепехою), чебрецем, канупером, полином. Українці обирали для клечання частіше клен, липу та березу.

29.05.2026р. UA

(римоване есе)

Династією злодії назвались,
оті знаглілі, що країну обкрадають,
оті нащадки проросійських звалищ,
які свій досвіт від Росії мають.
З часів совдепії цей бруд ми спадкували,
позбутись толерантність заважає.
А їх чимало, вони сенс навали,
що Україну за підлеглою вважає.
В династії не бачу українців,
як ставитись до цього я не знаю.
Чи зможемо ми жити без чужинців
з близького чи далекого нам краю?
Чи тих своїх по дому із меншини,
розумних і не зовсім, і своїх не дуже?
Під час війни на сумнів є причини:
якому паспорту меншинець служить.
Крадуть не всі, а ті, хто має змогу,
а змогу мають ті, хто є при владі,
вони, щоб вкрасти, прокладуть дорогу
і промовчать, щоб бути в шоколаді.

Та не про них хотілося писати
(ці злодії набридли вже і слову).
Питання є: чому козак вусатий
жує від злодіїв гнилу полову?
Чому чужинець, а не він керує
нащадками козацтва Подніпров’я?
Чому на виборах чужинцю делегує
сім’ї життя, добробут і здоров’я?

Таких питань ми маємо з півсотні.
Чи зможуть їх позбутись наші діти,
якщо ми досі не в любові… у безодні,
якщо себе не вміємо любити?

*Крадуни. Слово взято з «Інциклопєдія вільна від здорового глузду енциклопедія».
Крадуни (також блатні) – бандити та інші кримінальні особистості,
що часом застрягли десь у середені 90-х. Зустрічаються в Україні повсюдно.
Мають власний кодекс честі, «понятія»…

Травень 2026

Сьогодні - Всесвітній день вишиванки

На кістках тривають бісові танці,
ракетний удар залишає руїни…
Я сьогодні у вишиванці,
адже я — українець!

По ночах небо геть червоне,
заховались в деревах птахи,
б'ють на сполох сирени-дзвони,
знов біжать в укриття дітлахи…

Але в жилах моїх — кров Тараса,
вібрує в скронях Леонтовича пульс,
я — представник вільної раси,
зі мною поруч Василь Стус.

Краще в рідній землі могила,
ніж "русский мир на крови"…
Зі мною — Валер'ян Підмогильний,
зі мною — В'ячеслав Чорновіл.

Та ще будуть з трембітами танці,
пісня вільна у небо полине…
Я сьогодні у вишиванці,
адже я — українець!

2026 рік

Цьоць Валя, во многих странах ти бувала?
Так не кажи, що в Україні не бивала.
Нацистів ти багато повідала?
А може, тих, хто бессарабських вин тобі вливав?

Чи може там, де на гамак лягала
І де дочку колисала — там є?

Чи там, де твого чоловіка,
Поховані і тато, і стара?
Там, де його сестра на глові сива
Від взриву кожного БПЛА?

Що ж, Валя, ось така любов твоя мінлива.
Забути все і говорити так,
Мов моя доля не в твоїх руках.

2024