ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2024.04.28 08:30
Моцарта у самозабутті
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:

Ілахім Поет
2024.04.28 08:15
Я – таке… чи comme ci, чи comme a. Ну а ти – charmant!
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.

Леся Горова
2024.04.28 07:35
Подивися у очі мої, та невже ти
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.

Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн

Віктор Кучерук
2024.04.28 05:40
Спіймав під вечір окунів
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.

Володимир Каразуб
2024.04.27 10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг

Микола Соболь
2024.04.27 09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.

Ілахім Поет
2024.04.27 08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.

Леся Горова
2024.04.27 08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.

Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,

Віктор Кучерук
2024.04.27 05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.

Микола Соболь
2024.04.27 05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут

Іван Потьомкін
2024.04.26 23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але

Олександр Сушко
2024.04.26 14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.

Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,

Світлана Пирогова
2024.04.26 08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.

Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,

Ілахім Поет
2024.04.26 08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.

Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.

Леся Горова
2024.04.26 07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.

У тишу ненадійну, нестійку.

Віктор Кучерук
2024.04.26 05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.

Козак Дума
2024.04.25 19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’

Євген Федчук
2024.04.25 17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.

Іван Потьомкін
2024.04.25 11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.

Юрій Гундарєв
2024.04.25 09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…

Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік

Володимир Каразуб
2024.04.25 09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом

Світлана Пирогова
2024.04.25 08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?

Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,

Леся Горова
2024.04.25 07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.

Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови

Віктор Кучерук
2024.04.25 06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.

Ілахім Поет
2024.04.25 00:03
Вельмишановна леді… краще пані…

Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д

Артур Курдіновський
2024.04.24 21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!

Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,

Сергій Губерначук
2024.04.24 20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.

Ілахім Поет
2024.04.24 12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.

Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов

Віктор Кучерук
2024.04.24 05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.

Артур Курдіновський
2024.04.23 23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.

Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана

Іван Потьомкін
2024.04.23 22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу

Олена Побийголод
2024.04.23 20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)

Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.

А потрясіння беріз пісенних!

Світлана Пирогова
2024.04.23 09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б

Володимир Каразуб
2024.04.23 09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.

Ілахім Поет
2024.04.23 07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад

Віктор Кучерук
2024.04.23 04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ілахім Поет
2024.04.15

Лайоль Босота
2024.04.15

Степанчукк Юлія
2024.04.15

Степанчук Юлія
2024.04.15

Петро Схоласт
2024.04.15

Дирижабль Піратський
2024.04.12

Анатолій Цибульський
2024.04.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Валерій Гужва - [ 2008.01.24 09:58 ]
    ***
    Курна провінція донбаська.
    Фантомний, нерухомий час.
    Картопелька замість ковбаски.
    Різдво. Великдень. Трійця. Спас.

    Маленькі зліпочки батькові,
    о як раділи ми, коли
    вони, безногі, безрукові,
    з війни до школи нас вели.

    Кругом червоні транспаранти,
    залізних гасел хоругви,
    донбаське мовне есперанто -
    немовби розсипи жорстви.

    Сумні військовополонені
    з руїн дивилися на нас.
    На п'єдесталі - з гіпсу Ленін.
    Різдво. Великдень. Трійця. Спас.

    Ми з тих химерних літ постали.
    Було нам зовсім невтямки,
    хто винен - Гітлер а чи Сталін,
    що інваліди в нас батьки.

    Була Велика Вітчизняна
    і Перемоги торжество.
    Були промови полум'яні,
    було кремлівське божество.

    Все, що учили ми з принуки,
    в архів історія здала.
    Вернула б краще батьку руку
    чи в мене пам'ять одтяла.

    Ростуть прагматиками діти.
    Метаном вибуха Донбас.
    І предковічні ставлять міти
    Різдво. Великдень. Трійця. Спас.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  2. Валерій Гужва - [ 2008.01.24 09:35 ]
    СОСЮРА
    Любов'ю надірване серце,
    молла й моджахед України,
    стотисячний воїн Петлюри,
    піддослідний більшовиків,
    ти дервіш в халаті психушки,
    провидець з очима дитини,
    донецький сумний соловейко
    на всі українські гілки...

    Чому тебе вибрала доля - не знаєм,
    бо відки нам знати,
    знання лиш помножить скорботу
    за тим, що тебе вже нема.
    Тобі Україна була
    і сестра, і дружина, і мати -
    бувала ж, одначе, як мачуха люта,
    як чорна зима.

    Ти б міг розповісти, Поете,
    як в мушлі ховалися друзі,
    як, струєна співом нещирим,
    розколювалась голова,
    як раптом тобі серед ночі
    зривала поезія шлюзи,
    поставлені, наче капкани,
    і мислям твоїм, і словам...

    Та годі уже суєслів'я. Життя -
    то суцільна чернетка
    на камені, а чи папері,
    на лазерних дисках доби...
    Аби хоч єдиний нащадок здобув
    з глибини Інтернету
    й поклав собі десь біля серця:
    «Любіть Україну. Люби...»


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  3. Валерій Гужва - [ 2008.01.22 15:47 ]
    БІБЛІЙНЕ
    Грають архангельські труби
    і папороті цвітуть.
    Апостол із профілем Дзюби глаголить,
    а тлуму не чуть.

    «Здається, він правду каже..»
    «А де ж він раніше був?»
    Свистить у повітрі камінь,
    бо не зрозуміло рабу,

    як житиме, знаючи правду...
    Помчав фарисей-патріот
    з доносом в найближчу управу:
    бунтує апостол народ!

    Спітніла, у вічному страсі,
    юрма, як завжди, - лайно,
    і це не в біблійному часі,
    а втім, чи не все одно?

    Нащо ти Вітчизні, пророче?
    Дарма пропадеш, дарма...
    Він дивиться людям ув очі.
    Гримить єрихонська сурма...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.33)
    Коментарі: (1)


  4. Мойсей Фішбейн - [ 2007.11.27 17:46 ]
    Еміль-Антуан Бурдель.
    Велика трагічна маска Бетговена

    Веди мене, мелодіє, веди,
    Неси мене і сили дай для злету -
    Перепливти, перелетіти Лету
    І не ковтнути чорної води.
    Повстань, мій дух! Мелодіє, постань
    Лавиною, і вибухом, і виром,
    І вироком осіннім хмарам сірим —
    Крізь тишини важку, холодну твань!
    Накочуйся, о хвиле звукова, —
    Я чую звук нечуваної пісні,
    Її акорди й рокотання пізні, —
    У тишині оглухла голова.
    У душу б’ється музика німа,
    Це рокотання врóчисте і чорне
    В обличчя б’є. Моє лице — потворне.
    Та порятунку й сховища нема.
    Веди мене, гармоніє, веди,
    Неси мене і сили дай для злету —
    Перепливти, перелетіти Лету
    І не ковтнути чорної води.

    1972 р., Київ

    * ЕМІЛЬ-АНТУАН БУРДЕЛЬ - скульптор.


    Рейтинги: Народний 6 (5.74) | "Майстерень" 6 (5.77)
    Коментарі: (2)


  5. Петро Засенко - [ 2007.10.08 13:45 ]
    * * *
    Вмочає день окрайці теплі
    В медяний сонячний настій,
    Чарки налиті тонкостеблі
    Із дзвоном ставляє на стіл.

    В людей є знову будні й свята,
    Про сутнє мова запашна...
    Пливе житами біла хата,
    Дроти, як віжки напина.

    Що часом змито - пережито.
    Живим лишився - будь щаслив!
    На пережите горне жито
    Життя зеленого розлив.

    Кохання, вечір і колиска,
    Пахуча дівчини коса.
    Зоря черкає обеліска
    І від печалі погаса.

    Село - як паска Великодня,
    І щасний спокій навкруги...
    І радо так -
    Сльоза народна
    потроху входить в береги.


    Рейтинги: Народний 5 (5.03) | "Майстерень" -- (5.05)
    Коментарі: (2)


  6. Петро Засенко - [ 2007.10.08 13:49 ]
    Після дощу.
    Дощ одшумів, і спориші понурі
    Принишкли - настрахалися грози.
    Кущі жоржин мокрісінькі, мов кури,
    Обтрушуються стиха від роси.

    В очеретах збира свої пожитки
    Намокла чапля і гніздо шука...
    Цей світ промок до рубчика, до нитки,
    До павутинки в прихистку листка.

    У тишу тиша тоне. Та одначе
    Не настає у світі спокій, лад -
    Качатко кряче,
    Голос його плаче
    У вечоровім присмерку левад...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.03) | "Майстерень" 5.5 (5.05)
    Прокоментувати:


  7. Петро Засенко - [ 2007.10.08 13:58 ]
    * * *
    Маною, привидами, чарами
    Мені перейдено путі,
    А осінь їде кіньми чалими,
    А в них підкови золоті

    В дорозі губляться...Захлюпала
    Ти теплу радість на лице,
    Круг мене ласки переплутала,
    Звела в роковане кільце.

    Щоб я хмільною ніччю глупою
    Не знав спокою ні на мить,
    Знов попід вікнами прогупаю
    Тебе безсонну розбудить.

    І над палаючими каннами
    Із власним серцем не в ладу,
    Твоїм коханням заарканений,
    Зустріну радісну біду.



    Рейтинги: Народний 5 (5.03) | "Майстерень" 5 (5.05)
    Коментарі: (2)


  8. Петро Засенко - [ 2007.10.08 13:48 ]
    Очима Тараса.
    Царі Вкраїні викололи очі,
    Коли вона край битви знемогла.
    Пішла у світ, як ходять поторочі,
    Уже ніким - без радості і зла.

    Царевою хвалою подавилась,
    Хотіла вже з порогів...без весла...
    Та раз - ЙОГО очима подивилась,-
    Прозріла, встала, із Дніпра умилась
    І непокору в серці понесла.
    1969 р.


    Рейтинги: Народний 4.67 (5.03) | "Майстерень" 4.75 (5.05)
    Коментарі: (4)


  9. Петро Засенко - [ 2007.10.08 13:12 ]
    * * *
    Давно те небо одлетіло,
    Криниць нема, що нас поїли.
    І чорний хліб, і сало біле
    Ми всмак із веснами поїли.
    Той дзвін повисіявся з відер -
    І навіть шуму не вродило.
    Листки слідів позгонив вітер,
    А сонце яре допалило.
    Нас там немає.
    Синій вигін
    І голосів зелені луни.
    Бредуть під райдуг дивний вигин
    Корів задумані парсуни.
    Натуралізм нам був за метод -
    Пірнали голими в глибини.
    Писалась кривцею, не медом
    Свята ідилія хлібини.
    З клубків розмотують дороги
    Вже інші там,
    У іншім плані,
    Де колоски збирав убогі
    Я у самотньому риданні.
    Де я почав ладнать удила
    На неслухняне перше слово,
    Де доля чесно так ділила -
    Добра і зла пооднаково.
    Де я маленькими стопами
    Ходив широкими степами.


    Рейтинги: Народний 5 (5.03) | "Майстерень" 5 (5.05)
    Коментарі: (1)


  10. Мойсей Фішбейн - [ 2007.07.30 13:07 ]
    * * *
    Всеспалення, шкарлат і багряниця.
    Всепрощення, всепáвітер, габа
    оповиває горнього раба
    там, де ява всепрóхолоді сниться,
    коли пустеля згадує: жнива
    і в небі паляниця золотава,
    коли пустеля згадує: отава
    і згадує: всепáзелень жива
    і снігоцвіт живий, коли не в’яне
    ніщо довкіл і в небі поготів,
    і все таке, як горній раб хотів,
    і все таке зелене і жнив’яне,
    де полудневе полум’я пече,
    всеспалення, димовище і жертва,
    там, де пустеля випалена й мертва,
    де Він поклав долоню на плече.

    28 – 29 липня 2007, Київ


    Рейтинги: Народний 6 (5.74) | "Майстерень" 6 (5.77)
    Коментарі: (2)


  11. Мойсей Фішбейн - [ 2007.03.18 17:51 ]
    Максиміліан Волошин
    Північний Схід

    Чортівня завила, загуляла
    По Росії – мерхне білий світ, –
    Рве, шматує сніжні запинала
    Зимний, льодовий Північний Схід.

    Вітер цей спізнало дике поле,
    Тундри, гори, плоскогір’я голе,
    Чорний вітер крижаних рівнин
    Над помор’ям, над поліссям свище, –
    Згарище, погроми, бойовище,
    Мідні зорі, полум’я руїн.

    Вітер цей – він був нам вірним другом,
    В лихолітті стугонів услід –
    Сотні літ ми йшли назустріч хуґам,
    З Півдня йшли ми – на Північний Схід.

    Війте, війте, снігові стихії,
    Хай гроби вкриває білина.
    В цьому вітрі – вся судьба Росії,
    Вся судьба, шалена і жахна.
    В цьому вітрі – гніт ланців пудових,
    Русь Малют, Іванів, Ґодунових –
    Хижаків, опрічників, стрільців,
    Лютих білувальників людини,
    Чортогону, хвищі, хуртовини –
    Царський спадок для більшовиків.

    Що мінялось? Клейна і клейноди?
    Всюди шаленіє гураґан.
    У тиранах – вибухи свободи,
    В комісарах – приспаний тиран.
    Вбить на палю, всипати отрути,
    Всупереч природі швиргонути
    Крізь віки майбутніх божевіль –
    Знов те саме, знов той самий хміль.

    Вчора, нині, завше: горлорізи,
    Вовчі морди, машкари, мармизи,
    П’яні крики вчаділих тварюк,
    Дика праця нишпорки й жандарма,
    Зашморги, катівні, ґрати, ярма,
    Каторга, шпіцрутени, канчук,
    Моторошне сниво муштрування,
    Шерегів, парадів, шикування,
    Павлів, Аракчеєвих, Петрів,
    Ґатчін і жахливих Петербурґів,
    Мрії ненажерливих хірургів
    І шалені замахи катів,
    І розгул звіроти навісної, –
    Ще не всі розгорнуто сувої,
    Є ще не спогадані кати:
    Маячня й страхіття чрєзвичайок –
    Ні Москва, ні Астрахань, ні Яїк
    Більшої не знали гіркоти.

    Край нам груди, бий, пали війною,
    Розбратом, різнею нищівною, –
    Сотні літ – назустріч всім вітрам,
    Сотні літ – у крижаній пустелі, –
    Не дійти і згинути в хурделі
    Чи знайти сплюндрований наш храм. –
    Над усе нам – задуми Господні, –
    Підемо і приймемо – поклич!
    Вихоре полярної Безодні –
    Я тебе вітаю, Божий бич!


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.74) | "Майстерень" 5.5 (5.77)
    Коментарі: (2)


  12. Петро Перебийніс - [ 2007.02.05 20:39 ]
    БАТЬКОВА ДОРОГА
    Це наснилося, можливо,
    чи привиділось мені,
    чи насправді сталось диво
    при досвітньому вікні.

    Що це діється зі мною?
    Хоч немає вороття, -
    бачу: стежкою земною
    тато йде із небуття.

    Тато йде сорокалітній,
    і гойдаються поля.
    Линуть гуси перелітні,
    обертається земля.

    Ронять гуси з високості
    сизе пір’я на луги.
    Видно мамі сивокосій
    недосяжні береги.

    Пам’ятає небагато
    ця стежина з давнини...
    Тату, осьде наша хата!
    Ти її не промини.

    Розвидняється між нами.
    Ходять кола по воді.
    І в задумі каже мама:
    «Ви обидва молоді...»

    Мама карточку торкає
    і на мене позира.
    І чоло моє черкає
    тінь гусиного пера.

    Це наснилося, можливо,
    чи привиділось мені,
    чи насправді сталось диво:
    тато йде в далечині...


    Рейтинги: Народний 5.42 (5.41) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Коментарі: (7)


  13. Петро Перебийніс - [ 2007.02.05 20:49 ]
    * * *
    Там, за рівниною голою,
    кров’ю світанок набряк.
    Бачу: охоплений полум'ям
    крутиться в полі вітряк.

    Вітром високим роздмухане,
    полум’я крила жере.
    Над світовими розрухами
    гасне видіння старе.

    Інші сповідує виміри
    час молодий і прудкий.
    Перевелися і вимерли
    в наших степах вітряки.

    Літо смагляве полинуло.
    Де його вже доженеш?..
    Чахне від чаду полинного
    вік переораних меж.

    Не колосками, не борошном –
    попелом вітер пропах.
    Тужно, безхлібно і порожньо
    у придніпровських степах.

    Мертва рілля не скородиться,
    сохне осот на токах.
    І на чоло хлібородиці
    падає тінь вітряка.


    Рейтинги: Народний 5.44 (5.41) | "Майстерень" 5.38 (5.38)
    Коментарі: (1)


  14. Петро Перебийніс - [ 2007.02.03 23:09 ]
    ПОРТРЕТ БАТЬКА
    Тато хмурився зніміло,
    був не майстер на слова.
    Усміхався так несміло,
    аж ламалася брова.

    Та коли сміявся тато,
    мама вишнею цвіла.
    Усміхалась наша хата,
    усміхалось півсела.

    Тато був скупий на ласку,
    цілуватись не умів.
    Клав долоню, наче праску,
    на чорнявих пустунів.

    Тільки раз, коли в солдати
    йшла під марші Слобода,
    пригортав нас міцно тато,
    і кололась борода.

    Тато ніс у смертнім гулі
    свій цілунок на вустах.
    Обминали тата кулі
    у постріляних житах.

    Злива рейнського металу
    тата вбити не змогла.
    Смерть солдата наздогнала
    на околиці села.

    Голосила наша хата,
    билась мати молода.
    Цілував я вперше тата,
    і кололась борода.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.41) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Коментарі: (2)


  15. Петро Перебийніс - [ 2007.02.03 23:09 ]
    * * *
    Тато косить конюшину,
    а я несу через поле
    горщики-близнята
    з гарячим обідом.
    Горщики не прості - золоті.
    Що в одному горщику - борщик,
    що в другому горщику - каша.
    А хліба, каюся, немає.
    Дістався приблудному песику.
    Тато усміхається:«Не біда. Позичимо в зайця...»
    Обідає нашвидку.
    Гладить мене по чуприні
    пахучою долонею
    і знову береться за косу.
    Пахне зеленим борщем.
    Пахне кашею
    і скошеною пашею...
    Миттю засинаю
    на конюшиновій подушці
    і прокидаюся в синіх сутінках.
    Вечір. Тиша.
    Поруч тато, а в зоряному небі –
    Близнята.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.41) | "Майстерень" 5.25 (5.38)
    Прокоментувати:


  16. Петро Перебийніс - [ 2007.02.03 23:41 ]
    * * *
    Окропило окропом
    і сліди замело.
    Покотило в Європу –
    за сади, за село.

    Відлетіло на захід.
    Лиш під грім канонад
    над солом’яним дахом
    зашумів сливопад.

    Засиніло на росах,
    на іржавій межі.
    Розливається просинь
    і пливуть міражі.
    Синьосливі шрапнелі.
    Сиротина жива...
    Мов щетина шинелі,
    пахне димом трава.


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.41) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Коментарі: (1)


  17. Петро Перебийніс - [ 2007.02.03 23:21 ]
    ЗАМЕТІЛЬ
    Сохне глина руда.
    Відступає орда.
    Гаснуть очі розкосі.
    А сніги навскоси - на поля, на ліси.
    Перекреслюють осінь.

    Поспішають роки
    по снігах навпрошки –
    і дорога коротша.
    На рівнині зими
    непомітно димить
    полинова пороша.

    За стогами стоги,
    за снігами сніги –
    несподівані гості…
    Ох, нікого нема!
    Тільки біла пітьма
    та козацькії кості.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.41) | "Майстерень" 5.25 (5.38)
    Прокоментувати:


  18. Петро Перебийніс - [ 2007.02.03 23:18 ]
    * * *
    На косогорі, біля школи,
    стоїть у нас і до сьогодні
    пощерблений віками,
    та міцний
    турецький стовп.
    Зізнаюся: втікав я
    з уроку стародавньої історії.
    Було нелегко осідлати
    високе диво чужоземне.
    Та врешті ось вона -
    ополячена, отуречена,
    орусачена, онімечена
    моя земля.
    Я милувався нею
    з пихатого турецького стовпа.
    Його напевне ж охрестив
    козацькою шаблюкою
    мій предок Перебийніс-Кривоніс,
    який не прогуляв урок історії.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.41) | "Майстерень" 5.25 (5.38)
    Прокоментувати:


  19. Ігор Павлюк - [ 2007.01.12 11:03 ]
    * * *
    Не кожне слово може стати духом.
    Не кожним словом може стати плоть.
    Нас час приспить.
    Накриє завірюха.
    Трава віддасть земне своє тепло.

    І кожна жінка — трішечки калина —
    Сльозу рубінну капне на уста.
    Пройде крізь мене
    До Отця і Сина,
    Во ім'я Духа,
    Знятого з хреста.

    І кожна пташка —
    Трохи боривітер.
    І кожна річка —
    Трішечки Дніпро.
    І трохи зорі, трохи зорі — квіти.
    І трохи шабля зболене перо.

    І зовсім щастя — ця любов до всього:
    До світла, до Світлани, світлячка...
    Не кожне слово хоче стати Богом.
    Та кожен Бог —
    То Му-зи-ка.


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.72) | "Майстерень" 5.75 (5.75)
    Коментарі: (4)


  20. Мойсей Фішбейн - [ 2006.01.26 22:48 ]
    EXIL
    …а ще плакат:
    вусатий кат
    обняв маленьку Мамлакат…

    Середня, середульша школо
    (Не ті китайці на Тайвані),
    Вороже кодло, дружнє коло
    (А стукачів — неначе твані),
    Шкільне тавро, чорнильна плямо
    (Сусідка вмерла на дивані),
    Шляхи в майбутнє — тільки прямо
    (Нова прем’єра “Дяді Вані”),
    Знайома шкапо, бідна гриво
    (Підсудні в самовикриванні),
    Усі провулки — тільки криво
    (На всіх екранах — Ґеловані),
    Усе, що складно, — дуже просто
    (Йде Схід на захід у нірвані),
    Це ти, провінції коросто
    (Попід базаром повно рвані),
    Лежалий крам, подерта брама
    (Все місто в перепохованні),
    Немає місця для Абрама
    (У мріях тепло, як у ванні),
    Усе, кранти. Закриєш кран ти
    (Всі дні обчухрані та рвані),
    Тепер ми, друже, еміґранти
    (Життя — неначе в каравані),
    І снити будем до кінця ми
    Як не Дніпром, то Чернівцями.
    Усе, хана. Прощай, Тарасе.
    Прощайте всі.


    Гермашка.
    …strasse
    2 травня 1999
    Altenerding


    Рейтинги: Народний 6 (5.74) | "Майстерень" 6 (5.77)
    Коментарі: (2)


  21. Мойсей Фішбейн - [ 2006.01.26 22:41 ]
    КРИМ. ЛІТО.     Ріталієві Заславському
    Закрити очі. Тільки дотик.
    І вже немає вороття.
    І жити так, і жити доти,
    Аж поки вистачить життя.
    І жити шкірою. І жити,
    Немов за дивних прачасів,
    Коли не чули хвилі й віти
    Поміж собою голосів,
    Коли існує тільки спека,
    Існує тільки тепла рінь,
    Є тільки хвилі, і далека
    Холодна хвиля б’є в теплінь,
    Є тільки доторки спекоти
    До розімлілої руки, —
    Забути, звідки ти і хто ти,
    Забути простори й роки,
    Забути виміри і міри…
    І забринить височина,
    Коли розпеченої шкіри
    Торкнеться крапля крижана.

    1972 р., Київ


    Рейтинги: Народний 6 (5.74) | "Майстерень" 6 (5.77)
    Прокоментувати: