ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2018.01.22 13:22
Агов, товариство шановне!
Бон джорно! Парнусем лехайм!
Сьогодні я дуже моторний,
В фейсучний летітиму рай.

Погризти іду графомана,
Відро поначісую бліх.
Вдоволені теща й кохана,

Олена Балера
2018.01.22 11:16
Я знаходжу отруйні думки на життєвій дорозі
І нікуди не можу подіти, з собою несу.
А хотілося подумки жити в осяйнім чертозі
І не сльози з очей витирати, а Божу росу.

У бездушному світі, здається, і серце – заноза.
Таємниця найбільша – це те, що за

Ночі В Вітер
2018.01.22 11:09
химера слів
залізне полотно
в сніги пішли
у тьмяне потойбіччя
життя стекло
отруєним вином
і ти ковтаєш
невмирущий відчай

Мирослав Артимович
2018.01.22 10:34
Буяє душа і злітає у вись,
Енергія крил дивовижно нестримна,
З любові до пісні почався колись
Хорально-ліричний політ журавлиний.
Мажорно улиті в мереживо літ
Акорди сердець невгамовних «журавок»
Роз’ятрюють душі, лишаючи слід
На небі пісень у мис

Тамара Ганенко
2018.01.22 08:39
Без тебе без тебе не знаю
Чому так написано білим
Заметано зорями небо
Загублено стежку жадану
Іду навпрошки заметіллю
В снігах порятунку шукаю
У затишку зимно і душно
Шукаю заблудле чи зникле

Ігор Шоха
2018.01.22 05:49
Якщо зоїли раді лайці*,
аби боялися паяци,
і не складуть собі ціни,
то це слони, які і в лавці –
елементарні брехуни.

Вони і білі, і пухнаті,
коли розпушують хвости

Сонце Місяць
2018.01.22 03:09
Ткають геть секунди, що склали нудний день
Кришиш кудись години, чи як повезе
Б’єшся крізь лід на ділянці отій у містечку
Чекаєш на щось, чи когось, хто б наставив тебе

Втомлений від загаряння, дощ удома переждеш
Юності й життя ще повно, час нема п

Тата Рівна
2018.01.22 02:26
Коляд-коляд-колядниця,
Чому знов тобі не спиться?
Чому знов?
Віє виє хуртовина
Вітер б’ється, мов рибина,
Утікає час неспинний
Сторчголов.
Всі банальності та рими

Домінік Арфіст
2018.01.21 22:05
а смерть присяде скрєчку життя…
за руку візьме… поцілує в очі…
перелистає сни мої пророчі
і срця переслухає биття…
мене легкого понесе в санчатах
маленького у витертих штанчатах
у рукавицях з татусевих рук
у біле сяйво де нема розлук…

Ярослав Чорногуз
2018.01.21 21:59
Нарешті - холод справжньої зими,
Застигли хвильки снігу шовком білим.
І знову усміхаємося ми,
Здоров`я додає мороз і сили.

І вогнище неонове навкруг
Розсипалось жаринами-вогнями.
Туман затьмарив димом виднокруг

Ярослав Чорногуз
2018.01.21 21:58
Прийди до мене на пуантах,
А зверху ще - у білих бантах,
Яви красу єства хмільного...
І більше з одягу - нічого!

грудень ?525 р. (Від Трипілля) (2017)

Вікторія Торон
2018.01.21 21:15
Здається, у якийсь момент своєї історії українці почали себе комфортно почувати в напівколоніальному існуванні. Їх це стало влаштовувати. Це правда, що як мешканця колонії тебе не поважають, утискають, з тебе глузують, часом карають за спротив, але зате т

Сергій Гупало
2018.01.21 21:03
Ось і у Києві затишшя.
Сидить безхатько на Майдані.
Щоденник пише, долю пише,
А завтра тут він – увостаннє.

Додому кличе не Вкраїна –
Лише лебідонька-дружина.
Така собі ось Чураївна,

Мирослава Шевченко
2018.01.21 20:17
Немає крил летіти в небеса,
Землі тяжіння янголів тримає…
Десь там вгорі незвідана краса,
Дорога до загубленого раю.

Немає крил летіти до зірок,
Що сховані за хмарами важкими,
Немає сил до них робити крок,

Марта Январская
2018.01.21 19:31
А в глазницу реки западает осколок месяца.
Он идет по воде – и вода оттого тревожится.
Я легка и мягка, из меня словно тесто месится.
И вонзаются в плоть то ли розы, а то ли ножницы.

Говорю ему так: «Можешь гнуть меня, можешь печь меня».
Распивает

Марґо Ґейко
2018.01.21 18:26
Потребуєш мене мов прозору богиню.
Сальвадор не Далі, коли поруч не Гала.
Хто не хоче в майстерню душі берегиню,
Щоб лише надихала, ніц не вимагала?!

Я потрібна тобі в повноті віддзеркалень.
Ти приходиш дивитися, як я сприймаю.
Що ти є без моїх за

Олександр Сушко
2018.01.21 17:46
Нащадки пажерливої орди
На суржику волають стоголосо.
Російську упихають у роти,
Московський піп кадило пхає в носа.

Чавили божу мову, наче лій,
В джерелах чистих мулу по коліна.
Мій рід згасає, втомлений, німий,

Галина Гулієва
2018.01.21 17:13
Носити в собі малого тотемного звіра чи
велику біду – сполохане і руде…
Коли ж: утече, нутро твоє начисто виївши,
аж хвіст вдалині згорить, мов зимовий день.

А ти йому вслід до болю у більмах стоятимеш.
В гортані твоїй колиску птахи зів’ють…
Броди

Володимир Бойко
2018.01.21 16:20
Не віднайди мої сліди.
Вони вже часом напівстерті.
У вакханальній круговерті
Вже недалеко до біди.
Нас шлях завів у нікуди.

Не увійди в мої сліди,
Не потопчи моїх ілюзій,

Ігор Шоха
2018.01.21 14:17
Сіяє як нова монета
вісімнадцятилітній вік.
І гавкає на всю планету
хазяйновитий чоловік.

Багато їжі обіцяє:
червону юшку до води,
березової каші має

Галина Гулієва
2018.01.21 14:09
Відчуваєш: цей біль росте в тобі разом з вірою.
І нічого не вдієш : хоч ріж себе, хоч - вішай.
Та слова, що з душі, як одіж із тіла, зірвано,
дозрівають гіркими ягодами у віршах.

Відчуваєш цей біль так тонко, немов незаймана
відчуває присутність пе

Олександр Жилко
2018.01.21 12:12
З часом світліє та мить, коли
як у воду в старість влетиш.
Впадеш з каменем прив'язаним
до душі, наповненим усім тим
що ти пройшов і що пережив.
Хоча й спробував всякого ремесла,
розписав світ з голови до ніг —
ніг Господа і голови доньки.

Ірина Вовк
2018.01.21 09:57
січня на Йордан у Надвірній в Івано-Франківщині народився цікавий для Львівської громади чоловік - колекціонер старожитностей українського етносу Іван Михайлович Гречко. На другий рік (у 2019) йому виповниться 90!
Моє знайомство з Іваном Гречком та його

Іван Потьомкін
2018.01.21 09:40
Жили собі в дружбі хазяям на втіху
Півень та віслюк. Не відали лиха.
Та якось сорока принесла їм звістку:
«Лев з’явивсь неждано у сусіднім лісі
І товстих шукає, щоб було що їсти».
«Не жить мені, півнику!- віслюк заревів.-
З’їсть мене найпершого прок

Микола Соболь
2018.01.21 07:34
Наворожи мені зима –
Казкові дні, сніги останні,
Уста любимої, кохані
Очі. Зійде – тьма…
І що? Боятися навіси?
Літа уже не для гульвіси,
А входу-виходу нема.
Люблю. І моє серце – Данко

Микола Соболь
2018.01.21 07:33
Свобода пахне кров’ю (не покорою!)
Зросте людина інша в незалежності.
Не вічне проголошене «Авророю», –
У пострілу завжди дві протилежності.
Вандали, бузувіри неотесані –
Недопалки ікон, церков пожарища…
Іудами у сан – Святий піднесені
Не мученики

Домінік Арфіст
2018.01.20 22:28
заварити терпкого чаю…
чорнішого за всі ночі
і розпити себе… розлити
на тарелю місяця вповні…
а тобі було добре Овном
краще ніж мені Козерогом?
ми були відпущені Богом
як земля горіла під нами

Лесь Українець
2018.01.20 18:50
Рожева заграва
Мріє над селом,
Куштуємо страви
В хаті за столом.

На печі грайливий
Котик бавиться,
Коло печі вила,

Олександр Сушко
2018.01.20 17:16
Виноградник скніє без лози,
Вилито в багно солодкі вина.
Бачиш зморшки? Це убитий син.
Сивина - похована дружина.

А синочок мирний. Не солдат.
Просто українець. Без погонів.
У стодолу залетів снаряд -

Марта Январская
2018.01.20 16:11
Зима на юге вроде не зима –
Инверсия про осень мимоходом,
Так мягко стелит, чтобы жестче спать
И даром не растрачивать свободу.

Пути Господни неисповедимы –
Их жёстко стелят, мягче чтоб идти –
Ведут к тому, что зримо и незримо,

Олександр Сушко
2018.01.20 12:25
Давно молитись не ходив у храм.
Бурчали небеса "Грішити досить."
Наснилася бабуся. Та що пра...
Сиділа одесную од Христоса.

Апостоли жували коровай,
Ховали дулі моцні у свитини.
А муж шептав: - Маріє, утікай!

Серго Сокольник
2018.01.20 12:24
новаторська сюжетна еротика. авторські знахідки***

Ах, оголені плечі
У червонім сукнІ !..
Сукню цю ти, доречі,
Показала мені,
Як ото ми кохались...
Не у ній...) Наголо...)))

Василь Світлий
2018.01.20 11:27
На світанні ранок в поступу тілеснім
Босими ногами по росі небесній.
Крадькома, тихенько... зачепивсь за сонях,
Вітерець грайливо випурхнув спросоння.
Горобцем зухвалим фиркнув понад тином
І ґаздою вправним у город полинув.
Зашуміло

Марія Дем'янюк
2018.01.19 23:40
Виткане небо. Білі хмаринки.
З них вилітають тендітні сніжинки.
Мить, і сніжинка у мене в долоні.
Та не годиться їй бути в полоні:
Вільний політ - то сніжинкова доля.
Крапельку срібла дарує за волю.

Вітер повіяв... Летить сніговиця...

Оксана Мазур
2018.01.19 23:28
Чого тобі, хлопче, аж райдужна сіль у зіниці
Захлюпалась рибкою, легко пірнувши у блюз.
Донині лиш вітер торкався моєї спідниці –
Палючий і вірний. А ти… а тебе я боюсь…

Занадто блавату засіяла мама ув очі,
Задовгі співанки гойдали колиску малу:
О

Ігор Шоха
2018.01.19 22:48
Він капітан і порт його – Марсель.
У нього є ознаки забіяки.
Він пале люльку, п’є червоний ель
І має пасію у Нагасакі.

У неї, як проказа на руках,
Її тату, її недолі знаки,
І вечорами джигу в кабаках
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Лариса Маковей
2018.01.21

Галина Гулієва
2018.01.15

Катерина Костюк
2018.01.13

Юля Костюк
2018.01.11

Любов Лисенко
2018.01.08

Дружня рука
2018.01.03

Біла Марія Біла Марія
2018.01.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Вибрані твори


  1. Олександр Сушко - [ 2018.01.21 17:53 ]
    Вивчи!

    Нащадки пажерливої орди
    На суржику волають стоголосо.
    Російську упихають у роти,
    Московський піп кадило пхає в носа.

    Чавили божу мову, наче лій,
    В джерелах чистих мулу по коліна.
    Мій рід згасає, втомлений, німий,
    Змертвілий дух лягає в домовину.

    Принишкнув брат, застрашений пічкур,
    В чужій виставі дослуживсь до міма.
    На звалищі сопілок і бандур
    Лабає балалаєчка любима.

    А, може, досить бруду і ганьби?
    Не попаде хробак у райські пущі.
    Хай мохом покриваються гриби,
    А я іду будити сонні душі.

    У зрадника розверзлися вуста,
    Гидкий матюк летить у небо знову.
    Якщо живий і віруєш в Христа,
    То сядь і вивчи українську мову.

    21.01.2018р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.4)
    Коментарі: (5)


  2. Галина Гулієва - [ 2018.01.21 17:16 ]
    Звір
    Носити в собі малого тотемного звіра чи
    велику біду – сполохане і руде…
    Коли ж: утече, нутро твоє начисто виївши,
    аж хвіст вдалині згорить, мов зимовий день.

    А ти йому вслід до болю у більмах стоятимеш.
    В гортані твоїй колиску птахи зів’ють…
    Бродитимеш між брудними базарними ятками,
    шукаючи смерть дешеву та не свою.

    Ця пустка в тобі не тістом солоним учиниться,
    а морем ламким, записаним на вініл…
    Лягатимеш із терпкими, як вишні, дружинами –
    і випита кров кипітиме у мені.

    І рани твої почнуть у мені мироточити.
    І з горла мого народиться птах живий…
    Я знову прийду до тебе, спартанський мій хлопчику.
    Чи ж пустиш мене укотре у свій живіт?


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.58) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Коментарі: (19)


  3. Володимир Бойко - [ 2018.01.21 16:25 ]
    * * *
    Не віднайди мої сліди.
    Вони вже часом напівстерті.
    У вакханальній круговерті
    Вже недалеко до біди.
    Нас шлях завів у нікуди.

    Не увійди в мої сліди,
    Не потопчи моїх ілюзій,
    Ми стільки літ уже не друзі,
    Між нами лід і холоди
    Заглада. Наче від орди.



    Рейтинги: Народний 6 (5.39) | "Майстерень" 6 (5.51)
    Коментарі: (6)


  4. Галина Гулієва - [ 2018.01.19 21:36 ]
    Листопад
    Листопад стереже святих і стріляє в грішників,
    поки вулиці сплять під злив неземною магією.
    Мій Спасителю, я Твій хліб. Я щодня черствішаю.
    І ніяка рука ніколи не розламає мене.

    І голодні птахи по крихті мене не їстимуть
    із долоні Твоєї, теплої і пораненої.
    Я - дешеве вино, в якому ні краплі істини.
    Я - Твій вбогий врожай, натомлений Виноградарю мій.

    Бо усе, що в мені від Тебе, - болюча цілісність.
    Я - причастя, застрягле в горлі у нерозкаяного.
    Листопад відступає, тихо у мене цілячись.
    І кожнісінький вірш прощає і відпускає мені.

    2014 р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.58) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Коментарі: (4)


  5. Ірина Вовк - [ 2018.01.19 17:42 ]
    "Ота вода… о, та чудна́ вода…"
    Ота вода… о, та чудна́ вода –
    підступна і манлива, наче зрада…
    Моя тобі, предивна Діво, рада:
    коли прийде пречиста Коляда,
    до тої каламутної води
    ой не ходи, пресмутна, не ходи…

    Посеред дзвонів щедрих Водохрещ,
    Посеред магій Світлої вечері
    вогонь завітний блисне на киче́рі,
    і ти усе покинеш – і підеш
    до тої заворотної води –
    ой не ходи по вроду, не ходи…

    Зведе на безвість… Боже, відверни!
    (Отут Козу Лукавий напуває –
    він душу вкрав і тут її ховає).
    До тої душегубної води
    Ой не ходи, прелюба, не ходи.

    О, та вода! Ота чудна вода
    тебе таки зманить, Предивна Діво…
    Паде зерно… Чи плідні будуть жнива,
    коли в Кози дозріє «борода»?
    Тшшш!!! Тихо-тихо… Бачите: сліди!
    Наврочиш лихо, Діво…
    Не ходи!

    (Зі збірки інтимної лірики "Самоцвіти сокровення".- Львів:Логос,1997)


    Рейтинги: Народний 6 (5.54) | "Майстерень" 6 (5.71)
    Коментарі: (4)


  6. Василь Світлий - [ 2018.01.19 12:33 ]
    Величальне
    О, Поезіє Дня!
    О, Поезіє Ночі !
    Журавлине крило,
    Джерело, що хлюпоче.
    Неосяжна блакить,
    Неозорість космічна,
    Що приходить на мить,
    А здається…на вічність.
    Сивино провидінь,
    Життєдайно невинність,
    Не потоптаний сніг
    На безлюдній вершині.
    В Тебе ангельський чин,
    Ти є голос любові,
    Ти - світило світил,
    Що народжує слово.
    Ти горішній полин,
    Теплий дощ урочистий,
    Безпричинність журби
    І осіннього листя.
    Як уквітчаний лан,
    Як засніжена вишня,
    Чи ранковий туман,
    Чи зоря промениста.
    Океан почуттів,
    Таємниць таємнице,
    Солод темних віків
    І небесна зінице.

    ***
    О, Поезіє Дня!
    О, Поезіє Ночі !
    Ти пробач і прости
    Запорошені очі.

    19.01.18


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.37)
    Коментарі: (6)


  7. Галина Гулієва - [ 2018.01.19 11:35 ]
    Милий, я хвора
    Милий, я хвора. Я квітка у тебе в ногах.
    Вже тобі, милий, ні музикою, ні музою…
    Ніч – темношкіра натурниця, хтива й нага, –
    зорі-насіння у небо відкрите лузає:

    має у жмені засвічену тиху печаль.
    Серце настав – до зернини, по вінця, висипле.
    Нащо ти, милий, слова в моїм горлі зачав?
    Зореш мій спокій натхненням, неначе віспою.

    Станеш не ямбом, а якорем в горлі, відтак
    голос зірву ( може й виполю) – та не вимовлю…
    Милий, я п’яна. Я вуличних бардів свята.
    Стигми мої виноточать гіркими винами.

    Милий, я хвора. Ти ж сам собі кулі й ножі.
    Сам собі поле за масками і котурнами.
    Ніч на мольберта нешлюбному ложі лежить –
    курить.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.58) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Прокоментувати:


  8. Галина Гулієва - [ 2018.01.16 14:43 ]
    Прощавай, капітане
    Світло гусне і гасне, як в залі перед виставою.
    І розходяться хвилі – мов шви – на морському череві.
    Капітанові сниться: столові ножі висталюють
    мовчазні деміурги – і тілом його вечеряють.

    І нуртує по чарах багряна, аж чорна, кров його.
    Деміурги від спраги: хто – залпом, а хто – пригублює…
    Та вривається військо зі стягами і корогвами
    (автоматами /псами/мечами/бичами/бубнами)

    у священну і темну, з пташину зіницю трапезну .
    Та ячить стоголосо (співає/хрипить/насвистує):
    «Пропадай, капітане, бо горе тому, хто зрадив нас!
    Спочивай, капітане, у шлунках богів сумних своїх!»

    Ще єлей. Ще троянди. Ще ліжко його м’яке йому.
    Ще раби в узголів’ї скалічену смерть відлякують.
    Заколисують хвилі палату / каюту/келію.
    Тільки гупає серце у грудях, як збите яблуко.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.58) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Коментарі: (5)


  9. Рудокоса Схимниця - [ 2018.01.16 12:26 ]
    Кінець…?

    Він питає про нашу війну: чи уже кінець.
    Чи злітати совою у мряку грудневих вікон...
    А у горлі будяччя від сотень упертих "не",
    Що прокушують губи і гаснуть охрипло криком.

    Де завершення болю в побоїщі тіні химер?
    Дайте пластир для вилиць, порізаних словом байдужим.
    Я здорова тобою, мій боже, мій враже, мій муже,
    Але квіти зів’яли: конвалії, лілії, ружі,
    Порожніє партер.

    Я питаю про нашу війну - пам’ятаєш все:
    Як ловили пір’їни блаватні, ховали в книги?
    Передранішня пінка цілованого гляссе...
    Укривав мене ковдрою, крилами, теплим снігом.

    Ну а як поодинці насіяли двійно печаль?
    Мудрі сови на плечі мостились руками півбога.
    Тихий місяць стікав молоком, замерзав під порогом.
    Дві стежини губились, як зашморг лежала дорога.
    Догорала свіча.
    Бо час...



    Рейтинги: Народний 6 (5.56) | "Майстерень" 6 (5.63)
    Коментарі: (14)


  10. Марґо Ґейко - [ 2018.01.15 23:22 ]
    Спокутана
    Я знову тут. На мене ти чекав?
    Принесла різних ви́див оберемок
    У косах запах нетутешніх кав
    Я вже давно сама із чужоземок

    Двох ку́пелей моїх морська вода
    Освячена не у хрещенський вечір
    Зіниць кристальна маргарит слюда*
    А в ній - дві чорні перли порожнечі

    В моєму шлейфі - жупел, не ваніль
    У камерах, куди впустила чорта
    Насто́яно серцеподібний хміль*
    Розносить брагу висхідна аорта

    І от прийшла. Я знаю ти гукав
    Стрічай свою богиню, ладу, паву!
    Браслети стигм приховує рукав -
    Слід борозен поораних на славу

    Пригадую ту мить, як крадькома
    Дивилася на тіло, що лежало
    Дивилася на себе, бо сама
    Кайдани нарізьбила гострим жалом

    Одну мене звільнили поміж дів
    Тих тіней, що цвіли востаннє - вперше
    Смоківниць, що не матимуть плодів
    Мандруючих як безголовий вершник

    лицем землі. Приходячи сюди
    Навідати місця любові, жалю
    До тих, хто виправдовував, судив
    Хто збурював і був об’єктом шалу

    «Відмолено!» - почула я луну.
    Співають епілог твого роману
    Ті плечі, що несли мою труну
    Обв’язують шнурівки параману.


    *Мінерал - перлинна слюда хім. Ел. Н 2 СаАl 4Si2 О 12
    *Хміль серцеподібний (Н. cordifolius Mig.)
    *Параман - елемент облачення ченця малої схими


    Рейтинги: Народний 6 (5.57) | "Майстерень" 6 (5.58)
    Коментарі: (33)


  11. Домінік Арфіст - [ 2018.01.15 22:19 ]
    антропогонія
    затісні суди і судини…
    ліхтарі – немає людини…
    у майбутнє сяє Бог
    ген за геном
    ми мандруємо удвох
    з Діогеном…
    знов із небом діалог…
    Йов… стократно…
    і ораторствує Бог
    о! Сократом…
    світ людей і світ ідей
    плин планктону
    і нашіптує юдей
    о! Платоном…
    віє духом зі шпарин...
    прахом… крахом…
    Бог не злічує годин
    Босхом… Бахом…
    радість – далями смичка
    сонцем ві́рша...
    Валтасар… вогню рука
    пише... пише…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (19)


  12. Галина Гулієва - [ 2018.01.15 15:34 ]
    Поет
    Серце твоє фарбоване, аж роздряпане,
    ніби яйце велике і великоднє.
    Входиш у дім з запаленими трояндами,
    а залишаєш попіл на підвіконнях.

    Тишу гортаєш повагом, наче Требник чи
    Книгу Псалмів, і голос із тиші кроїш.
    Спраглі-голодні, серце твоє тереблячи,
    ріжуть фаланги зморшкуваті до крові.

    І шкаралупу сіють поміж коритами.
    І заставляють сріблом столи дубові.
    Сходиться місто слухати: говоритиме
    біс у тобі і Бог, що завжди з тобою.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.58) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Коментарі: (25)


  13. Олександр Сушко - [ 2018.01.15 15:45 ]
    Святе письмо
    Мій брат у тьмі творив Святе письмо.
    Він був поет. Не цар, і не вельможа.
    Верховний жрець казав "Грошей дамо.
    Народу скажем - це закони Божі".

    Штовхав у спину гнівно спис важкий,
    Аби писав про кару, гріх і карму.
    Та скрапували на пергам казки,
    Які в дитинстві шепотіла мама.

    Ареопаг цікавила хвала,
    Покора, батожища і данина.
    І казка стала нещадима, зла,
    Аби рабів тримати на колінах.

    Зникали байкарі, немов туман,
    Ані імен не знано, ані чину.
    Є Тора. Є Коран. І є обман.
    Я, мабуть, теж отак пощезну, згину.

    Сплітаються сакральні письмена,
    Замурзані чорнилом ніс та вуха.
    У храмах колотнеча, гвалт, війна,
    Бо у людей у головах розруха.

    Мій ангел каже: - Тихо, не кричи.
    Ти станеш мною. А земне - суєтне".
    Ідуть кати. Вже вийняли мечі.
    Нема страху. Душа моя - безсмертна.

    15.01.2018р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.41) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (5)


  14. Володимир Бойко - [ 2018.01.13 22:05 ]
    * * *
    Усе безповоротно відлетіло.
    І надаремне думати про те,
    Кому тепер твоє належить тіло,
    Для кого твоя усмішка цвіте.

    Кого твої іскринки зігрівають,
    Кого твої торкаються уста,
    Для кого твій чарівний сміх лунає…
    Усе даремно – ти уже не та.

    Лишилася жевріюча надія,
    Благенький промінець в суцільній млі.
    Його я загасити не посмію,
    Бо як без мрії жити на землі.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.39) | "Майстерень" 5.5 (5.51)
    Коментарі: (4)


  15. Домінік Арфіст - [ 2018.01.13 20:42 ]
    святий Домініку...
    святий Домініку, небесний патроне мій, братику,
    тепер зобов'язань на себе ніяких ніза́що не братиму…
    я житиму у простоті і безслав’ї дитинної радості
    (це та́кож гординя та вихід єдиний в моїй безпорадності)...
    в парадності слів – там ні совісті і ні порядності
    вирубують рими раби у своїй другорядності...
    святий Домініку, я так і не впорався з розумом
    тобою дарованим... тексти мої не для роздумів...
    я слово дароване й роздане поза законами...
    я не володію умовностями і канонами...
    удвох по світах манівцями мандруємо з Музою...
    я тихо живу – тільки плутаю Мову і Музику...


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (12)


  16. Рудокоса Схимниця - [ 2018.01.12 17:27 ]
    Апокриф

    Він вкотре її забував назавжди й остаточно,
    До пральки вкидаючи постіль з легким ароматом
    Розтріпаних кіс і розведених ніг. Кровоточив,
    Ривком видираючи з себе, і криючи матом

    Нервові заломлення губ, зацілованих звіром.
    Стиралась помада, звивалася шия Горгони,
    Як летом вітрильника вільного входив у біле
    Захмар’я гори, а долоня стискала патрони.

    Козацькою чайкою різко врізався в заплаву,
    Не брав полонених, бо пощо їх співи надривні.
    Триножив, вганяючи нігті у спину хлипкаву,
    А в горлі у неї скипали жоржини і рими,

    Бо в неї всі війни свої, бо гештальт перемоги
    Один на мільйон, не такий, що прописано в книгах:
    Отой полководець ввижався, як мінімум, богом…
    Хотіла піддатись, спадаючи снігом так тихо,

    Аж хрускіт фаланг видавався гучнішим за вибух,
    А стріли ключиць поціляли точніше образи.
    …Мій соколе сизий, опівночі снилися риби, –
    Дивилися тяжко, зрізаючи литки алмазом.

    О сизий сокОле, жорстокий, коханий! Твій постріл
    Пласким животом загніздився, пораненим птахом
    Звиває кубельце. Намулами ліпиться острів.
    Покинеш лиш мертвим – без жалю, без болю, без страху…

    Ламаючи крила, стираючи ступні до струпів,
    Укотре навічно ішов в чорні храми на требу,
    Де виклично-гордо гінкою струною прикута
    Та сука, та відьма, нагноєна скалка між ребра.
    3.12.2016


    Рейтинги: Народний 6 (5.56) | "Майстерень" 6 (5.63)
    Коментарі: (29)


  17. Серго Сокольник - [ 2018.01.11 04:27 ]
    Погляд. Одній...
    Як цікаво дивитись... Примружені вічі...
    -Моно Лізо! "Колись"! Що за "Кодом Да Вінчі"
    Ти приховуєш- зраду свою несміливу,
    Чи чуттєвості зливу, чи хтивість звабливу,

    Що прикрита покровом сімейної долі?
    ...п"є з корита вівця розклонована Доллі,
    Що сім"ю зберігає від ночі до рання...
    Yes!.. Але Маргарита свій келих кохання

    Відпила, доторкнувшись душею до тіла,
    Отого, із яким так солодко грішила,
    Ще не відавши Майстра свого... Із фантазій
    Виникають реальні романи наразі...

    ...ти іще зберігаєш тепло свого дому,
    Та думками тікаєш до того Содому,
    Де смарагдова ніч лоскотатиме лоно...
    І розтоплена пічка холоне... Холоне...

    ...приховала ряднина оголені груди...
    Дочекатися днини... Що збудеться- буде...
    Відлетіти до мороку місця події...
    І у погляді не безнадія... Надія...

    Ти обов"язку спадок важкий у шухлядку
    Приховай, мов дитині своїй чоколядку,
    Що дістанеш утішить, коли вередує...
    -не дивися!.. Бо поглядом свічку задуєш!..


    © Copyright: Серго Сокольник, 2018
    Свидетельство о публикации №118011101481


    Рейтинги: Народний 6 (5.41) | "Майстерень" 6 (5.6)
    Коментарі: (15)


  18. Рудокоса Схимниця - [ 2018.01.10 01:06 ]
    ***
    Я станцюю на лезі –
    На срібній заточці півмісяця.
    Плач за мною, коханий, розврунюйся дикими травами…
    Я крещендо,
    Я шал,
    Я заверчена світлом, як саваном, –
    Недоспівана пісня шамана гортанна. І кришиться

    Спокій чорних зірок на долоню дрібними агатами.
    Доторкнешся стегна, до розкрилля високо тягнутися,
    Аж закінчаться сили, бажання пощезне ураз. Ти сам
    Назовеш мене бісовим маревом, дівкою клятою.

    І забудеш, як спав між конвалій сердечного вистуку,
    Двоєдиного в мріях вчорашніх, а нині остарілих.
    Я станцюю востаннє:
    Падучою зіркою,
    Павою.
    Я метелик, що свічку собою
    У вибух
    Запалює.
    10.01.18


    Рейтинги: Народний 6 (5.56) | "Майстерень" 6 (5.63)
    Коментарі: (15)


  19. Марґо Ґейко - [ 2018.01.09 23:49 ]
    Царівна Місяцівна ІІ (присвячується О. Мазур)
    Ненадовго, бо жевріють ніжні проміння світанку
    Небо землю ще бачить в обидві яскраві зіниці
    Поміж них перламутром відблискують світні зірниці
    Реверанс Місяцівни до Сонця зникає в серпанку

    Дочекається доки вечірня заграва розтане
    Доки люди підуть на гостину або вечорниці
    Замилується личком своїм у люстерці криниці
    Огорне покривалом зірок вигин гожого стану

    Починає дивитися в хвіртки, різьблені віконця
    Он, хлопчина не спить і немає ні тата, ні мами!
    Він замріяно стежить як світло іде килимами
    Віддзеркалюють зорі розвішані в хаті суконця

    Стій-но, відьмо прозора, безстидна, хижачко розкута!
    Не чіпай юнака, забирай краще тих, хто старіші
    Утікай, пам’ятають цигани візит твій торішній *
    Очі пустять на персні, волосся і шати на пута

    Неодмінно піду, лиш побавлю себе білим танцем
    Чом ти стовпником, отроче, став і завмер незворушно?!
    Обійму тебе лагідно буде можливо задушно
    Як полегшає, звіємось в небо залите багрянцем

    Найпростіша зі здобичі стане примхливій Царівні -
    Цей циганський юнак, що батьків його продані душі
    В співробітництві з бісом отримують хліб свій насущний
    Їхні внески різняться, тому і застави нерівні

    Що то діється? Руки втрачають звичайну рухомість
    Чари знищує звідкись повстала невидима сила
    Це лунає зі скиту молитва про зниклого сина
    Місяцівна прийшла по трофей - утікає натомість.


    *Посилання на фабулу вірша "Про Царівну Місяцівну" Федеріко Гарсія Лорка


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Коментарі: (3)


  20. Рудокоса Схимниця - [ 2018.01.08 22:24 ]
    Бджолине...
    Залипли бджоли у терпких медах,
    Тонкі крильцята вижовкли бурштИном.
    А я тобі… а я для тебе – ах! –
    По сотах розтечусь, Адамів сину.

    Сьогодні я… сьогодні і не раз
    Коралями розсиплюся в постелі.
    Збирай мене… Нанизуй і збирай…
    А скибки яблук світять на тарелі:

    Їм рай – не рай, коли без рук твоїх,
    Без торків губ, цілованих бджолою.
    Криштальна таця, різьблені краї,
    І мед на пальцях, мед на стегнах. Млоїть

    У грудях місяць пінно молоком,
    Аж шумовиння затопило вишні.
    Смакуєш зоряним п’янким пилком
    Повільно так… тягучо так… неспішно…

    Хай бджоли заздрять, хай дзижчать зі зла,
    Ліпити соти – неважка робота.
    Тебе змією міцно обплела
    Допоки ніч…
    допоки ми…
    допоки…

    28.04.17


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.56) | "Майстерень" 5.5 (5.63)
    Коментарі: (10)


  21. Любов Лисенко - [ 2018.01.08 14:55 ]
    Шиття життя
    відмірює доля нитку твого клубка
    нещадно згортає простір її рука
    намотує час на лікоть їй все одно
    чи знято вже до фіналу твоє кіно

    напевне вона б хотіла щоб швидше ти
    пройшов всі свої шляхи і її пости
    щоб титри вказали врешті ім'я і роль
    а той хто на переправі спитав пароль

    і ставлення до людини її легке
    тканину життя встеляє шиття тонке
    проте твоя роль у стрічці його одна
    майстерно лягає золотом в'язь складна

    а поруч нитки строкаті на полотні
    утворюють візерунки прості й чудні
    та підуть навіки голки у небуття
    оцінять тоді нащадки все це шиття


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (2)


  22. Світлана Майя Залізняк - [ 2018.01.07 20:18 ]
    Проминання
    1

    А Єва ждала чоловіка -
    так неприховано, яскраво...
    Навколо крези, недоріки,
    самотні подруги лукаві.

    Міняла зачіски, маршрути.
    Повніла, худла, борщ варила...
    Її б задовольнило брутто,
    аби щоднини чути "мила".

    Дорога, пазли... Чай на таці.
    Робота, звіти... зимні ночі.
    Посеред стресів, медитацій
    достигла, звабна щастя хоче.

    І хто б їй видав сім рецептів,
    Що в чай буденності улити...
    Менжують цілями адепти,
    а мачо цмулять оковиту.

    2

    Ласо накинуте на вітер.
    Зальотний жевжик - для екстазу.
    Ріж авокадо... в нього діти...
    Ковтне омлет... прощальну фразу...

    Порозсипає попіл... цукор -
    та й наречеться перехожим.
    Кота розчісуй легкоруко,
    Хай муркотить... і гріє ложе.

    У ляльки вуду рвана рана.
    Торік принадила Івана.
    Адами десь... на заробітках.
    Це вже не вірш, а так... примітка.

    .....
    2018


    Рейтинги: Народний 6 (5.7) | "Майстерень" 6 (5.85)
    Коментарі: (2)


  23. Гренуіль де Маре - [ 2018.01.05 21:57 ]
    Іронічно-істеричне
    Вони мені кажуть: «Усе – у твоїй голові:
    І рай там, і пекло, і мертві твої, і живі».
    Я чесно пішла туди і силкувалась найти
    Бодай щось із того. А дзуськи! Окрім пустоти

    Та вічного болю - хіба що ще морок найшла.
    Чи, може, усе те якраз і ховає імла?
    В ній золото й зелень, а ще – білий храм на горі,
    І світло – нізвідки, там зайві земні ліхтарі;

    Там райдужні квіти - ніхто їх ніколи не рве:
    Із ними говорять. Там навіть каміння – живе…
    Лише голубого ти кольору там не шукай,
    Вся синь – у тобі, а не зовні. На те він і рай.

    …Невільною птахою тяжко зриваюся вниз,
    На чийсь злобний поклик, на звикло недобрий каприз.
    А пут чи не видно, чи то їх і справді нема –
    Невже так покірно я йду на той голос сама?!

    Він тягне на дно – і крізь дно – і ще далі, і ще…
    А спогад про інше буття вже нестерпно пече,
    І друзками в хлань розлітається споминів скло,
    Примарного щастя – і того немов не було…

    …Вони мені кажуть: «Усе твої творять думки.
    Позбудешся їх – і танцюй, і живи залюбки».
    Не думати? О, я щосили старатимусь! Ви
    Лишень із моєї мене заберіть голови…


    Рейтинги: Народний 6 (5.58) | "Майстерень" 6 (5.64)
    Коментарі: (27)


  24. Леся Геник - [ 2018.01.05 09:45 ]
    Не ти
    А хочеться аж вити, бо вітри
    собі за моду взяли руйнувати.
    Бо я ще я, та ти - уже не ти,
    а тільки тінь розгойданої хати.

    Бо ці стежки, що рястом заросли,
    колись у небо лагідно дивились.
    А нині їх нерадісні посли
    позбутися не можуть чорних милиць.

    Та ти біжи, на втому не дивись,
    не зазирай відбулому ув очі.
    Бо й те, що є, зміняється колись:
    котресь - на дні, котресь - на темні ночі.

    І тільки шип у серце заросте,
    щоб час від часу зацвітали ружі,
    де щось було незвідано просте
    і рідне до безмежжя дуже, дуже!

    Летять у прірву стомлені листи,
    у дзвони б'є розбуджене напастя,
    де я ще я, та ти - уже не ти,
    а тільки тінь розгойданого щастя.

    4.01.18 р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.49) | "Майстерень" 6 (5.63)
    Коментарі: (4)


  25. Олександр Бобошко Заколотний - [ 2018.01.04 16:07 ]
    Дерева застигли в печалі. Безсніжний січень...

    Дерева застигли в печалі. Безсніжний січень –
    ні риба, ні м’ясо. Хіба що зимова назва.
    …Захеканий дідо відновлюється, присівши.
    «Шановний, чи хочете сотку?
    Тоді – до нас Вам» –

    «У мене їх шість, – віджартовується похилий. –
    Тримати лопату щороку все важче й важче.
    Страшенно вразливий (суцільна п’ята Ахілла),
    авжеж, не наважусь
    вважати себе за мачо.»

    Безсніжне Різдво – це знущання над грішним людством!
    Старий не схотів, бо, напевно, у ж е наклюкавсь.
    Бо приводу, щоб не наклюкатись, геть не мав.

    Дерева сумують: хоча й почалися Святки,
    хоча і глінтвейном пропахли численні ятки,
    зима (і під боком, і в Африці) – все ж, зима.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" 5.5 (5.56)
    Коментарі: (1)


  26. Галантний Маньєрист - [ 2018.01.04 14:38 ]
    Блюз

    Мов японський пілот на останнє піке,
    я дивлюся на тебе – хай трохи гірке
    це саке на початку, а більше - в кінці,
    та між пунктами цими, як поміж колін,
    над якими цілунку манливий кармін.

    О життя між початком його і кінцем -
    міг би, певно, я бути і кращим пливцем,
    але швидше плисти між колін до мети,
    де усе - тільки ти, я не можу, зате
    довше й довше читати тебе - саме те,

    що рятує кармін і рождає дива
    на мелодію миті, чия тятива
    непомітно в чотири узята руки,
    грає щось невимовно небесне й близьке
    довгу мить
    до початку гірчинок саке.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (13) | "''Може краще не пий...'' Марґо Ґейко"


  27. Рудокоса Схимниця - [ 2018.01.03 17:48 ]
    Місяцівна
    Як підбор черевичка нагостро дзюравить стежину,
    Плач конвалії гасне, його не почує землиця.
    Дика панночко, гадино віща, вполюєш мисливця,
    Місяцівно облесна, розмітиш довірливу спину.

    – О юначе терновий, ти пощо блукаєш лісами?
    Сіє папороть сниво, зростають керваві суниці, –
    Їх не їсти, їх душі отруйні скалічать правицю,
    Утікай диким зайцем додому, до світла, до мами…

    – Місяцівно прозора, що руки кришталь і кинджали,
    Стану вітром палючим, затихну у фалдах спідниці.
    Срібна відьмо, убивнице гойна, прощу і проститься
    Божевілля украдених лілій у швах амальгами.

    Упирице, злодійко безвстидна, ловчине бездушна,
    Твої вищири хижі, а стегна хітливіші хоті,
    Виссеш сили, хай осінь схоронить пропажу в болоті,
    Бо щоповні зціловуєш квіти артерій. І душно

    Задихаються хлопці жертовні, пророслі у пущах
    У коріння, у камінь, у крик мандрагори зловісний.
    Місяцівно-відьмачко, в корсажі парчевім не тісно?
    Дівко ночі холодної, ти і цього не відпустиш…

    Чорним шовком лягатимеш, вгорнеш габою коліна…
    Він ячатиме круком, та ліс заховає обличчя,
    Він торкатиме груди – у пальцях чи глина, чи глиця –
    Запечатане серце на тисячу згустків зміїних.

    Хижі сіті косою накинеш до скону, до спину,
    Вистук в грудях схолоне, а сонце хіба лиш присниться.
    Опівніччя уп’ється укусом у виступ ключиці…
    Хай вмирає конвалія, панночка звіється димом.


    Рейтинги: Народний 6 (5.56) | "Майстерень" 6 (5.63)
    Коментарі: (33)


  28. Маркіяна Рай - [ 2018.01.02 23:25 ]
    Дехто Не я
    Вийди на волю! Вийди із мене геть!
    Голою правдою тулишся ти до дзеркал,
    Пустко душі. Думки, святої вщерть,
    Дай мені! Дай мені! Дай мені! Бачу оскал -
    Дехто Не я глузує із нас обох,
    У задзеркалля затягує деяку Я.
    Вийди із мене! Там бо живе мій Бог!
    Дехто Спустошений, - зветься Його земля.

    02/01/18


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.33) | "Майстерень" 5.5 (5.41)
    Коментарі: (2)


  29. Олександр Сушко - [ 2018.01.02 19:24 ]
    Усе не так!
    Повсюди щастя, гроші та любов,
    Чигає благодаті пильне око.
    Але у мене сльози - не улов:
    Усе не так, не те, вилазить боком.

    Друзяку стрів. Розважимось, ачей?
    Вже думав, що не вилізу із чата.
    А він про спирт кацапською рече,
    Поезії мої не хо читати.

    Сумую. Сів за гральний автомат.
    Збагатшаю! Ввижаються купюри...
    Поставлено зарплаті шах і мат,
    Програв усе, зідрали навіть шкуру.

    Назустріч краля. Хвицалки від вух,
    Аж дибом стали на мошонці пейси.
    Зубата, погляд - жесть. А я лопух.
    Іду в трамвай, вона - у мерседеса.

    А чи складу у купу два плюс два?
    Звичайна шістка стане, врешті, тузом?
    Течуть повз мене блага і людва.
    Хтось має все. А в мене - тільки муза.

    02.01.2018р.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.41) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (5)


  30. Оксана Мазур - [ 2018.01.02 13:39 ]
    Не…
    Не цілуй її шию, хай храми спинаються в небо,
    Хай шпилясті пір’їни збиває стріла торжества.
    У вітражному співі органу хто Либідь, хто лебідь,
    А вона упокорена Леда чужого ребра.

    Їй не каятись – жити, зануривши пальці прозорі
    В помаранчеву пащу геєнни, а суддями хто?
    Запинай стегна, груди, живіт, але звершиться голо
    Опівнічне пророцтво купальської ночі. І сто

    Зголоднілих русалок протяжно ураз заголосять,
    Розтинаючи тишу липневу на повсть проміж зір.
    Ти забудеш її, а вона обстриже чорні коси,
    Вона висіє коси і з того народиться звір…

    Там де льон і жита, де яєчка висиджує чайка,
    Де козак задрімає, схмелівши од браги тепла,
    Там пройде дивний звір, у стежину зволочиться крайка,
    Тільки коси обрізані, мабуть, навряд чи й була…

    Не цілуй ані шиї, ні перса чи смагу рамена,
    Не звертай навіть погляд у сад полуниць-молитов.
    Білі яблуні палені, зболені мавки і темне
    Вишиття гарячковою гладдю старих корогов.

    Не цілуй! Хай цілує вона, хай скипає окропом,
    Молоком вишугує за межі і щерблений край,
    Непритомною кров’ю, паруючим криком щокроку
    Помирає з жаги. Але ти не цілуй. Не чіпай.
    6.06.17


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.58) | "Майстерень" 6 (5.65)
    Коментарі: (25)


  31. Домінік Арфіст - [ 2018.01.02 11:41 ]
    тінь...
    тінь вища людини – коли перед нею стіна…
    ніхто нікому не винен – коли всі кругом – вина́…
    ви́на… червоні ріки – пий-залийся… віки́
    я відпускаю наві́ки лебедем із руки…
    птиці дарма́ що в небі – всі путі до землі…
    кожному по потребі – голих у королі…
    вільних у божевільні… караних у кати…
    проповіді недільні… вибілені хрести
    о́біч доріг вчорашніх… пустки… пастки́ облуд…
    помирати не страшно – важко крізь біль і бруд
    тіло своє дожити вдячно у доброті…
    легітно відпустити… душеньці-сироті
    вимолити покуту… випрямити путі…
    ді́тьми… піснями бути – лиш би не в небутті
    Богу вернути душу – що відбула… збулась…
    це єдине що мушу… щоб не вертати в Час…
    не повертати в зиму – Господи, зимно як…
    пізню зітру сльозину… і простягну мідяк…
    … лебеді відлетіли – люта нині зима…
    і не холодно тілу – тіла більше нема…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (19)


  32. Оксана Дністран - [ 2018.01.02 10:01 ]
    ***
    Відболілося маками,
    Відридалося відчаєм.
    Не пручаюсь, однаково
    Фотоплівки засвічені,
    Світ на долі поділений,
    До клітин – одцифрований,
    І за нашими спинами
    Вже не ангели, - ворони.

    2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (2)


  33. Даймон Пеем - [ 2018.01.01 17:51 ]
    Чоловіче
    Пиши лише рядки магічних слів,
    аж доки не потане туга днів -
    пиши себе собі собою, - не жінкам,
    бо їм це - як безодні фіміам,
    бо все - співмірності, і хто б хотів
    знести донизу з високості храм,
    купляючи так чи інакше крам.


    Рейтинги: Народний 5.5 (4.31) | "Майстерень" 5.5 (5.42)
    Коментарі: (6) | " Поетичні баталії - чоловіки vs жінки "


  34. Володимир Ляшкевич - [ 2017.12.31 20:29 ]
    Одіссей. Продовження

    Все глибші й тонші проминулого сліди,
    на упокореній сітківці бруку тільки
    дощу нічного пил і марево вітринне, -
    земного суму барвні вогники розмиті -
    і каблуки леткі нової Пенелопи
    виспівують щось мідно, мірно, як щити
    колись услід моїм човнам зі скель Ітаки.


    Рейтинги: Народний 6 (5.53) | "Майстерень" 6 (5.54)
    Коментарі: (17) | "Одіссей 3"


  35. Мирослав Артимович - [ 2017.12.31 19:32 ]
    *** (9 років тому)

    Останній день старого року –
    Такий прозорий та ясний,
    І ранку срібна поволока
    Вістує вже про Рік новий.

    Блукаю вулицями Львова,
    У парку стишую свій крок,
    Іскриться паморозь ранкова,
    З-під ніг поскрипує сніжок.

    Завмерли в інеї дерева,
    Мов сивочолі вартові,
    А чисте-чисте плесо неба
    Над ними світиться вгорі.

    І перше сонячне проміння
    Верхів'я ніжно золотить.
    Краса казкового видіння
    Карбує в пам'яті цю мить.

    Остання роль старого року…
    Тепер його спочинок жде…
    Що ж, потрудився він нівроку –
    Я дякую за кожен день:

    За ласку рук – таку жадану,
    І за тремтливі почуття,
    За світ прекрасного роману,
    Що називається – Життя!

    31.12.2008


    Рейтинги: Народний 6 (5.63) | "Майстерень" 6 (5.68)
    Коментарі: (6)


  36. Марґо Ґейко - [ 2017.12.31 12:20 ]
    Триптих кохання
    І Фея Моргана
    З’являюсь під вечір із надр океану
    Сиреною зваблюю, ввожу в оману
    Малюю промінням й водою примари
    Дивуються маревам цим сірі хмари

    Дружина Едему, Аїду – коханка
    Сповідниця шлюбу, нестримна вакханка
    Я завтра інакша, ніж вчора і нині
    Зачата у штормі, народжена в піні

    Веселка – найкраща для мене кіфара
    Торкнусь її струн і вулкана-мольфара
    Могутності кратеру гратиму «Славу»
    Пекельну за вінця він вивергне лаву

    Контрастне повітря мене огортає
    Запитують часто, чи справді я – та є,
    Хто зводить чертоги оптичних палаців
    Тим зманює з курсу усіх мореплавців

    Єдиний мій одяг – волосся і хвилі
    Тому я беззахисна в повному штилі
    Гадають мужі, що візьмуть собі бранку
    Хапають мене, їм не жити до ранку

    Співаю солодше за звуки органу
    Чи хочеш побачити Фата Моргану?!
    Прив’язуйся міцно до щогли канатом
    Заклей воском вуха, бо голос мій – Fatum.

    ІІ Летючий Голландець
    У штормі я бачу красу бездоганну
    Реве корабель небу власну осанну
    На щоглах канати мов струни гітари
    Відточують хвилі об деку удари

    Тріпочуть вітрила - зітлілі лаштунки
    У діжках по трюму бовтаються трунки
    Сурмлять урагани тривожні фанфари
    Зникає за обрієм дужка кіфари

    Для нього цей день в ланцюгу лише ланка
    Звила уробо́рос фортуна-циганка
    Це плата така за сприяння гордині
    По Друге Пришестя буття в блуканині

    Порти не приймають вигнанця корсара
    Тож доля його невблаганна сансара -
    По колу пливти в колі злої команди
    У дрейфі жахати човни і шаланди

    Бояться його кораблі і фрегати
    Бо знають, що сенсу не буде благати
    Безстрашних, безсмертних, розхристаних ланців
    Команду нещадних, нещасних голландців

    Та мова гордині завжди - lingua franca
    Коріння її найчастіш - забаганка
    Збагнув капітан і кляне вже ту днину
    Коли оминути Мис* виклик він кинув

    Прирік корабель безмір вод борознити
    В оточенні мертвої заживо свити
    Змія їсть свій хвіст - це не матиме краю
    Тому я в мандрівці йому потураю

    Сміливо приборкаю Левіафана
    Вітатиму верхи свого капітана
    Я-Фея Моргана - богиня Астарта
    Розважу того, хто за дім має Та́ртар.

    ІІІ Музика
    Хмарини пливуть мов небесна армада
    З них вторує шторму громів канонада
    На арфах сталеві натягнуто ванти
    Зіграють нам тріо вітри-музиканти

    Поверхня води - це суцільна литавра
    Софіти засяють з сузір’я Центавра
    Під музику вітру в обіймах сирени
    Він слухати зможе любовні катрени

    Єдиними свідками будуть нам чайки
    Ковзнуть мужні руки на дві обичайки
    Стрункого, тонкого, звабливого стану
    Для нього я першою скрипкою стану

    Душа моя ширша ніж землі і води
    А в плоті до пекла і раю є сходи
    Два тіла зіллються в містичному танку
    Йому подарую себе без останку

    Замріяно стихне стихія навколо
    Проникливо гратиме він своє соло
    Зайде у містичні ворота з нефриту
    Кохатиме палко свою Афродіту

    Звучатиму ніжно в руках капітана
    Дозволено все, я лиш Фата Моргана
    Так буде сьогодні, останньої ночі
    Кохання-дарунок небес, а не злочин.

    “Est modus in rebus”

    Спиню обертання штурвалу фортуни
    На мапі долонь трактуватиму руни
    Мечем уроборос проклять розрубаю
    Строк дії спокути наближу до краю

    Лиш серце пульсує в режимі синкопи
    Пливи, розжени женихів Пенелопи!
    Шиття нескінченне нехай відміняє
    Забудь поруч неї про те, що десь я є!
    ФЕЯ МОРГАНА
    З’являюсь під вечір із надр океану
    Сиреною зваблюю, ввожу в оману
    Малюю промінням й водою примари
    Дивуються маревам цим сірі хмари

    Дружина Едему, Аїду – коханка
    Сповідниця шлюбу, нестримна вакханка
    Я завтра інакша, ніж вчора і нині
    Зачата у штормі, народжена в піні

    Веселка – найкраща для мене кіфара
    Торкнусь її струн і вулкана-мольфара
    Могутності кратеру гратиму «Славу»
    Пекельну за вінця він вивергне лаву

    Контрастне повітря мене огортає
    Запитують часто, чи справді я – та є,
    Хто зводить чертоги оптичних палаців
    Тим зманює з курсу усіх мореплавців

    Єдиний мій одяг – волосся і хвилі
    Тому я беззахисна в повному штилі
    Гадають мужі, що візьмуть собі бранку
    Хапають мене, їм не жити до ранку

    Співаю солодше за звуки органу
    Чи хочеш побачити Фата Моргану?!
    Прив’язуйся міцно до щогли канатом
    Заклей воском вуха, бо голос мій – Fatum.

    ЛЕТЮЧИЙ ГОЛЛАНДЕЦЬ
    У штормі я бачу красу бездоганну
    Реве корабель небу власну осанну
    На щоглах канати мов струни гітари
    Відточують хвилі об деку удари

    Тріпочуть вітрила - зітлілі лаштунки
    У діжках по трюму бовтаються трунки
    Сурмлять урагани тривожні фанфари
    Зникає за обрієм дужка кіфари

    Для нього цей день в ланцюгу лише ланка
    Звила уробо́рос фортуна-циганка
    Це плата така за сприяння гордині
    По Друге Пришестя буття в блуканині

    Порти не приймають вигнанця корсара
    Тож доля його невблаганна сансара -
    По колу пливти в колі злої команди
    У дрейфі жахати човни і шаланди

    Бояться його кораблі і фрегати
    Бо знають, що сенсу не буде благати
    Безстрашних, безсмертних, розхристаних ланців
    Команду нещадних, нещасних голландців

    Та мова гордині завжди - lingua franca
    Коріння її найчастіш - забаганка
    Збагнув капітан і кляне вже ту днину
    Коли оминути Мис* виклик він кинув

    Прирік корабель безмір вод борознити
    В оточенні мертвої заживо свити
    Змія їсть свій хвіст - це не матиме краю
    Тому я в мандрівці йому потураю

    Сміливо приборкаю Левіафана
    Вітатиму верхи свого капітана
    Я-Фея Моргана - богиня Астарта
    Розважу того, хто за дім має Та́ртар.

    Музика
    Хмарини пливуть мов небесна армада
    З них вторує шторму громів канонада
    На арфах сталеві натягнуто ванти
    Зіграють нам тріо вітри-музиканти

    Поверхня води - це суцільна литавра
    Софіти засяють з сузір’я Центавра
    Під музику вітру в обіймах сирени
    Він слухати зможе любовні катрени

    Єдиними свідками будуть нам чайки
    Ковзнуть мужні руки на дві обичайки
    Стрункого, тонкого, звабливого стану
    Для нього я першою скрипкою стану

    Душа моя ширша ніж землі і води
    А в плоті до пекла і раю є сходи
    Два тіла зіллються в містичному танку
    Йому подарую себе без останку

    Замріяно стихне стихія навколо
    Проникливо гратиме він своє соло
    Зайде у містичні ворота з нефриту
    Кохатиме палко свою Афродіту

    Звучатиму ніжно в руках капітана
    Дозволено все, я лиш Фата Моргана
    Так буде сьогодні, останньої ночі
    Кохання-дарунок небес, а не злочин.

    “Est modus in rebus”

    Спиню обертання штурвалу фортуни
    На мапі долонь трактуватиму руни
    Мечем уроборос проклять розрубаю
    Строк дії спокути наближу до краю

    Лиш серце пульсує в режимі синкопи
    Пливи, розжени женихів Пенелопи!
    Шиття нескінченне нехай відміняє
    Забудь поруч неї про те, що десь я є!

    © Марґо Ґейко


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Коментарі: (7)


  37. Олександр Сушко - [ 2017.12.31 08:44 ]
    Готель "Каліфорнія"
    1
    Шлях пустельний, нірвана,
    Чубом грається бриз.
    Запах марихуани
    Піднімається ввись.

    Перебор. Дав промашку,
    Блима світло як звір.
    Голові дуже важко,
    І тьмяніє мій зір.

    Тисне втома на скроні.
    Метрдотель - зустрічай.
    Чую бемкання дзвонів -
    Це чи пекло, чи рай.

    Бачу дівчину кльову,
    Ледь не зсунувся дах.
    Народився я знову,
    І розвиднівся шлях.

    Приспів:

    Нумо до готелю "Каліфорнія"!
    Це чудовий світ!
    Це чудовий світ!
    Тут свобода всім, а не колонія.
    Є дівчата й спирт,
    До надгробних плит.

    2

    Дах пливе на ТіффАні,
    Її Бог - Мерседес.
    Парубки на дивані -
    От і весь інтерес.

    Вигарцьовує пара,
    Розпашіли тіла.
    Хтось танцює на пам'ять,
    Сум стирає з чола.

    Викликаю прислугу -
    "Принесіть но вина".
    Та мене не обслужать,
    Бо його тут нема.

    Розмовляють далеко,
    Спати геть не дають.
    Так, насправді тут пекло.
    Треба рушити в путь.


    Приспів:

    Нумо до готелю "Каліфорнія"!
    Це чудовий світ!
    Це чудовий світ!
    Це чудовий світ!
    Тут свобода всім, а не колонія.
    О, який сюрприз!
    Та чому я скис?

    3

    Стелі куртуазні,
    Льодяна шампань.
    Кажуть - всі ми в'язні
    Потайних бажань.

    Ми святкуєм! Прозит.
    Точимо ножі.
    Звіру треба крові,
    Всі вже на межі.

    Пам'ятаю двері,
    Втечу стрімголов.
    Кличе вітер прерій,
    Я на волі знов.

    Опустіла клітка,
    Тихо у саду.
    Я прийшов нізвідки,
    Знов туди іду.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.4)
    Коментарі: (4)


  38. Маркіяна Рай - [ 2017.12.30 13:01 ]
    Я прощаю тебе. Я прощаюсь з тобою.
    Я прощаю тебе. Я прощаюсь з тобою. Бувай.
    Нам не стрітитись більше на краєчку перестороги.
    Кожне слово залишене тут уквітчало мій Рай,
    Пелюстками всипаючи суджені долі дороги.

    Далі буде Життя! Переплети зі щастя і бід
    Знерухомлять мотуззям, корінням вростатимуть в душу.
    Хтось потягнеться потайки по заборонений плід.
    Хтось пройде по воді, як за ним виглядатимуть сушу.

    Далі буде Любов на піску залишати сліди,
    Малювати рибин, куштувати врожай винограду.
    Для коханих жінок ще висаджуватимуть сади,
    Заплітатимуть коси, проситимуть їх про пораду.

    Пробачатимуть й далі за зважене слово "бувай",
    Забуватимуть знане, вдягатимуть серце в тривоги.
    У недбалих віршах залишатимуть вквітчаний Рай,
    І чекатимуть стрічі на краєчку перестороги.

    30/12/17


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.33) | "Майстерень" 5.5 (5.41)
    Прокоментувати:


  39. Марґо Ґейко - [ 2017.12.29 19:24 ]
    Homo Tacens (людина, що мовчить)
    На всіх мовах світу ти можеш мовчати
    Мовчання різниться за суттю і змістом
    Нехай для розмови лишаються чати
    В словах не завжди досить місця для істин

    У царині іншій завдасть квазі-мова
    Тональність стосунків і межі дистанцій
    Мовчання для того найкраща основа
    "Homo est animal loquens" et tácitus *

    Але ж кожна тиша, є тиша почасти
    Порожнє запліднити можна навмисно
    Складний ембріон мисленнєвий зачати
    Геном закрутити в спіралі зі смислом

    Тож містика погляду, пластика руху
    Чуттєві утворюють в душах прилоги
    І чутно їх добре, аби хто послухав
    Та чують не всі мовчазні DIAлоги

    Для двох діалог має власне звучати
    Мовчання є слово в чуттєвому танці
    Вгадаю, про що велемовно мовчав ти
    Про те, що давно наші душі коханці?!

    *"Людина - це тварина, що говорить" і мовчить (лат.)
    © Марґо Ґейко


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Коментарі: (5)


  40. Олена Багрянцева - [ 2017.12.29 11:28 ]
    А все буде добре. Я знову чекаю на потяг...
    А все буде добре. Я знову чекаю на потяг.
    У жмені тримаю зажурене сонце зимове.
    І куриться, стелиться шлях, наче книга прозова.
    Перону пасує січневий замріяний одяг.

    А все буде добре... Звикаю до правди гіркої.
    Три крапки між нами, як рейки, як балки сталеві.
    Я знаю, що ти не зустрінеш мене на кінцевій.
    Та лину в дорогу далеку стрілою стрімкою.

    А все буде добре. Бо сяють вокзали вогнями.
    Бо діти щедрують на долю щасливу і щедру.
    І пахне святково срібляста ялинка і цедра.
    І їде, несеться мій потяг
    Вперед
    За вітрами.
    28.12.2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.47)
    Коментарі: (2)


  41. Дмитро Куренівець - [ 2017.12.27 19:18 ]
    Із прийдешнім Роком Собаки!
    Хто вірить, а хто – майже ні,
    У знаки й зодіаки,
    Та знають всі: вже на коні
    Прийдешній Рік Собаки.

    За це – респект країні Хань
    І східним друзям іншим!
    А я тут зграю побажань
    Зв’язав на шворку віршем.

    Проблем довкола – як собак,
    Та ще й життя – собаче…
    Хай це нас не гнітить, однак.
    Нехай наш ворог плаче!

    Проте ж не все зійшло на пси:
    Є ми, живі-здорові,
    Є час і місце для краси,
    Для праці й для любові.

    Хай квітне все, на чому нам
    Вдалось собаку з’їсти!
    (Корейці скажуть тут «ням-ням»,
    Та це – геть інші змісти…)

    Щоб не навішали на нас
    Усіх собак на світі,
    Але щоб знали ми в цей час,
    Де́ всі вони зариті!

    Сумління й гідність – ось яка
    Хай стане рать на чатах,
    Щоб ми не мусили в Сірка
    Нічого позичати…

    Хай рік новий, мале щеня,
    Стає своїм для зграйки,
    А ми – щоб ставили щодня
    Життю самі лиш лайки!


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (2)


  42. Гренуіль де Маре - [ 2017.12.26 16:30 ]
    Безсніжне
    Безжально ранні надвечір’я,
    Безтямні очі бляклих зір.
    Страханням ночі ти не вір. Я
    Ось не боюсь їх… Теж не вір -

    Боюсь, ще й як. До третіх півнів
    Сочать примари по кутках,
    Вихляють в світлі нічника
    По стелі обриси невірні.

    І білий світ, і білий сніг
    Втонули в твані середмістя,
    А згублені дитинні сни
    Тихенько хлипають – вони
    Ще в тих заметах, в тій зимі,
    У полі чистім…


    Рейтинги: Народний 6 (5.58) | "Майстерень" 6 (5.64)
    Коментарі: (17)


  43. Домінік Арфіст - [ 2017.12.23 23:44 ]
    останній наказ татка...
    пустіть мене у той – далекий світ –
    мої прекрасні чудотворні діти…
    бабусю-богомолицю устріти
    якої ви не бачили… простіть
    що не зумів уберегти тепло
    у довгі зими нашого нагір’я
    усі байки родинного повір’я
    я розказав… там раю не було…
    там грецька… польська... караїмська кров
    із українською влили́сь у ваші вени…
    зробилася основою основ
    крилата мова… лад її пісенний
    пронизує таким серцебиттям
    такою тугою возносить душу вгору
    такою радістю осяює життя
    небесний голос янгольського хору…
    співайте, діти… крізь гірку сльозу…
    коли німі вуста запрагнуть слова…
    вплітайтеся у колос і лозу…
    вас вирятує і освятить – Мова…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (10)


  44. Володимир Бойко - [ 2017.12.22 01:02 ]
    * * *
    Закам’яніли порухи душі,
    Віддаленілих днів не повернути,
    Ти перейшла. Лишилися вірші,
    Яких могло ніколи і не бути.

    Твій шал в мені уже перегорів,
    Перепаливши душу аж до краю...
    Вогонь погас, та жар не перетлів.
    Пече мене … і досі зігріває.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.39) | "Майстерень" 5.5 (5.51)
    Коментарі: (9)


  45. Олександр Сушко - [ 2017.12.21 10:12 ]
    Мудра жона
    Кохана каже: - Дряпай про любов,
    І оминай важкі, гнітючі теми.
    Народ бажає єв і казанов,
    Альковів, мусі-пусів і гаремів.

    Аби по сторінках текла сльоза
    І в космос долітав сердечний гуркіт.
    Щоб тицяла молодка гарбуза
    І читачі заламували руки.

    Таких поез довкола сотні скирт,
    Зліпилися в один глевкий вареник.
    А в мене, що не вірш - то лабіринт:
    Сиди і думай, що сказав письменник.

    Рука малює злющого слона,
    Могутня бивня настромля кокоса,
    Та на коліна всілася жона,
    Цицьками настовбурчилася в носа.

    Не думав, що вигинистий задок
    Цікавитиме у моєму віці.
    А на папір уже стрибнув рядок:
    Гаразд, шановні, напишу про циці.

    21.12.2017р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.4)
    Коментарі: (6)


  46. Володимир Бойко - [ 2017.12.19 21:26 ]
    Крок за горизонт
    Ми тримаєм крок за горизонт,
    Наша ціль туманами повита,
    Наша ціль, неначе Рубікон
    Перейти – і будеш вічно жити.

    Ми пройшли немало вже доріг,
    І стежок натоптано чимало.
    Нас в путі стрічали дощ і сніг,
    І вітри пекучі обвівали.

    Ми ніколи не звертали вбік,
    Що б дорогу нам не переймало –
    Поміж гір вируючий потік,
    Гострі скелі чи гірські обвали.

    Лиш вперед – бо ми сини вітрів.
    Нас вони навчили перших кроків,
    Нас вони навчили перших слів –
    Горизонт, дорога і неспокій.

    Ми йдемо в незвідані світи,
    В тую даль, що манить нас і кличе.
    Ми йдемо, бо мусимо іти.
    Ми шляхи торуємо у вічність.

    1975-2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.39) | "Майстерень" 5.5 (5.51)
    Коментарі: (2)


  47. Марґо Ґейко - [ 2017.12.15 22:43 ]
    Пиши!
    Коли сумуєш, просто напиши!
    Старокитайське п'ятистопне ши
    Французькі альба чи японські танка
    Це виклик мій, салонна забаганка.

    Пограємо з тобою в буриме?!
    Слова зітчемо в’яззю макраме
    У техниці плетіння кавандолі
    Де кожен вузлик як цілунок долі

    Хоч на папері дотиком пера
    Або на схилах синього Дніпра
    Кристалами прозорого серпанку
    Що видно над водою тільки зранку

    На небі візерунками зірок
    Вважай, я–правовірна, ти–пророк
    Промінням сонця, розою вітрів
    Пиши про те, як ти мене зустрів!

    Залита медом спогадів перга
    В чарунці серця ніжна, дорога
    Із квітів перших зустрічей пилок
    У долі не буває помилок ...

    Сягай найнебезпечніших вершин
    Пиши мені, що хочеш, лиш пиши!
    Рядочки слів під музику думок
    Станцюють наймістичніший танок.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" 5.5 (5.58)
    Коментарі: (7)


  48. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.12.15 14:20 ]
    Те, що глибше...
    1

    Призабула, що таке любов...
    Падають каркаси, град, колоси.
    О жаго моя, ти де? Агов...
    Так весталка храму, що в облозі,
    Відчиняє двері всім вітрам.
    Там за планом будуть каруселі.
    Надрукую фото в Instagram...
    І пошлю ідилію за Делі.

    2

    При дорозі книги-жовтяки.
    Томик за двадцятку, три - дешевше.
    Офірую... Може, завдяки
    Їм - чужим - настане мить полегші?

    Паоло Коельо не візьму.
    Прочитала, рушила... не стріла.
    Бачу стежку, абрис у диму...
    Мимо серця - реп, канцони, стріли.

    Загортаю вірші в золоте.
    Не кричать. Іронія - за соску.
    Ось і грудень-дядечко... мете
    Давню фольгу, свіжі папіроски...

    3

    За двома зайцями... за трьома...
    На снігу сліди. Лілова тиша.
    Призабула, що таке зима.
    Сонце будить зерня - те, що глибше.

    2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.7) | "Майстерень" 6 (5.85)
    Коментарі: (4)


  49. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.12.10 14:06 ]
    Над землетрощею


    Маленькі радощі мегажиття.
    Утіхи зримі: полотно, хлібина.
    Плин буйних наративів - йди, затям...
    Чийсь ідол ошкіряється звірино.

    Вальяжний лев загарбає пісок.
    Відмовлять у любові, славі, ніші.
    Зросте в сопрано юнки голосок.
    Штовхнуть у прірву заздрі, найрідніші.

    Ословиш яв. І піднесеш ослам
    Див батик - розмальований, квітчастий.
    Ти не просилася в едем-бедлам,
    Над землетрощею творила щастя.

    2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.7) | "Майстерень" 6 (5.85)
    Коментарі: (3)


  50. Домінік Арфіст - [ 2017.12.01 00:52 ]
    Рахель "Кінерет" (переклад з івриту) כנרת
    Ось Голанські висоти – на відстані дотику.
    Та раптове «Ні кроку!» – немовби наказ.
    Спить Хермон в самоти́ні одвічного спокою,
    З білосніжних вершин зі́йде холод ураз.

    Ось на бе́резі пальма тріпочеться вітами –
    Ніби чубчик хлоп’яти на вітрові дня.
    Зазирає пустун у Кіне́рет привітливо
    І дитячими ніжками хвилі ганя.

    Зимні квіти як іскри на радість нам лишені –
    Анемона-жарина і сонце-шафран.
    Схили днями бувають зела́ зеленішими
    І як си́нява синій небес океан!

    Якщо доля моя прирече мене падати,
    Моє серце засвітить для інших вогні,
    Бо хіба я вас можу забути і зрадити,
    Мої юні, любов’ю ося́́яні дні?


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (8)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   109