І
Сьогодні що не авгур, то поет.
І як не засміятися на кутні,
вичитуючи опуси майбутні,
де що не автор, то авторитет,
і що не геній, то анахорет
окремої і запашної кухні.

                    ІІ
І штучний інтелект уже допер,
що нині на слуху Аполлінер,
а не якісь дударики-писаки...
у моді злоязикі і ніякі
грамотії, яким і дотепер
ще заважають розділові знаки.

Поезію диктує нам життя –
з одного боку ангел зі сльозою,
а з іншого – мара із кочергою,
одне кує шедеври зі сміття,
а інше перевіює полову...
і се, і те, виношуючи слово,
вихлюпує і купіль, і дитя
в угоду неугодної любові.

                    ІІІ
Не кожному на фоні житія
болить самоіронія моя,
та іноді й аматору видніше,
кому сутяга адресує вірші...
..................................................
Образити нікого не хотів
ані тепер, ані колись раніше...
та упізнали? Чайник, що кипів
і бризкав
               слиною
                                  отруйних слів,
нікого, сповна розуму, не тішить.

03/26

                    І
Ми і не юрба, і ніби, люди,
що забули, де існує знов
росіянське чудо і любов,
воля на тарілці і приблуди...
а тепер б’ємо себе у груди, –
не хотіли ми, він сам прийшов!

                    ІІ
Слуги слуг також не винуваті,
що наблизили такий кінець –
не хотіли НАТО, ось вам – нате
вашого героя між овець.

Це і є та іскра для пожежі,
що втягнула божевільний світ
в боротьбу за надра і за межі
найманців розбещених еліт.

Кінчились розумні і вродливі,
то на черзі клоун і тиран.
Видно, що проснувся Тамерлан
і зійшлися на кривавій ниві
європейці богобоязливі
проти богохульних росіян.

                    ІІІ
– Ну, а що піїти?
                    – Солідарні
з підлими зоїлами тому,
що вони усе ще незугарні
опустити бевзя у пітьму.

– Ну, а як зоїли?
                   – Йдуть на сповідь.
Запрягають воза поперед
дохлої коняки та у мед
запасають баночку на дьоготь...
......................................................
бозна-що у біса пієтет,
а (в)у кого має бути совість,
ті радіють, що змиває повідь
їхніх мух і залишки котлет.

02.2026

Я вигляну з віконечка –
маленька замальовочка!
Не там, а тут
увесь наш театральний інститут
розсівся в рамки портретів
відомих акторів і пасивних поетів.
Що вже тут їм викривати,
коли вже видно й так,
хто батько чи хто мати?
Хотілося б навіть Богу суперечить,
а не те, що чорту, –
за таку коґорту!
Дехто запроданець.
Дехто христопродавець.
Один я тут манівець,
як у роті палець!
А за вікном, на тій стороні,
бігають люди сумні,
а по першому поверху
псують удих маніяки-керівники.
І тільки з віконечка,
манюсінького віконечка,
я визираю тебе, моє сонечко.

13 квітня 2004 р., Київ