ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Бойко
2017.04.26 00:14
Вечір жагою мене напоїв,
Я вже хмелію думками про тебе,
Більше нічого мені і не треба,
Ані жар-птиці, ані солов’їв.

Решту візьму я від теплої ночі –
Руки твої, що мене оповили,
Ніжне, тремтливе від дотику тіло,

Ніна Виноградська
2017.04.25 21:54
Я вперше приїжджаю не до мами,
А до її могили і хреста.
Весни початок і квітневі гами
Птахи вивчають з нотного листа.

Немає квітів і не квітне слово,
Із-за парканів зиркне кропива.
Пусті гніздечка ластівок, діброви,

Іван Потьомкін
2017.04.25 21:52
Обвішані турботами,
як у радянську давнину
колгоспниці з торбами,
що вершили хресний хід у Київ,
вертаючись із хлібом в «авоськах»,
з рулонами паперу туалетного на шиї,-
куди ви дивитесь, Жінки, сьогодні?
На Захід, де можна понаймитувати?

Микола Соболь
2017.04.25 19:57
До кожного в життя прийде спокуса.
Щоб вирішити Ви самі змогли:
Чи Юдою на хрест звести Ісуса,
Чи вкрити сіном, наче ті воли.

У кожного у грудях б'ється серце.
Яке воно рішати Вам оте:
А чи любов'ю до людей озветься,

Олександр Сушко
2017.04.25 17:14
Живе зі мною поруч пан.
Але не можу я збагнути,
Чому в пітьмі через паркан
Летять брудні шматки отрути.

То пісню я не так пишу,
Сумну змальовую картину.
Щодня сатирою грішу,

Віта Парфенович
2017.04.25 14:33
Уже не важливо, що скажеш,
якщо скажеш,
бо вчинки красномовніші від слів,
мене ти оцінити не зумів,
хоча тобі відкрилась надто справжня,
обман...
з обману саме ти почав,
продовжував, аби доволі зручно,

Адель Станіславська
2017.04.25 14:09
Попід хмари - туман.
Сонцеколо поринуло спати.
Поміж простір думки -
розсівається туглість єства.
Ілюзорна ява...
Гори, тіні, потріскує ватра,
лижуть ніч язики -
медативний огень божества.

Нінель Новікова
2017.04.25 13:56
НІНЕЛЬ НОВІКОВА

Переклад з російської мови

***

Чудово, що не Вами хвора я,
Чудово , що і Ви не хворі мною,

Юрій Ерметов
2017.04.25 12:23
Як крапель чи клавіш
музичних
легкий перебір...

Промайнути, пробігти
а чи оминути?..

Хвилини чужі

Ніка Новікова
2017.04.25 12:21
Вітер біг біля мене, ніч розливала скло.
Через очі у груди олова натекло.
Я дивилася вгору, місяць отам білів.
І лягали на щоки видихи ліхтарів.

І молилася тінь від гострих моїх колін:
хтось із нас прямо тут, навколішки догорів.
Чи сидів у мені, п

Марія Дем'янюк
2017.04.25 11:22
Цілий світ у мені:
Минуле, цей день і майбутнє,
Мов кленові вогні,
Ті події такі незабутні.
Пурпурові світанки,
І краплини дощу на віконні,
Твої ніжні обійми
І синочкові оченьки сонні.

Юрій Ерметов
2017.04.25 10:29
Щоранку варто
затамувати подих,
тому що все
залишиться
від вчора.

Щовечора не зчуєшся,
як заклякає вічність

Любов Бенедишин
2017.04.25 09:45
Хто перший в красу?!" -
блуд* керує деревами.
Спішать, пригинаються -
цвіт оберемками.

А зайда-мороз
грізно клацає клешнею
і над абрикосою,

Наталка Янушевич
2017.04.25 07:50
Він стояв обличчям до вулиці, обпершись боком об синій потрісканий одвірок і повільно роздивлявся навколо. Що нового могло бути на дідовому подвір’ї, щоліта переміряному Михайловими кроками? Нічогісінько. Однак тепер усе видавалося таким малим, майже ігр

Олександр Сушко
2017.04.25 07:37
Кричали чайки, наче ті коти,
І билися за вкрадену рибину,
Стовбурчили загривки та хвости,
І клацали дзьобами безупину.

Не помічали в приступах жаги
Затоптану, скалічену чайчину.
Стирчала кістка в неї із ноги,

Ярослав Чорногуз
2017.04.24 23:15
Простелилася днина ясна,
Пригорнула гаї світлоруко.
Чарівлива красуня весна
Забуяла розкішно на луках.

І розвіялась ночі імла,
Має зачіска густоволоса.
Смарагдові* стрічки заплела

Лариса Пугачук
2017.04.24 22:48
Прийшов на поміч
так своєчасно.
Та своєрідно…
Ще тільки гомін
зачувсь неясний,
а ти вже спіднє
здираєш прудко.
До тіла рвешся,

Юрій Ерметов
2017.04.24 17:42
Колись я думав, що почуття гумору – чи не найвища чеснота!.. Що це те, що робить нас людьми. Дозволяючи поглянути на страхи й затятості легко і невимушено бічним а чи ущипливим поглядом... Коли правила стають пекучими (або пекельними), наче розжарені пу

Микола Соболь
2017.04.24 17:28
Моя сусідка по городу
Сварлива баба, хай їй грець.
Оце взяла собі за моду,
Іще ходити навпростець.

Повчає "лізучи" по грядці:
– Не так посаджено усе!
Кляне мене, як у гарячці,

Ніна Виноградська
2017.04.24 16:47
Ви на колінах біля трону квилите,
Долоні простягнули для прохань.
І скільки треба сліз — ви стільки й виллєте,
Напишете про тисячі кохань.

Про квіточки, про яблуні і вишеньки,
Про ґрона виноградні і вино.
А правду ви ніколи не напишете,

Олександр Сушко
2017.04.24 16:09
Вже котрий рік тебе немає поруч,
І жити звик уже на самоті.
Але не відпускає болю обруч -
Без тебе стіни дому геть пусті.

І, як колись, уже не тішать свята
Та потьмяніли юності дива.
Пішла у рай моя старенька мати

Юрій Ерметов
2017.04.24 12:34
Любиш Путіна, ну, зізнайся? Ах, який сурйозний чувак! І, головне, строгий!.. І чьоткий. Чьоткий пацан. "Сказал – сдєлал". Нє, ну ні то що нєкоторіє. І нє сказал, і нє сдєлал. А, главноє, нє заставіл. Вот в чьом йіго нєдостаток! Гдє же ваш вождь? Чт

Світлана Майя Залізняк
2017.04.24 10:54
Серце - стрімка саламандра.
Сонце... тривоги-кущі.
Плани - і сходження, й мандри.
Час приминає плющі.
Крекче, затоптує сутнє.
Онде сріблистий ціпок.
Щемко душі... неспокутно...
Плащ Мамариги намок.

Ніна Виноградська
2017.04.24 06:11
І коли я стою наодинці зі зболеним світом,
То регоче печаль і волає розбита душа.
А країна моя замерзає, заквітчана цвітом,
Хвора з горя, беззахисна, ніби маленьке пташа.

Бо утратила все — сподівання і світлу надію,
Де у вікна щоранку — і сонце,

Юрій Ерметов
2017.04.24 00:18
Я вже починаю сердитись!..
Із цими своїми коханнями...
Я вже починаю сердитись!..
Ви жити мені не даєте...
Як можна весь час вас любити?
Я вже починаю сердитись!..

Коли я вже стану,

Ірина Бондар Лівобережна
2017.04.23 23:17
Вербових котиків торкання
Розбудять промені в очах.
Морозом приспане кохання
З теплом знайде до серця шлях,
І буде сонце – на удачу,
Слова складуться у вірші.
Сьогодні я тебе побачу,
І завесніє на душі.

Ірина Бондар Лівобережна
2017.04.23 23:16
…А крига непрозора та тонка,
Що в сад весни веде (чи в потойбіччя?).
Чекає там простягнута рука,
Де між кущів приховані обличчя
Тих, що шепочуть: «Може упаде?»...
Шалені оси жала обламали
І згинули, не видно їх ніде.
Зоріє сад. Далеко до фіналу,

Володимир Бойко
2017.04.23 22:32
Ти пробач, що ніяк
Розминутись не можу з тобою,
Що про тебе щораз
Непокоять знадливі думки.
За тобою услід,
Наче проліски вслід за весною,
Сподівння пливуть,
Як за часом спливають роки.

Леся Сидорович
2017.04.23 20:01
Щоби цей світ у прірву не злетів,
Будь як Оленка. Або просто будь.
Люби життя, вершину цю здобудь,
У кожному відкрий мільйон світів!

Даруй всім усміх, жвавий танцю спів.
Для кожного промінчиком побудь.
Щоби цей світ у прірву не злетів,

Ніна Виноградська
2017.04.23 18:38
На тій землі, де пахнуть чисті роси,
Де соняшник у вікна загляда.
Я бігала мала, щаслива, боса.
Був світ — безмежний, мама — молода.

І в батькових руках злітала в небо,
Сміялась мама сонячно обом.
Здавалось, більше від життя не треба…

Нінель Новікова
2017.04.23 18:38
Божественно играли на рояле
И расцветали крокусы в садах,
А у дорог кокетливо стояли
Берёзки в изумрудных кружевах.

Невестились деревья в белой пене.
Гнездо готовил аист-старожил.
А куст персидской сказочной сирени

Ніна Виноградська
2017.04.23 18:37
А ранок вже залебедів
І небосвіт розквітнув сонцем.
Стара земля моїх дідів
Горіхом стука у віконце.

У мальви вбралися тини,
І вишні горнуться до хати…
Іще ростуть у снах сини,

Ніна Виноградська
2017.04.23 18:35
У тім краю,
Де ріки
Тихоплинні,
Де райдуги із них
Вологу п’ють,
Ще не завмерла
Мова України.
Вона живе,

Олександр Сушко
2017.04.23 16:56
Вони завжди біля хреста.
Та не святу я маю звичку.
Цілують знов мої вуста
Грудей верхівки -полунички.

Торкає їх мій язичок,
Тремтять в руках духм'яні гори:
Надпито ніжності ковток,

Юрій Ерметов
2017.04.23 16:30
А не лиш у Парижі квітнуть вікна,
І здіймає пгони власні душа;
Ах, яка вона студена – зима,
Не відпускає й хапає за лікті...

А терпиш іноді до прозріння,
До спадання завіс із плеч –
Зустрічаєш лагідно і спокійно

Світлана Майя Залізняк
2017.04.23 15:38
Бувають різні дні, букетики, невдачі.
Ось дівчинка-піранья зустрілася - дрібна...
Пильнуй, прокусить все: п`яту, долоню, м`ячик.
Пошлеш її - нещасну. Наступний вже пірна...

Насниться ще не раз маршрут глибоководний.
Читатимеш у зливу бульбисті смс.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Степовий Сергій Ханенко Сергій
2017.04.25

Іцхак Скородінський
2017.04.24

Іван Гористеп
2017.04.20

Катерінка Ярошовець
2017.04.17

Олександр Крижанівський Космос
2017.04.13

ксюша корнелюк
2017.04.08

Бондаренко Вікторія Бондаренко Вікторія
2017.04.06






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Вибрані твори


  1. Адель Станіславська - [ 2017.04.25 14:49 ]
    Попід хмари - туман
    Попід хмари - туман.
    Сонцеколо поринуло спати.
    Поміж простір думки -
    розсівається туглість єства.
    Ілюзорна ява...
    Гори, тіні, потріскує ватра,
    лижуть ніч язики -
    медативний огень божества.
    Виколісує такт
    розтривожена порухом дримба,
    гойда-гойдоньку-да...
    В дивним танці зайшлися тіла...

    Сонцеобрій крізь сон
    розпромінює головам німби,
    а в росі виграє
    тепла сночи* до рана зола...
    2017

    *з вечора, що передував проминулій ночі (діал.)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.61)
    Коментарі: (1)


  2. Світлана Ковальчук - [ 2017.04.23 14:38 ]
    Тонка ескізна провесінь весни
    Тонка ескізна провесінь весни.
    Торкання губ.
    Елегія цілунків
    у краплях, невагомих і рясних.
    І постріл
    бруньки.
    Лунко.

    Спадуть сонця смарагдових дощів
    на пальці і
    покотяться красиво.
    Яка ескізна пастораль!
    Напів
    поділимо
    сонця, цілунки, диво.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (2)


  3. Ірина Саковець - [ 2017.04.20 12:40 ]
    ***
    Вмивається бризками світла весняне місто,
    і скрізь викладає мозаїку білий цвіт.
    Люблю оксамитову тишу, глибоку, чисту.
    Люблю цей святковий і приязний за́вжди світ.

    Вертається день, виливаючи куди-небудь
    усі кольори: золотий, бірюзу, бордо...
    Плету з різнотрав'я вінок і вдягаю небу,
    а небо мені у дарунок – легенький дощ.

    Мов крашанка, сонце в насиченій сині квітня.
    У кошику ранку – тепло і, немов нектар,
    пахуче повітря. Вдихаю бажання жити,
    де квітнуть каштани і рідно шумлять жита.

    2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (2)


  4. Віктор Кучерук - [ 2017.04.17 08:27 ]
    Про тебе...
    Д.Т...
    Минає ніч. Ясніє схід, –
    І видно під вербою
    На росянистих травах слід,
    Залишений тобою.
    Відбиток тіла, як печать,
    Обвітрена і тепла, –
    Іще продовжує лежать
    На ледь прим’ятих стеблах.
    Але зведуться лугові,
    Медвяні й ніжні стебла, –
    Неначе спогади живі
    Оці мої про тебе…
    17.04 17


    Рейтинги: Народний 5.63 (5.51) | "Майстерень" 5.63 (5.7)
    Коментарі: (4)


  5. Володимир Маслов - [ 2017.04.16 12:17 ]
    ***
    Чи відчуватимуть вину,
    чи буде нам спитати з кого
    за нашу Хресну на війну
    сльозами кроплену Дорогу?

    Як розлетиться вороння,
    в степу важка замовкне зброя,
    чи не підсунуть нам "коня"
    так, як колись данайці Трої?

    Що, як повернуться до нас
    робити послуги ведмежі
    оті, що бачили з вікна
    не Лавру, а Кремлівські вежі?

    Яку ціну за компроміс
    ми сплатимо заради миру,
    наводячи хитливий міст
    бодай непевної довіри?..

    Переступивши біль і гнів
    у піст духовний Великодній,
    як полюбити ворогів,
    згадавши заповідь Господню?


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.42)
    Коментарі: (4)


  6. Ігор Шоха - [ 2017.04.16 10:24 ]
    На переправі
    У Європі – месія гряде,
    у Америці цього немає,
    азіат у Росію іде,
    а у нас – переправа до раю.

    Україна іде з молотка
    за борги і за те, що не горді,
    поки влада її не така,
    як буває у інших народів.

    Ми будуємо інші світи,
    а бунти, революції, війни
    нас примушують в ногу іти
    із юрбою чужої країни.

    Рятувала нас тисячі літ
    булава. Лиходії-ординці
    затуляли дорогу у світ
    і кривавили наші криниці.

    Та чекає ясне майбуття.
    І уже не за примхою долі
    ми як воїн, єдиний у полі,
    покладаємо наше життя
    на межі небуття і буття,
    на путі до свободи з неволі.

                                  04.2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.57) | "Майстерень" 6 (5.73)
    Коментарі: (4)


  7. Василь Кузан - [ 2017.04.13 23:42 ]
    Душа нанизує думки, немов намистинки прозорі
    ***
    Душа нанизує думки, немов намистинки прозорі,
    На павутинку почуттів, на нитку нашої любові.
    Тремтить рука і плоть м’яка у грона слів ховає зорі
    І чути здалеку яка крихка моя вітцівська мова.

    Не кров Христа – терпке вино так невблаганно чашу повнить.
    І сумнів ходить – тінь лиха на скронях правди і свободи.
    У кошик – паску, писанки, ну а під ними цвяхів тони…
    У мертвім морі тільки смерть. Йордан йому вливає води.

    Ховають музику вуста у соковитих плесах ранку,
    І час молитву молоду вдягає днесь у вишиванку.
    А журавель з одним крилом ховає голову в криницю
    І хвиля серце огорта у біль святої плащаниці.

    Усе не так. Усе не те. І як було – так вічно буде!
    Із себе вичавиш раба – там поселяється Іуда.
    І скільки вовка не годуй – баран йому найбільше милий.
    Народ кричить: «Убий його!». А місця вже нема могилам.

    13.04.17


    Рейтинги: Народний 6 (5.53) | "Майстерень" 6 (5.66)
    Коментарі: (7)


  8. Тамара Ганенко - [ 2017.04.12 16:13 ]
    Київ
    ...А білі сніжинки
    сідали на вії
    й тонули у синіх очах.
    Снив Київ майбутнім,
    замріяний Київ,
    і синім усе помічав.

    Стояли собори
    в шапках соболиних,
    розсіював золото дзвін.

    Складались
    морозним узором хвилини,
    які нам видзвонював він.

    Який нескінченно
    величний Хрещатик,
    який без кінця дорогий!
    А день той впадав у замети горбаті,
    в глибокі заходив сніги, -

    в такі, що уже не дійти, не добратись,
    в такі, що зайшлись од пурги...
    Засніжений Київ.
    Примовклий Хрещатик.
    І синіх очей береги.


    (З книги “Із тернами в серці“, 2003)






    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (14)


  9. Олександр Сушко - [ 2017.04.09 18:53 ]
    Ротяка
    Роззявлена завждИ на дурнячок
    У декого ротяка, наче сито,
    Бо звикла із дитячих пелюшок
    Усе життя настирливо просити.

    У Господа - канючить благодать,
    У чортівні - сивухи повну чарку.
    Добро зусюди тягне, наче тать,
    Обсмоктує губами кожну шпарку.

    Ізмалку матір випила до дна,
    Її любов глитнула, мов сардельку.
    А нині, як зозулі пташеня,
    Упхати цілий світ жадає пелька.

    Усе життя ротяка ця росла
    Харчі нові ковтала з апетитом.
    І "усміхнулась" доленька їй зла:
    На неї схожі вилупились діти.

    За карка ухопили обіруч,
    Трясуть її немов солодку грушу,
    Бо їм дала свою павучу суть,
    Таку ж голодну, ненаситну душу.

    Хоча у слові "дай" мала ціна -
    Замкни вуста для власної жадоби,
    Аби вона не випила до дна
    Останні краплі людської подоби.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.35) | "Майстерень" 5.5 (5.25)
    Коментарі: (12)


  10. Оксана Дністран - [ 2017.04.09 08:07 ]
    ***

    Ладнала тополя під лемент (воронячу мову)
    У зачіску гостру, що звався колись «їжачок»,
    Заколками гнізда, щоб теж виглядати святково,
    Допоки цвітіння не вкрило усіх колючок.

    Гілчасті хатинки розкидала з першої спроби -
    Напевно спрацьовує древній жіночий інстинкт,
    А може між предків у неї - майстри-виконроби,
    Талант модельєра творив свій оновлений стиль.

    Вона сумістила доцільне з домашнім зати́шком,
    Добавила трохи грайливості модних прикрас,
    Усе влаштувала надійно, ледь строго, без лишку,
    Стрічає гостинно в дім мешканців з далечі трас.

    Проклюнуться в гніздах пташата – воронячі діти,
    Вона їх незграбно гойдатиме вітром в гілках,
    Як в небо полинуть, тим успіхам буде радіти,
    Немовби крилата і вміє літати, як птах.

    Їй, певно, насняться польоти юнацько-дитячі,
    Як пухом шугала з вітрами кудись навпрошки,
    Замріяно-ніжна, легенька, наївна, тремтяча,
    Обабіч так близько світили яскраві зірки.

    Усе промайнуло, вросла попри шляху корінням,
    Струнка і висока – так легше дістати небес,
    Забулось літати (здавалося вічне) уміння,
    Та, певно, не може прожити наразі вже «без».

    До неба полинуть ворони, її вихованці,
    Намучиться з ними, бо дуже уже голосні,
    Розбудять удосвіт (не спиться їм начебто вранці),
    Співаючи дивні, крикливо-проникні пісні.

    Та з ними їй краще – неначе уже не самотня,
    Бо що тих забавок – лиш вітер зголублює лист,
    А так – все ж при ділі, хоч хатня дісталась робота,
    Та, власне, у всьому, бажаючи, знайдеш свій хист.

    Гніздила тополя на кроні хатин із десяток,
    Немов молодиця, що в мріях вже няньчить внучаток.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (4)


  11. Адель Станіславська - [ 2017.04.05 13:37 ]
    Не зрікаюсь Тебе
    Не зрікаюсь Тебе, мій Боже...
    Лиш себе, що була, колишньої.
    Застановить хтось - так не гоже.
    А мені би до віри вишньої...
    А мені би до правди щирої...
    Хоч і зболена, й покалічена,
    бо й птахи повертають з вирію
    сивим мітом терпінь помічені.
    Бо й життя не стоїть, а крутиться.
    Бо й літа не бредуть, а - стрілами...
    А мости за спиною вугляться,
    світять рухам, що днесь несмілими
    пташенятами вгору, д'небу все,
    поміж яструбами і круками...
    І не відаю - вірю: д'Тобі се...
    Натомилася я розпуками,
    і метаннями, і дорогами
    в стиглім болі - черлено, вишнями...
    Й заборонами, й засторогами...
    І... не стало мене колишньої...
    2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.49) | "Майстерень" 6 (5.61)
    Коментарі: (2)


  12. Мирон Шагало - [ 2017.04.05 11:39 ]
    Підпалили торішню траву
    Весна розродилася. Грішна!
    Над нею задимлена гладь —
    трава догоряє торішня
    й зайчата у ній горять.

    Вони ж так хотіли у літо,
    їх квапили свисти шулік.
    О поле, ти будеш боліти
    за їхній маленький вік,

    за дим, за погарища сиві,
    за вмерлі безвинності, за…
    Покуту нестиме у зливі
    сліпа квітнева гроза.

    (5 квітня 2017)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.41)
    Коментарі: (2)


  13. Лариса Пугачук - [ 2017.04.04 09:17 ]
    Зрада
    "Хто буде вiрним до кiнця менi,
    того страшна чекає нагорода".
    Та вiд усiх лунало тихе:
    «нi».
    I лиш дванадцятий промовив:
    «згоден...»

    «Роби, що маєш, тiльки поскорiш,
    єдиний учню, що ввiбрав науку.
    Твiй хрест навiки. Ну, чого стоїш?»

    I той пiшов. Свої прийняти муки.

    04.04.2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.55) | Самооцінка 5
    Коментарі: (11)


  14. Ігор Шоха - [ 2017.04.01 17:23 ]
    Зірки й супутники мої
    ***
    Один із перших зодіаку,
    але – на ниві для дітей,
    миролюбивий до ідей
    зірок воюючого знаку.

    ***
    Фея ефірної форми,
    рими і ритму «поез»,
    знає і етики норми,
    і лікувальний «лікбез».

    ***
    Бойовий. Береться за високе
    і перекладає срібний вік.
    Заримую я його як ...
    і себе впізнає чоловік.

    ***
    Не те, що вітер в голові
    і лексикою віє псевдо,
    але, буває, візаві
    показує девіз і кредо.

    ***
    Не у султана полонянка,
    але із іменем таким.
    У мокасинах індіанки
    чарує генієм своїм.

    ***
    Поета цього і зоїла
    любили коміки пера,
    але Івана Спілка з'їла
    і на ПееМі є діра.

    ***
    На його оригінальні НІКи –
    ні пародій, ані фельєтону...
    Тикає сигарою у пику
    дяді Сему, серу і Лінкольну.

    ***
    Мене блокує на папері,
    немов я ірод моровий,
    і рідко гупає у двері
    дізнатися, чи я живий.

    ***
    «Найзалізні́ша» леді у Майстерні,
    яка «пиляє» опуси мої,
    але не любить, їй не характерні, –
    а-а і у́-у, -айя і її.

    ***
    Любитель майструвати кучеряві,
    а іноді задумливі рядки,
    що і не знаєш за коментарями,
    які його, які мої думки.

    ***
    Мене лояльно привітає
    як друг поета і пісень,
    і як приємно, що згадає
    бодай у Юрійовий день.

    ***
    У неї кредо поетичне:
    себе почути – це не гріх.
    Орієнтована у вічне –
    сучасна у піснях своїх.

    ***
    Подвійне ім’я – чарівне, як на мене,
    але і двомовне у нашій сім’ї.
    Палюче ім’я воєводи Семена
    за неї дописує образ її.

    ***
    Єдиний українець зримий,
    який сповідує Талмуд
    і каббалу, якщо не тут,
    то явно – у Єрусалимі.

    ***
    Перебирає менестрелів
    собі по духу і крові́ –
    ініціаторка дуелей
    між запальними візаві.

    ***
    Тисячолітніх замків дух столітній,
    таємних фей і лицарів акин,
    Ірландії і України син
    метафізичний, і живий, і вічний.

    ***
    Угаданий у кожнім добрім слові.
    Належне віддаю його перу
    як гу́цулу по духу і по мові
    і на ПееМі першому гуру.

    ***
    Недооцінена прем’єрами
    утаємничених майстрів,
    мене не чує за озерами
    багатослів'я інших днів.

    ***
    Вірші як майстер клепає,
    а не якесь там ледащо.
    І пунктуація – на́що?
    Адже помилок – немає.

    ***
    Він ще не Бах, але, – ох,
    як же він музику пише!
    Нас уже чули обох
    і як дует, і не лише.

    ***
    Ім'я у неї тої волинянки,
    яка і на купюрі не ізгой,
    і на ізгоя рушила б у танку,
    а Лю – її улюблений герой.

    ***
    Ой кохає еротична згуба
    аватара в образі абрека.
    Ще би люльку і шаблюку Бульби,
    то на що тоді та тюбетейка?

    ***
    Навідує мої пенати,
    коли – ...нікого і ...ніде.
    А пообідає у Канта,
    то й у нірвану поведе.

    ***
    ПееМ леліє і тримає
    у рукавиці їжака,
    лояльним іноді буває
    на тлі реакції совка.

    ***
    Бандурист і поет у когорті Перуна,
    у Природи – Боян і її чародій,
    обожатель русалій, трипільської руни,
    найщиріший колега у вірі своїй.

    ***
    Коли дошкуляють усім
    його епіграми і жарти,
    не буде оцінений автор
    пишатися его своїм.

    ***
    Хай не кожному кварта, і пісня,
    і привіти мої весняні –
    усміхніться хоч першого квітня
    і не буде печалі мені.

                                  01.04.2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.57) | "Майстерень" 6 (5.73)
    Коментарі: (26)


  15. Олександр Сушко - [ 2017.04.01 13:06 ]
    Прости
    Я - колос, що не дав зерна,
    Пуста, без урожаю, грядка.
    У цім лише моя вина,
    Що Бог не дав мені нащадків.

    Для мене він колись воскрес
    І на хресті страждав у муках.
    Я ж даром знехтував небес
    І відштовхнув Господню руку.

    Дзвенять дитячі голоси,
    На клапті рвуть моє сумління.
    Намарно вірю, що даси
    Мені своє благословіння.

    Коли до краю добіжить
    Цього життя крива стежина -
    Чи встигну гріх свій замолить
    Аби пробачив свого сина?

    Упився доста самоти,
    Віршам сповідуючи болі.
    О, Господи! Мене прости!
    Позбав мій рід сумної долі.

    30.03.2017 р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.35) | "Майстерень" 5.5 (5.25)
    Коментарі: (7)


  16. Віктор Кучерук - [ 2017.03.31 08:14 ]
    * * *
    К. Р...
    Чи з тобою зустрінуся знову,
    Чи згоріли стосунки дотла?
    Не вдалася такою розмова,
    Щоб тебе зупинити змогла.
    Заглядати безглуздо в майбутнє,
    Якщо ти так далеко в цю мить, –
    Коли в морок укутано сутнє,
    А минуле – журбою бринить.
    Зустрічалися, певно, даремно,
    Очевидності наперекір, –
    Бо ні вогника жданого в темній
    Круговерті життя до цих пір.
    Розлучаючись мовчки, як тіні,
    Не лишаючи жодних слідів, –
    Розчинилися двоє у піні
    Необачно промовлених слів...
    30.03.17


    Рейтинги: Народний 6 (5.51) | "Майстерень" 6 (5.7)
    Коментарі: (14)


  17. Лариса Пугачук - [ 2017.03.30 21:06 ]
    Приємна несподіванка
    Щось нудота підступає хвилею,
    ніздрі часто запахом дратуються,
    вивертає, падаю знесилено,
    але треба вибратись на вулицю.

    Йду в лікарню, роздягаюсь догола
    iз надiєю страхи ослабити.
    «Ты от страха, мать, совсем с ума сошла?! –
    К гинекологу да не пошла бы ты…»

    01.04.2017



    Рейтинги: Народний 6 (5.49) | "Майстерень" 6 (5.55) | Самооцінка 4
    Коментарі: (32)


  18. Люба Світанок - [ 2017.03.30 19:59 ]
    Калина
    Калина: пишні рюші, вельон... - це її
    весни п'янкої довгождана мить.
    А завтра... скине шати нареченої,
    вдягнеться у черлений оксамит.

    Аби не в чорний... В зойку дня тривожного
    наниже на проміння сум увесь.
    І наче купина, для подорожнього
    палатиме відкритістю сердець.

    2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (5)


  19. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.03.29 09:15 ]
    Хитаю терези...

    Глуздометра немає, впереміж мудрі й бевзі.
    Вершаться зліва справи... Хитаю терези.
    Дожити б молодою у звихренні-бентезі.
    Таланти употужнились на йоту чи в рази.

    Вчорашні галаретки міняються на галас,
    Вічноковтьобна траса - на житні манівці.
    Місцевий Труффальдіно мережить мадригали,
    Мідяк на пиво-рибку жбурнуть оті, оці.

    Ростуть маленькі люди під матюки й сирени,
    Чужого научаються, покотять віз проблем.
    Ще ласо цмулить моню губитель Карфагена,
    Злий Карабас трамбує ляльок у глинозем.

    Роззявлено пащеки, ридають крокодили.
    Підйом усенародний довкола паляниць.
    Хоч ґулі набивали, та хащі прорідили,
    Нагородили головно ікластих танцівниць.

    Прогностики-чужинці виходять на арени.
    Платити їм щедротно, молитися у піст.
    А рідні куми ділять посади, ойкумени...
    В рожевих окулярах тупцює оптиміст.

    Алярми налякали всезнаючу сороку,
    Наперстки полетіли у річку, на батут.
    Застигли - метикують - халеписько й морока:
    Куди б метнути клунки, який зайняти кут...

    На нитці Аріадни ні вузлика, ні цятки.
    Текла вона, струміла, згубилася між гір.
    Тріщать чуби в холопів, побилися горнятка.
    У кашу смаковиту халявну - вір... не вір...


    2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.66) | "Майстерень" 6 (5.8)
    Коментарі: (8)


  20. Серго Сокольник - [ 2017.03.29 02:24 ]
    Розсварились. Суб"єктивне
    В безталанності є талан...
    Щось було... А можливо ні...
    Ми писали кохання план
    Акварелькою на стіні,

    Медом мазані... Та бджола
    Наздогнала. Укус... Абсцес...
    Може ти це сама взяла
    І ганчіркою стерла все?

    Що сказати тобі про нас?
    Ми любові бучний контракт,
    Мегазоряний мезальянс,
    Розірвали, мов мирний пакт.

    Ворушити тепер старе-
    Тема перших газетних шпальт-
    Танцюристкою кабаре
    Виконання балетних па.

    Наші вибачення пусті
    Запізніли, ти це затям.
    Що пробачення у житті,
    У якому нема життя?

    Дивовижний сердець анклав
    Рятувати не маю сил.
    Я пробачення не чекав.
    Я пробачення не просив.


    © Copyright: Серго Сокольник, 2017
    Свидетельство о публикации №117032900900


    Рейтинги: Народний 6 (5.39) | "Майстерень" 6 (5.55)
    Коментарі: (6)


  21. Вітер Ночі - [ 2017.03.28 11:52 ]
    Фарби....
    Фарби, музика і слова.
    День напрігся і навпіл тріснув.
    Як обтяжена голова,
    Як у серці моєму тісно.

    Фреска злущилась – помира,
    Звук злетів і навіки канув.
    Врешті-решт фоліант згора.
    Час всміхнувся і скоса глянув:

    – Я – одвічне і назавжди.
    Маєш сумнів чи так повіриш?
    Ти ж шукаєш свої сліди
    І безодню собою міриш.

    Все безмежне – воно в тобі,–
    Час і простір, душа і мрії.
    Що хвилює тебе в журбі?
    Що бентежить твої надії?

    – Не питай, защемить бува
    Так, що зовсім немає спасу.
    Фарби, музика і слова, –
    Неміч слова і плинність часу.


    Рейтинги: Народний 6 (5.86) | "Майстерень" 6 (5.91)
    Коментарі: (19)


  22. Адель Станіславська - [ 2017.03.27 23:29 ]
    Мусиш йти
    Цього не вчать у жодній школі...
    Могти - талан. Цьому не вчать...
    Бо у юдолі мимоволі
    чоло таврує нам печать
    судьби
    незрима, невідома,
    що відо світла й темноти...
    Терпиш іти...
    Долає втома.
    А мусиш йти.

    2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.49) | "Майстерень" 6 (5.61)
    Коментарі: (7)


  23. Ніна Виноградська - [ 2017.03.27 22:06 ]
    Земля


    Ми з прадавніх часів поклонялись вогню і водиці,
    Що текла-струменіла з холодних прозорих джерел.
    Люд щоденно схилявся до неї, землі-годівниці,
    Що з глибинних пластів життєдайную силу бере.

    І родила вона, вся полита сльозами і потом,
    Спочивала під снігом півроку остуджених днин.
    А весною завжди починала щоденну роботу
    Від зорі до зорі для моїх українських родин.

    І шуміло колосся пшеничне від краю до краю,
    Спілі яблука падали в осінь в пожовклу траву.
    Йшли у вічність роди, та збирали сини урожаї,
    Зберігали державу, тримали в руках булаву.
    27.03.17


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.59)
    Коментарі: (4)


  24. Володимир Бойко - [ 2017.03.26 18:59 ]
    * * *
    Якби ти знала, як мені болить
    Те, що давно боліти не повинно,
    В твоїй душі печаль не защемить,
    Бо ти ні в чому нібито й не винна.

    Я сам собі ілюзію створив,
    Я сам себе загнав до лабіринту.
    Я сам себе збагнути не зумів,
    І що вже з того, як ти там і з ким ти.

    Уже не віднайти твоїх слідів,
    Не відшукати втрачених ілюзій.
    Хоч я тобою ще не відболів –
    Та ми вже радше вороги ніж друзі.

    Ми вороги? Які ж ми вороги!
    Ми як дві зірки із одного неба.
    І поєднатись нам не до снаги,
    І розійтись несила.
    І не треба.





    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (6)


  25. Василь Кузан - [ 2017.03.26 00:42 ]
    Твою осяяну красу
    ***
    Твою осяяну красу
    Малюю ніжною пастеллю,
    Стелю ажурно небо Лелю,
    Лелію ласкою. Несу

    До тіла вранішню росу –
    Кладу мазок м’якого пензля,
    Шліфую вигини, мов тесля,
    І руки терпнуть завчасу.

    Творю тебе – себе творю.
    Загоюю сердечні рани,
    Веду повільно до нірвани,
    Раюю в райському гаю.

    Здаю бажання у полон.
    Вологе лагідне пелюстя
    Тулю до подиху, до уст я
    І відлітаю в унісон

    Словам, не сказаним тобі,
    Чи несказанному настою
    Мелодій, сплетених тобою
    У сну безмежжя голубі.

    Душа згортається в клубок,
    Немов дитятко, що в утробі.
    Ховається в твоїй подобі
    І в’є собі в тобі гніздо.

    24-25.03.17


    Рейтинги: Народний 6 (5.53) | "Майстерень" 6 (5.66)
    Коментарі: (6)


  26. Любов Бенедишин - [ 2017.03.20 08:45 ]
    ***
    Не сперечаються в штукарстві*,
    Змагаються одначе:
    Моя поезія бунтарська
    І надто тиха вдача.

    03.02.2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.66) | "Майстерень" 6 (5.74)
    Коментарі: (12)


  27. Леся Сидорович - [ 2017.03.19 16:27 ]
    Не розумію, як так може бути
    Не розумію, як так може бути –
    Не раз, не два, а кожен-кожен раз:
    Коли відкрию книжку – мов отрути
    Солодкої я напиваюсь враз.

    Мене беруть в полон стрункі рядочки,
    І знов не відпускають рими. Все ж
    Галопом я – аж до кипіння точки --
    Лечу, не бачачи ні перепон, ні меж.

    А по спині – крижинки задоволення.
    Закрила очі – і усе моє:
    Правічні ріки і дерева зболені—
    Усе це поряд, біля мене є.

    У час наш прагматичний, рафінований,
    Коли так легко все «купи-продай»,
    Коли торгуємо і душами, і мовами,
    Коли махнем рукою: «Та нехай…» --

    У неї тут немає компромісів.
    Де чорне – прірва. Де струмок – буття.
    Об неї поламалось стільки списів,
    Що би забрали не одне життя.

    Тут все пахтить, тріпоче і вмирає
    По-справжньому. Якщо вже – то навік.
    Якщо Вона його вже покохає,
    Вважай, щасливим буде чоловік.

    Чи то колумби, чи неандертальці,
    Рогніди, ївги, нансени, папуші…
    Яка сторінка не впаде під пальці –
    Там всюди – люди. Всюди -- їхні душі..

    Усі оці катрени й інкрустації,
    Замішані із болю і тривог,
    Ще не одного уведуть в прострацію,
    Щоби збагнути: вічний тільки Бог.

    Така в них мудрість, глибина і вправність,
    Таке у них все давнє, аж нове,
    Що, певно, й через сотні років правнук,
    Торкнувшись віршів, серцем оживе.

    Ви нас навчили. Ми вже не потонем,
    Ми в світі птиці – але не вужі.
    … «Поезія – це завжди неповторність,
    Якийсь безсмертний дотик до душі».

    12.10.2010 р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.39)
    Коментарі: (4)


  28. Мирослав Артимович - [ 2017.03.19 14:04 ]
    Я світлію душею, коли усміхаєшся Ти… (пісня)*
    Даленіють за обрій літа, прудконогі, мов лані,
    Наче сяйво туманне, дитинства зоря розтає,
    Все частіше на думку спадає вклонитися мамі
    За розхристано-буйне малече шаленство моє.

    Приспів:

    Мамо!
    Ти пробач мені, рідна, за довгі недоспані ночі
    І за кожне уперте «не хочу», «не буду» – прости.
    Я тулюся до Тебе і чую ласкаве: «Синочку…»
    І світлію душею, коли усміхаєшся Ти.

    Вишиваєш Ти долю мою золотими стібками
    І гаптуєш любов’ю дороги у мирне життя.
    Та упала орда… і стількох не діждалися мами –
    Бо синочки навічно вросли у скрижалі звитяг.

    Приспів.

    Зігрівають мене Твої очі замріяно-ніжні,
    Вберігає молитва, як віють вітри навісні.
    Я люблю Тебе, мамо, й служитиму рідній Вітчизні –
    Лиш би Ти якнайдовше, матусю, світила мені.

    Приспів.

    2016





    Рейтинги: Народний 6 (5.63) | "Майстерень" 6 (5.66)
    Коментарі: (6)


  29. Ірина Саковець - [ 2017.03.18 19:15 ]
    ***
    Дивися: надве́чір вибрунькує березень враз
    на за́ході сонцем палким, наче сік звіробою.
    Мов снігу весною, боюся забути про нас –
    і потайці йду за тобою.

    І чую: шепоче крізь тишу воскресла трава,
    солодке життя прибуває березовим соком.
    Росте світ природи і всесвіт моїх почувань,
    безмежно яріючи, поки

    міняю на віру всю сутінь, бо чорна, чужа.
    Пропахле весною, пухнасте, у котиках, місто,
    обплетене тісно мереживом снів і бажань,
    вертає чуття і барвистість.

    І небо стає мені ближчим, і сотні зірок
    втрачають свою не подолану досі холодність.
    Про тебе на них ворожу, мов на картах Таро,
    самотньо в нічнім пантеоні.

    Над місяцем – тиша, в сузір’ях – сріблистий туман.
    Зітру арабесками слів цю безмовність розмиту.
    Веди мене далі, на світло, веди навмання
    крізь березень в ягідне літо!

    2017


    Рейтинги: Народний 5.33 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (12)


  30. Сергій Гупало - [ 2017.03.18 09:16 ]
    Степан Радіон*
    Це скільки часу легітно стекло,
    Який тамує учорашню силу!
    У вічності прояснене чоло:
    Ні, Радіонa не забуло Сильне.

    Степанко вчасно йшов у світ. Село
    Не бачилo таку юнацьку мужність.
    Війні тоді завиграшки було:
    Стелила шлях, дала надію, друзів.

    Повернення щемкі настали дні.
    Не та Олика… Радзивіллів замок…
    Оунівці і днини вогняні,
    Примружені повстанcькими вітрами.

    Не довго по Волині втіха йшла.
    Фашист ошкірився натужно, владно,
    Жадав покори, щоб іржа-імла
    Тлумила правдоньки святі свічада.

    Тризуб, орел і зорі з-над Москви,
    Надія й мука на олицькім тракті
    Спиняли серед зимньої мокви,
    Але Степан ішов, за вищим знаком.

    Це допомога Божої руки.
    Вона відкрила превелике серце
    У краї, у повстанськім, де вовки
    Пили-хлебтали кров козацьку з перцем.

    Покинута домівка. Назавжди.
    Степанове призначення -- пустелі.
    У душу закрадались холоди:
    Нова земля, тропічні паралелі…

    В Австралії прамову боронить –
    Не в Луцьку , Львові, там, де моветони
    Значущості своєї розіпнули нить
    І боряться, як і жили, -- умовно.

    В Австралії кокó і кенгуру –
    Не рідні мальви, сонце-покотьоло…
    Постив Степан, щоб не писать «муру».
    Не Брут Хома – але окреслив коло.

    І не чужинський біснувався Вій,
    Псував авто і сіяв анонімки --
    Зродився українофобозмій
    Уже не від москальки, не від німки…

    І пан Степан розчулився в листах,
    Мені писав: паскудне товариство…
    А сам – думками, зором, ніби птах,
    Ширяв іскристо, легко, чисто.

    Я мав би старості додати сил,
    Про Сильне щось утішне написати...
    Але у нас були дурні часи,
    Коли в еліті – бевзі пелехаті.

    Хто не продався – України цвіт…
    Але за неї – не ішли на страту.
    І без війни синам летіти в світ?
    З якого боку проклинання, зрада?

    Тепер так само. В домі – околіт.
    На чужині – і дурнів небагато,
    І крила там розправлені в політ.
    Німує Україна. Сум. Утрата.
    Столітня недобачена загата.


    Рейтинги: Народний 6 (5.57) | "Майстерень" 6 (5.83)
    Коментарі: (4)


  31. Микола Істин - [ 2017.03.17 13:11 ]
    Давайте літературі дихати
    Повітря сперте в гробниці літератури,
    тут замурованим бути живому поету,
    чиї орієнтири -
    не на чотири,
    а на безліч сторін світу.
    А він і не стверджував що гравець
    на тимчасовості шахівниці.
    Бо не наростила його творчість біцепсів накладних
    з книжкових накладів.
    І не оперся на точку зору
    критиків короткозорих.
    Але він зачекає,
    бо має
    за звичність
    вічність.
    І через якусь тисячу років
    від його кривдників не залишиться сліду кроків,
    розсунуться стіни,
    і з подихом змін,
    через мільйон світлових,
    можна щось й сотворити,
    роздмухати в душі із ідей світи,
    подати плани на неба підпис,
    звернутися до вищого правосуддя,
    долучитися дописами
    до галактик нових надбуття.
    Щоби не зотліти
    в старих книгах,
    та не стати пилюкою в майбутнього ногах,
    не замуровуйте, а давайте літературі дихати.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (3)


  32. Вітер Ночі - [ 2017.03.17 11:43 ]
    І Ти...
    І ти помреш. Сьогодні, може завтра, –
    Для цього не потрібно талану.
    Життя – воно чогось, можливо, й варте,
    Щоб народитися й чекати на труну.

    Але для чого ці шалені муки,
    Пекельні муки суміші єства
    І на хресті розп’яті мертві руки,
    І воскресіння Вічного Христа?

    Чому в твоїх очах надмірний спокій?
    Ти знаєш? Ти була, напевно, з ним.
    І все, що діється ,– лиш вигадки пророків
    Для нас, далеких, відданих сліпим.

    І кожен сполох на твоїм обличчі,
    І мертва посмішка бездомної душі, –
    То тільки Всесвіту неходжене узбіччя,
    Як ще тобою не написані вірші.


    Рейтинги: Народний 6 (5.86) | "Майстерень" 6 (5.91)
    Коментарі: (10)


  33. Володимир Маслов - [ 2017.03.16 19:35 ]
    Коли ж вам буде досить?
    В окопах третю місимо весну,
    "Мінськ"вичерпав усі можливі спроби.
    Моя земля, одягнена в жалобу,
    кладе героям квіти на труну.

    Курсують ешелони по кістках –
    мільйони тонн кривавого вугілля.
    Зриває добрий куш на божевіллі
    захланна оліґархова рука.

    Гучні суди, застави грошові,
    а винних не покарано і досі...
    Коли вже буде вам нарешті досить
    заробленого на людській крові?


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.42)
    Коментарі: (10)


  34. Мирослав Артимович - [ 2017.03.16 11:14 ]
    Синонімічне
    Розбишака – ой, ганьба,
    зовсім сорому нема:
    у безчестя, у безслав’я
    і неславу поринає.
    Соромóта, осорóма,
    опорóка - як оскома,
    страм і стид, хула, наруга –
    отака його недуга!
    А без бéшкету, скандалу
    добрі справи – на поталу,
    страмовѝсько, страмотá
    випирають без кнута,
    а стидóвисько, осýда –
    як бальзам йому на груди.
    Без стидóвища, публìки –
    без’язикий і безликий.

    І позóрищем бридким
    мова його ллється,
    з неї нéчесть пре, як дим
    з комина нечéстя.

    Осудóвисько, бо в нім,
    знать, живе лукавий,
    оминайте його дім -
    дім лихої слави!

    22.02.2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.63) | "Майстерень" 6 (5.66)
    Коментарі: (9)


  35. Володимир Бойко - [ 2017.03.15 21:04 ]
    * * *
    Які були часи, які були поети,
    Які були думки, які були слова.
    Невже оті часи вже канули у Лету,
    Невже оті слова зів’яли, мов трава.

    Чого ж ви мовчите? Чи вже у душах злидні,
    Чи в патоці густій засохло вже перо,
    Чи в Україні рай, і ворога не видно,
    Чи засмоктало вже неправедне добро?

    2012



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (14)


  36. Любов Бенедишин - [ 2017.03.15 15:44 ]
    ***
    Ой, не плачте по мені
    Так неса(у)мовито!
    Я не вбита на війні –
    Я війною вбита…

    13.01.2015


    Рейтинги: Народний 6 (5.66) | "Майстерень" 6 (5.74)
    Коментарі: (14)


  37. Олександр Олехо - [ 2017.03.15 10:36 ]
    А скільки коштує олжа?...
    А скільки коштує олжа?
    На терезах у клептомана
    лежить оголена душа,
    сухий остаток дерибана.

    Доросла казочка, як є –
    де «більший меншого кусає»,
    а той останнє віддає
    і кров за пана проливає.

    Усе під крики: Ми – народ!
    Шануймося, бо тОго варті!
    Пряма дорога до свобод,
    лиш ноги ковзають по карті.

    Забули знову про багно,
    про височини і яруги,
    де люди падають на дно
    і дно замулює потуги.

    У лабіринті до мети
    остання рації не має.
    Ходи собі туди-сюди
    попід утіх над мертвим плаєм.

    А чи душа не вміє вже
    життя любити без омани,
    чи дідько долю стереже –
    де ті козачі отамани?

    І вільний дух, і мрії лет
    над золотавими полями?
    Лиш крап злодійських еполет,
    а ще вибоїни і ями…

    То скільки коштує олжа
    без вихваляння і овацій?
    Кишеню гріють два гроша,
    остача правди і дотацій.

    14.03.2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.5) | "Майстерень" 6 (5.59)
    Коментарі: (13)


  38. Вітер Ночі - [ 2017.03.15 10:06 ]
    Згорне вечір...

    Згорне вечір замріяні крила,
    І з тобою залишиться ніч.
    Неспокійна, пуста і примхлива–
    Чорний морок по білому пліч.

    Причаїться, приспить і розбудить.
    Заспокоїть і знов за своє.
    Поцілує в запечені губи,
    Воскресить, приголубить і вб’є.

    А за що, не питай – не розкаже,
    Та й навіщо – одне небуття.
    Міцно-міцно до ліжка прив’яже,
    Розгорнувши, мов карти, життя.

    І в чаклунській земній круговерті,
    Без надії, в химерному сні
    Ти шукаєш рятунку у смерті,
    Простягаючи руку мені.


    Рейтинги: Народний 6 (5.86) | "Майстерень" 6 (5.91)
    Коментарі: (15)


  39. Вітер Ночі - [ 2017.03.15 08:00 ]
    Без імені...
    Без імені? Та ймення є у всіх.
    Заведено так, прийнято і звично.
    А я б тебе назвала Пізній Сніг,
    Або Туман ранковий потойбічний.

    Іменувала б ще – Чумацький Шлях,
    Яким щодня солодку сіль носити
    І гинути в безмежних відчуттях,
    І ні про що ніколи не жаліти.

    А ще, а ще ти - мій дитячий сум
    І зречення оманного натхнення,
    Що на вівтар утіхи принесу
    В хвилини каяття і одкровення.

    А щодо безіменного єства
    Й моєї непрочитаної суті, –
    Хіба збагнеш, чому мовчать слова,
    І сни мої, до ночі не прикуті.



    Рейтинги: Народний 6 (5.86) | "Майстерень" 6 (5.91)
    Коментарі: (9)


  40. Олександр Сушко - [ 2017.03.14 14:31 ]
    Ми усі помремо
    Ми усі помремо. Хтось в бою на Донбасі,
    Ну, а хто за столом, конструюючи вірш.
    Косорука прийде, як завжди, не на часі
    По руків'я вжене невблаганності ніж.

    Ми усі помремо. Уві сні, чи у муках,
    Віддаючи своє немовляті життя.
    Не чекай, що з небес, під божественні звуки,
    Ти устигнеш зректи щирих слів каяття.

    Ми усі помремо. Хтось в молитві до Бога
    У братів бойових на тремтячих руках,
    І пекуча сльоза у кінці епілога
    Діамантом сяйне на солдатських щоках.

    Ми усі помремо. Хтось в достатку й любові,
    У пишнотах бучних - марнославства сестер.
    А когось проведуть вояки та удови,
    Це якщо у катів невідомим не вмер.

    Ми усі помремо. В забутті, на чужині,
    Чи на праці тяжкій у ворожім краю.
    Я ж бо, душу свою заповів Україні,
    Перш ніж впасти на ній у нерівнім бою.

    Ми усі помремо. Смерть зрівняє рахунки,
    Вибирати не нам як зі світу піти.
    Але вірність і честь - дорогі обладунки -
    Мусим ми за життя в чистоті берегти.

    січень 2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.35) | "Майстерень" 5.5 (5.25)
    Коментарі: (5)


  41. Василь Кузан - [ 2017.03.14 07:41 ]
    Проходження навпомацки крізь ніч.
    ***
    Проходження навпомацки крізь ніч.
    Шукання сну – блукання в порожнечі.
    Виловлювання видив – слів лелечих
    У згортках, що із вирію – мені…

    Не в тому суть, що у очах пісок.
    Зів’яле листя рук хапає простір.
    Не все у цьому мареві так просто,
    У вариві ілюзій та думок.

    Липка структура сірих консистенцій,
    Гнучка система гри і засинань.
    Методика недихання, як дань
    Чи жертва тим богам, що десь на денці

    Душі. Чи суті?.. Сутності речей,
    Що засинають у обіймах Фройда…
    Спокуса сну – ця недоступна хвойда
    Лиш обіцяє. Бреше лиш. Ачей

    Очей її не бачити мені.
    Не мацати її солодкі груди.
    Ранковий промінь маячню остудить
    І загравання неба в напівсні.

    14.03.17


    Рейтинги: Народний 5.63 (5.53) | "Майстерень" 6 (5.66)
    Коментарі: (17)


  42. Тетяна Левицька - [ 2017.03.13 11:06 ]
    Черниця
    Не таким Ти створив, Боже, світ,
    Що сусідує поряд із нами.
    Смоківниця пуста - їй услід,
    А вона - соловейком у храмі.

    Літургія, пшенична кутя,
    Біле поле марун - її кредо.
    Хтось сповна брав з амбару життя,
    А вона - покладалась на Небо.

    Хтось розштовхував ліктями всіх,
    Шкуру змія здираючи з себе.
    А вона - йшла рікою у брід
    По розбурханій хвилі до Неба.

    Де ті блазні, що пили з ковша
    Медовуху туманного щастя.
    Лиш її світанкова душа
    В Божім небі ніколи не згасне!

    2017 р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" 5.5 (5.51)
    Коментарі: (20)


  43. Дмитро Дроздовський - [ 2017.03.12 16:05 ]
    * * *
    зелений мармур стомлених очей,
    які колись хотіли жити повно
    сьогодні, помарнілі, невимовно
    сміються тишею, де завше все о’кей

    ні пристрасті, ні крику, ні образ,
    усе було і все вросло у іній
    і тільки галас метушливих мас
    вкрадається поміж енерголіній

    енергоблок — ні полум’я, ні снів
    усе було — лишилась порожнеча
    і затягнулась зглибна кровотеча
    ні кавалькад, ні ескапад зі слів

    усе було і все минало вмить
    нічого більше — стомлені прозріння
    крізь верескливі гамірні боріння…
    усе утома, втома не болить

    зелений мармур стомлених очей,
    які колись хотіли жити повно
    сьогодні, помарнілі, невимовно
    сміються тишею, де все о’кей


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.36) | "Майстерень" 5.5 (5.29)
    Коментарі: (1)


  44. Богдан Манюк - [ 2017.03.10 23:03 ]
    З циклу "Карпатські бранзолєти"
    Доба в Карпатах

    Назубрені серпи ялини
    зіжали темінь, сонце жнуть –
    його, закинувши на спини,
    нестимуть гори за стіну,
    де молотьба, як молодиця,
    і обійме, і підштовхне,
    аби вторинне – у копиці,
    а в міхи щастя – головне.
    І хай тоді не крутить мізки
    негода в темному плащі,
    бо на гуцульському боїську*
    ніколи світ не ледащів,
    а золоті зернини взявши,
    ген у світанок розсівав,
    де сонце виросте, як завше,
    всі перевершивши дива.

    2017р.

    *Слово має кілька значень. В цьому тексті вжито у значенні – місце для обмолоту.


    Рейтинги: Народний 6 (5.64) | "Майстерень" 6 (5.78)
    Коментарі: (29)


  45. Маргарита Ротко - [ 2017.03.09 15:40 ]
    гра в миттєвості
    ти – слово а я – означник
    що вміст намахує:
    з дощу – та й під ринву
    і авгіїв винаймай…
    ти – гойне створіння
    із дантових кіл під маками
    дієве – асклепія згейниш до лореляй…

    повільне й важке –
    аж мильні кити хитаються
    захмарюють видихи
    цівками мінних фраз
    і хвоя пахтить
    і лета несе літавицю
    і мариться-мавиться –
    хоч би ба в мавпу влазь

    і тихо означуй –
    кокоси
    бубняві шепоти
    незнаних шаманів
    кумедну ошатність шкір
    аж доки поріз
    не почне як сльоза рожевіти
    ковтаючи прірву ер
    мов корисний жир

    але то – дарма
    розарії – на гербарії
    ти гоїш
    звірят – не тритонів
    струмки – на мул
    нас парило
    нас розпарило
    злихоманило
    зангінило
    так що клей ряст
    і суши улун


    на лезах ріки
    що впада у дрімучі безвісти
    пасеться бізон-робінзон
    і жує бузок
    розстріляних темних таїн
    про гравця в миттєвості:
    кому – ту що мертва вода
    а кому – пісок?


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (3)


  46. Ірина Саковець - [ 2017.03.08 21:06 ]
    ***
    Дощем весна бринить у місті, втішно
    бере зимову тишу
    у полон,
    і вже не знати, чи святе, чи грішне
    це перше перед березнем
    тепло.

    Готуйся до її апофеозу:
    повітрю свіжо –
    холод боязкий,
    і навіть сивий сніг уже не в змозі
    замаскувати пролісків
    рядки.

    А далі – в я́сну синь висо́ко жайвір:
    для духів предковічних
    давній знак
    зеленим шовком вишивати трави.
    Дощем на місто падає
    весна,

    на монотонність присмерків, у спрагле
    на світло серце, пристрасна,
    проста,
    мов невичерпний водограй наснаги,
    як осягання справжності
    буття.

    2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (2)


  47. Адель Станіславська - [ 2017.03.08 18:58 ]
    Правда
    Правда ця не для всіх, а лише для мене.
    Слово оце для всіх, але не для правди.
    Їм не потрібне лезо її студене.
    Їй не потрібні жалі ні чиясь порада.

    Гостра наточеність, дотики і порізи.
    Крівці краплини, присмаки нудкуваті.
    Тиша, що кришить думку дрімливо-сизу.
    Втеча від себе в ніч у безсонній хаті.

    Правда оця є про те, що немає правди.
    Є тільки час доби і лише події.
    Є лише болю хвилі й нема їм ради.
    Є тільки те, що напливами серце гріє.

    2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.49) | "Майстерень" 6 (5.61)
    Коментарі: (3)


  48. Світлана Ковальчук - [ 2017.03.07 23:01 ]
    ***

    Ця мідь важка, огранено-черлена.
    Їй крил нема, ні шепоту, ні снів.
    Ішли сніги. Сценічно. В чорні вени
    перетекли, стекли.
    Нема снігів.

    Лиш вени, що застромлені у хмари.
    І хмари, що нанизані на віть.
    То не ліси. То душі, тіні, мари.
    Вони реінкарнують.
    Зримо.
    В мідь.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (2)


  49. Любов Бенедишин - [ 2017.03.07 12:31 ]
    Жінка-українка
    Радість – людям, сум – наспід…
    Скрути повна скриня…
    Збудить час, догляне світ
    Жінка-господиня.

    Негаразди і громи…
    Знов лиха година…
    Прикриває рід крильми
    Жінка-берегиня.

    Сіль і скиба. Хрест і кріс…
    Хистко Україні…
    Жде синів, тримає вісь
    Жінка-героїня.

    Череда всесвітніх чвар…
    Спокою часинка…
    Богу вишиє кептар
    Жінка-українка.

    06.03.2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.66) | "Майстерень" 6 (5.74)
    Коментарі: (26)


  50. Серго Сокольник - [ 2017.03.07 02:24 ]
    Отака от квінтесенція
    ***трохи дивне)))***

    Як світить місяць вдалині,
    СИГНАЛОСИНГЛЯЧИ мені!..
    Оце писатиму про віти,
    Які коханням враз освітить,
    І про якесь метафоряче...
    Наче...
    ТЬФУ БЛІН!..
    Та встань!
    Та встань уже з отих колін,
    Бо буревієм дах зірвало,
    Бо час ще є. Та часу мало...
    .....................................
    Лайно в поетоіпостасі,
    Ти знаєш, як скавчать на пласі?
    Що? Не здогадуєшся? Жуть...
    Тобі я дещо розкажу...
    .......................................
    Він був поет. Все наче просто.
    Коли вели його на розстріл,
    Він вже не нив... (раніше нив...)
    Вдихав чарівний смак весни

    І все бажав (стрілять- не вішать)
    Аби усе здійснили швидше,
    Бо насолодою для ката
    Дивитись, як комусь чекати

    Приходу Мороку... І Діва
    (комусь ще є до нього діло?)
    Десь заголосить, Сонцесяйна...
    Принаймні, виглядав охайно.

    А як його Душі Нетлінній
    На розстріл встати на коліна?..
    І тут... Помилування... -Кате!..
    Тебе волів би розірвати!..

    Чи не тебе... Ти ж виконавець...
    Ми десь брати з тобою навіть,
    Бо виплеснем у світ із шалом
    Усю ненависть до "рішали",

    Що нас обох лишив "настрОю"
    (поет і кат не ходять строєм)
    А дівці що ж? Не голосити?
    Іти вареники ліпити?

    Це замість, щоб ото з піаром
    Упитись трауру нектаром?
    І скиглить потім повсякчас
    "Як я... Як я любила вас!!!..."

    Отак... Поламані прожекти...
    ...........................................
    Та ти, ПОЕЗІЄЕЖЕКТОР,
    Не розумієш, що кажу я...
    Іди... Бо ПОМ"ЯНУ "У СУЄ..."




    © Copyright: Серго Сокольник, 2017
    Свидетельство о публикации №117030700977


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.39) | "Майстерень" 5.5 (5.55)
    Коментарі: (13)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   106