Укрили заморозки ніжні квіти,
Немов тирани чи лиха орда.
Слова звучать беззахисно, як віти,
А гасла застигають, мов слюда.

Укрили заморозки сподівання
На світло, на відлигу, на прогрес.
І опадають квіти розставання,
Як музика непізнаних небес.

Укрили заморозки, як снаряди,
Як дронів нескінченна сарана.
Зітхають квіти, як весни наяди.
Відлига даленіє, як мана.

Крізь кригу я проб'юсь у серцевину
Божественних рапсодій і монад,
Відчувши і прозріння, і провину,
Як смирний і просвітлений монах.

30 квітня 2025

Ця миттєва краса тюльпанів
Поминальна, як метеор,
Як примхлива і ніжна панна
Від землі, а не від Діор.

Як же часто краса миттєва,
Швидкоплинна і нетривка,
Ніби первісна епістема,
Як у спеку сила струмка.

Ця краса так до болю ранима,
Незахищена, ледь жива,
Несподівана, ніби рима,
Нам диктує свої права.

Ця краса може вмить відлетіти
До небес, до божественних струн,
Невловима, як зламані миті,
На яких нам зіграє Перун.

25 квітня 2025

Ах, це літо таке передчасне,
Що звалилось на голову нам,
Невтоленне, гаряче, прекрасне,
Нагорода за вічний бедлам.

Передчасні ця спека неждана
І це сонце пекуче, жорстке.
Передчасні, як перше кохання,
Мов пора, де писання шорстке.

Передчасна ця пристрасть жагуча,
Ця стріла, що пронизує нас.
Ця весна навіжена, пекуча.
Так пронизує спека Парнас.

Лиш на дні у колодязі тихім
Передчасна зоря майорить.
Вдалині ходить стишене лихо,
Як фатальна і приспана мить.

23 квітня 2025

Співає птах, руйнує темінь
У гущині, у дивних снах.
Співає птах крізь ночі терем.
Співають і любов, і крах.

Ледь чутно долинає стогін,
Любовний шепіт, шал палкий.
А в когось залишився спомин
Крізь гай барвистий, гомінкий.

Цей одинокий птах співає,
Долаючи і страх, і сум.
У ніч розкішного розмаю
Доносить первозданність дум.

Цей птах проб'ється крізь тенета,
Колючий дріт, собак, вовків.
Немов загублена планета,
Він виринає з-під віків.

Цей спів здолає всю попсовість,
Вульгарність, одноденок рій,
Пречистий, мов забута совість,
Мов квітка крізь нудний пирій.

23 квітня 2025

Пустельний стадіон. Лиш ти стоїш на ньому,
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.

Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю
Нам возвістить примарливість подій.

Пустельний стадіон - картина позачасся,
Картина небуття і німоти.
Ним тільки пил розпачливо промчався,
Змітаючи тремкі минулого сліди.

19 квітня 2025

Ця вічна сирена просвердлює мозок
І спокою, певно, ніколи не дасть.
Ця вічна сирена, як згущений морок.
І попіл століть опадає на нас.

У ній ми впізнаємо сутність століття.
Освенцим, Дахау, доносів рої.
Її віспувате обличчя столике.
Танцюють на сцені німі королі.

Сирени летять із задавнених міфів
І виклюють серце та очі сумні.
І стане сиреною пристрасна німфа,
Напавши на тебе у самотині.

18 квітня 2025

Порожній стадіон - як виклик порожнечі,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.

На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
Які пройшли стрілою поміж нас.

Цей стадіон, як поле Колізія,
Де рвуть на шмаття помисли і дух.
Іде крізь час промовиста ідея,
Яку почує вишуканий слух.

Іде крізь стадіон свята Мадонна,
Крізь гомін споконвічної юрби.
І дріт колючий тіло стадіону
Обплутав, ніби словеса доби.

17 квітня 2025

Це віршування, ніби вічне рабство,
Важка повинність і важкий тягар.
Воно підность в піднебесся раю,
Штовхає ордам первісних татар.

Це вічний борг перед всіма богами,
Перед землею, Всесвітом, людьми.
І ти не розрахуєшся з боргами,
Укривши дот могутніми грудьми.

Чи можуть вірші врятувати Всесвіт?
Чи врятувати занепалий Рим?
Вони сідають чайками на серце
В облозі ворогів і лютих гримз.

16 квітня 2025

Мені б тендітну і жадану
До себе ніжно пригорнути.
І так завмерти бездиханно,
І умлівати, вбивши смуток.

Зігріти радощі у серці,
І віддавати ласку свіжу,
І у смарагдових озерцях
Кохання пити дивовижу.

Натхнення, Боже, дай крилате --
Горіти в пестощах розкуто.
Жагу пекучу втамувати,
І тихо в щасті потонути.

26 січня 7533 р. (Від Трипілля) (2026)

Повалені дерева, немов царі полеглі,
Спираються на вічність, спираються на страх.
Повалені дерева, що обіймають легко
Свободу і неволю у вічних небесах.

Повалені дерева, як воїни упалі
У грандіозний битві, у січі вогневій,
Спираються на мужність надійної спіралі,
Де крутяться епохи, немов едемський змій.

Повалені дерева - це сутності злинялі,
Розірвані знамена, потріскані слова.
Солдати опинились на споконвічній палі,
Де вже давно спочили чесноти і права.

Ми підриваєм замок вселенської неволі,
Здіймаючи угору важкі списи гілок.
Заглушить повсякденність мелодія юдолі,
А воля непогасна іде, немов пророк.

15 квітня 2025

Розчарування роздирають вкотре
У людях ненадійних і гнилих.
Розчарувань, немов піщинок, сотні,
І хочеться не думати про них.

Розчарування душать, і турбують,
І спати рівномірно не дають,
І б'ють розпачливо у грізний бубон,
Руйнуючи фортець стійку могуть.

Розчарування приведе у пустку,
Спустошення понівечений храм.
Розчарування довго не відпустить,
Віддавши дороге лихим вітрам.

15 квітня 2025

Так хочеться зануритися в сон,
Зануритися в тишу і блаженство,
Щоб клен співав зі мною в унісон,
Утверджуючи культ багатоженства.

Так хочеться зануритися в мить,
Яка страждання й прикрощі зупинить,
Що солов'єм у глушині щемить,
Співає в плесі спокоєм невпинним.

Так хочеться зануритися в час,
У вік свободи і розвою думки,
Щоб спалах у душі повік не згас,
Бо правду жодна кривда не роздушить.

14 квітня 2025

Попасти під дощ серед вільного поля.
Попасти під стріли небесних армад.
Потрапити в сіті, болючу неволю,
Під обстріли грізних ворожих гармат.

Попасти під дощ - це везіння чи кара,
Це поклик небес чи прокляття століть?
Пасеться далеко спокійна отара,
Де Зевс пастухом невмолимо стоїть.

Попасти під дощ - це абсурд чи порядок,
Це випадок чи недовчений урок?
Під стріли невдач і дошкільних поразок
Ти йдеш крізь дощі, ніби сивий пророк.

13 квітня 2025

Я все чекаю дива з невідомості,
Немовби пароксизми випадковості.
Впаду у сніг чи в зелень-мураву,
Впаду в надію ледь іще живу.
І стану крапкою у дивній повісті,
Немов непогасимий спалах совісті.

Я дива жду в задушливій буденності.
Шукаю знаки вищої натхненності.
Вони ж пропали в безнадійнім дні.
Лише чигають ворони сумні.
Виходжу в поле, повнім неозорості,
В насиченій божественній прозорості.

11 квітня 2025

Мільйонами світять у небі зірки,
Освітлюють і умирають.
Кохання всевишнє пройде крізь віки -
Без нього життя немає.

У небі яріє там зірка твоя -
Дощ, хмари, туман пробиває.
Вона мені денно і нощно сія -
Без тебе життя немає.

До тебе, я знаю, не жив - животів,
Як дерево, що усихає.
Коріння коханням мій Бог напоїв -
Без тебе життя немає.

Ти скрізь: і у місті, в селі, у гаях -
Твій подих мене овіває.
У наших найкращих у світі піснях -
Без тебе життя немає.

Розпусним, зрадливим я був наяву,
Ти вірила в краще, я знаю -
Прощала, і ось лиш тобою живу -
Без тебе життя немає.

Прокляття горілці пошлю й Сатані -
У сварку нас люту вганяє.
І хочеться вмерти без світла мені -
Без тебе життя немає.

Коли умліваєм в обіймах удвох,
То більшого щастя не знаю!
Немов на Олімпі - Богиня і Бог,
Без тебе життя немає.

Стою на колінах, немов на межі -
Молюся, Богів заклинаю -
Кохання до смерті моє збережіть -
Без нього життя немає!

14 січня 7533 р. (Від Трипілля) (2026).

Не можу я зібратися докупи.
Увага розлітається, мов дим,
Розшарпаний, розбитий і закутий
В розряди вибухів, як пілігрим.
Я думкою літаю поверхово,
Не здатний осягнути глибину.
Вона бреде, немов бідак, по колу,
Не в змозі усвідомити вину.

Коли ж настане необхідний спалах
І розітне ристалище проблем,
Розвіє кволість вирішень оспалих
І тяглість нерозв'язаних дилем?
Нехай промчиться смерч, стрімкий, нестримний
І сколихне прогнилість марноти.
Хай шпага думки протикає риму,
З якою буде вічність лиш на "ти".

10 квітня 2025

У день Подяки чарівний
Вертаєш ти мені надію
На ніжні пестощі весни,
І я від щастя тихо млію.

Не вірю ще, увесь тремчу,
Навколішках стою і каюсь.
Сльоза непрохана в очу --
Мов крик німотного одчаю,

Що переповнював ущерть,
І душу випікав од болю.
І вже, здавалось, хижа смерть
За цю розлуку - вирок долі.

Без тебе білий світ зчорнів,
В безодню кинув підземелля.
А ти всміхнулася мені
Ясних очей сяйливим хмелем.

І я воскрес у мить святу,
Від того - з піднебесся - знаку,
Кохання, Боже, порятуй!!!
Найвищу склав тобі подяку!

11 січня 7533 р. (Від Трипілля) (2026)

Весна ніяк не переможе
І не протиснеться крізь сніг,
Крізь кригу, як через вельможу,
Що кидає дари до ніг.

Так пробивається нестало
Весна крізь перепони зим.
Колись вона таки настане,
Як невловимий нелюдим.

Проб'ється крізь погрози, травми,
Крізь підступи, отруту зрад.
Проб'ється, як великий трагік
На велетенський маскарад.

Так пробивається ідея,
Непереможна і свята.
Так не зламалась Іудея.
Весна проб'ється, як жита.

8 квітня 2025