Кінець! Я все колишнє перезрів.
Кольт у руці не виправить мій нрав,
та крапку покладе тому, як жив,
нехай і з тим, за що усе б віддав.

Моя душа неначе за дверми,
в яких немає клямки вороття
аби не повернути до юрми,
до справ, які не варті пам’яття.

Та як умів – вершив, і це моє
останнє вирішення, крайній крок.
На місце вільне – майже нічиє -
уже когось нещадний тягне рок.

То лиш натиснути на спусковий гачок
і зникне вся вага, яку набув -
зростання юне з терні до зірок,
і далі в прірву неупинний зсув.

Та жаль того, хто навзамін іде.
Жаль сина, що зостанеться один,
і простору, в якому вже ніде́
моїх йому не трапиться стежин.

Підняти кольт! І бити навмання
у недолюб, колишню пелену,
у відбиття на Леті забуття!
Обравши подих, як земну струну!

Шукаю дорогу між тисяч думок,
Де цінності тонуть у шумі розмови,
Де кожен навколо — мудрець та пророк,
Хоч жоден насправді нічого не робить.

Змішалися контури, знаки, слова,
Ховаються тексти за тінню контексту.
У цих лабіринтах болить голова
Від сотень яскравих картинок без сенсу.

Заплутався. Як? Куди далі іти?
Бо простір безмежний розпався на межі,
І десь загубилися давні мости
В тумані із догм, суперечливих версій.

Та раптом у сутінках з’явиться знак
І сонце осушить смердюче болото.
Я знаю, що все це відбудеться так.
Я вірю, що ми — не порожні істоти.

07.06.2026

Я буду вічним депутатом,
Посланником самих низів,
Покараним нечутним катом
На шальках мужніх терезів.
Я буду вічним адвокатом
Для юності і боротьби
В житті шаленім і строкатім,
В мінливім річищі плавби.
Я буду вічним добровольцем
Іти на штурм німих фортець
Ненависті і зла для волі,
Для визволення всіх сердець.
Я буду вічним дисидентом,
Нонконформістом і борцем.
Зло не скасується декретом,
А знищується із яйцем.

13 грудня 2025

Ти говориш: тепер інше місто поглине твій розпач,
і що вулиці інші дарують впокій-забуття,
тільки місто твоє прийде слідом туди за тобою,
і квартали ті самі зустрінуть твою сивину.
То невже всі утечі даремні, а прагнення хибні,
бо вагомі лише особисті одні набуття?
І важливо - не де ти пливеш, а як саме це робиш.
Чи навчився складати пожертви, і знаєш - кому.

Та згадай отого юнака у твоїм Херсонесі,
що до храму прийшов Аполлона у обраний час -
у долоні затиснувши древню щасливу монету
і безцінний сувій із поезіями гомерідів.
Він очікував знаку - на помах рукою стратега,
на трафунок, що зробить імення його гучним.
Але знаку не сталося, просто подовшали тіні
і подуло здаля прохолодним диханням земним.

Він до ринку подався тоді з гомінкою юрбою,
і принишкло ходив межи грекоподібних торговців,
наче просто вглядаючись, але раз-по-раз про себе
дорікаючи долі, що знов оминула його!
А за тим були хліб і вино, і нічне споглядання.
Понад місяця злетом мигтіли безмовні зірки -
це здіймання німе так різнилось від виру людського,
і для чогось явилось у зібраній тиші йому.

Та не мудро богам дорікати за їхнє мовчання,
коли вибір лише в чергуванні однакових ролей:
жити зовні як свідок у безлічі драм існування,
чи всередині себе - єдиним, кому обирати.
Та якщо обирати, то успіху тихе вростання,
а коли програвати, то знову ж не суєтно, гідно.
Ніби ти із останніх царів, і здаєш цитаделі -
не подолані, просто які вже не варто тримати.

Це святкування, певно, особливе,
Коли нічого ти уже не ждеш.
Де ж той провидець гострий, прозорливий,
Що розпізнає спадахи пожеж
І катаклізми без всіляких меж?

Цей рік новий стрічаєш у тривозі
Під вибухи і напади брехні.
Так замерза надія на морозі
Без прихистку надійної броні.
І тоне сум у вичахлім вині.

Так хочеться цей час перевернути
Вперед чи то хоча б кудись назад.
Коли побачать діти і онуки
Майбутнє крізь задимленості чад?
Старих ідей триває листопад.

9 грудня 2025