– Який пан товстий та негарний.
– О-о-о, у пана в животі – риба.
У риби всередині – ікра.
А ікра та – очі.
А очі то – світ.
Світ – то пан.

23–24 серпня 1996 р., Київ

***
А на кону – на видимому фронті
ніякої містерії нема.
Тяжка робота
бити ідіотів,
бо їх уже не тисячі, а тьма.

***
А у раю не яблуко дешеве,
а фіґа виростає. Боже мій,
це явно древо,
на якому Єва
побачила, як спокушає змій.

***
А малороси фронтового тилу
виховуються дронами, але
не заявили,
що пора – на мило
любиме їхнє пугало мале.

***
А будять люд ієрихонські труби
ракет або шахедів з висоти
і... де ж те, – любо,
браття... щоб за чуба
їх із боліт московії тягти.

***
А Пандора відчинила скриню
і ніхто не відає, чого
не радіє пиня,
що і нині
Божа кара не мине його.

***
А кон-че-ні не те що азіати,
а психопати-циніки... здаля
як не бажати
їм усім конати,
коли стає скловатою земля.

Хепіенд
А від Уралу до кінця Європи
немає місця на одній землі
з одного боку воїну-укропу,
людині-гуманісту, філантропу,
а з іншого – бандиту у кремлі
і малоросу-зраднику – холопу,
яким простори Азії малі.

12.2025

Не відчуваю холоду погроз,
Давно не бачив на Дніпрі я кригу,
Куди подівся - ні не дід - мороз?
Ми тужимо за сонцем і за снігом.

За землі йде усепланетний торг,
Високий дух перетворивсь на тління.
Війна. Земля - немов лікарня й морг,
І душить всіх глобальне потепління.

П'ятикілометрові смітники
І бурі пилу, люті вітру рухи.
Цим світом правлять, певне, мудаки,
Зими красу забрали й завірюхи.

Колись ми на санчатах із гори
З'їжджали із таким веселим криком.
І грали в сніжки місяців зо три...
Тепер бредем в осінніх черевиках

По вуха вкутані в сумний туман.
Похмурі і стурбовані скрізь лиця.
Поринуть хочу в цей сивушний стан -
До виску поросячого напиться!

21 грудня 7533 р. (Від Трипілля) (2025)

***
А то не слуги – золоті батони
поїли– як і яйця Фаберже,
то регіони,
тобто, їхні клони
у клані комуняк опезеже.

***
А мафіозі офісу(у френчі)
не дочекався варіанту Бе...
та ще до втечі
знали всі(до речі)
його як фігуранта еФеСБе.

***
А у тилу, на голову трьохсоті
і переважно із числа совка,
не ідіоти,
але їм охота
усе іще «валяти дурака».

***
А менеджери офісу хороші,
тому допоки ще ідуть бої,
нувориші,
які пиляють гроші,
стоять у черзі на круги свої.

***
А легітимний не рубає руки
розбійникам, бо є таке табу...
і на поруки
узяли придурки
невинного у цім... алібабу.

***
А ті, кому не писані закони
у залі Ради... їм нема ціни,
але у моно
є і чемпіони
у естафеті виносу казни.

Аналіз
А обраний ослами, не ягня
і поважає інколи скотину...
це маячня,
що наше цареня
ну, не щодня, та у лиху годину
доказує – воно, таки, свиня.

12.2025

***
А спічі одне одному читати –
це не діяння вищої ваги
і не дебати,
аби набрехати,
що це народу додає снаги.

***
А реактивний шут сягає неба,
либонь у п’ятах вся його душа
і є потреба
слати до ереба
сімейку путіноїдів зі США.

***
А це не новина, що є найкращі
із тих, що іменуються людьми...
воюють раша
і Європа наша,
а миряться Америка і ми.

***
А на арені, що не патріот,
то має репутацію погану,
та їхній ідіот
повзе на ешафот
оголеним героєм із екрану.

***
А нація не варта п’ятака,
якщо себе сама не захищає,
але така
іронія гірка
Феміди, що нізащо не карає.

***
А мислячі не знають, на хіба
ці вихідці юродивої раси,
і ця сліпа
глухо-німа юрба,
і ці царі – ні риба, ані м’ясо.

Новація
А на сьогодні і ЄеС, і США
доволі ненадійна креатура...
хоча і модна абревіатура,
та ні гроша,
а може, й відкоша
отримає команда самодура.

12/25

Дивлюся в небо — там зірки і вічність,
А під ногами — грузько, як життя.
Сусід Євген, утративши логічність,
Штовха у безвість баки для сміття.
А я стою, немов антична статуя,
В руці —"Первак", у серці — порожнеча.
Дружина каже: «Досить вже бухати,
Там кран тече". І це — реальна втеча.
Бо ми ж усі — поети в камуфляжі,
Шукаєм сенс між Кафкою й пивком.
А істина — десь там, на задній стражі,
Махає нам подертим рукавом.
Ми хочем в Оксфорд, чи хоча б у Відень,
Аби там пити шнапс і мудрувать.
Попереду -лише робочий тиждень
І нецензурно щира благодать.
Так і живем: між космосом і кухнею,
Де зорі світять тьмяним ліхтарем.
І коли світ колись нарешті лусне, —
Доп’ємо, ще й за упокій наллєм.
16.12.2025

Мені приємно у твоєму товаристві.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе

нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
В моїй руці лягла твоя рука

та я з легким чекаю нетерпінням.
Це добре, що існує поряд нас
це почуття, приємне й обопільне,

та можна впевнено сказати, що на час
ми хворо вперті, ба ж уперто спільні,
і почуттями нас триває Божий глас.

Дехто, хто де.
Тільки ти не зникаєш нікуди,
головно в думці моїй осіла,
сплела невеличку стріху,
загидила ваксою ґанок,
курочку ря́бу примусила зне́стись,
знена́виділа сусіда
і запросила,
і запросила
сорок старих ґенералів,
вони закурили
і стріху спалили,
і мозок у мазанці спечено,
дурному корисне печиво.

28, 30 грудня 1992 р., Київ

Зима прийшла й теплішає усе,
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.

Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
Свого немає серед нас пророка.

І тільки понтовиті брехуни
Злетілись на шабаш, як ті ворони.
І в пащу ненаситної війни
Кидають кращих: і синів, і доньок.

Лишаються не люди, а людці,
Життя пристосуванців наплодило.
Сповив туман кальянових курців
Всіх мареннями сивої кобили.

І тільки зрідка в юрмах, придивись --
Трапляються ясні розумні лиця.
І аура дурману йде кудись,
І вже світліє ніжністю столиця.

Шляхетні в них -- і вчинки, і слова,
І ліхтарі ллють барви веселкові.
Й зима незвичні творить там дива --
Зворушена - розтанула з любові!

1 грудня 7533 р. (Від Трипілля) (2025)