Нам обіцяли дати світло у четвер,
Та знов щось трапилось, і темно дотепер.
Не можу навіть подивитись марахвон,
Ну а без нього в мене дуже кепський сон!

По марахвону нам говорять все, як є:
Ось-ось Москва вже ка-пі-ту-лює!
Лиш треба два-три тижні потерпіть,-
Ми переможем і щасливо станем жить!

В нас буде світло двадцять_п'ять-на-сім!
Всіх ніштяків нарешті вистачить усім!
Весь світ нам скинеться і гори дасть бабла,
І Ненька стане іще краща, як була!

Бакс буде знов по п'ять, як і повинно буть,
Бо Полуботкові скарби нам повернуть!
З Кремля ми зробимо громадський туалет,
І філіалом Могилянки їх університет!

І отоді усі ми будем королі!
Бо ж президентами ми всі вже побули!
І станем, як ніколи, гарно жить,
Лиш треба два-три роки потерпіть!

Лиш треба вміти спати у метро,
Щоночі усе ставить на "зеро",
Всиратись, як у небі грім гримить,
І із калюжі брудну воду пить.

Сидим без світла ми уже укотрий день,
Нам переможних марахвон співа пісень.
І що із того, що життя у нас не є?
Зате у декого брильянтове кольє.

Не чуємо, що пізно говорити
як в’януть вуха, а свої роти
пороззявляли на чуже корито
лукаві воріженьки і брати.

Зійшли зі сцени головні ґаранти
безпеки, миру, дружби і добра
і настає обіцяна пора
миритися, якщо не воювати.

Кому, чому й від чого краще буде
ще не відомо, поки на Русі
повимирають героїчні люди,
аби кацапи вимерли усі.

А краще би садити їх у клітку
і ще до суду в місті і селі
на вулицях показувати діткам,
хто заважає миру на землі.

Ніхто не хоче підтюпцем у небо
ні пішки, ані рачки, ні бігом...
така картина маслом, загалом,
а як не хочуть, може, і не треба,
коли потрібно вищого за себе
угору поганяти батогом.

11.2026

І
Коли народ очолюють балбеси,
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтереси,
доповідаю, – ей, підпільні крези,
наїлися ми зелені сповна.

ІІ
Опам’ятались диригенти хору
лакеїв гонорового цабе
зі штабу кавеен і кагебе...
усіх дістало голомозе, хворе
на сказ невиліковної потвори,
що уявило цезарем себе.
А від зарази гадини земної
на піднебесній казяться: китай,
корея та іран з аятолою...
від вірусу шизи і параної
дуркує пелехатий вертухай
і в одіянні ризи гамівної
гундяй готує у підземний рай
парафіян Гоморри і Содому –
останніх людоїдів із печер...
і все тому, що вові із дурдому
приспічило(і не йому одному)
вернути Україну в есесер.

ІІІ
Прямуємо до Отчого порогу,
аби лише без тої кацапні,
що показала ратиці і роги
у цій проклятій бісовій війні.
І поки ми у світі не одні,
надія є... на Божу допомогу
супроти очортілої брехні.
А решту наша армія долає.
Гартована в пекельному вогні,
вона торує нашу перемогу...
..................................................
і тільки й того світла у вікні
на тлі ясного жовто-голубого
палітрою веселки... уві сні,
а наяву за обрієм ознаки
ворожої ракетної атаки,
націленої у вікно рідні.

10.2026

В інституті алкогольнім,
У лікеро-горілчанім,
Завершився монотонно
Семестр очного навчання.

Ось прийшов спудей на іспит,
Викладач повідомляє: -
Будем визначати вмісти
Того, що я наливаю.

Простягає йому шкалик:-
От, будь ласка, перша вправа.
Вицмулив спудей помалу:-
Це, звичайно, «Кюрасао».

Шкалик у руці вже другий,
Спудей далі бенкетує,
Випиває без напруги: -
Мене ромом не здивуєш.

Викладач сміється хитро,
Щось у шкалик наливає:-
Маю цілого ще літра,
Випий трохи, чи вгадаєш?

Випив - вирячились очі,
Дихання у горлі стало: -
Але це народна творчість.
Ми її ще не вивчали…


22.10.2026

Я прийшов у ліс сьогодні
По гриби, бо я голодний.
Але ж це не в тому плані:
Я ж не хотів "грибів в сметані".

Ондо білі, а там- лисички,
Та я не маю такої звички
Брати все, що попадеться
Бо я шукаю своїм серцем.

Просто я
люблю збирати гриби
Просто я
люблю збирати гриби

Ходжу лісом неозорим
і шукаю мухомори.
Але щось усе даремно
А вже скоро буде темно!

Печериці-шампіньйони,
маслюків, опеньків тонни,
а червоних мухоморів
не знаходжу!Горе-горе!!

Просто всі
побігли шукати гриби
Просто всі
пішли шукати гриби

Де ж мої ви,червоненькі
Хоч великі, хоч маленькі?
Я ж без вас уже не можу,
я зовсім поїхав, схоже!

Я давно вже
Звик шукати гриби
Я давно вже
Звик шукати гриби

Та щось червоне заблистіло
Я подумав: буде діло?!
Але то була машина
Із червоними очима.

Поліцаї налетіли,
Мої руки затремтіли,
Мої ноги утікали,
Та шакали наздогнали

Більше я
Не буду шукати гриби
Більше я
Не буду шукати гриби

І
Де ви, герої діорами
і показухи у бою
шкільної давньої програми,
кого немає у строю
із тими, що ідуть за нами?
Нехай поетам ріже слух
така метафора, незвична
на звук для музикальних вух.
Зате ця опція практична –
на два боки така ж убивча
буває хлопавка для мух.

ІІ
В епоху воєн інша ера
тривожить пам’ять кожну ніч,
то сняться Моцарт і Сальєрі,
то кола пекла Аліґ’єрі,
то Стус у полум’ї сторіч,
то дні кривавої річниці...
нічим душа не освятиться
із того, що колись було.
У вихідців із лав народу
бували завжди антиподи,
та викорінюємо зло
лихої кривди як годиться,
як і Мазепа, і Хмельницький.
Іще не рухнуло село
і пороху в порохівницях
ще вистачає на хамло,
що нібито було братами,
як наші й німці у кіно...
пора приводити до тями
катів, що гнобили віками,
пора і наше знамено
перевернути заодно,
щоб ниву жита і пшениці
не змило ріками водиці,
а Боже жовто-голубе
не висло догори ногами,
а сонцем сяяло над нами...
та поки-що усіх скубе
у тім’я курка двоголова
і зиркають між нами знову
зловіщі тіні каґебе.

ІІІ
Що можу, виконати мушу
до переможного кінця.
Усе, загадане на гущі,
порадує хиренні душі
і загартовані серця.
А як оточують печалі
або накочує журба,
то нажимаю на педалі...
..........................................
весела доля – не судьба,
а прийде час, то підем далі,
допоки кличе боротьба.

10.2026