ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сірко Олександр Сушко
2017.03.28 07:49
До гикавки наївся б крашанок
Без хліба та без звичної пампушки,
Але до Паски рот свій на замок
Закрив і тихо вию у подушку.

Не бачу я звабливої груді,
Не цьомаю кохану у сідниці,
Весь піст сиджу на хлібі та воді

Віктор Кучерук
2017.03.28 07:03
Прощальним холодом, зима
До скла поспішливо припала,
Та, несподіваним привалом,
Лякала вдосвіта дарма, –
Адже боялися тепла
Побляклі в сутіні сніжинки
І ні одна із них зупинку
На склі зробити не змогла…

Адель Станіславська
2017.03.27 23:22
Цього не вчать у жодній школі...
Могти - талан. Цьому не вчать...
Бо у юдолі мимоволі
чоло таврує нам печать
судьби
незрима, невідома,
що відо світла й темноти...
Терпиш іти...

Ніна Виноградська
2017.03.27 22:18
Ми з прадавніх часів поклонялись вогню і водиці,
Що текла-струменіла з холодних прозорих джерел.
Люд щоденно схилявся до неї, землі-годівниці,
Що з глибинних пластів життєдайную силу бере.

І родила вона, вся полита сльозами і потом,
Спочивала під с

Ніна Виноградська
2017.03.27 20:42
Гіркий ужинок нині у державі,
Де замісився хліб наш на крові
Своїх дітей. Невинні у розправі -
Горбочками лежать в снігах, траві.

На цвинтарях портрети на граніті
І витоптані стежки до могил.
Сльозами материнськими политі

Сірко Олександр Сушко
2017.03.27 17:22
Ковбасна елегія

Довкола все забризкало сльозами,
Любов учахла прямо на очах.
Утік коханий до своєї мами,
Сховався, наче в келії монах.

Йому щодня вареники в сметані

Адель Станіславська
2017.03.27 12:59
Він був сліпий... Вони були сліпі.
Незрячості безмовна засторога
Штовхала в темінь... Не до того Бога,
що вмер за них у муках на хресті.

І не туди, де пращурів волхви
молилися над па'ловінню* ватри,
натхненно проговорюючи мантри,

Вітер Ночі
2017.03.27 12:07
В забутій казці спомин дива, -
твоє сполохане єство.
І посмішка твоя примхлива,
і в пасмах сховане чоло.

І груди - підземелля ночі,
і проміж ніг шалена мить.
І біс зневажливо пророчив, -

Нінель Новікова
2017.03.27 12:03
ЛІНА КОСТЕНКО

НАСТАНЕ ДЕНЬ…

***

Настане день, обтяжений плодами.
Не страшно їм ні слави, ні хули.

Любов Бенедишин
2017.03.27 08:33
Паралельні світи.
Поблукаємо між…
Янголе, присвіти:
Вірш…

27.03.2017

Любов Бенедишин
2017.03.27 08:32
Та ж весна.
Синє тло…
Буде все,
як було:
літо,
осінь,
зима.
А мене

Віктор Кучерук
2017.03.27 08:24
Рожева тінь гарячого світання
Мигоче і ясніє на воді, –
Її безмежжя сила нездоланна
Долає всюди сутінки бліді.
Вона спиває подихом пекучим
Холодні роси з прибережних трав,
Коли біжить повз освітлілі кручі
В яри, побляклі без ранкових барв.

Володимир Бойко
2017.03.27 02:17
Своє життя ти сам собі прожив.
За тебе це нікому не під силу.
Тебе Господь єдиного створив.
Усе твоє – колиска і могила.

Немає однозначних кольорів:
Отам-то – біле, а отам-то – чорне.
Не загубись у круговерті днів –

Лесь Українець
2017.03.26 23:34
Загубилася свобода
У ярах глибоких,
Оселилася скорбота
У степах широких,

Заступили світ незгоди
За гріхи набуті,
Бо живемо не у згоді

Олена Малєєва
2017.03.26 22:33
Не камінь серце - тепле, для людей -
Пригрієш їх на грудях ти, нівроку...
Та скільки не показуй їм дверей -
Усе виходять боком...

За тридцять срібних зраджують богів
Без докорів сумління і безжурно,
Тебе ж, простого смертного, і поготів -

Марта Январская
2017.03.26 21:57
зима, родня по крови, между строчек
просвечивает снегом белизны
и топит запах мачехи-весны -
любимый запах тополиных почек,
которого не будет у листвы…

Юра Ерметов
2017.03.26 21:27
І якщо вона приходить
лиш на мить –
і я лиш ображено
шморгаю
їй
услід?..

Намагаючись лиш

Ярослав Чорногуз
2017.03.26 20:56
Ну ось і ти, мій саде дорогий,
Чарівна потаємная місцино.
Мене оберігають тут Боги,
І з волі їх сюди натхнення лине.

І душу підіймає в небеса,
І все дрібне униз летить, мов клунок.
І огортає ніжність і краса,

Володимир Бойко
2017.03.26 18:58
Якби ти знала, як мені болить
Те, що давно боліти не повинно,
В твоїй душі печаль не защемить,
Бо ти ні в чому нібито й не винна.

Я сам собі ілюзію створив,
Я сам себе загнав до лабіринту.
Я сам себе збагнути не зумів,

Олександр Олехо
2017.03.26 12:50
Все суєта суєт… А як же вічні зорі?
Жагучий бій сердець, вітрило біле в морі?
Розсипалася сіль – проекція на будні.
Ласує шубу міль, стирає зуби кутні.

А десь любов-ріка у пошуках кохання
тече крізь диво-сни у водопад бажання.
Пересихає час і ого

Сірко Олександр Сушко
2017.03.26 12:26
Невдячна

Мене кохана кинула учора,
Стрибнула геть козою у кущі.
Моя душа уже добу як хвора
І ніс обсіли молоді прищі.

Жона в мені зневажила піїта,

Микола Соболь
2017.03.26 06:03
Життя коротке, ніби вишні квіт.
Що прошумить й відсохне над землею.
А нам дано одне, на сотні літ,
Кохати один одного душею.
Бо що життя порівняно із тим,
Коли два серця у любові б'ються.
Тому це почуття і є – святим.
До нього душі виноградом в'

Вікторія Торон
2017.03.26 04:49
Це — час відталих і щасливих сліз
(хто вигадав, що плачуть тільки в горі?),
окриленої щирості поріз
в зустрічному – до єдності – напорі,
нежданніша з усіх земних погод,
стрімка, непрогнозована, раптова,
що укрива цілунками щедрот
правдивого звор

Василь Кузан
2017.03.26 00:04
Твою осяяну красу
Малюю ніжною пастеллю,
Стелю ажурно небо Лелю,
Лелію ласкою. Несу

До тіла вранішню росу –
Кладу мазок м’якого пензля,
Шліфую вигини, мов тесля,

Лариса Пугачук
2017.03.25 22:44
Сукенка біла апетит псує.
Ти кажеш, направляючи мінет:
– Свій голод акуратніше тамуй –
Найбільше видно бруд на чистому.

25.03.2017

Серго Сокольник
2017.03.25 22:25
Маю честь представити оповідання командира волонтерського підрозділу "Вбережу", шанованого мною Ігоря Верчука, у якому виступаю в ролі дійової особи ******************************************** Поет вже знав, як йому бути та

Адель Станіславська
2017.03.25 21:01
Зреклися його не вперше.
Не вперше його судили.
Ув очі - хвалебні верші.
Позаочі - словом били...

Прокльонами - винуватий!
Звучав недвозначний вирок...
Судили... Могли б - до страти.

Адель Станіславська
2017.03.25 20:58
Коли безмовність торкає неба,
душі пориви чужими скуті,
уже не знаєш - чого ж бо треба? -
свідомість в'яжуть, стискають пута

розмов облесних, чужого зору,
чужої думки, що топить власну,
і вже в усе, що було прозоре,

Світлана Майя Залізняк
2017.03.25 19:10
Хто я – оцій столикій людві, що пливе у шторм …
Коржі пліснявіють, покльовано карти, крупи.
Уже ні смажених жартів, ні повсякденних норм.
"Терпи …" – шепче бабця, складає пучки докупи.

Ще варить у мідній джезві каву пузатий кок.
Щури обнюхали сир

Світлана Майя Залізняк
2017.03.25 16:20
Нахаба щодня продукує образи.
Запрошує люд у охвітні оази...
Ерзацами повняться соти, полиці.
Обсипала строфи пожована глиця.

Вода скаламучена, муха дзумкоче...
Уже причастились медком поторочі.
Павук все латає обірвану сітку.

Лариса Пугачук
2017.03.25 15:32
Шукати істину в прямому світлі,
чи у відтінках,
у відлуннях тіней?
Знаходити у скошених руїнах,
вихоплювати іскрами із тління
та струшувати з віття, наче іній –
на все терпіння, понад все терпіння.

Микола Соболь
2017.03.25 05:15
А критика то річ тонка,
Вона образлива по суті.
Одна – до дії спонука,
А інша топить в каламуті.

Одна указує шляхи,
Дає направлення й дороги,
Друга' показує, що ти –

Серго Сокольник
2017.03.25 00:29
Двері метро зачинились. Був день і у вагоні не було надто людно. Полковник втомлено взявся за поручень. Зі станції Хрещатик хвилин двадцять до Академмістечка, а там автобусом- у Пущу-водицю, до передмістя Києва. До ветеран

Серго Сокольник
2017.03.25 00:20
Поэт Дефонтер (УПП)

Перевод с украинского стихотворения
Сокольника С "Ти прости мене, Ніч..."

Ты прости меня, Ночь,
что желаньем любви я исполнен...
Милосердно прости,

Іван Потьомкін
2017.03.24 21:32
Не буряним Бетховен входить до мене,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довір

Ярослав Чорногуз
2017.03.24 20:34
Тремтлива гілка, мов рука,
Втирає слізоньки небесні.
Чого ж заплакана така,
Моя омріяная весно?!

І брівки супить чарівні,
Свою голівку відвертає.
Затихли радісні пісні
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Юра Верес
2017.03.21

Неоніла Гуменюк
2017.03.18

Сірко Олександр Сушко
2017.03.14

Пилип Лавров
2017.03.12

ОКСАНА ЛОГОША ОКСАНА ЛОГОША
2017.03.09

Віктор Наумчиклуцьк
2017.03.09

Одна Думка
2017.03.03






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Вибрані твори


  1. Володимир Бойко - [ 2017.03.26 18:59 ]
    * * *
    Якби ти знала, як мені болить
    Те, що давно боліти не повинно,
    В твоїй душі печаль не защемить,
    Бо ти ні в чому нібито й не винна.

    Я сам собі ілюзію створив,
    Я сам себе загнав до лабіринту.
    Я сам себе збагнути не зумів,
    І що вже з того, як ти там і з ким ти.

    Уже не віднайти твоїх слідів,
    Не відшукати втрачених ілюзій.
    Хоч я тобою ще не відболів –
    Та ми вже радше вороги ніж друзі.

    Ми вороги? Які ж ми вороги!
    Ми як дві зірки із одного неба.
    І поєднатись нам не до снаги,
    І розійтись несила.
    І не треба.





    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (3)


  2. Василь Кузан - [ 2017.03.26 00:42 ]
    Твою осяяну красу
    ***
    Твою осяяну красу
    Малюю ніжною пастеллю,
    Стелю ажурно небо Лелю,
    Лелію ласкою. Несу

    До тіла вранішню росу –
    Кладу мазок м’якого пензля,
    Шліфую вигини, мов тесля,
    І руки терпнуть завчасу.

    Творю тебе – себе творю.
    Загоюю сердечні рани,
    Веду повільно до нірвани,
    Раюю в райському гаю.

    Здаю бажання у полон.
    Вологе лагідне пелюстя
    Тулю до подиху, до уст я
    І відлітаю в унісон

    Словам, не сказаним тобі,
    Чи несказанному настою
    Мелодій, сплетених тобою
    У сну безмежжя голубі.

    Душа згортається в клубок,
    Немов дитятко, що в утробі.
    Ховається в твоїй подобі
    І в’є собі в тобі гніздо.

    24-25.03.17


    Рейтинги: Народний 6 (5.53) | "Майстерень" 6 (5.65)
    Коментарі: (6)


  3. Любов Бенедишин - [ 2017.03.20 08:45 ]
    ***
    Не сперечаються в штукарстві*,
    Змагаються одначе:
    Моя поезія бунтарська
    І надто тиха вдача.

    03.02.2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.66) | "Майстерень" 6 (5.74)
    Коментарі: (12)


  4. Леся Сидорович - [ 2017.03.19 16:27 ]
    Не розумію, як так може бути
    Не розумію, як так може бути –
    Не раз, не два, а кожен-кожен раз:
    Коли відкрию книжку – мов отрути
    Солодкої я напиваюсь враз.

    Мене беруть в полон стрункі рядочки,
    І знов не відпускають рими. Все ж
    Галопом я – аж до кипіння точки --
    Лечу, не бачачи ні перепон, ні меж.

    А по спині – крижинки задоволення.
    Закрила очі – і усе моє:
    Правічні ріки і дерева зболені—
    Усе це поряд, біля мене є.

    У час наш прагматичний, рафінований,
    Коли так легко все «купи-продай»,
    Коли торгуємо і душами, і мовами,
    Коли махнем рукою: «Та нехай…» --

    У неї тут немає компромісів.
    Де чорне – прірва. Де струмок – буття.
    Об неї поламалось стільки списів,
    Що би забрали не одне життя.

    Тут все пахтить, тріпоче і вмирає
    По-справжньому. Якщо вже – то навік.
    Якщо Вона його вже покохає,
    Вважай, щасливим буде чоловік.

    Чи то колумби, чи неандертальці,
    Рогніди, ївги, нансени, папуші…
    Яка сторінка не впаде під пальці –
    Там всюди – люди. Всюди -- їхні душі..

    Усі оці катрени й інкрустації,
    Замішані із болю і тривог,
    Ще не одного уведуть в прострацію,
    Щоби збагнути: вічний тільки Бог.

    Така в них мудрість, глибина і вправність,
    Таке у них все давнє, аж нове,
    Що, певно, й через сотні років правнук,
    Торкнувшись віршів, серцем оживе.

    Ви нас навчили. Ми вже не потонем,
    Ми в світі птиці – але не вужі.
    … «Поезія – це завжди неповторність,
    Якийсь безсмертний дотик до душі».

    12.10.2010 р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.39)
    Коментарі: (4)


  5. Мирослав Артимович - [ 2017.03.19 14:04 ]
    Я світлію душею, коли усміхаєшся Ти… (пісня)*
    Даленіють за обрій літа, прудконогі, мов лані,
    Наче сяйво туманне, дитинства зоря розтає,
    Все частіше на думку спадає вклонитися мамі
    За розхристано-буйне малече шаленство моє.

    Приспів:

    Мамо!
    Ти пробач мені, рідна, за довгі недоспані ночі
    І за кожне уперте «не хочу», «не буду» – прости.
    Я тулюся до Тебе і чую ласкаве: «Синочку…»
    І світлію душею, коли усміхаєшся Ти.

    Вишиваєш Ти долю мою золотими стібками
    І гаптуєш любов’ю дороги у мирне життя.
    Та упала орда… і стількох не діждалися мами –
    Бо синочки навічно вросли у скрижалі звитяг.

    Приспів.

    Зігрівають мене Твої очі замріяно-ніжні,
    Вберігає молитва, як віють вітри навісні.
    Я люблю Тебе, мамо, й служитиму рідній Вітчизні –
    Лиш би Ти якнайдовше, матусю, світила мені.

    Приспів.

    2016





    Рейтинги: Народний 6 (5.63) | "Майстерень" 6 (5.66)
    Коментарі: (6)


  6. Ірина Саковець - [ 2017.03.18 19:15 ]
    ***
    Дивися: надве́чір вибрунькує березень враз
    на за́ході сонцем палким, наче сік звіробою.
    Мов снігу весною, боюся забути про нас –
    і потайці йду за тобою.

    І чую: шепоче крізь тишу воскресла трава,
    солодке життя прибуває березовим соком.
    Росте світ природи і всесвіт моїх почувань,
    безмежно яріючи, поки

    міняю на віру всю сутінь, бо чорна, чужа.
    Пропахле весною, пухнасте, у котиках, місто,
    обплетене тісно мереживом снів і бажань,
    вертає чуття і барвистість.

    І небо стає мені ближчим, і сотні зірок
    втрачають свою не подолану досі холодність.
    Про тебе на них ворожу, мов на картах Таро,
    самотньо в нічнім пантеоні.

    Над місяцем – тиша, в сузір’ях – сріблистий туман.
    Зітру арабесками слів цю безмовність розмиту.
    Веди мене далі, на світло, веди навмання
    крізь березень в ягідне літо!

    2017


    Рейтинги: Народний 5.33 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (11)


  7. Микола Істин - [ 2017.03.17 13:11 ]
    Давайте літературі дихати
    Повітря сперте в гробниці літератури,
    тут замурованим бути живому поету,
    чиї орієнтири -
    не на чотири,
    а на безліч сторін світу.
    А він і не стверджував що гравець
    на тимчасовості шахівниці.
    Бо не наростила його творчість біцепсів накладних
    з книжкових накладів.
    І не оперся на точку зору
    критиків короткозорих.
    Але він зачекає,
    бо має
    за звичність
    вічність.
    І через якусь тисячу років
    від його кривдників не залишиться сліду кроків,
    розсунуться стіни,
    і з подихом змін,
    через мільйон світлових,
    можна щось й сотворити,
    роздмухати в душі із ідей світи,
    подати плани на неба підпис,
    звернутися до вищого правосуддя,
    долучитися дописами
    до галактик нових надбуття.
    Щоби не зотліти
    в старих книгах,
    та не стати пилюкою в майбутнього ногах,
    не замуровуйте, а давайте літературі дихати.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (3)


  8. Вітер Ночі - [ 2017.03.17 11:43 ]
    І Ти...
    І ти помреш. Сьогодні, може завтра, –
    Для цього не потрібно талану.
    Життя – воно чогось, можливо, й варте,
    Щоб народитися й чекати на труну.

    Але для чого ці шалені муки,
    Пекельні муки суміші єства
    І на хресті розп’яті мертві руки,
    І воскресіння Вічного Христа?

    Чому в твоїх очах надмірний спокій?
    Ти знаєш? Ти була, напевно, з ним.
    І все, що діється ,– лиш вигадки пророків
    Для нас, далеких, відданих сліпим.

    І кожен сполох на твоїм обличчі,
    І мертва посмішка бездомної душі, –
    То тільки Всесвіту неходжене узбіччя,
    Як ще тобою не написані вірші.


    Рейтинги: Народний 6 (5.89) | "Майстерень" 6 (5.89)
    Коментарі: (10)


  9. Володимир Маслов - [ 2017.03.16 19:35 ]
    ***
    В окопах третю місимо весну,
    "Мінськ"вичерпав усі можливі спроби.
    Моя земля, одягнена в жалобу,
    кладе героям квіти на труну.

    Курсують ешелони по кістках –
    мільйони тонн кривавого вугілля.
    Зриває добрий куш на божевіллі
    захланна оліґархова рука.

    Гучні суди, застави грошові,
    а винних не покарано і досі...
    Коли вже буде вам нарешті досить
    заробленого на людській крові?


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" 5.5 (5.42)
    Коментарі: (10)


  10. Мирослав Артимович - [ 2017.03.16 11:14 ]
    Синонімічне
    Розбишака – ой, ганьба,
    зовсім сорому нема:
    у безчестя, у безслав’я
    і неславу поринає.
    Соромóта, осорóма,
    опорóка - як оскома,
    страм і стид, хула, наруга –
    отака його недуга!
    А без бéшкету, скандалу
    добрі справи – на поталу,
    страмовѝсько, страмотá
    випирають без кнута,
    а стидóвисько, осýда –
    як бальзам йому на груди.
    Без стидóвища, публìки –
    без’язикий і безликий.

    І позóрищем бридким
    мова його ллється,
    з неї нéчесть пре, як дим
    з комина нечéстя.

    Осудóвисько, бо в нім,
    знать, живе лукавий,
    оминайте його дім -
    дім лихої слави!

    22.02.2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.63) | "Майстерень" 6 (5.66)
    Коментарі: (9)


  11. Володимир Бойко - [ 2017.03.15 21:04 ]
    * * *
    Які були часи, які були поети,
    Які були думки, які були слова.
    Невже оті часи вже канули у Лету,
    Невже оті слова зів’яли, мов трава.

    Чого ж ви мовчите? Чи вже у душах злидні,
    Чи в патоці густій засохло вже перо,
    Чи в Україні рай, і ворога не видно,
    Чи засмоктало вже неправедне добро?

    2012



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (14)


  12. Любов Бенедишин - [ 2017.03.15 15:44 ]
    ***
    Ой, не плачте по мені
    Так неса(у)мовито!
    Я не вбита на війні –
    Я війною вбита…

    13.01.2015


    Рейтинги: Народний 6 (5.66) | "Майстерень" 6 (5.74)
    Коментарі: (14)


  13. Олександр Олехо - [ 2017.03.15 10:36 ]
    А скільки коштує олжа?...
    А скільки коштує олжа?
    На терезах у клептомана
    лежить оголена душа,
    сухий остаток дерибана.

    Доросла казочка, як є –
    де «більший меншого кусає»,
    а той останнє віддає
    і кров за пана проливає.

    Усе під крики: Ми – народ!
    Шануймося, бо тОго варті!
    Пряма дорога до свобод,
    лиш ноги ковзають по карті.

    Забули знову про багно,
    про височини і яруги,
    де люди падають на дно
    і дно замулює потуги.

    У лабіринті до мети
    остання рації не має.
    Ходи собі туди-сюди
    попід утіх над мертвим плаєм.

    А чи душа не вміє вже
    життя любити без омани,
    чи дідько долю стереже –
    де ті козачі отамани?

    І вільний дух, і мрії лет
    над золотавими полями?
    Лиш крап злодійських еполет,
    а ще вибоїни і ями…

    То скільки коштує олжа
    без вихваляння і овацій?
    Кишеню гріють два гроша,
    остача правди і дотацій.

    14.03.2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.5) | "Майстерень" 6 (5.59)
    Коментарі: (13)


  14. Вітер Ночі - [ 2017.03.15 10:06 ]
    Згорне вечір...

    Згорне вечір замріяні крила,
    І з тобою залишиться ніч.
    Неспокійна, пуста і примхлива–
    Чорний морок по білому пліч.

    Причаїться, приспить і розбудить.
    Заспокоїть і знов за своє.
    Поцілує в запечені губи,
    Воскресить, приголубить і вб’є.

    А за що, не питай – не розкаже,
    Та й навіщо – одне небуття.
    Міцно-міцно до ліжка прив’яже,
    Розгорнувши, мов карти, життя.

    І в чаклунській земній круговерті,
    Без надії, в химерному сні
    Ти шукаєш рятунку у смерті,
    Простягаючи руку мені.


    Рейтинги: Народний 6 (5.89) | "Майстерень" 6 (5.89)
    Коментарі: (15)


  15. Вітер Ночі - [ 2017.03.15 08:00 ]
    Без імені...
    Без імені? Та ймення є у всіх.
    Заведено так, прийнято і звично.
    А я б тебе назвала Пізній Сніг,
    Або Туман ранковий потойбічний.

    Іменувала б ще – Чумацький Шлях,
    Яким щодня солодку сіль носити
    І гинути в безмежних відчуттях,
    І ні про що ніколи не жаліти.

    А ще, а ще ти - мій дитячий сум
    І зречення оманного натхнення,
    Що на вівтар утіхи принесу
    В хвилини каяття і одкровення.

    А щодо безіменного єства
    Й моєї непрочитаної суті, –
    Хіба збагнеш, чому мовчать слова,
    І сни мої, до ночі не прикуті.



    Рейтинги: Народний 6 (5.89) | "Майстерень" 6 (5.89)
    Коментарі: (9)


  16. Сірко Олександр Сушко - [ 2017.03.14 14:31 ]
    Ми усі помремо
    Ми усі помремо. Хтось в бою на Донбасі,
    Ну, а хто за столом, конструюючи вірш.
    Косорука прийде, як завжди, не на часі
    По руків'я вжене невблаганності ніж.

    Ми усі помремо. Уві сні, чи у муках,
    Віддаючи своє немовляті життя.
    Не чекай, що з небес, під божественні звуки,
    Ти устигнеш зректи щирих слів каяття.

    Ми усі помремо. Хтось в молитві до Бога
    У братів бойових на тремтячих руках,
    І пекуча сльоза у кінці епілога
    Діамантом сяйне на солдатських щоках.

    Ми усі помремо. Хтось в достатку й любові,
    У пишнотах бучних - марнославства сестер.
    А когось проведуть вояки та удови,
    Це якщо у катів невідомим не вмер.

    Ми усі помремо. В забутті, на чужині,
    Чи на праці тяжкій у ворожім краю.
    Я ж бо, душу свою заповів Україні,
    Перш ніж впасти на ній у нерівнім бою.

    Ми усі помремо. Смерть зрівняє рахунки,
    Вибирати не нам як зі світу піти.
    Але вірність і честь - дорогі обладунки -
    Мусим ми за життя в чистоті берегти.

    січень 2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.25) | "Майстерень" 5.5 (5.25)
    Коментарі: (5)


  17. Василь Кузан - [ 2017.03.14 07:41 ]
    Проходження навпомацки крізь ніч.
    ***
    Проходження навпомацки крізь ніч.
    Шукання сну – блукання в порожнечі.
    Виловлювання видив – слів лелечих
    У згортках, що із вирію – мені…

    Не в тому суть, що у очах пісок.
    Зів’яле листя рук хапає простір.
    Не все у цьому мареві так просто,
    У вариві ілюзій та думок.

    Липка структура сірих консистенцій,
    Гнучка система гри і засинань.
    Методика недихання, як дань
    Чи жертва тим богам, що десь на денці

    Душі. Чи суті?.. Сутності речей,
    Що засинають у обіймах Фройда…
    Спокуса сну – ця недоступна хвойда
    Лиш обіцяє. Бреше лиш. Ачей

    Очей її не бачити мені.
    Не мацати її солодкі груди.
    Ранковий промінь маячню остудить
    І загравання неба в напівсні.

    14.03.17


    Рейтинги: Народний 5.63 (5.53) | "Майстерень" 6 (5.65)
    Коментарі: (17)


  18. Тетяна Левицька - [ 2017.03.13 11:06 ]
    Черниця
    Не таким Ти створив, Боже, світ,
    Що сусідує поряд із нами.
    Смоківниця пуста - їй услід,
    А вона - соловейком у храмі.

    Літургія, пшенична кутя,
    Біле поле марун - її кредо.
    Хтось сповна брав з амбару життя,
    А вона - покладалась на Небо.

    Хтось розштовхував ліктями всіх,
    Шкуру змія здираючи з себе.
    А вона - йшла рікою у брід
    По розбурханій хвилі до Неба.

    Де ті блазні, що пили з ковша
    Медовуху туманного щастя.
    Лиш її світанкова душа
    В Божім небі ніколи не згасне!

    2017 р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" 5.5 (5.51)
    Коментарі: (20)


  19. Дмитро Дроздовський - [ 2017.03.12 16:05 ]
    * * *
    зелений мармур стомлених очей,
    які колись хотіли жити повно
    сьогодні, помарнілі, невимовно
    сміються тишею, де завше все о’кей

    ні пристрасті, ні крику, ні образ,
    усе було і все вросло у іній
    і тільки галас метушливих мас
    вкрадається поміж енерголіній

    енергоблок — ні полум’я, ні снів
    усе було — лишилась порожнеча
    і затягнулась зглибна кровотеча
    ні кавалькад, ні ескапад зі слів

    усе було і все минало вмить
    нічого більше — стомлені прозріння
    крізь верескливі гамірні боріння…
    усе утома, втома не болить

    зелений мармур стомлених очей,
    які колись хотіли жити повно
    сьогодні, помарнілі, невимовно
    сміються тишею, де все о’кей


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.36) | "Майстерень" 5.5 (5.29)
    Коментарі: (1)


  20. Богдан Манюк - [ 2017.03.10 23:03 ]
    З циклу "Карпатські бранзолєти"
    Доба в Карпатах

    Назубрені серпи ялини
    зіжали темінь, сонце жнуть –
    його, закинувши на спини,
    нестимуть гори за стіну,
    де молотьба, як молодиця,
    і обійме, і підштовхне,
    аби вторинне – у копиці,
    а в міхи щастя – головне.
    І хай тоді не крутить мізки
    негода в темному плащі,
    бо на гуцульському боїську*
    ніколи світ не ледащів,
    а золоті зернини взявши,
    ген у світанок розсівав,
    де сонце виросте, як завше,
    всі перевершивши дива.

    2017р.

    *Слово має кілька значень. В цьому тексті вжито у значенні – місце для обмолоту.


    Рейтинги: Народний 6 (5.64) | "Майстерень" 6 (5.78)
    Коментарі: (29)


  21. Маргарита Ротко - [ 2017.03.09 15:40 ]
    гра в миттєвості
    ти – слово а я – означник
    що вміст намахує:
    з дощу – та й під ринву
    і авгіїв винаймай…
    ти – гойне створіння
    із дантових кіл під маками
    дієве – асклепія згейниш до лореляй…

    повільне й важке –
    аж мильні кити хитаються
    захмарюють видихи
    цівками мінних фраз
    і хвоя пахтить
    і лета несе літавицю
    і мариться-мавиться –
    хоч би ба в мавпу влазь

    і тихо означуй –
    кокоси
    бубняві шепоти
    незнаних шаманів
    кумедну ошатність шкір
    аж доки поріз
    не почне як сльоза рожевіти
    ковтаючи прірву ер
    мов корисний жир

    але то – дарма
    розарії – на гербарії
    ти гоїш
    звірят – не тритонів
    струмки – на мул
    нас парило
    нас розпарило
    злихоманило
    зангінило
    так що клей ряст
    і суши улун


    на лезах ріки
    що впада у дрімучі безвісти
    пасеться бізон-робінзон
    і жує бузок
    розстріляних темних таїн
    про гравця в миттєвості:
    кому – ту що мертва вода
    а кому – пісок?


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (3)


  22. Ірина Саковець - [ 2017.03.08 21:06 ]
    ***
    Дощем весна бринить у місті, втішно
    бере зимову тишу
    у полон,
    і вже не знати, чи святе, чи грішне
    це перше перед березнем
    тепло.

    Готуйся до її апофеозу:
    повітрю свіжо –
    холод боязкий,
    і навіть сивий сніг уже не в змозі
    замаскувати пролісків
    рядки.

    А далі – в я́сну синь висо́ко жайвір:
    для духів предковічних
    давній знак
    зеленим шовком вишивати трави.
    Дощем на місто падає
    весна,

    на монотонність присмерків, у спрагле
    на світло серце, пристрасна,
    проста,
    мов невичерпний водограй наснаги,
    як осягання справжності
    буття.

    2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (2)


  23. Адель Станіславська - [ 2017.03.08 18:58 ]
    Правда
    Правда ця не для всіх, а лише для мене.
    Слово оце для всіх, але не для правди.
    Їм не потрібне лезо її студене.
    Їй не потрібні жалі ні чиясь порада.

    Гостра наточеність, дотики і порізи.
    Крівці краплини, присмаки нудкуваті.
    Тиша, що кришить думку дрімливо-сизу.
    Втеча від себе в ніч у безсонній хаті.

    Правда оця є про те, що немає правди.
    Є тільки час доби і лише події.
    Є лише болю хвилі й нема їм ради.
    Є тільки те, що напливами серце гріє.

    2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.48) | "Майстерень" 6 (5.59)
    Коментарі: (3)


  24. Світлана Ковальчук - [ 2017.03.07 23:01 ]
    ***

    Ця мідь важка, огранено-черлена.
    Їй крил нема, ні шепоту, ні снів.
    Ішли сніги. Сценічно. В чорні вени
    перетекли, стекли.
    Нема снігів.

    Лиш вени, що застромлені у хмари.
    І хмари, що нанизані на віть.
    То не ліси. То душі, тіні, мари.
    Вони реінкарнують.
    Зримо.
    В мідь.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (1)


  25. Любов Бенедишин - [ 2017.03.07 12:31 ]
    Жінка-українка
    Радість – людям, сум – наспід…
    Скрути повна скриня…
    Збудить час, догляне світ
    Жінка-господиня.

    Негаразди і громи…
    Знов лиха година…
    Прикриває рід крильми
    Жінка-берегиня.

    Сіль і скиба. Хрест і кріс…
    Хистко Україні…
    Жде синів, тримає вісь
    Жінка-героїня.

    Череда всесвітніх чвар…
    Спокою часинка…
    Богу вишиє кептар
    Жінка-українка.

    06.03.2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.66) | "Майстерень" 6 (5.74)
    Коментарі: (25)


  26. Серго Сокольник - [ 2017.03.07 02:24 ]
    Отака от квінтесенція
    ***трохи дивне)))***

    Як світить місяць вдалині,
    СИГНАЛОСИНГЛЯЧИ мені!..
    Оце писатиму про віти,
    Які коханням враз освітить,
    І про якесь метафоряче...
    Наче...
    ТЬФУ БЛІН!..
    Та встань!
    Та встань уже з отих колін,
    Бо буревієм дах зірвало,
    Бо час ще є. Та часу мало...
    .....................................
    Лайно в поетоіпостасі,
    Ти знаєш, як скавчать на пласі?
    Що? Не здогадуєшся? Жуть...
    Тобі я дещо розкажу...
    .......................................
    Він був поет. Все наче просто.
    Коли вели його на розстріл,
    Він вже не нив... (раніше нив...)
    Вдихав чарівний смак весни

    І все бажав (стрілять- не вішать)
    Аби усе здійснили швидше,
    Бо насолодою для ката
    Дивитись, як комусь чекати

    Приходу Мороку... І Діва
    (комусь ще є до нього діло?)
    Десь заголосить, Сонцесяйна...
    Принаймні, виглядав охайно.

    А як його Душі Нетлінній
    На розстріл встати на коліна?..
    І тут... Помилування... -Кате!..
    Тебе волів би розірвати!..

    Чи не тебе... Ти ж виконавець...
    Ми десь брати з тобою навіть,
    Бо виплеснем у світ із шалом
    Усю ненависть до "рішали",

    Що нас обох лишив "настрОю"
    (поет і кат не ходять строєм)
    А дівці що ж? Не голосити?
    Іти вареники ліпити?

    Це замість, щоб ото з піаром
    Упитись трауру нектаром?
    І скиглить потім повсякчас
    "Як я... Як я любила вас!!!..."

    Отак... Поламані прожекти...
    ...........................................
    Та ти, ПОЕЗІЄЕЖЕКТОР,
    Не розумієш, що кажу я...
    Іди... Бо ПОМ"ЯНУ "У СУЄ..."




    © Copyright: Серго Сокольник, 2017
    Свидетельство о публикации №117030700977


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Коментарі: (13)


  27. Іван Потьомкін - [ 2017.03.06 19:10 ]
    ...бо ти - Жінка
    Ти поспішаєш...
    Ну, скажи на милість,
    Куди летиш, що гнуться закаблуки?
    Забула праску вимкнуть?
    Вередували діти?
    По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
    ...Просто мусиш поспішать...
    Бо ти - Жінка...
    А ти притиш ходу.
    Заворожені, спиняються чоловіки.
    (Отже, не все люстерко знає…)
    На білий світ виходять навіть ті,
    Чия рука навчилась гладить
    Одну лиш смертоносну кнопку.
    Дивіться, лобуряки,
    В яку мішень націлились гармати,
    Куди упасти мають бомби...
    Спинися, Жінко,
    Кричи на повні груди,
    Що, швидкості додаючи планеті,
    Самі ж ми й зірвемо її із вісі.
    Спинися, Жінко,
    Світ весь зупини.
    Нехай побачить,
    Що життя – це ти.
    Може, нарешті зникне лихоманка,
    І не кричатимуть спросоння діти.




    Рейтинги: Народний 6 (5.5) | "Майстерень" 6 (5.62)
    Коментарі: (3)


  28. Поплавський Юрій - [ 2017.03.06 08:41 ]
    Ніяк інакше!
    Життя сповідує – буття…

    І та ж наука - є цікава штука.

    Хоча чотири – два плюс два…

    Та все ж бувають поняття

    Що не вкладаються у форми

    Прямих банальностей життя.



    Ну як, скажіть, нам розглядіти

    У світлі білому rainbow ?

    А в чорно-білому кіно

    Палітру кольорів узріти?



    Секрет доволі є простим-

    Допоки з серцем молодим

    Вночі і в день душа літає,

    Буває мокне і страждає...

    Та не боїться, лиш... співає…

    Ось вам і відповідь на «як»

    Нащо натяк? А просто так…

    Хай буде так!

    Ніяк інакше!

    20.10.2015 Ю.В.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.42)
    Прокоментувати:


  29. Вітер Ночі - [ 2017.03.05 13:37 ]
    Залізна брама...
    Залізна брама. Руки. Ти і я.
    І знову брама, знову терплі руки, –
    Це вигадки минулого життя,
    А в тім житті ти мала тільки муки.

    І рвуть тебе на шмаття чорні дні,
    І пліть січе гладеньку білу шкіру,
    І тіло потонуло у вогні
    За посвящення в протестантську віру.

    Спокутуй, відрікайся, падай ниць.
    Дай скуштувати натовпу потворне!
    І вознесуть, і спалять горілиць
    За те, що ти, як і вони, – гріховне.

    – Ні, ні, облиш, то не моє життя –
    Я знала тільки смуток і печалі,
    Пісок і хвилі,- щемні відчуття,
    Що кличе хтось у нескінченні далі.

    І руки... Я впізнаю їх, зажди!
    Не залишай – з чужим, що з мертвим в домі,
    А брама від огульної біди,
    І ми з тобою вічність вже знайомі.

    ... Згоріло. Стліло. Натовп розійшовсь,
    І тільки попіл на моїй долоні.
    В минулому прожить не довелось –
    Зреченні, спалені, бездомні.


    Рейтинги: Народний 6 (5.89) | "Майстерень" 6 (5.89)
    Коментарі: (6)


  30. Любов Бенедишин - [ 2017.03.01 12:59 ]
    ***

    Огида й страх. Шуліки і шакали.
    З усіх стежин – обрати всує ту…
    Де я була, як Ви мене шукали? –
    Топтала ряст: з марнот у суєту.

    Тінь чорних крил. Оскомини. Оскали.
    І мить, що застигає на льоту…
    З ким я була, як Ви мене гукали? –
    Печаллю напувала самоту.

    Вже й Ви свій шлях земний одвікували,
    Долаєте Небесну Висоту…
    Чим я була, як Вас окликнув ангел? –
    Пір’їною, що Бог здмухнув: «Не ту!..»

    01.03.2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.66) | "Майстерень" 6 (5.74)
    Коментарі: (18)


  31. Юрко Бужанин - [ 2017.02.28 17:04 ]
    Весня́ні натяки
    Весня́ні натяки. Природа
    Тепла оголює мечі.
    Проте, мороз, неначе злодій,
    Краде́ться містом ще вночі.

    Візьме́ бурульку десь підвісить,
    Щось підморозить де-не-де.
    Та, загало́м, весняним змістом
    Наповнення довкілля йде!

    Нехай засніжені поля ще -
    Віщує це надурожай.
    Відлигою природа плаче.
    Стає синішим небокрай.

    Ярилові хвалу возносим
    За сніжну зиму - щедру осінь.

    2011


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (4)


  32. Лесь Українець - [ 2017.02.27 13:51 ]
    ***
    Зима нацьковує останні
    Перед весною холоди́,
    Але спинити не у стані
    Живої бистрої води;

    Не заховають чорні хмари
    Високе сонце назавжди́,
    Згадають стародавні чари,
    Хто натерпілися нужди.

    Межи квітучими садами
    Зростатиме щаслива юнь,
    Нащадки Єви і Адама
    Повернуть місце у раю́.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" 5.5 (5.42)
    Коментарі: (3)


  33. Володимир Бойко - [ 2017.02.27 03:14 ]
    Ми знаємо все (вільний переклад з Ганни Ахматової (Горенко)
    Ми знаєм, що нині стоїть на кону,
    І що відбувається нині.
    Хто нам нав’язав цю криваву війну,
    Та ми стоїмо до загину.

    Не страшно під кулями впасти в бою,
    Не біймось пролитої крові,
    Та страшно утратити мову свою,
    Красу українського слова.
    Співучим і вільним його пронести,
    І внукам і дітям його зберегти
    Навіки!


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (4)


  34. Серго Сокольник - [ 2017.02.26 22:42 ]
    Ти прости мені, Ніч...
    Ти прости мені, Ніч,
    Що волію кохання бажати...
    Щиросердно прости,
    Бо бажання- у звичці людській.

    Звичайнісінька річ-
    Все говорячи, щось приховати,
    Як ховає мотив
    Сутність пісні на мові чужій.

    Зоресяйна, пробач,
    Що в долонях не втримаю зорі,
    Ті, які ти мені
    Зорепадом жаги пролила.

    Ти зірками не плач,
    Не губи їх даремно... I'm sorry...
    Саме час по одній...
    За любов... Із твого джерела...


    © Copyright: Серго Сокольник, 2017
    Свидетельство о публикации №117022613536


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.38) | "Майстерень" 5.75 (5.52)
    Коментарі: (10)


  35. Терен Тіна Терен Тіна - [ 2017.02.26 10:11 ]
    Сонет1
    Серпневі ночі щедрі зорепадом.
    Пірнає погляд в темносиню вись.
    Чарується небесним вічним ладом.
    Не надивитись, скільки не дивись.

    Та раптом, стрімко, ниттю золотою,
    мов блискавиця, зірка пролетить.
    Зворушливо-тендітна, щемна мить
    осяє, мов прощання, нас з тобою.

    Бажання б загадати. О, дарма...
    Ми у світах, у зорях. Нас нема...
    І тільки вічність навкруги безкрая.

    Злилися з нею, зтанули думки.
    Вселенський спокій душу обіймає.
    Завмер у серці... Падають зірки...

    2016


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Прокоментувати:


  36. Володимир Бойко - [ 2017.02.24 23:18 ]
    Замрія
    Я дивлюся на небо, я міркую про зорі,
    Про ночей безгоміння і світанки прозорі.

    Оповитий туманом небокрай даленіє,
    У душі безталанній оживає замрія.

    Загубивши надію на омріяну ласку,
    Я складаю для себе втаємничену казку.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (6)


  37. Леся Сидорович - [ 2017.02.24 21:14 ]
    Черемош скинув льодовий сардак
    Черемош скинув льодовий сардак,
    Пливуть по річці вже не зовсім пазли.
    Зима минає, і нема навспак
    Туди дороги, де й смереки мерзли.

    То льодохід. І крига креше креш,
    І пре вперед, і гостро берег муля.
    А на крижині – й слів не добереш! -
    Тремтить нервово молода козуля.

    Вона й не знала, що таке бува:
    Ступила на ріку, як завше, сміло.
    А тріщина, що кригу убива,
    Враз почалась – і в безміри побігла.

    І от козуля посеред ріки.
    В полоні у крижин - краса і сила.
    Довкола лиш непевні острівки.
    Вода стрімка погибеллю манила…

    Та не чекала. Зупинила дрож
    І гордо по крижинах пострибала.
    Бо гори кликали. Тому і Черемош
    Перепливла. Зуміла. Подолала.
    24.02.17


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.39)
    Коментарі: (4)


  38. Роман Коляда - [ 2017.02.24 20:21 ]
    Лист синові
    Лоно матері наче лук
    Відправляє тебе в політ.
    Батько видобув з лука звук
    І тобою поцілив світ.

    Хто такий і куди летиш?
    Хто зустріне - спитає всяк.
    Ти не знаєш. Боїшся лиш
    Пропустити у небі знак,

    Що не прісною зробить сіль
    І змінити дозволить шлях:
    Не стрілою приречено в ціль,
    А до мрії, як вільний птах.

    Може тільки у цьому суть:
    Ким прибудеш до точки Б?
    І чи зможеш в кінці почуть:
    Бог на ймення назвав тебе?


    Рейтинги: Народний 6 (5.45) | "Майстерень" 6 (5.54)
    Коментарі: (2)


  39. Любов Бенедишин - [ 2017.02.23 12:55 ]
    Коли?...
    Коли вже світанок? Остання
    Надія на вічне «колись»…
    А світ у режимі чекання
    Над прірвою горя завис.

    Здається, ще трохи – і стрімко
    Розсіється морок сторіч.
    …Та тягне терпіння-волинку
    Сліпа пересмішниця-ніч.

    23.02.2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.66) | "Майстерень" 6 (5.74)
    Коментарі: (15)


  40. Леся Сидорович - [ 2017.02.21 22:05 ]
    Сила слова. Акровірш (Святослав Максимчук)

    Скажи словечко – я тебе побачу.
    Відкрий уста – і маску забери.
    Якщо попросиш – все тобі пробачу,
    Та тільки щиро, щиро говори.
    Осанна всім словам у рідній мові.
    Святиться хай земля моя повік!
    Людська душа відроджується в слові,
    А заздрість тоне у глибинах рік.
    Візьми мене, о мовонько, до себе!
    Молитву словом, серцем шепочу…
    А всі скарби твої - моя потреба.
    Колись зберу їх, бо щоденно вчу.
    Слова, слова! Ви додавали сили.
    вИ забирали горе і печаль,
    Манили, у серцях вогонь палили,
    Чекали дива і творили жаль.
    У кожного своє вагоме слово.
    Кажи його – і не зів’яне мова.
    2011


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.39)
    Коментарі: (4)


  41. Вікторія Торон - [ 2017.02.21 04:47 ]
    Під незагойне, рване небо
    Під незагойне, рване небо,
    де буря з посвистом гуде,
    досади сповнений на себе,
    хтось розтривожений іде
    і, крок долаючи за кроком,
    благає силу неземну
    про рівновагу і про спокій,
    і гармонійність осяйну.
    Вітрами ніч його збиває,
    навскіс зриваються дощі,
    а він молитву промовляє
    за справність компасу в душі,
    щоб хтось йому в глухі години
    стихії грізного виття
    дав золотої середини,
    благої міри відчуття.
    У порятункові від себе,
    своїх безтямних протиріч –
    його спасення і потреба
    у розперезану цю ніч .
    ...Утихомирилось в природі,
    звисають крапельки води,
    а неборака – у незгоді
    з самим собою, як завжди.

    2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.43) | "Майстерень" 6 (5.46)
    Коментарі: (9)


  42. Олександра Камінчанська - [ 2017.02.19 00:03 ]
    ***
    Не сотня Небесна, вже сотні… Всевишній, допоки?!
    Торують стежину між зорі відважні сини.
    Криваві заграви, молитва, приглушені кроки,
    Кістлява потвора-заброда з обличчям війни…
    Поділені долі, дороги на «до» і «опісля»,
    На «буть» чи «не бути» датовані помисли, дні.
    Розп’яті тумани за бродом, розстріляна пісня,
    Невизнаний воїн, між люду, без почестей, ніг…
    Вже світ розпирає від люті, прокльонів і санкцій,
    На скиби криваві шматована рідна земля.
    Таврують країну іуди, божки-самозванці…
    Ще вірячи в диво на татка чекає маля…



    Рейтинги: Народний 6 (5.48) | "Майстерень" 6 (5.54)
    Коментарі: (4)


  43. Василь Кузан - [ 2017.02.18 23:07 ]
    І перша сотня… Й легіон
    ***
    І перша сотня… Й легіон
    Невинних, щирих, незіпсутих
    Коритом, що під ніс підсунуто
    І владою, що в унісон
    Співає солодко з агресором,
    Дволико прагнучи небес…

    А ті вже там, бо вбиті тут…
    Ось янголами з неба дивляться.
    А м’язи виграють на вилицях
    Від злості й розпачу. Ату!
    Ату його, бо саме він
    Престол побудував на трупах.

    Рука стискає автомат
    І сльози дозрівають кулями.
    Народ не ненависть вигулює
    І не шукає компромат –
    Із болю гнів святий вирощує
    На грядці правди і щедрот.

    І розриває горизонт
    Священне прагнення свободи!
    Як повінь розливає води –
    Іде на ворога народ.
    А ворог де? І хто? Чомусь
    Його ховає телевізор…

    18.02.17


    Рейтинги: Народний 6 (5.53) | "Майстерень" 6 (5.65)
    Коментарі: (6)


  44. Вікторія Торон - [ 2017.02.18 11:39 ]
    Якби
    Куди полинула любов,
       коли не стрілись більше руки,
    в які краї перенеслась
        складна симфонія світів?
    Ця лихоманка – назавжди;
      замало каменів розлуки,
    щоб спогад гейзером пружним
       з гарячих надр не скипів.
    В які завіялось світи
       дитя серцевого єднання,
    яке ніколи не помре,
       але й ніколи не зросте?
    Я вчора бачила його –
       серед рожевого світання
    воно стуляло небуття
       в кулясте щастя золоте.
    Цвіте зупинена любов,
       альтернативно і стихійно,
    там, де залишено її
       в родильних витоках судьби.
    Вона до сліз морочить нас,
       коли панічно, безнадійно
    ми розвертаємось назад
       на поклик вічного «якби?»

    2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (4)


  45. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.02.17 22:58 ]
    Навмання
    1

    Мене підранено.
    Ця куля - навмання...
    Жгута немає. Вуличка безлюдна.
    Повчора троль диванний запевняв,
    Що пацифістом бути препаскудно.

    От він таврує, п`є - а я в крові.
    Липкучі руки. Дефіляди смерті...
    Ні поліцейських добрих, ні повій...
    Лиш двері в безвість, кулаком підперті.

    2

    Хилюся на траву. Ламкучий бриль,
    Дорожня сумка, блекота і туї.
    Свинець застряг у товщі сухожиль.
    Штанину непіддатливу шматую.

    Недокохала... недо...
    Млосно. Шок.
    Отак ішла - і на тобі... неждано.
    Собаки брешуть... здавлений смішок.
    Фор...те...піано...

    3
    - За що вмираєш? - підступає Тінь. -
    Сьогодні ти у мене тридцять третя...
    На вибір є хатинка, де черінь,
    Або казан... елітний - для поетів...

    - Мені б окреме... літепле... село.
    Швидка спиняється... Тверезі санітари.
    ...............................................
    - Цю запроторимо... жива ж... у Фонтенбло...
    Лютнева ніч-завія...
    Сни-кошмари.


    2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.65) | "Майстерень" 6 (5.79)
    Коментарі: (6)


  46. Ніна Виноградська - [ 2017.02.17 18:14 ]
    Мамина молитва

    Сльоза упала на холодний сніг,
    Що під солдатом розтає від крові…
    Його матуся вийшла на поріг,
    До серця руки в молитовнім слові.

    Повзе юнак, стікаючи життям,
    В руці граната, щоб не знать полону…
    А мати дума – о, якби знаття,
    Чи син живий, тримає оборону?

    Земля гуде, та поряд побратим
    Бійця виносить на собі із бою…
    А піч курить і виїдає дим
    Слова молитви. - Сину, я з тобою!..
    17.02.17


    Рейтинги: Народний 6 (5.49) | "Майстерень" 6 (5.6)
    Коментарі: (2)


  47. Олександр Олехо - [ 2017.02.17 12:23 ]
    А що той світ
    А що той світ, в якому ходиш ти?
    А що той рух, що обертає зорі?
    Бог залишив безсмертя самоти,
    а люд на колотнечу вічно хворий.

    Позбавлені бентеги і сум’ять,
    ідуть угору не господні діти –
    уміють жити на звитяжні п’ять,
    у соромі ненавчені горіти.

    Усі віки ідуть в ура-похід
    і міріади зоряних імперій
    сумують срібно, дивлячись услід,
    як витікає сонце із артерій.

    Бог заповів покуту і любов,
    але убогі стільки натворили,
    що сам Господь стіну б не обійшов,
    якою небо від землі відгородили…

    У хащах блуду Істини нема,
    в юрбі суєт слабіє перше Слово.
    А може, це розпука і зима
    зустрілися у думах випадково?...

    17.02.2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.5) | "Майстерень" 6 (5.59)
    Коментарі: (15)


  48. Любов Бенедишин - [ 2017.02.16 16:12 ]
    Бажання
    Летіли в неоновий світ
    сніжинки блакитні й рожеві…

    Вустами, терпкими од бід,
    шепчу золотавому дневі:
    намрій мені снігу, намар
    морозного подиху,
    хрусту.

    …Засмучена квітка-зима
    гойдає останню пелюстку.

    16.02.2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.66) | "Майстерень" 6 (5.74)
    Коментарі: (19)


  49. Вітер Ночі - [ 2017.02.16 10:01 ]
    Тебе немає...
    Тебе немає
    в цім оповіданні, -
    будиночку
    обідраних шпалер,
    та я тобі
    освідчуюсь в коханні,
    байдуУже,
    що один із нас помер.
    Що на столі
    пусті пляшки і смІття,
    гидота задумів,
    надій і покаянь,
    а за вікном
    гойда пожовкле віття,
    і час минув
    непроханих
    бажань.


    Рейтинги: Народний 6 (5.89) | "Майстерень" 6 (5.89)
    Коментарі: (4)


  50. Володимир Бойко - [ 2017.02.15 14:18 ]
    * * *
    Горить зоря моя холодна,
    У піднебесній вишині.
    Вона озватися не годна
    Ні словом «так», ні словом «ні».

    Вона безтрепетно зоріє
    Над перехрестями доріг.
    Вона нікого не зігріє,
    Ніхто завдати їй не зміг

    Ані невтішної печалі,
    Ані нестямної жаги...
    Будився день. А доля спала...
    У душу сипали сніги.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (6)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   105