ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Любов Бенедишин
2017.10.19 15:48
Голосок мелодією бавиться.
І стрибають, мов по бездоріжжю,
Пальчики по чорно-білих клавішах.
Пальчики… не рук – тендітних ніжок.

Ходить час долівкою холодною.
Підманула доля, підмінила…
Пісня – як місток понад безоднею.

Маркіяна Рай
2017.10.19 15:18
Обірвало мій берег, стою (як жива) нежива.
Все ще гупає в скронях, та це вже не пульс, а повінь.
Як на березі іншім візьмуться збирати жнива -
На моїм зазбирають каміння і груди крові.

Обірвало мій берег, розірвало на клапті плоть.
Чи глуха, а чи

Микола Соболь
2017.10.19 06:53
То може звідси гнати мову?
Достатньо буде – язика.
Де не послухаю розмову,
Те кожен п’ятий натяка…
Там заканючили мадяри –
Європі ви даремний груз.
На сході мокши-яничари
І митно-варварський союз.

Кристіан Грей
2017.10.19 02:26
А сьогодні у супермаркет
Я заскочив буквально на хвильку
Там за касою усміхалась
Неймовірна красуня просто
В неї зуби як білі перли
В неї губи червоні корали
Хай! - сказала і
Хав а ю? - запитала чарівна мене

Вікторія Лимарівна
2017.10.18 20:03
Світло місяця веселе!
Вся затоплена оселя!
Що ж ти спати не даєш?
Сяйво щедро роздаєш?
Сни розвіялись, як мрії,
Плинуть, не спіймати, в вирій!
Світло темряву поглине,
Спів чарівний всюди лине!

Вікторія Лимарівна
2017.10.18 19:38
На зустрічі сказала всім,
Що їй ще тільки двадцять сім,
Ні, двадцять вісім, так, мабуть
Долають цифри той маршрут
Років, ту відстань, крок за кроком.
Сягнути не вспіваєш оком,
Як зміняться вони в числі...
Та все пливуть, як на човні.

Олександр Сушко
2017.10.18 16:47
Удячний владі за бордель,
Прилаштувався непогано.
Є хліб, картопля, вермішель -
Навіщо з неба каша манна?

На працю можу не іти -
Заплатять, наче тицьнуть дулю.
Я також дядько не святий,

Олександр Сушко
2017.10.18 16:35
за мотивами Тори. Первородним, звичайно, був Каїн У мене інша версія - правдива. Ну, майже правдива. А де взялися діти і онуки у братів, якщо окрім Єви ніяких жінок на землі не було - глибока таємниця. Але вони були.) Хоча тут не про це.)

Він - перворо

Маркіяна Рай
2017.10.18 12:48
Прикривши посмішкою лихо
Фарбуєш губи у червоний.
Здавалося - ступаєш тихо,
Здавалося - це оборонний,

А не завбачливо крикливий,
Не спраглий крові й поклоніння,
Й авжаж не пристрасно звабливий,

Іван Потьомкін
2017.10.18 12:46
Поки спите ви,
Стану осінніми світаннями.
На травах порозкладую мільярди сувенірів.
Будинки підрожевлю, вмию тротуари.
Підкину ще жарину в парків багаття
І заспанії канни на руки площ подам.
А вже коли займеться сонце в людськім усміху,
День заспів

Світлана Майя Залізняк
2017.10.18 12:00
Ходять поміж тіней неформатні люди.
Шалики яскраві... погляди-сонця...
Перманентно - теми на плавучих блюдах.
Обирай хутенько більшу від пшонця.

Боротьба...
Смирення...
Пацифізм...

Світлана Майя Залізняк
2017.10.18 11:58
Плести рукавички... мовчати.
Це ліпше, ніж мудро - про все.
Матвій примиряє багатих.
Три пляцки Пандора несе.

Пошарово ріжеш проблеми.
Кривавиться війн мармелад.
В болоті замурзані ему

Ярослав Чорногуз
2017.10.18 08:47
Хай хуртовина хоч яка змага -
Допоки ти, допоки ти зі мною,
Моя дружино й музо дорога -
Не подола мою духовну зброю!

Ген сяє в небесах твоя зоря,
Під вечір опускає світлі вії.
Мій дух, мій шал поета-бунтаря

Олександр Жилко
2017.10.18 06:35
З-під душі вилітає камінь,
срібним ядром
вистрілює вгору.
І по небу ідуть кола,
ніби це риба
взяла й проковтнула
збитий неспокій,
недобиті печалі.

Володимир Бойко
2017.10.17 23:52
Любов прийшла нізвідки, як наснилась,
Немов дитя під серцем зародилось.
І потай, мов соромлячись на людях,
Шукало серце спокою у грудях.

Та почуття п'янке і заповітне
Ніколи не буває непомітним –
Воно зорить, виблискує, іскриться,

Олександр Сушко
2017.10.17 19:39
Слова - пусте ніщо. Важливі тільки вчинки.
Плескати язиком навчилися давно.
Поете! Зупинись! Брехня твої нетлінки!
Життя - це біль і кров! Не цирк, і не кіно.

Майстерний блудослов вив'язує печалі,
А поруч бій гримить, і падає солдат.
Його уже нем

Олександр Сушко
2017.10.17 19:20
Стояти осторонь комфортно і безпечно,
Не буде бризок бруду на душі.
Відмовлю другу в допомозі гречно,
Від криків заховаюсь у кущі.

Ізверху зручно плюнути на дурня,
Поблимати з погордою на тлю.
Я дбаю про своє, приватне, шкурне.

Петро Скоропис
2017.10.17 15:52
Сонце сідає, і бар на розі закрився.
Ліхтарі загораються, буцім на ніч актриса
обрамлює чимсь ліловим для чару і жаху вічі.

І головний біль спускається на крилі да Вінчі
в тім’я ворога у бруковій шинелі.

І голуби на фронтоні двірця Мінеллі

Маркіяна Рай
2017.10.17 13:38
У півтон одягнувши оклик душі: почекай!
Поназбирувані крапельки вмить переллються
За блакиті моєї й за нашого неба край.
Не вженешся за ним, - дороги мої сміються.

Віддаляється тінь, чи образ, чи то лиш мара,
Наслідивши в мені глибоким відбитком кр

Любов Бенедишин
2017.10.17 11:59
Вишивала бісером
І була веселою…
Гойдалку підвісила
Високо під стелею.

Гойда-гойда-гойдечки…
Кляті злидні-хвойдочки
Обступили, каються.

Ярослав Чорногуз
2017.10.17 00:06
Усміхнулося сонце і прОзиром*
Огорнуло пейзажні дива.
Мов одлите із золота озеро,
Де смарагду - оздоба жива.

Ти засмійся в гіллі мені, іволго,
Звесели неповторну цю мить.
Хай багрянець із денця красивого

Вікторія Лимарівна
2017.10.16 21:46
Квапиться осінь–вбрання ще не має.
Барви шепочуть на листях тополі.
Сукню весільну знайти поспішає.
Ось і блукає, самотня, у полі!
Хоче вона собі кращої долі!


В пошуках– колір зелений втрачає!

Оксана Логоша
2017.10.16 20:42
Переболіло. Перетужила.
Солона осінь тече по жилах.
Пішла марою, дощем укрита.
Солона осінь тече із ритвин.
Тече і стигне-береться струпом.
О пізня ноче! О темінь глупа!
Я вже не плачу-немає солі-
Піду позичу в чужої долі.

Олександр Сушко
2017.10.16 17:27
Нема про що писати. Цуцик здох.
Злостивець кряче "Вичерпались теми".
Але мене почув, урешті, Бог,
Наснажив на романа у поемі.

За музою далеко не ходив -
За стінкою варнякають сусіди.
В "закоханих" розчахнуті роти,

Маркіяна Рай
2017.10.16 17:16
Ти хворієш, поете! Глупо
Зануряти перо в отруту!
Точно муза цілує скупо -
Кличеш пристрасть давно забуту.

Воском скрапує мить, регоче,
Тінь вірша зазирає в очі,
Щось являє тобі пророче,

Іван Потьомкін
2017.10.16 16:42
Силкуюсь з’єднати розірване коло,
Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
Не бачу кількох, з ким колись довелося
Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
Летять їхні душі в простори надземні,
А я все шукаю отут надаремне.
Та все ж на часину розраджує

Олександр Сушко
2017.10.16 15:57
Прокинувся. Квітник. Пахтить садок.
Муркоче солодяточко на вушко.
Сідай, кохана, хутко у візок,
В амурних справах я удатний служка.

Спускаємося радісно з гори,
Возносимося у захмарні висі.
Усе, що є, любов моя, бери!

Ніка Новікова
2017.10.15 22:49
Тепле з полину коло. Далі – холодний вир.
Стій і мовчи у ньому. Стій і очам не вір.
Біле зіркове око витріщить Сон-гора,
Вийде до тебе перший. Скаже тобі: пора.
Дай мені руку, скаже. Хай проведу туди,
де у вогонь ходили ще до землі й води.
Там запит

Ігор Шоха
2017.10.15 21:32
Вертаюся до імені одного.
Не забуваю, поки воду п’ю,
і мов перепливаю течію:
мої дороги і її тривоги –
уявне і не явне дежавю.

***
Я заплющую очі щоночі

Ігор Шоха
2017.10.15 18:07
Є у кого друзі, чи нема,
а один у «вайбері» гуляє
і до нього жіночка сама
іноді у гості заглядає.


                   І
Привиди приходять уночі,

Олександр Сушко
2017.10.15 17:57
В благодатному нашому кліматі
Від ковбас "попливли" животи.
Хрест на пузі показує Тіматі -
Прогорає життя без мети.

Кажуть, люди творити народжені,
Та до неба ростуть смітники.
Перелогами мозок пошкоджено,

Садовнікова Катя
2017.10.15 15:55
Пакіньце ўсе, пакіньце ўсе, як ёсць.
Я так люблю цяперашні мой статус.
Я так люблю, што прынялось гарэць.
Мне тваё імя нагадае кактус.
Я ведаю, што ты, вядома, ёсьць.
І хай нас потым грэшнікамі спаляць.
Твой голас я вывучыла на памяць
І кожн

Садовнікова Катя
2017.10.15 12:29
А ты знаешь, он пахнет ириской и молоком,
И уютом безумно родного мне отчего дома, пшеницей,
Вольным солнцем, которое тонет за тесным столом,
Тихим счастьем, плетенным ажуром
Ложится станицей.

В колыбели он спит в себя поглощая сны.
И выходят сады

Володимир Бойко
2017.10.15 09:00
А ти тепер похмурий і безкрилий,
Відречений від слави і від мрій,
Але для мене непоправно милий,
Зворушливий у сутіні своїй.

Ти п'єш вино, твої нечисті ночі,
Ти наяву не знаєш, що вві сні,
І потьмяніли зеленаві очі,

Микола Соболь
2017.10.15 08:05
Якщо не лупить, то не любить,
А коли п’є і б’є – любов.
Бува в угарі приголубить
І до стакану лине знов.
Така твоя сімейна доля,
Скоріше – неминучий жах.
Життя, мов курява із поля,
Перегорить у побиттях.

Ніка Новікова
2017.10.14 23:29
Чуєш, Ма,
Сонце курганом ходить. Скоро зима.
Дай мені посуд, одяг, дай мені гостру зброю,
дай мені ще сьогодні попрощатись з тобою.
Лід розлігся над озером. Світ засинає, стомлений.
Я вирушаю, Ма, до Білого Оленя.

Чуєш, Ма,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Дмитро Ігорович Бугера Скорпіо
2017.10.15

Македонський Бицюк
2017.10.13

Вячеслав Даниленко
2017.10.13

Вікторія Лимарівна
2017.10.11

Валерія Соколова
2017.10.10

Галина Онацька
2017.10.08

Тарас Рільке
2017.10.07






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Іван Потьомкін - [ 2017.10.18 12:10 ]
    ***

    Поки спите ви,
    Стану осінніми світаннями.
    На травах порозкладую мільярди сувенірів.
    Будинки підрожевлю, вмию тротуари.
    Підкину ще жарину в парків багаття
    І заспанії канни на руки площ подам.
    А вже коли займеться сонце в людськім усміху,
    День заспіва над містом свій трудовий псалом,
    Тоді скажу зустрічним таке просте й величне:
    «Шалом!»


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (1)


  2. Іван Потьомкін - [ 2017.10.16 16:10 ]
    Із друзями пам'яттю скутий
    Силкуюсь з’єднати розірване коло,
    Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
    Не бачу кількох, з ким колись довелося
    Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
    Летять їхні душі в простори надземні,
    А я все шукаю отут надаремне.
    Та все ж на часину розраджує й тішить:
    «А що як Господь зберіга мене грішного,
    Щоб, з друзями будучи пам’яттю скутий,
    Вертатися з ними в літа незабутні?»



    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  3. Ігор Шоха - [ 2017.10.15 21:47 ]
    Перипетії житія
    ***
    Вертаюся до імені одного.
    Не забуваю, поки воду п’ю,
    і мов перепливаю течію:
    мої дороги і її тривоги –
    уявне і не явне дежавю.

    ***
    Я заплющую очі щоночі
    і не бачу нікого...Ніде...
    Тільки очі, одні твої очі
    місяцями продовжують день.

    ***
    Таємниці розгадка –
    два в одному початки,
    дві живі іпостасі,
    нескінченні у часі,
    дві в одній половинки
    чоловіка і жінки.

    ***
    Коли моя душа шукає Бога
    у день покути чи в урочу ніч,
    я не питаю в ідола дороги.
    У мене буде інша допомога –
    надія і довіра віч-на-віч.

    ***
    Усідаємось, одягаємось,
    озираємось на літа
    і надіємось, що покаємось,
    тай уляжеться суєта.

    ***
    Загартовує нібито холод,
    а навчають добру батоги,
    а не пряники, і не боги.
    Виліковує біль, а не голод,
    ідемо ще, бо є дві ноги.

                                          2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (1)


  4. Ігор Шоха - [ 2017.10.15 18:50 ]
    Не хлібом єдиним
    Є у кого друзі, чи нема,
    а один у «вайбері» гуляє
    і до нього жіночка сама
    іноді у гості заглядає.


                       І
    Привиди приходять уночі,
    а інде і літні молодиці.
    І нехай узріють читачі,
    як пишу я іноді дурниці.

    Списую пейзажі із чеснот
    фурій євпаторій і лівадій.
    І нехай потішиться народ,
    що у нього героїні – леді.

    Дві калоші – пара. Ну і хай!
    Битий із небитою – нерівня.
    І тому його чекає рай,
    ну а їй не вистачає півня.


                       ІІ
    – Ой уміє вішати «лапшу»!
    Ну а я їй наставляю вуха.
    І кому я нині докажу,
    що не маю, абсолютно, слуху?

    Я ділю почуте на рази
    і не хочу зайвого у риму,
    поки визирає ще із Криму
    «бузя» європейської кози.

                       ІІІ
    Поки віриш у попове рило,
    доти й мелеш на його млини.

    Православні – слуги сатани,
    поки у парафії – Кирило.

    І велике Пу твоє цабе,
    а кацапи – явні фаворити.

    І не любиш міді у блакиті,
    а плюєш у небо голубе.

    І кому захочеться тебе
    чути, розуміти і любити?

                                          10.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (1)


  5. Ігор Шоха - [ 2017.10.14 19:42 ]
    На гостині у рідні
    І де це я? У пеклі раю?
    Ні. У едемі мук пекельних
    найшов свою хатину скраю
    периферії лож таємних.

    Ніде немає Вельзевула.
    Святі і грішні почивають.
    І про Перуна тут не чули.
    У висі ангели літають.

    Останнє яблуко спокуси
    Адам із Євою доїли.
    І пера не роняють гуси.
    І допили смолу зоїли.

    І не один мені товариш
    од щирої душі і серця.
    І навіть, як себе не хвалиш,
    ніщо на тебе не плюється.

    Сміється батько Котляревський,
    що не міняються поети.
    Шевченко списує Закревській
    мої елегії й сонети.

    Ніхто мене не научає,
    якої маю я співати.
    І я нікого не чіпаю.
    І навіть є кого обняти.

    І це не мощі, не скелети,
    а чисті і прозорі душі.
    Які ми не були, поети,
    але усім казати мушу:

    – не бійтеся. Високу залу
    я не закрию за собою.
    Є ореол над головою,
    але немає п'єдесталу.
    Усі йдемо до ідеалу,
    але дорогою одною.

                                          10.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (3)


  6. Ігор Шоха - [ 2017.10.14 12:26 ]
    Із до у після
    Погуляли по білому світу.
    Вирушаємо у майбуття.
    Павутиною бабине літо
    понесе пуповину життя.

    Затуманює биті дороги
    епопея у білі світи,
    де нікому нема допомоги,
    як немає до кого іти.

    До Покрови ідуть українці.
    Ойкумена дарує на мить,
    поки серце за неї щемить,
    заповітні свої таємниці.
    Поки любимо волю як птиці,
    летимо у небесну блакить.

                                          14.10.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.76)
    Прокоментувати:


  7. Ігор Шоха - [ 2017.10.13 19:40 ]
    Без варіантів
    Помалу чимчикуємо по світу.
    Лиха біда на фініші мети.
    Ще тліємо, аби перегоріти
    і у нікуди тінями іти.

    Ще є кого і є за що любити,
    аж поки із косою не прийде
    ненаситна до нашого корита,
    набитого ідеями людей.

    І що Тобі лишаємо, мій Боже?
    Твої діла і думи – все одно.
    Об’єктами Прокрустового ложа
    йдемо одне до одного на дно.

    Минає осінь і немає дому
    далекої щасливої пори,
    коли сіяли не мені одному
    у небі голубому кольори.

    Літа минулі пишуться курсивом –
    поза ворота і похилий тин
    ще виглядає долю блудний син.
    Вона чекає…
                       І тому щасливий –
    уже не голуб –
                       і навіки сивий,
    але у неї
                       на віки
                                        один.

                                          10.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (3)


  8. Микола Дудар - [ 2017.10.13 00:48 ]
    Одна із істин...
    ...краще вже піддійти упритул
    Нам мовчанки свої б сполошити…
    одне одного смокче як мул
    крок по черзі ступаємо - квити
    тятий час із утечі - на хваст…
    він пристане на нашу вимогу
    роздивлятимусь з неба на Вас…
    буде все… і оголені ноги
    найсильніший живий аргумент
    саме в них Джерело Всемогутнє
    із любові струмки тет-а-тет
    шатно скапують з істин по суті…
    12-10-2017
    ( хваст - хмиз; шатно - пишно, нарядно )


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  9. Ігор Шоха - [ 2017.10.12 21:29 ]
    Сансара
    І невмолимий, і незнаний,
    і незворотній лине час.
    Ніщо як він, коли останній,
    не убиває зайвий раз.

    Але ніщо і не лікує,
    і не рятує як роки.
    Адам і Єва одесную
    віками, часу завдяки.

    Його ніхто не помічає.
    Та настає уроча мить
    іти за обріями раю
    у вічно сяючу блакить.

    Тоді він нібито покаже,
    які то є ми у житті...
    Тоді й побачимо! Аякже!
    Рішати будуть – саме ті.

    Той самий, що недочуває
    сурдинки арій солов'я
    на белебені свого раю
    і свого его, – ось то я!

    Але не умирає мрія.
    І хай біснується війна –
    реінкарнація ще діє,
    хоча стирає імена.

    У пошуку своєї тіні
    летять монади у світи.
    Об'єднуються рідні, рівні
    і уникають суєти.

    І як не гірко пам'ятати,
    що буде день і буде час,
    коли уже не буде нас,
    та буде сонечко сіяти
    і десь когось народить мати
    з моєю долею не раз.

                                          10.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.76)
    Прокоментувати:


  10. Ігор Шоха - [ 2017.10.12 13:06 ]
    Дражнилки
    ***
    А у Європі є усе!
    А от у Азії – немає.
    Комунія усе несе
    і закапелки набиває.
    Росія ссе,
    і п'є, й пасе...
    Межі у неї не буває.

    ***
    A la France це не лише́
    а la-Mari – свої та наші.
    Історія нової Раші –
    усе чуже
    у негліже.
    Її надії – у параші..

    ***
    А на нашій горі у великій дірі
    опинились усі депутати.
    Височіє гора,
    та глибока нора
    і немає кого обирати.


    ***
    А на пенсії буде лафа не усім.
    Ейфорія була у Союзі.
    Є реформа, а буде пожива косі.
    І хоча у ясі,
    та зате у красі
    поховають усіх у ярузі.

    ***
    А на Русі ще є кому
    і є по кому заридати.
    За цілину і Колиму,
    і за війну,
    і не одну
    уміють люди умирати.

    ***
    А на нашій дорозі одні полини.
    На медяники інші чекають.
    І пакують пани
    не своє за тини,
    а убогі і свого не мають.

                                          2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (4)


  11. Микола Дудар - [ 2017.10.12 01:09 ]
    І я про те...
    І я про те, щоб поважати
    Різкий Ваш рух лицем у світ
    У множині і най без втрати
    І довгих Вам щасливих літ…
    І я про те, щоб Вас любити
    Чіткий Ваш рух впродовж сакми
    І щоб волошки... шелест жита
    Вас зупиняв заради рим…
    11-10-2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  12. Ігор Шоха - [ 2017.10.11 23:32 ]
    Минуле завтрашнього дня
    Лишаються далеко не усі.
    Завіялись моголи і татари.
    А й досі ще живемо у ясі.
    Історія Росії і Русі –
    це дві калоші не одної пари.

    Не має свого роду кацапня.
    Її архіви – це одні наклепи,
    фальшовані літописи, брехня...
    Минуле наше завтрашнього дня –
    оце й усі її духовні «скрепи».

    Являються то лисі упирі,
    то носії свинячої щетини.
    І кожне, опинившись на горі,
    усе ще риє ходи у норі
    до ласої шматини України.

    Московія прив'язана до пня,
    що ріс віки у нашому городі
    як дерево чужого їй народу.
    І досі ще вирубує щодня
    і корені, і віти мого роду.

    На щастя, і часи уже не ті,
    і юна зміна інша виростає.
    Історія утопії минає.
    Але, на жаль, не знають і святі,
    яке минуле на її путі
    несамовиту націю чекає.

                                  10.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.76)
    Прокоментувати:


  13. Ігор Шоха - [ 2017.10.11 22:33 ]
    І уму, і серцю
    Усе відомо як... Але – чому? –
    таке питання досі не стояло.
    А чуємо позаочі не мало,
    що сказане – ні серцю, ні уму.

    Коли не байдужіємо, либонь,
    на ці удари реагує серце,
    уловлює його найвищі герци
    як душі – Віфлеємовий огонь.


    І віруємо у велике чудо,
    яке долає простори і час.

    А може і його уже не буде
    як явища, що порятує нас?

    Але і Слово діяло не раз,
    коли Його осмислювали люди.

                                  10.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.76)
    Прокоментувати:


  14. Іван Потьомкін - [ 2017.10.11 18:25 ]
    Гріх
    Це гріх – не осміхнутись немовляті,
    Коли воно невтішно плаче,
    Не помахати на прощання,
    Коли сльоза уже розтане,
    І не послать од серця лунко
    Йому повітряний цілунок.
    Це гріх – коли, немовби недоріка,
    Нагально обігнать каліку.
    А як, сказать, спинившись, просто:
    «Даруйте! Поспішаю в гості...»
    «Нехай щастить!»- почується в одвіт .
    І начебто поширша світ.



    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (1)


  15. Ігор Шоха - [ 2017.10.11 03:10 ]
    Флюгери східного вітру
    Імперії творили не боги,
    а посланці диявола - вампіри.
    Не додається нації снаги,
    коли ще є під боком вороги -
    парафія кирилової віри.

    Агресія любові! Та проте
    попи дають церковне вар'єте,
    а далі - за месію алілуя,
    який поб'є Америку за те,
    що попадя не знає і не чує.

    Фанатики очікують орду.
    А я дурний, наївний хочу миру.
    Єдиновірці, я із вами щирий:
    коли ви навіваєте біду,
    я недруга за милю обійду,
    а ворога уб'ю мечем сатири.


    10.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (4)


  16. Олександр Олехо - [ 2017.10.10 16:16 ]
    Ти поспішаєш, осене...
    Ти поспішаєш, осене... Куди?
    В дорозі літо бабине згубило.
    Невже холодні дощові кути
    ти більше за осоння полюбило?
    Утім, любов доречна? Мабуть, ні.
    Ти лиш пора життєвої моралі.
    Рахує світ свої курчата-дні.
    Вони ж у клітці жовтої печалі.
    Померзли бідні, меншають числом.
    Маліють суголосно з листопадом.
    Старий єврей вітається: Шалом!
    А сіра днина вештається садом.
    Своя, чужа – все глибше колія.
    Надів хомут? Тягни підводу щастя.
    А осінь насміхається: це я,
    ваш поводир до білого причастя…

    10.10.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (4)


  17. Ігор Шоха - [ 2017.10.10 12:27 ]
    Вуздечки на храпи
    ***
    – Продайте душі – майте гроші
    і хай керує «вертухай».
    Усі поїдемо у рай,
    коли вони такі хороші,
    що хоч у мери обирай.

    ***
    Керують нами потенційні ЗеКи,
    а долю пишуть вила по воді.
    Не падає імперія Кучмеки.
    Не роздає пілюлі Солоденко.
    На волі – ситі. Босі – у нужді.

    ***
    Немає миру на землі,
    зате корупція – до краю.
    І поки Раша – Сомалі,
    її гадючник у кремлі
    усе «рішає» і кусає.

    ***
    Я кацапа бачу, та не чую.
    Ну який це мій у біса брат,
    як у нього зовсім не працює
    україномовний апарат?

    ***
    Ще не об’явлена війна,
    а кондуїти є таємні.
    І поки бійка на арені,
    комуністична сатана
    уже малює, будьте певні,
    непересічні імена.

    ***
    Не довго ще до фінішу орді.
    Куди не кинь, а їхня карта бита.
    Долизує своє й чуже корито
    чумна порода. А її еліта
    усе свинею лізе у вожді.

                                  2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (1)


  18. Ігор Шоха - [ 2017.10.10 11:06 ]
    Батальні колорити
    Ще баба осінь посилає літу
    на полики узори й кольори,
    а Гея у віночку горицвіту
    уже чекає іншої пори.

    Яскраві позолочені пейзажі
    умили і оплакали дощі.
    Ось-ось – і білий саван м’яко ляже
    на пагони, дерева і кущі.

    Тумани сині зорі погасили.
    Розтанули пташині килими.
    І косо озирається Ярило
    за обріями лютої зими.

    За оранкою Марсового поля
    ретивий ратай утирає піт.
    Крові живої вимагає воля.
    Удобрює могилами граніт.

    На сході і зимою, і весною
    яріє поле. За озиминою
    скучає не засіяна рілля.
    Погуркує громами. І здаля,
    готуючи ротацію герою,
    уже й Сивілла сива як земля.

                                  10.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.76)
    Прокоментувати:


  19. Микола Дудар - [ 2017.10.09 11:38 ]
    ***
    Все виглядає значно гірше…
    Ти замовляєш
    Осінній треш
    Тиша - для написання вірша
    І я з цим погоджуюсь теж…
    Хвилюється небо
    Дощами
    Листя жовтіє
    Одразу
    Те, що пробігло між нами,
    Схоже чомусь на
    Образу…
    У підсумку це не важливо
    Бо й вірші твої кумедні
    Рядками пройдеться злива, не-
    Наче по лісу ведмеді…
    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  20. Микола Дудар - [ 2017.10.09 11:02 ]
    Хода...
    Спіткнулись ноги… втай з мовчанням
    Пропахлі потом й кров’ю гречно
    їм знову в путь з самого рання
    Та вам все рівно… безперечно
    У вас й до того слабші дані
    Щоби комусь протистояти
    За вас вони ідуть до страти
    Панове довбані і пані…
    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  21. Олександр Олехо - [ 2017.10.08 12:53 ]
    * * *
    Ховаюся від себе і людей.
    Від себе – у загальній колотнечі,
    де сонце-мрію котить скарабей,
    та наяву лиш кізяки овечі.

    А від людей ховаюся на дно
    своєї інтровертної породи,
    і розумію, суєта – лайно,
    а скарабеї – то святі народи…

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  22. Олексій Кацай - [ 2017.10.08 11:38 ]
    Місячна печера
    Десь біля входу в місячну печеру,
    розхитуючи тіні
    ліхтарем,
    виконую в скафандрі хабанеру
    нетерпія,
    що став проводарем.

    У когось очі – наче дві бійниці,
    з них погляд він на мене підійма:
    чого ж ми досі – з краю таємниці,
    коли торочить логіка сама,
    що треба темінь
    швидко,
    хутко,
    прудко,
    здолати у шарах чужих порід,
    не чуючи обачності погудки?!
    Бо зранку ще в підмісячний прохід
                  наш час пішов.
                  І вже
                  не повернувся.

    Що там із часом? Сталось що із ним!?
    Він таїни і трохи не сахнувся,
    це ми завмерли натовпом лячним.
    Комфортофіли… таємницьофоби…
    Он – кожен сам у собі зачаївсь.
    Піду один. І темряви хворобу
    пройду наскрізь,
                  наскрізь,
                  наскрізь.

    Там – не тупик. Я відчуваю протяг
    між каменів земель та місяців
    і простору до часу дивний потяг
    несе мене, як воля – втікачів.

    Для страхопудів, може, – просто пройда,
    всім їхнім пострахам згубивши лік,
    я випаду
    під музику Pink Floyd’а
    на місяця мого
    зворотній бік
    і час найду, щоб знову з ним здійнятись
    над розсипом неоковирних глиб.
    Адже завжди, щоб вишини дістатись,
    потрібно вперто
    штурмувати глиб.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.32)
    Коментарі: (2)


  23. Микола Дудар - [ 2017.10.07 18:28 ]
    ***
    Ось та дівчина йде… саме там…
    понад житом здіймалися птахи
    новий день починають з листа
    і за нуль заповзають невдахи
    там керує всіма самота…

    Крок за кроком нас зближує ваб
    ми єдині в своєму пориві
    бо найкраще в собі - власний раб
    в міру чесний і в міру сміливий
    най на вискок би втримати трап…

    Лиш тямущі востатку, не я
    хай вставично іде не до мене
    заспокоїть пожертву баян
    в нім сильніші легені і вени
    тільки з першої ноти - ім’я…
    06-10-2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (1)


  24. Іван Потьомкін - [ 2017.10.07 14:23 ]
    ***

    У кого ж нам і вчитися, не як у дітей,
    Аби не відставать од часу:
    У що вдягатися, дивитись що й читать,
    Які парфуми брати й вина?
    Здамо пронафталінені медалі й ордени в музеї
    (Моя сестра Онила два ордени за надої
    На забавку онукам віддала
    (не хизуватися ж ними перед коровами).
    Як це не прикро, погодьмося:
    Всілякі нагороди – азіатчина,
    Не піт і кров відтворюють вони,
    Не спалах думки понадлюдської,
    А вигадану лакузами пристрасть
    Тиранів до мішури та блиску.
    Рівняймось на Всевишнього:
    Ні титулів, ні нагород в Нього нема,
    Йому доволі відданості нашої.


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  25. Ігор Шоха - [ 2017.10.07 12:04 ]
    Участь поколінь
    Поволі наближається майбутнє,
    ущільнюючи пережитий час
    за ко́гось – нами і кого́сь – за нас.
    Не зайві і духовні атрибути
    і тінями минуле і забуте
    поповнює нічний іконостас.

    Являються ровесники-ковбої
    і пішими, і охляп на коні.
    Буває, і полегшає мені…
    Та іноді уже нові герої
    навідуються у мої покої.
    Це ті, кого убили на війні.

    І ті, і сі – не уловимі душі,
    і невмолимі ще, і не байдужі
    до того, що турбує і мене…
    І їх упізнають у тому крузі
    і ОУН, і УПА, що у Союзі
    покинули чистилище земне.

                                  10.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.76)
    Прокоментувати:


  26. Ігор Шоха - [ 2017.10.07 08:43 ]
    На всі смаки
    Поети цього не казали.
    Чужі кумири і мої
    очікують за волю сала.
    Тепер – усі багатії.

    І шило маємо, і мило.
    Поезія іде на рать.
    Про це зоїли говорили,
    а нині й ці уже мовчать.

    Зате у лірі – ати-бати,
    а музу пишуть автомати.
    Полову вимела війна,
    але – гаряча, затяжна.
    Немає вуйку що читати:
    усе – поезія одна.

                                  07.10.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.76)
    Прокоментувати:


  27. Ігор Шоха - [ 2017.10.06 20:42 ]
    Між людей
    Коли на волі, ніби у ясі,
    сама душа волає, – алілуя...
    На місці я тупцюю як усі,
    хоча здається, нібито іду я.

    Іду, аби подалі од юрми.
    І все одно лишаюся у герці
    один із тими самими людьми
    байдужої душі і злого серця.

    Надію розчаровує мета.
    Заманюючи у свої лабети,
    собою очаровані поети.
    поволі запечатують уста.

    Але кому молитися на часі?
    Немає місця на іконостасі,
    коли дорога бита коліньми
    одної й тої самої юрми
    однакової, сірої у масі,
    що марно називається людьми.

                                  10.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.76)
    Прокоментувати:


  28. Микола Дудар - [ 2017.10.06 17:04 ]
    ***
    Ледве встигли з тобою…
    На світанку зійшли
    Осінь… пристань… напої
    І шатро між калин
    Ми знайомі давнішні
    Ми в любові свої
    Із дерев ми - як вишні…
    А із птах - солов’ї…
    І хай Осінь пробачить
    Приспів Літа при нас
    Хто спитає, - на вдачу…
    Це такий собі пас…
    Не сумуйте, утрата -
    Не така й вже біда
    Я для неї за брата
    І сестрою вона…
    Це по-перше й востаннє
    У нас свій лабіринт
    Друзі ми у коханні
    У шатрі між калин…
    06-10-2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  29. Олександр Олехо - [ 2017.10.06 16:39 ]
    Небо пливе у дощах...
    Небо пливе у дощах
    Пані сідає на потяг
    Стики рахує шлях
    Осінь дарує одяг
    Із уповань і снів
    Із філософії мрії
    Сенс заперечує гнів
    Ангел цього не вміє
    Хмуриться ранок дня
    Вітер кидає листя
    Знову людська метушня
    Міста-авантюриста
    Там за вікном сто літ
    Не одиноких зовсім
    Але самотній світ
    Але чергова осінь…

    05.10.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  30. Ігор Шоха - [ 2017.10.06 14:31 ]
    Доленосні дебати
    У Раді чути вибухи і мати.
    Явилися паяци на тропу.
    Яке воює, то такі й дебати.
    І рученята умиває Пу.

    «Піаряться» і ліві, і неправі
    до того як летіти на «Євбаз».
    І на свободу є іще управа –
    у спікера ще діє протигаз.

    Закони мають димову завісу.
    І цьому радий кожен депутат.
    Комедія виходить за куліси.
    Усі ми дуже любимо театр.

    І зайве всує згадувати Бога,
    який не порятує дикий край.
    Куди вели, тудою і тікай.
    Обранці обирають цю дорогу
    і пропонують мучитися довго,
    аж поки не потрапимо у рай.

                                  06.10.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.76)
    Прокоментувати:


  31. Олександр Олехо - [ 2017.10.05 09:32 ]
    * * *
    одинокі галактики
    в океані Буття
    золоте древо практики
    в синім лоні життя

    в цьому космосі осмоси
    концентрація дір
    чумаченьками босими
    шлях солений до зір

    як утомою-спрагою
    час наповнить уми
    Бог відродиться сагою
    зі сліпої пітьми

    на Землі під сузір’ями
    подолаємо зло
    заколисані мріями
    в ніч на сьоме число

    ну хоча би в теорії
    поміж цяток вогнів
    де світи-алегорії
    із містерії снів…

    11.09.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (2)


  32. Іван Потьомкін - [ 2017.10.04 14:13 ]
    Сукот

    Судилось їм нести перший дощ Святій Землі.
    Тож поки в куренях з галуззям замість даху
    Юдеї згадують минуле свого дому,
    Долаючи і біль, і неймовірну втому,
    Крильми гуртують птахи хмари.
    Щороку виряджає їх Всевишній,
    Щоб пораділи праведні і грішні.



    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  33. Олександр Олехо - [ 2017.10.04 09:16 ]
    * * *
    Вино з вини
    Настояне роками
    Життя плесни
    Хай пам'ять-оріґамі
    Забуде все
    Хай згинуть хмарочоси
    Чужі есе
    Та їх акторські сльози
    Читай Талмуд
    Заучуй сунни веди
    Знання – фастфуд
    І тільки мрія – леді…
    Із року в рік
    Ця осінь не минає
    Вона – навік
    Вона молитву знає
    Про іншій світ
    Навиворіт від сонця
    І шлях побід
    Від столу до віконця…
    04.10.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (2)


  34. Микола Дудар - [ 2017.10.03 11:40 ]
    / Із приватного... /
    …тридцять років до того
    Звичайнісіньким днем
    Повернувшись з Дороги
    Обтрусив було щем…
    Ти приліг, це - законно
    Втихомиритись? ні,
    Подзвонив до "мадонни"
    Наяву… уві сні…
    І благав на сю зустріч
    Адже час все спливав
    Самота ось замучить
    Наче ще й не кохав…
    Небеса відгукнулись —
    Непокірну усім —
    У любові замкнули
    Десь на років сто сім…
    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  35. Олександр Олехо - [ 2017.10.03 10:03 ]
    котилось щастя
    котилось щастя по дорозі днів
    та істин у житті не зустрічало
    лише мару оману кривду гнів
    усе це люди у бульйон кидали
    і вариво варили для снаги
    іти у бій за шлунок і корони
    егоцентричні вирви навкруги
    і безуму довічні перегони

    пристало щастя зоряне як сон
    присіло відпочити край дороги
    а мимо йшов із брані моветон
    за щастя зачепився й витер ноги
    немов од бруду у полин-траву
    і дорікнув сіромі розляглося
    ішло би краще на святу війну
    бо ворогів надміру завелося

    сльозу зронила щастя у відвіт
    не навчене я інших убивати
    якщо уб’ю то мій загине рід
    на кого будуть праведні чекати
    нехай ворожа але смерть усе ж
    нехай і правда на твоєму боці
    а чи по крові дійдеш ти до Веж
    а чи упАдеш на слизькому кроці
    нехай твоя незаперечна пря
    а вороги натхненні сатаною
    але убий лакузу чи царя
    я омину гуляння стороною
    спустошення духовно чорна річ
    чи ми з тобою однієї крові
    коли між нами непоборна січ
    і ворожда сильніша від любові

    війна війною щастя в стороні
    ще теплу кров налили у бокали
    за перемоги що на самім дні
    усі віки захмелені лежали

    02.10.2017



    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  36. Ігор Шоха - [ 2017.10.02 22:45 ]
    Іван та Мар'я
    Іван у Мар'ї – воїн-старожил.
    І разом прожили вони чимало.
    Але на Мар’ю зайвих кінських сил
    у воїна уже не вистачало.

    Лежить Мар’яна тиха і німа,
    а генерал поринув у нірвану.
    Але – лап-лап! Мар’яни десь нема.
    І це занепокоїло Івана.

    Сюди-туди – нема її ніде.
    У туалеті здибались одначе.
    Сидить його Мар'яна на біде
    надула губи і ось-ось заплаче.

    – Чого це ти? – запитує Іван.
    – Та от сиджу і думаю-гадаю,
    чому якийсь облізлий дідуган
    до мене, генеральші, діло має?

                                  2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.76)
    Прокоментувати:


  37. Ігор Шоха - [ 2017.10.02 10:31 ]
    Проміжні підсумки
                              І
    Чому – я знаю, а чого –
    не відаю, коли у тиші
    мене не чують сірі миші.
    Я ще котяра, – о-го-го!
    Але пора вже – і т о г о:
    а хто за мене це напише?
                   Мої бароко й рококо
                   вітри розвіяли по світу.
                   Я звичайнісінький хвалько.
                   Але ж усі поети – діти.
    Усі хороші і свої,
    і рани так чужі любили,
    що незагоєні мої
    наївну душу не ятрили.
                   Чого кидати камінці
                   до заповідного городу?
                   Невже не люди, а людці
                   єдині голоси народу?
    Ну, уколю когось у щось,
    ну, не по чину засміюся,
    коли нема-нема, тай – ось!
    Але умиюся, утруся
    та й не чіпаю ні жінок,
    ні того, що уже великий…
                   Я уплачу за цей урок.
                   Поаплодуйте, не каліки.
    Я і лелеку полюбив
    як майже недосяжну птаху.
    І не ревную я до дів,
    які дають, буває, маху.
                   І до офіри не оглух.
                   А получаю по заслузі
                   як той котяра…
    Любі друзі,
    я маю абсолютний слух
    і чую хлопавку для мух,
    коли надокучаю Музі.

                              ІІ
    Я уже віднедавна її
    пізнаю по дорозі до раю,
    бо ціляють по ній бабаї
    із базуки самого Мамая.

    Маю досвід уже не малий
    як розлукою гоїти горе.
    Бо до того її довели,
    що стає як і Ліра – прозора.

    Я не відаю, де вона є.
    Не за ту очевидно беремось
    і як авгури ночі, своє
    помічаємо і не сміємось.

    Атакують пенати її
    і ліричні зоїли, і зайди.
    Та не марні удачі мої
    як на ярмарку успіхи Байди.

    І немає іще козака –
    харцизяки або забіяки,
    на якому поета рука
    не лишила таємного знаку.

    І немає такої вини,
    за яку би мене осудили
    як за ті перелази й тини,
    на яких упіймали і били.

    Не минають усіх поруби.
    Як у лісі нічийні гриби
    із-під носа хапаю я вірші.
    Не минути нікому судьби.
    Не судили би люди, якби
    ми писали як слухають інші.

                              ІІІ
    Живемо – дні. Переживали – ночі.
    І тільки й того щастя – уві сні,
    та радості одної – у вікні.
                   І квіти, і поезії урочі,
                   і зваби, ще не в’янучі, жіночі
                   до осені являються мені.

                                  10.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (1)


  38. Ігор Шоха - [ 2017.10.01 22:00 ]
    Чорний ліс
    Була пора – і я у лісі ріс,
    аж поки явори пішли на лати,
    а на ворини – нічого рубати.
    Але новий – той самий Чорний ліс
    по іншому не вмію називати.

    Ішли роки, минаючи літа
    галявинами, де упали роси,
    які не оминали ноги босі.
    Та ось уже і осінь золота
    у сивину вплітає білі коси.

    Чекають і на мене поруби.
    Душа сумує, а на серці любо.
    Оберігають велети дуби
    окраїну далекої доби
    і я, замшілий, ще не ріжу дуба.

    Навідуюсь і нині до села,
    увидіти дерева – аж до неба,
    а іншої оказії не треба.

    Отут ходила дівчинка мала,
    тримаючись за руки тата й мами,
    у Чорний Яр за білими грибами.

    Епоха прошуміла й загула.
    Але яка мелодія була!
    Усе минає чорними лісами.

                                  2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (1)


  39. Микола Дудар - [ 2017.10.01 10:31 ]
    Огорну тебе...
    Огорну тебе
    Розкішшю
    Спільних тем дежавю
    За одну лише посмішку
    Між світами живу…
    А за шибкою листосвіт
    Вітерець шебуртить…
    Він чекає на відповідь
    І зникає за мить
    Хай спізнилися оклики
    Вже тридцяте число
    Ми із глека глибокого
    Наче мед з молоком…
    Я у ролі заступника
    Як-не-як
    сценарист
    Ти від щастя розгублена
    Я кружляю як лист…
    01-10-2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (4)


  40. Ігор Шоха - [ 2017.09.30 12:00 ]
    У течії на мілині
    Сіріє надвечір’я на ріці.
    У сутінки укутуються плеса.
    Лякають рибу кочети, а весла
    нащупують у мулі камінці.

    Понакидали, а мені – збирати.
    Але немає місця у човні
    усьому, що поховано на дні.
    І я латаття повезу до хати.

    Ріка тече. А я – на мілині.
    І утлий човен душу не рятує.
    І лілії уже не понесу я
    як це було раніше уві сні.

    Тече вода широкою рікою.
    Минає греблі. Рухає млини.
    Та протікають і мої човни,
    колись покриті чорною смолою.

    Такі мої «удачі» житія –
    як у дитячій пісеньці «Карамба».
    Усе одно, що болота, що амба.
    Кінчається ілюзія моя.
    Кебету закрутила течія,
    а течію цю загатила дамба.

                                  10.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (6)


  41. Ігор Шоха - [ 2017.09.29 22:22 ]
    Прикмети осені
    Калина починає червоніти.
    Оскомина опалює шипшину.
    Доспівує за обріями літо
    свою журу і пісню лебедину.

    Чатує місяць зорі вечорами,
    повільно випливаючи уповні,
    і свічами запалює над нами
    сузір'я Лева, Водолія, Овна.

    Комусь до серця безсоромна осінь,
    а іншому – ота, що над полями
    через літа завіяні і досі
    курликає у небі журавлями.

    А нам би ще ночами обігріти
    не те що зорі, а бодай кубіту,
    але свою – не зоряну, а милу.
    А нам би ще… Аби ще мати силу
    у горобину ніч не червоніти,
    що до цієї осені дозріли.

                                  09.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (1)


  42. Іван Потьомкін - [ 2017.09.29 13:33 ]
    Карта Лети чи шлях журавлиний
    Жовкне лист на верхів’ї беріз,
    І туман над Десною спроквола снується,
    І туманіє зір під навалою сліз,
    І на все озивається серце.
    Це пора призабуть, ким ти був, ким ти є.
    Це нагода заглянуть у завтрашню днину.
    ...Що так хутко павук на ожині снує –
    Карту Лети чи шлях журавлиний?


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (3)


  43. Олександр Олехо - [ 2017.09.28 17:37 ]
    Осіння пані
    Осіння пані, Ви такі чарівні…
    Осяяні печаллю зайвих знань.
    Під карими очима чорні тіні.
    Молитва-шепіт: - Боже, не порань
    моєї мрії зоряні висоти,
    моєї правди праведні шляхи.
    Я, наче Фенікс, оживаю всоте
    і знову повертаюсь на круги.
    Осіння пані, Ви такі звабливі…
    На довгій ніжці келишок вина.
    Десерт життя – солодко-кислі сливи,
    і дотик віку – перша сивина.
    В саду зітхань не всі зів’яли квіти,
    жіноче щастя ще чатує Вас.
    Навколо серця - сподівань орбіти,
    і сам еЛГе запрошує на вальс...

    27.09.2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.51) | "Майстерень" 6 (5.6)
    Коментарі: (6)


  44. Олександр Олехо - [ 2017.09.27 10:54 ]
    * * *
    Егоцентричні кола днів,
    різновіддалені орбіти.
    Метелик на вогні летів.
    Він думав, що яскраві квіти…

    Із літа бабиного в сон,
    де жовто-пряні листопади
    та їх осінній марафон –
    лишилось трохи зачекати.

    А я загаявся, не встиг
    грішки замести з хати-дому,
    а ті лукаві – миг та миг,
    та не мені, а домовому.

    А той, невидимий, сидить,
    на пічці гріє сиві думи,
    бо незабаром гряне мить
    і налетять холодні тлуми.

    І буде осінь, як завжди,
    згасати тихо за порогом.
    Прохати зиму: підожди,
    ще маю сповідь перед Богом…

    26.09.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  45. Іван Потьомкін - [ 2017.09.26 15:07 ]
    Чари осені
    Це осінь насилає чари.
    Так римовириться-гуркоче голова...
    ...Все напливає,
    Все сплива –
    І товариство, і думки, і мрії…
    І я десь поміж травами і птаством
    Блідою цяткою впаду,
    З’єднають лінії безмовні
    Політ, буяння і ходу...
    О ти, підтоптане єство,
    В тобі ще стільки знади-міці,
    Та вже запізно крикнуть:
    «Veni, vidi, vici!»
    Радій з чужого талану.
    Роби що сила,
    Щоб талану поталанило.
    ...Це осінь насилає чари.
    У кольорі, у гомоні, у порухах душі –
    Нічого повного, усе наполовинне:
    Напівчуття, півтони, півжалі.
    За руки взявшись, ловить лист кленовий
    Малеча гамірна і вікопомність.
    А осінь сипле, сипле свої чари.
    І римовириться-гуркоче голова.




    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (1)


  46. Микола Дудар - [ 2017.09.25 20:49 ]
    Розкіш...
    Справжня самотність - розкіш
    Розкіш не - дефіцит
    Сонце у ранці з ложки -
    Заздрить весь краєвид…
    Цькуйте своїми псами
    Скільки їх розвелось
    Вам відповім тим самим
    Осінь в обіймах ось…
    Буду збирати листя
    Господи, де ж Ти?… Ти…
    Небом, дивлюсь, як блисне
    Дякую… не один…
    25-09-2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (2)


  47. Олександр Олехо - [ 2017.09.25 08:08 ]
    Ще будуть дні веселі...
    Ще будуть дні веселі цугом
    орати кривду чорних днів.
    Ітиме правдонька за плугом
    від мавзолею до хрестів.
    Дахи зриває вітер часу,
    устої нищить і мости.
    Ми живемо в полоні гласу.
    Тендітна дівчинко, рости…
    Рости з надії у НАДІЮ,
    без вороття у цей бедлам.
    Не стій на розі. За повію
    тебе сприйме дорожній хам.
    Тебе ще довго будуть гнати,
    немов ізгоя, звідусіль.
    А ти життю – остання мати,
    а ти душі земної – сіль…

    Ще будуть дні веселі… будуть.
    Але хіба у цьому суть?
    Надію стратять ще до суду,
    і крові змиють каламуть.

    24.09.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  48. Ігор Шоха - [ 2017.09.24 21:34 ]
    Коли, якщо – тоді...
    коли проснуться люди до зорі
    і їх покличе каятись Марія
    настане мир у кожному дворі
    і може вдруге явиться Месія
    коли проснуться люди на зорі
    якщо за обрій полум'я завіє
    і передохнуть змії упирі
    а на Дону прокинеться надія
    що вже і їм молитись на порі
    якщо зі сходу заходом повіє
    тоді засяє сонце угорі
    коли повикидаємо злодіїв
    у море як іржаві якорі
    аби не потонула наша мрія –
    тоді засяє істина зорі

                                  09.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.76)
    Прокоментувати:


  49. Олександр Олехо - [ 2017.09.24 16:11 ]
    * * *
    у шторм поламане стерно
    і навігація до біса
    все шкереберть але кіно
    механік п’яний от гульвіса
    ще крутить в час коли не п’є
    у трюмі наче в кінозалі
    вгорі борвій знамена рве
    а тут лунає «тралі-валі»
    закрити очі синемА
    і все це ніби не з тобою
    і сяйво слів а не імла
    у небі днів над головою
    сиджу у схові хай вітри
    приносять долю-поторочу
    як стане лячно раз два три
    на берег мужності зіскочу
    а там вирує балаган
    життя за правилами коки
    де Веди Біблія Коран
    та канонічні їх пророки
    де головний оратор По
    щодня повторює промови
    ми не країна Лімпопо
    і викривляє грізно брови
    де дев’яносто сім із ста
    не знають впливу аберацій
    та їх розверзені вуста
    не мають юридичних рацій
    свята земля без стусанів
    проста як пшик складна як ножик
    і голу правду без штанів
    кладе життя у ситий кошик
    за що загинули в борні
    за що і нині умирають
    як на замовлення одні
    а інші смерті потурають…
    що тут у схові унизу
    що там під буйними вітрами
    "to be чи ні" весь вік гризу
    я хитромудрими зубами…

    06.09.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  50. Микола Дудар - [ 2017.09.24 16:09 ]
    І хто вам після цього щось довірить?..
    І де ж ота хвалебна твердь?…
    Переспіви повітря милозвучні
    Розмиті береги нарешті вщерть
    Хвилює лейб-мотив бесаме мучо…
    І де ж ота хвалебна рать -
    На всі часи їх гуркіт войовничий?..
    Палац… фуршет… ось так святкує знать -
    На краєвидах душ, що смерті вище…
    Де ж той, невидимий баланс?..
    Чому цей поклик вічний до сокири?..
    Одного разу ваш зникає шанс
    І хто вам після цього щось довірить?...
    24-09-2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   2