ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2026.04.08 20:03
Хлопець біг крізь дощі невідомо куди,
Навмання, без призначення, цілі,
Крізь безмежне нашестя стрімкої води,
Крізь епох навісні заметілі.

Хлопець біг крізь калюжі, яруги, рови,
Крізь Освенцими й Хіросіми.
І над ним виростали фатальні гриби

хома дідим
2026.04.08 19:30
покинуті тексти
що їх
фоліанти
та я
записую далі
слово за словом
на кухні чи
сидячи на унітазі

Артур Курдіновський
2026.04.08 17:10
ЯРОСЛАВ ОЛЕГОВИЧ ЧОРНОГУЗ
(20.07.1963 - 08.04.2026)

ДРУЖЕ! ВЧИТЕЛЮ! МІЙ ЛІТЕРАТУРНИЙ БАТЬКУ! Яяяяяяяяяяяяяяяяяк?

Пішов із життя Поет, який подарував цьому світу справжнє світло кохання. А мені - подарував мене! Колись представники акторської профес

Костянтин Ватульов
2026.04.08 16:11
Західний вітер на згарищах сонної вулиці,
Кіт повернувся у пошуку крихти тепла.
Врешті до мене з надією ледве притулиться,
Вмоститься близько десь зліва і біля ребра.

Шкірою треться, а кігті розбиті та стомлені,
Зовсім промерзли худенькі на тілі кі

Юрій Гундарів
2026.04.08 11:14
Укотре бюся об залізобетонну стіну байдужості. Та не можна захаращувати Вибране пересічними і не завжди елементарно вичитаними текстами Олександра Сушка! По-перше, Вибране - це обличчя порталу, який не варто перетворювати на міжсобойчик. А отже, це облич

Віктор Кучерук
2026.04.08 08:21
Якби не рвався навпростець
І оминав горби й баюри,
То був би вже давно кінець
Ходою зродженій зажурі.
Якби дослухався порад
Людей досвідчених і мудрих,
То не вертав би вік назад
Ні на зорі, ні пополудні.

Артур Курдіновський
2026.04.08 06:03
Я не хочу рятувати світ,
Лізти на пекельну амбразуру.
Вже на аркуш ліг мій заповіт,
Він для більшості - макулатура.

Я не буду бігти навздогін
Тим, хто переміг і дні, і ночі.
Світ, неначе той невтомний млин,

Світлана Пирогова
2026.04.07 22:03
К-оли туман в ярах, як дим застиг,
В-она приходить босоніж по росах,
І-промені її вплелися в коси.
Т-римає Муза в пальцях вітру сміх.
Н-е кличе, а веде за небосхил.
Е-дем і тиша там такі незвичні,
В-она диктує рими фантастичні,
А кожен біль стає зе

хома дідим
2026.04.07 20:39
валандався усяко шлявся
та роззирався якомога
хто у вишиванці а хто у шапці
де благодать а де знемога
хто при колясці хто на лавці
а хто повзе через дорогу
щоб голубів іще зібрати
на крихти пиріжка з горохом

Пиріжкарня Асорті
2026.04.07 20:06
як апокаліпсис минеться
залізо стане золотим
однак ніде не цінуватись
на цій землі уже ніким

04.26

Борис Костиря
2026.04.07 19:48
Із дзеркала витікає смисл,
поступово, повільно, невблаганно.
Із дзеркала тече кров
воєн світу.
Свічадо показує язик
новітнім тенденціям і теоріям,
які порвав на шматки час.
Дзеркало стало відображувати

Ігор Шоха
2026.04.07 18:59
                    І
Менестрелі є. Вони існують
в цьому світі як мандрівники,
може бути, що не одесную,
та ошую де-не-де кочують
обіруч Господньої руки.
Отже, поки є чим дорожити,
ідемо попутно до кінця

Роксолана Вірлан
2026.04.07 18:43
І тільки уява є швидша за світло,
і тільки уяві підкорений простір,
як кориться глина- в теплі розімліла-
рукам гончаря - на майстерскім помості.

Як діва паліє під поглядом любка,
під помахом пензля злітають заграви -
так никнуть парсеки - до нест

Костянтин Ватульов
2026.04.07 18:36
Я хочу знов відчути море за вікном,
Не десь…на вістрі узбережжя Криму,
І просто до води, де сонечко зійшло
Крізь сад черешні преспокійно линуть.

Всміхаючись, сховавши в окулярах блиск
Очей, та йти по теплій плитці вулиць.
За стільки років, що майн

Іван Потьомкін
2026.04.07 11:50
Маленька, немічная ліра,
Неначе блюдце, скалка, що з тобою,
І на ній зіграть печалі світу,
Голосом її кричать од болю.
Непримітний голос, неврочистий,
Ледве чутний, і чужий на попит,
Ну і що! Та був би тільки чистий.
Ну а решта – це не мій вже кло

Віктор Кучерук
2026.04.07 08:51
Коротка ніч і довгий день,
І угорі - блакить небесна, -
І море радісних пісень
Переповняє світ чудесний.
І я святкую навесні
Всього народження й зростання, -
І рвуться пута на мені,
Щоб розпочав пересування

хома дідим
2026.04.06 19:03
не перевершити себе
до чого навіть намагатись
це усміхання де-не-де
не зовсім позначає радість
ту радість що усе підносить
і салютує бозна-чим
котрій ніколи не є досить
такий її бентежний чин

С М
2026.04.06 18:31
На улиці леви неспішні
Пси у жару, у сказі із піною
Звір, у серці міської кліті
Труп його матері
Гниє в літнім ґрунті
Із міста гайнув

На Південь курс, через кордон

С М
2026.04.06 18:31
не торкаться долу
сонця не узріть
анічого тільки
біг біг біг
біжім
біжім

дім на пагорбі

Костянтин Ватульов
2026.04.06 17:06
Коли я повернусь, перший сніг долетить до землі,
А старенький таксист довезе із вокзалу додому.
Я згадаю, як мама казала слова непрості,
Як стрічала мене на порозі в халаті м’якому.

Коли я повернусь, місто буде холодним, чужим.
Наплюю, що ось так п

Борис Костиря
2026.04.06 16:34
Столітній парк розорений, розбитий,
Осквернений вандалами, стоїть
У сотнях невловимих смолоскипах,
Де гасне час, перемагає мить.

Завзяті лиходії й тимчасовці
Спроможні потолочити красу.
Вони взялися погасити сонце

Олена Побийголод
2026.04.06 15:53
Сергій Островой (1911-2005)

У лісі наодинці
жила Зима в хатинці;
вона солила сніжки,
поклавши їх до діжки;

замети нагортала,

Юрій Гундарів
2026.04.06 11:35
лютого 2026 року в Україну повернули тисячу тіл (останків) загиблих захисників…

В безсонячний лютневий день
одна за одною машини:
колона траурна іде —
німі холодні домовини…

Нам повернули лиш тіла,

Юрій Гундарів
2026.04.06 11:24
…Як дні летять! Їх годі зупинити. І аркуші злітають стрімголов З календаря, мов невідчутні миті, Та крізь папери проступає кров. Зима, весна і літо пронесуться, Як марення, як навіжений сон. Крізь них прогляне невмолима сутність, Немов гучн

Артур Курдіновський
2026.04.06 09:22
Весна заграє радісну симфонію,
Акордами розпустяться бруньки.
Я теж хотів піти до філармонії,
Та в долі закінчилися квитки.

Закрила серце злим чотирикутником
Тверда холодна кам'яна стіна.
Я не завжди був тінню та відлюдником!

Ольга Олеандра
2026.04.06 08:54
Втрачені сенси неможливо відновити.
Можна виростити інші – через ціннісне сито
просіяти коштовне зерня від лушпіння та інших видів сміття –
перетворивши втрату на зачин для нового життя.

Сенси, які загинули, мали базові вади:
приховані, замаскова

Віктор Кучерук
2026.04.06 05:56
Коли поволі повзаю
Угору чи униз, -
Ловлю себе на роздумі
Про неймовірну слизь
Отам, де є залишені
Колінами сліди, -
Де мрії глумом знищені
Мені болять завжди.

Іван Потьомкін
2026.04.05 19:35
Найперше зійшлась грищенецька рідня,
Навіть ті, кого, на жаль, досі не знав.
А ось із саду лутовок, що на горі,
Став несміло Езоп на поріг.
Неспішно Овідій з Причорномор’я прийшов,
Струшує куряву з подертих уже підошов.
З мольбертом і скрипкою (не ч

Тетяна Левицька
2026.04.05 17:54
Мовчазна жура у домі
позбирала ртуть.
Бідолашний, ще не в комі,
я, ще поряд, тут.

Не знаходжу собі місця
для негожих рук.
Це за буревійним містом

Юхим Семеняко
2026.04.05 17:51
  Скажу чесно, без дешевої доброти і цехової фамільярності: модернізм, як Ви зазначили у таблиці, у цього вірша є, але "легкий", така собі модерністська стилізація експериментальної поезії без ознак високого модерну. Втім, є модерністські риси, які у в

Микола Дудар
2026.04.05 17:31
Шановні друзі - однодумці! Вибачайте, це мій останій допис в Поетичні Майстерні. Маю вам зізнатись, що був інколи нестримний до ваших зауважень щодо моєї писанини… Огризався на гризотню де-яких… Але я горжусь тим, що прожив свій час, Богом даним, у пошука

хома дідим
2026.04.05 17:01
ніч постає
безрадно
непідзвітно
мов змок чи замк
ненависть продається
що ходовий артикул
будь спок будь спок
жеровисько як є

Борис Костиря
2026.04.05 14:32
Шум вітрів долинає з вікна
В заметілі епох і формацій.
Прозвучить незглибима вина,
Над якою не владний Горацій.

Шум часів у шаленості снів,
В какофонії дикій, нестерпній,
В мерехтінні безжалісних днів,

Євген Федчук
2026.04.05 14:22
Часи лихі і непевні для краю настали,
Коли ляхи погромили козаків повсталих.
Павлюка і Остряниці полки подолали.
«Золоте десятиліття» для ляхів настало.
Навіть, Січ козацьку ляська залога зайняла,
Козаків по всіх усюдах звідти розігнала.
Хто у плавн

Охмуд Песецький
2026.04.05 11:12
Знову заплачуть верби,
Тужних пісень еліта.
І розпочнеться дербі
Явищ погодних і літа.

Квестія життєдайна -
Хто добіжить останнім.
Інфа - це вже не тайна,

Світлана Пирогова
2026.04.05 10:14
Ще сплять ліси в туманному серпанку,
Та вільха вже вільніша без снігів.
Сьогодні сонце випило до ранку
Холодну синь заснулих берегів.

"Не я б’ю — верба б’є!" — лунає нині,
Від хати і до хати летить спів.
Пухнасті котики в дитячій жмені —
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Костянтин Ватульов
2026.04.02

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Олеся ніжна
2026.03.31

Майя М
2026.03.29

Олег Богдан
2026.03.28

Андрій Людвіг
2026.03.27

Охмуд Песецький
2026.03.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Костянтин Ватульов - [ 2026.04.08 16:28 ]
    Кіт
    Західний вітер на згарищах сонної вулиці,
    Кіт повернувся у пошуку крихти тепла.
    Врешті до мене з надією ледве притулиться,
    Вмоститься близько десь зліва і біля ребра.

    Шкірою треться, а кігті розбиті та стомлені,
    Зовсім промерзли худенькі на тілі кістки.
    Він ,як і я – із душею незламного воїна,
    Знову чекає наступні криваві бої.

    Котику, любий ,про що тобі ввечері мріється,
    Як нас життя випадково на світі звело ?
    Він лиш хвилину у очі сміливо подивиться
    Й тишу розріже акордами стриманих нот.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  2. Юрій Гундарів - [ 2026.04.06 11:32 ]
    Повернення душ
    26 лютого 2026 року в Україну повернули тисячу тіл (останків) загиблих захисників…

    В безсонячний лютневий день
    одна за одною машини:
    колона траурна іде —
    німі холодні домовини…

    Нам повернули лиш тіла,
    хоча і це важливо дуже,
    та в кожнім з них душа жила…
    Тож хто віддасть тепер нам душі?

    2026 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  3. Борис Костиря - [ 2026.04.01 13:03 ]
    Емігрант
    Емігранту в далекій країні
    Сняться в цвіті тендентні гаї,
    Сняться сни йому тополині,
    Неповторні і рідні краї.

    Так війна усіх розштовхала.
    Не зібрати розбите село.
    Цей рубіж, ніби плинна Каяла,
    Розділив на добро і на зло.

    Невідомо, коли він побачить
    Ту калину у росах нічних.
    І ніколи уже не пробачить
    Це вигнання у далях сумних.

    Не повернуться милі картини.
    Кожна мить відійшла назавжди.
    Так померкли колишні кумири.
    У епохи прощення не жди.

    21 вересня 2025


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (1)


  4. Юрій Гундарів - [ 2026.03.29 09:52 ]
    Одеса: удар по пологовому будинку
    У ніч на 28 березня 2026 року Одеса зазнала потужної масованої атаки.
    Так, у пологовому будинку №5 після влучання «шахеда» в центр будівлі зруйнувано покрівлю та перекриття між поверхами. Медичний персонал евакуював до сховища 32 пацієнток і 22 новонароджених.
    Лікарі піднялися на дах будівлі і гасили пожежу…

    Хтось намагається будинок життя
    перетворити на будинок страхУ…

    Евакуювати встигли всіх в укриття.
    Гасили вогонь лікарі на даху
    після навмисного удару вражого
    з брандспойтами і вогнегасниками -
    самовіддано і відважно,
    й, найголовніше, вчасно…

    Усі двадцять два малюки -
    дай, Боже, їм небесної сили -
    виростуть ще й ті козаки:
    гідні, потужні й щасливі!

    2026 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)


  5. Тетяна Бондар - [ 2026.03.28 18:08 ]
    ***
    коли весна як осінь
    і зупинився час
    небесні коси косять
    все більше нас із нас
    і сивина як просинь
    і небо як рілля
    і зоряно голосить
    душа за кожним я
    і кожен крик як рана
    і кожен біль пече
    і лють зшиває рвано
    безкрилене плече
    і сліпить сіллю очі
    несплаканих прощань
    і крицю в серці точить
    із рішень і вагань
    вогнем горить спиняє
    орду чужого зла
    усіх часів на краї
    весною без тепла...


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (1)


  6. Марія Дем'янюк - [ 2026.03.28 15:09 ]
    Сниться мені
    Сниться мені небо —
    Лагідно-блакитне,
    Все довкола сяє,
    Все таке привітне.

    Сниться мені тато,
    Йдемо разом в лісі,
    Сниться мені мама —
    Садимо нарциси.

    Сниться старший братик —
    Поруч, на природі,
    Шепочу щасливо:
    «Вдома… Не на Сході».

    І яка ж чудова
    Моїх снів дорога —
    Мандрував би вічно…
    Та реве «Тривога».


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (3)


  7. Юрій Гундарів - [ 2026.03.28 09:40 ]
    Дай лапу, друже!
    Окупанти вдарили по собачому притулку «Дай лапу, друже» у Запоріжжі.
Є багато поранених і загиблих тварин. Собак із травмами терміново доправляють у ветклініки…

    

Сирена тривогою мучить:

    увага, знов небезпека!
    
Дрон у притулок влучив
    
для бездомних песиків…



    Пливе над хмарами стайка 

    нікому тут непотрібних.

    У чорному небі тануть

    зорі, мов сльози срібні…

    2026 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  8. Юрій Гундарів - [ 2026.03.18 09:22 ]
    ВОНИ ЗАХИЩАЛИ НАС. Василь Сліпак
    Оперний співак зі світовим іменем. Володар унікального голосу - контртенору.
    Соліст Паризької національної опери.
    Перебуваючи за межами України, ніколи не припиняв переживати за її долю, завжди був у вирі подій.
    Загинув у бою на Донбасі від кулі снайпера.
    Герою України назавжди буде 41 рік.

    А що тобі ще треба?
    Гастролі, контракти, квіти,
    блискучий талант від неба,
    успіх несамовитий…

    У дім свій вертаєшся ти,
    коли його прагнуть стерти, -
    щоб кулю підступну знайти…
    Зустріти своє безсмертя.

    2025 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  9. Юрій Гундарів - [ 2026.03.14 13:25 ]
    Солдат і мавпа
    Мавпочка Зіна — улюблениця і талісман підрозділу бойових медиків. Вона обожнює борщ і чай із молоком «по-англійськи».
    Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його відрадою…

    Перегоріло все, наче лампа, -
    ні дому тепер, ні дружини…
    Але прибилась до нього мавпа
    на звучне ім‘я Зіна.

    Жива істота, звірятко,
    ураз до життя повернула!
    Тепер залякають навряд чи
    підступні міни чи кулі.

    Але у нього - потужна, велична
    братів-побратимів родина,
    а поруч зворушливе личко -
    маленька і вірна Зіна.

    2026 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  10. В Горова Леся - [ 2026.03.13 11:38 ]
    Утікач
    Щоденно поїзди гудками плакали,
    Коли везли вигнанців по землі,
    Котра пахтіла кров'ю вурдалакові,
    Що жадібно від галасу хмелів.

    Хватав жінок, дітей, і люто бавився,
    Незнаний звір залісенських боліт,
    Гонимий і жадобою і заздрістю
    Вогнем плював із курячих голів:

    Зачатий андрофагами північними,
    Не може знати світла і добра.
    Летіли поїзди з гудками відчаю.
    Ручний багаж усе життя зібрав:

    На дні - світлини роду, чорно-білі ще,
    А зверху що лежало - вже в руці
    Малого втікача. Знайшов, радіючи,
    Блокнот і кольорові олівці,

    Й до мами на коліна. Плакав трохи лиш,
    Не знаючи, від кого утікав.
    А в мами очі - мокрі й наполохані.
    Малює сонце крихітна рука.






    Рейтинги: Народний -- (5.83) | "Майстерень" -- (5.96)
    Коментарі: (2)


  11. Людмила Пуюл - [ 2026.03.06 12:15 ]
    Якщо б дух Тараса Шевченка повернувся тепер в Україну, то він, мабуть, сказав би такі слова:
    «Я помер. Ви поховали
    Мене на могилі…
    І свічки не раз згорали
    По Вкраїні милій.

    Встановили обеліски,
    Памʼятні шедеври,
    Але дехто аніскільки
    Не збагнув ті перли…

    Не второпав, хто є ворог,
    Не порвав кайдани.
    Не поможе ні психолог,
    Не усі Майдани…

    Доки в нас на заднім плані
    Тінь ворожа ходить,
    Затираючи всі грані,
    Нас у прірву зводить!

    Прокиньтеся, схаменіться!
    Протріть свої очі!
    Завжди прийде світлий ранок
    По ворожій ночі!

    І згадайте мої вірші
    Це ще споконвіку,
    Якщо забуваєш, хто ти –
    Нема тобі ліку!»

    2023


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  12. Людмила Пуюл - [ 2026.03.06 12:32 ]
    Забуття
    «Мова рiдна, слово рiдне!
    Хто вас забуває…»
    Кожен ці рядки напам’ять
    Ще зі школи знає!

    Вчили всі! Бо задавали…
    Вивчили й забули…
    Сенс тих слів пророчих, віщих.
    Тай біду здобули…

    «Что? Куда? Зачем? Откуда?
    Все с одной страны мы…»
    Ну, тай ворог скористався,
    Вибрав перспективи…

    Вирішив він рятувати
    Всіх російськомовних,
    Щоб у пам’яті не було
    Тай спогадів жодних…

    Щоб історію забули,
    Написали нову,
    І традиції й культуру,
    І звичайно ж - мову!

    Та у грудях в нас серденько,
    А не камінь бʼється.
    Ми нічого не забудем
    Все ще повернеться!

    Не пробачим ріки крові,
    Що ви тут пролили…
    Залишивши за собою
    Лиш одні могили…

    Ми повернем наші землі
    І нашу свободу!
    Бо всі знають, що народ наш
    Козацького роду!!!

    2023


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  13. Юрій Гундарів - [ 2026.03.04 10:16 ]
    Зірка на ім‘я Олександра
    Російські окупанти офіційно стверджують, що б'ють лише по військових об'єктах…
    Унаслідок чергової нічної масованої атаки на Київ загинула 12-річна Олександра Поліщук, учениця 7-Б класу.

    Знов військові об'єкти — діти!
    Витягують з-під завалу
    юну зовсім, тендітну…
    Вона мріяла, малювала…

    Придивіться зірко —
    над головою зараз
    спалахує зірка
    на ім‘я Олександра…

    2026 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  14. Юрій Гундарів - [ 2026.02.28 09:12 ]
    ВОНИ ЗАХИЩАЛИ НАС. Дмитро Коцюбайло
    Перший доброволець, якому прижиттєво присвоєно звання "Герой України".
    Навчався в Івано-Франківському ліцеї на художника. Його позивний "Да Вінчі" пов'язаний саме з талантом — він гарно малював.
    Для нього найголовнішими у житті були — перемога і кохана дівчина.
    Загинув у битві за Бахмут.
    Йому було 27 років.

    Такий позивний незвичний,
    наче якийсь Ренесанс…
    Прислухайтеся: "Да Вінчі"!
    Невже це придумав сам?

    "Да Вінчі" — придумала доля,
    подарувавши йому талант,
    кохану, любов до волі,
    зневагу до сил зла…

    "Да Вінчі" — це іскра Божа,
    це не народжені ним картини…
    Це нині і тут Відродження
    планети з ім'ям — Україна.

    2025 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  15. Світлана Пирогова - [ 2026.02.26 09:18 ]
    Чотири роки
    Вчетверте лютий дихає вогнем,
    І пам'ять б'є у скроні, наче дзвони.
    Ми кожен ранок починаєм днем,
    Де вгризлось лихо, дим і бастіони.

    Чотири роки...Скільки в них життів?
    Розмов людей, обірваних на слові.
    Ми стали старші за своїх батьків
    У хрещенні воєнному й любові.

    Тримаючи на плечах небокрай,
    Стоїть людина - плавиться залізо.
    Шепоче кожен: " Лиш не відступай,
    Бий ворога, який підступно лізе".

    Цій миті знаємо важку ціну,
    І мову тиші й гуркіт канонади.
    Чи воля, а чи смерть? Все на кону.
    Безстрашні за свободу йдуть солдати

    Упевнено до власної мети
    Крізь темні зими, крізь вогонь і втому.
    Чотири роки...Скільки ще іти?
    Щоб з Перемогою дійти додому.


    Рейтинги: Народний -- (5.86) | "Майстерень" -- (5.96)
    Прокоментувати:


  16. Ірина Вовк - [ 2026.02.25 18:56 ]
    "СВІТЛО НЕЗЛАМНОГО ПОРОГА" (замальовка сценарію)
    ХОР ВОЇНІВ СВІТЛА:
    «Ця сповідь – тим, чий земний шлях обірвався надто рано,
    ставши тихим болем нашої весни.
    Ми присвячуємо ці слова кожному дому, що вистояв під крижаним вітром,
    і кожному серцю, яке не згасло в сутінках втрат.
    Нехай наш сад прокинеться для тих, хто вже не побачить його цвіту.
    Нехай наша піч гріє тих, хто залишився берегти пам’ять.
    Нехай кожна невинна душа знайде спокій у променях вічного ранку, а ми – знайдемо силу жити, пам’ятати і перемагати.
    Світлій пам’яті невинно вбитих.
    Незламній силі українського Роду»

    Дійові особи:
    ГОЛОС ПАМ'ЯТІ (жіночий, глибокий, спокійний).
    ГОЛОС ЗЕМЛІ (чоловічий, низький, дещо суворий).


    Атмосфера: Напівтемрява. На сцені – стіл, накритий домотканою скатертиною, свіжоспечений духмяний хліб, горнятка з паруючим напоєм, гасова лампа та свічки у старих свічниках.
    Збоку – крісло-гойдалка.



    ТУТЕШНІЙ ГОЛОС: Вітаю вас у просторі, де час уповільнює свій біг.
    Ви опинилися тут, щоб зігріти одне одного біля вогнища нашої спільної Пам’яті. За вікнами зараз – та сама химерна весна, де дощ переплітається зі снігом, ніби саме небо не знає, чи йому вже цвісти, чи ще оплакувати втрати.
    У кожного з нас у серці є рани, що ятряться за тими, хто пішов передчасно. Але у кожного з нас є і той самий Дім – теплий острів серед холодного всесвіту, де дихає стара піч, мерехтливо палають свічки і де рідні обличчя дають нам силу стояти далі.
    Ці слова, які ви зараз почуєте – це наше спільне замовляння проти темряви. Це сповідь незламної хати, яка бачила багато, але не пустила страх за свій поріг.
    Залиште за дверима метушню. Вслухайтеся в тишу між рядками. Бо саме там, у тій тиші, сьогодні прокидається наша весна – змучена, але жива.
    Ми починаємо…

    «Білий сніг сіє –
    Долю невинних душ
    Небо колише».

    Видиво I: МІЖ ЗЕМЛЕЮ І НЕБОМ
    (Звук вітру, що переходить у шелест мокрого снігу та рідкі удари дощу по склу)

    Голос Землі: Плаче серце… Це Голгофа нашої весни. Замість цвяхів – колючий дощ, що впивається у відкриті рани ріллі. Я відчуваю кожен крок, що став останнім, кожне зерно, яке не зійде, бо замість води його напували болем. Земля не німа – вона переповнена криком, який застиг під тонкою кригою. Це не звична відлига, це повільне витікання невинної крові у березневу каламуть. Кожна сніжинка – як білий саван для тих, чий подих обірвали нізащо.
    Голос Пам’яті (повільно підходить до вікна, відхиляє уявну фіранку; рухи важкі, наче крізь воду): За склом – привид весни. Подивіться на цей сад… він не спить. Він заціпенів у німому крику, притиснувши до грудей замерзлі бруньки, наче немовлят. Сад боїться прокинутися. Боїться розплющити очі й побачити, що накоїла людина, доки він спав під ковдрою сизого льоду. Там, у сутінках, між небом і землею, блукають тіні несказаних слів. Весна прийшла, але вона стоїть боса на битому склі нашої реальності.
    Голос Землі (ледь чутний шепотом надії, що пробивається крізь шум дощу): Але дивіться… крізь запечену землю, крізь залізо і лід, пальці молодої трави шукають світло. Навіть на Голгофі розцвітає тиша. Весна змучена, так. Вона залякана і знекровлена. Але вона – неминуча. Бо навіть найтемніша ніч безсила перед світанком, який вже пульсує в корі кожного понівеченого дерева.


    Видиво II: СТАРИЙ ДІМ
    (Звук потріскування дров у печі. Світло стає теплішим, бурштиновим, на стінах танцюють м’які тіні)

    Голос Пам’яті (сідає у крісло-гойдалку, легенько гойдається): А хата… вона дихає. Ви чуєте цей важкий, грудний подих старого дерева? Вона захлинається від спогадів, що пульсують у кожній рухомій тіні на стіні. Тут кожен цвях пам’ятає доторк рук, яких уже немає, кожна мостина зберігає відлуння кроків багатьох поколінь. Це не просто стіни – це непохитні обереги Роду, що вистояли під вітрами віків.
    Голос Землі: Чуєш? Це пічка дихає жаром Сварога. Вона переплавляє наш біль, наш страх і нашу втому на гартовану сталь духу. Червоні вуглинки – то очі предків, що дивляться на нас із самої глибини часу. Терпкий напій у руках – як причастя. Ми п’ємо цю гіркоту полину, цей настій тривоги й надії, щоб відчути: ми ще живі! Ми є, поки горить це вогнище в центрі нашого світу.

    Видиво III: НА СТОРОЖІ ЛЮБОВІ
    (Голоси звучать ближче, довірливіше, наче тиха розмова над колискою)

    Голос Пам’яті: Дивись на ці обличчя навколо. Це не просто рідні – це живі ікони, писані вогнем випробувань і солоною сльозою молитви. Вдивляйся уважно в ці риси – у них записана історія нашого терпіння. У їхніх поглядах – попіл спалених міст, і водночас та гартована сталь, яку не зігнути. Вони дивляться крізь темряву, бачачи те, що не бачать інші.
    Голос Землі: Ми тримаємося за руки, як коріння столітніх дубів тримається за глибину, сплітаючись під землею в невидиму, незламну силу. Нехай навколо лютує буря – ми не похитнемося. Ми – діти Світла, що стоять на сторожі любові посеред цієї довгої, непроглядної ночі. Поки ми разом – ніч не має влади.

    Видиво IV: СОНЦЕ ПРАВДИ ЗІЙДЕ
    (Музика стає світлою, урочистою. Світло лампи розгорається яскравіше, заливаючи простір)

    Голос Пам’яті: Смерть не має останнього слова, вона – лише тінь, що зникає на світанку. Поки в цій хаті ведеться розмова, поки звучить наша мова і передається з рук у руки хліб, поки горить вогонь у печі – ми безсмертні.
    Голос Землі: Сад прокинеться. Я вже чую, як під льодом народжується життя. Макоша вже допряла золоту нитку нашої Перемоги, вплітаючи її у візерунок долі. Сніг розтане, і земля відкриє свої обійми для нового цвіту.
    Разом: Сонце правди зійде над кожним порогом! Воно зазирне в кожне вікно, осушить кожну сльозу. Бо ми – іскри великого багаття, що не згаснуть ніколи. Ми – Вогонь, що залишається!..

    Голос Пам’яті та Голос Землі (промовляють в унісон, з наростаючою силою):
    «Замикаю цей поріг не залізом, а живим словом.
    Кладу печать пам’яті на кожен одвірок, на кожну шибку.
    Нехай цей дім стоїть, як скеля серед моря,
    Де вітри безсилі, а чужі вогні гаснуть об наші стіни.
    Заклинаю кути: стійте міцно, тримайте Небо!
    Заклинаю піч: дихай жаром, не дай згаснути Роду!
    Заклинаю сад: пускай коріння вглиб, де сплять предки,
    Щоб жодна сокира не потяла нашої сили.

    Нехай дощ зі снігом омиває рани, а не роз’ятрює їх.
    Нехай гіркий полин втрат стає солодкою волею!
    Хто з мечем прийде – об пороги наші зламається,
    Хто з вогнем прийде – у власній темені задихнеться.
    Ця хата – не просто стіни, це дух наш незламний.
    Була, є і буде. На віки вічні.
    Амінь».

    ТУТЕШНІЙ ГОЛОС:
    – Ви, ті що прийшли у цей Старий Дім, забираєте Світло з собою. Ви принесли сюди свою тишу і свій біль, перетворивши їх на спільну помножену силу. Дяка і шана Вам за те, що серця ваші билися в унісон із кожним словом про невинно вбитих, про цю ранню весну та про той Непохитний дім, який кожен із нас носить у собі.
    Пам’ятайте: доки на вашому столі струменить-не згорає Свіча, доки ви бачите перед собою рідні обличчя і доки ваша піч – чи то реальна, чи то метафорична – дає тепло, темрява безсила. Сад обов'язково прокинеться. Дощ зі снігом врешті стане чистим травневим цвітом.
    Виходячи сьогодні у ніч, заберіть із собою бодай іскру того вогню, який ми разом тут розпалили. Нехай він світить вам на кожному перехресті, нагадуючи про коріння, що тримає нас, і про небо, яке нас береже.
    Дякуємо, що були частиною цієї незламної тиші. Бережіть свій дім.
    Бережіть одне одного.
    Світло триває.
    ***
    Загальне освітлення сцени починає повільно згасати (димуватися). Простір занурюється в густу синювату сутінь, що символізує ранньовесняну ніч за вікном. Єдиним яскравим джерелом залишається лампа або свічка на столі, яка вихоплює з темряви лише руки акторів та хліб.
    Відхід у тишу: актори не вклоняються. Це зруйнувало б інтимність моменту. Вони повільно, майже беззвучно, відходять у глибину сцени (у тінь), залишаючи глядача віч-на-віч із запаленим вогнем на столі.
    Голос Пам’яті на мить затримується біля фіранки, востаннє торкається її тканини й зникає. Голос Землі йде важким, впевненим кроком чоловіка-воїна, чоловіка-захисника, ніби заступає на варту.
    Звуки дощу та вітру поступово вщухають. Замість них виринає ледь чутний, тонкий звук – можливо, висока нота скрипки або кришталевий передзвін, що нагадує танення криги. Це звук надії.

    Голос Пам’яті і Голос Землі (невидимі глядачу почергово промовляють слова епілогу. На фінальних рядках їхні голоси зливаються)

    - Крізь білий сніг проступить перша квітка,
    Бо кров невинна – то святе зерно.

    - Утрати ближніх, тихо стогне відчай…

    - Але в цій хаті – світло і зело
    Надії нашої.

    - І рідні лиця поруч...

    - Ми вистоїмо.

    - Сад наш зацвіте.

    Разом: - Весна вже йде… ступає перелогом –
    Почезне смерть, і вічно золоте
    Засяє сонце над старим порогом.

    Сцена залишається порожньою протягом кількох секунд. На столі продовжує самотньо горіти вогонь і підніматися пара від гарячого напою. Всі звуки поступово зникають, крім одного – наприклад, потріскування свічки або звуку дихання. Глядач має залишитися в цій тиші, дивлячись на порожнє крісло та світло свічі, перш ніж у залі спалахне загальне світло.
    ***



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  17. В Горова Леся - [ 2026.02.24 22:47 ]
    Лютий
    Застиглий лютий, він такий важкий.
    Болять його події ще з майдану.
    Кровлять його натоптані стежки:
    Калинно - свіжим, а збуріло - давнім,
    В канві слідів оплакано-гірких.

    Короткий днями, тягнеться між дат
    За роком рік все той же місяць лютий...
    Звучить Золотоверхого набат -
    Іде орда із чиґів перевзута
    в московський чобіт.
    Йде зі сходу кат.

    О, скільки вже принесено біди,
    Відколи чорним помислом на Київ,
    Із попелу лишаючи сліди,
    Прийшла пітьма новітнього Батия -
    Тирана знову хаос породив.
    ...
    А дні твої пішли на тисячі,
    В минулому короткий лютий місяць.
    Колись лише калинові плачі
    Лишали на снігах червоні мітки.
    Як довго ти тривогою звучиш!

    Як довго ми чекаємо весни!
    Як щільно застелилися знамена
    Рядами рівними по плитах кам'яних,
    Де вічність констатує поіменно
    Життя, яким не складено ціни.


    Рейтинги: Народний -- (5.83) | "Майстерень" -- (5.96)
    Прокоментувати:


  18. Володимир Бойко - [ 2026.02.20 22:02 ]
    Ледь не за Державіним
    .уйло лишається .уйлом
    Хоч осипай його зірками.
    Де треба діяти умом,
    Воно махає кулаками.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.62)
    Прокоментувати:


  19. Юрій Гундарів - [ 2026.02.20 10:02 ]
    Лютий січень
    Знову вибухи прорізають тишу:
    незмінна стратегія - вбивати і нищити!
    Кремль задоволений -
    Київ вже зломлений…

    Умови кротячі -
    без їжі гарячої,
    в промерзлій квартирі
    в обіймах зневіри…

    Та знов прорахунок -
    й на пустий шлунок,
    без світла й тепла,
    гидливо до зла -
    безсилі гармати:
    нас не зламати!

    За вікнами січень
    срібною свічкою:
    молода мати,
    син - на санчатах,
    прапорець у руках:
    до дитсадка!

    На хмарі-льодині
    Пресвята Діва
    над нами прямо -
    благославляє ранок.

    2026 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  20. Лесь Коваль - [ 2026.02.17 09:40 ]
    Стяг
    Я не вмію давати життя - вмію лиш забирати.
    Без емоцій і слів. Повсякденно. Рутина проста.
    Доки можу - лечу, бо коротке життя у пернатих:
    перемелює пірʼя та крила смертельний верстат.

    Я сьогодні - герой, урочистості, держнагороди.
    Побратима плече, ПНБ, штурмовий карабін -
    це сьогодні моя (невідома вам) що́пта свободи,
    а вже завтра - мій гріб серед тисячі інших гробів.

    Вам не рівня ці "ниці" мораль і світогляд солдата:
    може хтось вже із суддів долоню по камінь простяг.
    Я не проти. Готовий! Отож, починайте кида́ти,
    але спершу зніміть із труни деревʼяної стяг!

    2026


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  21. Юрій Гундарів - [ 2026.02.13 14:17 ]
    Холодомор
    Столиця України знову під шквалом ракетних ударів.
    Тисячі киян у п‘ятнадцятиградусні морози лишилися без тепла, без електрики, без води.
    У ХХI столітті варварськими методами чиниться справжній геноцид проти мирних людей - стариків, дітей, вагітних жінок, тих, хто переніс інсульт чи інфаркт…
    Геноцид проти людяності!

    Величний Київ звалили з ніг
    лежить він, кров‘ю стікаючи…
    Його добиває ракетний батіг
    кремлівського керманича.

    Та фактів таких в історії сотні,
    чи варто їх перелічувати?
    Правителі всі - тимчасові,
    а місто моє - вічне!

    Електрики цілодобово
    працюють у мороз і сніг…
    Бачу сивобородого Бога
    у спецодязі поміж них.

    2026 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  22. В Горова Леся - [ 2026.02.12 10:28 ]
    Мила жінко...
    Мила подруго, сестро чи мамо старенька й недужа
    У холодному домі, де зимно від вікон і стін,
    У замерзлому місті, де небо тривогами тужить,
    Там усе, що ти мала, поставила доля на кін.

    Найрідніші твої опинились у кроці до прірви.
    А усе, що бажалось, закутане в дим і туман.
    Та допоки зневіра молитву твою не обІрве,
    І неспокій, щоденно зростаючи, дух не зламав,

    Берегтиме Господь і братів, і синів, і коханих.
    В маскувальних сітках молитви - то додому мости.
    Ще сьогодні мороз пробирає тебе невблаганно,
    Завтра прийде весна. Ну не може весна не прийти.


    Рейтинги: Народний -- (5.83) | "Майстерень" -- (5.96)
    Коментарі: (4)


  23. Лесь Коваль - [ 2026.02.09 21:17 ]
    Свічі
    Ми колись перестрінемось поглядом
    в центрі міста твого́ серед натовпу
    мимовільно, побіжно і поквапом.
    Я дивитимусь пильно й не знатиму
    звідки мчиш і куди повноводною
    провесінньою чистою річкою.
    Милуватимусь літньою вродою
    і душею, що сонцем відсвічує
    на всі сторони лагідні промені.
    Надішлють тобі здалеку вісточку
    мої очі глибокі і втомлені,
    що проходити повз уже вистачить.
    ...Ти зупинишся
    й глянеш у вічі,
    не впізнавши
    в шерензі із ликів...
    ...там між квітів
    горітимуть свічі
    на алеї полеглих...
    навіки.

    2026


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (1)


  24. Борис Костиря - [ 2026.02.08 11:25 ]
    * * *
    Безконечне протяжне гудіння
    Від сирен, що пронизує слух.
    Проростає тривоги пагіння,
    Мов порочний ненависний дух.
    І яке ж те потворне насіння
    Він народить в шаленості днів,
    Досягнувши глибин і коріння
    У потузі могутніх мечів!

    Безконечне нудне завивання
    Возвістить безбережність страждань.
    Хвилі річки, як тихе благання,
    Проспівають німотність жадань.
    І сирени, як птиці жорстокі,
    Нападуть на провулках пустих.
    Як валькірії волоокі,
    Будуть наші страждання нести.

    1 травня 2025


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (1)


  25. Лесь Коваль - [ 2026.01.30 09:07 ]
    Давай...
    Давай про мир, про гнізда пташенят,
    про тишу ночі, голосінь світанку,
    про сміх, усмішку, очі немовлят,
    про літнім вітром зірвану фіранку,

    про першу риболовлю з дідусем,
    про перший поцілунок і розлуку,
    про те, як вперше рюкзаки несем
    і гострим стріли з дерева до лука,

    давай про шум Карпат і шепіт хвиль,
    про пісню буків стримано-мрійну́,
    про танець, що веде в степу ковил -
    про що завгодно, лиш... не про війну!

    Бо що вона?! - болото, піт, іржа,
    уламки в плоть зі звуком контрабаса,
    не варта ні найменшого вірша!
    ...(лиш вміє виривати серце з мʼясом)...

    2023


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  26. Олена Побийголод - [ 2026.01.29 10:02 ]
    1942. Нашестя
    Із Іллі Еренбурга (1891-1967)

    Вони напали, сказом пройняті,
    з азартом вбивць та упиряк;
    але таке є слово: «встояти»,
    коли й не встояти ніяк,

    і є душа – іще не скорена,
    і є земля, що має знов
    доконче бути відборонена,
    солена й тепла, ніби кров.

    (2026)


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  27. Ольга Олеандра - [ 2026.01.26 09:45 ]
    Маю
    Маю знайти у цьому мороці світло і сенс – свої власні.
    І слідкувати, щоби не згасли
    довіра і любов, попри біль і сльози.
    Якщо вони згаснуть, ця московська нечисть переможе.

    Маю зоставатись сильною, навіть коли безсила.
    Можна черпати сили у турботі, у боротьбі, у праці, у коханні, у вірі.
    Завжди є джерела, де можна сили черпати,
    саме їх, першочергово, маю оберігати.

    Маю боротися із страхом і спустошенням всередині себе.
    З цим голосом, який нашіптує – ну нащо тобі це треба?
    Він надто лагідний та проникливий, тому що глибинно ворожий.
    Якщо йому повірити, ця московська нечисть переможе.

    Начисть дуже старається, і можливості в неї великі.
    Вона діє з розмахом, з бравадою і ницо, манівцями і стиха.
    Маю бути уважною, попри втому зберігати пильність.
    Маю бути внутрішньо зібрана і зовнішньо добро-дійна.

    Маю лишатись людиною, не перетворюючись на подобу
    нечисті, яка в своїй дурості переплутала себе з богом.
    Щоб вона не робила: казилася, кидалася, виголошувала пафосні промови чи корчила загрозливі рожі,
    якщо їй не дозволити, вона не переможе!

    9.01.25


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (1)


  28. Олена Побийголод - [ 2026.01.24 09:23 ]
    Нагнало холоду

    Та годі вже цькувати Президента!
    Бо президентом бути – це не сміх:
    в свій офіс, ледь прокинувшись, він плента –
    і мерзне там, один за нас усіх!

    Він здрить уда́ль – й важку гадає думу,
    йому – от чесно! – соромно за нас:
    чому не надонатили всю суму
    на так потрібний нам боєприпас?!

    Бо нащо він тоді нам дав ту «тищу»,
    невже – за дані з банківських карток?..
    Що ж, вдячних ніт, ні на землі, ні вище;
    і він помститься, дайте тільки строк!

    Так, дайте другий строк! Гайда́ до «Дії»:
    там вибори відбудуться ось-ось!
    Він сто мільйонів «лайків» там нариє –
    тоді ми хробачків і наїмось...

    (Січень 2026)
    а-а-а-а-а-а-а!


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (1)


  29. Світлана Пирогова - [ 2026.01.22 12:42 ]
    Відчайдухи
    Зима у біло-чорних кольорах,
    Слова барвистістю не сяють.
    Сумує в тишині настінне бра,
    Дрижить серденько, ніби сарна,
    А люди-відчайдухи на нулі,
    Щодня під обстрілом воюють.
    Радіють щиро: побратим вцілів,
    Хоч січень холодом лютує.
    Окоп промерзлий надто скрижанів,
    Навіяло доволі снігу.
    Солдату з мінометом не до снів.
    Життя, неначе зимна крига.
    Дожити б до весни, а поки ніч.
    Зігрітися б хоча на хвилю,
    (Бо ворог недалеко - "хижий сич").
    Нехай не стигне кров у жилах.


    Рейтинги: Народний 6 (5.86) | "Майстерень" 6 (5.96)
    Коментарі: (2)


  30. Володимир Мацуцький - [ 2026.01.19 14:59 ]
    Немає світла і хоодні батареї
    Немає світла і холодні батареї,
    у небі зграя дронів. Вибух. Вибух.
    Ми у війні, як у війні євреї:
    вже п’ятий рік зі строю вибув.
    Насправді ж вибув п’ятисотий
    у війнах з дикою рашнею.
    Ніяк не здохнуть ці мерзоти,
    на тілі людства – крові ржею…

    На жаль Європа ще не в силі,
    і не багато ще рішучих.
    Багато дурнів, що носили
    в долонях путінодів сучих.

    Та й наш є дурень. Це, як ворог
    «здобутками» і помилками.
    Від пороха – зелений порох,
    з такими ж «чистими» руками.
    З того й у владі досить дурнів:
    міністри, судді, депутати.
    Чи всі потрібні? – В мене сумнів.
    Чи хто спішить до війська стати?..

    Та є держава і народ при силі,
    якій здобуде перемогу.
    Співаймо ми пісні веселі.
    Живі і сильні, слава Богу!
    Самі гуртом піднімемо Вкраїну.
    Своє добро і силу будем мати,
    і матір збережемо і дитину,
    «Ми є народ, якого не здолати!*».

    *Гасло Помаранчевої Революції
    і Революції Гідності.

    13-18 січня 2026 року, Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.22) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  31. Володимир Мацуцький - [ 2026.01.10 21:47 ]
    Парад
    По українській матері-землі
    ідуть колоною військовополонені.
    Ідуть в донецькій проросійській млі
    захисники Вкраїни нені.
    І не ідуть, їх ті ведуть –
    Вкраїни зрадники полукацапи.
    І всі донецькі смачно ржуть:
    «хохла у плен кацап зацапал!»

    Смартфони, камери і сепари… все є,
    щоб глузувати в тім параді над «хохлами»:
    і успадковане невігластво своє,
    і той не свій Москви орел двоглавий.
    Радіють ватники: «Ура!»,
    і під Росії прапорами
    всі – від собаки до щура –
    заллють за зуб свої стограми…

    Чи є у тих щурів мізки?
    Чи Україна винувата,
    що в череп їх лайном місткий
    російська влізла вата?
    Та хай би здохли в тім лайні
    оті донецькі з москалями.
    Ми переможемо в війні,
    вони для себе риють яму…

    Та все ж, як цвях, стирчить питання:
    Для кого годували їх,
    чого на себе брали гріх
    як віддавали і останнє,
    аж поки не нажреться «брат»?..
    …Транслює ворог той парад –
    біду і сором України,
    і чути кожної хвилини
    ворожі постріли гармат.

    Епілог

    Коли здолаємо і тих і тих,
    пересмердить земля гнилим кацапом,
    Росію вдаримо на смерть під дих
    війни останньої останнім залпом.
    І втрати порахуємо, і в цьому будем злі,
    згадаємо рашистам той парад в полоні,
    зростимо правду на своїй землі,
    зростимо долю на своїй долоні.


    04-10.02.2020 р.
    Вірші редаговані 04 червня 2022 року


    Рейтинги: Народний -- (5.22) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  32. Пекун Олексій - [ 2026.01.08 16:17 ]
    Думки у блекаут
    В душі панує пустота
    І я у ній Чапаєв.
    Пустопорожня суєта
    Мене давно вже не займає.
    Зимовий дощ періщить за вікном.
    Тріщить в сусідів генератор.
    Настав блекаут перед сном.
    Ковтнув москаль, мов алігатор,
    Електрику. І буде мла
    У саван огортати місто.
    Зима четверта проти зла
    Помститься разів в триста.
    Десь там в багні, серед степів,
    В негоді мої друзі
    Колись і я там бути хтів
    Та залишились астма й муза
    І ще на третє - самота
    Такі є віхи мого часу...
    Лишилась нездійсненною мета
    Побачити румовища Донбасу.

    8 січня 2026.


    Рейтинги: Народний 0 (0) | "Майстерень" 0 (0)
    Коментарі: (1)


  33. В Горова Леся - [ 2026.01.05 10:08 ]
    Тиша?
    Ніч вливається в шибку синькою,
    Підвіконням стікає вниз.
    Обморожена гілка бринькає
    Медіатором об карниз.

    Місяць повний у сніг покришений.
    Грає сріблом невинний наст.
    А за щирою ніби тишею
    Причаїлася десь війна.


    Рейтинги: Народний 6 (5.83) | "Майстерень" 6 (5.96)
    Коментарі: (5)


  34. Сонний Равлик - [ 2025.12.23 01:55 ]
    Все добре
    У мене все добре, ну просто чудово:
    Вже запахи хвої гуляють по дому,
    На вікнах сніжинки, за вікнами зимно,
    І кішка у кріслі, і чашка красива.

    Стабільна робота, заняття у залі,
    А донька складає останній екзамен,
    І світло, буває, подовгу не гасне.
    У мене все добре, у мене все класно.

    У мене все файно, святково і мило,
    Шахеди літають здебільшого мимо,
    Ну максимум, може, в сусідній будинок,
    А так все спокійно і тихо на диво.

    У мене все добре в поточнім моменті,
    Якщо не збирати докупи фрагменти,
    Думки не пускати за межі вітальні.
    У мене все добре. Все ок, все нормально.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  35. Сергій Комарецький - [ 2025.12.14 19:49 ]
    Де поділись вірші...
    Де поділись вірші? І чому така темная тиша
    Та неспокій душі вимагає римованих слів.
    Живучі на війні, не завжди розумієш що пишеш
    Ніби літопис часу, графічний відбиток цих днів.

    Перехрещені вікна, підвали і стрекіт шахідів.
    На дитячих обличчях застиг не прихований жах.
    До зруйнованих шкіл принесуть іграшкових ведмедів,
    А бійці на позиціях вкотре вгамують свій страх.

    Віри ніц тим панам, що прийшли в миротворці рядитись.
    Буде час і віршам, а тепер лиш на зброю надія.
    Що би вижити нам є єдиний рецепт – не скоритись.
    Допоможе нам в цьому Христос і Святая Марія!
    14.12.2025



    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  36. Євген Федчук - [ 2025.12.14 11:10 ]
    Друг
    Туман висів, як молоко густий.
    В такому дуже легко заблукати.
    І будеш вихід цілий день шукати,
    І колами ходити в пастці тій.
    Коли він свою гаву упіймав
    І не помітив. Мов мара вхопила
    В свої обійми. Коли відпустила,
    Товаришів уже і слід пропав.
    Кричати вслід резону не було.
    Почує ворог і в момент накриє.
    Себе порятувати не зуміє
    Й товаришів накрити теж могло.
    Тож дослухався, навмання ішов
    Та і на міну наступив прокляту.
    Метнувся вбік життя порятувати.
    У голову шугнула дика кров.
    Відчув удар і темрява ураз
    Його накрила. Скільки провалявся,
    Не знав. Туман клубками все збивався.
    Губилися у ньому й простір, й час.
    Хотів устати, але біль страшний
    Його звалив. На ногу не ступити.
    Мабуть, у нього кістка перебита.
    Нога в крові. Аж дивно, що живий.
    Дістав бинти, сяк-так перев‘язав,
    Щоб кров спинити. Треба щось рішати,
    Бо ж пізня осінь. Що ж тут, замерзати?
    Повзти кудись? Хоча куди – не знав.
    Але поповз неспішно у траві,
    Що тим туманом, як росою вкрита.
    Промок наскрізь. Та мусив то терпіти.
    Від голоду аж зводило живіт.
    Але він повз, тамуючи свій біль,
    Женучи голод і холодні руки
    Туману. Серце, наче молот стука.
    Отак би ліг, завмер, якби не ціль.
    Про час забув. Минули миті, дні?
    Вже сил не було, хоч надія тліла,
    Яка одна лиш додавала сили.
    А все навкруг, мов у дурному сні.
    Вже сподівався – вибрався, але
    Наткнувсь на вирву і калюжу крові.
    На тому ж місці опинився знову.
    Зробилося умить від того зле.
    Мара по колу його провела
    Й назад приве́ла. Що робити має?
    А холод все сильніш його проймає.
    Надія зникла, мов і не була.
    А безнадія – то вже певна смерть.
    Заплющив очі. Мабуть, помирати
    Отут прийдеться. Чи свідомість втратив,
    Чи то заснув, бо ж сил уже ледь-ледь.
    Наснилась йому дівчина, яку
    Він там в житті минулому залишив.
    Пообіцяв їй повернутись лише…
    Відчув її цілунок на щоці.
    Вона його легенько обняла
    І йому тепло й хороше зробилось.
    Напевно, й справді то йому наснилось?
    Прокинувсь, наче. Може мить пройшла,
    А може вічність…. І відчув тепло.
    Розплющив очі. Й дуже здивувався:
    Якийсь дворняга біля нього вклався
    І те тепло якраз від нього йшло.
    Як тільки чоловік поворушивсь,
    Схопивсь собака, став хвостом виляти.
    Мовляв, прости, забув тебе спитати.
    Без спросу біля тебе примостивсь.
    Та чоловік прошепотів: - Привіт!
    Й собака йому, начебто всміхнулась.
    Туди-сюди перед очей метнулась,
    Утрачений немов шукала слід.
    - Як тебе звати? Може ти Полкан?
    Мухтар? Шарко? Той знов хвостом виляє.
    - Скоріш, Шарко, раз так відповідаєш.
    Мабуть, собі господаря шукав.
    По селах стільки залишилось їх.
    Господарі лиш необхідне брали,
    Своє життя найперше рятували.
    Не до собак, не до котів своїх.
    Зрадів собаці дуже чоловік.
    Собака, видно теж йому зраділа.
    Все біля нього лащилась, ходила,
    Далеко не відходила убік.
    «А, може, це Господь мені послав
    Провідника? - майнула думка в нього, -
    І допоможе віднайти дорогу,
    Щоб вже отут до смерті не охляв?»
    - Веди, Шарко! – неголосно сказав, -
    Показуй шлях! Я за тобою йтиму!
    Хоча поправивсь подумки: «Повзтиму!»
    Хвостом в отвіт собака завиляв
    Й побіг вперед. А чоловік за ним.
    Далеко пес від нього не відходив.
    Ледь відбіжить, верта, кругами ходить,
    Показуючи виглядом своїм,
    Що він не кине. З супроводом тим
    Нова надія у душі зродилась.
    Йому так жити сильно захотілось,
    Побачити іще раз рідний дім.
    Він повз і повз. Хоч вибивався з сил,
    Та бачив пса і сил мов прибавлялось.
    А все в тумані навкруги ховалось,
    Здавалося примарним все навкіл.
    Задумався… Аж раптом бачить – пес
    Став перед ним і в очі заглядає.
    Не гавка, хвостом, навіть не виляє.
    Від погляду того напруживсь весь.
    Хотів спитати пса: «Чого це ти?»
    Але почув десь кроки недалеко.
    Їх кілька йшло. В тумані тім нелегко
    Було пізнати, хто б це міг іти.
    Але прищулив свої вуха пес,
    Немов попереджав. Тут хтось озвався.
    В тумані голос поряд видавався,
    Хоча ішли ті недалеко десь.
    «Кацапи!» - по розмові зрозумів.
    Собака знов зумів порятувати.
    Як голоси вже стали затихати,
    Тоді лиш далі пес його повів.
    Уже сіріло. День поволі згас.
    А тій дорозі ні кінця, ні краю.
    Уже в солдата зовсім сил немає.
    Спиняється спочити раз по раз.
    Пес підбіга, тихенько скавулить,
    Мов підганяє. Та він вже не в змозі.
    В останній раз спинився на дорозі.
    І вже не може далі й «крок» зробить.
    Чи знов свідомість втратив, чи заснув.
    Не чув, як пес навколо покрутився,
    Потикав носом: чом, мовляв, спинився.
    Напевно, щось таке усе ж відчув.
    Заскавулів та й кинувся в туман.
    Солдат в траві отак і залишився.
    І рідний дім йому далекий снився,
    І його трактор, і зелений лан.
    І знов до нього дівчина прийшла.
    Взялась його у щоку цілувати.
    Він раптом захотів її обняти
    Та вона зникла, мов і не була.
    Відкрив він очі. Пес над ним стоїть
    Й обличчя лиже. Усміхнутись хоче.
    Аж берці раптом кинулися в очі.
    «Свої!» - затріпотіло серце вмить.
    Їх пес привів. Стоять вони навкруг.
    Всміхаються. Один узявсь питати:
    - А як рятівника оцього звати?
    Він теж всміхнувся і промовив: - Друг!


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  37. Володимир Мацуцький - [ 2025.12.02 20:28 ]
    Не сховаєш Землю в бункер 2
    Вже і цвіркун заснув.
    Мені ж не спиться,
    стискає серце біль-війна.
    Чи вщухне доля українця,
    що горя зазнає сповна?
    Чи вщухне гуркіт біснування
    рашистів на землі моїй?
    Кого готує на заклання
    світ торгашів та кат-колій?

    А втім не важко здогадатись
    яка торгівля торгашів.
    Нам пропонують швидко здатись,
    і вже загострюють ножі:
    «Окупантам по шматочку,
    ще й по області в розстрочку,
    штатам решту на дурняк».
    Отакій договорняк…

    Щось цвіркоче… дрон літає,
    чую як включив форсаж.
    Та не дрон людей вбиває,
    дроном цілиться торгаш,
    або брат йому – барига,
    який цілить і в маля.
    Не страшна Землі відлига,
    страшно, як горить Земля.
    Не сховаєш Землю в бункер,
    людство входить в чорний раж.
    Над землею війни гуркіт,
    під Землею стогін аж.

    Листопад 2025


    Рейтинги: Народний -- (5.22) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  38. Володимир Бойко - [ 2025.11.29 11:30 ]
    Тернопіль. 10 днів по тому
    19.11.25.
    Цифри ті застрягли в серці і болять.
    Вже не в'ється по руїнах чорний дим.
    Відлетіли в небо душі разом з ним.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.62)
    Прокоментувати:


  39. М Менянин - [ 2025.11.28 21:13 ]
    Грув* і грім
    Кровний брате мій, повір,
    хоч терпіли до цих пір –
    не залишить сам нас звір,
    буде нищити без мір.

    + Царице Небесна, в цей час
    + Покровом Своїм храни нас. +

    Як Дніпра глибокий вир,
    і як грім між ясних зір,
    довбуш** з степу, а чи з гір
    тулумбасить*** наш ефір.

    Кров гуде і в жилах стине:
    лісом грув і степом лине,
    довбуш б’є, бо ми єдине –
    від тризуба ворог згине!

    + Наш Отче Небесний, в цей час
    + Ви з Сином живі серед нас. +

    * грув (англ. Groove) — ритмічні та імпульсивні відчуття в музиці («гойдалки»), що створюється грою музичних інструментів (гітари, барабанів та інших). Це потік, стан, де домінують єдність, радість, високий дух…
    ** довбуш (довбиш) – так у Війську Запорозькому Низовому (друга половина XVI – кінець XVIII ст.) називалася посада козака, який грав на тулумбасах і опікувався цим інструментом. Тулумбаси є одним із запорозьких клейнодів разом із перначем, булавою та бунчуком. «Клейнод» походить від німецького «Kleinod» – слова, котре можна перекласти як «маленька цінна річ».
    *** тулумбас — це давній козацький литавр, великий мідний або дерев'яний барабан куполоподібної форми. Він використовувався на Січі для подачі бойових сигналів, скликання козацької ради та підняття бойового духу. Його могутній звук символізував силу війська та єдність громади.

    28.11.2025р. UA


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  40. В Горова Леся - [ 2025.11.26 16:28 ]
    Туман уранішній осів...
    Туман уранішній осів
    На листя пріле,
    І відбивається в росі
    Недощеміле.

    І розчиняється в імлі
    Передзимове,
    Де пруг, який не доболів
    Заниє знову.

    Щоб у найдовшу із ночей
    Зніміти шрамом,
    Котрим життя іще тече
    У шпáру зламу.

    Туди, де жеребом бескéт -
    Клубú туману,
    В нім скільки доль буття жаске
    Переламало.

    Жах, Боже, пережити дай,
    Перетерпіти.
    І колос випустять жита
    В інакше літо.

    Де гнізда бавлять лелечат,
    Де вишні спілі
    Червоним нібито гірчать,
    Переболілим.


    Рейтинги: Народний 6 (5.83) | "Майстерень" 6 (5.96)
    Коментарі: (2)


  41. Ольга Олеандра - [ 2025.11.25 10:33 ]
    Вчергове
    Вчергове. І наче вперше.
    Звикнути неможливо.
    А психіка вже нездатна жахатися, як же так.
    І вже не існує місця, куди можна твердо спертись.
    І серце в груді завмерло – у інших живе світах.

    Вчергове. І не востаннє.
    Надію давно убито.
    Валяється, пошматована, посеред зчорнілих руїн.
    Примарою теліпається між сірих завіс світання,
    сахаючись, наче пошесті, зустрічних прогірклих новин.

    Незмінність душевної хворості
    у черзі злоякісних дій
    з задушеним голосом совісті
    в короні двоглаво-гидкій.
    Вчергове всі норми відкинуто.
    Вчергове мерзенність без дна.
    За довгими чергами вибухів
    безумству кується ціна.

    19.11.25


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.61)
    Прокоментувати:


  42. Галина Максимів - [ 2025.11.23 22:17 ]
    Щаслива жінка
    Коли починається тривога і виють сирени,
    Вона стає біля дзеркала і малює губи,
    І одягає сережки з медичного золота,
    Боїться, що… загубить.
    І одягає найкращу сукню,
    Таку барвисту, у мальви й ружі…
    І сідає біля стола,
    А стіл — біля вікна,
    І вікно — навстіж.
    Курить байдуже.
    А ракети летять…
    А ракети шиплять…
    А стіни тремтять…
    А ті що на небі
    шепочуть: «молода ще. Рано ще. Облиш…»
    А її долю на війні
    Рік тому смертельно ранило…
    Принесли звістку галасливі круки…
    А сусіди їй вслід:
    «Бач, як не поталанило.
    Краще б прийшов хоч безногий-безрукий».
    Їй тепер нема з ким вінчатися,
    І нема кому присягати…
    Нема кого в саду стрічати,
    І нема кого під зорями цілувати…
    То й сидить вона край столу
    В бордових туфельках,
    І чекає не дванадцятої години:
    «Ото як раптом що…
    якби недоля тоту залізяку принесла…
    Щоб я красива до нього прийшла…»
    17.03.2023




    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  43. В Горова Леся - [ 2025.11.22 14:27 ]
    Голос міста
    Слухай, світе, мій стогін у ребрах, війною побитих.
    То не вітер, то плаче позбавлене плоті життя.
    А у тебе погрозливо ноги лише тупотять.
    А ще свариться палець: ну-ну, так не можна робити.

    Хочеш пилу вдихнути, що сірим сідає на чорне?
    То не вихор, то дроблений в порох вчорашній фасад.
    Я щодня і щоночі в тривозі, та глянь, не висять
    На мені такі звичні для тебе віхті триколорні.

    Ніби хвилі під вітром: знамена, знамена, знамена:
    Я тобі покажу мій залитий сльозами окіл.
    Там зібрались нащадки незламних дідів-козаків.
    Мені кожен із рівних рядів іх болить поіменно.

    Ти ж ховаєшся лячно за стіни мої захололі.
    Важиш, міряєш поки - для мене готують кинджал.
    Він коли долетить, я укотре здригнуся, на жаль...
    А в цю мить над тобою здригнеться лелека у болі.


    Рейтинги: Народний -- (5.83) | "Майстерень" -- (5.96)
    Прокоментувати:


  44. Сергій СергійКо - [ 2025.11.16 14:37 ]
    Пам'ятай
    Хмари, хмари примарні, зловісні,
    Небосхилу розхитують ребра,
    Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
    Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
    З оксамиту підступного неба,
    З диким воєм, летять у приречене мирне житло.

    Стіни, стіни зпадають, як шкіра
    Зі скелетів роздертих будівель,
    Під собою ховаючи, купи колишніх речей.
    І заснулим залізобетонна сокира,
    Розтинаючи простір, загибель
    Передчасно несе, та заплющує сотні очей.

    Пам’ять, пам’ять – запам’ятовуй!
    Ціх зірок, зокривавлений колір,
    У зіницях звірячих рашистських істот.
    На віки, на віки у душі жагу помсти вгамовуй!
    Смерть рашистам – як праведний докір,
    Як розплата за жах, ними скоєних звірств і скорбот!

    15.09.2023


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.4)
    Прокоментувати:


  45. Юрій Гундарів - [ 2025.11.03 09:02 ]
    Гекзаметр гніву
    Гнів, оспівай, богине, народу, який не здається,
    Згубний гнів на ворога, що лиха багато накоїв.
    Душі славетних героїв навіки злітають у небо,
    світять вони нам, як яснії зорі, звідти щоденно…

    Люті потвори хай швидше ідуть назавжди на поталу
    Псам і птахам. Воля Божа такою буде над ними.
    Приготували ми спільною працею щит - міцний і великий.
    Меч додамо ще до нього - довгий і гострий, мов лезо.

    2025 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  46. В Горова Леся - [ 2025.10.29 13:09 ]
    Негода
    А для мене негода - вона у замащених берцях
    Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
    То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
    Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.

    Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
    Де гарячого чаю ковток від окопної свічки.
    Де в сухому кутку заспокоїться пес підопічний
    Дотиканням руки, що збабіла давно від вологи.

    І хіба то негода - за шибкою вулиця кисне.
    Боже, дай хоч молитвою хлопця промоклого вкрити!
    На врожай посилаєш Ти осінь таку дощовиту,
    А багно із тягучої глини Ти шлеш ненавмисне.



    Рейтинги: Народний -- (5.83) | "Майстерень" -- (5.96)
    Прокоментувати:


  47. Борис Костиря - [ 2025.10.28 22:00 ]
    Вогненні мечі
    Вогненні мечі - це основа закону.
    Ми перед мечами присягу даєм.
    Вогненні мечі, як таємні ікони,
    Які кровоточать у полі знамен.

    Вогненні мечі у танку хаотичнім,
    У щільному колі хоругв і списів.
    Вогненні мечі в нетривалім затишші,
    Тотем, що боронить в облозі вогнів.

    Вогненні мечі прорубають дорогу
    Крізь хащі фальшивих, облудних понять,
    Відкривши єдину стежину до Бога
    І вже відбиваючи жерла проклять.

    Вогненні мечі кличуть ангелів помсти.
    Вогненні мечі рвуть на шмаття пітьму.
    Вони прокладають без пафосу й помпи
    Шляхи на галявину світлу й німу.

    11 серпня 2024


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (1)


  48. Сергій СергійКо - [ 2025.10.26 16:30 ]
    Не відчув
    Не відчув він тепла середземних країн,
    Незнайомі Берлін, Люксембург.
    Що Брюссель чи Париж – навіть Києвом він
    Не блукав, та й ніколи не був!
    Засмагав він під сонцем донецьких степів,
    Соледар у підвалах вивчав.
    Хоч за віком було йому 20 років –
    Ще кохання палкого не знав.
    Не кросівки, а берці, не кепка – шолом,
    Не футболка, а броник на нім.
    І будинком – окоп, де стояв він щитом
    Поміж пеклом і світом усім!
    Недостатньо снарядів, нема прикриття,
    І ворожих потвор суне тьма!
    В арсеналі ж бійця – коротеньке життя,
    А надії вціліти – нема!
    Уявити Європа не має ще сил,
    Як здригатися можуть міста!
    І як дивиться монстр крізь холодний приціл
    На бійця, в кого чиста мета!
    Не відчув він тепла середземних країн,
    Милуватись Парижем не встиг.
    Знов у рідне село повертається він –
    Пам’ять вічну про себе зберіг!

    5.07.2025р.


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.4)
    Прокоментувати:


  49. Сергій СергійКо - [ 2025.10.25 22:54 ]
    «Звіри»
    (Про бійку між Гітлером і Сталіним)

    “Друга світова спецоперація” –
    Так назвали б ту війну сьогодні.
    Дві країни – звіра два, дві нації
    – Прагнули кінця цивілізації
    І на компроміс були не згодні.
    Кігті один в одного встромляли,
    Гризли один одного кликами,
    Мертвих і живих не розрізняли,
    На шматки планету розтинали –
    Та не тільки в той раз, а віками.
    З них один одержав перемогу,
    Кров ковтав на заздрість всім вампірам,
    Слав подяки і собі, і богу,
    Збільшив на кістках свою барлогу,
    Залишившись ще страшнішим звіром!

    23.08.2025 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.4)
    Прокоментувати:


  50. Олена Побийголод - [ 2025.10.21 21:23 ]
    Пустомедія
    Сценка із життя

    (Гола сцена. Біля правої куліси стирчить прапорець для гольфу з прапором США.
    Поряд – приміряється клюшкою до удару (у бік залу) Великий Американський Президент. Він у туфлях, костюмі, сорочці та краватці.
    З лівої куліси виходить Верховний Вождь Гола Борода. Він неголений, у берцях, штанах з камуфляжем та піджаку на голе тіло.)

    Верховний Вождь Гола Борода.
    От, я прийшов до білого вождя,
    шо проживає в Білому вігвамі,
    шоб срочно получити ці потужні...
    ну, як їх... бумеранги?..
    Тьфу ти, блять!
    Та я хотів сказати – томагавки!

    Великий Американський Президент.
    Мій хлопчику, підходь поближче, welcome!
    Що ти мугикаєш, ти що, із мугикан?..
    Тобі сказати маю по секрету:
    якби тоді я був би президентом,
    оця дурна Війна за незалежність –
    вона б не почалася взагалі...
    Мені тут розповів мій друг Владімір:
    у вас же вождь був спільний, mister Рюрік,
    тому́ усі ви маєте негайно
    на чисто русском, ёпта, говорить!
    Тобі ж – пора на вибори... До речі,
    чому ти звешся Гола Борода?

    Вождь Гола Борода.
    Коли я народився, то батьки
    помітили, що геть я безбородий,
    і так назвали... Тільки, підождітє,
    а шо нащот обіцяного масла?..
    Ось мапа, все оце я відвоюю,
    бо згоден на припинення вогню;
    вам особисто забронюю ложу
    на нашому концерті у Криму!

    Американський Президент.
    Ти репліки не плутай! Ач, артист!..
    Well, твій піджак, до речі, – дуже стильний.
    Подумай про білизну відтепер...
    І з теми не зіскакуй! Вам потрібно
    обрати вже новенького когось!

    Гола Борода.
    Мені по Конституції - два стро́ки
    положено. Я вмію рахувать!
    Оскільки перший – сім тягнувся ро́ків,
    то й другий має бути теж такий.
    Так каже Конституція, кажись...

    Президент.
    Мій милий, Конституція – то наше!
    Я сам пишаюсь «Біллем про права́»!
    Не мацай Конституцію руками!
    Що за діла́? Ти що, із ділаварів?..
    Ану, стривай! Подумай поки трішки, –
    у мене в Кабінетному Овалі
    висить мій друг Владімір на зв’язку...

    (Виходить у праву кулісу.
    За хвилину звідти вискакує м’ячик для гольфу.
    Гола Борода чухає бороду і голі груди.
    Президент повертається.)

    Oh fucking shit! У нас, диви, проблема:
    він каже, Конституція – то їхнє,
    він виправив її голосуванням...
    Я ж – тільки п’ятий рік у президентах,
    ти – тільки сьомий; а зате Владімір –
    вже чверть століття. Отже, він мудріший,
    давай коритись рішенням його:
    ти будеш вождь Одеського улусу.
    Біжи, собі це місце забронюй!

    Г.Б.
    А шо Єрмак?

    П.
                          One moment, please... (Озирається на кулісу.) Тут кажуть,
    що Єрмака чекає знов Сибір.

    (Народ безмолствует.
                                          Й чомусь здається,
    що він це робить на російській мові.)


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.56) | "Майстерень" 5.75 (5.6)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   24