ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Серго Сокольник
2019.10.19 23:01
Знову яв уві сні...
Дуже близько знайоме обличчя...
...зорі сіяла ніч
У колиску лісів таємничу...

Ефімерно світив
Половиною лагідно місяць,
І пили я і ти

Іван Потьомкін
2019.10.19 19:25
Хвала усім, хто встав поперед мене.
Знаю по собі – нелегко це зробить.
Ще не застелене ліжко так манить...
Непросто встать і переступить поріг...
Але наважишся і в інший світ поринув.
Хвала усім, хто на день робочий досвіт перетворив :
Веде

Микола Дудар
2019.10.19 17:42
…таке буває - не зрослося…
Поліціянти тут як тут
Приблизно десь опів на восьму
Спіткнувся раптом - глухий кут
… ці стіни бачили та-ко-го…
Тут Смерть вважалась за Життя
І судді тут - Єдинороги
І все вперед... без вороття

Сергій Губерначук
2019.10.19 13:03
Мавка моя лі,
ось аж де ти заховалася…
Чом же ти не озивалася?
Я вже всей світ облітав…
Мавко моя лі,
чом ти така засмучена?
В мене з весною заручини –
в тебе осінні слова…

Лілія Ніколаєнко
2019.10.19 12:27
Вінок 13. Римовані митарства

1.
Коли творіння, чисте і глибинне,
Розпалює снагу палких звитяг,
Небесну мудрість пізнає людина
І лаври похвалу їй шелестять.

Ярослав Чорногуз
2019.10.19 11:23
Нехай впаду, камінням люто битий,
Забудеться колись моє ім'я...
Та до останку буду я любити,
І про любов співати буду я.

"Ти не громадянин. Простого люду
Біда тебе не мучить кожну мить!" -
Хай кажуть. Я своє робити буду,

Олександр Сушко
2019.10.19 07:58
На опалому листі вчаїлися краплі жури,
Підфарбовує охру багрянисту паморозь неба.
Я програю красуні осінній любовне парі,
Залишилася вірною тільки цнотлива Евтерпа.

Все минулося - захват, цілунки, жагота, екстаз,
Буде інший палкий кавалер дарувати

Семен Санніков
2019.10.19 07:35
Щоденного неба нічні вітражі
До заходу сунуть, звичайно, зі сходу.
Сузір'я знайомі, далекі й чужі
Засвідчать собою безхмарну погоду.

Купається Місяць в небесній діжі.
Космічні уламки каміння та льоду
До нього летять у купіль повноводу.

Олена Побийголод
2019.10.19 06:30
Із Миколи Некрасова

Ти і зубожена, ти й нагромаджена,
ти і незміряна, ти і зневажена,
матінко Русь!

В рабстві розрівняне поле прополоте, -
серце простолюду, кажуть, - як золото!

Сонце Місяць
2019.10.18 22:11
хмари забуті так навздогін
анексовані круком зрідка
відлабує партію скрипка
вічно блукав один


у яві позмінній чому б його ні
маринарка небесна свитка

Серго Сокольник
2019.10.18 21:58
Друзі) Маю сповістити, що 12 жовтня у славному древлянському місті Коростень було урочисто проведено нагородження Лауреатів літературної премії ім. Василя Юхимовича, що надається згідно статуту, за значний внесок у розвиток української літератури. Я мав ч

Олена Малєєва
2019.10.18 14:29
Цей Бог не любить носити краватки.
І надто багато, напевно, палить,
А ще Мефістофеля в нього задатки:
Він поглядом ріже і словом жалить.

Коли він ступає - вступаються люди.
Коли багровіє - чекати лиха.
Проте повсякденно нечемним не буде,

Вікторія Лимарівна
2019.10.18 13:45
Пригортаюсь думками до тебе:
Чую голос знайомий крізь сон,
Що порушив залізний кордон
Затяжної для мене розлуки.
Сонце щиро всміхнулось на Небі.
І на крилах пташиних пісень
Надсилає осяяний день,
Зігріваючи стомлені руки.

Матвій Смірнов
2019.10.18 13:44
Тут доволі тепло, в широтах наших.
Ми навчились як, та забули нащо
Ми осіли тут, на оцих вологих
Островах, навіщо мочили ноги
По коліно в теплій воді Гольфстріму?
Але - клімат лагідний, без екстриму,
Ані гір, ні хащ, ні глухих безодень
На фізичних

Сергій Губерначук
2019.10.18 12:26
Київ. Неділя. 27 липня 1969 року. Кінотеатр імені Т.Г. Шевченка. Молода подружня пара дивиться кіно. Яке – мені невідомо. Потім сонце. Морозиво. Ще один кінотеатр. "Дорвалися," – як то кажуть. Мабуть, молоді філологи не знаходили слів під враженнями літ

Лілія Ніколаєнко
2019.10.18 11:04
Вінок 12. Прокляття Афродіти

1.
Одвічністю стає прекрасна мить –
То знову Афродіта сни тривожить.
Жагою у сонетах палахтить
Її велична і сліпуча розкіш.

Віктор Кучерук
2019.10.18 09:24
Не спиться… Тоскно… Самотужки
Не подолати сум оцей,
Коли улюблена подушка
Тікає рвучко від грудей.
Знедавна їй уже несила
Вдавати радість силоміць, –
Терпіти довго і безсило
Моїх обіймів шал і міць.

Олександр Сушко
2019.10.18 09:18
Вдягнув мороз ув іній сивий луг,
Свинцем гарячим ворог душу кропить.
Команда ЗЕ царює у тилу,
А я лежу, поранений, в окопі.

Бо кожному - своє. Мені - війна,
Криваві сльози вдів, брати-каліки.
А дезертири ріжуть кабана -

Тетяна Левицька
2019.10.18 08:21
Не думала, що все банально скінчиться,
ховаючи у серці таїну.
Розкришиться в руках свята обітниця,
лиш у звабливі очі зазирну.
Розтану, не тужавітиму крицею,
холодною, байдужою...так є.
Та поділитися хоча б дещИцею
любові - нам сумління не дає.

Микола Соболь
2019.10.18 06:08
За вікном листопаду краса
Літо бабине ген догорає,
Йду осіннім, золоченим раєм,
Де берізок палає яса.
Ще не тулиться лист до землі,
Свіжим подихом дихає осінь,
Павутинку гойдає між сосен
І благають про щось журавлі…

Серго Сокольник
2019.10.18 02:57
трохи іронічне, трохи літературне*

Хтось хотів літератором стати?
Я порадити можу багато,
Як повстати з колін... Та на власні граблі...
(Власні гулі зручніш набивати)))

Власне поле доцільно зорати

Ярослав Чорногуз
2019.10.17 23:48
Мов осіннього сну поволока,
Вечір ліг на затінений сад.
Не була до нас доля жорстока.
Як достиглий була, виноград.

І неначе зорею від Бога
Вечорова засяяла мла.
Мов із дерева нам чарівного -

Олександр Сушко
2019.10.17 19:45
В Ерато дар лежить на терезах,
Вирішує чи дати... довго судить.
А я сузір'я слів у небесах
Пасу і кличу:- Забирайте, люди!

Звела нас доля чи щасливий рок?
Це ключ до раю чи бандитська фомка?
Не відпуска від себе ні на крок,

Оксана Логоша
2019.10.17 17:55
І помирали руки,
І опадало листя.
Які ж пекельні мУки
Багряні ті намИста!

І в*янули суцвіття,
І закривались вени.
О!Як у цьому світі

Роксолана Вірлан
2019.10.17 15:55
Вона піде...вона завжди іде...
Вона не обертається ніколи
На ті дороги, де погибнув день,
Де окіл поторочений і доли.

Вона піде зникати в чорний гай-
Гордіша сонця і висока духом.
Не окликає в мить оцю нехай

Петро Скоропис
2019.10.17 14:34
Світ одіял щеза зі сном.
Але маячить неозоре
зіниці збудженій, вікном
розрізуючись навпіл море.
Дві лоді, оголивши дно,
вподібнюються парі туфель.
Здійняте дибом полотно
і хвилі означають дупель.

Сергій Губерначук
2019.10.17 12:23
Розляглися в чотири боки
три дороги, як дві стежини.
І, побачивши світ широкий,
я сховався в кущах ожини,
а чи, може, в кущах верболозу,
щоб не лізти в колючки марно;
чекав ночі я анабіозно,
поки сонце не впало за хмари.

Віктор Кучерук
2019.10.17 08:43
Г. С...
Дарма знедавна не приходиш
Ти без пояснення причин
Туди, де пес хвостом зі сходів
Змітає пасма павутин.
Дарма вирощуєш байдужість
І себелюбство жнеш повік,
Якщо тобою занедужав

Ігор Деркач
2019.10.17 08:25
Буває і ніщо дає урок
як замінити ямбами хореї.
Сонети це не купа балачок
і не подяка Музі чи Морфею.

І рупори беремо на замок,
і маємо від болю панацею.
Уміємо у попелі думок

Іван Потьомкін
2019.10.16 21:44
Де сховок, про те вона лиш зна.
Ніхто її не бачив в пору сухостою.
Зграбненька, мов та прима-балерина,
Являється в Єрусалим лиш восени.
Дрібніш од горобця, але така ж проворна.
Не для музичного, сказати б, благозвуччя
В їм’я її вплелось Імення

Микола Дудар
2019.10.16 20:39
У бутлях світ, а небо в корках
Понтифік зник. Осиротів…
На поле битви пруть з Пріорки
Престол - хто встиг, той опосів…
А в Альпах сніг такий сліпучий!
Як хоч - засліпни, хочеш - з’їж
В Кореї "північ" знову пучить
От - от зів’яне цінний вірш…

Олександр Сушко
2019.10.16 17:58
Простий селюк на фронті гине,
Команда ЗЕ, як завжди, пас.
Гукаймо "Слава Україні!
Іди, герой! Воюй за нас!".

Мені дорожчий власний бізнес,
Дитина, жінка і бабло.
Іще й на носі прищик виліз!

Лілія Ніколаєнко
2019.10.16 14:47
Розділ 4. Розплата за ілюзії

Вінок 11. Вигнання із раю

1.
У тернові заховані перлини
Жбурну на небо, ніби на ріллю.
Збирала щастя по малій крупині,

Устимко Яна
2019.10.16 14:02
ріка ковтає небо і сивіє
повісмами вростає в береги
рум’янок сумно дивиться крізь вії
на пустку що лунає навкруги

не плачуть очі виплакали сльози
коли прощалось літо кілька днів
край неба гріють пелени морози

Олена Побийголод
2019.10.16 13:58
Специфічний образ Росії у віршах російських поетів Традиція уособлення Росії міцно вкорінена у російській поезії, і простежується аж до початку вживання терміна «Росія» (1721 р.) разом і замість терміна «Русь». Нагадаємо, що в російській мові ці два сл

Світлана Ковальчук
2019.10.16 13:57
драбиною – в синє небо
торкнутись його із даху
печалей мабуть не треба
літак заповзявся птахом

муркоче листок пожовклий
на вухо коту осівши
в глибини вернувшись мовкне
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Анатолій Філософ
2019.10.03

Ірина Осінь
2019.09.28

Наталія Шандра
2019.09.27

Ірина Стасюк
2019.09.26

Юлія Ляхович
2019.09.16

Михайло Олегович Гордон
2019.09.15

Вероніка Головня
2019.09.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Іван Потьомкін - [ 2019.10.19 19:18 ]
    Радість досвітнього ранку

    Хвала усім, хто встав поперед мене.
    Знаю по собі – нелегко це зробить.
    Ще не застелене ліжко так манить...
    Непросто встать і переступить поріг...
    Але наважишся і в інший світ поринув.
    Хвала усім, хто на день робочий досвіт перетворив :
    Веде автобус, продукти розвозить,
    Тротуар підміта, відчиня крамницю,
    Хто йде чи біжить, поглядаючи на годинник,
    Хто шкутильга, натискаючи на палиці шведські...
    Птаство у своїх повсякденних клопотах:
    Ворони, як Буди...Горлиці, голуби, горобці повсюди.
    І, поглядаючи на всю оцю досвітню метушню,
    Мені легше подолать заплановані 10 тисяч кроків ,
    Десь посередині ходьби ще сісти й помолитись...
    ...Тільки якомога скорше перейти поріг,
    Доки ще мухи несамовиті не проснулись.



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.73)
    Коментарі: (1)


  2. Микола Дудар - [ 2019.10.19 17:27 ]
    Фрагмент розповіді...
    …таке буває - не зрослося…
    Поліціянти тут як тут
    Приблизно десь опів на восьму
    Спіткнувся раптом - глухий кут
    … ці стіни бачили та-ко-го…
    Тут Смерть вважалась за Життя
    І судді тут - Єдинороги
    І все вперед... без вороття
    19.10.2019.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.61)
    Прокоментувати:


  3. Ярослав Чорногуз - [ 2019.10.19 11:13 ]
    Поет кохання


    Нехай впаду, камінням люто битий,
    Забудеться колись моє ім'я...
    Та до останку буду я любити,
    І про любов співати буду я.

    "Ти не громадянин. Простого люду
    Біда тебе не мучить кожну мить!" -
    Хай кажуть. Я своє робити буду,
    Й любов'ю буду із рядків світить.

    "Ти - боягуз. Не любиш Україну,
    І на Донбас не рвешся воювать!"
    Не рвусь, бо знаю - швидко там загину -
    Не убивати роджений бо я!

    Я не боюся вмерти. Й Батьківщину
    Люблю не менше, ніж хвалько-віршар.
    І теж піду на смерть в лиху годину,
    Коли вона покличе в бій рушать!

    Та перш, ніж мить прийде моя остання,
    Посперечатись трохи хочу теж.
    І всім сказати: Я - поет кохання,
    Й таким піду у полум'я пожеж.

    Майдан, війна - ні, не мої це теми.
    Колеги, вам їх радо віддаю.
    Пишіть романи, повісті, поеми...
    А я піду на стежечку свою.

    Туди, де щастя й ніжності багато,
    Де соловей так радісно лящить.
    І де буяє скрізь любові свято,
    Де насолоди повна кожна мить.

    Ненависті немає там і злоби,
    І де безсилі - демони війни.
    Де поетичне слово - як оздоба
    Красивих почуттів, а не сумних.

    Де пісня ллється з диво-небокраю,
    Весілля будить місто і село.
    Чи не за те найкращі умирають,
    Щоб у любові людство все жило?!

    18 жовтня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (7)


  4. Віктор Кучерук - [ 2019.10.18 09:13 ]
    * * *
    Не спиться… Тоскно… Самотужки
    Не подолати сум оцей,
    Коли улюблена подушка
    Тікає рвучко від грудей.
    Знедавна їй уже несила
    Вдавати радість силоміць, –
    Терпіти довго і безсило
    Моїх обіймів шал і міць.
    Хоча ніякого спочину
    Не мав ніколи я на ній, –
    Не думав змучено про зміну
    Моїй спокусниці м’якій.
    І хоч мені здавались раєм
    Ночей безсонних береги, –
    Подушка зморена тікає
    Від мук, від болю, від ваги…
    17.09.19


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (1)


  5. Ярослав Чорногуз - [ 2019.10.17 23:04 ]
    Щастя


    Мов осіннього сну поволока,
    Вечір ліг на затінений сад.
    Не була до нас доля жорстока.
    Як достиглий була, виноград.

    І неначе зорею від Бога
    Вечорова засяяла мла.
    Мов із дерева нам чарівного -
    Грона щастя до рук він поклав.

    Літ минулих забулися рани,
    Тінь зловісна уже не вита.
    Пригорну тебе, ладо кохана,
    Дай свої виногронні вуста.

    Розсипає Лель зорі, мов ласку.
    І в серпанку ясній пелені
    Засвітив нам цей вечір, мов казку -
    Днів майбутніх прекрасні вогні!

    17 жовтня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (6)


  6. Віктор Кучерук - [ 2019.10.17 08:40 ]
    * * *
    Г. С...
    Дарма знедавна не приходиш
    Ти без пояснення причин
    Туди, де пес хвостом зі сходів
    Змітає пасма павутин.
    Дарма вирощуєш байдужість
    І себелюбство жнеш повік,
    Якщо тобою занедужав
    Невиліковно чоловік.
    Дарма замучила до краю
    Мовчанням в безвісті густій
    Того, хто прагне і кохає
    Тебе покірно без надій.
    Дарма...
    16.10.19


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (1)


  7. Іван Потьомкін - [ 2019.10.16 21:31 ]
    Нахліелі

    Де сховок, про те вона лиш зна.
    Ніхто її не бачив в пору сухостою.
    Зграбненька, мов та прима-балерина,
    Являється в Єрусалим лиш восени.
    Дрібніш од горобця, але така ж проворна.
    Не для музичного, сказати б, благозвуччя
    В їм’я її вплелось Імення Бога.
    І не на те , щоб не таким приземленим було,
    Як в української посестри трясогузки.
    Ім’ям Своїм Всевишній нахліелі доручив
    Перед дощем виходити на люди.
    Хто в злагоді з Природою, той про це зна,
    А невіглас не в змозі приховати подив:
    «Чом не в траві шукає комашню пташина ця,
    А по асфальті дзьобиком вистукує настійно?»
    ...То потім блискавки пронижуть небокрай,
    Громами одчайдушними розлуниться довкілля,
    А поки що найменшій із тутешніх птах
    Всевишній доручає сповіщати про негоду.
    Чому все ж їй, а не орлам чи гайворонню?..
    ...Не варто заглиблюватись у незглибимі задуми Господні.



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.73)
    Прокоментувати:


  8. Микола Дудар - [ 2019.10.16 20:59 ]
    У бутлях Світ...
    У бутлях світ, а небо в корках
    Понтифік зник. Осиротів…
    На поле битви пруть з Пріорки
    Престол - хто встиг, той опосів…
    А в Альпах сніг такий сліпучий!
    Як хоч - засліпни, хочеш - з’їж
    В Кореї "північ" знову пучить
    От - от зів’яне цінний вірш…
    Не цей, так інший. Шо-ко-ладний
    Владико теж, мабуть, грішив
    Поетам зась такої влади
    Од неї в горлі гірше, ніж…

    Вже назбиралось повно слини
    Знамення стерлось між провин
    Терпець урвався - бо вторинно
    Цідити термін терпких вин…
    14.02.2013.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.61)
    Прокоментувати:


  9. Ніна Виноградська - [ 2019.10.16 08:34 ]
    За межі


    Зав'язавши слова
    У тугий і заплутаний вузол,
    Заховалась душа
    Між остатками фраз, мов лахміть.
    Відучора ми вже
    Не родина,
    І, навіть, не друзі.
    Мов китайська стіна
    Поміж нами зневіра стоїть.

    І бажання нема
    Подолати столітнії мури,
    Збудувати життя
    На підвалинах зрадних навік.
    Краще плаха на мить,
    Аніж довготривалі тортури,
    Де прощенням катує
    Віднині чужий чоловік…

    І само розчинилось
    У просторі душ наших коло.
    Не розтав на асфальті
    Зчорнілий утоптаний сніг…
    Не жалію себе,
    Розриваю всі пута довкола,
    Щоби вийти за межі
    Протоптаних нами доріг.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  10. Ніна Виноградська - [ 2019.10.15 09:17 ]
    Ковчег дитинства


    Зелений дощ і сива далечінь,
    Світ кольоровий, різнобарвна злива,
    В саду від спеки порятує тінь.
    І я від цього усього щаслива.

    Бо тут мій дім, і школа, і земля,
    І вишня біла, мов старенька мама.
    Я так сюди спішила іздаля,
    Щоб стати на святий поріг ногами.

    Напитися водички із відра,
    На покуті вклонитися іконам.
    Оселя рідна чиста, хоч стара,
    Від бід усіх мені була заслоном.

    А рушники її завжди цвіли
    Найкращим вишиваним оберегом.
    Достойний і любові й похвали
    Дитинства дім, що є моїм ковчегом.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  11. Ярослав Чорногуз - [ 2019.10.15 07:30 ]
    Моїй Богині
    Перед серцем великим твоїм
    Я сьогодні стаю на коліна.
    І не сплю, і не п'ю, і не їм,
    І щасливий, що я - твій мужчина.

    Я сьогодні в любові воскрес
    І життя по-новому осмислив.
    Ти - безцінний дарунок небес
    Наче манна, що падає з висі.

    Ти навчила кохати мене,
    Я збагнув, що любов, це - офіра.
    І життя лиш тоді не зімне,
    Як у собі задушиш ти звіра.

    Ти навчила любити людей
    І вночі їм світити до ранку...
    Як шляхетний чинив Прометей,
    Як світили нам Данте і Данко.

    Хай в пекельній житейській імлі
    Аж до тла ми, буває, згоряєм.
    Рай творити вчимось на Землі,
    І ділитися з людством цим раєм!

    15 жовтня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  12. Іван Потьомкін - [ 2019.10.15 00:42 ]
    Йти в майбутнє гордим
    Змалку мене вчили: «Не дивись під ноги.
    Можеш і не вгледіти справжньої дороги.
    А то, не дай Боже, спіткнешся об камінь»...
    ...Як в пригоді стало все оте з роками:
    Прикрощі сьогоднішні не застують завтра,
    Успіх тимчасовий – така собі забавка...
    Вчителі небесні з селянської хати,
    Мудру вашу раду хочу передати
    Не синам одним лиш, а всьому народу,
    Щоб в майбутнє йшов він, як ви вчили,- гордим.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.73)
    Прокоментувати:


  13. Ніна Виноградська - [ 2019.10.14 18:24 ]
    Ковчег дитинства


    Зелений дощ і сива далечінь,
    Світ кольоровий, різнобарвна злива,
    В саду від спеки порятує тінь.
    І я від цього усього щаслива.

    Бо тут мій дім, і школа, і земля,
    І вишня біла, мов старенька мама.
    Я так сюди спішила іздаля,
    Щоб стати на святий поріг ногами.

    Напитися водички із відра,
    На покуті вклонитися іконам.
    Оселя рідна чиста, хоч стара,
    Від бід усіх мені була заслоном.

    А рушники її завжди цвіли
    Найкращим вишиваним оберегом.
    Достойний і любові й похвали
    Дитинства дім, що є моїм ковчегом.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (1)


  14. Ніна Виноградська - [ 2019.10.13 20:03 ]
    Коханий мій




    Коханий мій, вже не злетять ніколи
    Назустріч руки-крила, а душа
    Літа пташам пораненим навколо
    Її зустріть ніхто не поспіша.

    Пробач мені, ти навіть ці слова
    Не вбережеш від страху – хтось почує.
    Я лиш для тебе вмерла… Я жива!
    Розлукою, буває, і лікують.

    Немов звіря для зцілення траву,
    Шукаю порятунку від кохання.
    Без тебе я жила і проживу
    І проживе любов моя остання.

    Душа розп’ята, ніби на хресті,
    Сама бреде, неначе на Голгофу…
    Ти за любов мою мене прости,
    Хоч я від неї квіткою засохну…


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  15. Володимир Бойко - [ 2019.10.12 22:24 ]
    Путіноїди - 2
    Я не годен слухати
    Кума Путіна
    І без нього все у нас
    Переплутано.
    Він посланець від орди
    Кагебовської,
    Промиває мізки нам
    По-московському.

    Я не годен слухати
    Рабіновича,
    Він із кумом путінським –
    Наче родичі.
    Із натурою обоє –
    Зміїною,
    Приторговують вони
    Україною.

    А ще більше не люблю
    Я Мураєва,
    Він, як виплодок совка –
    Збіса правильний.
    Розповзася нечисть скрізь –
    Їсть нас поїдом,
    Всі вони на кшталт один –
    Путіноїди.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (4)


  16. Іван Потьомкін - [ 2019.10.12 21:12 ]
    За монбланами надмірного майна
    Здавалось в юності наївному мені,
    Що з року в рік, а, може, й день при дні
    Прямує світ лише по висхідній.
    Та сивизна, мов несподівана зима,
    Що снігом заміта палітру осені,
    До того світу повернула, що пройма
    Надсадним смерті подихом і блиском,
    Де за монбланами надмірного майна
    Ракети шкіряться, націлившись в колиску.



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.73)
    Коментарі: (2)


  17. Ярослав Чорногуз - [ 2019.10.10 15:46 ]
    Останнє бажання
    Так без тебе мені погано,
    Як будинкові - без тепла.
    Так без сонця сумний світанок
    Сповиває безлика мла.

    Так погано мені без тебе,
    Ледь від розпачу не кричу.
    Спохмурніле від туги небо
    Все здригається від плачу.

    Так без тебе мені недобре,
    Висихає душі ріка.
    Відлітає кудись за обрій
    Птаха щастя моя легка.

    І здається все мертвим, тлінним,
    І минулим, як слід епох,
    Я благаю долю уклінно -
    Дай нам бути частіше вдвох.

    Ти - епоха мого кохання,
    Ти для мене в цім світі - все!
    Ти - бажання моє останнє!
    Хай без тебе - в той світ несе!

    10 жовтня 7527 р. (2019),


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (13)


  18. Іван Потьомкін - [ 2019.10.10 12:30 ]
    Ніколи полічить свої літа
    Лічу прискіпливо чужі літа.
    Так прикро, що старіє товариство...
    А як бува хтось для цікавості спита:
    «Скільки ж на тебе літ тих накотилось?»,
    То одбуваюсь жартом ніяково:
    «Та полічити, бачте, до пуття все ніколи».
    І не тому, що начебто нема поваги до числа,
    Що принагідно лиш дивлюсь в люстерко,
    А просто як сувоєм розгортаються літа,
    Стає на серці сум’ятно і терпко.



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.73)
    Коментарі: (3)


  19. Ніна Виноградська - [ 2019.10.09 21:03 ]
    Поетові болі


    І про сонце, і про хмари
    Написав поет не раз.
    Римуванням всюди марив,
    Відчував болючість фраз…

    Та гнітило, що в діброві
    Серед велетнів-дубів,
    Грізно супить модні брови
    Дім багатих, а не вдів.

    І у вранішню годину
    Він писав: - Йому болить,
    Що багату Україну
    Обікрали зайди вмить.

    І нещасні жебраками
    Розбрелися по світах.
    За долярами, фунтами,
    Полетів їх долі птах.

    І уже скребуть Європу,
    Миють, чистять і перуть.
    Без родин, одні, наскоком,
    На чужину їхня путь.

    Скільки вдома є роботи
    І самотня там рідня.
    Та своїм кривавим потом
    Умиваються щодня.

    Може, міс, а, може, фрау
    Указать перстом і – геть!
    Дуже прикро за державу,
    Де болото, а не твердь.

    Розкошують бандюгани,
    Ув офшори гроші шлють.
    А в народу тільки рани
    Незагоєні гниють.

    У метро малі бродяжки
    Заспівають за п’ятак.
    Це майбутнє наше тяжко
    Виживає, мов жебрак.

    І догралися до краю,
    Доборолись, дожились.
    Не збираємо врожаю,
    Землю злодії взяли.

    І чомусь не українці
    Правлять балом на землі.
    Роздирають поодинці
    І великі, і малі...

    І болить в поета серце
    За державу, за народ,
    Що вмирає не за герці,
    А за долю без свобод.



    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (1)


  20. Микола Дудар - [ 2019.10.09 17:25 ]
    І ми, по суті…
    …Сутулий пес у небо гавкав
    Цікаво, що він там узрів?
    Вже третій день всесвітня мряка
    А ми із кумом ще по пів…
    Чарчина - гідний співрозмовник…
    День заспиртований і ніч
    Хтось допрацьовує тритомник
    Шедевр майбутній… в тому й річ
    Що кум і я тут ні-до-чого -
    Погрузли в споминах… авжеш
    А пес розмову мав до Бога
    І ми, по суті, з кумом теж…
    09.10.2019.


    Рейтинги: Народний 5 (5.5) | "Майстерень" -- (5.61)
    Прокоментувати:


  21. Володимир Бойко - [ 2019.10.08 23:59 ]
    Порозвіяні
    Про мене ти нічого і не знала,
    Ну був, любив, страждав, пропав з очей...
    Так, я далеким був од ідеалу,
    Я не найкращим був поміж людей.

    Роки забрали пристрасті і болі,
    За вітром порозвіялось тепло.
    Видать, ми не зустрінемось ніколи,
    А що було – тернами поросло..


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  22. Іван Потьомкін - [ 2019.10.08 15:42 ]
    Судний день

    Раз на рік таке на Святій Землі бува:
    Дорослих на вулиці майже не видно
    (Із синагог покаянні лунають голоси).
    Крім амбулансів, що пропливають вряди-годи,
    На шосе цілковите затишшя.
    Тільки велосипеди й ролики всіх мастей
    Мчать без остраху крутосхилами Єрусалима.
    Ще не набрала дітвора гріхів -
    Отож, цей день для неї свято неабияке .
    Таким він стане, пророки запевняли, для всіх,
    Як Месія на Землю нарешті зійде.
    Та посланця Всевишній зумисне не шле ,
    Бо не каяття чека, а безгріховності.
    Але невтямки поки що тим, кого Він обрав
    Повсюди в чистоті нести Його помисли...
    ...Тільки-но скінчиться напружений Судний День,
    То не Всевишній, а Сатана продиктує вчинки.



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.73)
    Коментарі: (1)


  23. Микола Дудар - [ 2019.10.07 14:06 ]
    Як на війні...
    …Моїми ж словами тиснеш на мене -
    Не ворохнутись і холодом пре
    Перегоріли в нас грьобані тени
    Ніхто не замінить неодіпре…
    Коханцем побув, побуду ще й братом
    Може попустить, а може і ні?..
    Вибухи поруч, ну наче з гармати
    Все як в людей… як на війні.
    07.10.2019.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (1)


  24. Ярослав Чорногуз - [ 2019.10.06 23:42 ]
    Краса печальної пори
    Горить, як музика на древі,
    Краса печальної пори.
    Уся в осінньому вогневі
    У зблисках сонячної гри.

    І так спалахує яскраво,
    І так розкішно повиса,
    По-королівськи величава
    Прощальна осені краса.

    Не спочива на ній Природа,
    А створює казкові сни.
    Неначе жінки літня врода
    Востаннє квітне восени.

    Востаннє квітне так бурхливо,
    В ній стільки радості, тепла.
    Немовби щедра літня злива
    На землю щастям пролилась.

    У ній завзяття ще юначе,
    І запал, що не охолов.
    У ній немов тебе побачив
    І нашу пізнюю любов!

    6 жовтня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (4)


  25. Іван Потьомкін - [ 2019.10.06 21:24 ]
    Залишить подив у минулім
    ...А булава – не іграшка, панове.
    До неї, кажуть, ще й голова потрібна.
    Улесливе, завше напоготові слово
    Нераз приводило Вітчизну до руїни.
    Та в моді поки що гучні слова,
    Та намір якось там в історію пролізти.
    А що окрадена Вкраїна вже напівжива,
    То це, здається, на останнім місці.

    Р.S.
    «Чому не йде апостол правди і науки!» -
    Дивувавсь Кобзар… Літа відтоді проминули...
    Кому ж із тих, хто візьме чесно булаву в руки
    Вдасться нарешті подив той залишити в минулім?



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.73)
    Коментарі: (3)


  26. Ніна Виноградська - [ 2019.10.06 10:17 ]
    Вітер осені


    А вітер плакав дощиком холодним,
    На плечі вулиць падав і на трави.
    Із глибини небесної безодні
    Лилися сльози хмар в густі отави.

    Скрипач завзятий, бо на водних струнах
    Він грав свою мелодію осінню,
    І малював дощем священні руни
    Заради миру, від війни спасіння.

    Щоби Дажбог, а з ним і матір Лада,
    Синів уберегли від злої кулі…
    І щоб нарешті помінялась влада,
    А ця війна залишилась в минулім.


    Рейтинги: Народний 4.5 (5.48) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (1)


  27. Ніна Виноградська - [ 2019.10.05 16:50 ]
    Повертайся


    Крізь прохолоду хмаровиння – просинь
    До врунистих смарагдових отав.
    Мов крадучись, тихенько входить осінь,
    Каштани залишає поміж трав.

    Із горобини одягла намисто,
    Калиною доспілою горить.
    У золоті весь ліс і поле, й місто,
    І золота у долі тиха мить.

    Відійде у минуле все зелене,
    За осінню завіями – зима.
    Чекатимуть весни тополі, клени,
    Здивуєшся,що року вже нема.

    Подивишся на себе ніби збоку,
    Оглянешся із подивом назад.
    В минуле вже не зробиш і півкроку,
    Тож повертайся в свій осінній сад.
    19.09.19


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (1)


  28. Юрій Сидорів - [ 2019.10.05 05:07 ]
    Сором
    Не знає ніхто за таємні хороми,
    Де осінь морозилась декілька днів.
    А світ поетичний, не знаючи втоми,
    Про бабине літо в цей час гомонів.

    Тепла нестійкого щорічні приходи
    Зривають окови мирського буття.
    Оголює ця забаганка Природи
    Приховані марення та почуття.

    Вона викликає душевний неспокій
    Сумними фіналами творчих потуг,
    І тим, що за вірші у битві жорстокій
    Проходить по нервах, неначе терпуг.

    Морів поетичних азартні пірати,
    Облишмо чіпати природний процес -
    І зможемо нерви в порядку тримати.
    Не маємо сили? Прохаймо в небес.

    Вони відгукнуться наступним сезоном,
    Який заморозить або й віджене
    Бажання нескромні та викличе сором.
    Ось я попросив - і почули мене.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (14)


  29. Іван Потьомкін - [ 2019.10.04 14:53 ]
    Будучину передовірю Небесам
    Не зуздрився, як Сталіна і Арафата пережив,
    Не кажучи уже про Леніна та Гітлера.
    До віку Черчілля хотілося б додризать
    Із дозою помірною Perlino.
    Та щоб в життєву мою шпарку
    Як і раніше, заглядали вірші.
    Байдуже – римовані а чи верлібрні.

    Р.S.
    Ніхто себе не зна так досконало, як він сам.
    Тож і не варт чекати побажань торішніх.
    Будучину я почасти передовірю Небесам,
    І сам до чого прагну долучуся ліпше.





    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.73)
    Коментарі: (3)


  30. Ніна Виноградська - [ 2019.10.04 09:08 ]
    Це ще не осінь

    Олександрі Кірій

    Іще мій сад стоїть зелений досі,
    Як молодий, немов моя душа.
    Хоча в життя прийшла несміло осінь,
    Але жовтіє листя неспіша.

    Я відчуваю молодості крила
    В своїх думках аж до небес лечу.
    І лиш недавно у собі відкрила -
    Не страшно льон змінити на парчу.

    І жити так, немов твої світанки
    Попереду і хвиля в ноги б’є.
    І зняті з серця зради всі кайданки,
    А просто щастя ще у долі є.

    Антонівкою сад пропах, а віти
    Схиляються донизу, до землі.
    І сонечко мені ласкаво світить-
    Попереду ще в ирій журавлі.
    04.10.19


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (1)


  31. Віктор Кучерук - [ 2019.10.04 07:14 ]
    * * *
    Г. С…
    Утікаючи помалу
    Від самотності нуди, –
    Не помітили, як стали
    Нерозлучними завжди.
    Поєднала добра сила
    Осамотнені життя
    І неждано воскресила
    В душах згаслі почуття…
    03.10.19


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.71)
    Прокоментувати:


  32. Ярослав Чорногуз - [ 2019.10.04 01:50 ]
    Розвіялася казка
    Життя без любої – пустишка,
    Буття зів`ялі комиші.
    Це - над життям самим насмішка,
    Як оболонка – без душі.

    Живий, та в царстві мов Аїда
    Ти животієш, не живеш.
    Богиня мстива Немезида
    Провчила карою без меж.

    Постала ніч навкруг полярна,
    Укривши ковдрою журби.
    І сподіватися вже марно
    На неба колір голубий.

    І настрій липне цей так в`язко,
    Немов у бурі сніговій
    Життя розвіялася казка,
    Як попіл втрачених надій.

    4 жовтня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  33. Віктор Кучерук - [ 2019.10.03 06:57 ]
    * * *
    Г. С…
    Осінній день притишено-прозорий,
    Пропахлий димом, у сльозинках рос
    Постав покірно й близько перед зором,
    Неначе в сні сповільненому хтось
    Мені близький, ласкавий, сіроокий
    Відкривсь очам в оголеній красі
    І щастя час посіяв ненароком,
    І стишив болі, і тривоги всі.
    Осінній день без крихти прохолоди,
    Нудоти мжички і зітхань вітрів, –
    Незрушно став натхненню на догоду
    І спонукав до родива цих слів.
    02.10.19


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (1)


  34. Віктор Кучерук - [ 2019.10.02 20:40 ]
    * * *
    Біжить у далеч вогкувата
    Дорога берегом ріки.
    Воложать звично шерхлі п’яти
    Роси холодні крапельки.
    Сюркочуть коники й скрегочуть
    Сороки гучно десь отам
    Обабіч вигнутих узбочин,
    Межи травою і гіллям.
    Спішу невпинно на світанні
    Так, як донині не хотів
    Спинить хоч трохи невблаганність
    Жорстоку знищень часом днів.
    В обличчя сонця теплий подих,
    У спину – поштовх вітерця, –
    І вже киплять бурхливо води
    Ріки гойдаючи плавця…
    01.10.19


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.71)
    Прокоментувати:


  35. Іван Потьомкін - [ 2019.10.02 12:37 ]
    ***
    Не думай і ні в кого не питай,
    Скільки тобі ще жить судилось.
    День кожний ненаситно поглинай,
    Байдуже при силі чи безсилий.
    Якщо є що робить
    (Ну, там майструвать, творити музику чи мудрувать над віршем...),
    А часу, на превеликий жаль,- так обмаль,
    Не переймайся!
    Вважай, що ти закроєний на сто чи й більше.



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.73)
    Прокоментувати:


  36. Іван Потьомкін - [ 2019.10.01 15:51 ]
    Наука просто віддавати
    Задовго до того, як з літами бракло сил
    Спускатись і підійматися по сходинках крутих,
    Не второпаю, як вона дізнавалась
    (Скорше всього, мабуть, інтуїтивно),
    Що я от-от маю вертатися з роботи,
    І з балкона мене стрічала помахом руки.
    Чи не було в тім помаху жалю,
    Що за незгодами життя не мала сина?..
    Тепер, коли Фаїна Львівна поблизу Бога,
    Немає дня, щоб її єдина донька Ліля
    Не занесла щось із того , що зготувала,
    З одним і тим же: «Це за рецептом мами...
    Любила вона Вас, як сина...»
    Чим, крім спасибі та щирої молитви,
    Спроможен віддячить я обом їм?!

    P.S.
    Вчуся науки просто віддавати.
    Без натяку отримать щось натомість.



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.73)
    Прокоментувати:


  37. Віктор Кучерук - [ 2019.09.30 08:47 ]
    * * *
    Буденно, стишено, помалу,
    Немов побілені вапном, –
    Думки ясніли і світало
    В моїм житті, і за вікном.
    І видавався світ інакшим
    Безсонням змученим очам,
    Коли відходила вчорашніх
    Обмов уїдливих печаль…
    29.09.19


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (3)


  38. Володимир Бойко - [ 2019.09.29 21:57 ]
    Порохотяг
    Вже сад відцвів і яблука погнили
    І паморозь укрила почуття
    І молодим здаватися несила,
    Бо засмоктав життя порохотяг.

    І не чекати доброго нічого –
    Давно екватор літо перейшло...
    Не дивлячись на всі перестороги,
    Додолу похилилося стебло.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (2)


  39. Іван Потьомкін - [ 2019.09.29 12:30 ]
    Чари осені
    Це осінь насилає чари.
    Так римовириться-гуркоче голова...
    ...Все напливає, все сплива –
    І товариство, і думки, і мрії…
    І я десь поміж травами і птаством
    Блідою цяткою впаду,
    З’єднають лінії безмовні
    Політ, буяння і ходу...
    О ти, підтоптане єство,
    В тобі ще стільки знади-міці,
    Та вже запізно крикнуть:
    «Veni, vidi, vici!»
    Радій з чужого талану.
    Роби що сила,
    Щоб талану поталанило.
    ...Це осінь насилає чари.
    У кольорі, у гомоні, у порухах душі –
    Нічого повного, усе наполовинне:
    Напівчуття, півтони, півжалі.
    За руки взявшись, ловить лист кленовий
    Малеча гамірна і вікопомність.
    А осінь сипле, сипле свої чари.
    І римовириться-гуркоче голова.



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.73)
    Коментарі: (1)


  40. Ніна Виноградська - [ 2019.09.29 08:50 ]
    Дві осені


    Ітиме дощ тепер, мабуть, до ранку,
    А вишня гілочкою стукатиме в шибку,
    Вітрилами вже стали всі фіранки.
    Так хочеться заснути хоч на дрібку.

    Зігрілось у теплі моє безсоння
    І реагує на найменші звуки.
    Немовби у кімнаті є сторонній,
    Підсилює мого страждання муки.

    Дві осені в моїй зійшлися долі –
    Мого життя, а також року осінь.
    І не спинити їхньої сваволі,
    Зима за ними, кажуть, вже на носі.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (1)


  41. Ярослав Чорногуз - [ 2019.09.29 00:20 ]
    Поговори зі мною, мамо
    Поговори зі мною, мамо,
    Хоча б у сні на мить озвись…
    Уже лелеки за морями
    Полинули в холодну вись.

    Поговори зі мною, рідна,
    І розкажи, як далі жить,
    І що тобі із неба видно,
    Як тисне серце мимохіть?..

    Усе минає, й час розмаю
    Минув, одколи ти пішла.
    Не вірю, що тебе немає,
    Твоєї посмішки й тепла.

    Осінні хмари – мокрі рядна -
    Розпукою накрили світ.
    Душа зболіла й безпорадна
    Ридає птахою із віт.

    Поговори, матусю мила,
    Мені здається, тільки ти
    Підтримала б і зрозуміла…
    Закрила б світ від гіркоти.

    28 вересня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (10)


  42. Володимир Бойко - [ 2019.09.27 19:18 ]
    Війна
    Іде війна, іде війна...
    Комусь війна – то «мать родна».
    Вбивають люди всі віки
    Собі подібних залюбки.

    Хоч українець, хоч москаль –
    Усіх рівняє вбивча сталь.
    Та будь ти хоч Наполеон –
    Для всіх однаковий патрон.

    Світ милосердія не зна,
    Життя втрачається ціна,
    Шаліє пошесть навісна –
    Війна.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.43) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (4)


  43. Олексій Кацай - [ 2019.09.27 12:06 ]
    Мистецтво
    Коли догоряють багаття й світила
    і скніє душа під лахміттями тіла,
    а відчай голками проколює мозок,
    я рву павутиння думок-поворозок,

    що міцно тримають засади, закони
    і надсвітлових швидкостей заборони,
    щоб кожен у колах земних видноколів
    з хаосу довкілля геть не збожеволів.

    Але за кордонами мозку і серця
    приборкання хаосу зветься мистецтвом.
    І падає в нього – таке безголове! –
    щось кольором, нотами… Й натяком слова.

    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  44. Юрій Сидорів - [ 2019.09.27 07:30 ]
    Осіння неміч
    Набряк вересневий плов,
    Бадиллям лежать салати.
    Кисіль дощовий схолов -
    Бо холоду не здолати.

    Змінила гарячість кров
    У незліченні крати.
    Назад їх не відібрати,
    Як лінощів не зборов.

    Ще й ноги бояться йти,
    І руки дрижать замерзлі.
    Малюйте нові світи,
    Мої поетичні пензлі.
    На "Вайбер" пишу я теслі -
    Він теше міцні хрести.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (6)


  45. Іван Потьомкін - [ 2019.09.26 13:50 ]
    Старе вино

    Старе вино в міхи нові переливаю.
    Колись воно гуло і вирувало...
    Настояне на почуттях і мріях,
    Воно й сьогодні грати не вгаває…
    В нових міхах вгамуватися не вміє.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.73)
    Коментарі: (1)


  46. Вячеслав Семенко - [ 2019.09.25 23:43 ]
    Axenos Pontos. Негостинне море - початкова грецька назва Чорного моря.
    Непривітне, як списи данайців,
    катаклізмами повне, як хвилями, море,
    де строфою сапфічною б'ються об берег
    хвилі солоні.

    так і він* у далекім краю, може бути,
    під оливою спить і уже не проснеться,
    так і не дочекавшись на човен феаків
    та Невзикаї**.

    Ми не віримо, що він колись повернувся,
    позабувши всі межі заради Ітаки,
    де снігами з вершини порізано Понту
    виючий берег.

    Де нема ні добра, ні кінця, ні початку,
    де по ночах богів в невагомій безодні
    наче знову руно золоте в піні моря
    плещуть Плеяди.


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  47. Ніна Виноградська - [ 2019.09.25 14:17 ]
    Птах дитинства


    Батьківський дім, як празникова хустка,
    Бо в нім на стінах квітли рушники...
    Та нині в хаті й біля неї – пустка,
    По світу рід, а в небесах батьки…

    А сад вродив, що навіть гнуться віти,
    Калини грона зашарілись враз.
    Антонівку любили наші діти,
    За пазуху і вмить на перелаз.

    Ділилися усі. А скибку хліба
    Мочили у воді і в цукор! Ох!
    На лаві біля нашої садиби
    Так смакував дитячий наш горох.

    Всі ноги в ципках, та які щасливі,
    Були в дитинстві діти і батьки.
    А барканові найсмачнющі гливи,
    А мною вмить придумані байки!

    Все відбуло. Вже відродили дулі.
    Нащадки всі по селах і містах.
    Та в пам’яті живуть Віруні, Улі…
    У вирій відлетів дитинства птах.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (1)


  48. Іван Потьомкін - [ 2019.09.25 13:23 ]
    Батько

    Навіки батько попрощавсь зо мною,
    Коли я дозрівав у материнськім лоні.
    Дозволили востаннє притулитись вухом
    І, що роблю я там, він хвильку слухав.
    Живий батько дістався од дружини –
    Тільки таким його сприймаю і донині...
    ...Стелилась перед хлопчиком з Бердичева,
    Далека стежка і незвична.
    Рабинів двоє із Єрусалиму заявились,
    Щоб єлед-пеле уславив їх єшиву .
    І хоч будьоннівці тоді рубали і кололи,
    Сказала мати: «Нізащо і ніколи!»
    Не відала, що замість Тори й Талмуду
    Тирана Сталіна обожнювать син буде.
    Р.S.
    У передсмертну мить поблиз Єрусалима
    Кому сповідувався він? Потворі-осетину?
    Чи безіменним двом рабинам?



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.73)
    Коментарі: (3)


  49. Володимир Бойко - [ 2019.09.24 21:38 ]
    Інтернаціоналіст
    За кусень хліба й дрібку солі
    Не схочу слави я і волі,

    А за дешеву ковбасу
    Червоний прапор піднесу.

    За новомодний плащ із шкіри
    Зречуся мови я і віри.

    За легкову автомашину
    Навік забуду Україну.

    І стану гордо в повний зріст
    Я – справжній інтернаціоналіст.

    1990-2019



    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  50. Іван Потьомкін - [ 2019.09.23 11:19 ]
    ***

    Не хлібом єдиним і птахи живуть.
    Нектар, насіння,плоди, комахи
    та ще те, що люди вряди-годи підкинуть –
    річ, звісно, важлива й першорядна.
    І все ж, коли не розкриває дзьобики малеча,
    так хочеться змагатися поміж собою й з вітром:
    розпростерши крила і на хвилю зависнувши,
    а потім спікірувать прожогом вниз.
    Чи, як-от стрижі,піднятись на висоту,
    навіть геліктоперам непідвладну…
    Подиву гідний пташиний буденний світ.
    Скільки ж бо часу забирають справи суто інтимні,
    як горлиці влаштовують танок коханцям.
    А горобці по-партизанськи наскакують на полюбовниць…
    Попри чимало того, що дав Господь,
    забутого чи й зневаженого людом,
    змушує мене птаство одкласти клопоти буденні
    й, задерши голову, примружено замилуватись небом.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.73)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   2