Дражнити ведмедя погано,
Не варто дражнити ведмедя.
Дражнив якось ведмедя Фєдя-
Ну і де тепер цей ваш Фєдя?

Дражніть краще власну дружину,
Або назвіть тещу "мамо!",
Але дражнити ведмедя-
Це однозначно погано!

Будете дражнити ведмедя-
Він вам відкусить руку,
Його за це можуть прибити,
Та ж ви проживете безруким,

Якщо не помрете нагло
Від втрати великої крові.
Вважєйте, я вас попередив,
На цьому лишайтесь здорові!

Ти завела собі кота.
А кіт завів мишей.
І скоро тріїця свята
поповнилась уже.

Наш друг-поет спустився з гір
давно трагічних лір
і, наче допотопний звір,
удерся в твій ефір!

Весь вірш трималась за кота,
а котик пас мишей.
Один поет, душа проста,
читав себе лише.

Не зрозуміла б ти його,
якби не білий кіт,
який стрибнув з кутка свого
у ночі перехід.

Так вірші з прозою злягли
на диво без біди.
Ти не пручалась – ви змогли…
лише щосереди.

8 листопада 2004 р., Київ

Озираюсь на прожиті роки:
Було вдосталь і грошей, і слави.
Та, до фінішу наближаючись,
Розгубив все, наліво й направо.

Піддавався спокусам неправедним,
Все хотілось чогось, іще кращого,
Чогось більшого, чогось солодшого,
Престижу вищого. А от все це нащо?

Вище голови не вдалося підстрибнути
І святішим за Папу Римського стати
Як не пнувся, як не старався я.
Добре, хоч не втрапив за ґрати.

"Багато хочеш - мало получиш!"-
Була в нашім дитинстві така фраза.
Як правило, доля така в тих,
У кого на прапорі - "Все й одразу!"

Я, як Антоніо Бандерас
Хотів тебе іще й іще раз.
Та ти сказала: скільки можна?
Сьогодні ж піст іще, безбожник!

                    І
Повільно не вмирає Україна
і поки ще воює, то жива,
та марно не міняємо слова
позиченого у поляків гімну,
аби не в’яла слава бойова.
Коли усе покладено на карту,
цей засіб оправдовує мету.
Сакральне слово дорогого варте,
що патріоту додає азарту
у боротьбі за воленьку святу.

                    ІІ
Майбутнє покоління землеробів
не буде мати простору без меж
і часу на життя не буде теж,
допоки ми підніжки у холопів.
Дух вольності у нації не щез,
та мусимо освоїти лікбез
по вишкілу радянських остолопів...
............................................................
Живи чи сто, чи вісімнадцять років,
а довше тільки в пам’яті живеш.

                    ІІІ
Мине весна, за нею красне літо
загляне із туману, непомітно
зайде у гості осінь і зима
ще завітає, може, й не сама,
а з переможним святом новорічним...
................................................................
на жаль, безсмертя поки-що нема
на цьому світі і на тому, звісно,
якщо не заслужили на довічне
і душам не загрожує тюрма.

04.2026

І
Живу, не марную ні грошей, ні часу,
скорочую ради здоров’я меню –
підсовую тій, що з клюкою, свиню,
в уяві малюю пастелі, пейзажі,
а щоб економити нерви, наразі
не слухаю вісті з війни і рідню.

ІІ
По лінії батька не маю нікого,
по лінії матері є майже всі,
що босі топтали траву у росі
або чеберяли городами в ногу
натурою Босху, Рембо і Ван-Гогу,
картиною маслом у повній красі.
Бувало...........................................
.............. чого у житті не бувало –
кебета лукава і доля чужа,
оплакані мрії недоля забрала,
своїх помилок наробили чимало
і мало надії, що це вже межа.

ІІІ
Чекаю у гості єдину у світі,
якій докучає моя самота,
тоді і побачу, чи це саме та,
що йде із косою до кожної хати,
аби на прощання усіх обійняти,
кому заважають поважні літа.

04.2026

                    І
Знову охопила ейфорія
голови одурених людей.
З огляду на світові події
мало клепок і всихає ґлей
в авторів словесної стихії
вичахлих теорій та ідей.
На землі, опаленій війною,
пропадають безвісті герої,
непомітні як суха трава...
гарпії готові на жнива,
Ніка пророкує безголов’я,
поки у столиці підмосков’я
двоголова курка ще жива.

                    ІІ
Скочується сонце у безодню,
білий світ оточує імла,
учорашнє застує сьогодні,
на Єгову повстає Аллах.
Нації очолюють адольфи,
аферисти мутної води.
Україна зазнає біди
на краю сучасної голгофи
і реанімує Мефістофель
фарисеїв підлої орди.

                    ІІІ
Нехтують біблійні заповіти
слуги божевільної еліти,
толмачі клинопису і сур...
видно, що гряде останній тур
виборів антихриста. Радійте
іродам із пекла московитів...
.................................................
і немає інших креатур:
що не поводир, то біс у свиті,
на чолі Америки – дурисвіт,
на росії – урка-самодур.

04/26

                    І
Менестрелі є. Вони існують
в цьому світі як мандрівники,
може бути, що не одесную,
та ошую де-не-де кочують
обіруч Господньої руки.
Отже, поки є чим дорожити,
ідемо попутно до кінця
з тими, що уміють обігріти
охололі душі і серця
з будь-якої висоти орбіти.

                    ІІ
Інде кажуть, що аніж іти
пішки у незвідані світи,
чи не легше по дорозі битій
їхати алюром до мети,
можна, крил не маючи, летіти,
а якщо боїшся висоти...
краще із розумним загубити,
ніж із дурнем золото знайти.
Тим і сим уже немає ліку:
мудрі мають свій іконостас,
поміж них лукаві і дволикі,
та і непутьове має шанс
устромити завидющу пику
ще й туди, куди чужому – зась.

                    ІІІ
Як бродяга не спішу у небо
і до зір, що сяють уночі –
то й не приміряю їх до себе,
бо на те є інші діячі,
і плугатарі, і сіячі
вічного і доброго, де треба.
Пішому далеко до гуру.
Не цураюсь місії такої:
перевагу віддаю перу,
зайвої спокуси не освоїв,
поки буду жити не умру,
ігнорую тугу і журу,
що не став іконою живою...
......................................................
всіх чекають неземні покої,
може, із осанною – одних,
інших як музик, само собою,
біля п’єдесталів кам’яних,
ще когось на конях вороних,
на щитах – поетів і героїв...
десь і я літатиму між них
білою вороною, бо їх
цим ім’ям ніхто не удостоїв.

04.2026