ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2021.09.24 06:00
Минає рік, що не позначив
Себе чомусь іще ніяк,
Хоч я очікував терпляче
І бід, і радощів атак.
Але і сонячні, й туманні
Минали дні навперемін, –
Лише тривожне виглядання
Чогось лишалося без змін.

Іван Потьомкін
2021.09.23 20:45
Поки спите ви,
Стану осінніми світаннями.
На травах порозкладую мільярди сувенірів.
Будинки підрожевлю, вмию тротуари,
Підкину ще жарину в парків багаття
І заспанії канни на руки площ подам.
А вже коли займеться сонце в людськім усміху,
День заспів

Євген Федчук
2021.09.23 20:10
Прибіг Данилко очі аж горять,
Навколо мами дзиґою кружляє,
Напевно, дуже хоче щось сказать,
А мама все уваги не звертає.
Не втримавсь врешті, голосно спитав:
- А знаєш, мамо, де з Андрієм були?
- Не знаю, синку, - одізвалась та.
- Ми у гайок над рі

Сергій Гупало
2021.09.23 19:22
Гомонять: « Гей Василь*…» А про мене – одна глухота.
Я невчасний – і носа не встигнув задерти.
Ще пливтиме селом, як ікона, і правда свята,
Ще зернини її усміхнуться в полові і дерті.

Тут Полісся, утомлене здавна, постійно сумне.
І супроти оцьог

Галина Кучеренко
2021.09.23 15:56
У Печерах святих праотці спочивають смиренно,
Зберігаючи землю, в якій свій закінчили шлях.
Не тягніть зі століть в політичне багно сьогодення
Їх увічнений спокій. Не знатиме ладу душа,
Що збиткує їх тлін на служіння злочинцям і скверни…
Застережень

Ігор Шоха
2021.09.23 15:14
Ніяке уособлює велике,
узяте напрокат... але на вік
і особливо, як себе навіки
увічнити уміє чоловік.

***
Нікому не щастило на віку
як першій леді космосу і шуму

Тетяна Левицька
2021.09.23 11:41
Ховає осінь в темну тогу
змарнілий обрій самоти.
Ти знаєш дещо, більше тОго
я б не змогла розповісти.

Не дочитав оповідання,
а зупинився на тире.
На півдорозі сподівання

Петро Скоропис
2021.09.23 11:24
Це вірші про те, як лежать на землі камені,
пересічні камені, половина яких не бачить сонця,
прості камені сірого кольору,
прості камені, камені без епітафій.

Камені, що приймають наш поступ,
білі під сонцем, а поночі – камені
подібні до великих о

Віктор Кучерук
2021.09.23 06:01
Сипнули клени листям поріділим
І тихий шурхіт тишу налякав,
Коли воно журливо затремтіло
На стеблах рано обважнілих трав.
Тіснилося, формуючись у килим
Холодний, різнобарвний і м’який, –
Суцільно покривало навіть схили
І в отвір проникало будь-яки

Олександр Сушко
2021.09.22 17:03
Під клобуком - темінь, у душі - черва,
За амвоном - пляшка недогону.
Втік Христос, а Матір Божа ледь жива -
Лавра у чортячому полоні.

Тут живе ненависть, тут - гніздо гріха,
Чорна лють до рідної країни.
Сіє смуту й розбрат патріарх-пахан,

Валентин Ліпчинський
2021.09.22 13:24
Шукаю дівчину-коханку,
Хоча б на ніч одну,
Шукаю з вечора до ранку,
Не знаю, чи знайду.

А навкруги дівчат багато -
Красивих, молодих,
Вони лиш пробують літати -

Володимир Бойко
2021.09.22 09:56
Краще голий король, ніж голе королівство. Краще Леся Українка, ніж Генадій Москаль. Краще Іван Заєць, ніж Павло Вовк. Краще файна кава, ніж паскудний Кива. Краще ЛГБТ, ніж КГБ. Краще ДБР, ніж ДНР. Краще бути забрьоханим, ніж забреханим.

Іван Потьомкін
2021.09.22 09:02
А діти виростуть.
От тільки б нам не старіть.
Щоб дівчина,
Яку ти оглядаєш так не по-батьківськи,
Не кинула, мов докір:
«Дядьку...»
Аби дружина наніч не сказала:
«А пам’ятаєш?..»

Віктор Кучерук
2021.09.22 08:08
Хрусне гілка, тукне дятел,
Зникне сойка завчасу, –
Доокола стільки свята,
Що з душі зникає сум.
У березовому гаї
Під ногами пружний мох, –
Серед віт пташа співає
Спозарана аж за двох.

Олександр Сушко
2021.09.22 02:46
Грушо! Прийшла пора
Всохнути. Чи не так?
З бивня слона - тура,
З тебе - крихкий штурпак.

Грушо! Моя рідня! Родиш із року в рік...
Вперше твій плід підняв прадід мій - січовик.

Ярослав Чорногуз
2021.09.21 23:46
Народ вкраїнський схильний до краси,
І радо помагав своєму пану --
Аристократу духу, не тирану
Перетворить на казку ці ліси,

Гаї, діброви, схили кам’янисті,
І річку Кам’янку, раніш — Багно,
Постало диво справжнє тут, воно --

Ігор Герасименко
2021.09.21 20:29
Борей за вікнами шумів
з Ямалу молодим шаманом.
А я тривожним і сумним
тремтів. Цього було замало:

скажені закружляли джини,
і джипів завищали шини –
зламалась українця мужність.

Віталій Білець
2021.09.21 17:49
Как дивен вечер в час осенний,
В окно стучится тишина…
Ручьем грядущих сновидений
Плывет обманчиво Луна.
Я эту тишь всем сердцем слышу,
И вновь рассказываю ей,
Как звезды сеются на крышу
Судьбы изменчивой моей.

Ігор Деркач
2021.09.21 11:16
Слухаю дощ ніччю німою
капає крапає накрапає
знаю
знущається
зі скупою сльозою
прощається
зі мною
вересень безповоротно

Олена Музичук
2021.09.21 11:07
Як там у тебе?
у мене й досі
небо як небо
осінь як осінь
бабине літо
нас оминає
і не чекає
танок сюїти

Олександр Сушко
2021.09.21 10:30
Не люблю мусонів. От пасати -
Те що треба, бо приносять мир.
Проти ночі краще не писати,
Бо до ранку буде хай Бог ми.

А якщо наважився - тримайся!
Не кажи, що не попереджав:
Від любовних сліз не буде спасу,

Віктор Кучерук
2021.09.21 10:17
Золотяться потроху дерева
І рудіють навкіл бур’яни, –
Затуманились дні вересневі
Та заглибились ночі у сни.
Віддаляється, меншає, гине,
Мов надія на щастя, тепло
І, на жаль, відчувається нині,
Як все більше холоне чоло.

Олександр Сушко
2021.09.21 00:44
Розум та мудрість кардинально відрізняються одне від одного. Якщо перше - це вміння складати два плюс два, то друге - це вміння не брати в борг оті два плюс два, навіть якщо дуже потрібно. А тепер порахуймо: скільки у нашій державі людей розумних, а скі

Микола Дудар
2021.09.20 20:57
Казковий день усім потрібен
Не кожен, знай, знаходить місце
…Чому мовчиш, мій любий вітре?
Якщо вже так, присядь на східце

Торкнись мене, мого обличчя
Мій настрій - твій, любязність спільна
Вгадай, чого собі я зичу?..

Дума Козак
2021.09.20 15:56
Ніч оксамитова погляд лохиновий
вперла у купу руїн.
Тихо… Укутаний в саван сатиновий,
сумно тече часоплин…
Місяць-сновида у сутінок плетиві
склепом небесним пливе.
Скрипка кленова, як вирок поетові,
душу бере за живе…

Микола Дудар
2021.09.20 14:32
Вибір без вибору об одинадцятій
Знижка на світло - підлі приємності
Втомлені хитрощі втомлені "працею"
Геть із життя набридли взаємності
Знижка не родичка знижка це капості
Кістка у горлі ох і видовище
Я розповім вам про ваші незграбності
Лише ко

Олександр Сушко
2021.09.20 10:31
Вмерли звуки, запахи, прасвітло,
А ще вчора з музою на мітлах
Облітали сполом парадиз.

Ані манівців, доріг- стежинок...
Отже, надійшов фінал, спочинок
В ямі, повній мертв'яків та гільз.

Ігор Деркач
2021.09.20 10:19
А на імперії зла
оперували орла –
шию пришили дволику
як у пуйла...
та на осла
що не поший, то велике.

***

Володимир Бойко
2021.09.20 02:01
Карл у Клари украв окуляри,
Клара у Карла украла лорнет,
Потім продала його за доляри
Й виклала відео в Інтернет.

Микола Дудар
2021.09.19 20:32
І хто оце узяв і заманив…
Запитую себе самого вкотре
Чому не я? І чим я завинив
І як же я без тебе, люба Мотре?…

Хіба піти й забутись поміж трав
Злягти разом із ними у покоси
Хіба не ти казала "Боже збав..."

Євген Федчук
2021.09.19 19:36
Сьогодні урок не звичайний у нас.
Минулого разу домовились з вами,
Що ви розпитаєте тата і маму,
В книжках пошукаєте, знайдете час
І кожен розкаже легенду про квіти,
Яку йому, врешті, удасться знайти.
А, щоб цікавіше дійти до мети
(Бо ж квітів й ле

Сергій Губерначук
2021.09.19 13:23
Я чую вас, кому потрібні вірші,
летючі фрази й дози антитез.
Без нас, поетів, наступає тиша
на кожен ваш поступливий протез.

І я не в Бога, просто є печалі,
які людина вимушено жде,
йдучи півколом злої пекторалі,

Олександр Сушко
2021.09.19 11:48
Голі скелі...вітер...зимно...
Сажа і біда на крилах.
Бач, у небі - хмара диму?
Це гніздо моє згоріло.

Під горою - орча варта,
Кат, сокира гостра, плаха...
Людолови-москалята

Ігор Деркач
2021.09.19 10:22
А персоналії нон ґрата,
які із владою на «ти»,
минають ґрати
і по блату
займають вигідні пости.

***
А у нашій історії авторів – тьма,

Володимир Бойко
2021.09.19 10:20
Перестав матюкатися і йому відібрало мову. Лизав задницю начальству і спіймав облизня. Занедужав на морську хворобу і залишив по собі мокре місце. Обмочився і підмочив репутацію. Вистрибнув зі штанів і був покараний за порушення дрес-коду.

Руслан Лиськов
2021.09.18 22:37
Вони ночами йшли через пустелю,
Віслюк, дві постаті і на руках Дитя.
Здавалось, що не буде вороття
До тихого, спокійного життя,
А вічно буде ніч, пісок і скелі.

Як підіймалось сонце, то вони
Ховались у печери й порожнини.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Марія Артамонова
2021.09.11

Ірина Басараб
2021.09.08

Ольга Олеандра
2021.08.08

Алекс Міс
2021.07.31

Анна Лисенко
2021.07.17

Володимир Байдужий
2021.07.14

Конрад Ренегат
2021.07.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Вибрані твори


  1. Ярослав Чорногуз - [ 2021.09.21 23:14 ]
    Із циклу "Перлини раю" (подорож "Софіївкою") Будівничі
    Народ вкраїнський схильний до краси,
    І радо помагав своєму пану --
    Аристократу духу, не тирану
    Перетворить на казку ці ліси,

    Гаї, діброви, схили кам’янисті,
    І річку Кам’янку, раніш — Багно,
    Постало диво справжнє тут, воно --
    Плід фантастичний генія і хисту.

    Видовбували з каменю стави,
    Підземну річку, гроти таємничі,
    Творили колективно будівничі,
    З землі там насипались острови.

    Проклали шлюз на Верхній став потужний,
    Альтанки будувалися, містки...
    Робили все там панські кріпаки --
    Ці водоспади, водограї дружно.

    Пересували брили в сотні тонн,
    Утілили в життя легенди вічні.
    Для багатьох закінчилась трагічно
    Робота. Бачим камінь смерті он.

    Це — острів Лесбос, що на ставі Нижнім,
    З возів, зі скелі в воду він впаде.
    І покалічить і уб’є людей.
    На нім Сафо творила вірші ніжні.

    А скільки тут насаджено рослин --
    Дерев, чагарників, кущів і квітів!
    Півтори тисячі з усього світу
    Найменувань в “Софіївку” звезли.

    Олені, лані ходять у Звіринці,
    І скрізь в озерах — лебеді й качки.
    І фазани, і павичі таки
    Були ще при Потоцьких — спогад зрине.

    Заремба, Чорнокриленко, Троян,
    Герасименко, Закуренко з ними
    Діброва... Над гаями чарівними --
    Вкраїнських будівничих імена.

    І Людвік Метцель, польський інженер,
    І Оліва — французький садівничий --
    Творили нам “Софіївки” обличчя,
    Його краса чарує і тепер.

    У різні роки їм допомагали
    Ферре, Боссе, Пашкевича труди,
    Аби хотіли ми прийти сюди,
    І не було чудових вражень мало.

    Були стихійні лиха, з них одне --
    У році дев’ятсот восьмидесятім,
    Як повінь позривала всі загати.
    Руйнації видовище жахне

    “Софіївку” усю заполонило,
    Брудні потоки йшли за горизонт.
    Та піднялися уманці разом
    І працювали день і ніч щосили.

    Новий директор цей очолив здвиг,
    Подбав, як слід, про порятунок саду.
    І за чотири місяці порядок
    Навести у “Софіївці” він зміг.

    Відтоді парк при ньому процвітає,
    Національний статус він здобув
    У ренесансу золоту добу,
    Вже понад сорок літ у цьому раю

    Вона триває. Скільки за цей час
    Всього тут зроблено, о Боже милий,
    Нових чотири там стави відкрили
    Щоб вродою зачарували нас.

    Гектарів десь на двадцять парк побільшав,
    Відновлено в нім Аполлона грот,
    Звіринець також між його висот...
    І мрії втілено найсміливіші

    В “Новій Софіївці”, які дива,
    Ви тільки подивіться, нас чекають --
    Сади, як у Японії й Китаї,
    І Україна в міфах ожива.

    Спиняється немов тут часу лік,
    Рухливі динозаврів є скульптури
    І птеродактилів, що як в натурі
    Вертають нас в доісторичний вік.

    Парк-фентезі, і він — не одноденка,
    Чарує у вечірній час найбільш
    Неоном-дивом... Я б назвав скоріш
    Парк імені Івана це Косенка --

    Засновника, утілювача мрій...
    І гомонять: тримає Умань марку,
    Неначе світова столиця парків --
    Постане скоро в ролі цій новій.

    Навколішки стаю, так небо кличе --
    За ці, навічно створені дива,
    Уклін земний, цілую руки Вам,
    “Софіївки” прекрасні будівничі.

    Завершую поему цю, натхненний,
    “Софіївко”, творіння осяйне,
    Поїли, як Трембецького, мене --
    Твої чарівні води Гіппокрени.

    (закінчення)

    23-24.04.7519 р. (Від Трипілля) (2011) — 9 вересня 7529 р. (Від
    Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний 7 (6.08) | "Майстерень" 7 (6.36)
    Коментарі: (4)


  2. Микола Соболь - [ 2021.09.17 07:44 ]
    Ах, яка була ніч
    Ах, яка була ніч. Твої губи на смак
    і на колір немов зрілі вишні
    з них спиваючи сік не нап’юся ніяк…
    Чи були ми у ночі тій грішні?
    Звісно – ні, може й так. Хай розсудять літа,
    нехай згадку сніги замітають.
    Та для мене ця пам'ять навіки свята.
    В ній ключі і від пекла й від раю.
    В ній назавжди лишилась частиночка нас.
    А тепер лиш видіння пророчі.
    Де сніжинки під ранок танцюють нам вальс
    і лягають до ніг неохоче.
    17.09.21р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (2)


  3. Тетяна Левицька - [ 2021.09.12 11:24 ]
    Напиши, мій коханий...
    Напиши, мій коханий,
    що без мене погано,
    що сумуєш й чекаєш
    ти хоча б на дзвінок.
    Соком літо крізь пальці,
    пам'ятаєш в альтанці
    говорив: "ти найкраща
    й наймиліша з жінок".

    Що у сіть, як рибини,
    потрапляли невпинно,
    і мозолили очі
    на світанку щодня.
    Готували яєшню,
    мармелад із черешні,
    молоко додавали
    в чорну каву з горня.

    Й дуже швидко набридли,
    як із ябка повидло,
    бо не бачили світу
    у тобі, рідний мій.
    Білих крил лебединих
    у очах - неба сині,
    в неслухнянім волоссі
    хуртовини завій.

    Напиши, моє Сонце,
    що не скінчиться сон цей,
    хай обтрушує небо
    зорепад у траву.
    Скільки нам не судилось,
    доки світить Ярило
    у блакиті натхненнім —
    я тобою живу!

    10.09.2021р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.86) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (6)


  4. Тетяна Левицька - [ 2021.09.09 13:06 ]
    Горобчик
    Коханий, вибачай сьогодні, певно,
    Моє бажання спить, немов дитя.
    Ти в змозі сам згадати достеменно
    Усіх наяд, що скрасили буття.

    Голивсь... Щока не колеться, це добре,
    І руки не холодні, та дарма,
    Ховаю носика у теплу ковдру,
    Мене для тебе, поки що, нема!

    Тремтять блаженством губи соковиті,
    Ще й до грудей прилипли, мов реп'ях.
    Стривай, горобчику, вчорашня оковита
    Вилазить боком і зриває "дах"?

    Рукою сон зняло, буравлю стелю.
    Теляча ніжність серце гарячить.
    Скидаю пристрасно шовкову льолю!
    Зусилля марні, мій горобчик спить.



    Рейтинги: Народний 6 (5.86) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (2)


  5. Віктор Кучерук - [ 2021.09.08 06:46 ]
    Усвідомлення
    Де ти, радість?.. Німотно і темно
    Уночі за спітнілим вікном, –
    Усвідомлюю вже, що даремно
    Я чекаю на тебе давно.
    Тонуть думи у тиші безкраїй
    І безслідно зникають у ній, –
    Усвідомлюю вже, що немає
    Ні на що аніяких надій.
    Час від часу зриваються з даху
    Росні каплі і никнуть тихцем, –
    Усвідомлюю вже, що невдаха,
    Та сказати соромлюсь про це.
    Крізь краплинок неквапні удари,
    Добре чується серцебиття, –
    Усвідомлюю вже, що я зараз
    Жду наївно слівця співчуття.
    То ж навіщо допитливо гладить
    Мрійним поглядом темне вікно, –
    Все одно не розгледіти радість
    Там, де світла немає давно.
    08.09.21


    Рейтинги: Народний 6 (5.58) | "Майстерень" 6 (5.85)
    Коментарі: (2)


  6. Віктор Кучерук - [ 2021.09.05 06:42 ]
    * * *
    Не прошу… Не вірю… Не боюся…
    Не брешу… Не каюсь… Не мовчу, –
    Закриваю очі від спокуси,
    Хоч набідувався досхочу.
    Ні жури… Ні віддиху… Ні гніву…
    Ні жалю… Ні спомину… Ні мрій, –
    Не хилюся вправо чи наліво
    В штовханині спокою й подій.
    Ні слізьми… Ні зойком… Ні відчаєм…
    Ні ножем… Ні льодом… Ні вогнем, –
    Силу волі я не утрачаю,
    А міцнію духом з кожним днем.
    05.09.21



    Рейтинги: Народний 6 (5.58) | "Майстерень" 6 (5.85)
    Коментарі: (2)


  7. Тетяна Левицька - [ 2021.09.04 10:24 ]
    Кропива та полуниця
    Виріс в полі повзучий пирій,
    проявляючи сутність ворожу.
    Не чужий ти мені та не свій,
    чом душі у тобі не знаходжу?

    Нижче плінтуса падала ниць,
    через гордощі переступала,
    і пливла, як вінки чарівниць
    по ріці на Івана Купайла,

    лиш до тебе, моя самота,
    в пелюстково-лавандові ночі.
    Кажуть люди, що я: золота,
    божевільна і грішна воднОчас.

    Та яке кому діло до нас?
    Розберемось самі, без поради.
    Небо творить чудовий романс —
    в кожній зіграній ноті — відрада.

    Не глухі, щоб не чути слова,
    не осліпнули від зоряниці.
    Жалить боляче тих кропива,
    хто шукає у ній полуниці.

    Обпеклася, хоч дуже болить —
    ласа ягода варта і болю.
    Полікує коханий умить
    шипахи* на долонях— любов'ю.

    Шипахи* - опіки від кропиви

    3.09.2021р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.86) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (21)


  8. Віталій Білець - [ 2021.09.03 20:01 ]
    ***
    Тридцять літ у дорозі,
    У журбі – тридцять літ.
    Напівголі та босі
    Переходимо світ.
    У світи вишиванку
    Одягає душа,
    І від ранку до ранку
    Гріє правда чужа…
    І від року до року
    Пісню чуємо ту,
    Про красу синьооку
    І високу мету.
    Тай радієм злиденні,
    Що ще досі живі,
    Що на нашій арені
    Вже обличчя нові.
    А на нашій арені
    Вражі залпи гудуть…
    З неба зливи вогненні
    Смертоносно падуть.
    І ідуть ешелони
    По країні на Схід –
    Патріотів колони
    Боронити свій рід.
    Та якого ми роду,
    Пам’ятають не всі,
    Чавлять кров із народу,
    І душа у росі
    Богу молиться слізно…
    Вже серця б’ють набат.
    Ренегати пруть грізно
    На наш устрій і лад.
    Мчать літа за літами,
    Та просвіту нема…
    Нові множаться драми,
    І лютує зима
    Між своїми й чужими.
    Кулі свищуть зі стріх…
    Грабежі та «віджими»
    Уже ніби й не гріх.
    Словеса, обіцянки
    Чути тут, чути там.
    Гомонять, як циганки,
    Про украдений крам.
    Гучно мовлять про славу,
    Але слава у тих,
    Хто рятує державу
    Від кремлівських «бариг».
    Хто засіює ниви,
    І плекає жита,
    В кого чисті мотиви
    І правдиві уста.
    Хто не зрадить, не кине,
    Ні в труді, ні в бою,
    А відважно ітиме
    За Вітчизну свою.
    В нас таких пребагато,
    В цьому наша могуть.
    Тож разо́м, заповзято,
    У щасливу майбуть
    Через урвища й терни
    Віднаходьмо путі
    Чисті, вільні від скверни,
    Непорочні, святі...
    Пам’ятаючи давнє,
    Сьогодення творім.
    Хай розквітне у травню
    Наша доля, наш дім.
    Де назавжди зникає
    Безталань колія,
    Де на тебе чекає
    Україна твоя!


    Рейтинги: Народний 6 (5.43) | "Майстерень" 6 (5.45)
    Коментарі: (2)


  9. Тетяна Левицька - [ 2021.08.31 17:16 ]
    Романтику
    Свого романтика люблю, жалію,
    І гладжу по голівці як болить.
    Вгамовую сердечну аритмію,
    До оченят притулюю блакить.

    Бинтую ніжністю душевні рани,
    Коли бракує слів, то досхочу,
    П'ємо смачну мелісу з порцеляни,
    Запалюємо пристрасті свічу.

    Нам добре поруч в радості і горі —
    Два джерела в одну ріку злились.
    Із дому вимітаємо докОри,
    Злітаємо в обітовану вись.

    Прощаєм одне одному образи,
    Очищуємо душі каяттям.
    Йдемо, тримаючись за руки разом,
    До зір хиткими кладками життя.


    Рейтинги: Народний 6 (5.86) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (4)


  10. Тетяна Левицька - [ 2021.08.27 09:05 ]
    Мелодия души

    Сыграй опять мелодию любви,
    На волнах всколыхнув былую нежность.
    Уплыли от причала корабли
    В таинственно холодную безбрежность.

    Штормило и кипело, в казане
    Имбирный чай заваривали скалы.
    А ты невероятно снился мне -
    Ночь постелила атласные шали.

    Зажгла заря неоновый фонарь,
    И осветила млечный путь туманный,
    Рассыпала оранжевый янтарь
    В созвездии Пегаса филигранно.

    Луна стучала томная в окно
    Серебряной виньеткой вдохновенья.
    Да видно, нам судьбой предрешено
    Плыть порознь к берегам прикосновенья.

    Стих буйный ветер, лайнера мотор,
    На пристани оставил боль разлуки.
    Я помню, не забыла до сих пор,
    Как пахнут мятной амброй твои руки.

    Ромашкой волосы, халвой уста,
    Морской пучиной бронзовое тело.
    Стереть бы мимолётное с холста,
    Но без любви душа осиротеет.


    Рейтинги: Народний 6 (5.86) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (2)


  11. Ярослав Чорногуз - [ 2021.08.27 05:30 ]
    Із циклу "Перлини раю" (подорож "Софіївкою") Статуя Софії Потоцької
    ІV


    ПОТОЦЬКИЙ

    Завжди Потьомкін мислив політично -
    Усього Півдня буть хотів царем.
    Красу використовував практично
    Для цілей, котрі сам і обере.

    Розширить територію Росії
    Відчув, що настає уже момент,
    На польських теренах, і що Софія
    Для цього чудовезний є агент.

    І у Варшаві знов — любовна драма --
    Зустрів Софію там Потоцький граф.
    І закохався в неї до нестями...
    Така Москві на руку — долі гра.

    Всі перепони на шляху потрощить
    Магнат, некоронований король,
    Шляхетна постать, найбагатша в Польщі...
    Софія ж грає вміло власну роль.

    А конституцію Річ Посполита
    На сеймі, на своєму прийняла...
    Державу щоб надвоє розділити --
    Придумано імперією зла

    Конфедерацію свою — магнатів
    В Тарговиці, у місті заснувать.
    Отак і виникла уся зі знаті
    І проросійська партія нова.

    Софія теж була на підписанні,
    Потоцький став очільником її.
    Розкол. Костюшка рушення-повстання --
    Росія увела війська свої.

    Народний гнів нагнав чимало ляку --
    Пострачували зрадників своїх.
    Лише Суворов подолав поляків,
    Різню криваву учинив для них.

    В Потоцького цей воїн іменитий
    Нерідко гостював у Тульчині.
    І на Софії закликав женитись...
    Він знав про роль її у тій війні.

    Поділено всю Польщу на частини
    Між Пруссією, Австрією враз,
    Й Росією в особі Катерини
    У той жорстокий лиховісний час.

    Відкинуто Потоцького благання,
    Конфедерацію забуто теж.
    Надія згасла, певно вже остання,
    Лишився дум засмучених кортеж.

    Та не була цинічна і зухвала
    Софія від Станіслава щедрот.
    Вона його любила й цінувала
    Багатство королівське і комфорт.

    Суд польський засудив його за зраду
    До страти. В Гамбург він емігрував,
    Хотів умерти. Втіху і розраду
    Несли лише Софіїні слова.

    ...Життя весь час їм ставило підніжки --
    До шлюбу відстань все ще чимала.
    Він — чоловік ще Юзефіни Мнішек,
    Вона — де Вітте жінкою була.

    Та все ж таки, нарешті, розлучились,
    І відкупились від обох вони.
    Вела любові нездоланна сила
    До щастя втіх і радощів земних.

    Софія схоче мати парк чудовий
    Подібно до Гелени Радзивілл.
    Зведе Потоцький диво їй казкове,
    І зачудує навіть небосхил.

    “Софіївкою” назове, увічнить.
    Тут буде все небачене й нове --
    У місті Умані краса незвична,
    І Греція прадавня оживе.

    І у яснім цвітінні свого німбу,
    До людства, що приїде звідусіль,
    Зійде земна Богиня із Олімпу,
    Як Афродіта в сяйві злотохвиль!
    (закінчення розділу)

    17 серпня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний 7 (6.08) | "Майстерень" 7 (6.36)
    Коментарі: (2)


  12. Олександр Сушко - [ 2021.08.26 07:05 ]
    Єгова і Дажбог
    Русиче! Остерігайся мене, наче вогню,
    Бо я - Дажбог! Покровитель і цар України .
    Ви ж бо - нахабні блощиці, Єгови меню,
    Він вас не любить. Для нього ви - едемські свині.

    Каже: - Ну нащо мені ця отара дурна?
    Власне - не люблять! Чуже убирають у душі!
    Мій бо закон для семітів! Слов'янам - харам!
    Ну вас до біса! Прилипли, як оси до груші!

    Сина (Христа!) - приліпили навік до хреста,
    Біблію на власний смак переписали,
    Цим надокучливим гоям стократно воздам
    За богострату, брехню і церковні хорали.

    - О, рідний брате! Не торсай блукальців сліпих,
    Сказ християнський пощезне у променях правди.
    Ще приповзуть до моїх покалічених ніг,
    Прощення будуть просити в Ярила та Лади.

    Кожна церковка в столиці стоїть на кістках,
    Та на жертовниках пращурів, братику - згоден?
    Віра у люду забитого вельми хитка:
    Вріжеш нагайкою - будуть молитися й чорту.

    - Згоден. Бери їх. А я тобі допоможу,
    Трохи потопим в Дніпрі, пошукаю лиш Ноя...
    Змиємо з пастви твоєї невір'я олжу,
    Щоби вкраїнцями стали перевертні-гої.

    26.08.2021р.















    Рейтинги: Народний 7 (5.24) | "Майстерень" 7 (5.42)
    Коментарі: (2)


  13. Віктор Кучерук - [ 2021.08.26 07:04 ]
    Ромашки
    Хоч позаду лишається Жашків,
    Та до Києва ще ого-го, –
    Утомились і стали – ромашки
    Вздовж узбіччя і в полі кругом.
    Білосніжні і жовтогарячі
    Веселяться на стеблах тонких, –
    Я ніде і ніколи не бачив
    Море квітів красивих таких.
    Розімлілі опівдні від спеки
    Та пошарпані вітром, мабуть, –
    У віночки сплітаються легко
    І букетами швидко стають.
    Потопаючи в розкоші квітів,
    Не гукаєм на поміч когось, –
    Веселимся обоє, мов діти,
    І цілуємось радо взасос...
    Тож повірити буде не важко,
    Що, коли я приніс їх у дім,
    Пахли пилом дорожнім ромашки
    І лоскотним волоссям твоїм.
    26.08.21


    Рейтинги: Народний 6 (5.58) | "Майстерень" 6 (5.85)
    Коментарі: (2)


  14. Ярослав Чорногуз - [ 2021.08.26 00:46 ]
    Здрастуй, осене!
    Як хороше в саду передосіннім,
    Мов ночі мерехтіння — спів цикад.
    На вітах — злагідніле шурхотіння --
    Їх вітру заколисує рука.

    Все затихає. Лиш химерні тіні
    Хитаються нечутно уві сні.
    Далекі зорі у блідім цвітінні --
    Являють личка в променях сумні.

    В повітрі щем витає безголосий,
    У серце закрадається жура.
    Мов руки здійняла вітально осінь,
    Тепло й смарагди в літа відбира!

    25 серпня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний 7 (6.08) | "Майстерень" 7 (6.36)
    Коментарі: (6)


  15. Тетяна Левицька - [ 2021.08.25 12:46 ]
    Жовті валізи
    Спаковує вересень жовті валізи,
    прибрав із повітря заморену спеку.
    Маніжить остуда червлені ескізи,
    дощами запахло в моїм осередку.

    Паливода - вітер зриває намисто,
    аж зойкає лячно гнучка горобина.
    Багрянцем підпалює клени врочисті,
    а бабине літо плете павутину

    в густім ялівцю, барбарисі бордовім.
    Навіщо? Напевно, мені не збагнути...
    Затихли в дібровах джмелів колискові,
    сховали смички цвіркуни у цикуті*.

    Ще краплі тепла сонце сипле в долоні,
    додолу летять сухозліток перлини.
    Купається голуб у чаші бездонній -
    на крилах запечене яблуко стигне.

    Цикута - отруйна рослина



    Рейтинги: Народний 6 (5.86) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (2)


  16. Микола Соболь - [ 2021.08.25 06:11 ]
    Звичайна осінь
    Така собі звичайна осінь.
    Нічим не гірша за минулу.
    Не гріє сонце в небі зовсім,
    дерева до весни поснули,
    до нитки пробирає сирість,
    ворона бідкається, скніє,
    здається, що летять у вирій
    у небі сірі хмари змієм,
    курли розтало журавлине,
    берізка розпустила коси…
    І тільки спокій в серце лине
    в таку собі звичайну осінь.
    25.08.21р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (2)


  17. Віктор Кучерук - [ 2021.08.22 10:50 ]
    Буревій
    Шарпав, злився, збивався з ліку,
    Задихався й стихав губатий, –
    Потім знову метавсь до вікон
    І тиснувся крізь рами в хату.
    Відчувався то рух, то подих,
    Чувся регіт, переговори, –
    Намагався зайти в господу
    І показував вміння з двору.
    Пританцьовував тихо й чуло,
    Розважався рядном і клаптем, –
    Потім сильно іще війнуло
    І спокійно пропало раптом…
    22.08.21


    Рейтинги: Народний 6 (5.58) | "Майстерень" 6 (5.85)
    Коментарі: (2)


  18. Ярослав Чорногуз - [ 2021.08.22 03:17 ]
    Із циклу "Перлини раю" (подорож "Софіївкою") Статуя Софії Потоцької
    ІІІ

    КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ

    Якби була із бідної родини,
    І звалася Софія Главані.
    Погрався б пан Боскамп зо дві години,
    І знову залишив її на дні.

    У ній було таки щось від Богині —
    Величний справжній королівський шарм.
    І це заклалося іще в родині -
    Її пресвітлі розум і душа.

    Хтось довіря джерелам тільки й фактам,
    І вірить у реальності живі.
    Й критично дуже мислить, аж занадто,
    Бо забагато лою в голові.

    В Софії -- ірреальне і незвичне -
    Добро зі злом в один клубок сплелось.
    Як Афродіти -- неземне обличчя --
    За пеленою вод не вгледів хтось.

    І думає, що він — критичний геній -
    Лиш сексапільність — то приваби суть.
    А що було прекрасного в Єлені?!
    За неї в попіл Трою загорнуть.

    Син коменданта Кам’янця — де Вітте
    На ймення Юзеф — він майор і граф.
    Не знав, куди від радості подітись,
    Як привела до нього долі гра.

    Софія шлюб взяла із ним таємно,
    Цим викликала батька лютий гнів!
    Та свекрові всміхнулася приємно...
    І він розтав, прийнявши до рідні.

    Наложниця Боскампа — вже графиня,
    Він супроводжувать її не зміг,
    Щоб королівській догодить перині...
    Та сам король їй припаде до ніг.

    Вони поїдуть з Юзефом в Європу -
    Берлін, Варшава, Відень і Париж.
    І королі й вельможі й прості хлопи
    Побожно шануватимуть її ж.

    Вона вдягала з розрізами сукні,
    І танцювала вальс і менует.
    А європейські дами — недоступні --
    Були усі затягнені в корсет.

    Це вабило тоді непереможно --
    Великі груди, талія тонка.
    В очах її тонув мужчина кожен,
    В розбійника здригалася рука.

    А Салтиков? Той генерал аж тричі
    Штурм Хотина для неї відкладав.
    Ледь не утратив честі і обличчя -
    Так вразила грекиня молода.

    Для тітки бо шукала порятунку --
    Наложниці турецького паші.
    Була немилосердною фортуна --
    Втекли й загинули ті дві душі

    Під кулями з Московії солдатів...
    А Салтиков тоді уникнув зла.
    Софію із Хотинських він пенатів
    Потьомкіну сюрпризом відіслав.

    Таврійський князь коханцем був умілим —
    Коштовностями всю обдарував.
    На грецький трон оту гречанку смілу
    Хотів посадовити попервах.

    В Росію шлях прекрасної грекині
    Проліг, мов на Потьомкіна коні,
    Представлена цариці Катерині,
    В ряди стає московських шпигунів.

    Про це в джерелах згадки не знайдете --
    Таємні вже зітліли до золи.
    За що ж у Білорусії маєтки,
    І в Петербурзі їй палац дали?

    За що коштовностями обсипали
    У зустрічей — конфіденційних — мить?
    Здається ті сапфіри і опали
    Зуміли цілу Польщу погубить!

    14-16 серпня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний 7 (6.08) | "Майстерень" 7 (6.36)
    Коментарі: (2)


  19. Юлія Івченко - [ 2021.08.21 17:54 ]
    ************************
    я розповім тобі тисячі відомих версій,
    про те, що мистецтво — духовна свічка прогресу,
    нині поетів розвелося, як грифів на каменищах
    нині піїти плодяться, як голуби на горищах,
    щоб бути на стилі потрібно злетіти вище,
    палити бамбук — сушити весла…

    сідають за ноутбук в бажанні створити
    те, що не знають самі: дерева, сонця, палаючі метеорити?
    переганяють описові події, як переганяє сонячну енергію Тесла,
    запруджують ворд графікою рим тільки б не захворіти,
    давно уже невиліковно хворі на графоманський вітер,
    а з неба ридає Майстер і ремствує Маргарита…
    знову — палити бамбук, знову — сушити весла…

    той поет, котрий кожною клітиною тіла відчуває
    що його праве, чорне крило — пекельним вогнем у волі згорає,
    ліве, що біле — несе на собі ангельські дотики із небесного раю.
    краща картина — багато картин які малює твоя уява:
    кинута ним сорочка… голодний собака…килиму мокрий гравій…
    залиш собі срібний перстень… сама загадаю
    всі бажання твої… посидь… помовч… подихай…
    бачиш — я граю…

    ці руді гладіолуси на вікні, яким розрізали вени,
    гладеньким оксамитом серпня горнуться ніжно до мене,
    наше життя—театр, а ти—головна моя сцена,
    слава Богу—надійна, Слава богу—зелена…










    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.75)
    Коментарі: (4)


  20. Вікторія Лимар - [ 2021.08.21 15:14 ]
    Люцифер
    Магнітна буря ЛЮЦИФЕР.
    Невидима загроза.
    Торкнутись може різних сфер.
    Невтішні є прогнози.

    Вже наближається до нас.
    Відчутна в атмосфері.
    Їй панувати певний час.
    Незваний гість в оселі.

    Якесь тривожне відчуття.
    Руйнується свідомість.
    Підвищилось серцебиття!
    Не спиться вже натомість.

    Неспокій, страх беруть в полон.
    Обійми недоречні.
    Доречним є цілющий сон.
    В години небезпечні.

    Магнітна буря пролетить!
    Один із епізодів
    життя-буття – окрема мить…
    Довіримось природі!

    Нарощуємо позитив.
    Купаємось на хвилі
    емоцій гарних, почуттів.
    Позбавимось поганих слів.
    Та й будемо щасливі!!!

    17.08.2021


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (2)


  21. Тетяна Левицька - [ 2021.08.21 09:34 ]
    Остання осінь
    Впала з неба зірка -
    загадав бажання,
    і ловив губами
    мрію на льоту.
    Покосилась хвіртка
    на стовпець смерканням.
    Заплітала осінь
    в косу золоту:

    айстри, чорнобривці
    та пучечки глоду,
    виноградні грона,
    кетяг бузини.
    Сонце в калганівці
    напідпитку бродить,
    треті півні бачать
    кольорові сни.

    На порозі - "Приму"
    курить дід Микола.
    Скільки років смалить,
    мабуть, й сам забув.
    Пісня "пілігрима",
    стихнула довкола.
    Як в бурхливу річку
    в спогади пірнув.

    Череду в дитинстві,
    випасав у полі,
    в чорта на задвірках
    в армії служив.
    Пострічав барвисті
    оченята долі,
    серед царин серпня,
    золотавих жнив.

    Працював в колгоспі
    гарним комбайнером -
    в засіки стодольні
    засипав зерно.
    Збудував дім...поспіль
    висадив дерева.
    У саду - альтанка,
    в погребі - вино.

    А дружина - Настя
    народила сина.
    Синьоока, спритна -
    все в руках кипить.
    Панувало щастя...
    (біла скатертина
    збереглась ще й досі)
    та невдовзі вмить

    син в Афганістані
    підірвавсь на міні,
    жінка затужила -
    в засвіти пішла.
    В гріб поклав коханій
    незабудки сині,
    за покійних свічка
    на краю стола.

    З горя божеволів,
    заглядав у чарку.
    Знов шукав любові,
    та все те - не - те.
    Очі волошкові
    снилися до ранку,
    в серці не зів'яло
    почуття святе.

    Чвалом мчали коні
    по стерні широкій,
    швидко покотилось
    колесом життя.
    Попелом в долоні
    посивілі роки,
    а старечі сльози
    в скошених житах.

    20.08,2021р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.86) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (4)


  22. Микола Соболь - [ 2021.08.21 09:50 ]
    Закохана
    Та, що своє серце віддала,
    не чекає у замін нічого
    і щомиті подумки до нього
    лине навіть поміж сльози скла.

    Жевріє на тлі похмурих днів.
    Дзвоника очікує чи просто,
    його лик узріти в високості.
    Та яскравих із коханим снів.

    Не шукайте відповідь на те,
    що не в змозі розум зрозуміти.
    Де любов, там чують голос квітів,
    для таких і папороть цвіте.

    В царині дівочих почуттів
    не посійте свої зради хтиві.
    В першому коханні всі щасливі
    і нещасні в першій самоті.
    21.08.21р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (2)


  23. Галина Кучеренко - [ 2021.08.20 22:42 ]
    Не чіпай! Земля моя є!
    Ходить зайда попід краєм,
    Лізе із ярмом у душу…
    Не чіпай! Земля моя є!
    Тут і сію я, і плу́жу*!

    Вдосвіта до справи йду,
    Смерком - в гречці загуляю,
    Свою долю сам знайду –
    У нероб не позичаю…

    Житом рід оберігаю,
    Майбуття з наук плету,
    Колискових тут співаю…
    Світ мій - не мара в сльоту**…

    Зараз кодом гарт*** ладнаю -
    Добра зброя добре служить…
    Не чіпай! Земля моя є!
    Я тут сію! Я тут плу́жу!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.37) | "Майстерень" 5.5 (5.39)
    Коментарі: (1)


  24. Микола Соболь - [ 2021.08.20 17:33 ]
    Нарукотворили
    Рукотворне «море» зацвіло.
    Тхне неначе спіднє комуніста.
    А колись Дніпро через село
    ніс за обрій води свої чисті.
    Нерестились в ньому осетри,
    повінь заливала косовиці…
    Ну, а нині? Й пити не бери.
    Повсихали в багатьох криниці.
    Це тобі наука і прогрес,
    а нащадкам спадщина – болото.
    Добиває річку Дніпрогес
    і, здається вже безповоротно.
    20.08.21р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (2)


  25. Віктор Кучерук - [ 2021.08.20 10:01 ]
    * * *
    Не дивися на мене сумними очима
    І сваритися марно на мить перестань, –
    Подивися, як місяць прощально заблимав
    І послухай навалу пташиних вітань.
    Глянь, як впоює трави ранкова волога
    І почуй, як утретє співають півні,
    Бо не личить красивій кричать донезмоги
    Й заглядати допитливо в очі мені.
    Вже згоріли пітьми негустої сувої
    І чекання на мене лишилось позад, –
    Що ж тебе і чому до цих пір непокоїть,
    Що ніяк не стихають потоки тирад?
    Хоч зоріло вночі над селом піднебесся
    Та лежала повсюди мовчання печать, –
    Постарів уже так, що забулась адреса,
    І нікого не стрів, хто б її міг сказать.
    Час іде і потроху втрачається швидкість,
    І утома проймає більш серце моє, –
    Та світає навкруг – уже й обрії видко,
    За якими слідів моїх ніг не стає…
    20.08.21


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.58) | "Майстерень" 6 (5.85)
    Коментарі: (4)


  26. Юлія Івченко - [ 2021.08.19 23:04 ]
    Кіт і поет.
    — Це життя я знаю краще, — говорить кіт.
    як муркотіти і в кого просить смачніший обід!
    і скільки у дерева, що під вікном пересохло віт,
    щоб мені ненароком із них не упасти.

    ти коженого день крутишся білкою в колесі,
    не достає справжніх рим і розкішних слів.
    людство давно помішалося на вічній красі,
    навіщо йому ще й твої закодовані гасла?

    я — у нірвану а ти — у швидкий Wi-Fi ,
    я — собі сам господар, а ти словників самурай,
    коли вже згоріла хата — вогнем гори і сарай!
    скільки в наперстку життя справжнього щастя?

    у мене мантра — риба, у тебе мантра — Ом!
    у мене від нервів — сон а у тебе — кубинський ром…
    на ранок підводишся — марева сизий фантом,
    а для щастя—води, аспірину й зубної пасти!

    тобі б твою душу туди де протікає Ганг,
    у котів теж сім життів і небо — блакитний дах.
    от походив би трохи з хвостом і в моїх вусах —
    скинув із себе давно дурні баласти!

    тепла шуба і вуха-антени... Харе Крішна!
    не завойовувать сцену, що ледве дише! Харе Рама!
    сонце кусає млинець із сливовим варенням віршів,
    є кіт найвища каста, простими словами!





    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.75)
    Коментарі: (6)


  27. Ярослав Чорногуз - [ 2021.08.19 18:02 ]
    Із циклу "Перлини раю" (подорож "Софіївкою") Статуя Софії Потоцької
    ІІ
    Боскамп

    Її учила мати догоджати
    В усьому обраним чоловікам --
    Із тих, що при посаді і багатим,
    Як Лясопольський Кароль той Боскамп.

    Він був послом від Польщі у Стамбулі.
    Туди його призначив сам король.
    І відіграв у ті часи минулі
    В Софії долі величезну роль.

    Красуню й неотесану дитину
    Він покохав, у дім свій взяв її.
    Таланти всі природжені розвинув,
    Й у вищий світ життя тоді увів.

    Чекало там її всього доволі --
    Бали, прийоми, подорожі теж.
    Училася життя, як в розвідшколі,
    Бо спостережлива була без меж.

    Такий на цьому поприщі початок —
    Наскрізь людину бачила вона.
    І кожен крок її передбачати
    Могла. Сама ж — суцільна таїна.

    Була на вигинах примхливих долі
    Чудовою актисою також.
    І грала на забавах різні ролі --
    Красунь, пажів та ще й крутих вельмож.

    Співала, танцювала, трюки навіть
    Акробатичні ставила для всіх.
    Й життя її у центр уваги ставить -
    Навколо завше чуть веселий сміх.

    Французьку мову вивчила в Боскампа,
    (А він, до слова, був і сам француз!).
    Їй театральна не світила рампа,
    Бо шлях стеливсь у стан Богинь і Муз,

    До сонму світського левиць і левів
    Життя вело крізь виверти свої.
    Бо на забаву польському крулеві
    Посол грунтовно готував її.

    Любив красунь Станіслав Понятовський
    Як майже всі правителі, мабуть.
    Вже до Варшави час, але не зовсім
    Туди проліг Софіїн спершу путь.

    9-11 серпня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний 7 (6.08) | "Майстерень" 7 (6.36)
    Коментарі: (2)


  28. Тетяна Левицька - [ 2021.08.18 17:58 ]
    Стара пісня
    Чи нам, либонь, здавалося, що ми
    немарно зліплені з одного тіста.
    Стелило небо сині килими,
    і воркували горлиці у місті,

    коли до тебе бігла навпростець
    в мініспідниці, блузці з крепдешину.
    Зелена стрічка, срібний гребінець,
    в волоссі завивались серпантином.

    В очах ряхтіли весни голубі,
    тремтіли вії ялівцем на вітрі -
    мене жадав і відкривав тоді,
    як загадкові ноти на пюпітрі,

    що викликають неймовірний щем
    із першим доторком чуттєвих клавіш.
    То жебоніли в пролісках ключем*,
    то затихали в ружі кучерявій.

    Ти божеволів од звабливих перс,
    тендітних рук, дитинного обличчя.
    Оберігав і вірним був, мов пес,
    і не було між нами протиріччя.

    Та відбриніла пісня на губах,
    у повені жаги втопилась ніжність.
    А жовтень загуляв у споришах -
    то зрозуміли, що з тобою різні.

    Ключ* - струмок

    18.08.2021р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.86) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (1)


  29. Ярослав Чорногуз - [ 2021.08.17 22:43 ]
    Із циклу "Перлини раю" (подорож "Софіївкою") Статуя Софії Потоцької
    І
    Початок

    Її життя відзначене Богами --
    Біля Олімпу* роджена була! --
    У грецькому поселенні, а саме --
    В Туреччині — між сонця і тепла.

    У Бурсі, де жили фанаріоти**,
    Веселощі і радощі для них
    Основою життя були достоту,
    І чулися усюди жарти й сміх.

    Це — середовище для королеви.
    Вона у ньому мала гарт пройти.
    Бо не лякали труднощі життєві
    У рухові своєму до мети.

    Нелегко ту науку осягнути,
    Як заженуть обставини в куток.
    Фанаріоти, як дійшло до скрути --
    Знайти уміли вихід, як ніхто.

    Й вона була донька свого народу --
    Гречанка, у Бітинії*** росла.
    Любила танці, пустощі, свободу,
    Спіткала там її пригода зла.

    Утратила невинність в юнім віці —
    Брат двоюрідний всім хваливсь, хлопчак.
    Й тікати довелося до столиці
    Її родині од ганьби бича.

    Колись була родина та багата,
    І царський родовід у неї був --
    Сімей Челіче і Маврокордато,
    Але збідніла дуже в ту добу.

    Був скупником худоби в неї батько
    В Стамбулі опустивсь до нижчих сфер.
    Та рано і раптово він помер,
    Згорів будинок потім їх зненацька.

    На дні життя, тепер вони — пігмеї --
    Софія з матір’ю були самі.
    І торгували вродою своєю
    Ті — жінка й дівчина — вже хто як міг.

    Користувалися з такого стану
    І сильні світу цього: у гарем
    Лесбійський, ще й до збоченки-султани
    Софію служка євнух забере.

    Та недарма вона — фанаріотка --
    В розкішному отім Содомі зла --
    Перебування геть було коротке --
    Вдяглася євнухом, і утекла.

    *Гора Улудаг в Туреччині — раніше була грецькою територією і називалася Олімпом.
    **Фанаріоти - (грец. Φαναριώτες — мешканці Фанара), буквально — мешканці кварталу в Стамбулі з резиденцією грецького патріарха. Нащадки грецької аристократії, що залишилась у Константинополі після його захоплення турками в 1453 році.
    ***Бітинія — назва турецької провінції, центр — м. Бурса, в якій народилася майбутня Софія Потоцька.

    6-7 серпня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний 7 (6.08) | "Майстерень" 7 (6.36)
    Коментарі: (2)


  30. Тетяна Левицька - [ 2021.08.16 09:05 ]
    Посріблений

    Безсоння випарює мізки,
    до ранку, неначе до Марсу.
    Як би ж то налляла ніч віскі,
    чи склянку холодного квасу.
    Гуде вентилятор - столиця,
    руйнують дороги автівки.
    Недопалками попільниця
    наповнилася до верхівки.
    Думки не знаходять притулку,
    шукають зірки за балконом.
    Ковтаю рожеву пігулку -
    гірчить на губах естрагоном*.
    А небо, таке зорепадне,
    здається, що рай в ньому видко.
    Сотає клубок Аріадна -
    не рветься посріблена нитка.
    За стінкою стогне сусідка -
    здогадуюся не від болю.
    Щаслива, напевно, лебідка,
    як я, коли поряд з тобою.

    Естрагон* - полин

    15.08.2021р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.86) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (6)


  31. Тетяна Левицька - [ 2021.08.14 19:04 ]
    Трикутник
    В бермудському трикутнику тону,
    чіпляючись єством за гребінь хвилі.
    Провалля тягне плоть на глибину,
    у піднебессі альбатроси квилять.

    Клекоче урвища сталевий чан,
    буруниться і піниться безодня.
    Кричить пораненим дельфіном океан,
    косаткою на дні глибоководнім.

    Як вибратись з кута, себе знайти
    посеред безладу, відламків світу?
    Втопити чорний сплін*, під три чорти,
    душевний біль у прірві безпросвітній.

    Чи я забула скільки весен й зим
    вже канули у мороку осіннім?
    Чи загубила зорі у імлі,
    планиду срібну, наче голку в сіні?

    На вітрі чуле серце тріпотить,
    бентежно б'є у корабельну ринду.
    Спурхну нестримним птахом у блакить,
    щоб відшукати зниклу Атлантиду.

    Подужаю тяжіння, висоту
    вдихну грудьми, приборкавши осмуту,
    щоб у любові плахту** золоту
    свою кирпату душу огорнути.

    Сплін* - нудьга
    Плахта**- декоративна тканина

    13.08.2021р.


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.86) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (4)


  32. Тетяна Левицька - [ 2021.08.05 13:00 ]
    За течією
    Вечір лугівкою за течією,
    наздоганяє хвилястий потік.
    На мілководді в тарілці лілеї
    сонце втопило рудий сердолік.

    На бережині, кущі верболозу,
    мочать галузки у сріблі води.
    Обрій фарбує зірниченьку Божу,
    пахнуть ожиною глоду плоди.

    У очереті шепочуть русалки,
    ряска полоще рясні килими.
    День засинає в пелюстці фіалки,
    вітер наспівує мантри, псалми,

    Плесо ріки огортає чалмою,
    сивим серпанком навіяних снів.
    Я до причалу пливу бистриною,
    за небокрай в паперовім човні.

    04.08.2021р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.86) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (2)


  33. Віктор Кучерук - [ 2021.08.03 06:49 ]
    Там
    Десь отам, за річкою,
    В повечірній час, –
    Гасне сонце свічкою
    Тужною щораз.
    І дочасним холодом
    Віє звідтіля,
    Де в червонім золоті
    Небо і земля.
    Там вбиває молотом
    Час у вічність дні
    І незрушним мороком
    Бачиться мені.
    Гусне і не дихає
    Обрію вкриття
    Там, де тихне віхола
    Плідного життя...
    03.08.21




    Рейтинги: Народний 6 (5.58) | "Майстерень" 6 (5.85)
    Коментарі: (4)


  34. Ніна Виноградська - [ 2021.08.03 03:17 ]
    На блюдечку
    Вас убивають вдома, в рідній хаті,
    І холодом, і голодом, усяк.
    І ви самі у тому винуваті,
    Що вами править блазень чи босяк.

    Ви від війни своїх синів – в Європу,
    Втекти від смерті, куль і від гранат.
    Нехай ідуть чужі по чорнотропу,
    Бо сам за себе нині син і брат.

    Пересидять і грошиків надбають,
    Повернуться, як скінчиться війна…
    А хто із вас її отам спиняє,
    Де кожен день є смерть і не одна?

    А стати поряд і піти за матір,
    За землю, що колись була твоя?
    Тому самі в усьому винуваті,
    Що кожен бачить лиш своє ім’я.

    Країну перекроїли злочинці,
    Назвали біле чорним от і все.
    Уярмлені чужими українці
    Мовчать, хоч ґедзь їх кров донині ссе.

    Мовчать затято, знають, що до смерті
    Одна лиш мить – і в прірві всі вони.
    Чужинцями закреслені і стерті
    Із мапи світу і земля, й сини.

    Бо їм страшну Господь придумав кару –
    Мовчанням убивати все живе.
    Та інородці вже оцю отару
    Зі списків людства викреслили. Рве

    Волосся мати за убитим сином,
    Голосить в хаті молода вдова…
    На блюдечку ви принесли країну
    Для влади, що очолила братва.
    03.08.21


    Рейтинги: Народний 6 (5.51) | "Майстерень" 6 (5.72)
    Коментарі: (2)


  35. Ніна Виноградська - [ 2021.07.27 17:13 ]
    Мамине слово
    Згадайте, хто співав нам колискову,
    З пелюшок ще до неї кожен звик.
    Я маю на увазі рідну мову,
    Матусю, вишиванку і рушник.

    І нам вона найкращою здавалась,
    Бо пам’ятає дідові казки.
    Увечері після картоплі з салом
    Їх слухали уважно ми й батьки.

    Про нашу пам’ять і велику славу
    Прапращурів і вільних козаків,
    Що здавна боронили цю державу,
    Яка іде з глибин отих віків.

    Що зберегли для нас танок і пісню,
    Всі звичаї, традиції, слова.
    І мові нашій на землі не тісно,
    Вона сміється, плаче, бо жива.

    Не змішується з мовами чужими,
    Вона сама - мелодія і вірш.
    У літню спеку і в холодні зими
    Нас гріє слово від вогню не гірш.

    Його не видно, а воно повсюди,
    Передається нам із роду в рід.
    Воно завжди у світі жити буде,
    Як найдорожчий український плід.
    26.07.21


    Рейтинги: Народний 6 (5.51) | "Майстерень" 6 (5.72)
    Коментарі: (2)


  36. Ярослав Чорногуз - [ 2021.07.26 22:36 ]
    Із циклу "Перлини раю" (подорож "Софіївкою") Ліщиновий став
    Став ліщиновий — у цих низинах,
    Грекової балки тальвег тут.
    Розмаїття бачимо рослинне.
    Лиш на лівім березі цвітуть:

    Стефанандра, таволга, бузкові,
    Ялівець, ліщина, бузина,
    Верби, хеномелеси чудові,
    Жимолость, форзиція сяйна.

    Правий берег на початку вкрили
    Самородки дивовижні гір -
    Нагромаджені гранітні брили -
    Величчю вони милують зір.

    На камінні темнім -- білий лебідь --
    Чистить ніжне пір’ячко своє,
    Прихилив до себе синє небо...
    Качечка з качатами тут є.

    Як людину віддалік побачать -
    Стрімголов до неї попливуть
    Там, де оглядовий є майданчик,
    Годувати кличуть їх: “Вуть-вуть!’

    Мають птахи ніжні свій будинок.
    Як на острові, живуть у нім.
    А надвечір — хор із жаб зустріне -
    Гімни все стрекоче він чудні.

    А на правім березі, де туї -
    Гроно грунтопокривних рослин.
    Круглий рік по черзі всі квітують -
    Різні види флоксів, ковили,

    Айстри є тут, арніка і м’ята,
    Проліски, полин і деревій.
    Півники, фіалки — просто свято! -
    Орлики, барвінок, звіробій...

    За каскад озер оцей преславний,
    Галузі архітектури — плід. -
    Присудили премію державну
    Групі будівничих. Їх це — слід.

    Їх турбота про наш парк отецька,
    Ними ми пишаємось тепер.
    Бо садово-паркове мистецтво
    Має нині ще один шедевр.

    Нашу він екскурсію вінчає,
    Ми завершуємо свій політ
    Між перлинами земного раю,
    І йдемо на вихід — до воріт!

    *Тальвег - лінія, що з'єднує найнижчі (найглибші) точки дна річки, долини, яру, балки та інших витягнутих форм рельєфу. 

    18 липня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний 7 (6.08) | "Майстерень" 7 (6.36)
    Коментарі: (1)


  37. Тетяна Левицька - [ 2021.07.26 20:17 ]
    Не щастить
    Повелась на генерала -
    В генерала не "співало"...
    Вийшла заміж за майора -
    Той дівчат возив на море...
    Заручилась з капітаном -
    Приповзав на рачках п'яний...
    Лейтенанта полюбила -
    В шлюбну ніч угріла в рило...
    Побувала за сержантом -
    Муштрував, був справжнім катом...
    А зв'язалась з рядовим,
    Переїхала у Крим,
    Там зустріла генерала
    У якого не "співало".
    Не щастить... військових повно,
    Де ж подівся мій полковник?



    Рейтинги: Народний 6 (5.86) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (4)


  38. Віктор Кучерук - [ 2021.07.26 10:35 ]
    Між рядків
    Моя ровеснице привітна,
    Мій праведний і грішний світ, –
    Твоїх очей вогонь блакитний
    Горить манливо з юних літ.
    Яка ж то сила має бути
    В яскравім полум’ї отім,
    Що я, давно теплом закутий,
    Лишаюсь вічно молодим?
    Існує, певно, таємниця
    В горінні сяйного вогню,
    Бо з ночі в ніч мені не спиться,
    Мов імпульсивному коню.
    Тривожу серце надпоривом,
    Як прагну в очі зазирнуть, –
    І вуркочу, мов голуб сивий,
    Про те, чому ніяк не буть.
    Моя ровеснице привітна,
    Чи пояснити я зумів
    Про те кохання беззавітне,
    Що палахкоче між рядків?..
    26.07.21


    Рейтинги: Народний 6 (5.58) | "Майстерень" 6 (5.85)
    Коментарі: (9)


  39. Євген Федчук - [ 2021.07.25 18:33 ]
    Легенда про київські печери
    В печерах лаврських побувавши з сином,
    Надихавшись там диму від свічок,
    Вони, нарешті полишили стіни
    Печерські. Вийшли, сіли у тіньок
    У парку Слави трохи відпочити.
    Ледь вітерець у листі шурхотить.
    Десь сонечко у піднебессі світить,
    А тут під дубом гарно так сидіть.
    Посидівши, синок й питає тата:
    - А звідки ті печери узялись?
    Їх же так довго довелось копати.
    Які ж бо люди за той труд взялись?
    - Ти знаєш, синку, то ж не одним роком
    Та і не одним віком відбулось.
    Трудитись довго довелося, поки
    Прорити ті печери удалось.
    - Ну, а навіщо? В чому їх потреба?
    Кому хотілось під землею жить?
    Чи то монахи вирили для себе,
    Щоб в тих печерах Господа молить?
    - Так, синку, рили часом і для того.
    Та щоб ховатись у часи біди.
    Бо ж скільки раз – то знано лише Богу,
    Нещадний ворог зазирав сюди.
    Тож ті печери люди рили й рили.
    Говорять, попід Києвом усім
    Пройтися ними можна було сміло.
    Але початки, кажуть люди, їм
    Поклали ще у давнину далеку,
    Як Києва й в помині не було,
    Напівзабуті наших предків предки.
    Ім’я їх вітром часу занесло,
    Як і міста величні, і могили.
    Ми нині їх трипільцями зовем.
    Учені цілий світ для нас відкрили
    Під світом, у якому ми живем.
    Міста прадавні їхні велелюдні,
    Знаряддя праці, горщики…однак,
    Розповідати я про то не буду.
    Сам із книжок дізнаєшся і так.
    Я розповім легенду, яка дивом
    Із тих часів далеких збереглась.
    Можливо, тому, що була важлива,
    Із уст в уста до нас передалась.
    Жив на Балканських схилах і в тіснинах,
    В печерах темних, на усіх вітрах
    Той древній рід. Боровся, щоб не згинуть,
    Спускавсь в долини, подолавши страх.
    Вогню, як і всі древні поклонявся,
    Робив собі знаряддя кам’яні.
    І довго б в тих печерах зоставався,
    Якби якось в печері у одній
    Бог не з’явився у людській подобі.
    То, може, був розумний чоловік,
    Якого потім зголосили богом.
    Та правда в часі згинула навік.
    Той чоловік назвався людям Родом,
    Велів збирати все майно і йти.
    Мовляв, в оцих печерах жити годі,
    Потрібно краще місце віднайти.
    Тримав в руках він бойову сокиру,
    Не кам’яну, як інші. Справжня мідь.
    Що додало до нього людям віри.
    Тож і рішили: досить тут сидіть.
    Спустились з гір високих у долини,
    Там він багато чого їх навчив.
    Як з дерева побудувати стіни
    І дах із очерету він зробив.
    Навчив зерно у землю засівати,
    Зробив серпа, щоб злаки ті косить.
    Як горщики із глини виробляти
    І як худобу дику приручить.
    Тож скоро рід розрісся і розжився,
    Став розселятись по окрузі всій.
    Рід їм багато в чому прислужився
    Та шлях життєвий завершивши свій,
    Зібрав старійшин біля себе й мовив:
    - Ідіть на північ і на схід. Туди
    Де є рівнини і степи чудові.
    Там вдосталь буде і землі й води.
    Оця сокира вам у поміч буде,
    Вона обереже і захистить.
    Хай вона завжди у найперших буде,
    Хто піде, аби новий світ відкрить.
    Вас жоден ворог в світі не здолає,
    Поки в руках у вас сокира ця.
    Та хай ніхто її не піднімає
    Супроти сина, брата чи вітця.
    Тоді погибель буде роду всьому,
    Він зникне, навіть, сліду не лишить…
    І все…життя скінчилося у ньому.
    Та він продовжив у народі жить.
    З його ім’ям вони долали ріки,
    Ішли степами, заселяли край.
    Місця безлюдні оживали дикі.
    Із часом подолали і Дунай
    Та вийшли на простори України.
    Не за роки, звичайно, за віки.
    І будувались, і росли постійно.
    Хоча життя було і нелегким
    Та вчились жити, землю обробляти,
    Мідь плавити і ткати полотно,
    Робити посуд з глини, малювати.
    Та розвели худоби. Степ давно,
    Мабуть, чекав, аби віддати сили
    Тому, хто зможе скористатись тим.
    Отож у них родилося й родило
    І нові землі відкривались їм.
    Вони міста і села будували,
    Двоповерхові зводили хати.
    І вороги їх землі не чіпали,
    Старалися подалі обійти.
    Отож не треба городити стіни.
    Живи, працюй, спокійно спочивай
    І розселяйся по степах постійно,
    Все нові й нові землі відкривай.
    І ті, що йшли до півночі й до сходу,
    Несли сокиру, що лишив їм Рід.
    Вклонялися, як богу, тому Роду,
    Бо ж саме він відкрив їм оцей світ.
    Отак вони і до Дніпра дістались,
    Дійшли північних диких ще лісів.
    І розселились, і розбудувались,
    Тут рід останній, врешті-решт осів.
    Здавалося, життя в степах прекрасне:
    Удосталь їжі, скільки хоч води.
    Над головою мирне небо ясне,
    Не зазирають вороги сюди.
    Живи, радій…Та стали між родами
    Потроху суперечки виникать:
    То землі не поділять між стадами,
    То кому яку землю засівать.
    Та і природа, начебто, змінилась.
    Дощів все менше й менше випада.
    Пшениця ж без води не колосилась,
    Біднішали у посуху стада.
    Пішли чутки, що вождь один зібрався
    Сокиру Рода відібрать собі.
    Із нею стати першим сподівався,
    Здолати всі роди у боротьбі.
    Побачивши, до чого воно йдеться,
    Вождь роду, що в Трипіллі проживав
    (Це так сьогодні те село зоветься),
    Чекати, поки вдарить грім, не став.
    Узяв сокиру, що їм Рід зоставив,
    Взяв найвірніших, відданих людей
    Й подавсь на північ, всі відклавши справи,
    Де, сподівавсь, ніхто їх не знайде.
    І там на горах між лісів дрімучих
    Сокиру ту глибоко закопав.
    Коли в його поселення примчали
    По ту сокиру воїни чужі,
    Вони її уже дарма шукали,
    Хоча взяли весь рід той на ножі,
    Єдине, що дізналися – у горах
    На півночі захована вона.
    Отож на північ подалися скоро,
    Копали, рили – не знайшли, однак.
    Не удалось вождю найпершим стати,
    Сокира Рода не далась йому.
    Та почали роди занепадати,
    Можливо, все то сталося тому,
    Що, навіть, думка скористатись нею
    Супроти сина, брата чи вітця,
    Якраз була краплиною тією,
    Що стала і початком їх кінця.
    Те, що, усе ж, не скористались нею,
    Процес лише у часі розтягло.
    З нагоди скориставшися тієї,
    Вороже плем’я у степи прийшло.
    Важкі їх мідні бойові сокири
    Несли у край розорення і смерть.
    Не стало у степах спокою й миру
    І чаша горя виповнилась вщерть.
    Давно уже отих людей не стало,
    Які сокиру в гори віднесли.
    І таємницю по собі забрали.
    Роки минали і віки пройшли.
    Змінилося зовсім життя у краї -
    Міста пропали,заросли поля.
    Кочівники одні в степах блукають,
    Тепер лиш так годує їх земля.
    Та про сокиру Рода не забули.
    Казали, хто візьме її, то тим
    Він зможе відродити час минулий,
    Той вік, що називають золотим.
    Коли всього у всіх було доволі,
    І вороги ніякі не страшні.
    Хтось, у надії виправити долю,
    Ішов на північ, де ліси одні.
    Копав печери в пошуках сокири.
    Вмирали люди, але нові йшли,
    У свою зірку вірували щиро,
    Хоч з часом розчаровані були.
    Сокира та нікому не далася.
    Десь там лежить, захована в землі.
    Печери ж, звісно, розрослися з часом.
    Були між них великі і малі.
    Одні кудись вели, другі – нікуди.
    Вже й Київ виріс на горах оцих,
    Продовжили печери рити люди,
    Чи то сокиру ще шукали в них,
    Чи то молились від людей подалі,
    Чи то ховались в них від ворогів.
    Роки спливали і віки минали.
    Одні вже обвалилися, другі
    Печери ще під Києвом зостались
    І таємниці бережуть свої.
    Лежить сокира Рода, не дісталась
    Нікому, хто колись шукав її.
    Можливо, тому, що немає миру
    Поміж людей і брат на брата йде.
    І поки так між люду, ту сокиру
    Ніхто отут ніколи не знайде.
    Отак печери київські з’явились
    У той далекий вже забутий час.
    Щось ми з тобою, синку, засиділись.
    Десь там матуся вже чека на нас.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.4) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (2)


  40. Володимир Невесенко - [ 2021.07.24 19:02 ]
    Я знову тут. І тут закінчу вік

    Я знову тут. І тут закінчу вік, –
    вже встиг зістаритись й зігнутись.
    Я покидав це місто лиш на рік,
    щоб через десять літ вернутись…

    Я добре пам’ятаю отой день:
    Повітря мерехтіло млисто.
    Темніло небо й де-не-де лишень
    проміння падало на місто.

    Зривався вітер. Грім гримів здаля.
    Шумів вокзал. Снували люди.
    Чиєсь нестримно плакало маля
    й здавалося, той плач повсюди.

    Вже на посадку потяг подали,
    народ юрмився на пероні.
    І світлофора полиски із мли
    мигтіли, мов квітки червоні.

    І я квиток упевнено подав,
    і враз згубився в штовханині.
    Якийсь юнак у вікна заглядав,
    і жінка шарила в торбині.

    Бадьоро сину батько руку жав,
    втирала слізні очі мати…
    І лиш мене ніхто не проводжав,
    як не прийшов тепер стрічати.

    24.07.21


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (2)


  41. Тетяна Левицька - [ 2021.07.24 12:40 ]
    Розлука
    Шпилька - горицвітом
    в пишному волоссі.
    Покотилось літо
    кавунами в осінь.

    Перекотиполем
    на шляху широкім.
    Виснажені болем...
    затихають кроки.

    Вітер обдуває,
    вже не так спекотно.
    Поміж пеклом й раєм
    п'є журу - самотність.

    Любий, що надалі?
    Хмари небокраєм -
    на гучнім вокзалі
    щастя проводжаєм.

    Як важкі валізи
    думи пелехаті.
    Стихнули релізів
    сонячні кантати.

    Лиш шумлять тополі,
    гуркотять машини,
    ластівок бемолі
    виснуть на дротинах.

    Камінь душу точить,
    рветься там, де тонко.
    Світ пірнув у очі,
    ніби в ополонку.

    23.07.2021р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.86) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (2)


  42. Ярослав Чорногуз - [ 2021.07.23 02:57 ]
    Із циклу "Перлини раю" (подорож "Софіївкою") Нагірний став
    Розкішна лісу шевелюра,
    І гостроколом — очерет.
    Звелися, мов фортеці мури
    І тільки лиш орлиний лет

    Спроможний піднести нагору
    Царя птахів — летіть сюди,
    Щоб звить гніздо у літню пору
    Й орлят виводить молодих.

    Ялини, сосни, туї — хвоя.
    Та ще й козацький ялівець,
    Що гайдамакам рани гоїв -
    Ведуть до ставу навпростець.

    І композицію прекрасну
    З води, каміння, трав звели.
    Козак приборкав змія вчасно --
    Зростають духу тут орли!*



    17 липня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний 7 (6.08) | "Майстерень" 7 (6.36)
    Коментарі: (2)


  43. Ярослав Чорногуз - [ 2021.07.18 16:48 ]
    Із циклу "Перлини раю" (подорож "Софіївкою") Лісовий став
    Розкрив од подиву вуста:
    На чарівнім Природи лоні
    Ліс утворив розкішний став
    Із плесом, наче на долоні.

    Немовби праскою воно
    Обведене, на нім — ні хвильки --
    Смарагдове це полотно
    Хтось постелив нам тільки-тільки.

    І зупиняється тут час,
    Задума враз єство огорне...
    Хто сотворив, скажіть, для нас
    У лісі диво рукотворне?

    Часи язичницькі немов
    У літ розповні повернулись.
    І ми, ще юні, ідемо
    У наших пращурів минуле.

    Вінки купальські попливли
    І сяють в озері надвечір.
    І сум розвіявся імли,
    Сміються очі молодечі.

    І через вогнища ясні
    Із вереском стрибають пари...
    Всміхаються у вишині --
    Химерні і вродливі хмари.

    Скульптура, наче Світовид,
    Над берегом — оберігає.
    На струнах віщих там волхви
    Лелеці білому у гаї

    Про бій зі змієм гомонять...
    А кінь із дівчиною плачуть.
    А сльози-перли навмання
    Цей став наповнюють неначе.

    А горловина та мала
    В кінці ставка — струмка початок.
    Криниця Гонти там була,
    Його верба росла -- на чатах.

    І їх планують відновить,
    Як приведуть усе до ладу -
    Постане у прекрасну мить
    Вже українська тут Еллада!

    16 липня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний 7 (6.08) | "Майстерень" 7 (6.36)
    Коментарі: (2)


  44. Ярослав Чорногуз - [ 2021.07.16 21:57 ]
    Із циклу "Перлини раю" (подорож "Софіївкою") Погруддя Гомера
    Ця поема з каменю і світла,
    Із води, землі, дерев, рослин
    Під руками генія розквітла,
    Ніби зупинила часоплин.

    Лебеді, озера і каскади,
    Гроти і альтанки, і річки,
    Павільйони гарні, водоспади,
    Романтичні статуї, містки...

    Площі, лабіринти і алеї,
    І поля шовкової трави...
    Все це — для коханої своєї
    Й людства -- добрий чарівник створив.

    Під смарагдовим склепінням саду
    Ожила, вражає й дотепер --
    Древніми легендами Еллада,
    Котру геній оспівав — Гомер.

    Все зробив так мудро, по-житейськи,
    Знав людей поезії цей гранд.
    На полях стоїть він Єлисейських -
    У раю, і дерево з троянд

    В апогеї літнього розмаю,
    Вітрові скоряючись таки,
    Сивину його оповиває,
    Променять в пошані пелюстки...

    Чи Цірцея ачи Пенелопа,
    Хто — Софія -- Щенсному була?
    Силу чар її уся Європа
    Звідала. Потоцькому -- тепла,

    Втіх дружина віддала найбільше.
    Справді, він обожнював її,
    Почував себе найщасливішим --
    Хай розкажуть в парку солов’ї.

    І Трембецький буде говорити,
    Що Софія — вродою сяйна!
    Що краси Богині — три харити,
    І була четвертою — вона!

    Нагадав Гомер для вас, для мене,
    “Іліади” суть яка була:
    Через найпрекраснішу Єлену
    Троя вся зруйнована дотла.

    Дивна аналогія зоріє,
    Чи крамоли вчувся нам вогонь?!
    Поки Щенсний тут любив Софію -
    Рідна Польща згинула його.

    Та погруддя он Гомера сиве
    Втішливу іще проявить суть.
    До сьогодні маєм парку диво,
    Де Вкраїна й Греція — цвітуть!

    14 липня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний 7 (6.08) | "Майстерень" 7 (6.36)
    Коментарі: (2)


  45. Віктор Кучерук - [ 2021.07.15 07:14 ]
    * * *
    Запитую подумки в Бога,
    Зневірою втомлений я:
    Куди даленіє дорога
    Вибоїста дуже моя?
    Чому, ніби мить, пробігає
    По ній непомітно життя,
    А смерть блискавична – безкрая,
    Неначе земні почуття?
    Всім родом оброблене поле
    Старе й неосяжне, як світ, –
    Донині привабно і голо
    Вздовж шляху у вічність лежить.
    Отож на краю епілога,
    Не вірячи в різні дива, –
    Боюся почути від Бога
    Знайомі до болю слова.
    15.07.21


    Рейтинги: Народний 6 (5.58) | "Майстерень" 6 (5.85)
    Коментарі: (6)


  46. Ярослав Чорногуз - [ 2021.07.15 00:35 ]
    Із циклу "Перлини раю" (подорож "Софіївкою") Погруддя Арістотеля
    У кожного з нас — істина своя,
    Бо кожного — влаштовано інакше.
    Платонова — у небесах сія,
    А в Арістотеля — земніша чаша.

    В Платона — Академія була,
    У Арістотеля — ліцей, мов школа.
    З них перший не любив тиранів, зла,
    А другий — пов’язав із ними долю.

    Платона, вчителя, він шанував.
    Свого учення не розкрив, допоки
    Не вмер наставник. Лиш тоді дива
    Відкрить явив, мав розум надглибокий.

    І суть усього сущого пізнав,
    І багатьох наук заклав основи.
    І фізику, і лірику до дна -
    Він осягнув, політик був чудовий.

    І філософськи узагальнив те,
    Що мудреці античні залишили.
    І спостережень зерня золоте
    Усюди розросталося щосили.

    І учнів, походжаючи, учив
    У школі чи на велелюдній площі.
    Практичні дав для розуму харчі -
    Хоч друг Платон, та істина — дорожча.

    З Філіпом Македонським дружбу мав,
    Наставником був Олександра — сина.
    Наука грецька не пройшла дарма -
    Поширилася з ним на всі країни.

    В Потоцького у Польщі здобула,
    І в Україні в нас — нову Вітчизну -
    Любові філософія, тепла.
    В Елладі звалась школа стоїцизму.

    І взявши цвіт Платонових ідей,
    Практичну Арістотеля науку,
    Граф збудував тут казку для людей,
    Яку полюблять діти й праонуки.

    12 липня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний 7 (6.08) | "Майстерень" 7 (6.36)
    Коментарі: (2)


  47. Володимир Невесенко - [ 2021.07.14 22:08 ]
    Ні сліз, ні каяття

    Ні сліз, ні каяття, – нічого з давніх днин.
    І пам’ять все життя випліскує з глибин.
    І, мовби назавжди, я в часі загубивсь...
    А спогад мчить туди, де я колись родивсь.

    А спогад мчить туди, де батьківський поріг
    і де мої сліди у плетиві доріг.
    Де різнобарвність квіт і сонце весняне,
    і де вже стільки літ давно нема мене.

    Неспинно час біжить, мені ж своє тягти.
    Себе не пережить, від себе не втекти.
    Летять мої літа в незнану сиву даль.
    І в серце неспроста закралася печаль.

    Та пам’ять із глибин сотає стежку в юнь.
    Там рі́чки тихий плин і нив зелена рунь.
    Там рястом повесні безкрайо луг стеливсь,
    і за селом рясні сади цвіли колись...

    Зістарілись сади і я своє відгув.
    А спогад мчить туди, де я давно не був, –
    в той вечір грозовий, де даль тремтить руда,
    де батько ще живий, і мати молода.

    14.07.21


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (8)


  48. Тетяна Левицька - [ 2021.07.14 10:35 ]
    Туга самоти
    Розляглася на габі
    туга, виснажена плоттю.
    Розчинилася в журбі,
    наче мед у діжці дьогтю.

    Ти на Марсі, я сама,
    і жаги нестерпна ватра
    плавить мізки крадькома -
    ні на що тепер не здатна.

    Ворухнутись навіть лінь -
    павутиною сповита.
    І Пегас - крилатий кінь
    загубив підкови збиті.

    Думка - квола каламуть,
    ледве стугонить у скроні.
    На віддаленні не чуть
    звуки серця камертонні.

    Хочу щоб п'янкі вуста
    трепетно зашепотіли.
    Тишу крає самота -
    в небесах - лебідка біла.

    Відшукаю молоду
    теракотову планету,
    бо без щастя пропаду,
    мій загублений поете!

    13.07.2021р.











    Рейтинги: Народний 6 (5.86) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (6)


  49. Тетяна Левицька - [ 2021.07.13 17:35 ]
    Закохана в музику
    Торкнулась ніжна жінка срібних струн
    І полилась мелодія чудесна.
    Чаклує, наче звук епічних рун,
    Відлунюють в душі джерельні весни.

    Єство наповнює дзвінка краса,
    Тремтить у грудях птахою надії.
    Прекрасна пісня творить чудеса,
    Зворушує сльозою - щем на віях.

    Проймає теплий голос чарівний,
    По шкірі до мурах серця бентежить.
    Мов падає з небес у світ новий
    Квітучий спів із золотої вежі.

    Талантом щедро Бог обдарував -
    Вродлива, життєдайна, не спесива.
    Вплітає у віночки серед трав
    Музичні перла - осяйна, щаслива!

    Закохана в божественний мотив,
    Що розчиняється у дивнім слові.
    Її Господь дороги освятив
    Свяченою водою та любов'ю!

    11.07.2021р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.86) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (3)


  50. Микола Соболь - [ 2021.07.12 16:54 ]
    Поетична самовпевненість
    Спокійніше, друже, не психуй,
    кожен з нас народжений поетом.
    Тільки час покаже: who is who,
    бо він є і критиком й естетом…

    Все у цьому світі неспроста
    не єхидствуй доля надто мстива.
    Он Пегаса майстер за хвоста
    ухопив, а простачок – за гриву.

    З батьківського випавши гнізда,
    поетична здибала нас жилка.
    По́ми́лка у вірші не біда,
    горе, як усе життя поми́лка.
    12.07.21р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   132