ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ін О
2020.05.29 12:58
Ця тисяча літ і тумани й хуртечі!
Триває зима, як війна, до оскоми.
Мій воїне,
серце болить від зневіри та втоми,
Від льодяних з півночі віхол та течій!
Ця тисяча літ, мов покута приречень...
Ми вбиті й воскреслі в покорі достроку.
Молитвами серця

Віктор Кучерук
2020.05.29 09:28
Блиснуло і гримнуло зненацька,
Різко і протяжливо притьмом, -
І дощу таночок чудернацький
Зашумів відрадно за вікном.
Плюскотів і нісся на всі боки,
Вправність демонструючи і спіх, -
Навіть хтось уважний та стоокий
Не злічив би виконавців всіх.

Сергій Губерначук
2020.05.29 08:43
У деяких містах лежать мої листи.
У декількох листах тісняться вірші.
Є в двох чи трьох рядках, звертаючись на ти,
моє колишнє… почуття поспішне.

Як промінь попереджує зорю –
так сонце понароджує проміння.
Що першим є, коли в тобі горю, –

Микола Соболь
2020.05.29 06:21
На болоті жаба ква та ква
Витирає сопляки зелені:
«Порятуй нас, матінко Москва,
Від бандер спаси, великий Ленін!
Мову відбери нам, хай язик
Чоботи сатрапові оближе,
Бо для мене Україна – пшик,
Мокшинська братва до серця ближче…»

Ігор Деркач
2020.05.28 21:33
Світає... і світиться світ
у сяєві іншого світу.
Коли не минає політ,
життю не пиши заповіту.

Не знає ніхто і ніде,
кудою надія літає.
За обрії сонце зайде,

Євген Федчук
2020.05.28 19:19
У широкім степу понад шляхом
Одинока береза стоїть.
Чорна смуга, що схожа на рану,
Білий стовбур берези ятрить.
Пам’ятає береза багато,
Бо вже років і років пройшло,
Як колись на узбіччі дороги
Гомонілося людне село.

Олександр Панін
2020.05.28 16:02
Привиддя тяжкі
Мені душу гнітили…

Л. Українка

***

Вітались

Галина Сливка
2020.05.28 15:15
І як воно? Здійнятися в політ,
Коли усе змаліле, мов полова,
Летить за вітром і хурделить світ...
А ти - навпроти... Ти - на крилах слова...
Тобі - піском солоним в очі, в рот.
Тобі іржавий свист вражає вуха
Так, що не годна вже знайти чеснот
В ска

Шон Маклех
2020.05.28 12:28
Сурма босоногого ангела
Зроблена з синього повітря:
Густого – наче сльози старої берези
Пораненої диким лісовим привидом,
Що блукає одвіку стежками,
Якими ніхто не ходить –
Ніхто, навіть олені з очима-тінями,
Навіть тупоноги голкоспинні.

Тетяна Левицька
2020.05.28 12:10
Листопад зривав іржаве листя з дерев, шматував і кидав на мокру бруківку під ноги перехожим. Обважніле небо торкалося верхівок пірамідальних тополь, ніби хотіло на них спочити. Різко похолодало, погода була глибоко осінньою, та я маиже кожного дня забирал

Дума Козак
2020.05.28 11:12
У ревній повені думок
втопає смуток мій.
Над нею стелиться димок
із нездійсненних мрій
і тане в озері зі снів,
без берега і дна,
поміж затоплених човнів
і присмаку багна…

Алла Даниленко
2020.05.28 11:03
Ви мною не хворієте. Нехай.
І радісно, що хвора я не вами.
І що ніколи куля ця - Земля -
Не пропливе під нашими ногами.
Подобається те, що я смішна
Розкута і не граюся словами.
І червоніти не дано мені
Злегка стискнувшись з вами рукавами.

Іван Потьомкін
2020.05.28 09:27
Уперше жабенята
Побачили вола на лузі
І пострибали батькові сказати
Про диво дивне в їх окрузі.
«Ти не стрічав такого звіра -
З рогами і хвостом гора!..»
«Які ви, дітки, ще наївні,
Щоб отаке казати про вола.

Сергій Губерначук
2020.05.28 09:06
Тривога. День. Народження царя.
Сурмлять ґазети про блокаду міста.
Переворот. У вас на шиї – я,
моя пречиста діво орґаніста.

Біжіть, біжіть, біжіть негайно в двір –
там з літаків порозкидали святці.
Дізнайтеся, хто ще спустився з гір –

Микола Соболь
2020.05.28 06:43
Не вір своїм очам і власним вухам.
Нарід купити легко на «Свати».
Коли здається близько до мети,
Йому «Слугу народу» деспот втюхав.

З екрана ми отримали екстаз.
На лісапеті їде президент…
Та є у цьому ще один момент –

Віктор Кучерук
2020.05.28 06:13
Яке це щастя - прагнути і вміти
Слова ласкаві сіяти тобі
І від смеркання до самого світу
Вустами пестить очі голубі.
Яка то радість - бачити і знати,
Що ти мені себе всю віддаєш
І безсоромно просиш більше свята
Кохання, без умовностей і меж.

Олександр Панін
2020.05.28 01:14
Сем - ковбой
скандал отримав
від дружини-злюки:
"Нащо ти привів
у гості
негідника - друга?
Більше бачити
не хочу

Шон Маклех
2020.05.28 01:08
Очерет озера моїх снів
Шепоче мені про спокій:
Спокій води, що не знає дна,
Спокій дверей, що ведуть в порожнечу,
Спокій очей, що не бачили світла,
Спокій хмари, що несе буревій.

Чапля озера моїх снів

Серго Сокольник
2020.05.27 22:28
О Боже!... Нарешті літо!
Очікуване, воно
Надходить... Його відпити,
Ми, ніби п"янке вино,
Жадаємо... Бо весною,
Долучені до "утіх"
Обіймів чуми з війною,
Лишились утіх своїх...

Олександр Сушко
2020.05.27 20:45
Марш до хати і сиди опеньком,
Чи гнилим уклякни штурпаком.
Дихай через хусточку, легенько,
Хай ланцюг позичить пес Рябко.

Спи, козаче, доки прийде осінь
Як нема і крихточки ума.
Вийдеш з карантину голий-босий,

Євген Федчук
2020.05.27 19:30
Він повернувся у батьківський світ,
Туди, де море із землею гралось,
В якім не був він уже сотню літ,
Принаймі, так йому тепер здавалось.
Його зустріла рідная земля,
Хоч виглядала, начебто, чужою.
Хіба такою бачив звіддаля:
Якоюсь непривітною, сухо

Олександр Панін
2020.05.27 16:20
На рівні інтуїції

***

Ми не знайомі,
але я завжди впізнаю її будь-де,
будь-коли,
у будь-якому натовпі.

Олександр Сушко
2020.05.27 15:15
Як таку не обцілуєш мавку?
Це ж - богиня! Оберіг краси!
Компліментів доста набалакав,
В рай пірнаю з меду-бірюзи.

Гріють руки видолинок страсті,
Шепчуть губи приворот-ману.
Геть до біса гудзик у запасці!

Ніна Виноградська
2020.05.27 11:50
Помолимося за померлих, друзі,

За наших рідних, вбитих у боях.

За тих, що у безмірнім вічнім прузі

В степах упали, на чужих полях.

Олександр Сушко
2020.05.27 11:38
Снилися море, пасати,
В небо по райдузі лізу...
З мороку - залпи гармати,
Смороди пекла, заліза.

Серцю нема супокою:
"В ціль? А чи родич промаже?"
Стелеться чорною млою

Дума Козак
2020.05.27 10:36
Білявка на крутім авто
в старому замку паркувалась,
а місця вільного в шато
надвечір мало залишалось.

Скакала ніби на пружині,
ледь не звалилася в канал,
крило зім’яла «Ламборджині»

Сергій Губерначук
2020.05.27 08:14
Гірський
Гіркий.
Густий.
День
Міський.
Діркий.
Пустий.

Микола Соболь
2020.05.27 06:56
Сьогодні усе, як сто років тому.
Одвічна ця трійця: рак, лебідь і щука
Шматують Державу. Нехитра наука.
А ми споглядаєм цю сцену німу.
Уже міражами постали руїни,
За ними не буде тебе, Україно…
Останнє питання: «Земельки кому?»
Забули про вислів: «

Віктор Кучерук
2020.05.27 06:53
Уже змовкає лементом бряжчання
В дворах людей буденна метушня,
І в німоті понурого смеркання
Складається у смужку світло дня.
Склепіння неба важчає і висне
На пружних спинах мандрівних вітрів,
Які мій сон розгойдують навмисно
І гонять думи на роздо

Олександр Панін
2020.05.26 23:01
Миниатюры


"Наколка"

У бродяги,
у Серого Волка,
Криминальная где-то

Олександр Сушко
2020.05.26 21:23
На 74-му році життя помер український письменник і перекладач, член Українського ПЕН та Національної спілки письменників України Мойсей Фішбейн. Джерело: Facebook-сторінка голови спілки письменників України Михайла Сидоржевського Пряма мова Сидоржев

Євген Федчук
2020.05.26 20:05
Проводжає парубок дівчину додому.
Йдуть повільно стежкою. Літо, а, проте,
Їй, напевно, холодно в платтячку легкому,
Тож до нього тулиться, а він аж цвіте.
Соловей старається пісні їм співати.
Зорі з неба дивляться, блимають здаля.
І вже геть забулос

Ігор Деркач
2020.05.26 18:13
           І
Всі, кому я винен – у Союзі.
Не вертаю на свої круги,
та і досі віддаю борги...
У минуле еміґрують друзі,
що не хочу, маю по заслузі,
що бажаю, додає снаги.

Марія Дем'янюк
2020.05.26 16:35
Сонце ходить в піднебессі
В жовтих черевичках,
Опустило рудий промінь
Марічці на щічки.
Усміхалася привітно,
В небеса гляділа,
Доки хмара не сховала
Сонечка вудила.

Дума Козак
2020.05.26 16:13
В ресторані Ян до танку дівку запросив
і мов кицю ту коханку на руках носив.
Пишногруду, струнконогу, у очах огонь,
не пускав і до порогу зі своїх долонь!

Почало згасати світло, грає марш оркестр –
оплатив козак рахунок і її реєстр.
Тачку визвав і

Маріанна Алетея
2020.05.26 14:57
Троянди пелюстки і сойки спів
І мрії знову ляжуть на пороги
Веселки арки, джерела розлив
Усі скарби покинуто під ноги

Солодкий сон і відгомін зірок
Не здатне серце бачити заграву
Цвітіння пишнота і тихий крок
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександр Ку
2020.05.20

Андрій Пелепець
2020.03.29

Степан Вишиватін
2020.03.27

Богдан Бойко
2020.03.22

Людмила Бурлаченко
2020.03.19

Анна Дудник
2020.03.15

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Вибрані твори


  1. Олександр Панін - [ 2020.05.27 16:23 ]
    Вона

    На рівні інтуїції

    ***

    Ми не знайомі,
    але я завжди впізнаю її будь-де,
    будь-коли,
    у будь-якому натовпі.

    Я не вдивляюсь,
    але завжди відчуваю
    коли вона -
    поруч.

    Я ні на що не розраховую,
    не вимагаю,
    лише сподіваюсь.

    Вона випромінює Посмішку,
    Радість,
    хвилі її Доброї Сили
    охоплюють безліч людей.
    Сама її Присутність
    насичує
    Бажанням Жити.

    Дай, господь, кожному
    здатність
    хоча би
    відчути
    Цю Силу!





    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (2)


  2. Микола Соболь - [ 2020.05.27 06:28 ]
    Коротка пам'ять у сторіччя
    Сьогодні усе, як сто років тому.
    Одвічна ця трійця: рак, лебідь і щука
    Шматують Державу. Нехитра наука.
    А ми споглядаєм цю сцену німу.
    Уже міражами постали руїни,
    За ними не буде тебе, Україно…
    Останнє питання: «Земельки кому?»
    Забули про вислів: «Не знаючи броду…»
    Лакеїв обрали чужого народу
    І скиглим на долю з питанням – чому?..
    27.05.20р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Прокоментувати:


  3. Ярослав Чорногуз - [ 2020.05.25 03:17 ]
    Закон небес
    Цвіт осипається бузку,
    Минає час весни розмаю.
    Та маю віру я таку:
    Кохання не перецвітає.

    Воно, мов дерево оте,
    Пустило корені у гаю.
    І буйно зеленню цвіте,
    І цвіт його не опадає.

    А восени воно горить,
    Вкриваючи багрянцем віти.
    Збагачує небес блакить
    Чарівним золотавим цвітом.

    І взимку теж воно живе,
    Мов жовтий цвіт життя закон це –
    Світило бачимо нове –
    Коли народжується сонце.

    Бо істина в нім - золота –
    У небокраї цім привітнім.
    Кохання – не перецвіта,
    А вічно людству сонцем квітне.

    24 травня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.73) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (2)


  4. Ярослав Чорногуз - [ 2020.05.22 00:11 ]
    Надвечір`я
    Перецвітає вже бузок,
    Весна травнева – прохолодна.
    Похмурий хмароньки мазок
    Небесну зачорнив безодню.

    Лиш соловейко у гіллі
    Лящить, витьохкує завзято.
    І проганяє геть жалі,
    Дарує всім любові свято.

    І інше птаство зусібіч
    Висвистує і бадьориться.
    І більше радості в облич,
    Безшумні кола креслить птиця.

    Весняний дощик відійшов.
    В землі навкруг пульсують соки.
    І темряву за шовом шов
    Зшиває птах в гіллі високім!

    21 травня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.73) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (2)


  5. Ігор Шоха - [ 2020.05.19 16:53 ]
    Мені подобається
    Я вірую, що є у мене ти
    і знаю, що і я ще є у тебе,
    що ми не боїмося висоти,
    коли пливе земля на сьоме небо,
    що я буваю іноді смішним,
    і не умію гратися словами,
    і червонію, і п’янію в дим,
    торкаючись з тобою рукавами.

    Та ніколи журитися мені,
    що я тебе ніколи не ревную
    і не горю в пекельному вогні,
    що не тебе я уві сні цілую,
    що наші імена о цій порі
    ніхто ніде не поминає всує
    і, що у небі, і на вівтарі
    не чується над нами, – алілуя!.

    Я дякую живій твоїй душі,
    яка не знає, що була моєю,
    за спокій мій, за наші міражі
    під нашою вечірньою зорею.
    І за мою під місяцем печаль,
    за сонечко твоє над головою,
    за те, що ти не вінчана, на жаль,
    а я, на жаль, не буду із тобою…
    ……………………………....................
    що ти не мною хворієш, на жаль,
    а я, на жаль, не хворію тобою.

    2012-2020






    Рейтинги: Народний 6 (5.52) | "Майстерень" 6 (5.67)
    Коментарі: (2)


  6. Тетяна Левицька - [ 2020.05.11 21:01 ]
    Радість
    Знов тішуться вишні прийдешньому травню,
    ген, сонячний зайчик  стрибає в гіллях.
    В блаватному небі  назустріч коханню,
    розправивши крила, летить білий птах.

    Каштанові світочі пахнуть ваніллю,
    парфумів таких ти не знайдеш ніде.
    Кружляє за обрієм вітер свавілля
    над вежами світу стрімке  па-де-де.

    Земля благодатній погоді радіє,
    кульбабові зіроньки світять в траві.
    В душі оживає квітуча надія,
    цитринові роси - перлини живі.

    І стукає серце відрадно і лунко,
    просвітлено,  чуйно, цілющим дощем.
    Від дотику щастя цукровим цілунком
    я тану в любові, мій радісний щем.

    05.05.2020р.










    Рейтинги: Народний 5.75 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.88)
    Коментарі: (6)


  7. Володимир Ляшкевич - [ 2020.05.01 19:50 ]
    За Рабіндранатом Тагором (1861-1941), "Море амріти"

    Світиться зоряно море Амріти.
    в Любості - суджена й суджений поруч,
    ночі Краса у обійми відпита:
    Ладом всесвітнього квітнення опліч,
    Місяцем в небі любові до тебе,
    на благодаті Твоєї щедротах.
    Радості - повенями звідусюди,
    Серце відкрите зрина в насолодах.




    Рейтинги: Народний 6 (5.54) | "Майстерень" 6 (5.54)
    Коментарі: (4)


  8. Ярослав Чорногуз - [ 2020.05.01 14:55 ]
    Ніжність
    Ридає дощик аж до рана,
    Любов даруючи садам,
    Я за твою сльозу, кохана,
    Всю кров, повір, свою віддам.

    Лиш не печалься. Думам кволим
    Ти душу не даруй свою.
    Хай серце, виповнене болем,
    Усе розчиниться в маю,

    В його медовому цвітінні…
    В долонях теплих принесу
    Отого цвіту, щоб і тіні
    Не було смутку, щоб красу –

    Оцю голівку, ручки, ніжки,
    Чарівні оченьки твої –
    Поїв собою. Щоб усмішка
    Розквітла знову й солов`ї

    Тобі витьохкували трелі,
    І сум утік у темний схов.
    Думки вернулися веселі,
    І щастя з ними, і любов.

    1 травня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.73) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (2)


  9. Галина Сливка - [ 2020.04.28 12:23 ]
    Звершую
    Віршами звершую кроки, що першими
    В'яжуть стежину у самосвідомості.
    Вітром згори озивається звершене.
    Мить струменить між пустель невідомості.
    Віршами звершую кручі з-за обрію -
    Тихо молитвою ниточка стелеться.
    Хто пісні серця напише теорію?
    Може, це - лет... А чи, може, - метелиця...
    Скали холодні вбираю із вірою
    Зіллячком-рутою, а чи косицею.
    Грані посічені чуються шкірою -
    Гоїть тепло невечірнє зірницею.
    Віршами звершую те, що зродилося,
    В тиші плекаю любов'ю засноване.
    Доля - босоніж, а серденько - крилосом.
    З верхом у пригоршнях - слово римоване.


    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.65)
    Коментарі: (4)


  10. Ірина Залюбовська - [ 2020.04.26 12:38 ]
    Передзим’я
    на ніч і тінь
    поділена доба
    похмурий день
    на попіл
    дотліває
    Морана
    постає
    на виднокраї
    з кривим ножем
    подібним до серпа

    неначе тінь
    у сірій напівтьмі
    у присмерку
    безшумно
    безголосно
    від подиху
    застигли
    кам’яні
    Землі і Неба
    споконвічні кросна

    і всеньку ніч
    веселий снігопад
    весільний ве́льон
    ткатиме
    старанно
    і підморгне
    з-за обрію
    Морана
    і стисне ніж
    подібний
    до серпа


    2020


    Рейтинги: Народний 6 (5.51) | "Майстерень" 6 (5.65)
    Коментарі: (7)


  11. Ярослав Чорногуз - [ 2020.04.24 20:04 ]
    Кабала вірності
    Не нав`язуй вірності, кохана,
    Ми – як вільні птиці – живемо!
    Не ставай, прошу, моїм тираном,
    Що на плечі одяга ярмо.

    Я тебе любить не перестану,
    Лиш не сунь ти душу в кабалу.
    Не закуй в невидимі кайдани,
    Не допомагай гидкому злу.

    Це - воно коханню саван шиє.
    Не на користь буде нам обом,
    Як затягнеш ти петлю на шиї,
    Зробиш вірності мене рабом!

    Ревнощі і докорів ця злива,
    І контроль тотальний з милих губ…
    Що аж хочеться піти наліво –
    Я ж таки козацький волелюб!

    Будь же ненав`язлива і добра,
    І не жаль мене, як та оса,
    Бо як засичиш, неначе кобра,
    Краще житиму тоді я сам!

    Краще бути вільним і убогим,
    Ніж ходить в напрузі по межі.
    Нам дано це почуття від Бога,
    То його терпінням бережім!

    Більше довіряй, люби, кохана,
    І чаруй, даруй тепло своє.
    Я, повір, на іншу і не гляну,
    Бо така краса у мене є!

    24 квітня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.73) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (8)


  12. Іван Потьомкін - [ 2020.04.24 13:16 ]
    Спогад на тлі хамсину
    Немовби дивовижний фільм
    (Щось на зразок довженківських сюжетів),
    Неждано пам’ять розкрутила
    Одну із канівських моїх студентських весен...
    ...Принишклі, по коліна у воді
    Стоять рожево-білі вишні та черешні.
    Човном пропливаємо поміж них,
    Такі ще безтурботні й мовби нетутешні.
    Чуприни непокірні куйовдить вітерець,
    Сукні притискують дівчата до колін.
    А ми, сором’язливо нахилившись вниз,
    Щосили налягаємо на весла.
    І байдуже, куди тепер плисти,
    Тільки б з корми такі ж наївні, як і ми,
    Нам усміхалися дівчата,
    Аби, мов бризки із весла,
    У човні райдугою зайнялася пісня.
    І байдуже, що то не наша, а чиясь любов.
    Бо ж наша має ще розквітнуть.
    І байдуже, куди ми пливемо –
    В Дніпро чи в Рось, в Росаву чи в Трубіж...
    Стільки ж річок тече по Україні!..
    Та раптом стоп...І обірвався фільм.
    Пам’ять сьогоднішнє відсторонило.
    Рось і Дніпро, Росаву і Трубіж
    Хамсін накрив імлою Єрусалим,
    І стало враз свинцевим лазурове небо.
    І я вже не юнак, а сивий дід
    У цім пустельнім, хоч і святому краї.



    Рейтинги: Народний 6 (5.54) | "Майстерень" 6 (5.72)
    Коментарі: (4)


  13. Микола Соболь - [ 2020.04.24 09:11 ]
    Проводи
    Ці дні минуть, відсивіють тумани,
    Дерева скинуть білі пелюстки…
    Я на могилку не прийду до мами,
    Кладовища закриті на замки.

    Від сірника займеться швидко свічка,
    Нехай вогонь з’єднає два світи.
    Присяду під березою, де річка
    І де колись мені співала Ти
    Журкі пісні про українську долю,
    Про козака, що їде за Дунай.
    Додам душі гіркого трохи болю
    Співай, матусю, в спогадах, співай.

    Ніщо не в силі зупинити пам’ять
    Вона мене несе за небокрай
    І тільки сльози очі затуманять.
    Співай, матусю, в спогадах, співай.
    22.04.20р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (2)


  14. Ярослав Чорногуз - [ 2020.04.17 04:04 ]
    Без тебе
    Вись укрита сірою габою
    І ридає, б`ється у вікно.
    Серце плаче-тужить за тобою,
    І не знає спокою воно.

    І життя таке мілке без тебе,
    Мов калюжі висохлої твань.
    А в душі – висока спрага неба
    І давкий клубок німих страждань.

    І тяжка печаль за горло тисне,
    Груди розриває на шматки.
    Як мелодія сумної пісні
    Жалить тоскним болем крізь віки.

    Мов на обрій повсідались круки
    І сапфірну випили блакить.
    Чорні хмари сивої розлуки
    Білий світ зуміли затулить.

    …Тільки світла мрія серед ночі
    Розриває темну пелену.
    Любі очі сяєвом урочим
    Повертають сонячну весну.

    17 квітня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.73) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (8)


  15. Лілія Ніколаєнко - [ 2020.04.16 13:12 ]
    ***
    Любов, мов недописаний сонет,
    У скрині снів чекає на світанок.
    Нехай допише ніч його вогнем,
    Зима – печаллю, а весна – дурманом.

    Хоч небо випий, музи не збагнеш.
    В безодню зір солодка згуба манить.
    В небесних римах спопелить мене
    І тишею розвіє між світами.

    Твій погляд, як отруєний багнет,
    Та мальвами цвітуть сердечні рани.
    Пітьму мою натхнення осяйне.

    Володарко безсоння та омани,
    Не звільниш душу зі своїх тенет!
    З надламаним крилом у вічність кану...


    Рейтинги: Народний 6 (5.65) | "Майстерень" 6 (5.81)
    Коментарі: (2)


  16. Тетяна Левицька - [ 2020.04.13 21:39 ]
    Божевільний маестро
    V

    Чомусь не спалося Вікторії в цю ніч,
    безсоння малювало штучні квіти
    на вистуженій шибі. Сонми протиріч
    мурахами в думках. Як далі жити?

    Вона раніше не кохала, в той же час,
    були зв'язки до нього не тривалі.
    То кидала вона, а то її. Щораз
    не з'єднувався пазл, не співпадали.

    А зараз все по-іншому, цвіла весна
    бузком в хурделицю, мороз і зливу.
    Нарешті все чудово, райдужно, вона -
    закохана, окрилена, щаслива.

    Він скоро прилетить, дізнається, що в них,
    (згадавши усміхнулася таємно,)
    дитятко з'явиться у мріях осяйних
    заснула світанкова і смиренна.

    Маестро відчинив замок своїм ключем,
    пройшов у спальню не збудивши Віку.
    Дивився на красуню сплячу, в горлі щем,
    не міг собі пробачити до віку.

    То ніби вперше її вгледів - запашну,
    беззахисну, довірливу, наївну.
    На шльондру проміняв - заквітчану весну,
    на злу чаклунку - милу королівну.

    Пройшло чимало, як не зводячи очей
    вростав у неї розтривожив рани.
    Збентежений, мана, зурочення, ачей,
    як міг їй зрадити? Фортепіано

    відкрив...заграв...ледь чути рондо перелив.
    Та музика пливла за течією
    його страждань. Бельканто душу золотив
    мінорною жалобою тією.

    11.04.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.88)
    Коментарі: (2)


  17. Галина Сливка - [ 2020.04.11 10:51 ]
    ***
    Межи розхрестя карантинних дум
    Несе душа, у білий цвіт сповита,
    Легкий парфум, а може древній сум -
    Доріг і меж неперебутнє мито.

    У нім - печаті спогадань і мрій,
    Проміння з віч і світлі щастя сльози,
    Шитва життя непереборний крій
    І соромливо-ніжний дух мімози.

    У нім - тепло надії і снаги,
    Із-під золи, немов жарини-зорі...
    Працюють шальки, щоб дібрать ваги
    Тому, що є і буде апріорі.

    І квітне сад межи отих розхресть.
    У нім душа, мов квітка на долоні
    Звітує небу: "Я живу! Я єсть
    Роса любові у твоїм полоні!"


    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.65)
    Коментарі: (4)


  18. Тетяна Левицька - [ 2020.04.08 15:53 ]
    Божевільний маестро
    ІІ

    Минали місяці - вервечки голубі,
    полином пахли вечори духмяні.
    Проходило життя в депресії, журбі
    не рятувало навіть фортеп'яно.

    Боявся подумки вертатися туди,
    де одночасно солодко і гірко
    було йому, ще до розлучення, біди.
    Десь за кордоном скніла його Зірка.

    Артистом працював в оркестрі провіднім,
    вертався пізно у порожні стіни,
    де по кутках снував старий павук окрім
    журби, тоненьку нитку павутини.

    Виходив на балкон і спрагло там курив,
    втомившись від нудьги, буття марноти.
    Впритул його будинку - лісовий масив,
    дев'ятий поверх й дівчина напроти.

    Її на лоджії він бачив і не раз,
    завжди вдивлялася в його сумне обличчя.
    Уважно слухала, як щемно грає джаз
    ця дивна незнайомка таємнича.

    Знов сів за інструмент наш музикант,
    перебирав дієзи і бемолі.
    Ліричні витоки зворушливих кантат
    народжували музику любові.

    Стаккато -запальний проникливий мотив -
    наскрізь пронизував, бив тіло струмом.
    Безжально рвав кайдани самоти,
    лунала пристрасна кубинська румба.

    Коли звучання розчинилось в небесах,
    хтось нетерпляче подзвонив у двері.
    Стояла дівчина з сльозами на очах,
    в руках тремтіли - сонячні гербери.

    08.04.2020р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.88)
    Коментарі: (2)


  19. Тетяна Левицька - [ 2020.04.07 13:58 ]
    Божевільний маестро
    І

    Насолодитися, не випити до дна,
    розкішна пава, зірка промениста,
    утіха жадібна, мольфарка чарівна,
    заволоділа серцем піаніста.

    Їй місячну сонату, п'єси дарував,
    цнотливі орхідеї і браслети.
    Страшенно ревнував, хоч не було підстав,
    до кожного безхатченка й поета.

    Коли спускалася на місто дивна ніч,
    запалювала ліхтарі зірчасті,
    торкався біло-чорних клавіш піаніст,
    обличчя випромінювало щастя.

    Етюди птахою в розчинене вікно
    злітали ввись божественно, натхненно.
    Золототканої  мелодії руно
    стелив своїй коханій гобеленом.

    І всесвіт завмирав, коли грав музикант,
    душі  торкнувшись пелюстком лілеї.
    Лише обраниця - холодний діамант,
    не розуміла музики тієї.

    Сказала: "Любий, вибирай одне із двох
    між пеклом й раєм, Музою й романсом.
    Тебе люблю й ненавиджу, то бачить Бог,
    бридку я музику, що дисонансом."

    Нестямно їй було, не чула срібних нот,
    багатогранних варіацій фуги.
    Вальс дуже дратував, розлючував фокстрот
    і не стерпівши музикант наруги,

    закрив фортепіано, довгих кілька днів
    воно не видавало ані звука.
    Боліли пальці і маестро не стерпів -
    хотів сокирою відтяти руку,

    поклавши, врешті, край стражданню. А вона -
    металась по кімнаті лютим звіром.
    Любові обірвалася дзвінка струна,
    духовна близькість зникла і довіра.

    Хіба було у них споріднення? Чужі!
    Два береги не з'єднані мостами.
    Мелодія зворушлива в його душі
    для іншої планети сонцем стане.

    07.04.2020р













    Рейтинги: Народний 6 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.88)
    Коментарі: (2)


  20. Ярослав Чорногуз - [ 2020.04.06 07:04 ]
    Звитяга любові
    Укривши світ габою голубою,
    Весна ішла у чарівній обнові…
    А ми були, як лебеді, з тобою
    В смарагдовому озері любові.

    Його розхвилював бурхливий вітер –
    Аж бризки золоті навкруг летіли.
    І шал кохання підіймав над віти,
    Солодкий струм пронизував нам крила.

    О пестощів нестримне божевілля! –
    То приземляло, то несло у леті…
    І почуття могутнього всесилля
    Передавалося усій планеті.

    Моя принцесо люба, я – твій витязь!
    Наш вихор-танець пристрасний до болю.
    Куди, не знав, од ніжності подітись…
    В обіймах воском танув мимоволі.

    …Несе весна кохання хвилі нові,
    Розвіялась облуда пандемії.
    Безбожжя нице нишкне і німіє,
    Приборкане звитягою любові!

    6 квітня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.73) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (6)


  21. Тетяна Левицька - [ 2020.04.05 19:05 ]
    Люби мене мовчки...
    Люби мене мовчки, коханий, люби,
    хай тиша замре на півслові.
    Лиш ніжності дотики, серця скарби,
    платівки мелодій любові.

    Всі зайві слова, тільки погляд зорить
    в смарагдовім озері зримо.
    Душа відлетіла за обрій на мить
    і знов повернулась в обійми.

    Люби до знемоги, до краплі роси,
    блаженства солодкої муки.
    У стогоні щастя замруть голоси,
    потонуть в цілунках спокуси.

    Сльоза благодаті на кінчиках вій
    магічним блищить сердоліком,
    Ти - древо життя, я - ліана надій,
    сплелися корінням навіки.
    5.04.2020








    Рейтинги: Народний 6 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.88)
    Коментарі: (8)


  22. Олексій Кацай - [ 2020.04.04 11:34 ]
    Обрій
    безглуздий неначебто степ Євразій двохсот
    зловлено обрій волоком широт і довгот
    витягнуто на мапи і він з-за клітчастих ґрат
    ще евклідових координат
    упершись в них небом на неевклідовість дивиться
    яка і фракталиться й ковилами хилиться
    до горбин де в повітряні замки ростуть хатки
    й мов ґрунт стеблини
    мапи рвуть на шматки
    котрі в простір сонячним вітром несе
    їх не втримати у руці
    бо не можна обрій ув’язнити в математиці

    2020


    Рейтинги: Народний 6 (5.38) | "Майстерень" 6 (5.38)
    Коментарі: (2)


  23. Ярослав Чорногуз - [ 2020.03.31 01:53 ]
    Затьмарена весна*
    Вже свіжа зелень всіяла кущі,
    І цвіт укрив усміхнені дерева.
    Весна іде – квітуча королева
    І променями лагідно блищить.

    І мліючи від пестощів любові,
    Вилискують на сонці в яснині,
    Об щоки труться котики вербові,
    Навіюючи радощі земні.

    Зірветься раптом вітер крижаний,
    І нажене хмарин у далеч сіру…
    І світ накриють хмурістю вони,
    Немов у них вселивсь коронавірус.

    Людських переживань гіркий потік
    Сумними пасмами по небу тік.

    30 березня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)




    Рейтинги: Народний 6 (5.73) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (6)


  24. Галина Кучеренко - [ 2020.03.30 12:14 ]
    Руда чаклунка
    Коронавірус… Маски, рукавички,
    Санітарія, антисептик, відстань…
    Вакцин немає. Ліки із аптечки
    Не допоможуть… Спорожніле місто
    Затихає. І до біса звички…

    Завмерло все… З уяви виринає
    Руда чаклунка в білій сорочині,
    Струнка, гнучка, із розписної скрині
    Мішечки трав засушених виймає…

    В макітру кидає солодки і нагідок,
    Ромашку і аїр, кореневища,
    Дріб чистотілу, ще ісопу квіток,
    І чебрецю, що винесла з горища…

    Се томиться з водицею в печі…
    Чаклунка ж випікає калачі
    І конопляним маслом приправляє…
    По склянках із макітри розливає
    Відвар духмяний…. Духом присипляє….

    ….Із кардамоном каву заварю -
    Над джезве ароматний серпантин…
    Доп’ю і келих свій переверну,
    Поворожу на бісів карантин…
    В чаклунському видінні залишуся,
    В рудої відьми дечому повчуся -
    Життю радіти попри сто причин!!!!…..
    Нудьгу морити в травах на пару)))…..

    © 03.2020


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.36) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Коментарі: (1)


  25. Нінель Новікова - [ 2020.03.26 22:07 ]
    Недобрий погляд... О. Блок Перекл. із рос.
    Недобрий погляд із-під брів.
    І гордий виклик, і зневага,
    Всіх ліній – співи і наснага.
    Такою вперше Вас зустрів.
    В партері ніч. І духота.
    Нагрудник темний близько, близько…
    Бліде обличчя… Чорнота
    Волосся, що спадає низько…
    Уже не вперше дивних стріч
    Я відчував німу жахливість!
    Та цих нервових рук і пліч
    Така бентежлива чутливість…
    У гордім русі королев
    На прикрощі ознаки схожі…
    (Так на людей із огорожі
    Похмуро поглядає лев).
    А там, під лампою, в цей час
    Уже замовкла сегідилья;
    І ревнощі, що не до Вас
    Йде полум’яний Ескамільйо.
    Не Ви потягнете тасьму,
    Щоб світло збавити навмисно,
    І не сяйне вже ряд перлистий
    Зубів – нещасному тому…
    О, не дивитися – не хочу,
    Сказати треба, та мовчи…
    І Ви (зорею серед ночі)
    Ковзнули, плавно ідучи,
    У русі поступу – знемога,
    І пісня Ваших ніжних пліч
    Мені до жаху вже знайома,
    А серце збереже цю ніч,
    Як пам’ять про вітчизну іншу, –
    Ваш образ дорогий навік…
    А там: життя оце залишим,
    Сумне життя разом залишим!
    Кричить пропащий чоловік…
    А березень наносить сніг.

    18.02.2020


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.45)
    Коментарі: (8)


  26. Ярослав Чорногуз - [ 2020.03.25 10:03 ]
    Вибір
    Сказала ти, щоб вибрав я, з ким буть:
    Чи з дівами гулящими водиться,
    Пірнути в зради, у розпусти суть…
    Чи вірним стать тобі, о яснолиця!

    І я згадав ті дні, і сірість ту,
    Коли Мара потьмарила мій розум,
    Огидну хіть і серця пустоту,
    І опинитися на дні загрозу…

    О скільки часу бовтався в багні!
    Та вирвався з лабет чумних мамони…
    Сказав минулому рішуче: «Ні!»,
    Із аморальності утікши зони.

    Над нами – щастя небо голубе!
    Бо краще смерть, ніж втратити тебе!!!

    25 березня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.73) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (6)


  27. Тетяна Левицька - [ 2020.03.24 09:32 ]
    Птахолов
    Мені давно не дарували щастя.
    Минали дні у тузі повсякчас
    і ось нарешті в пелюстках латаття
    промінчик сонця блиснув , не погас,
    а розгорівся ватрою бажання,
    в батистовім алькові дивний сон,
    гарячі почуття - сльоза вінчальна
    і пристрасті жагучої вогонь.

    Мені давно не дарували вірність,
    троянди оксамитовий бутон,
    у лоні серця ніжності покірній
    метелики кружляють Вальс-бостон.
    В міцних руках окрилена жар-птиця,
    впіймав мене кохання  птахолов,
    щоб надихнутися, насолодиться -
    з пера натхнення скрапує любов!


    Рейтинги: Народний 6 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.88)
    Коментарі: (6)


  28. Ярослав Чорногуз - [ 2020.03.24 00:45 ]
    Водограї кохання
    Наче музика ллється із раю –
    Далі неба ячать голубі.
    Обіймаю тебе, пригортаю,
    Розчиняюсь, кохана, в тобі.

    Обіймаю так солодко, ніжно…
    І по шкірі шовковій рука –
    Як по струнах смичок – дивовижно
    Лебедіє пестливо й шука

    Чарівливі долини і гори,
    І печери в лісах потайні…
    Буйний стогін, як море, говорить
    Як нам солодко, наче у сні.

    Мов зітхання нічного зефіру,
    Теплий подих лоскоче вуста.
    Я кохаю тебе понад міру,
    Чарівнице моя золота.

    Божевільно красиві очиці
    Випромінюють щастя нектар.
    Ми з тобою – дві пристрасті птиці –
    Підіймаємо хвилі до хмар.

    Підіймаємо знову і знову,
    Фантастично, в усіх кольорах
    Водограї танцюють любові
    У закоханих наших очах.

    Незабутні кохання хвилини
    Під широкими щастя крильми…
    О життя дивовижні перлини! –
    Умліваємо в спогадах ми!

    23 березня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.73) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (5)


  29. Євген Федчук - [ 2020.03.21 18:27 ]
    Легенда про турів
    Давно – давно. Уже й не знать коли.
    Про час відомо точно лиш єдине:
    Що не було тоді іще людини
    І лиш тварини на землі жили .
    Іще був юним степ прадавній цей,
    Річки текли з прозорою водою.
    Ще мамонти неспішною ходою
    Брели, траву скубали похапцем.
    А та трава. Хіба така як нині?
    В ній легко б мамонт заблукати міг.
    І тільки чуть, як біга носоріг,
    Чи рохкають сердито дикі свині .
    Промчить стрілою боязка сайга
    Від хижаків рятуючись, непевно.
    Бізонів стадо попростує чемно,
    Хоч може й лева зняти на рогах.
    У той далекий від сьогодні час
    Прабатько – Тур з’явився в нашім краї.
    Звідкіль прийшов того ніхто не знає,
    То все віки приховують від нас.
    Сподобались йому степи широкі,
    Пахучі трави і п’янка вода.
    І скоро вже безчи́сленні стада
    По степу розбрелися в усі боки.
    Пройшли віки й за ними вслід пішли
    І мамонти, й шерстисті носороги,
    Бізонів не спасли великі роги,
    Теж зникли, наче й зовсім не були.
    І лише турів стада чималі,
    Як і раніше, по степах ходили
    І не було їм рівного по силі
    На цій безмежній степовій землі.
    Прабатько-Тур, могутній, гордовитий
    На рід великий ревно поглядав.
    Здавалось, миті тої він діждав,
    Коли спокійно можна відпочити.
    Тож і приліг на пагорку в траву,
    Підставив сонцю посивілі боки.
    Заснув на хвильку – пролетіли роки.
    А дні його століттями пливуть.
    Поки ж Прабатько –Тур спокійно спав,
    В його степах з’явилася людина,
    Сказала: «Я господар тут єдиний!
    Час мого царювання вже настав!»
    Здавалось би: людина проти тура?
    Та тур сильніший двох десятків їх,
    З конем підніме на рогах своїх
    І у траву безпомічних пожбурить.
    Та у людини зброя у руках,
    Та ще підступність, хитрість за спиною.
    Готовий тур до чесного двобою.
    А люди б’ють по дітях, по жінках,
    Все менше й менше їх лишалось жить.
    Лиш де-не-де по одному, по двоє
    І тільки рабства гіркою ціною
    Життя вдалося декому купить.
    Прабатько-Тур прокинувся якраз
    І бачить ту нерадісну картину,
    Як його рід від рук людини гине
    І настає для них останній час.
    Як врятувати тих, хто ще лишився?
    По всьому світу розселився люд
    І скрізь тварин калічать, нищать, б’ють,
    Але найбільше – хто не приручився.
    І не сховатись від біди ніяк.
    Лишалось сподіватись на єдине.
    Що з часом подобрішає людина
    І зрозуміє, що не можна так.
    Сильніші мають бути справедливі,
    Розумним слід розумно поступать.
    Якщо вже закортіло царювать,
    То піддані повинні жить щасливо.
    Хто кривдить слабших – не герой зовсім.
    Бо справжня сила у хороших вчинках,
    Хто ж сіє зло з причини, без причини.
    Не має права царювать над всім.
    І заревів Тур голосом гучним.
    І ратицею землю вгріб щосили.
    Перетворились тури на могили,
    Що по степу розкидані усім.
    Беззахисні перед нещадним злом,
    Мовча́зні свідки людського безумства,
    Чекають, доки люди схаменуться,
    Аби на турів обернутись знов.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.31) | "Майстерень" 5.5 (5.35)
    Коментарі: (4)


  30. Вікторія Лимарівна - [ 2020.03.21 17:40 ]
    Багатий i бiдний
    В черзі одній: і багатий, і бідний.
    Краю й кінця їй наразі не видно.
    Втомлені…Тільки час`у є замало.
    Старість… А встигнути треба до Раю.

    Раю земного: до нього щосили
    вкотре наблизитись дуже хотіли.
    Бідному ніколи; справи в хатині:
    стріху латати, знайти копійчину.

    Дітям на поміч: шукати роботу,
    щоби в країні зосталися, що там!
    Сім’ї змогли об’єднатись в турботі.
    Не працювали до «сьомого поту».

    Ну, а багатому, звісно, Мальдіви.
    Скільки принад, та нема перспективи.
    Всюди закриті (бо вірус) кордони.
    До відпочинку – міцні перепони.

    Бізнесу прикро, втрачаються статки.
    Д`ірки… так`ож треба ставити латки.
    А головне – для життя є загроза.
    Коронавірусу: тьху, на погрози!

    Наче з підпілля, розлючений ворог!
    Байдуже, нищить, руйнівно, на сполох!
    …В черзі одній: і багатий, і бідний.
    У лихолітті, здається, мов рідні!

    Скільки часу залишилось? Як знати?
    Всесвіт мовчить, не бажає казати.
    В спільних бажаннях – єдина дорога!
    Стати на неї з’явилась нагода.

    В прагненнях, діях з’єднатися треба,
    щоб зрозуміти вказівки від Неба!


    19.03.2020




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.4) | "Майстерень" 5.5 (5.43)
    Коментарі: (2)


  31. Дума Козак - [ 2020.03.21 15:32 ]
    Не можна

    Не можна, мила, словом змалювати
    те щастя, що даруєш ти мені!
    Сказать «люблю» – нічого не сказати,
    як заметіль квітнева уві сні…

    Сказать «кохаю» – ніби теж буденно,
    про зорі, шлях Чумацький, древній Віз…
    Про них я говорю, пишу щоденно,
    щоночі аж до ранку, аж до сліз…

    Як серце візьмеш у свої долонці,
    я забуваю люте слово «жах»
    і блякнуть в небі зорі, навіть Сонце,
    як усмішка засяє на вустах.

    Кохана, берегиня, жінка, мати,
    у хмарну днину – промінь у вікні.
    Не можна, люба, словом змалювати
    те щастя, що даруєш ти мені!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.39) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Коментарі: (1)


  32. Олександр Панін - [ 2020.03.21 14:50 ]
    Наснилось

    Нарешті наснився нам про кохання сон,
    обом одночасно…
    Здавалось би – із сну не виходьте,
    радійте, живіть (чи спить) щасливо…

    Тоді чому нас непокоїть реальність,
    чому уповаємо на милість минулого?
    Чому благаємо про подальші солодкі сни?
    Чому плекаємо химерні надії на
    Любов-Привід, на Кохання-Сновиду?
    Чому нами керують виключно злі спогади?
    Все це – через камлання древньої шаманки
    на їм’я – Підступ-Кохання-Зрада-Любов…

    Ми сподіваємось створити казкові шати
    на примарний бал-маскарад,
    пошити їх з веселкового
    мерехтіння химерних мрій.

    Маримо,
    що сни стануть, нарешті,
    реальністю…

    А якщо Реальність, в свою чергу,
    обернеться на Сон,
    Кошмарний!?


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (2)


  33. Тетяна Левицька - [ 2020.03.21 11:14 ]
    Вогонь і вода
    Горобчиком витьохкує весна,
    у сонці помарачевому мліє.
    А спогади лоскоче мовчазна,
    щемлива березнева ностальгія.

    Те зримо пригадалося, а втім,
    спотвореннями дзеркала кривого,
    як злива супроводжувала  грім,
    тулилася у просторі до нього.

    Гасила блискавицю повсякчас,
    втамовувала гуркіт громовержця.
    Й тоді, коли було не все гаразд
    сіль прикладала й ладанку до серця.

    Хто вирішив у радощі й біді
    вогонь і воду разом поєднати?
    На пар перетворилися тоді -
    не відшукати більш координати.
    21.03.2020р












    Рейтинги: Народний 6 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.88)
    Коментарі: (6)


  34. Ярослав Чорногуз - [ 2020.03.21 03:13 ]
    Ренесанс любові
    Знов дорога в небо верне,
    І весна красою дзенька…
    Очищатися від скверни
    Починаю помаленьку.

    Це - душа твоя і слово
    Мою нову долю пишуть.
    І зникають поступово
    Всі захоплення колишні.

    В небі голубому тануть
    Хмари темні, почорнілі…
    Ренесанс душі, світанок
    В серці набирає сили.

    І поволеньки, потроху
    Вабиш і до себе кличеш…
    Ти нову життя епоху
    Твориш, наче Беатріче*.

    І у слові обережний –
    Вибухаю полум`яно!
    Я люблю тебе безмежно,
    Серденько моє кохане!

    Шал обіймів. Серце вирви
    У солодкім поцілунку…
    Відтягла мене від прірви
    Для життя мого рятунку.

    Божого не втратить лику,
    Вирвати розпусти жало!
    О, любов яку – велику! –
    Ви, Боги, мені послали!


    20-21 березня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.73) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (6)


  35. Володимир Бойко - [ 2020.03.20 22:19 ]
    Смуток
    Я для тебе уже не такий,
    Не творю позитивних емоцій,
    І для тебе мій смуток легкий,
    Наче скалка у хворому оці.

    Я благаю тебе – не зникай,
    Я без тебе негайно загину.
    Ми уже не майнемо в Китай,
    Бо Китай осягнув Україну.


    Рейтинги: Народний 6 (5.44) | "Майстерень" 6 (5.57)
    Коментарі: (4)


  36. Олександр Панін - [ 2020.03.20 16:15 ]
    Вечір

    Примовкли дзвони у ночі
    церковні,
    Ледь чутно теплий вечір
    позітхнув,
    Бурштиновий великий
    Місяць вповні
    Серпанком золотим
    будинок огорнув.

    Ось випливає
    в місячному сяйві
    Зелений дах -
    зелений мармелад,
    Русяві коси у дівчатка
    надзвичайні,
    Оспівані у безлічі
    балад.

    Яскравий Місяць
    відбивається у плесі,
    Зірки, мов голки,
    роблять вишиття,
    Сон чарівний
    насниться хай Принцесі,
    В якому мрії
    втілились в життя.





    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (2)


  37. Ярослав Чорногуз - [ 2020.03.17 01:28 ]
    Все мине...
    Підриває страх у себе віру,
    Та людську згадаймо теплоту.
    Не візьме брудний коронавірус
    Наше щастя і любов святу.

    Хтось дійде у паніці до сказу,
    І впаде додолу горілиць…
    Чисті душі не візьме зараза,
    Не зітре усмішки з наших лиць.

    Це гниле огидне зомбування –
    Підла істерія сатани.
    Не уб`є вона в серцях кохання
    І у душах люблячих – весни.

    Не врятують і високі ранги,
    І роз`їсть мерзенні душі тля.
    І ударить доля бумерангом –
    Хто на горі гроші заробляв…

    Все мине, лиш вірмо в себе, люди,
    Помолімось вищій силі ми.
    І часи прекрасні знову будуть,
    Після днів новітньої чуми.

    16 березня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.73) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (2)


  38. Ярослав Чорногуз - [ 2020.03.14 02:34 ]
    Я купаюсь в твоїй любові
    Серце плавиться в ніжнім слові,
    Відчуває життя весну…
    Я купаюсь в твоїй любові,
    У волоссі яснім тону.

    І на зустріч до тебе лину –
    Над землею, мов Аполлон.
    Щоб потрапить – не на хвилину
    В чарів світлих оцих полон.

    Вітерець весняний повіє
    І до хмар нас обох здійме.
    Ув обіймах палких – німію,
    З губ солодкий спиваю мед.

    У гойдання пестливій хвилі
    Я у стогонах в рай летів.
    Ув очах божествено-милих -
    Щастя промені золоті.

    - Любий, любий, - сяйні зіниці
    Промовляють мені без слів.
    Ми злітаємо, наче птиці…
    Як без тебе раніш я жив?!

    У повітрі, понад Землею,
    Так голубимося крильми…
    Ні! Завжди ти була моєю!
    Це зустрілися нині ми!

    14 березня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.73) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (6)


  39. Володимир Бойко - [ 2020.03.14 00:16 ]
    Стезя
    Не слугував ніколи і нікому –
    Отак пройшов свій шлях. Отак прожив.
    Я викликав зневагу і оскому,
    У натовпі продажних холуїв.

    Така стезя. І нікуди звернути.
    І я таким зостанусь до кінця.
    Як доведеться – випити отрути,
    Але таки не втратити лиця.

    2011-2020



    Рейтинги: Народний 6 (5.44) | "Майстерень" 6 (5.57)
    Коментарі: (2)


  40. Тетяна Левицька - [ 2020.03.12 08:15 ]
    Нам одне без одного...
    Нам одне без одного не бути,
    а все інше можна пережити.
    Йди до мене, любий, квітне рута
    у долонях чарівної миті.

    Заголублю доп'яну в обіймах,
    трепетно замру у поцілунку.
    Зріє у душі натхненна рима,
    арфою вібрує щастя лунко.

    Нам одне без одного не жити -
    день без тебе перебутий марно.
    Не кохала зроду, не любив ти -
    розчиняєм сутінки - рахманні.

    Танемо неспішно у розмові,
    забуваючи усе на світі.
    Тільки ти і я , й ріка любові -
    повінню у зорянім софіті.
    09.03.2020р.



    Рейтинги: Народний 6 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.88)
    Коментарі: (2)


  41. Дмитро Куренівець - [ 2020.03.11 13:25 ]
    Чарівна балалайка (Сіла птаха...)
    Сіла птаха, вся зелена, мов папуга.
    Сіло сонце у коноплі за поля.
    Протягнули, протягнули в Раді «слуги»
    На прем’єра – молодого Шмигаля.

    Йшли на голос – він був з Офісу гаранта.
    Заблукали між міністрів, як в гаю,
    Бо насправді різношерста ця «команда»
    Не знайома і самому Шмигалю.

    А назавтра підспівали на ток-шоу
    Окупантам про водичку шмигалі.
    І здалося, що цю музику чудову
    Написали, написали у Кремлі.

    Сіла птаха чорнокрила на калину.
    Сіли в крісла – з балагану жартуни.
    І тривожно стало так за Україну:
    Ех, дожити б до наступної весни…

    03.2020


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (1)


  42. Ярослав Чорногуз - [ 2020.03.11 10:01 ]
    Таїна зваби
    Отака вже воля неба –
    Вроди-зваби таїна.
    Ти притягуєш до себе
    Все навколо, як весна.

    Сіються слова і квіти
    Всі – красі душі й лиця.
    Вже не знаєш де подітись
    Од відвертих залицянь.

    У приваті і відкрито
    Все плетуть словес вінки.
    В захваті несамовитім –
    І жінки й чоловіки.

    Пелюстками вся дорога
    Стелиться тобі до ніг.
    Ти ж кохаєш лиш одного,
    Ще й ревнуєш до усіх.

    І бува, в німім одчаю,
    (Дивно бачить річ оцю!)
    І зальоти пробачаєш
    Ти своєму молодцю.

    Хто розкаже, в чім тут справа?
    Він у ліжку, певне, ас.
    Має чубчик кучерявий
    З ловеласів ловелас?!

    Ні, волоссям він сивіє,
    І на вроду – не Делон.
    Але мліє жінка-мрія…
    Чим він взяв її в полон?!

    Бо поезію, як вишні,
    Любить королева фей.
    Він чудові пише вірші
    І співає, як Орфей.

    Бо неначе стиглі дині
    Твори – діаманти мрій.
    Їх вирощує єдиній,
    І дарує тільки їй!

    10 березня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.73) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (5)


  43. Тетяна Левицька - [ 2020.03.11 07:19 ]
    Пізнай любов
    Якщо хочеш пізнати любов
    зазирни їй у вічі,
    розчинися у райдужці
    й там відшукаєш себе,
    вулканічних порід,
    балюстради, руїни античні,
    край підніжжя Везувію
    море таке голубе.
    П'є Неаполь в солоній затоці
    молочні коктейлі,
    золотиться на сонці
    у бризі морськім повсякчас.
    Залоскочує вітер
    розбурхані хвилі веселі,
    відшліфовує гальку
    копитами білий Пегас.
    У безодні жаги ти скупайся
    неначе дитина,
    кожен пальчик увінчуй
    смарагдом свого почуття.
    І тоді лиш розділиш
    з любов'ю ти на половину -
    житнє поле, веселку, ріку,
    блискавицю життя.

    08.03.2020р.




    Рейтинги: Народний 6 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.88)
    Коментарі: (5)


  44. Євген Федчук - [ 2020.03.08 19:51 ]
    Легенда про зозулю
    Пройшовши крізь мереживо часу́,
    Змінивши слів за довгий час чимало,
    Легенда ця мене зачарувала
    І я поринув у її красу,
    У світ прадавній, у віки минулі,
    Яким уже повернення нема.
    Лише легенда в пам’яті трима,
    Яку почув у лісі від зозулі.
    Спочатку думав: то просте «ку-ку»,
    Хотів спитати: скільки маю років
    Ще у запасі. Та вже за два кроки
    Відчув утому. На траву м’яку
    Сів попід дубом, прихиливсь спиною,
    Вдихнув повітря чисте лісове
    І відчуваю – у очах пливе
    Та й задрімав якось само собою.
    І от крізь сон вчувається мені
    Зозулі голос, але дивний, наче,
    Чи то сміється птаха, чи то плаче
    Поміж гілок десь там у вишині.
    І не «ку-ку» я чую, а слова
    Звичайні, ті, що з прадіда я знаю.
    І та зозуля, начебто, питає:
    - Агов, скажи, стежино лісова,
    Чи не ступа чужа нога тобою?
    - Ні, не ступа,- стежина шелестить
    Опалим листям. - А чужий он спить
    Під дубом, заколисаний травою.
    - Заснув? – Заснув! – Ну, хай і далі спить,
    Не треба, щоби чули чужі вуха,
    Що ми говорим. Але ти послухай:
    Чи справді спить, чи так собі лежить?!
    Настала тиша. Я лежу, затих,
    Боюся, щоби не подати виду
    Та все міркую: що із того вийде?
    Вухам не вірю, слухаючи їх.
    Але й очей відкрить не поспішаю.
    А як злякаю? То й не буду знать,
    Про що таке у лісі гомонять,
    Коли ніхто чужий не заважає.
    І знов зозуля: - Мабуть, що заснув.
    Тож слухай, мила, давню оповідку
    Мені відому і не знати звідки.
    Хтось, мабуть, йшов у лісі та й забув.
    Було це в ті часи, що й не згадати,
    Ще звірі й птахи говорить могли.
    В якомусь лісі, може й тут, жили.
    Хто гнізда вив, хто нори рив, хто спати
    Вкладався просто на сирій землі.
    Хто як хотів, той так і жив у лісі,
    Ганяв чи повзав, в піднебесній висі
    Кружляв, як тільки сам того волів.
    І ворожнечі не було між них,
    Сильніші слабших зовсім не гнітили,
    На інші справи витрачали сили.
    Тож в лісі чувся лиш веселий сміх.
    А в тому ж лісі під пеньком старим,
    В норі глибокій, в затхлім підземеллі,
    У непривітній і пустій оселі
    Жив злий горбань. Лиш два вершки у нім
    Та злий настільки, аж дрижав від злості,
    Його бісив отой веселий сміх,
    Він того всього винести не міг,
    Все мудрував та ворожив на кості,
    Усе шукав, як вивести той сміх,
    Щоб ліс стояв похмурий, непривітний,
    Щоби не смів ніхто чомусь радіти
    І всі йому схилялися до ніг.
    І, врешті-решт, він спосіб віднайшов:
    Не мазь-отруту, а чарівне слово –
    Лише промовиш і уже готово,
    Вважай, що ліс без боротьби зборов.
    Та слово це не він сказати мав,
    А разом всі, хто в лісі тому вівся.
    Горбань таємно з круками зустрівся,
    Бо допомоги їх потребував.
    Помчали круки на усі кінці,
    Скликати стали живність всю на раду.
    І от зібрались птахи, звірі, гади,
    Можливо, й на галявині оцій.
    І виліз чарівник з-під свого пня,
    Навіяв всім, що він орел великий.
    Махнув крилом – у лісі стихли крики,
    Ніхто його злодійство не спиня.
    А він почав навіювати всім,
    Що лиш добра і користі всім хоче,
    Що ладен працювати дні і ночі
    Аби в усьому догодити їм.
    А круки слідом: - Крак-так-так-так-так!
    Мовляв, послухай, що розумний каже.
    Відчула легку здобич сила вража.
    Чаклун же знову так собі і сяк.
    А ліс стоїть увесь, як у тумані
    І лиш слідом за злодієм кива,
    Сприйма на віру всі його слова,
    Ніхто не каже: «Чи ви, може,п’яні?»
    А чарівник і далі промовля:
    - Мене вам треба королем обрати,
    Для того лише разом згоду дати
    І щастям ця наповниться земля.
    Ну, усі разом дружно крикніть: «Згода!»
    І буде все , і буде вам усім.
    А сам до себе: «Буде все моїм,
    І весь цей ліс, і землі всі, і води.»
    Аж тут зозуля звідкись узялась.
    Кудись літала та й не чула круків,
    Вернулася, а навкруги ні звуку.
    Туди-сюди мотнулася, пройшлась
    Понад дерева та й знайшла ті збори.
    Спустилась нижче, глянула – «Овва!»
    Уся галява, наче, нежива.
    Горбань на пні підстрибує угору.
    Та і давай зозуля та кричать,
    Так, що в найближчих аж заклало вуха:
    - Ви що, зібрались ту потвору слухать?!
    Та вас же будуть діти проклинать!
    Женіть його, бо буде вам біда!
    І тут усі ураз, немов прозріли,
    Замість орла потвору ту уздріли
    І від мани не стало і сліда.
    Ліс загудів, побачивши оману,
    Горбань від злості аж позеленів,
    Метали очі блискавки і гнів.
    Що він кричав, повторювать не стану.
    Наобіцяв помтситися усім,
    Зозулі першій за свою невдачу.
    Сказав, що їй дітей своїх не бачить
    І не нестися у гнізді своїм.
    Сказав і зник. А слуги його круки
    Взялись зозулям гнізда руйнувать
    І пташенят на землю викидать,
    Щоб були більші материнські муки.
    З тих пір зозулі гнізд своїх не в’ють,
    А яйця в гніздах у чужих ховають.
    Бояться – круки знов поналітають
    І діточок маленьких їх поб’ють…
    Тут, як на зло, мураха в ніс заліз,
    Залоскотав. Я чхнув і все пропало.
    Лиш десь зозуля вдалині кувала
    І навкруги шумів прадавній ліс.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.31) | "Майстерень" 5.5 (5.35)
    Коментарі: (4)


  45. Марґо Ґейко - [ 2020.03.07 22:50 ]
    Гостя
    Свою роботу виповнить вона,
    Чуже привласнить – правил не порушить.
    Їй ба́йдуже, чи красти спілі груші,
    Чи здути квіт до Божого вікна.

    Старухою в атла́сному пальто,
    Коханкою, що сяде на коліно,
    Впливе вона і дихатиме тліном,
    Ти знатимеш, звідкіль вона і хто.

    Вуста її шепочуть імена,
    Хоч пам'ять і дівоча, не забуде,
    Кому пора постукати у груди.
    Цей стукіт ще нікого не минав.

    Дай Бог, щоб обізналась і пішла
    До тих, які чекають. Так буває.
    Щоправда, не з вином і короваєм,
    А з втомою упоперек чола.

    У всіх вона одна, але своя:
    Стара і добра, юна і сувора,
    Як схоче, буде подругою ворог –
    По-різному поводиться змія.

    Запрошуй, не запрошуй, прийде час
    До кожного забігти на гостину.
    Хоч коси після того і ростимуть,
    А губи вже навіки замовчать.



    Рейтинги: Народний 6 (5.63) | "Майстерень" 6 (5.64)
    Коментарі: (3)


  46. Тетяна Левицька - [ 2020.03.05 14:29 ]
    Білий танок
    Ми тремтіли душею,
    вдихали п'янкі аромати
    і звучали сердечно
    мелодії дивні слова.
    Незабутньо було
    від любовної муки вмирати
    й водночас воскресати
    в обіймах палких божества.

    На танцполі кружляли удвох
    під мелодію вальсу,
    стихла музика, ми розійшлися
    по різних кутках.
    Щоб не бачити смутку
    печалі ти не обертайся,
    поцілунок прощальний
    холоне на чуйних губах.

    Відпускаю - іди,
    зачини за собою минуле,
    перекресли, зітри
    і не згадуй якою була.
    Наш прекрасний танок
    до сльози кого хочеш розчулить,
    розітне серце навпіл,
    втамує снагу з джерела.

    Та, можливо,  до щастя
    ти знов доторкнешся рукою,
    обернешся на зустріч
    любові - один лише крок.
    Я кружляла б цей вальс,
    безкінечно і тільки з тобою,
    хай іще раз кохання
    запросить на білий танок.

    05.03.2020р.

     


    Рейтинги: Народний 6 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.88)
    Коментарі: (7)


  47. Галина Сливка - [ 2020.03.01 11:51 ]
    * * *
    У простоти стоянгольське тепло,
    Що так багате на проміння чисте.
    Вже небеса розбуджують зело
    Вбранням снаги на дерево безлисте.
    Вже небеса розповивають цвіт
    Забутих віт, що брунькували мрії, -
    Молодне світ з висот прожитих літ
    У леготі весняної завії.
    Вже небеса наковують мости,
    Думкам дарують дій жагу із раю.
    У єдності людської самоти
    Прости мене. І я тебе прощаю.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.6) | "Майстерень" 5.5 (5.65)
    Коментарі: (3)


  48. Ніна Виноградська - [ 2020.02.28 09:00 ]
    Українським чоловікам


    Та, що вмирала за оцей народ,
    Йдучи у бій свідомо — українка,
    Її Величність, Святість, Вічність — Жінка!
    Не спала до зорі задля свобод.

    Ота, що народила вас в свій час,
    І колихала темними ночами.
    Не плакала від горя до нестями,
    А рятувала і державу й вас.

    Що молотила в клуні до зорі,
    Ставала в плуг, косила спіле жито.
    Щоби синів не стюрмлено, не вбито,
    Давала за спасіння хабарі.

    Сивіли коси, зморшками чоло,
    А на руках грубішали мозолі.
    Ви — билися в світах за кращі долі.
    Як тяжко їй підняти вас було!

    То Куба вам, а то Афганістан,
    Ви — то червоні, то біляво-сині -
    Від похоронок їй зігнувся стан…
    Собі — зірки й погони — людські свині!

    Тепер ви всюди злякані і злі —
    То на війну, то скачете у гречку,
    Де не жінки — зачумлені овечки —
    Вас притискають низько до землі.

    Стоять навкруг незорані поля,
    А ви, п’янющі, десь попід тинами.
    Хіба ж такими бачились синами?!
    І стогне з горя мати і земля.

    Тому і рвуть, розтягують братки
    Село і місто, пам’ять і державу.
    Ні совісті, ні честі нині праву,
    Бо злодії годуються з руки.

    А тим, що українське все святе,
    Навік в’язниця чи в Донбасі куля?!
    Від влади їм за все велика дуля,
    Бо не шанують жінку… Мовчите?!

    Бо що для вас, бездушних, ця земля,
    Напоєна і кров’ю і сльозами?
    За неповагу, нелюбов до Мами —
    Майбутнього не вбачите здаля.

    Онуки перетворяться в рабів
    І холуями стануть їхні діти!..
    Стражденну жінку спробуй захистити,
    І в хаті буде миру і хлібів!



    Рейтинги: Народний 6 (5.48) | "Майстерень" 6 (5.63)
    Коментарі: (4)


  49. Тетяна Левицька - [ 2020.02.27 14:06 ]
    Від матері до доньки
    В сповиточку, люлі доню,
    люлі немовлятко.
    До матусі очка сонні,
    туляться курчатком.

    Тиша бродить попід тином,
    матінка тихенько
    заколисує дитину...
    Ой, моя рідненька.

    А роки біжать рікою,
    стеляться барвінком -
    до криниці за водою
    ходить сива жінка.

    Щебетала соловейком,
    сонечком ясніла.
    Як було давно це, ненько?
    Голубонька біла

    сіла на перила долі,
    дивиться у вічі.
    Запалило горе в домі
    поминальні свічі.

    Смерть на серці склала руки,
    хмара небокраєм.
    Діти, правнуки, онуки
    матір проводжають.

    Горобина гірко плаче
    світу не вбачає,
    а життя таке терпляче
    квітне молочаєм.

    Промовляє колискові,
    котиться клубочком
    і плекає у любові
    донечок й синочків!

    27.02.2020р.










     
     




    Рейтинги: Народний 6 (5.76) | "Майстерень" 6 (5.88)
    Коментарі: (6)


  50. Галина Кучеренко - [ 2020.02.25 11:32 ]
    На Масному тижні
    На Масному тижні Всесвіт
    Вареники ліпить із сиром....
    По кризі йдемо до миру,
    Яка вже за тиждень скресне.

    Весна наступає дощами,
    Зима опирається снігом,
    Вода розриває кригу -
    Гойдає між берегами...

    Над обрієм сірий ангел
    Вмиває криваве сонце...
    Скажи мені, що лиш сон це!...
    Вервечка бентежних марень…

    Що кроком піде землею:
    Весна чи біда з журбою?
    Землі готуватись до бою?
    Чи стане чужою ріллею?

    Вода розриває кригу,
    Змиває таємні запруди...
    Чи це Україну розбудить?...
    Так!!! Тільки б відмерзла зі снігу....

    Свідомість, приспану миром,
    Відродить весняний бешкет....
    На Масному тижні Всесвіт
    Вареники ліпить із сиром...))))

    © 02/2020


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.36) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Коментарі: (3)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   124