ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Дудар
2017.06.29 18:34
Мені так соромно від того
чекав на дощ, а падав сніг…
ну майже вже дійшов до Бога
а скористатися не зміг…
29-06-2017.

Владислав Лоза
2017.06.29 14:44
Вернуться к отцу, постигнув его язык,
однажды мечтал в подушку, желал нелепо
мальчишка, составленный из чужеродных книг,
обрывков усвоенных неугомонный слепок.

Он завалит учёбу, думая: ход конём,
пара неудов лучше,
чем неискренние переписки,

Владислав Лоза
2017.06.29 14:40
За сім хвилин ти вийдеш на ГД,
бо так на електронному скрижалі
провіщено пророком, що веде
цей потяг і навряд чи налажає:

пророки – не поети, бо вони
за власне слово можуть відповісти,
тому пальто рукою запахни,

Серго Сокольник
2017.06.29 14:06
Ми відходимо в бій. Бійцям. Омите кров"ю серця

Ми відходимо- в бій. Назавжди. Нас нема.
Світ і нині живий, та шукати катма
Наші душі у нім. Ми- шматок. Ми- кубло.
Світ і нині живий. Та життя відішло.

Ми відходимо всі,

Микола Соболь
2017.06.29 13:59
Стою край неба осторонь од люду,
І серце виривається з грудей!
У світі я, чи світ в мені – приблуда,
Бо соромно дивитись на людей.
Із ніг до голови вже оповитий
Усі усе здають за бариші!
З душею тяжко, з нею треба жити.
Наскільки легше бути без душ

Микола Дудар
2017.06.29 13:58
Ти знов образилась... навіщо
здіймати галас до небес?!
он кілька днів вже вітер свище
зганяє з хмар делікатес…
погодь, навіє, ой навіє
чи з океану, чи з пустель
іди в обійми, ще успієш
упасти сонцем в акварель…

Ірина Вовк
2017.06.29 08:50
Я Божий храм зведу в височині.
Раба землі приречена на працю.
Життя і смерть покладені на тацю.
Життя і смерть даровані мені.
Від антифонних гласів до псалмів.
Від страдного до співного, святого ...
Пливуть віки. І

Ірина Вовк
2017.06.29 08:38
Ворота Божі" -- місто "Баб-іл",*1
в тобі є щось від житниці Іллі
і неба клин від башти Есагіли,*2
де у тіарі золотій Мардук*3
проймає зором з молитовних рук
жертовних трав пахучі фіміами --
і Сарпаніті,*4 першій

Микола Соболь
2017.06.29 07:10
Замироточили ікони
І потьмяніли образи.
А чи до миру в церкві дзвони?
Скоріше до війни грози.

Ну де Святі? Хіба людина
Обручку з мертвого зніма…
Хоча скоріше то – скотина,

Микола Дудар
2017.06.28 23:55
… воно не варто батьківських зусиль
чи щось не так, чи порча підіспіла
а може світ змінив завчасно стиль
пробігло поруч і
недоболіло?
все може бути, тут не до дрібниць
попереду бої за небосхили
о Господи! не дай упасти ниць

Володимир Бойко
2017.06.28 19:06
В час, коли безрадісно і тяжко,
Аби порозвіяти біду,
Згадую я дівчину-ромашку,
Що цвіла в барвистому саду.

Квітів гарних я стрічав чимало,
В кожній квітці – дивна таїна,
Кожна неповторно чарувала,

Микола Соболь
2017.06.28 17:34
Воно то так, і сонце ніби світить,
І зелень ще не зникла на віки.
Батьків вбивають – сиротіють діти
Дітей уб'ють – у розпачі батьки.

Порочне коло! Нинішня епоха,
Нічим не краща за минулий вік.
Бо краплі крові крапають потрохи

Ірина Вовк
2017.06.28 14:13
Твори стародавньої шумерської літератури – це, мабуть, найцінніший внесок шумерів в історію людської культури. До різновидів літературної творчості належать гімни, молитви, епоси, плачі, а ще – прислів’я. Література Шумеру наскрізь поетична: вільний вірш

Ірина Вовк
2017.06.28 13:29
Сім 'ментів щастя,
сім коротких літ –
і ти, як тополиний пух, пропаща…

Лелечі гнізда, чуєте, я ваша! –

від хатніх мальв і листоносних віт,
я теж лелечо мислю о політ!

Олександр Сушко
2017.06.28 09:49
За пругом світла - темінь. Чорнота.
Фінал життя. Грудей останній подих.
Скінчаються відпущені літа
І скоро дух мій вийде на свободу.

Його колись сліпа впіймала плоть,
Вневолила, неначе звіра в кліті.
Вона для нього - кара, химородь,

Микола Соболь
2017.06.28 05:27
Життя у місті це суцільний жах!
Усі летять. Потрібно чи не дуже.
І кожному до кожного – байдуже:
– Як Ваші справи? –
Тільки на словах.

Галопом жити нині модний стиль!
Не до снаги у метушінні кволе,

Олександр Сушко
2017.06.28 05:02
Живе у роті довгий язичок
За посмішку приховуючись милу.
Такий м'який, маленький як листок,
Але колючо-гострий, наче шило.

У пащі дуже затишно йому,
Зубів охороня його підкова.
Без нього люди, наче ті муму -

Микола Дудар
2017.06.28 00:32
дозвольте з краєчку від вас
присісти й радісно мовчати?
можливо що місцевий «тасс»
почне про це розповідати…
нехай, нехай пройде півдня
а слідом й вічність, вже все рівно
життя завжди… дозвольте я
на вас дивитимусь як рівня

Іван Потьомкін
2017.06.27 21:40
«Ось нарешті й крайня хата.
Треба газду привітати!», –
Так сказав Олекса хлопцям
І постукав у віконце.
Раз і два.... Нема одвіту.
Кілька свічок в хаті світить...
За столом сім’я сидить...
На покуті – сивий дід ...

Олександр Сушко
2017.06.27 20:57
Мій друг - Геракл. На дрібку я молодший,
Пишу про нас оцей простенький вірш.
Бо я - піїт. Палких поезій зодчий,
А він у пучках звик тримати ніж.

Йому чавити звично у лабетах,
Ізмалку крутить голови бичкам.
Мені ж не треба довбні та стилети,

Вітер Ночі
2017.06.27 14:50
На чорнім тлі краплина плоті
У світлотіні майбуття.
Смітник думок, якийсь непотріб
І в морок кинуте життя.

Що, майстре, відчуваєш знову,
Коли з сполук химерних мрій
Приходять непокірні слову

Петро Скоропис
2017.06.27 14:32
Як це, бува, не провінційно, я
наполягаю, що існує птаха
на часі півстакрила вже. Що є
пернаті, більші обширів повітря,
пак вигодовані просом літ
і падаллю десятків років.
Тому їх не потурити відтіль
і їм деінде годі приземлитись.

Микола Дудар
2017.06.27 13:25
під настрій впору - мамалиги
і щоб одному, осторонь
і загубитись серед книги
яку пишу з дитинства, о!
а ще щоб тиші, тихше думки
що хилить нас до самоти…
щоб вітерець обвіяв губи
коли мене торкнешся ти…

Микола Дудар
2017.06.27 10:55
а що там скажеш про вужів?
снують собі як в себе вдома
сюди - туди, спочатку в хлів
а після знову під солому…

ну, не стріляти ж в горобців
за їх несамовитий галас?
шпаки (дослівно… ) молодці

Ірина Вовк
2017.06.27 10:10
Переможене серце, відкинь забороло
на дзвоновім побоїщі чорних відречень –
темна віхола болю стіка з порожнечі,
розсипає червоні пелюстки додолу.
Хай задзвонять у дзвони печально, надтужно,
заголосять надривно смертельну утрату –
бо вже друг найдоро

Ірина Вовк
2017.06.27 10:03
На березі розлогої ріки,
у тих краях, де душі бродять звільна,
прибула тінь співає, божевільна,
бо, може, й тут живуть п о л і щ у к и –
на березі розлогої ріки...

У чорних косах сплутані стежки
жіночих доль, високих і трагічних –

Любов Бенедишин
2017.06.27 09:00
Доля: ні страшно, ні стразно.
Жду: то повинність, то повня.
…Мріє моя невиразна.
Туго моя невимовна.

Серцю безпутньо, без-путно.
Лет: у «ніколи» зі «щойно»…
Каро моя не спокутна.

Вячеслав Семенко
2017.06.27 03:00
Тиша знову. Вітер стих.
Буревій пішов за обрій,
помстою природніх сил
покарав.
Дисонансом цей хорал
некерованих мелодій,
здичавілої краси була гра.

Серго Сокольник
2017.06.26 23:03
Римський форум спочине... І їжа на смак
Щось не той... Без упину, мов зграя собак,
Всі щось тявкають... -Досить політики, блін!!!
Хто її розуміє? Бодай би один...
Хто сліпий- той не бачить. Ти бачиш, авжеж?
Доїда, не інакше, корупція вже
Цю країну.

Олександр Сушко
2017.06.26 17:57
На кухні я злякався таргана.
В тарілі він жував мою сосиску.
І психіки порвалася струна -
Боюсь до рук узяти нині миску.

Недавно був дебелим товстуном,
Стриміла повсякчас із рота ложка.
Борща каструлю порав перед сном,

Леся Геник
2017.06.26 16:27
Я маленька-маленька пташка,
я хотіла вгору летіти,
я хотіла просити в Бога,
аби були здорові діти.
Аби зла і кусюча мошка
не з*їдала з дерев майбутнє,
аби кожна душа на світі
світло несла в собі щось путнє.

Василь Кузан
2017.06.26 12:53
Все в мене добре. Мозок прояснів.
Тримає серце межі амплітуди.
На ноги тіло встало після снів.
Любові хвилі колихають груди.
Любов Пікас

Пародія

Ірина Вовк
2017.06.26 10:00
Не плач, не плач – це небо у грозі,
це лихо промине, я заклинаю!
Тримай удар. На шальках терезів
це крок до сходження над прірвою… По краю
урвища, чим небезпечніш йти,
де прірва миготить горнилом чорним –
усе стає єдиним… неповторним,
величним – як

Ірина Вовк
2017.06.26 09:51
Ну що, старенька липонько, цвітеш?
Духмяним цвітом щедро медоносиш…
Нікого не благаєш, ні не просиш –
корінням в душу зранену вростеш,
у буревіях рани просмоливши,
гірке вино із надр землі відпивши –
о чудо боже, ти іще живеш!

Микола Дудар
2017.06.26 09:18
Божа корівка навідалась в дім
і чим пригостити красуню?..
може до столу… може, а втім
навряд чи присяде манюня
у неї обліт, звичайний обліт…
ніяких тобі зобов’язень
я - а навпроти увесь білий світ!!!
сум відступив

Микола Соболь
2017.06.26 06:11
Ми преклоняємо коліна
Мокші не вам, бо ви – орда!
А перед тими, хто за сином
Іде, який життя віддав –
За незалежність України.
Москаль убив за бариші!
У матері нема дитини –
У росіянина – душі!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Гуцуляк Микола Гуцуляк Микола
2017.06.26

Артем Ємченко
2017.06.19

Роман Сливка
2017.06.14

Еліза Зіртецька
2017.06.10

Ірина Вовк
2017.06.10

Юлия Дубовая
2017.06.08

Полу Профік
2017.06.06






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Микола Дудар - [ 2017.06.29 18:24 ]
    ***
    Мені так соромно від того
    чекав на дощ, а падав сніг…
    ну майже вже дійшов до Бога
    а скористатися не зміг…
    29-06-2017.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  2. Микола Дудар - [ 2017.06.29 13:35 ]
    Упасти сонцем в акварель...
    Ти знов образилась... навіщо
    здіймати галас до небес?!
    он кілька днів вже вітер свище
    зганяє з хмар делікатес…
    погодь, навіє, ой навіє
    чи з океану, чи з пустель
    іди в обійми, ще успієш
    упасти сонцем в акварель…
    диви, поглянь яка картина
    пірни і ти до забуття
    десь тут розквітнути повино
    якщо не помиляюсь я…
    29-06-2017.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (1)


  3. Микола Дудар - [ 2017.06.28 23:10 ]
    Справжність
    … воно не варто батьківських зусиль
    чи щось не так, чи порча підіспіла
    а може світ змінив завчасно стиль
    пробігло поруч і
    недоболіло?
    все може бути, тут не до дрібниць
    попереду бої за небосхили
    о Господи! не дай упасти ниць
    і поступитись місцем у вітрила…

    Вона вартує батьківських зусиль!
    хай тричі хай (невже?) перехрестили
    з попутнім вітром дай дібратись хвиль
    і перед нею розстелитись в килим…
    28-06-2017.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  4. Микола Дудар - [ 2017.06.28 00:52 ]
    ***
    ... дозвольте з краєчку від вас
    присісти й радісно мовчати?
    можливо що місцевий «тасс»
    почне про це розповідати…
    нехай, нехай пройде півдня
    а слідом й вічність, вже все рівно
    життя завжди… дозвольте я
    на вас дивитимусь як рівня
    щоб не дай Бог хвилиний сум
    не переріс у давню відсіч
    … стискався круг і легкий струм
    святим вогнем пройшов крізь вічі
    28-06-2017.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (2)


  5. Іван Потьомкін - [ 2017.06.27 21:12 ]
    Довбуш і ребе Aр'є


    «Ось нарешті й крайня хата.
    Треба газду привітати!», –
    Так сказав Олекса хлопцям
    І постукав у віконце.
    Раз і два.... Нема одвіту.
    Кілька свічок в хаті світить...
    За столом сім’я сидить...
    На покуті – сивий дід ...
    «Оце так стрічати гостя
    Між жидами повелося ?
    Не поможуть замки ваші,
    Як плечем двері підважу».
    Всею силою наліг, –
    Мало не звалився з ніг,
    Бо була на те причина –
    Двері ж тільки-но причинені.
    У світлицю Довбуш входить
    І на діда шаблю зводить.
    Бородань стоїть незрушно
    Та губами ледь ворушить .
    У руці трима чарчину
    І не кліпає очима.
    «Чом стоїш, мов пень гнилий?
    Таж вина гостю налий!..
    А... не хочеш говорить?..
    Перейдеш ураз на крик!»
    Опуска Довбуш шаблюку
    Прямо дідові на руку.
    Та на подив чималий
    Лиш вина трохи пролив.
    А од крапель лезо сталі
    Преважким опришку стало.
    І шаблюку, що все крушить,
    Вже не в змозі з місця зрушить.
    Реб Ар’є (це був той дід)
    Освятив шабесний хліб
    І, як здавна повелося,
    Запросив до столу гостя.
    І пили удвох, і їли
    Під сумний спів заметілі
    Два тутешні ватажки:
    Проводир грізних опришок
    І знавець Святої Книжки.
    Зустрілися ворогами,
    А прощались другарями.
    Так було, а чи інакше –
    В Коломиї знають краще.
    Та відтоді і опришки
    Спочивали в шабес трішки.
    ...Перш ніж знятися у небо,
    Пригадав Олекса ребе
    І сказав в останню хвилю
    В товаристві, серцю милім:
    «Хлопці, топірці сховайте,
    Крові більш не проливайте,
    Бо кров людська – не водиця,
    Проливати не годиться».
    ------------------------------------------------------------------------
    Газда – господар.
    Це сталося в п’ятницю ввечері, коли юдеї стрічають шабат (шабес) – Святу Суботу, виконуючи одну з десяти Божих Заповідей.
    Під час шабесного освячення вина й хліба юдеям не можна відволікатися.
    Реб Ар’є Лейб Пістнер із Коломиї був одним із знаних хасидів-цадиків (праведників). Його наставник – засновник хасидизму Бааль Шем Тов (Бешт).



    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (1)


  6. Микола Дудар - [ 2017.06.27 13:30 ]
    І допишу...
    ... під настрій впору - мамалиги
    і щоб одному, осторонь
    і загубитись серед книги
    яку пишу з дитинства, о!
    а ще щоб тиші, тихше думки
    що хилить нас до самоти…
    щоб вітерець обвіяв губи
    коли мене торкнешся ти…
    і запитаєш: - що з тобою?
    сюжетну лінію взірве!
    назву тебе чомусь Рікою...
    і допишу услід - Корвет…
    27-06-2017.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (2)


  7. Микола Дудар - [ 2017.06.27 10:13 ]
    Замріть, повз вас коли повзе…
    ... а що там скажеш про вужів?
    снують собі як в себе вдома
    сюди - туди, спочатку в хлів
    а після знову під солому…

    ну, не стріляти ж в горобців
    за їх несамовитий галас?
    шпаки (дослівно… ) молодці
    ох і черешням вже дісталось…

    хрущі, мурахи, пацюки…
    і їжаки ще гостроносі
    ой як свербить шмальнуть з руки
    при запобіжнику ціль досі…

    тремчу увесь … як ватерпас
    і тисну горизонти в кому
    і треба ж звести в купу нас
    в селі, під Києвом,
    одному?…
    26-06-2017.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  8. Вячеслав Семенко - [ 2017.06.27 03:52 ]
    Післябуревійне
    Тиша знову. Вітер стих.
    Буревій пішов за обрій,
    помстою природніх сил
    покарав.
    Дисонансом цей хорал
    некерованих мелодій,
    здичавілої краси була гра.

    Вже невидимий скрипаль
    натягає сонця струни
    від світліючих хмарин
    до землі,
    до наляканих полів
    посилає щедрий струмінь...
    Чи надії, чи дари
    десь у даль.

    На краю безсилих хмар
    ще бурмоче хтось за пругом,
    диким левом вдалині
    засина.
    Та нікому не страшна
    ця знесилена потуга...
    Літо вже послів
    засила!

    Дихає волого парк,
    покраплинно клени плачуть,
    край дороги ще струмок
    добіга.
    І усмішка - райдуга
    кольори свої найкращі
    заплітає у вінок
    нам у дар.


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (5)


  9. Микола Дудар - [ 2017.06.26 09:44 ]
    Терапія.
    Божа корівка навідалась в дім
    і чим пригостити красуню?..
    може до столу… може, а втім
    навряд чи присяде манюня
    у неї обліт, звичайний обліт…
    ніяких тобі зобов’язень
    я - а навпроти увесь білий світ!!!
    сум відступив
    згодом і спазми…
    26.06.2017.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  10. Микола Дудар - [ 2017.06.26 02:29 ]
    Боже, підсоби...
    забув про обід і вечерю
    про це ж не напишуть пісень?
    спершу одкрию я двері
    який там на
    дворі день?…

    кожен собі шукає пару
    діток народжує більшість
    світ нам дістався даром?
    ось вам і тема
    для вірша...

    ноти на зов вийдуть із тінні
    скрипаль їм підставить спину
    майже як Паганіні
    замовлю
    про Україну…
    26,06.2017.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  11. Микола Дудар - [ 2017.06.25 22:55 ]
    Самотній біль тулитимеш до...
    і хай дощить… і ллє без перестанку
    і коротне ще сім разів по сім
    розвиднеться, а як же, до світанку
    ну чим не привід заспівати гімн?..
    чи то умисно, може й помилково
    піди пізнай причину тих дощів?,,,
    ти знову й знов, як Сонечко, по колу
    самотній біль тулитимеш
    до слів…
    25.06.2017.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  12. Іван Потьомкін - [ 2017.06.24 14:06 ]
    Жить по-людськи

    Себе він начебто в печеру ув’язнив.
    Од клопотів і чвар одбувавсь молитвами.
    Покірно щоку підставляв, коли нізащо били.
    Осуджувать боявсь навіть мерзенні вчинки,
    бо змалечку завчив: «Не суди і будеш не судимий!»
    Узимку сорочку віддав на пропиття якомусь волоцюзі.
    Сам простудивсь і вмер невдовзі.
    І ось перед Всевишнім він стоїть
    і усміхається в передчутті близького Раю.
    А поруч – грішник, що перед смертю покаятися встиг.
    «Ступай до янголів!»- Господь йому велить.
    «А я ? Що робити мушу?»- питає праведник.
    «Нічому корисному ти ближніх не навчив.
    Ніхто не годен повторить твій «подвиг».
    Мої створіння щодня грішать і каються.
    Отож, вертайсь на землю грішну
    і, як усі, хоч трохи поживи по-людськи».
    P.S.
    Хто недругів і друзів не нажив,
    Вважай на світі цім не жив.




    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (2)


  13. Вячеслав Семенко - [ 2017.06.23 23:34 ]
    Демографічне
    Серед ночі плач та крик
    жалібними нотами -
    вітер віє, рип та рип,
    грається воротами.

    Очі виховательки
    вікнами побитими,
    за дверима вже роки
    спогадами світлими.

    Скиглять заіржавлені
    від образ нечеканих,
    на роки позбавлені
    душ дитячих плекання.

    Онімів, осліп садок,
    стигне в непотрібності...
    Перетнуто рубікон
    у невічність вічності.

    Як без усмішки краса,
    як без риб вода річок,
    як без птахів небеса -
    так садок без діточок.

    А на гойдалках роса
    над могилами ідей.
    Вітер знов розколисав
    привиди твоїх дітей...

    Майстре, виточи нам ключ
    в час нових, воскреслих мрій,
    над гойдалками озвуч
    сміх дитячої зорі.


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (1)


  14. Микола Дудар - [ 2017.06.23 19:53 ]
    Торкався губ її весільних...
    Оце так ніч - дива суцільні…
    все як по нотах: кава… «цьом»
    торкався губ її весільних
    а наче пив столітній ром…
    і захмелів і втратив розум
    ех, прощавай весь білий світ!!!
    на вік сп’янів з одної дози
    і заразив тим родовід
    і хай дрібнички вже всілякі…
    і по кривій бувало йшли
    а щоб цвіло - місили каку
    і вистиляли на пошив…
    усе як всіх… ну, по погоді
    тримався ліктя кожен з нас
    оце, зізнаюсь при народі -
    хай нічка та
    й зустріне Вас!
    23.06.2017.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  15. Ігор Шоха - [ 2017.06.21 22:12 ]
    Що діється!
    Остогидли пряники,
    батоги і злочини.
    Полетіли яники,
    прилетіли гоцмани.
    Пролітає літечко,
    а його й не бачимо.
    У свою наміточку
    потаємно плачемо.
    Біженці, чорнобильці,
    а між ними гопники.
    Половина молиться, –
    ой, мої АТОшники.
    Половина чергою
    лізе за безвізою.
    Та із есесерії
    поки-що не їду я.
    Наварю у горщику
    і масли, і ратиці,
    почекаю дощику
    і нової п'ятниці.

                                  06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.74)
    Коментарі: (2)


  16. Ігор Шоха - [ 2017.06.21 22:38 ]
    Божий промисел
                            І
    Малюю картину. Палітру згущу.
    Яка від людей допомога?
    Очікую манну. У небо кричу.
    Та де місяцями немає дощу,
    немає ніякого Бога.

    Мене випробовує сам сатана.
    Який же це промисел Божий?
    Краса у луги подалася одна.
    За хатою – вата, у хаті – війна
    і доля знущається, схоже.

    Не хочу я видіти пику, і тин,
    і як заглядає у двір сучий син,
    хоча я людина не горда.

    Мої забобони гіркі як полин.
    Допоки ще я виживаю один,
    мене виживає природа.

                            ІІ
    Не дивина, що і дощу немає,
    і вітер тучі в тартари несе,
    і двоєликих Бог недочуває,
    коли одне теля двох маток ссе.

    В моїм краю одна існує мова
    яка лунає ще споконвіків.
    Не чує небо язика катів,
    ані молитви, ні чужого слова.

    Не відає лукавих і лихих,
    паяца і заїку, і нічого
    із того, що обчовгує пороги
    у мачухи. Не чуючи німих,
    не знає небо і минає тих,
    що моляться і сатані, і Богу.


                            ІІІ
    Мені щебече соловейко –
    усім куняти не дає.
    Не дихаю і за Бутейко
    треную житіє своє.

    А я і грому не почую,
    хоча і насуває ніч.
    І поки вдома не ночую,
    на мене не чатує сич.

    І поки квакають моралі,
    готую вила й рогачі.
    По радіо наобіцяли
    метеорологи дощі.

    А Бозя не кує й не меле.
    Очима блимає Зевес.
    Чекає житіє веселе,
    немає манни із небес.

    Напевне небеса почули,
    що обіцяли нам орли,
    як неоперені були
    і як обіцяне забули.

    Позачергово обманули
    і учергове підвели.


                                  06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.74)
    Коментарі: (4)


  17. Микола Дудар - [ 2017.06.18 15:53 ]
    Хоч Сонце малюй... хоч книгу пиши...
    хоч Сонце малюй, хоч книгу пиши -
    все рівно об Камінь спіткнешся
    бо ти, якщо тут - і хай не грішив
    зіграв свою арію-сейшен...

    хоч в церкву ходи, хоч в чарці топись -
    все рівно дощитиме в травні
    затопчуть, зімнуть… принаймні колись
    настане їх день предостаній

    і все промайне в секунду оту
    зітреться і грань панібратства
    живіть собі, люди, серед тортур
    не вас притомило від блядства...

    в мереживі Крим, ковбасить Донбас
    безвізом накакали в душу
    півсвіта оце глузує із нас
    я перед ним повзати мушу?..

    та ні… та ви що? хто сироїд?
    гасаю по колу подібних
    родили ж не вас серед горя і бід?
    отож бо, цураймося бідних…

    хоч Сонце малюй…
    хочу книгу пиши…

    18.06.2017.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  18. Микола Дудар - [ 2017.06.17 23:17 ]
    Як завжди...
    і наче світ весь побілів
    і вицвів цвітом безтілесним
    та вітер все те перекреслив
    і випер зелень із морів
    семи стихій своїх небесних

    людської сутності сувій
    не перетнув забракло сили
    і знову плач біля могили
    бо той хто смерть сюди навіяв
    у вічі посміхався мило…

    2017.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (1)


  19. Олексій Кацай - [ 2017.06.16 22:53 ]
    Швець
    Урочисто так, не шпарко,
    лине борт мій попід аркою.

    То кільце є орбітальне.

    Не летальне, а літальне
    хмаромор’є піді мною
    мріє даллю неземною,
    а попереду – зоря.

    Там, за нею десь, – Земля.

    Колір в неї – теж блакить.

    Слід інверсії, мов нить…

    Я свого польоту ниттю
    хочу зшити дві блакиті.

    Аби мостом для шевця
    став, нарешті, звід кільця.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.32)
    Коментарі: (1)


  20. Іван Низовий - [ 2017.06.16 11:19 ]
    * * *

    Мати сіяла льон.
    Льон скосила війна.
    Народивсь я без льолі – не було полотна.

    Полотна не було, й моя мати сумна
    Сорочину пошила з цупкого сукна.

    Довоєнне сукно – із шинелі пола –
    Хоч і груба сорочка,
    Зате ж тепла була!

    В ній я ріс-виростав
    То в добрі, то в нужді,
    Мов зозулик-підкидьок в чужому гнізді.

    …Сіють жито батьки,
    Матері сіють льон,
    Щоб і хліба доволі,
    І м'якесеньких льоль.
    А дружина моя все купує мені
    Дорогі, із нейлону (бо ж дешеві – лляні)…

    Та до тіла найближче
    Та, одна, що з сукна:
    Полотна не було.
    Не було полотна…

    1971


    Рейтинги: Народний -- (6.52) | "Майстерень" -- (5.76)
    Прокоментувати:


  21. Іван Низовий - [ 2017.06.16 11:06 ]
    ДИПТИХ

    I
    Сни по казармі навшпиньки ходять,
    І ходики ходять вночі обережно...
    Спить мій земляк, мій товариш – Володя;
    Біла подушка чубом його помережана.
    А надворі – зорі, мов зірки на кашкетах,
    І місяць, немов емблема на голубім погоні;
    Креслять кола орбіт металеві планети –
    Супутники – запущені в космос сьогодні.
    Спить мій товариш...
    А в снах розцвітають маки,
    Сняться суниці і схожий на сонце сонях...
    ...А десь далеко про сина задумалась мати,
    До ранку розплутуючи сивий клубок безсоння.
    Пахне в кутках у пучечки пов’язана м’ята,
    А в серці – колючка злюча...
    (Мати ніколи не замикає хати,
    А серце для болю замкнула б...
    Та де той ключик?)
    Мати, як чайка...
    Усі матері споконвіку
    Носять у грудях палаючу рану –
    Тривогу.
    І лиш єдині на світі є вірні ліки:
    Сина обняти живого біля порогу.
    Спить мій товариш.
    Бо в нього є мати,
    Яка не спить, бо в неї є син...
    А в моєї матері на могилі
    Трава неприм’ята
    Плаче важкими сльозами роси.
    ...Тихо в казармі.
    А сни мені дмухають в очі
    І ходики зовсім нечутно ходять...
    Мамо!
    Я тебе уві сні цілувати хочу,
    Міцно цілувати,
    Як маму свою Володя.


    II
    Мати…
    Мабуть, гарно її мати…
    (А мені приснилася хоча б!).
    Мабуть, гарно мамою назвати
    Жінку, що сивіє на очах.
    А моя не встигла посивіти
    (На могилі посивів полин).
    А моя не буде вже сивіти.
    І за неї посивіє син.
    Пожовтіли довоєнні фото,
    Як жовтіє жовтень за селом…
    Пожовтіли довоєнні фото
    (А твого немає… не було…).

    Стежка на кладовищі нерівна,
    І на стежку хиляться бузки.
    Стали сиві люди на коліна,
    Стали, щоб оплакати близьких.
    Плачуть очі.
    Сухо плачуть очі,
    А рука стискає глини шмат.
    Мамо, мамо!
    Я війни не хочу –
    Я в війну націлив автомат.
    Я – солдат. Не вбивця окаянний,
    Серце в мене, що зоря огненна.
    Матері,
    материки
    і океани
    Дивляться з надією на мене.


    1963


    Рейтинги: Народний -- (6.52) | "Майстерень" -- (5.76)
    Прокоментувати:


  22. Ігор Шоха - [ 2017.06.14 23:40 ]
    Що діється!
    Надоїли пряники,
    батоги і злочини.
    Полетіли яники,
    прилетіли гоцмани.
    Пролітає літечко,
    а його й не бачимо.
    У свою наміточку
    потаємно плачемо.
    Біженці, чорнобильці,
    а між ними гопники.
    Половина молиться, –
    ой, мої АТОшники.
    Половина чергою
    лізе за безвізою.
    Та із есесерії
    поки-що не їду я.
    Наварю у горщику
    не масли, а ратиці,
    почекаю дощику
    і нової п'ятниці.

                                  06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.74)
    Коментарі: (1)


  23. Ігор Шоха - [ 2017.06.14 21:54 ]
    Багаж неофіта
    Минає термін дії рандеву,
    коли атрофувались апетити.
    І ради чого я іще живу,
    якщо немає ради кого жити?

    А доля ще продовжує політ
    і буде що недолі забувати.
    Бодай іще якихось -надцять літ
    мене у Леті є кому згадати.

    І може бути, що стезя моя,
    нечуваного ще багатія,
    не заросте одними бур'янами.

    Це означає, що не марно жив
    і поки мав надію і любив,
    то багатів майбутніми літами.

                                  06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.74)
    Коментарі: (2)


  24. Іван Потьомкін - [ 2017.06.13 20:51 ]
    Сновида
    Він до мобільника припав,
    Мов немовля до цицьки матері.
    Хитається у такт із заплющеними очима,
    Немов сновида, там, де мала б сидіть ,
    А тепер стоїть, скоцюрбившись, бабуся.
    Ніколи йому глянуть за вікно,
    Аби побачить, що намалювала ніч...
    В режимі автономнім домчить так до роботи.
    Немов папуга, привітається з колегами.
    А по роботі, уже вдома,зануриться
    У такий звичний віртуальний світ...

    P.S.
    Прогрес спроможен поліпшити життя,
    Але безсилий надолужить те,
    Що не додала родина.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (6)


  25. Ігор Шоха - [ 2017.06.13 19:39 ]
    Тій, що чекає
    Чого ти снишся? Не літа між нами,
    а буревії і сухі дощі.
    А ти чоло опалюєш устами…,
    тримаєш руку на моїм плечі.
                   Хіба на це бувало часу мало,
                   коли не римувалася весна
                   із нинішньою назвою – війна?
    Тоді зоря Полярна ще сіяла.
    Тоді не віщували ще сичі
    такої віроломної омани.
                   Ти дивишся у сивину туману,
                   а я не ту чекаю уночі.
    І що узріє сніжна королева?
                   Скалки неутолимої душі
                   у серці Кая, що малює мрево,
                   які ми одинокі і чужі.
    А я й не помічаю ту пилину,
    що ранила у серце ще живе.
    Уміють люди на лиху годину
    полірувати дзеркало криве.
                   І я тобі наснитися боюся
                   понурою вороною у лузі.
    Доведений орлами до плачу,
    я ще іду, хоча летіти маю.
    І хай чоло від опіку палає,
    а ти чекай.
                   У вирій –
                                  долечу.

                                  06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.74)
    Коментарі: (4)


  26. Ігор Шоха - [ 2017.06.13 18:17 ]
    Співавтор
    Чуєш, мій ангеле неба,
    як то я вторю тобі,
    поки чекаю на тебе
    у суєті і журбі?

    Може і ти одиноко
    маєшся десь уночі,
    поки дрімаюче око
    люду пильнують сичі?

    Ніби чекають годину
    заходу нашого дня…

    …і колискову щодня, –
    люлі, ой люлі, дитино.

    Може, і ми двоєдині,
    поки п'ємо на коня?

                                  06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.74)
    Коментарі: (2)


  27. Ігор Шоха - [ 2017.06.12 20:51 ]
    Ау
                            І
    Одного разу, так буває
    і не один, буває, раз,
    коли її уже немає,
    щось «зааукає» у нас.

    І пригадаємо кубіту,
    яку чекали за селом,
    аби надією зігріти,
    якби судилися обом

    урочі сни у віщі ночі,
    усміхнені віч-на-віч очі
    і у руці рука її.

    Але Дунаєм чи Невою
    тече надія за водою
    у володіння нічиї.

                            ІІ
    Жила-була. І як її не звали:
    Гафійка, і Оксана, і Орися...
    Якби ми не боялись опектися,
    кого би ми лишень не цілували?

    На головне не вистачає часу.
    Ні. То не те – фарбовані лисиці
    або чужі і файні молодиці.
    А от свою упізнаю́ одразу.

    Найперше – щира усмішка й довіра.
    А далі – як усю себе покаже
    і як її душа на душу ляже...
    Але вона напевне із ефіру?

                            ІІІ
    Уже не парсеки між нами,
    а води на самому дні.
    Живемо одними думками,
    плекаємо мрії одні.
    Хоча я гадаю, що знаю,
    що – всує і як – напока́з,
    у сто разів більше згадаю,
    якщо поцілуєш цей раз,
    коли залишаю навіки
    і землю свою, і любов.
    Немає у серці обнов.
    Обійми живої – це ліки.
    Але не об'єднують ріки,
    як дух у душі охолов.

                                  2016-2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.74)
    Коментарі: (2)


  28. Ігор Шоха - [ 2017.06.12 10:50 ]
    Без вибору
    Не уявляю те моє село
    без неї – не тієї, що немає,
    а тої, що у поле вибігає,
    яке снігами ще не замело.
    Але якби зустрілися ми знову,
    то із якою? Їх же явно є
    за все моє святеє житіє –
    що і не грішно вимовити слово.
    Але уже ніколи не скажу
    оте єдине, що не забуваю.
    Та – не почує, інша не чекає
    і лиш одну у серці бережу.
    Немає долі – оживає мрія,
    яка веде до іншої мети.
    Ой, не одній у полі вітер віє.
    І замість неї появилась ти.

    Були ми і зелені, і дозрілі,
    дивилися за обрії краси,
    але в'язати долю не уміли
    на вольній волі путами яси.
    Пережили негоди і пригоди,
    вилазили сухими із води,
    минали гречку, поки дідоводи
    занадилися у чужі сади.

    І ти чужа. Зів'яле – не зелене.
    Не оживає зжате на межі.
    Була ти незамінною у мене,
    аж поки стала тягарем душі.
    І де – у полі вітер, янь у небі,
    ручай зелений і таємний гай?

    Чому усе минає, не питай.
    Нікому перевіяне не треба.
    Я інь уже чекаю біля себе.
    А ти у полі іншого шукай.

                                  06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.74)
    Коментарі: (1)


  29. Ігор Шоха - [ 2017.06.12 10:12 ]
    Всяка всячина
    ***
    А на світі є іще пілати,
    що не чують істини і правди,
    що існує у собі сама.
    Повелись на іншому таланти
    і пейзажі є кому писати,
    а про всяку всячину – нема.

    ***
    А на Ялті, як і має бути,
    виродились йєті і манкурти.
    Одвисає хоботом губа.
    Горді і буряти, і якути –
    з чукчею в одній державі – круто,
    а із Україною – ганьба.

    ***
    А на небі ідоли – ніякі,
    а розперезались, забіяки,
    і те саме діють на землі.
    Помічають деякі поети
    Марса і Арея силуети,
    а скелети їхні – у Кремлі.

    ***
    А на тій Кубані-Лугандоні
    чуки й геки, наче на долоні,
    але їх там нібито нема.
    То не зеки-фурії воюють,
    а великі гобліни торгують
    і охороняється тюрма.

    ***
    А на нашій сусіді-повії
    не одна іще санкція діє
    за її інтереси чужі.
    Захотілось безвізу
    і гарпія лізе
    за неписані їй рубежі.

    ***
    А за успіхи наші великі
    наша влада не в'яже ні лика,
    ні розв'язаного язика.
    Запізнилося НАТО.
    А чекати й мовчати –
    це стратегія наша така.

                                  2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.74)
    Коментарі: (3)


  30. Ігор Шоха - [ 2017.06.12 00:39 ]
    Істини Геракліта
    Усе минає. Імовірно –
    і час, і люди, і Земля.
    І Сонце падає у прірву,
    яка невидима здаля.

    Все падає. Тіла, і трони,
    і водопади, аж гуде,
    і, може, яблуко Ньютона
    на тім'я йєті упаде.

    Усе кочує – горе, лихо,
    війна, стихія і біда.
    У світі не буває тихо,
    коли на Ви іде орда.

    Усе іде. Дощі і гради
    як не великі, то малі.
    У душу заповзають гади,
    хоча літають журавлі.

    Усе літає. Кулі, тучі,
    орли у бій за ратью рать
    і урагани неминучі
    кудись у тартари біжать.

    Усе біжить у дні урочі –
    літа, і весни, і роки,
    І як не мріяти щоночі,
    аби втекли бойовики?

    Усе тече: вода і ріки –
    у океани і моря,
    аптекою – пілюлі й ліки,
    а газ і нафта – з димаря.

    Усе очікує моменту
    і думає, – піде у Лету,
    аби осмислити старе.

    Нове на лапу... ой, бере.
    Одні поети на дієті,
    а решта чавкає й жере.

                                  06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.74)
    Коментарі: (3)


  31. Ігор Шоха - [ 2017.06.10 19:34 ]
    Війна дитячими очима
    Уже немає фотокопій
    соціалізму і війни.
    А нащо? Є живі окопи.
    Аудиторія Європи
    фіксує роги сатани.
    Така історія. Уміє
    наваксувати і – ...адью.
    Тому у ній шукати всує
    фізіономію мою.
    Якщо то я – отой, на фото,
    іще вигукую, – я сам!
    то це душа моя на фронті
    набої подає бійцям.
    А той один, що біля мене
    ховає цівочки очей,
    не має імені нацмена.
    Його рука – моє плече.
    І ці героями бували,
    і їм казали, що – орли!
    ...коли за пайкою вмирали,
    аби стахановці жили.

    Якби тодішні непорядки
    винищували «на корню»,
    то ми раніше із рогатки
    повибивали б кацапню.
    І нагадали би Полтаву,
    Батурин, і четвертий Рим,
    і нашу кров, і їхню славу,
    і як завоювали Крим,
    як у забої наші хлопці
    виховували їхню рвань
    і де стояли запорожці,
    коли освоїли Кубань.
    Якби то діяли мазепи,
    а не палили палії,
    то ми не мали би халепи,
    що й нині є ще москалі
    у школі, в армії, у владі,
    у кривославній сарані,
    і у мундирі на параді,
    і командиром на війні.
    І не було б тоді зарази
    із тилових АТОшних крис,
    що не почує наше, – брись!
    на їх команди і укази
    як мало бути ще колись.

    Ідуть вісімнадцятилітні.
    Ідуть батькам на зміну діти,
    напевне чуючи щодня,
    як озвіріла кацапня
    висотує полки елітні.

    О Боже, Боже, де ти є,
    коли Тебе ніде немає
    у цьому нищеному краї,
    коли диявол на моє
    купує душі й продає,
    і за чужі гріхи карає?

                                  06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.74)
    Коментарі: (1)


  32. Ігор Шоха - [ 2017.06.10 15:38 ]
    Бравур без пафосу
                            І
    Вірують люди у міфи, завіти
    і неминучий один епілог,
    поки існує на білому світі
    істина Слова по імені – Бог.

    Знаємо Духа. Чекаємо Сина.
    Вільні у виборі ідола зла –
    ліпимо глину. Ідемо у глину.
    Маса велика. А сила – мала.

    Пізно доходить, із ким по дорозі.
    Дуже розумні, та заднім умом,
    а насолили – йдемо напролом.

    Поки народ почиває у Бозі,
    підстерігає на кожному розі
    мафія партії із батогом.

                            ІІ
    Ми на землі – на своїй! – споконвіку
    і на сторожі із давніх давен
    пережили не одного владику
    іноязиких і диких племен.

    Та метастази пускає короста,
    що завелась ще на княжій горі.
    Братія вуличного відморозка
    має і нині свої пазурі.

    Ірод і досі ще діє підпільно:
    іго церковне, солодка яса,
    ниці раби і колонія підла –
    п'ята колона скаженого пса.

    Ідеологію ...комуністичну
    опанували мої вороги –
    нищити націю. Всю. До ноги.

    Та надолужує силу і масу
    нація духу критичного часу
    і додає до снаги і ваги.

    Маємо вже і дорогу єдину,
    і у душі золоту середину,
    то й не хитає туди і сюди.

    Ще нагадаємо світу билини
    протистояння Руси-України
    і золотого кощія орди.

                            ІІІ
    На подвиги великі і малі
    ідуть ті самі, що ішли й раніше.
    А решта – і не кращі, і не гірші:
    тузи і кавалери..., королі...

    Ми відбули своє на цій землі.
    Чому його відбути мають інші?

                                  10.06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.74)
    Коментарі: (3)


  33. Іван Потьомкін - [ 2017.06.10 12:55 ]
    Про реінкарнацію без скепсису

    На пішохідній доріжці стрілись ми раннього ранку.
    На прив’язі він біг попереду хазяїна.
    І раптом, наче вкопаний, спинивсь переді мною
    І пильно так, по-людськи начебто на мене глянув.
    Хвилина, друга, а він усе дививсь.
    Погляд карих очей його непросто витримать було.
    «Ходімо!- сказав хазяїн і за пасок дьорнув.
    Пес неохоче зробив крок, прощально на мене глянув,
    На подив хазяїна заскавучав і знехотя подріботів.
    Може, намірявсь сказать щось на прощання?..
    ... Про реінкарнацію подумав я тоді без скепсису.



    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (1)


  34. Іван Потьомкін - [ 2017.06.08 19:58 ]
    Майбутнє наблизилось до мене

    В спідничці джинсовій, у кофтинці з візерунками
    Вистрибує малятко на колінах маминих
    І тягнеться до всіх сусідів рученятками.
    Мов на виставу, задивились ми і беремо в ній участь.
    Не зуздривсь, як малятко притулилось щічкою до мене.
    Од несподіванки і насолоди склепив повіки й думаю:
    «Та це ж третє тисячоліття надійшло майже впритул!..»
    Розумію, що цілунок цей – тільки інстинкт:
    Дотиком, смаком, голосом, болем, плачем і сміхом
    Дитятко відкрива для себе непізнаний поки що цей світ.
    І все ж начебто вочевидь наблизилось майбутнє.



    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (2)


  35. Микола Дудар - [ 2017.06.06 22:14 ]
    ***
    Ви дозвольте, відсиплю жменьку
    Ваших іскр з очей і губ…
    Я вже поруч, зовсім близенько
    Вам від того ж не сумно, ну?..

    Ну, відсипте, бо пізно буде
    Вас з орбіти зірвуть ось-ось
    І обсмокчуть не бджілки, люди...
    Не за себе, за Вас боюсь

    Не шкодуйте, прошу, не треба —
    Я вдихав і п’янів з краси —
    А Вона задивлясь в небо --
    Може я щось не те просив?...
    2017.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  36. Микола Дудар - [ 2017.06.04 11:16 ]
    Стертись від дум...
    Пташка на дроті…
    Сонце навпроти
    Час, зупинись!
    Пам’ять, минуле
    Випхни із мулу —
    Тільки озвись!
    Нею побуду
    Хай і без буди
    Так як колись…
    По конюшині
    Хороше нині
    Літній парфюм…
    І щоб на дроті
    Безповортньо
    Стертись від
    Дум…
    04.06.2017.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (2)


  37. Олексій Кацай - [ 2017.06.01 20:15 ]
    Сон
    Є дивні астероїди, які
    не падають на злякані планети,
    а линуть по орбітах і тенета
    інверсії сплітаються в м’які
    сріблясті хмари, сповнені дощем.
    Отим, що напуває океани,
    яких нема ще. Стеляться тумани
    пустелями і от бентежний щем
    на континенту сивій мілині
    через мільярди років, геть невміло,
    торкається мого земного тіла…
    Послухай, любо, снилось що мені…

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.32)
    Коментарі: (1)


  38. Микола Дудар - [ 2017.06.01 12:05 ]
    ***
    Вашої Святости не дорости
    Зеленого світла завадило
    Зорана стежка і зникли мости
    І пошук, і вихід… завалено
    І тільки Надія жевріє… якраз
    Ще б в руки кресало зі спокоєм… )
    Із серця мойого - серед поразк -
    На розтині бризне молокою…
    01.06.2017.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  39. Ігор Шоха - [ 2017.05.31 20:32 ]
    Трикутники задзеркалля
    Дивлюсь на юнь і згадую свої
    літа недавні і роки забуті.
    Угадую себе, його, її
    у погляді з минулого в майбутнє.

    Реальне і уявне cinema.
    Вона його усмішкою дарує,
    а той, між ними, може і ревнує,
    але його у неї ще нема.

    Наївні і до болю нерозумні
    вона і він – ті самі, що і ми
    з надією, що будуть вічно юні
    у апогей любові між людьми.

    І я – ще той, собі не уявляю,
    що час минає колом перемін.
    що я сьогодні – це колишній він
    іще не одинокий і не скраю
    у цьому пеклі на путі до раю
    у черзі вічно юних поколінь.

                                  05.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.74)
    Прокоментувати:


  40. Ігор Шоха - [ 2017.05.30 22:02 ]
    Зарубцьовані стигми
    Ідуть літа, біжать роки
    і утікає невловимо
    моя коротка на віки
    любов з лукавими очима.
    Але радію цій весні
    із первоцвітами у лузі,
    коли усе твоє мені
    уже належить по заслузі,
    коли засіяне зійде
    озиминою. Все минеться,
    а я ніколи і ніде
    уже не вилікую серця.
    Хіба що, може, уві сні
    ще полюбуюся тобою,
    коли зійдеш у ярині
    бодай волошкою живою.
    Ідуть роки, летять літа,
    перетікаючи у мрію,
    а ти усе моя свята,
    якій молитися не cмію.

                                  04.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.74)
    Коментарі: (4)


  41. Ігор Шоха - [ 2017.05.30 21:31 ]
    Дуалізм триєдиного
    Поки у вирії осінь,
    літо чекає весни.

    Що за життя не збулося,
    ходить ночами у сни.

    Щастя людині дається
    як осіяння душі.

    Не спокушається серце
    на золоті міражі.

    А стрепенеться, буває,
    то і вогонь охолов.

    Поки шукаємо раю,
    свічкою тане любов.

    І на путі до могили
    гасне надія сама.

    Віри такої нема,
    що піднімає на крила.

    Що за життя не цінили,
    позамітає зима.

                                  05.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.74)
    Коментарі: (6)


  42. Іван Потьомкін - [ 2017.05.30 21:52 ]
    ...Аби Всевишній тішивсь нами
    А краще б нам було не знать
    Про чвари, що коїлись поміж дідами,
    Про те, що хтось когось там обдурив,
    До нитки обібрав чи за межу священну виліз...
    Ми, зрештою, як і вони, так звані вороги,
    Вийшли на світ оцей безгрішними.
    Навіщо ж каятися привселюдно в тім,
    Що просто не могли ми бачити й чинити?
    Бо ж каяття – постійно оглядатися назад.
    На поступ уперед – сили потрібні...
    То ж чи не краще в злагоді та мирі
    Свої й чужі нам доглядать могили?
    Хай квіти й дерева, посаджені отам,
    Загоять давні чвари й рани.
    Може, тоді Всевишній скаже нам:
    «Отак живіть, щоб тішився Я вами!»




    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (2)