Тепер уже не скоро буду бігать.
Погода розгулялась, Боже мій!
Навала повені, навала снігу.
Ніхто це передбачити не міг.
Удалині, як видиво морігу,
Співає тихо річковий прибій.

Не скоро випрямлюсь у зріст свій дужий,
Який маківкою сягає хмар.
Ти упрягайся у роботу, друже,
Як визначений вічністю звіздар.
Розквітнуть у долині дивні ружі,
Як Богом посланий небесний дар.

Нехай погода розметає карти,
Немов Кассандра змучена, стара.
На нас нахлине повінь, наче кара,
Як в космосі розлючена діра.
Нам підбивати підсумки пора,
А не пускати пил задля піару.

Нехай пророк заплутає усіх.
Майбутнє не дізнаємось ніколи.
Лунає неземний, містичний сміх
Забутої у шквалі часу школи,
Де ллється щедро невідступний гріх.
Усіх розсудить велемудре поле.

22 лютого 2026

Крізь роти кленів бачу вдалині
Тендітний образ, дорогий і любий.
Злились бажання вищі і земні,
Які мене відродять і погублять.
Проб'юсь крізь товщу льоду і страхів,
Крізь непорушні і міцні фортеці
До радісних нескорених світів.
Доходить крайній і тривожний термін.
Хай клени не затулять дороге,
Те, що в житті у тонусі тримає.
Стоять кленки, як військо у каре,
Чекаючи майбутнє, мов трамваю.

19 лютого 2026

Кручусь по колу в душних соцмережах,
Шукаю правду, славу і красу,
Шукаю стрімголов і обережно
І п'ю несамовитості ясу.
Верчусь, марную час, іду по колу,
Шукаю друзів і новий роман,
Та натрапляю на духовну колу,
А в голові утома і туман.
Оскома від мереж наздоганяє,
Макітриться важезна голова.
Зістрибую з шаленого трамваю
У мураву, де істина жива.
Не хочу повертатися у душність
І у банальність, споконвічність зла.
Не йдуть зі сцени злоба і байдужість,
Мов перепріла, вигасла зола.

18 лютого 2026

Сьогодні маємо початок
і довгий шлях до перемог,
що першим кроком розпочато,
кривавим кроком. Дай то Бог
знайти ту правду між людей,
(хоча б між тих, що на Майдані)
та ті слова, що Богом дані,
з отих простих святих ідей.

Нажаль в вождях – лише євреї,
як це в сімнадцятім було,
що як фанера загуло
і прижилось без них в Кореї,
та ще й в пітьмі Мао Цзедуна,
якому випала фортуна
тоді очолити Китай.
Чому ж ми знову помилились?
Хіба ж ми Богу не молились,
щоб жив той Бог посеред нас,
чому не чути Божий глас,
коли вмираємо від кулі
в роки сучасні, не минулі,
в роки жорстокої війни?
Чому народ наш без вини
той Бог чужий лише карає,
та мовчки на гарматах грає,
брехнею збурює світи?..
Та попри все, нам треба йти,
що миті йти (вже є початок)
аж поки підросте нащадок –
дитя високої мети.

Лютий 2014 р.

Не віриться, що нині понеділок
І невгамовна, вічна суєта.
Біжить юрба, як зграя жвавих білок.
Тривога окуповує міста.
Цей вічний, нескінченній понеділок
Простягся на долонях самоти.
Крізь хащі міста, як новітній Ділан,
Ідеш кудись без ясної мети.
У понеділок ти летиш на гонку,
Врізаючись у кригу давніх снів.
Захована у переметах гордість
Воскеснула у завірюсі днів.
Цей понеділок гонить на галеру,
У рабство, у ненависну тюрму.
В пустелі не побачиш ти гетеру,
А змучену приреченість саму.

16 лютого 2026

Намистинки розкотилися
радісно підстрибуючи
застигли — посміхаються
чи все я зберу?

2026

Погляд не встиг помітити
пташку на гілочці
спурхнула вона
листок тремтить на вітрі

2025

Прогнози
до мінус
ну загалом
зима
морози
Лускунчик
балет
які слова
танець квітів
ну то навесні
зараз зима
залишу записку
пішла
не забудь
погодувати кота

1999

білим мете хуртовина
по краю
зима проходить
повз вас
навряд чи
затримається

і маючись від туги
все в очікуванні
весни
піднімаються
навшпиньки
трохи
злітаючи
переміщаючись
за календарем
ближче до травня

лети і ти

2025

Ледве шкутильгають люди на льоду,
Ніби оминають лихо і біду.
На льоду пратексту, на льоду буття
Падає людина в пазли каяття.
Падає людина у глибокий страх
У безжальних, лютих, навісних вітрах.
Падає людина в пазури зусиль,
У лабети пам'яті, в пастку голосінь.
Падає людина, ніби на війні.
Заглушають Шумана постріли сумні.
Заглушають грізно паростки надій,
Наче невблаганний сильний буревій.

8 лютого 2026

Рік а то й два
прошу небо бути
блакитним
блакитним
не змушуйте мене
говорити голосно

2026

Я ночую в пустельнім вокзалі,
Попідтинню самотньо іду.
У якій же далекій Валгаллі
Я притулок знайду, ніби дух?

Мене дощ так безжально періщить.
Я ночую у вогких церквах.
Мене істина б'є у обличчя,
Ніби хижий ненависний птах.

Стало поле для мене будинком.
Ліс говорить, як вічний пророк.
Я утік від цинічного ринку.
Я утік від розгулу морок.

В безпритульності бачу свободу.
Я утік від умовностей пут.
Мені плід упаде в нагороду
Від едемського дерева тут.

7 лютого 2026

Вони кажуть, все буде добре
спливають
Я чекаю на березі

Через обрій дивиться щось
іЗ хвилями під ноги стелиться
З постійним рокотом
Шепче лякаюче ласкаво
Твій слід зникне в мені

Я не зводжу погляду з горизонту
я чекаю
Море дихає
парує під сонцем

Потім вони повертаються
Красиві як боги
Вони жорстокі
Батьки не залишають свою дитину
На березі з медузами
які жалять
Навіть коли їх рятують
І хіба медузи можуть навчити чекати
Нетерплячі тануть у піску

Сонце ховається у щось за обрій
Наші тіні повертаються додому

завтра
знову вчитимусь чекати

1991

Острів Епштейна в далекому морі.
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.

Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,
Ллються у реготі буйних пожеж.

Світ потребує нового Ейнштейна
І Ейзеншиейна, як виклик богам.
А у занепаді тільки Епштейна
Бачимо ми, як зогнилий бедлам.

Світ потребує нової надії,
Свіжих ідей, рятівних потрясінь.
Хай увірвуться вітальні події,
Як відголосся далеких зусиль!

Хай запалає Садом і Гоморра
У очиснім і пекельнім вогні
У занепалому синьому морі
Наслідком чесного люду борні!

6 лютого 2026

Пізніше від опівночі
дві собаки оглушують
простір
новинами
і раптом
стало тихо
яка прекрасна літня ніч
у шарудінні цвіркунів
нарешті стала чутна
власна маячінь

2026

Хто там у віконці маячить
що там
то світло
то темно
може маніяк
О Боже
хай буде він
добреньким

2024

Мені вказали віртуозного гравця
Ну, я і сів за гру, облишивши зухвалість
Мій супротивник виявився туз,
Далекоглядний в просторі та часу.
Я не заходжу так далеко
Упевнений в собі я б'ю впритул
Щоби усім було все зрозуміло

Наприкінці мій супротивник
скрізь прорвався
І не лишив мені ніяких шансів
Я подумки убив його
Та здався

2026

Дієслова ці - жорстокі речдоки,
як біти:
нищити, бити…

Та є й такі, мов молитва, високі:
ж и т и,
т в о р и т и,
л ю б и т и.

2026 рік