ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Світлана Майя Залізняк
2017.05.24 20:39
Плямисті корівки танцюють, а коні жують.
Крізь віття жасмину тутешнього, пелехи смогу
Вдивляюся пильно в миттєвостей лобстерну суть.
Драглисте медуззя... маяк... І обвітрений логос.

Півмаски там-сям визирають із мулу, трави.
Розшиті строкато в кред

Ярослав Чорногуз
2017.05.24 20:31
Лишіть мене з Богами наодинці,
У цьому сокровенному саду.
Нехай між колихливих тих пагінців
Я душу на Природі одведу.

Її я на Природі заспокою,
У хвилі поринаючи трави.
Хай вітерець тремтливою рукою

Адель Станіславська
2017.05.24 10:59
порухів хижих ми забагато
слів солодкавих мені занадто...
ніц то не срібло геть то не злато
плата за кожде - дивакувата
так бо вбираю та віддаюся
мов на поталу бзумом щиро
глпа? відважна? чом не боюся?
сочиться трутка... думала миро?

Тата Рівна
2017.05.24 10:53
Третій окраєць білого хліба, третя доба Воскресіння чи гарту
Знаєш, а ми ще з тобою жили би, але поплутались карти…
Ганцю, кохана, якби час інакший – я б тебе кликав до танцю,
Але сьогодні в цей чорний Великдень писано рити нам шанці
Ми, по коліна в т

Устимко Яна
2017.05.24 10:33

Юрій Ерметов
2017.05.24 07:44
Ох, насмішила!..
Але ж і підняла настрій!..
Так допитливо спостерігати,
як зиґзаґом вигинається
думка...

Думка, що втілює і бажання,
і сподівання... і

Віктор Кучерук
2017.05.24 07:20
За попелища і могили
На щедро скровленій землі, –
Невже москаликам простили
Твої скорботи і жалі?
І незлічимі домовини,
І плач удів отут і там, –
Чомусь забулися віднині
Твоїм застояним сльозам.

Олександр Сушко
2017.05.24 07:16
Старезний дід несе у торбі хрін,
Продасть коріння - виручить копійку.
Удома п'є горілку його син,
Щодня на кухні з татом - сварка, бійка.

Тримає міцно батечка за карк
Аби давав на оковиту гроші.
У хід іде усе - матюк, кулак,

Серго Сокольник
2017.05.23 23:00
Написано в співавторстві з поетесою Надією Капінос***


А у мене в банці-хто?
Хто у мене в банці? Хто?
Не вгадаєте ніхто-
Хоч за бублика!
В мене в банці -

Олена Лоза
2017.05.23 21:06
Мов паросток тендітний, що пробивсь
Крізь товщу мегатонного асфальту
У світі, де завжди на перших шпальтах
Війна і бізнес, бізнес і війна -
Пірнеш униз, і не дістати дна,
У світі, де яскраві палітурки
Всміхаються десятками обличч
Та обриси зн

Світлана Майя Залізняк
2017.05.23 19:32
Молитва без слів: гладь чи хрестик до хрестика.
Сидять вишивальниці - літні, розвеснені.

Між листя і квіту на білому - соколи.
Тайнописи барвні над вічними тропами.

І я вишивала дитиною. Гарно ж як!
Летіла за півником... жар-птицею... сарнами...

Іван Потьомкін
2017.05.23 17:49
Дріма Єрусалим у тумані,
Немовби Богом з неба знятий.
І якось млосно на душі мені,
Так конче хочеться дізнатись,
Чи, може, й там усе, як тут:
Снують авто, сопуть трамваї,
«Сови» неохоче на роботу йдуть: .
Не «жайвори», тож смачно позіхають.

Олександр Сушко
2017.05.23 17:41
Непереборна жлобська звичка
До рота увібгати кляп.
Колезі устромити шпичку,
На ньому їздити охляп.

П'яту поставити на карка,
Ув очі хлюпнути лайном,
Зробити аби було жарко

Мирослав Артимович
2017.05.23 17:34
Не піддаюсь…
Пручаюся…
Спиняю…
Воно ж все лізе,
чорт його бери…
– Ану не лізь! – у розпачі волаю. –
Бо придушу!
У м’якості перин

Юрій Ерметов
2017.05.23 14:39
Коли тебе зраджують, це біда...

І ти стаєш таким фахівцем з антизрад, що йдеш
неначе поміж нескінченних уламків зі скла або
прекрасних малюнків – колючим дротом
мальованих!..

І зраджують всі. Так-так. Не жахайтесь!..

Лариса Пугачук
2017.05.23 13:41
Не пiддаюсь, пручаюся, спиняю
сама себе.
Сама в собi придушую живе.
Воно ж — живе
усупереч усьому,
не йде у спомин,
рветься в майбуття,
життям у тiло б’ється,

Володимир Бойко
2017.05.23 12:24
Чарівлива магія кохання
Притомилась мучити мене.
Спогадом – уперше як востаннє
Ніч як мить у безвість промине.

Ніч мине. Прокинеться зневіра,
Жалісна, мов скривджене дитя.
В лігві упокореного звіра

Устимко Яна
2017.05.23 09:09
пародія

пий вино хай олімпом закрутиться світ
не питай скільки зим я дрімав скільки літ
ти нарешті реальна нарешті не сон
пий і млій – я ого я могутній Харон

ал

Юрій Кисельов
2017.05.22 22:13
Коли царем був Коля Палкін,
занепадав народний дух.
Але знайшовсь один, хто палко
пробуджував до волі рух –

серед мільйона свинопасів
не козачок, але козак.
Не заглушити клич Тарасів

Богдан Манюк
2017.05.22 19:05
З циклу «Карпатські бранзолєти"
*****
Уподібнено Всесвіту
рублену хату
під горою гуцульською
біля жили:*
що найближче до Бога –
похило, хрестато,

Юрій Ерметов
2017.05.22 18:31
Щось мене зачепило...
Хоч як воно є, не знати!..
Та не встояти мені
супроти небайдужості
(твоєї) ніколи...
А як воно є – сама
розсуди...

Олександр Сушко
2017.05.22 18:09
Мені на чуб лягає сивина,
І скроні тихо огортає снігом.
Щомиті наближається зима,
І серце закує навік у кригу.

Вже потягнуло холодом з імли -
Це Молодиця вибирає косу.
Для гроба ладить майстер постоли,

Вітер Ночі
2017.05.22 13:04
Ты придёшь в затуманенном платье,-
Перламутровый блеск на губах.
Улыбнёшься и скажешь некстати
Об осенних тоскливых дождях.

А ещё, по мелованным стенам
Паутинку на палец собрав,
Бросишь взгляд удивлённый и пенный

Світлана Майя Залізняк
2017.05.22 10:59
Оглянули тигриці спроквола.
Худа гієна облизала руку.
В сад апельсинних візій забрела,
На моріжку лишилися докуки.

Дала люстерко лялечці брудній,
Плахіттям зачепила бюст безокий.
Кахикнув садівник: "Прийшла - то стій!".

Юрій Ерметов
2017.05.21 19:36
Та я ж казав тобі, комашко,
що ти лише чиясь "відмашка"!..

Твої гарячі "дифірамби"
засвідчують про ваші ранги!..

І це "привабливе" обличчя –
зворотній бік, напевно, немічі...

Олександр Сушко
2017.05.21 19:17
Чи справді, чи мені здалОсь -
На мене з пущі глипнув лось.
Затанцював язик по пиці
Аж засудомило сідниці.

У ніс угвинчені кліщі.
В пахвині сип. Якісь прищі.
Ребристі здухвини тремтять,

Вітер Ночі
2017.05.21 14:59
Ти ще жива. Скляніють очі.
Собаки скиглять у дворі.
Я біля ніг твоїх. Не хочеш
мене покинути в журбі
отих химер, примар на сповідь.
Кричиш, не впізнаєш мене.
Весняна невмируща повінь
тебе, звичайно, не мине.

Олександр Сушко
2017.05.21 07:41
У формі "О" завжди його вуста
Вишукують щомиті чийсь огузок.
Цілунок свій дарує під хвоста
Огидний професійний підлабузник.

Медалі вам на грудях полірне,
Поправить німб, що зсунувся на вухо.
Із похвали нав'яже муліне,

Олена Балера
2017.05.21 00:11
Виснажлива одноманітність, заблудлі голоси і тіні
Зринають, множаться і тануть в долонях нетривкого часу.
Тонка межа лише умовна між дійсністю і сновидінням,
Роки ідуть квапливим кроком і нас, неначе свічку, гасять.

І відключив жорстокий всесвіт нах

Серго Сокольник
2017.05.20 22:42
трохи гротеск*

Пий вино, моя діво бентежачих снів!
Ти сьогодні грайливо належиш мені,
Розіп"ята на ложе, немов на хресті...
Ми неначе удвох пропливаємо Стікс,

Де ознака екстазу чомусь глибина

Сергій Гупало
2017.05.20 19:05
Не прощаюся, йду не надовго, вернуся. Пора
Запитати у долі, чому не радіє. Мені
Усміхаються люди і небо, природа. Оаз
Я не бачу на полі, де сіяно, жато. Одні

Обережні травинки окличності – знаки. Оце
За освітлення інших, сердець і доріг. Таїна
Пот

Юрій Ерметов
2017.05.20 18:53
Іноді хочеться вигадувати історії. Іноді хочеться змоделювати таку реальність, у якій все одночасно і просто, і красиво. Хочеться вигадувати казки. А життя не чекає. Воно змінюється, дихає із кожним тижнем та новим роком. Обставини виринають із небуття,

Світлана Майя Залізняк
2017.05.20 17:19
КОРЕКТНА ОДА ВОРОГАМ

Мої кохані, милі вороги!
Я мушу вам освідчитись в симпатії.
Якби було вас менше навкруги,—
людина може вдаритись в апатію.

Мені смакує ваш ажіотаж.

Нінель Новікова
2017.05.20 15:03
Весняний вітер.
Зграйка метеликів – то
Крилатки з клену

18.05.2017

Мирослав Артимович
2017.05.20 14:35
Травнево-ніжна вишуканість гір.
Смереки урочисті, наче панни.
Пречисте око неба угорі.
Душа життю виспівує осанну.

Як не було мирської суєти.
В обіймах раю матінки-природи
Купаюся в оазі чистоти,

Вітер Ночі
2017.05.20 13:29
Как хорошо,
что мы вчера не встретились
и никого
никто сожрать не смог.
Вот это да!
Скажи, накуролесили,-
сбежали друг от друга,
видит Бог.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Назарій Нестерук
2017.05.22

Ольга Тригірська
2017.05.21

Лизаветушка Веріковська
2017.05.19

Яна Сичова
2017.05.16

Олександр Кюциб
2017.05.13

Андрій Канчі
2017.05.10

Максим Доброгорський
2017.05.06






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Вибрані твори


  1. Ярослав Чорногуз - [ 2017.05.18 23:10 ]
    Сповідь перед священними гаями
    Природи чуєш тихий видих, вдих –
    Зійшла ти знову, Благодате Божа.
    Хіба тепер до сварок голосних,
    Як день сміється солов`ями кожен?!

    П`янкі обійми розкриває гай
    І вітер гілля майже не колише…
    Лежи собі, від щастя завмирай
    У пахощах розтьохканої «тиші».

    Квітує все, і хмарна верховіть
    Зливає з небом сонця позолоту.
    А трохи нижче – голосне «віть-віть!» -
    Аж листя загойдалося достоту.

    І щоки ніжить лагідна трава,
    Ще комарів – цілунки несміливі.
    І зелень буйна, свіжістю жива
    Пронизує мій погляд, наче диво.

    …Я сповідаюсь у натхненну мить
    Отут, перед священними гаями –
    Не хочу більше лаятись – простіть,
    Кого періщив слова нагаями,

    Кого образив і кого кольнув,
    Про світлу Музу темного наплів я.
    Тепер обняти можу лиш Весну,
    В самотині ридать од безголів`я.

    Поет – Природи мов би син чи зять,
    Злітає в небо крізь пекельні кола -
    Любов, красу і світло щоб узять
    І розливати в слові їх довкола!

    18.05.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.74)
    Коментарі: (21)


  2. Олександр Сушко - [ 2017.05.16 16:44 ]
    * * *
    У задзеркаллі власної душі
    Нема ні в кого місця для обману.
    Учинок кожен слід там полишив,
    І мироточать незакриті рани.

    Глибока вирва - то моє дитя.
    А рівчаки - сліди страшної зради.
    І контрапунктом, крізь усе життя,
    Хвороби нерозірвані снаряди.

    В саду душі обламане гілля,
    Воно цупкі пізнало смерті руки.
    Живе у ньому матінка моя
    Німотним свідком вічної розлуки.

    Від заздрості - подряпини легкі,
    Брехні липкої вицвілі патьоки.
    І камінь посередині важкий
    Мені довічно мулятиме око.

    Бо то мій гріх. У валуні сльоза.
    Старий менгір нечистого сумління.
    І крячуть невмолимі небеса:
    "Ще прийде час збирати те каміння."

    Чи Господу тягар той донесу?
    Навряд чи він мене зустріне тепло.
    Якщо пробачить - душу я спасу.
    А не простить - мене чекає пекло.

    16.05.2017 р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.36) | "Майстерень" 5.5 (5.26)
    Коментарі: (7)


  3. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.05.15 11:34 ]
    Нумо...
    1

    Даруй троянди жінці - не слова.
    Розбий квітник - не вазу - в мить азарту.
    Слова - полова, мжичка лісова...
    Заквітчане обличчя пензля варте.

    Я не люблю півмертвих пелюсток.
    Мені б живих настурцій сім аршинів!
    Обвий плющем вигинистий місток,
    Волошок насади - рожевих, синіх.

    У тебе знов цейтнот, гроза... аврал.
    По блискавці увечері - до кума.
    Я розглядаю поночі журнал.
    Хурму намріяла садити. Нумо...

    2

    Авжеж, ти - воїн, муж. Не садівник...
    Ти вполював рогате... волохате...
    Вареники ліплю... а вершник зник.
    ...і тоне в чорнобривцях біла хата...


    2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.81)
    Коментарі: (5)


  4. Адель Станіславська - [ 2017.05.14 10:33 ]
    А ти все чекаєш
    а ти все чекаєш
    усе сподіваєшся дива
    а дощ тарабанить і спати тобі не дає
    вколише дрімота і явиться сонячне сниво
    і стане досяжним
    намріяне щастя твоє

    і буде здаватись -
    до нього подати рукою
    звиватися буде до неба до сонця до зір
    і буде ширяти пташиною вільно-стрімкою
    і буде тобою -
    що ані людина ні звір

    а дух тільки вільний
    безмежний що страху не має
    і тільки чуття що вбирає у барву яву...
    як тільки світання у промені першім заграє
    вернешся чеканням
    у росами вмиту траву...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.61)
    Коментарі: (1)


  5. Юрій Ерметов - [ 2017.05.12 22:22 ]
    Три дні та ночі
    Хтось говорить нечутною мовою
    усупереч усім очевидностям!..
    Неможливість розв'язання
    створює відносини із вічністю!

    Впертість до неминучності
    зв'язує долі й наврочує...
    У центрі мікроВсесвіту
    просинаються поторочі!..

    Впертість до відчаю
    приглушує шум і вироки...
    Дослухаються всі,
    соромлячись власних окриків!..

    Не зрадить ніхто, якщо
    є ще живі...
    Переступ зриває греблі
    й відпускає провини.

    Хтось примушує мовчати
    або стрибати у піч!..
    Хтось падає у прірву, хтось –
    у ніч!..

    Не зрадить правда
    усупереч підступності всій!..
    Мене розриває: "Чому ж
    він був такий німий?.."

    Яку необхідність змушений
    був спокутувати?..
    І смиренно прикладався
    до кожної отрути?

    Так схóдив
    він до своєї обителі!..
    Присоромлено завмирали
    усі учителі!

    І тепер дослухаюсь я –
    до нього!..
    Його шлях неповторний,
    як і мова!..

    Закони Божі змінити
    ніхто у владі!
    Сподіваюсь і я, й
    зневажаю зради!..

    Вмирати має саме той,
    хто втратив честь і совість!
    Смерть розсудить тепер
    кожну повість!..

    Крапку залишилось поставити
    або три...
    Немає різниці, жити
    або померти!

    15.04.2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.18) | "Майстерень" 5.5 (5.3)
    Коментарі: (2)


  6. Олександра Камінчанська - [ 2017.05.09 22:41 ]
    ***
    ***
    Паради, поради, укупі гульвіси, герої,
    Несе гутаперчивий хлопчик пісні калачі.
    Плетуться віночки з барвінку, колючої хвої,
    Вивершують діло почате мужі-брехачі.

    І крутиться світ безкінечно у бісовім колі,
    Здається, отій круговерті немає кінця…
    Рясні обіцянки-цяцянки, вишивані льолі,
    Душа копійчана осіла на дні гаманця…

    То хто ми сьогодні? Народ? Жебраки? Поторочі?..
    Минають негоди, століття, минаємо ми…
    Обстріляна хата, бабусині вицвілі очі,
    Шматують безмежжя давно не небесні громи…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.54)
    Коментарі: (10)


  7. Лілея Дністрова - [ 2017.05.08 23:34 ]
    Долоня вітру
    Як обнадієно торкався білий цвіт
    Долоні вітру теплої, ціпкої.
    Яким захопливим здавався цілий світ,
    Якою дихав незбагненною любов’ю.

    Джмелина скрипка грала п’єси весняні,
    Аж пелюстки морелей вальсували…
    Маленькі сонця у кульбабах ожили,
    Метелики влаштовували ралі.

    У перманентності душі – цвітіння мить,
    У миті нескінченність зорецвіту.
    Мій щирий вітре, дай наснаги срібну нить,
    І не зневіритися б, не заскніти...


    травень, 2017 р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.28) | "Майстерень" 5.5 (5.42)
    Коментарі: (6)


  8. Ігор Шоха - [ 2017.05.08 10:52 ]
    Високосна трава
    Ніщо так не тішить весною
    як пізня пора дощова
    і рання, на сонці, трава,
    умита дрібною росою.

    Люблю молоду мураву,
    якої у лузі найбільше
    і, може, для того й живу,
    аби описати у вірші.

    У поле стежина біжить,
    минає зелені отави
    і ось вона, жа́дана мить –
    упасти у скошені трави.

    Старенні Зміїні вали
    ведуть у глибокі провалля.
    Чумацькі вози і воли
    кочують все далі і далі.

    А я на високій горі
    шукаю на щастя підкову.
    Жену череду́ на парі,
    де стеляться трави шовкові.

    Росте високосна трава.
    П'яніє моя голова.
    Парують лани пелехаті.

    До самого обрію путь,
    а люди все косять і жнуть
    даровані їм сіножаті.

                                  05.2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.58) | "Майстерень" 6 (5.74)
    Коментарі: (8)


  9. Василь Баліга - [ 2017.05.07 16:30 ]
    Чорно-білий абсурд
    Криве споглядання реалій
    І треш у розмові абсурду.
    Ти чуєш своє лиш і далі
    Торкаєшся фікцій у сутрах.

    І чорні ці барви палаців,
    Як білі здаються хороми.
    Пустими очима карати,
    Як ліки хапаєш в хворобі.

    Оглухлими вухами чуєш
    Всі крики абсурдні зі світу
    Яскравих блукань і дзен-мрії,
    Що смог випускає на віти.

    (05.04.16)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Коментарі: (4)


  10. Кристіан Грей - [ 2017.05.06 19:23 ]
    Поетична геометрія
    ламана поцілунку коло обіймів ніби
    чи квадратура кола чи теорема Ферма
    ти у коханні бачиш проблиск бозона Хіггса
    темну матерію наче там її і нема

    дві паралельні долі не перетнуться у часі
    через дві точки лінія тільки одна пряма
    третій тут явно зайвий хай і до чорта ласий
    мрією про трикутник але дарма дарма

    три молоденьких бджілки сіли на білу стелю
    сталося це ненароком всі у одній площині
    ти їх зженеш і доки ліжко для двох розстелиш
    взнай опинитися встигнуть знову у ній чи ні

    в темній кімнаті кішку нам відшукати не вдасться
    відповідь на риторичне є очевидно у сні
    випаде з шафи тарілка і розіб'ється на щастя
    поки читатимеш вірші і загадкові й сумні


    06.05.2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.43)
    Коментарі: (15) | "Наталя Пасічник **** що не кажи а зараз часу нема для жартів"


  11. Ярослав Чорногуз - [ 2017.05.05 23:59 ]
    Шоханий бабай (дитяча страшилка для здитинілого поета)
    Хто той дідько бородатий –
    Спробуй. Упізнай!
    Віршів пише він багато –
    Шоханий бабай.

    Не ходи писати вірші
    У зелений гай.
    Там тебе чатує в тиші –
    Шоханий бабай.

    При війну пиши, дурило,
    Лірику кидай.
    Бо тобі намилить рило
    Шоханий бабай.

    Не вдавай неандертальця,
    Лиш Христа пізнай.
    Бо «з любов`ю» дасть по… пальцях
    Шоханий бабай.

    Ти тримай в руці синицю,
    Журавля кидай.
    Бо вночі тобі присниться
    Шоханий бабай.

    Геть, бусляко, із «ПееМу»,
    У труну лягай.
    Бо навчить писать поему
    Шоханий бабай.

    5.05.7525 р. (2017)


    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.74)
    Коментарі: (12)


  12. Ірина Бондар Лівобережна - [ 2017.04.30 23:21 ]
    В гармонії
    Він сидів на самому краї того, що називається підсвідомістю. Легенький вітерець куйовдив його русяве волосся. Маленькі хвильки приємно охолоджували втомлені від далекої подорожі ноги. Очима, сповненими захвату, він споглядав яскраві зорі, що висипали на темно-синє тло неба. А рука, опущена в воду, черпала срібло від місячної доріжки.
    Вічність і швидкоплинність часу перетікали через Нього…

    У вічності картина – не одна.
    Човнярка-доля каламутить воду.
    На мілині, просвіченій до дна
    Вселенський спокій поряд з нами ходить.

    Вода колише теплі промінці,
    Думки у вись здіймаються прозорі.
    І віриться – із срібла у руці
    Душа твоя ліпити може зорі…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.41) | "Майстерень" 5.5 (5.45)
    Коментарі: (1)


  13. Мар'яна Невиліковна - [ 2017.04.30 11:50 ]
    Цербер
    Перетворення з жінки на жінку, із себе на себе,
    із дзеркального пилу на здатну дзеркалити гладь
    ти, тойбічно присутній, голодний на ласку Цербер
    спричиняєш в мені і вчиняєш зі мною. Могла б
    так і жити, як досі, без тебе - Єхидни сину,
    уриватись, де тонко, миритися на ножах...
    Я могла б. Я завчила цю роль у незламно сильну.
    Я могла б... Та не хочу.
    Бо бути без тебе - жах...

    2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.43)
    Коментарі: (3)


  14. Володимир Бойко - [ 2017.04.29 21:31 ]
    Поети (переклад з Олександра Блока)
    За містом постав чудернацький квартал
    У місці багнистім, пустельнім.
    Жили там поети і кожен стрічав
    Колегу із усміхом зверхнім.

    Даремно і день сонцесяйний вставав
    Над цим сумовитим болотом;
    Бо кожен із мешканців тільки і знав –
    Вино і безтямну роботу.

    У дружбі клялись, напиваючись впень,
    Базікали п'яно й цинічно.
    На ранок їх рвало. Затим цілий день
    Вершили свій труд поетичний.

    Надвечір вилазили з будок, як пси,
    Дивились, як море горіло.
    І кожній зустрічній злотавій косі
    Втішались дотепно і вміло.

    Розніжившись, снили про вік золотий,
    Кляли видавців одностайно.
    Крізь сльози всміхалися квіткці малій,
    Хмаринці в блакиті безкрайній.

    Так жили поети. Не гірше, ніж ти
    Шановний читачу, мій друже
    Не гірш обивательської суєти,
    Твоєї мілкої калюжі.

    Ні, любий читачу, мій критик сліпий,
    Бо є у поета, одначе,
    Хмаринки, і коси, і вік золотий,
    А ти цього навіть не бачиш.

    Радієш собі і дружині своїй,
    Та ще конституції куцій,
    А ось у поета – всесвітній запій,
    І мало йому конституцій.

    Нехай я помру, під парканом, як пес,
    Хай доля у землю втоптала,
    Я вірю: то бог мене снігом заніс,
    То хуга меня цілувала!



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (4)


  15. Нінель Новікова - [ 2017.04.29 17:35 ]
    Марина Цветаева Сергею Эфрону... Перевод
    Нінель Новікова

    Переклад з російської мови

    С. Е. ( Сергію Ефрону)

    Я з викликом ношу його кільце!
    –У Вічності – жона, не по бумагах!
    Його вузьке, загострене лице,
    Неначе шпага.

    Безмовний рот, що кутиками вниз.
    І болісно-розкішні, горді брови.
    Трагічно у роду його злились
    Дві древні крові.

    Тонкий, як віти юних яворів.
    Чудові очі – марні і безмірні! –
    Під крилами розкинутості брів –
    Дві прірви.

    В його особі лицарям усім
    Я вірна – вам, хто помирав без страху!
    Такі – в фатальні та лихі часи
    Складали станси – та ішли на плаху.

    29.04.2017



    Примітки: Оригінал вірша Марини Цвєтаєвої:

    С. Э.

    Я с вызовом ношу его кольцо! –
    Да, в Вечности жена, не на бумаге! –
    Чрезмерно узкое его лицо
    Подобно шпаге.

    Безмолвен рот его, углами вниз,
    Мучительно- великолепны брови.
    В его лице трагически слились
    Две древних крови.

    Он тонок первой тонкостью ветвей.
    Его глаза – прекрасно-бесполезны! –
    Под крыльями раскинутых бровей –
    Две бездны.

    В его лице я рыцарству верна.
    –Всем вам, кто жил и умирал без страху! –
    Такие – в роковые времена –
    Слагают стансы и идут на плаху.

    03.06.1914


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.42)
    Коментарі: (10)


  16. Ігор Шоха - [ 2017.04.27 16:09 ]
    Вояцькі мандри
    Іду від отчого порогу
    у рай, додому, ...на війну.
    Якби не ці мої дороги,
    то як би бачив я весну?

       Уже поорані окопи
       і маки, краплями крові́,
       які посіяли укропи,
       малюють обрії живі,

    де і мене чекає мати
    і мила, ...файна на виду.
    А я від вибуху гранати
    у небо зоряне іду.

       Іду до Отчого порогу
       без ніг, але й без каяття.
       Якби не ця моя дорога,
       то як би я любив життя?

    О, як любив я майбуття
    у піки болю і тривоги!

                                                 04.2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.58) | "Майстерень" 6 (5.74)
    Коментарі: (6)


  17. Володимир Бойко - [ 2017.04.26 00:46 ]
    * * *
    Вечір жагою мене напоїв,
    Я вже хмелію думками про тебе,
    Більше нічого мені і не треба,
    Ані жар-птиці, ані солов’їв.

    Решту візьму я від теплої ночі –
    Руки твої, що мене оповили,
    Ніжне, тремтливе від дотику тіло,
    Милі, блискучі крізь темряву очі.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (6)


  18. Адель Станіславська - [ 2017.04.25 14:49 ]
    Попід хмари - туман
    Попід хмари - туман.
    Сонцеколо поринуло спати.
    Поміж простір думки -
    розсівається туглість єства.
    Ілюзорна ява...
    Гори, тіні, потріскує ватра,
    лижуть ніч язики -
    магнетичний огень божества.
    Виколісує такт
    розтривожена порухом дримба,
    гойда-гойдоньку-да...
    В дивним танці зайшлися тіла...

    Сонцеобрій крізь сон
    розпромінює головам німби,
    між роси вистига
    тепла сночи* до рана зола...
    2017

    *з вечора, що передував проминулій ночі (діал.)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.61)
    Коментарі: (6)


  19. Світлана Ковальчук - [ 2017.04.23 14:38 ]
    Тонка ескізна провесінь весни
    Тонка ескізна провесінь весни.
    Торкання губ.
    Елегія цілунків
    у краплях, невагомих і рясних.
    І постріл
    бруньки.
    Лунко.

    Спадуть сонця смарагдових дощів
    на пальці і
    покотяться красиво.
    Яка ескізна пастораль!
    Напів
    поділимо
    сонця, цілунки, диво.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (2)


  20. Ірина Саковець - [ 2017.04.20 12:40 ]
    ***
    Вмивається бризками світла весняне місто,
    і скрізь викладає мозаїку білий цвіт.
    Люблю оксамитову тишу, глибоку, чисту.
    Люблю цей святковий і приязний за́вжди світ.

    Вертається день, виливаючи куди-небудь
    усі кольори: золотий, бірюзу, бордо...
    Плету з різнотрав'я вінок і вдягаю небу,
    а небо мені у дарунок – легенький дощ.

    Мов крашанка, сонце в насиченій сині квітня.
    У кошику ранку – тепло і, немов нектар,
    пахуче повітря. Вдихаю бажання жити,
    де квітнуть каштани і рідно шумлять жита.

    2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (2)


  21. Віктор Кучерук - [ 2017.04.17 08:27 ]
    Про тебе...
    Д.Т...
    Минає ніч. Ясніє схід, –
    І видно під вербою
    На росянистих травах слід,
    Залишений тобою.
    Відбиток тіла, як печать,
    Обвітрена і тепла, –
    Іще продовжує лежать
    На ледь прим’ятих стеблах.
    Але зведуться лугові,
    Медвяні й ніжні стебла, –
    Неначе спогади живі
    Оці мої про тебе…
    17.04 17


    Рейтинги: Народний 5.63 (5.51) | "Майстерень" 5.63 (5.7)
    Коментарі: (8)


  22. Володимир Маслов - [ 2017.04.16 12:17 ]
    Хресна Дорога
    Чи відчуватимуть вину,
    чи буде нам спитати з кого
    за нашу Хресну на війну
    сльозами кроплену Дорогу?

    Як розлетиться вороння,
    в степу важка замовкне зброя,
    чи не підсунуть нам "коня"
    так, як колись данайці Трої?

    Що, як повернуться до нас
    робити послуги ведмежі
    оті, що бачили з вікна
    не Лавру, а Кремлівські вежі?

    Яку ціну за компроміс
    ми сплатимо заради миру,
    наводячи хитливий міст
    бодай непевної довіри?..

    Переступивши біль і гнів
    у піст духовний Великодній,
    як полюбити ворогів,
    згадавши заповідь Господню?


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.42)
    Коментарі: (4)


  23. Ігор Шоха - [ 2017.04.16 10:24 ]
    На переправі
    У Європі – месія гряде,
    у Америці цього немає,
    азіат у Росію іде,
    а у нас – переправа до раю.

    Україна іде з молотка
    за борги і за те, що не горді,
    поки влада її не така,
    як буває у інших народів.

    Ми будуємо інші світи,
    а бунти, революції, війни
    нас примушують в ногу іти
    із юрбою чужої країни.

    Рятувала нас тисячі літ
    булава. Лиходії-ординці
    затуляли дорогу у світ
    і кривавили наші криниці.

    Та чекає ясне майбуття.
    І уже не за примхою долі
    ми як воїн, єдиний у полі,
    покладаємо наше життя
    на межі небуття і буття,
    на путі до свободи з неволі.

                                  04.2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.58) | "Майстерень" 6 (5.74)
    Коментарі: (4)


  24. Василь Кузан - [ 2017.04.13 23:42 ]
    Душа нанизує думки, немов намистинки прозорі
    ***
    Душа нанизує думки, немов намистинки прозорі,
    На павутинку почуттів, на нитку нашої любові.
    Тремтить рука і плоть м’яка у грона слів ховає зорі
    І чути здалеку яка крихка моя вітцівська мова.

    Не кров Христа – терпке вино так невблаганно чашу повнить.
    І сумнів ходить – тінь лиха на скронях правди і свободи.
    У кошик – паску, писанки, ну а під ними цвяхів тони…
    У мертвім морі тільки смерть. Йордан йому вливає води.

    Ховають музику вуста у соковитих плесах ранку,
    І час молитву молоду вдягає днесь у вишиванку.
    А журавель з одним крилом ховає голову в криницю
    І хвиля серце огорта у біль святої плащаниці.

    Усе не так. Усе не те. І як було – так вічно буде!
    Із себе вичавиш раба – там поселяється Іуда.
    І скільки вовка не годуй – баран йому найбільше милий.
    Народ кричить: «Убий його!». А місця вже нема могилам.

    13.04.17


    Рейтинги: Народний 6 (5.53) | "Майстерень" 6 (5.66)
    Коментарі: (7)


  25. Тамара Ганенко - [ 2017.04.12 16:13 ]
    Київ
    ...А білі сніжинки
    сідали на вії
    й тонули у синіх очах.
    Снив Київ майбутнім,
    замріяний Київ,
    і синім усе помічав.

    Стояли собори
    в шапках соболиних,
    розсіював золото дзвін.

    Складались
    морозним узором хвилини,
    які нам видзвонював він.

    Який нескінченно
    величний Хрещатик,
    який без кінця дорогий!
    А день той впадав у замети горбаті,
    в глибокі заходив сніги, -

    в такі, що уже не дійти, не добратись,
    в такі, що зайшлись од пурги...
    Засніжений Київ.
    Примовклий Хрещатик.
    І синіх очей береги.


    (З книги “Із тернами в серці“, 2003)






    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (14)


  26. Олександр Сушко - [ 2017.04.09 18:53 ]
    Ротяка
    Роззявлена завждИ на дурнячок
    У декого ротяка, наче сито,
    Бо звикла із дитячих пелюшок
    Усе життя настирливо просити.

    У Господа - канючить благодать,
    У чортівні - сивухи повну чарку.
    Добро зусюди тягне, наче тать,
    Обсмоктує губами кожну шпарку.

    Ізмалку матір випила до дна,
    Її любов глитнула, мов сардельку.
    А нині, як зозулі пташеня,
    Упхати цілий світ жадає пелька.

    Усе життя ротяка ця росла
    Харчі нові ковтала з апетитом.
    І "усміхнулась" доленька їй зла:
    На неї схожі вилупились діти.

    За карка ухопили обіруч,
    Трясуть її немов солодку грушу,
    Бо їм дала свою павучу суть,
    Таку ж голодну, ненаситну душу.

    Хоча у слові "дай" мала ціна -
    Замкни вуста для власної жадоби,
    Аби вона не випила до дна
    Останні краплі людської подоби.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.36) | "Майстерень" 5.5 (5.26)
    Коментарі: (12)


  27. Оксана Дністран - [ 2017.04.09 08:07 ]
    ***

    Ладнала тополя під лемент (воронячу мову)
    У зачіску гостру, що звався колись «їжачок»,
    Заколками гнізда, щоб теж виглядати святково,
    Допоки цвітіння не вкрило усіх колючок.

    Гілчасті хатинки розкидала з першої спроби -
    Напевно спрацьовує древній жіночий інстинкт,
    А може між предків у неї - майстри-виконроби,
    Талант модельєра творив свій оновлений стиль.

    Вона сумістила доцільне з домашнім зати́шком,
    Добавила трохи грайливості модних прикрас,
    Усе влаштувала надійно, ледь строго, без лишку,
    Стрічає гостинно в дім мешканців з далечі трас.

    Проклюнуться в гніздах пташата – воронячі діти,
    Вона їх незграбно гойдатиме вітром в гілках,
    Як в небо полинуть, тим успіхам буде радіти,
    Немовби крилата і вміє літати, як птах.

    Їй, певно, насняться польоти юнацько-дитячі,
    Як пухом шугала з вітрами кудись навпрошки,
    Замріяно-ніжна, легенька, наївна, тремтяча,
    Обабіч так близько світили яскраві зірки.

    Усе промайнуло, вросла попри шляху корінням,
    Струнка і висока – так легше дістати небес,
    Забулось літати (здавалося вічне) уміння,
    Та, певно, не може прожити наразі вже «без».

    До неба полинуть ворони, її вихованці,
    Намучиться з ними, бо дуже уже голосні,
    Розбудять удосвіт (не спиться їм начебто вранці),
    Співаючи дивні, крикливо-проникні пісні.

    Та з ними їй краще – неначе уже не самотня,
    Бо що тих забавок – лиш вітер зголублює лист,
    А так – все ж при ділі, хоч хатня дісталась робота,
    Та, власне, у всьому, бажаючи, знайдеш свій хист.

    Гніздила тополя на кроні хатин із десяток,
    Немов молодиця, що в мріях вже няньчить внучаток.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (4)


  28. Адель Станіславська - [ 2017.04.05 13:37 ]
    Не зрікаюсь Тебе
    Не зрікаюсь Тебе, мій Боже...
    Лиш себе, що була, колишньої.
    Застановить хтось - так не гоже.
    А мені би до віри вишньої...
    А мені би до правди щирої...
    Хоч і зболена, й покалічена,
    бо й птахи повертають з вирію
    сивим мітом терпінь помічені.
    Бо й життя не стоїть, а крутиться.
    Бо й літа не бредуть, а - стрілами...
    А мости за спиною вугляться,
    світять рухам, що днесь несмілими
    пташенятами вгору, д'небу все,
    поміж яструбами і круками...
    І не відаю - вірю: д'Тобі се...
    Натомилася я розпуками,
    і метаннями, і дорогами
    в стиглім болі - черлено, вишнями...
    Й заборонами, й засторогами...
    І... не стало мене колишньої...
    2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.49) | "Майстерень" 6 (5.61)
    Коментарі: (2)


  29. Мирон Шагало - [ 2017.04.05 11:39 ]
    Підпалили торішню траву
    Весна розродилася. Грішна!
    Над нею задимлена гладь —
    трава догоряє торішня
    й зайчата у ній горять.

    Вони ж так хотіли у літо,
    їх квапили свисти шулік.
    О поле, ти будеш боліти
    за їхній маленький вік,

    за дим, за погарища сиві,
    за вмерлі безвинності, за…
    Покуту нестиме у зливі
    сліпа квітнева гроза.

    (5 квітня 2017)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.41)
    Коментарі: (2)


  30. Лариса Пугачук - [ 2017.04.04 09:17 ]
    Зрада
    "Хто буде вiрним до кiнця менi,
    того страшна чекає нагорода".
    Та вiд усiх лунало тихе:
    «нi».
    I лиш дванадцятий промовив:
    «згоден...»

    «Роби, що маєш, тiльки поскорiш,
    єдиний учню, що ввiбрав науку.
    Твiй хрест навiки. Ну, чого стоїш?»

    I той пiшов. Свої прийняти муки.

    04.04.2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.55) | Самооцінка 5
    Коментарі: (12)


  31. Ігор Шоха - [ 2017.04.01 17:23 ]
    Зірки й супутники мої
    ***
    Один із перших зодіаку,
    але – на ниві для дітей,
    миролюбивий до ідей
    зірок воюючого знаку.

    ***
    Фея ефірної форми,
    рими і ритму «поез»,
    знає і етики норми,
    і лікувальний «лікбез».

    ***
    Бойовий. Береться за високе
    і перекладає срібний вік.
    Заримую я його як ...
    і себе впізнає чоловік.

    ***
    Не те, що вітер в голові
    і лексикою віє псевдо,
    але, буває, візаві
    показує девіз і кредо.

    ***
    Не у султана полонянка,
    але із іменем таким.
    У мокасинах індіанки
    чарує генієм своїм.

    ***
    Поета цього і зоїла
    любили коміки пера,
    але Івана Спілка з'їла
    і на ПееМі є діра.

    ***
    На його оригінальні НІКи –
    ні пародій, ані фельєтону...
    Тикає сигарою у пику
    дяді Сему, серу і Лінкольну.

    ***
    Мене блокує на папері,
    немов я ірод моровий,
    і рідко гупає у двері
    дізнатися, чи я живий.

    ***
    «Найзалізні́ша» леді у Майстерні,
    яка «пиляє» опуси мої,
    але не любить, їй не характерні, –
    а-а і у́-у, -айя і її.

    ***
    Любитель майструвати кучеряві,
    а іноді задумливі рядки,
    що і не знаєш за коментарями,
    які його, які мої думки.

    ***
    Мене лояльно привітає
    як друг поета і пісень,
    і як приємно, що згадає
    бодай у Юрійовий день.

    ***
    У неї кредо поетичне:
    себе почути – це не гріх.
    Орієнтована у вічне –
    сучасна у піснях своїх.

    ***
    Подвійне ім’я – чарівне, як на мене,
    але і двомовне у нашій сім’ї.
    Палюче ім’я воєводи Семена
    за неї дописує образ її.

    ***
    Єдиний українець зримий,
    який сповідує Талмуд
    і каббалу, якщо не тут,
    то явно – у Єрусалимі.

    ***
    Перебирає менестрелів
    собі по духу і крові́ –
    ініціаторка дуелей
    між запальними візаві.

    ***
    Тисячолітніх замків дух столітній,
    таємних фей і лицарів акин,
    Ірландії і України син
    метафізичний, і живий, і вічний.

    ***
    Угаданий у кожнім добрім слові.
    Належне віддаю його перу
    як гу́цулу по духу і по мові
    і на ПееМі першому гуру.

    ***
    Недооцінена прем’єрами
    утаємничених майстрів,
    мене не чує за озерами
    багатослів'я інших днів.

    ***
    Вірші як майстер клепає,
    а не якесь там ледащо.
    І пунктуація – на́що?
    Адже помилок – немає.

    ***
    Він ще не Бах, але, – ох,
    як же він музику пише!
    Нас уже чули обох
    і як дует, і не лише.

    ***
    Ім'я у неї тої волинянки,
    яка і на купюрі не ізгой,
    і на ізгоя рушила б у танку,
    а Лю – її улюблений герой.

    ***
    Ой кохає еротична згуба
    аватара в образі абрека.
    Ще би люльку і шаблюку Бульби,
    то на що тоді та тюбетейка?

    ***
    Навідує мої пенати,
    коли – ...нікого і ...ніде.
    А пообідає у Канта,
    то й у нірвану поведе.

    ***
    ПееМ леліє і тримає
    у рукавиці їжака,
    лояльним іноді буває
    на тлі реакції совка.

    ***
    Бандурист і поет у когорті Перуна,
    у Природи – Боян і її чародій,
    обожатель русалій, трипільської руни,
    найщиріший колега у вірі своїй.

    ***
    Коли дошкуляють усім
    його епіграми і жарти,
    не буде оцінений автор
    пишатися его своїм.

    ***
    Хай не кожному кварта, і пісня,
    і привіти мої весняні –
    усміхніться хоч першого квітня
    і не буде печалі мені.

                                  01.04.2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.58) | "Майстерень" 6 (5.74)
    Коментарі: (26)


  32. Олександр Сушко - [ 2017.04.01 13:06 ]
    Прости
    Я - колос, що не дав зерна,
    Пуста, без урожаю, грядка.
    У цім лише моя вина,
    Що Бог не дав мені нащадків.

    Для мене він колись воскрес
    І на хресті страждав у муках.
    Я ж даром знехтував небес
    І відштовхнув Господню руку.

    Дзвенять дитячі голоси,
    На клапті рвуть моє сумління.
    Намарно вірю, що даси
    Мені своє благословіння.

    Коли до краю добіжить
    Цього життя крива стежина -
    Чи встигну гріх свій замолить
    Аби пробачив свого сина?

    Упився доста самоти,
    Віршам сповідуючи болі.
    О, Господи! Мене прости!
    Позбав мій рід сумної долі.

    30.03.2017 р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.36) | "Майстерень" 5.5 (5.26)
    Коментарі: (7)


  33. Віктор Кучерук - [ 2017.03.31 08:14 ]
    * * *
    К. Р...
    Чи з тобою зустрінуся знову,
    Чи згоріли стосунки дотла?
    Не вдалася такою розмова,
    Щоб тебе зупинити змогла.
    Заглядати безглуздо в майбутнє,
    Якщо ти так далеко в цю мить, –
    Коли в морок укутано сутнє,
    А минуле – журбою бринить.
    Зустрічалися, певно, даремно,
    Очевидності наперекір, –
    Бо ні вогника жданого в темній
    Круговерті життя до цих пір.
    Розлучаючись мовчки, як тіні,
    Не лишаючи жодних слідів, –
    Розчинилися двоє у піні
    Необачно промовлених слів...
    30.03.17


    Рейтинги: Народний 6 (5.51) | "Майстерень" 6 (5.7)
    Коментарі: (14)


  34. Лариса Пугачук - [ 2017.03.30 21:06 ]
    Несподіванка
    Щось нудота підступає хвилею,
    ніздрі часто запахом дратуються,
    вивертає, падаю знесилено,
    але треба вибратись на вулицю.

    Йду в лікарню, роздягаюсь догола
    iз надiєю страхи ослабити.
    «Ты от страха, мать, совсем с ума сошла?! –
    К гинекологу да не пошла бы ты…»

    01.04.2017



    Рейтинги: Народний 6 (5.49) | "Майстерень" 6 (5.55) | Самооцінка 4
    Коментарі: (44)


  35. Люба Світанок - [ 2017.03.30 19:59 ]
    Калина
    Калина: пишні рюші, вельон... - це її
    весни п'янкої довгождана мить.
    А завтра... скине шати нареченої,
    вдягнеться у черлений оксамит.

    Аби не в чорний... В зойку дня тривожного
    наниже на проміння сум увесь.
    І наче купина, для подорожнього
    палатиме відкритістю сердець.

    2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (5)


  36. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.03.29 09:15 ]
    Хитаю терези...

    Глуздометра немає, впереміж мудрі й бевзі.
    Вершаться зліва справи... Хитаю терези.
    Дожити б молодою у звихренні-бентезі.
    Таланти употужнились на йоту чи в рази.

    Вчорашні галаретки міняються на галас,
    Вічноковтьобна траса - на житні манівці.
    Місцевий Труффальдіно мережить мадригали,
    Мідяк на пиво-рибку жбурнуть оті, оці.

    Ростуть маленькі люди під матюки й сирени,
    Чужого научаються, покотять віз проблем.
    Ще ласо цмулить моню губитель Карфагена,
    Злий Карабас трамбує ляльок у глинозем.

    Роззявлено пащеки, ридають крокодили.
    Підйом усенародний довкола паляниць.
    Хоч ґулі набивали, та хащі прорідили,
    Нагородили головно ікластих танцівниць.

    Прогностики-чужинці виходять на арени.
    Платити їм щедротно, молитися у піст.
    А рідні куми ділять посади, ойкумени...
    В рожевих окулярах тупцює оптиміст.

    Алярми налякали всезнаючу сороку,
    Наперстки полетіли у річку, на батут.
    Застигли - метикують - халеписько й морока:
    Куди б метнути клунки, який зайняти кут...

    На нитці Аріадни ні вузлика, ні цятки.
    Текла вона, струміла, згубилася між гір.
    Тріщать чуби в холопів, побилися горнятка.
    У кашу смаковиту халявну - вір... не вір...


    2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.81)
    Коментарі: (8)


  37. Серго Сокольник - [ 2017.03.29 02:24 ]
    Розсварились. Суб"єктивне
    В безталанності є талан...
    Щось було... А можливо ні...
    Ми писали кохання план
    Акварелькою на стіні,

    Медом мазані... Та бджола
    Наздогнала. Укус... Абсцес...
    Може ти це сама взяла
    І ганчіркою стерла все?

    Що сказати тобі про нас?
    Ми любові бучний контракт,
    Мегазоряний мезальянс,
    Розірвали, мов мирний пакт.

    Ворушити тепер старе-
    Тема перших газетних шпальт-
    Танцюристкою кабаре
    Виконання балетних па.

    Наші вибачення пусті
    Запізніли, ти це затям.
    Що пробачення у житті,
    У якому нема життя?

    Дивовижний сердець анклав
    Рятувати не маю сил.
    Я пробачення не чекав.
    Я пробачення не просив.


    © Copyright: Серго Сокольник, 2017
    Свидетельство о публикации №117032900900


    Рейтинги: Народний 6 (5.39) | "Майстерень" 6 (5.55)
    Коментарі: (6)


  38. Вітер Ночі - [ 2017.03.28 11:52 ]
    Фарби....
    Фарби, музика і слова.
    День напрігся і навпіл тріснув.
    Як обтяжена голова,
    Як у серці моєму тісно.

    Фреска злущилась – помира,
    Звук злетів і навіки канув.
    Врешті-решт фоліант згора.
    Час всміхнувся і скоса глянув:

    – Я – одвічне і назавжди.
    Маєш сумнів чи так повіриш?
    Ти ж шукаєш свої сліди
    І безодню собою міриш.

    Все безмежне – воно в тобі,–
    Час і простір, душа і мрії.
    Що хвилює тебе в журбі?
    Що бентежить твої надії?

    – Не питай, защемить бува
    Так, що зовсім немає спасу.
    Фарби, музика і слова, –
    Неміч слова і плинність часу.


    Рейтинги: Народний 6 (5.86) | "Майстерень" 6 (5.91)
    Коментарі: (19)


  39. Адель Станіславська - [ 2017.03.27 23:29 ]
    Мусиш йти
    Цього не вчать у жодній школі...
    Могти - талан. Цьому не вчать...
    Бо у юдолі мимоволі
    чоло таврує нам печать
    судьби
    незрима, невідома,
    що відо світла й темноти...
    Терпиш іти...
    Долає втома.
    А мусиш йти.

    2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.49) | "Майстерень" 6 (5.61)
    Коментарі: (7)


  40. Ніна Виноградська - [ 2017.03.27 22:06 ]
    Земля


    Ми з прадавніх часів поклонялись вогню і водиці,
    Що текла-струменіла з холодних прозорих джерел.
    Люд щоденно схилявся до неї, землі-годівниці,
    Що з глибинних пластів життєдайную силу бере.

    І родила вона, вся полита сльозами і потом,
    Спочивала під снігом півроку остуджених днин.
    А весною завжди починала щоденну роботу
    Від зорі до зорі для моїх українських родин.

    І шуміло колосся пшеничне від краю до краю,
    Спілі яблука падали в осінь в пожовклу траву.
    Йшли у вічність роди, та збирали сини урожаї,
    Зберігали державу, тримали в руках булаву.
    27.03.17


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.59)
    Коментарі: (4)


  41. Володимир Бойко - [ 2017.03.26 18:59 ]
    * * *
    Якби ти знала, як мені болить
    Те, що давно боліти не повинно,
    В твоїй душі печаль не защемить,
    Бо ти ні в чому нібито й не винна.

    Я сам собі ілюзію створив,
    Я сам себе загнав до лабіринту.
    Я сам себе збагнути не зумів,
    І що вже з того, як ти там і з ким ти.

    Уже не віднайти твоїх слідів,
    Не відшукати втрачених ілюзій.
    Хоч я тобою ще не відболів –
    Та ми вже радше вороги ніж друзі.

    Ми вороги? Які ж ми вороги!
    Ми як дві зірки із одного неба.
    І поєднатись нам не до снаги,
    І розійтись несила.
    І не треба.





    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (6)


  42. Василь Кузан - [ 2017.03.26 00:42 ]
    Твою осяяну красу
    ***
    Твою осяяну красу
    Малюю ніжною пастеллю,
    Стелю ажурно небо Лелю,
    Лелію ласкою. Несу

    До тіла вранішню росу –
    Кладу мазок м’якого пензля,
    Шліфую вигини, мов тесля,
    І руки терпнуть завчасу.

    Творю тебе – себе творю.
    Загоюю сердечні рани,
    Веду повільно до нірвани,
    Раюю в райському гаю.

    Здаю бажання у полон.
    Вологе лагідне пелюстя
    Тулю до подиху, до уст я
    І відлітаю в унісон

    Словам, не сказаним тобі,
    Чи несказанному настою
    Мелодій, сплетених тобою
    У сну безмежжя голубі.

    Душа згортається в клубок,
    Немов дитятко, що в утробі.
    Ховається в твоїй подобі
    І в’є собі в тобі гніздо.

    24-25.03.17


    Рейтинги: Народний 6 (5.53) | "Майстерень" 6 (5.66)
    Коментарі: (6)


  43. Любов Бенедишин - [ 2017.03.20 08:45 ]
    ***
    Не сперечаються в штукарстві*,
    Змагаються одначе:
    Моя поезія бунтарська
    І надто тиха вдача.

    03.02.2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.66) | "Майстерень" 6 (5.74)
    Коментарі: (12)


  44. Леся Сидорович - [ 2017.03.19 16:27 ]
    Не розумію, як так може бути
    Не розумію, як так може бути –
    Не раз, не два, а кожен-кожен раз:
    Коли відкрию книжку – мов отрути
    Солодкої я напиваюсь враз.

    Мене беруть в полон стрункі рядочки,
    І знов не відпускають рими. Все ж
    Галопом я – аж до кипіння точки --
    Лечу, не бачачи ні перепон, ні меж.

    А по спині – крижинки задоволення.
    Закрила очі – і усе моє:
    Правічні ріки і дерева зболені—
    Усе це поряд, біля мене є.

    У час наш прагматичний, рафінований,
    Коли так легко все «купи-продай»,
    Коли торгуємо і душами, і мовами,
    Коли махнем рукою: «Та нехай…» --

    У неї тут немає компромісів.
    Де чорне – прірва. Де струмок – буття.
    Об неї поламалось стільки списів,
    Що би забрали не одне життя.

    Тут все пахтить, тріпоче і вмирає
    По-справжньому. Якщо вже – то навік.
    Якщо Вона його вже покохає,
    Вважай, щасливим буде чоловік.

    Чи то колумби, чи неандертальці,
    Рогніди, ївги, нансени, папуші…
    Яка сторінка не впаде під пальці –
    Там всюди – люди. Всюди -- їхні душі..

    Усі оці катрени й інкрустації,
    Замішані із болю і тривог,
    Ще не одного уведуть в прострацію,
    Щоби збагнути: вічний тільки Бог.

    Така в них мудрість, глибина і вправність,
    Таке у них все давнє, аж нове,
    Що, певно, й через сотні років правнук,
    Торкнувшись віршів, серцем оживе.

    Ви нас навчили. Ми вже не потонем,
    Ми в світі птиці – але не вужі.
    … «Поезія – це завжди неповторність,
    Якийсь безсмертний дотик до душі».

    12.10.2010 р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.39)
    Коментарі: (4)


  45. Мирослав Артимович - [ 2017.03.19 14:04 ]
    Я світлію душею, коли усміхаєшся Ти… (пісня)*
    Даленіють за обрій літа, прудконогі, мов лані,
    Наче сяйво туманне, дитинства зоря розтає,
    Все частіше на думку спадає вклонитися мамі
    За розхристано-буйне малече шаленство моє.

    Приспів:

    Мамо!
    Ти пробач мені, рідна, за довгі недоспані ночі
    І за кожне уперте «не хочу», «не буду» – прости.
    Я тулюся до Тебе і чую ласкаве: «Синочку…»
    І світлію душею, коли усміхаєшся Ти.

    Вишиваєш Ти долю мою золотими стібками
    І гаптуєш любов’ю дороги у мирне життя.
    Та упала орда… і стількох не діждалися мами –
    Бо синочки навічно вросли у скрижалі звитяг.

    Приспів.

    Зігрівають мене Твої очі замріяно-ніжні,
    Вберігає молитва, як віють вітри навісні.
    Я люблю Тебе, мамо, й служитиму рідній Вітчизні –
    Лиш би Ти якнайдовше, матусю, світила мені.

    Приспів.

    2016





    Рейтинги: Народний 6 (5.63) | "Майстерень" 6 (5.66)
    Коментарі: (6)


  46. Ірина Саковець - [ 2017.03.18 19:15 ]
    ***
    Дивися: надве́чір вибрунькує березень враз
    на за́ході сонцем палким, наче сік звіробою.
    Мов снігу весною, боюся забути про нас –
    і потайці йду за тобою.

    І чую: шепоче крізь тишу воскресла трава,
    солодке життя прибуває березовим соком.
    Росте світ природи і всесвіт моїх почувань,
    безмежно яріючи, поки

    міняю на віру всю сутінь, бо чорна, чужа.
    Пропахле весною, пухнасте, у котиках, місто,
    обплетене тісно мереживом снів і бажань,
    вертає чуття і барвистість.

    І небо стає мені ближчим, і сотні зірок
    втрачають свою не подолану досі холодність.
    Про тебе на них ворожу, мов на картах Таро,
    самотньо в нічнім пантеоні.

    Над місяцем – тиша, в сузір’ях – сріблистий туман.
    Зітру арабесками слів цю безмовність розмиту.
    Веди мене далі, на світло, веди навмання
    крізь березень в ягідне літо!

    2017


    Рейтинги: Народний 5.33 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (12)


  47. Сергій Гупало - [ 2017.03.18 09:16 ]
    Степан Радіон*
    Це скільки часу легітно стекло,
    Який тамує учорашню силу!
    У вічності прояснене чоло:
    Ні, Радіонa не забуло Сильне.

    Степанко вчасно йшов у світ. Село
    Не бачилo таку юнацьку мужність.
    Війні тоді завиграшки було:
    Стелила шлях, дала надію, друзів.

    Повернення щемкі настали дні.
    Не та Олика… Радзивіллів замок…
    Оунівці і днини вогняні,
    Примружені повстанcькими вітрами.

    Не довго по Волині втіха йшла.
    Фашист ошкірився натужно, владно,
    Жадав покори, щоб іржа-імла
    Тлумила правдоньки святі свічада.

    Тризуб, орел і зорі з-над Москви,
    Надія й мука на олицькім тракті
    Спиняли серед зимньої мокви,
    Але Степан ішов, за вищим знаком.

    Це допомога Божої руки.
    Вона відкрила превелике серце
    У краї, у повстанськім, де вовки
    Пили-хлебтали кров козацьку з перцем.

    Покинута домівка. Назавжди.
    Степанове призначення -- пустелі.
    У душу закрадались холоди:
    Нова земля, тропічні паралелі…

    В Австралії прамову боронить –
    Не в Луцьку , Львові, там, де моветони
    Значущості своєї розіпнули нить
    І боряться, як і жили, -- умовно.

    В Австралії кокó і кенгуру –
    Не рідні мальви, сонце-покотьоло…
    Постив Степан, щоб не писать «муру».
    Не Брут Хома – але окреслив коло.

    І не чужинський біснувався Вій,
    Псував авто і сіяв анонімки --
    Зродився українофобозмій
    Уже не від москальки, не від німки…

    І пан Степан розчулився в листах,
    Мені писав: паскудне товариство…
    А сам – думками, зором, ніби птах,
    Ширяв іскристо, легко, чисто.

    Я мав би старості додати сил,
    Про Сильне щось утішне написати...
    Але у нас були дурні часи,
    Коли в еліті – бевзі пелехаті.

    Хто не продався – України цвіт…
    Але за неї – не ішли на страту.
    І без війни синам летіти в світ?
    З якого боку проклинання, зрада?

    Тепер так само. В домі – околіт.
    На чужині – і дурнів небагато,
    І крила там розправлені в політ.
    Німує Україна. Сум. Утрата.
    Столітня недобачена загата.


    Рейтинги: Народний 6 (5.56) | "Майстерень" 6 (5.75)
    Коментарі: (4)


  48. Микола Істин - [ 2017.03.17 13:11 ]
    Давайте літературі дихати
    Повітря сперте в гробниці літератури,
    тут замурованим бути живому поету,
    чиї орієнтири -
    не на чотири,
    а на безліч сторін світу.
    А він і не стверджував що гравець
    на тимчасовості шахівниці.
    Бо не наростила його творчість біцепсів накладних
    з книжкових накладів.
    І не оперся на точку зору
    критиків короткозорих.
    Але він зачекає,
    бо має
    за звичність
    вічність.
    І через якусь тисячу років
    від його кривдників не залишиться сліду кроків,
    розсунуться стіни,
    і з подихом змін,
    через мільйон світлових,
    можна щось й сотворити,
    роздмухати в душі із ідей світи,
    подати плани на неба підпис,
    звернутися до вищого правосуддя,
    долучитися дописами
    до галактик нових надбуття.
    Щоби не зотліти
    в старих книгах,
    та не стати пилюкою в майбутнього ногах,
    не замуровуйте, а давайте літературі дихати.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (3)


  49. Вітер Ночі - [ 2017.03.17 11:43 ]
    І Ти...
    І ти помреш. Сьогодні, може завтра, –
    Для цього не потрібно талану.
    Життя – воно чогось, можливо, й варте,
    Щоб народитися й чекати на труну.

    Але для чого ці шалені муки,
    Пекельні муки суміші єства
    І на хресті розп’яті мертві руки,
    І воскресіння Вічного Христа?

    Чому в твоїх очах надмірний спокій?
    Ти знаєш? Ти була, напевно, з ним.
    І все, що діється ,– лиш вигадки пророків
    Для нас, далеких, відданих сліпим.

    І кожен сполох на твоїм обличчі,
    І мертва посмішка бездомної душі, –
    То тільки Всесвіту неходжене узбіччя,
    Як ще тобою не написані вірші.


    Рейтинги: Народний 6 (5.86) | "Майстерень" 6 (5.91)
    Коментарі: (10)


  50. Володимир Маслов - [ 2017.03.16 19:35 ]
    Коли ж вам буде досить?
    В окопах третю місимо весну,
    "Мінськ"вичерпав усі можливі спроби.
    Моя земля, одягнена в жалобу,
    кладе героям квіти на труну.

    Курсують ешелони по кістках –
    мільйони тонн кривавого вугілля.
    Зриває добрий куш на божевіллі
    захланна оліґархова рука.

    Гучні суди, застави грошові,
    а винних не покарано і досі...
    Коли вже буде вам нарешті досить
    заробленого на людській крові?


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.42)
    Коментарі: (10)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   106