ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.10.24 22:00
Подих осені ледь уловимий
Пролетів до мене звіддаля,
Пронизав стрілою кволі рими
І дихнув у серце, як земля.

Подих осені торкнеться тонко,
Ніби зламана тернова віть.
Нависають виноградні грона

Світлана Пирогова
2025.10.24 20:18
І хто придумав цей затяжний антракт?
Я ніби в душному стою фойє.
І серця стукіт годинникові в такт:
І тук, і тук, бо він десь є, десь є...

Заходжу вглиб глядацького партеру.
Нервую: знайти його не можу.
(Так схоже на трагедію Вольтера.)

Леся Горова
2025.10.24 19:43
ПрянИть опалий лист, гірчить повітря,
Прогріте після заморозків перших.
І барбарису кущ, на тин зіпершись,
Мені плоди простягує привітно:

Як згадку безтурботного крюшону
Між осені, де все гіркаво-кисле.
Подякую. А гілка журно висне,

Артур Курдіновський
2025.10.24 19:35
Київ незламно рахує години,
Стрілка повільно вистукує хід...
Десь в укритті ще дрімає дитина.
Мирну угоду влаштовує світ...

Знову ракети гримучий удар...
Київ незламно рахує години...
Ворог щоночі розпалює жар,

Іван Потьомкін
2025.10.24 19:06
Той день був пам’ятний для Яакова.
День, коли Аврагам помер.
Як і велять звичаї роду,
В час скорботи слід їсти щось округле.
То ж чечевицю на обід зварив онук.
Тільки-но намірився покуштувать,
Як на порозі зависочів Есав.
«Мабуть, ще віддалеки ви

Микола Дудар
2025.10.24 16:33
Почувайся як удома.
Сядь, дружище, не спіши…
Зникнуть cумніви і втома,
Зникнуть порізі і шви…
Хочеш сонця? Прохолоди?
Хочеш вголос?.. Так — чи ні?
Все спитав, як у госпОди,
Тільки знову уві сні…

Тетяна Левицька
2025.10.24 16:01
Чорнота невидюща вмостилась на плечі.
Не шелесне за вікнами бурий покров;
стелить доля ласкаво перини лелечі,
та не може знайти їх незряча любов.

Ти говориш, що світла немає в квартирі,
якось лячно наосліп шукати свічу?
Як проміння злетить у індиг

Володимир Мацуцький
2025.10.24 14:18
«Рашизм».
Украинский поэт Владимир Мацуцкий
(лауреат фестиваля Авторской песни «Оскольская лира—91»
в номации поэзии[20])
в марте 2014 года этому явлению посвятил свой стих
«Ликует путинский рашизм»[21]. (Материал из Циклопедии)

Ликует путинск

Сергій Губерначук
2025.10.24 12:24
Мій любий, ти сидів на лаві в парку
і вітром дихав.
Ти шепотів: «Людиною не хочу бути,
я хочу деревом».
Ти хочеш деревом високим, любий?
«Так, і щоб на ньому – гроші замість листя».
І ти тоді, мабуть, нікому б грошей і не дав,
а високо від кожної

Сергій СергійКо
2025.10.24 12:12
Дивлюсь на сплячі силуети крізь
Ранкового туману, окуляри.
Набридли хвилі повсякденних криз.
Крихкий руйную до реалій міст –
Здаються більш дотепними примари.

Верхівки сосен проштрикнули млу,
Густого неба чарівну безодню.

Світлана Майя Залізняк
2025.10.24 09:23
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 14 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.

***

Над

Віктор Кучерук
2025.10.24 07:32
У натовпі слухом уловлював: "смерть"
І серце наповнилось болем ущерть.
Це слово щоденно роками звучить,
Порушує спокій і мучить щомить.
Дарма намагаюся стати глухим,
Аби розлучитись зі словом лихим, -
Від мене воно не іде ні на крок,
Раз жалем за

Борис Костиря
2025.10.23 22:47
Парк перебудовують,
здирають асфальт,
знищують старі споруди.
Скільки спогадів поховано
під уламками
старих конструкцій!
Минуле вже ніколи
не повернеться, хіба що

Микола Дудар
2025.10.23 21:56
Я звертаюсь до спільноти:
Досить лаятись, агов!..
Є незіграні ще ноти
Їм потрібна буде кров…
І не тільки на сьогодні
І не тільки для бійців…
Ми усі… усі Господні
А ще ці… оці… і ці,

Марія Дем'янюк
2025.10.23 20:59
У вербові коси заплітав волошки.
Небо усміхалось, стало синьо трошки.

У кленовім листі заспівав тихенько.
Шепотіли хмари: "Гарно як, рідненький!"

У гіллі ялини таємниче дуже.
Вітер віти гладив: "Мій колючий друже."

Тетяна Левицька
2025.10.23 20:53
Лежав дідусь з відкритими очима,
в яких осколок смерті задубів.
В їдкій задусі плакала дитина
і не знаходила своїх батьків.

Вона запам'ятає, Боже правий,
до потойбіччя моторошну ніч,
як дім палав у вогняній заграві,

Євген Федчук
2025.10.23 20:14
Від гір Алтайських тягнуться степи
Попід Уралом, повз Каспійське море,
Понад Кавказькі неприступні гори
В Карпатський упираючись тупик.
Коли Карпати з півдня обійти,
То можна у Паннонію дістатись.
А далі гори – нікуди діватись.
Тут можна трохи дух

Артур Сіренко
2025.10.23 17:49
Приснилась велика дерев’яна хата. Простора і світла. Але всі меблі в домі були розбиті. Я стояв серед цього дерев’яного хаосу і усвідомлював, все це розтрощив і перетворив полички, ліжка, шафи і комоди в невпорядковану купу дощок саме я. Я вийшов на подві

Сергій СергійКо
2025.10.23 13:27
Ну нащо їм ділити простір?
Удав внизу, Лелека зверху.
За їжею не треба в чергу.
Та несподівано – як постріл –
Страшна лунає лісом звістка,
Що на галявині Лелеку
Удав прийняв за небезпеку,
Схопив і душить «терористку».

С М
2025.10.23 10:29
Хімія змін – променем лазера –
Твій бурштиновий стоп-сигнал
Збуди тпло
Дай побачити як ти переходиш
Із усмішкою – до кімнати
І поселяєшся мені у думках

О забагато тебе

Микола Дудар
2025.10.23 10:20
П’ять відсотків позитиву…
Ну а ті, що у повітрі,
Переродяться на ксиву
І пірнуть у харакірій?!
П’ять відсотків… а де решта,
У якій вони одежі?
Може знов змінили мешти,
Щоб піти за світла межі?

Світлана Пирогова
2025.10.23 09:26
Не сумнівався в унікальності своїй,
Немов вулкан розлись гавайський спритний,
Ти лавою по тілу до тендітних вій,
І очі видавали ненаситність.

А чи спроможна вирватись з гарячих пут,
Коли вогнем пашіло сильно тіло.
- Хіба мені навішаєш раби хомут?

Віктор Кучерук
2025.10.23 06:14
Призабулися дати, події, місця,
В темноті забуття розчинилось минуле, -
Лиш надіям на краще немає кінця
І вуста сьогодення нічим не замкнуло.
Непривітно стрічає світання мене,
Синє небо ясниться в промінні й щезає, -
То димами пропахчений вітер вій

Тетяна Левицька
2025.10.22 22:21
Світ спускає собак,
старість дихає в спину.
Ти без мене ніяк,
я без тебе загину.

Кажуть, що лиходій
на чуже зазіхає,
та мені лиш одній

Борис Костиря
2025.10.22 21:52
Свідомість розпадається
на частинки. Вона
анігілюється. Свідомість
стає окремими свідомостями,
окремими світами,
відіованими один від одного.
Так розпадається
особистість, так розпадається

Сергій СергійКо
2025.10.22 17:22
Наші вільні козацькі дрони –
Це і шаблі, і наші очі.
Захищають життя й кордони
Від до наших скарбів охочих.

Їм не схибити при потребі.
Наші вільні козацькі дрони
Під землею, у морі, в небі

Артур Сіренко
2025.10.22 15:49
Так я пам’ятав:
Падолист-спудей
Мандрує в кам’яну Сорбонну
Битою стежкою чорних вагантів:
Замість богемської лютні
У нього в хатині-келії
Платанова дошка
(Приємно до неї тулитися –

Сергій Губерначук
2025.10.22 13:09
Голова.
Багатокутник відображень.
Утроба релігій
і символ
якоїсь причетності.
Намалюю античну голову,
і чи я знатиму, що в ній?
було

Іван Потьомкін
2025.10.22 12:10
Ну як перекричать тисячоліття?
Яким гінцем переказать Орфею,
Що Еврідіка – тільки пам”ять?
Та перша ніч, ніч на подружнім ложі,
Ті сплетені тіла, ті губи-нерозрив,
Той скрик в нічному безгомінні,
Де слово – подув, а не смисл,-
Теж тільки пам”ять.

Віктор Кучерук
2025.10.22 09:35
Замовкло все поволі і повсюди, -
І згусла темінь оповила двір,
Немов сорочка незасмаглі груди,
Або туман глибокий шумний бір.
Посохлим листям протяги пропахлі
Тягнулися від вікон до дверей,
І десь у сінях тихнули та чахли,
Лиш прілості лишався дов

Борис Костиря
2025.10.21 22:02
Наш вигнанець поїхав в далеку дорогу,
Подолавши свою вікову німоту,
Подолавши спокуту, долаючи втому
І ковтнувши цикуту прощання в саду.

У далеку Словенію привиди гнали,
Гнали люті Малюти із давніх часів.
Вони мозок згубили і пам'ять приспал

Леся Горова
2025.10.21 21:58
Те, що в рядок упало
все важче й важче.
Там, де плелась мережка,
там діри, діри.
Ниток міцних шовкових
не стало, а чи
Висохли фарби, струни
провисли в ліри?

Сергій СергійКо
2025.10.21 21:37
Страждає небо, згадуючи літо,
Ховаючи в імлу скорботний абрис.
Не в змозі незворотнє зрозуміти –
Не здатне зараз.

Я згоден з ним, ми з небом однодумці.
У краплях з неба потопають мрії,
У рими не шикуються по струнці –

Олена Побийголод
2025.10.21 21:01
Сценка із життя

(Гола сцена. Біля правої куліси стирчить прапорець для гольфу з прапором США.
Поряд – приміряється клюшкою до удару (у бік залу) Великий Американський Президент. Він у туфлях, костюмі, сорочці та краватці.
З лівої куліси виходить Верх

Тетяна Левицька
2025.10.21 19:36
Не знаю чому? —
Здогадуюсь,
що любить пітьму
і райдугу,
старенький трамвай
на милицях,
смарагдовий рай
у китицях.

Іван Потьомкін
2025.10.21 11:40
Якже я зміг без Псалмів прожить
Мало не півстоліття?
А там же долі людські,
Наче віти сплелись,
Як і шляхи в дивовижному світі.
Байдуже, хто їх там пройшов:
Давид, Соломон, Асаф чи Кораха діти...
Шукаємо ж не сліди підошов,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Лев Маркіян
2025.10.20

Федір Александрович
2025.10.01

Ірина Єфремова
2025.09.04

Сергій СергійКо
2025.08.31

Анелла Жабодуй
2025.08.19

Одександр Яшан
2025.08.19

Анастасія Волошина
2025.08.13






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Юрій Гундарєв - [ 2025.10.03 11:30 ]
    ВОЇНИ СВІТЛА
    Цей поетичний ужинок присвячено нашим героям.
    Тим, хто, на превеликий жаль, вже на небі…
    І тим, хто, на щастя, на землі виборює нашу з вами свободу.


    ВІЙНА ВБИВАЄ.
    ЗЕМЛЯ ЗМУЧЕНА СТОГНЕ.
    БАГРЯНА ТРАВА.


    ДМИТРО КОЦЮБАЙЛО

    Перший доброволець, якому прижиттєво присвоєно звання «Герой України».
    Навчався в Івано-Франківському ліцеї на художника. Його позивний «Да Вінчі» пов‘язаний саме з талантом - він гарно малював.
    Для нього найголовнішими у житті були - перемога і кохана дівчина.
    Загинув у битві за Бахмут.
    Йому було 27 років.

    Такий позивний незвичний,
    наче якийсь Ренесанс…
    Прислухайтеся: «Да Вінчі»!
    Невже це придумав сам?

    «Да Вінчі» - придумала доля,
    подарувавши йому талант,
    кохану, любов до волі,
    зневагу до сил зла…

    «Да Вінчі» - це іскра Божа,
    це не народжені ним картини…
    Це нині і тут Відродження
    планети з ім’ям - Україна.


    ОЛЬГА СІМОНОВА

    Ольга Сімонова, позивний «Сімба". Надзвичайно вродлива, сексапільна, завжди зі стильною зачіскою з підголеними скронями… Росіянка за походженням, родом із Челябінська. Загинула за свободу України. Їй було 34 роки.
    Починала парамедиком у добровольчому підрозділі. А в 2017 році Оля стала першим контрактником Збройних Сил – іноземкою, яка отримала паспорт громадянки України під час служби в армії.
    Боронила найгарячіші точки Луганщини, а згодом її підрозділ перекинули на південь. Та навіть під час найпекельніших боїв вона рятувала тварин, вивозячи їх із лінії фронту.
    А ще Оля Сімонова добре вивчила нашу мову. Вона - приклад того, що справжньою українкою не народжуються, а стають…

    Пливе у небі вінок жовто-синій
    на хвилях пекучого суму -
    душа безсмертна Ольги Сімонової,
    воїна і красуні:

    «Прощавайте, песики й котики!
    Прощавайте, мої побратими!
    Зі мною тепер зоряна готика -
    янголи, херувими…

    Але я все одно з вами,
    ми разом долаємо спротив,
    вперед прориваємося з боями…
    Чи пам‘ятаєте мій дотик?..»

    Як будете часом у храмі, може,
    помоліться в куточку за Сімбу -
    поставте свічку і тихо промовте:
    Олю, уклінне спасибі!..

    Пливе у небі вінок жовто-синій
    на хвилях пекучого суму -
    душа безсмертна Ольги Сімонової,
    воїна і красуні…


    ДМИТРО БУЙВАЛ

    Талановитого актора-міма зі Сумщини знали як «живу скульптуру». Він популяризував цей вид мистецтва в Україні та за кордоном. Дарував те, що сьогодні всім нам так не вистачає, - посмішку.
    Його життя обірвалося на 32-му році у бою під Куп‘янськом…
    Він захищав нас.

    Скульптура у бронзі -
    струнка, бородата
    виблискує на сонці,
    ігноруючи натовп…

    Та раптом зморшки вкрили чоло,
    сяє посмішкою лице золотаве -
    і всі проблеми, як рукою, зняло,
    ще б крила, і можна літати!

    Пірнати у небо - чисте, прозоре,
    і попри всі сльози любити,
    як хрест, нести безутішне горе,
    щоб далі крізь біль жити.

    Скульптура у бронзі
    струнка, бородата
    виблискує на сонці -
    постать солдата.


    АНДРІЙ ПІЛЬЩИКОВ

     У Патріаршому соборі Воскресіння Христового у Києві проводжали в останній політ у небо українського бойового пілота, який був більше відомий своїм позивним «Джус». Він - один із тих, хто складав легендарний образ - Привид Києва…

    «Київський привид!» - не сходить з вуст.
    Він був невловимим, прозорим, незримим…
    Короткий, як сплеск, позивний - «Джус»,
    справді, це не реальність - привид…

    Стрункий, рудобородий, незламний,
    тремтливо ніс у долонях свічку:
    Україна. Мама. Меланія...
    А тепер - вічність.

    А тепер те, що він сам обрав,
    найвища, як ковток повітря, потреба:
    робота, покликання, насолода, гра -
    Небо.


    СЕРГО ГОРНАКАШВІЛІ

    Доброволець-грузин віддав своє життя за Україну в бою на Харківському напрямку.
    Виступав за український футбольний клуб «Колос».
    У нього залишилося троє дітей…

    Він покинув свою родину,
    хоч у серці забрав Грузію…
    Та для себе відкрив Україну,
    тут знайшов собі вірних друзів.

    Ось його омріяна доля -
    український футбольний «Колос»,
    в білих смугах зелене поле,
    сльози щастя від забитого голу…

    Та як поле стало червоним,
    він пішов боронити волю…
    Чуєте, б‘ють по ньому дзвони!
    Він сам обрав свою долю.


    ВАСИЛЬ СЛІПАК

    Оперний співак зі світовим іменем. Володар унікального голосу - контртенору.
    Соліст Паризької національної опери.
    Перебуваючи за межами України, ніколи не припиняв переживати за її долю, завжди був у вирі подій.
    Загинув у бою на Донбасі від кулі снайпера.
    Герою України назавжди буде 41 рік.

    А що тобі ще треба?
    Гастролі, контракти, квіти,
    блискучий талант від неба,
    успіх несамовитий…

    У дім свій вертаєшся ти,
    коли його прагнуть стерти, -
    щоб кулю свою знайти…
    Зустріти своє безсмертя.


    АНДРІЙ ХАЛОЇМОВ

    Його біографія складається з кількох речень.
    Одразу після закінчення Київського професійно-педагогічного коледжу прийшов працювати слюсарем в електродепо «Харківське» Київського метрополітену…
    Добровольцем пішов захищати Батьківщину.
    Побратими любили його - він міг лише одним веселим словам підняти настрій у скрутну хвилину.
    22 жовтня 2023 року загинув від поранення, отриманого під час виконання бойового завдання в районі Авдіївки.
    Йому було 32 роки…

    Андрію, як тобі там, з тими,
    хто вже на небі?
    Чуєш, твої побратими
    розказують про тебе?
    Бачиш, як сумує дружина,
    як мати плаче?
    Плаче вся Україна
    за тобою, козаче!
    Але будь певен, Андрію,
    за нами - сила:
    на кривавому рингу
    перемагає Світло…


    АНТОН СМЕЦЬКИЙ

    Запалено ще одну свічку… На фронті загинув військовослужбовець - хореограф і танцівник.
    Йому було 37 років…
    До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
    Антон втратив ногу, підірвавшись на російській міні. Але після реабілітації повернувся до своїх побратимів-саперів…

    Він танцює красивий, усміхнений -
    віддзеркалює повітря рух…
    Ось летить над холодними мінами,
    перетворює муки у гру.

    Тож ніхто його не зупинить,
    він танцює під вибухи бомб…
    Під ногами - небесна піна,
    а під серцем - наша любов.


    ДЖЕРІКО МАГАЛЛОН

    Каліфорнієць Джеріко Скай Магаллон у березні 2022 року приїхав захищати Україну. На початку вересня 2023 року він загинув біля Бахмута. Йому було 28 років.
    Джеріко любив життя, свободу, тварин. Чи не на кожній світлині - він із песиком чи кішкою на руках.
    А через чотири місяці після смерті воїна в нього народився син…

    Ось так вважав Джеріко:
    не може спокійно спати
    його рідна Америка,
    коли плаче українська мати.

    Не можна жити спокійно,
    як ракети б‘ють по лікарнях,
    коли онкохворий хлопчик кинув
    в небо погляд прощальний…

    Підставив плече Джеріко,
    не дочекавшись сина…
    Плаче за ним Америка.
    Плаче за ним Україна.


    МАРГАРИТА ПОЛОВІНКО

    На фронті загинула 31-річна криворізька художниця Маргарита Половінко.
    Від 2024 року вона займалася волонтерством та евакуацією поранених українських захисників.
    Маргарита малювала кров‘ю свій щоденник, який планувала завершити після закінчення війни, щоб дати людям змогу змити її з малюнків…
    «Я почала багато малювати з початком повномасштабного вторгнення. Це були перші новини про загибель дітей в Ірпені. Я намалювала дівчинку, яка, наче янгол, летить над будинками…»

    Маргарита летить над будинками -
    криворізький янгол білявий,
    волонтерка, парамедикиня -
    до обителі вічної слави.

    Маргарита лишає малюнки,
    нам нагадуючи палко знов:
    «Я благаю вас, добрі люди,
    змийте з них до останку кров…»


    ПАВЛО ІВАНОВ

    12 квітня 2025 року під час виконання бойового завдання на літаку F-16 загинув український льотчик Павло Іванов.
    Герою України було лише 26 років…

    Літак F-шістнадцять.
    Пілот - двадцять шість.
    Замовкла рація.
    Зупинилась мить…

    Він мріяв літати,
    а пішов молодим…
    Іванових - багато.
    Павло був - один.


    КРІС ГАРРЕТ

    6 травня 2025 року в районі Ізюма Харківської області загинув 40-річний волонтер Кріс Гарретт, отримавши смертельні поранення під час знешкодження вибухового пристрою.
    Британський фахівець із розмінування допоміг нашим саперам врятувати життя сотням українців…

    А навіщо тобі зранена Україна,
    якщо затишна Британія є у тебе?
    Тут - вибухи, страждання, міни,
    з ранку до ночі червоне небо…

    Але ти був до кінця з нами,
    є така місія - самопожертва!
    Адже не можна спати ночами,
    слухати музику, пити і жерти,

    коли чекають на твою допомогу
    бо ти можеш врятувати життя чиєсь..
    Звісна річ, важко бути Богом,
    але ти був ним…
    Не був, а є!


    МАКСИМ НЕЛІПА

    12 травня 2025 року загинув у бою відомий український кіноактор і телеведучий, старший лейтенант.
    Після перемоги він мріяв займатися мирними справами: «Чим саме? Про це поки що рано замислюватися. Потрібно зосередитися на контрнаступі. До того ж згадую афоризм: “Хочеш розсмішити Бога — розкажи йому про свої плани”…»

    На небо забирають кращих -
    співають вони під гітару
    у райських прозорих хащах
    тужливі пісні Сінатри…

    Але ти лишаєшся з нами.
    Співай і танцюй, козаче,
    на зло шахедів цунамі!
    Та Бог не сміється, а плаче…


    МАКСИМ УСТИМЕНКО

    У ніч на 29 червня 2025 року під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув український льотчик Максим Устименко.
    Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…

    Вдалося збити сім повітряних цілей,
    відвести від населених пунктів літак
    ще вистачило майже останньої сили…
    І висота.

    Легені пронизує холодне повітря,
    внизу під тобою із хмар вінок…
    А там вдалині крізь тужливий вітер
    махає рукою малятко-синок.


    ТИГРАН ОГАННІСЯН І МИКИТА ХАНГАНОВ

    У червні 2023 року російські окупанти в Бердянську вбили двох підлітків - 16-річних Тиграна Оганнісяна та Микиту Ханганова, яких підозрювали у підготовці диверсії на залізниці.
    Відважних друзів застрелили снайпери: Микита був вбитий пострілом у голову, а Тигран – у серце…
    На превеликий жаль, рідні й досі не одержали тіла загиблих хлопчиків.
    16-річні герої нагороджені орденом Свободи.

    На двох - тридцять два:
    ще жити й жити!
    Для тебе сонце, небо й трава,
    щоб землю спраглу любов’ю покрити…

    Та подвиг не питає віку:
    цей заховавсь, мов у кокон в схрон,
    той завіявся десь, як вітер,
    а хтось у шістнадцять - герой.

    Але героїв нікому не вбити,
    вони не гинуть від снайперських ран!
    Шістнадцятирічні Тигран і Микита.
    Шістнадцятивічні Микита й Тигран.


    АНДРІЙ ПАРУБІЙ

    Одного з найяскравіших політиків націонал-демократичного руху України зухвало розстріляли посеред дня у Львові

    Такі не помирають від мікстур і ліків,
    через тривалу душевну втому,
    серед онуків у ліжку -
    вдома…

    Такі у Лету тихенько не кануть,
    шансів на спокій - абсолютний нуль:
    вони гинуть на барикадах
    від снайперських куль.

    Їхній життєпис не відає строку -
    на довголіття немає шансів.
    Бачу його: молодий, високий
    у вишиванці…

    Небо над містом бездонне і вічне,
    серпневий ранок пронизує біль…
    Запалімо свічку!
    Андрій Парубій.


    ВІЙНА ВБИВАЄ.
    СОНЦЕ ЦІЛУЄ ЗЕМЛЮ.
    ЖИТТЯ ТРИВАЄ.


    ГАЛИНА АЛМАЗОВА

    Відома українська гонщиця, має міжнародний титул «Королева доріг».
    Волонтерка, парамедик, підприємець.
    На своїй автівці евакуювала із зони бойових дій понад сто поранених бійців.
    Народний Герой України.
    Позивний - «Вітерець».

    Ніч. Зима. В салоні - поранений.
    Фари вимкнено, інакше потрапиш на мушку.
    Ось таке надзвичайне ралі -
    виносити з пекла живу душу.

    Лети, «Вітерцю», на допомогу,
    твоя відвага інших гартує!
    А я помолюся за тебе Богу
    і за тих, кого ти рятуєш.


    МИКОЛА БІЛЕНЬКИЙ

    Львів‘янин. 53 роки. Професійний клоун.
    У перші дні війни повернувся з Англії, де працював за контрактом, щоб добровольцем піти на фронт.
    Після контузії залишається зі своїми побратимами, адже їм конче потрібне його сонячне мистецтво.
    Недаремно він отримав такий позивний - «Фартовий Арлекін»...

    Серед крові і гару,
    серед суму і мін
    тішить щедрим даром
    фронтовий Арлекін.

    Позивний «ФартОвий».
    Професія - сміх.
    Враз знімає втому,
    заряджає всіх…

    Серед крові і гару
    світлим дням навздогін,
    мов дитинства примара, -
    фронтовий Арлекін.


    ОЛЕКСІЙ ЮКОВ

     Від самого початку війни він очолює групу «Плацдарм», яка забирає з лінії фронту тіла загиблих. Ця сумна цифра становить вже понад півтори тисячі тіл. Нерідко доводиться збирати рештки рук і ніг, кістки…
    За цей час Олексій оглянув сотні тіл. Інколи стрілка годинника продовжує рухатися, коли серце його власника вже зупинилось…
    «Тіло треба повернути додому, - стверджує Юков, - щоб душа могла відродитися…
    Часом відчуваєш, що з тобою хтось розмовляє уві сні, або навіть бачиш рядки з листа загиблого…»

    З поля бою виносить загиблих
    в паузи між атаками,
    щоби матір перед могилою
    сина могла оплакати.

    Із фрагментів збирає ціле -
    сам, ніхто не примушує…
    Перед ним не скалічене тіло -
    розтерзані душі!

    А коли всі лягають спати,
    бачить літер дитячий ряд:
    «Ти не хвилюйся, тату!
    У нас все гаразд…»


    ІГОР БЄЛАНОВ

    Володар «Золотого м‘яча» 1986 року, легендарний форвард київського «Динамо», «кульова блискавка», міг би у свої 64 роки спокійно спочивати на зоряних лаврах.
    Але сьогодні він із автоматом у руках захищає нашу землю від безпощадного ворога. До речі, разом із сином, який гідно носить ім‘я Лобановського…

    Коли вже років достатньо,
    а ім‘я - в енциклопедіях,
    можна було б мандрувати
    десь на велосипеді…

    Але він гравець атаки
    і нині, і прісно -
    в руках з автоматом
    боронить Вітчизну.


    АНДРІЙ СИДОРЕНКО

    47-річний львів’янин покинув безпечне життя за кордоном та добровільно пішов захищати нашу землю від окупантів.
    Унаслідок важкого поранення втратив зір та ліву ногу.
    Лікарі зробили все, щоб повернути його до життя.
    Поруч - найближчі для нього люди: дружина, син і донька…

    Вдихаю запах твого волосся,
    знаю, діти наші вже зовсім дорослі,
    наша надія і наша опора,
    адже сьогодні - це продовження вчора…

    Відчуваю підошвами бруківки тепло,
    над нами небо, як прозоре скло,
    чую терції трамвайних дзвонів,
    певен, кішки гріються на підвіконні,
    на цьому розі двірник вічний,
    застиг на місці синьою свічкою
    в оточенні ліхтарів-сосон…
    Ти не повіриш: я бачу сонце!


    ВАСИЛЬ ФЕДОРЕНКО

    Плечима своїми тебе закриє і під крилами його будеш надіятися. Як зброя, оточить тебе істина його, не злякаєшся страху нічного…
    Псалом 90

    Священник із села Терпіння, єдиний капелан «Азовсталі», понад три роки перебував у нелюдських умовах російського полону.
    14 червня він повернувся додому в рамках обміну тяжкохворих полонених.

    Капелан із Терпіння
    не з книжок знає, що таке зло,
    відчувши на власній спині
    хрест терновий - російський полон.

    Капелан із Терпіння
    бачив хижий оскал звіра,
    але крокував невпинно
    до світла - із свічкою віри.

    2025 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.07) | "Майстерень" -- (4.96)
    Прокоментувати:


  2. Сергій СергійКо - [ 2025.09.24 12:23 ]
    Мотанка

    Причепурена ти у барвисте,
    Ніби квіти цвітуть у степу,
    А на шії червоне намисто.
    Ти народжуєшся за добу
    У руках українських майстерних –
    Оберіг із шматочків тканин.
    Уособлення ти характерних
    Сподівань задушевних глибин.
    Ти мала, та наповнена змістом!
    Без очей, але бачиш усе!
    Особлива ти і особиста,
    Бо, щось тепле, твій дотик несе.
    Пригорну тебе, наче дитину,
    Намилуюся щедрістю фарб.
    Має безліч скарбів Україна –
    Лялька-мотанка теж її скарб!

    17.09.2025 р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.39) | "Майстерень" 5.5 (5.39)
    Прокоментувати: