Порожній стадіон - як виклик порожнечі,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.

На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
Які пройшли стрілою поміж нас.

Цей стадіон, як поле Колізія,
Де рвуть на шмаття помисли і дух.
Іде крізь час промовиста ідея,
Яку почує вишуканий слух.

Іде крізь стадіон свята Мадонна,
Крізь гомін споконвічної юрби.
І дріт колючий тіло стадіону
Обплутав, ніби словеса доби.

17 квітня 2025

Поліфонія – лебедине звучання
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…

Поліфонія: йти не ритмічно,
а в попад –
босо́ніж, а по стерні…
і не радіо,
не уривки епічні,
і не та́к, якщо все ж таки ні́.
Це круглий звук усередині плоду, –
якщо без рук домагання єдиного народу.

Поліфонія.
Тополя.
Тополя.
Тополя.
Полинове тло поля,
де не з мікрофоном,
а фоном,
ледь чутно грає у селі гармонія,
«ні, я!»

7 липня 1994 р., Богдани́

Не марево, не вигадка, не сон -
жива, реальна, суща, з крові-плоті,
хоча твої порфира і вісон
такі казкові в нашому болоті.

Струнка, дзвінка, легка, немов стріла,
що випустив умілий скіфський лучник -
летить і вмить впивається в тіла:
крізь щит і шкіру, мʼяко, тихо, влучно.

Волосся водоспадом із плечей
збиває з ніг стрімким гірським потоком
холодним, повноводним - аж пече!,
коли його торкнешся ненароком.

А погляд цей!.. - вогонь і оксамит,
купальська ватра, печі Азовсталі,
горить, іскрить, летить, як стрій копит
сарматської кінноти в свому чвалі.

...Ми поруч, а між нами сотні фраз
нейтральних і обставинами скутих...
нам добре, але знаєм водночас -
"моєю" і "твоїм", на жаль, не бути...

2025

Ти не питай, а я не відповім...
давай і далі питимемо каву
так, ніби ми в театрі пантомім
на сцені презентуємо виставу.

Нічого не питай, а просто будь...
на відстані руки без зайвих слів,
бо їхню я і так загублю суть
в суцвіттях твоїх лагідних полів.

Не треба запитань, нехай іскрить...
в твоїх очах і просторі між нами,
подовжи цю щасливу теплу мить
усмі́шками, обіймами і днями.

Благаю не питай: "А далі як?!",
допо́ки я пливу в озерах карих
в обійм твоїх рятуючий маяк,
в волосся тво́го золоті нектари...

2025

Таємне слово проросте крізь листя,
Крізь глицю і знебарвлену траву.
Це слово, ніби істина столиця,
Увірветься в історію живу.

Таємне слово буде лікувати
Від викривлень шаленої доби.
Воно прорветься крізь сталеві ґрати,
Врятоване від поглуму юрби.

Воно прорветься крізь роки й століття,
Крізь заборони, війни, забуття,
Крізь метушню, погроми і суцвіття
Росою на долонях каяття.

Таємне слово прийде заповітом,
Посланням, покликом від вищих сил
Крізь чагарі і незбагненні віти
Пір'їною від занепалих крил.

16 квітня 2025

Це віршування, ніби вічне рабство,
Важка повинність і важкий тягар.
Воно підность в піднебесся раю,
Штовхає ордам первісних татар.

Це вічний борг перед всіма богами,
Перед землею, Всесвітом, людьми.
І ти не розрахуєшся з боргами,
Укривши дот могутніми грудьми.

Чи можуть вірші врятувати Всесвіт?
Чи врятувати занепалий Рим?
Вони сідають чайками на серце
В облозі ворогів і лютих гримз.

16 квітня 2025

Тут час дрімає на ялинці,
І я блукаю наодинці,
А сніг всміхається - блищить,
Синичка на гіллі сидить,
І раптом пурх і полетіла,
А я сніжиноньки ловила...
Гойдається ялини гілка,
Вже не синиця...Певне білка...

Мені б тендітну і жадану
До себе ніжно пригорнути.
І так завмерти бездиханно,
І умлівати, вбивши смуток.

Зігріти радощі у серці,
І віддавати ласку свіжу,
І у смарагдових озерцях
Кохання пити дивовижу.

Натхнення, Боже, дай крилате --
Горіти в пестощах розкуто.
Жагу пекучу втамувати,
І тихо в щасті потонути.

26 січня 7533 р. (Від Трипілля) (2026)

Стояли ми, де світло гасне рано,
Де кожен погляд* був без вороття.
Я говорив непевно, надто "рвано",
І необачно, і без каяття..
Ти вірила словам – легки́м, як подих,
А я ж собі не вірив ні на мить..
Мій шепіт був не ніжний, а холодний,
Він вчив у споминах мене люби́ть
Тепер у тиші крутиться платівка
Зі спогадів, що ріжуть, наче скло.
Я точно знаю: слово – це гвинтівка,
Й собі я в серце влучив ним давно..

*порух

Завiтали спогади лише,
Кутиками пальцiв пробралися.
Поруч на очах менi з'явися,
Покажи менi своє лице.

Мiсяць сам по собi не блукає:
Завiтали спогади лише.
Серед хмар, їх тайно береже,
I вночi на волю випускає.

Та чомусь, так холодно навколо.
Цi морози назавжди? Невже?
Завiтали спогади лише,
Виграваючи у небi соло.

Розумiння - це кiнець уже,
Завмирає кригою в повiтрi.
Залиши усе, iз серця витри.
Завiтали спогади лише.