Мовчиш? — Мовчи, як необхідно,
Тебе кохатиму й таку,
Дай Бог, у часі доведу
І не полишу жалюгідно,

Бо я тебе люблю. Люблю.
Хіба поводжусь трохи дивно —
По бевзенськи та несміливо,
І враз окликнишся — мовчу.

Та я старатимуся, мила,
Далебі, в чесності є сила —
Для мене натяк залиши,

Чи стріти ще мене волієш?
Чи брудом все-таки обіллєш?
Відверто хоч мені скажи…

25.10.2025

Журлива осенi краса,
Пробiглася босонiж небом.
Можливо, нам того не треба,
Що на дворi бринить роса.

Кружляє листя над землею –
Журлива осенi краса,
Мов позолочена коса,
Яка спадає за межею.

Слiд меланхолiї на вiкнах:
У небi гримає гроза.
Журлива осенi краса –
Сповзає холодом по стiнах.

Можливо плачуть небеса?
Тепло повернеться вже скоро,
Життя крокує далi вгору.
Журлива осенi краса.

У неї усмішка вродлива,
Хіба ж я їй не усміхнусь?
У відповідь не посміюсь?
Вона ж бо йде така щаслива,

Коли на зустріч я іду!
Чи то вона така людина,
Що в серці є настільки світла, —
Не заздрити лиш маяку!

Бо ж він указує дорогу
В імлистім морі мореходцю,
Аби був певен: «Там земля!»

Отож і я біжу очами,
Шукаю радості причали,
Спогляну й раптом — «Там моя!»

16.10.2025

В літа свої таке не зрів –
Мовляв, миліше споглядання!
Або ж мальоване кохання
У погляді її втопив?

Та в серці дивне шкутильгання…
Забракло духу чи то сил
Довести діло до краси,
А винне, гейби, хвилювання.

Дурне я ще, отож впустив,
На кшталт розкішної роси
Єси незвичне втамування.

О, ніжна радосте, не йди,
Якби ж тебе я не зустрів –
Ясніш не стало б існування.

08.10.2025

Тепер він частий гість у цьому місці,
У краю суму, болю і молінь.
Ніхто не подарує добрі вісті,
Мов шлейфи від минулих поколінь.

Схиляються тополі міднодзвонно.
Щось клени прошепочуть у пітьмі.
І спогади, немов сумні ікони,
Видніються у розсипах зими.

Цей чоловік іде після роботи
У край скорбот, щоб перелити сум
В дерева, і щоденності турботи
Не подолають невигойних дум.

Як відшукати залишки епохи,
Окрайці слів і жестів, мов туман,
Того, що відшуміло за пороги,
За марення невигаслих оман?

22 квітня 2026

Цей важливий ковток, ніби чашу цикути,
Я прийму перед стратою, в лати закутий.

І у нім я розкрию великі сонати
Перед тим, як піти у небесні пенати.

В цім важливім горнятці відкрию поеми,
Неповторні трактати, рядки, теореми.

У гірчинці відкриється мелос кохання,
Колообіг світів, маяки сподівання.

Так імла небуття обернеться пророком,
Мудрим старцем із посохом, в сяйві пороку.

У бездонності кави іде споконвічне
Розуміння життя, мов намолені свічі.

В теплоті філіжанок роздягнеться діва,
Що увірветься в ніч, так омріяно дивна.

Меса ночі здійсниться в суворім законі,
Розриваючи давні залізні закови.

15 квітня 2026

Останній поцілунок, останній подарунок
Останній мій дзвінок, мов спроба порятунку
Останнє спілкування, мов спроба відшукати
Причину, щоб не танцювати цей останній танець
Останній шоколад, остання спільна кава
Останній букет квітів, останнє сподівання
Прогулянка остання, говорить тільки місто
Останній наш з тобою фільм нічого вже не змінить
Останній день, остання ніч і наш останній ранок
Тобою приготовлений останній наш сніданок
У моїх снах завжди лиш ти, тому ця ніч безсонна
Ранкова постіль стала вже мені така холодна
Остання посмішка твоя мене вже не врятує
Моя закохана душа тебе вже не хвилює
Останній раз так гаряче мене ти поцілуєш
Як сильно я тебе люблю востаннє ти почуєш
Стоїмо в світлі ліхтаря і ми обоє плачем
І сльози ці останній шанс почати все спочатку
Але твоя рука в мої руці й нехай світ почекає
Коли кохання дотанцює свій останній танець

Artist 25.12.2025р.

Вже листопадно нічому і впасти,
І дню короткому хмизиною горіти.
Здимає перепріле листя вітер,
А холоду прошилася срібляста
Тремтяча нитка поміж голі віти
Й упала в біле:

Ніяковіють пізні хризантеми
Від того, що так схожі на замети,
І обростають пуп'янками вперто,
Чекаючи від хмар похмуротемних
Хоча би люмен ультрафіолету.
Та сонце сіло.

Я забутий під снігом далеких часів.
Мене звати ніяк. Я - минулого тінь.
Я полишив життя, мов задавнений гнів,
Ніби голос у гулі земних голосінь.
Я здійнявся у небо і вмить занімів,
Не знайшовши опору благань і спасінь.

Мене викреслив світ з електронних мереж,
Із розумних комп'ютерів, списків, молитв.
Я позбувся знайомих затертих одеж,
Тих, що фатум колись для убогих створив.
Я позбувся умовностей, ланців і меж.
Тільки думка пульсує, мов світлий порив.

Я не знаю, навіщо прийшов у цей світ,
Де коріння моє, де джерела мої.
Опадає минулого зранений цвіт
У розлуці сумних і самотніх гаїв.
Передам на той світ ностальгічний привіт,
Як поранений спів голосних солов'їв.

14 квітня 2026

Колись перегорнуть останню сторінку
Великої творчості, гулу життя,
Фатальної флейти чумного століття,
Яка уповільнює серцебиття.
Великі події і твори великі
Злились в цьому місці, немов контрапункт.
Зібрались актори і блазні столикі
На площі, щоб звершить роковану путь.
Колись переллється потужне творіння
У море безкрайнє, до вічних основ.
Ростуть крізь папіруси ніжні пагіння,
Які надихають велику любов.

10 квітня 2026