ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2025.07.13 16:10
Сльозами й кров'ю стелиться дорога,
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!

По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!

Євген Федчук
2025.07.13 13:55
В часи, коли ще і Січі не було в помині.
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі

Олександр Сушко
2025.07.13 12:12
Дружина - запашна троянда
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.

А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,

Віктор Кучерук
2025.07.13 08:31
Звідкіль з’являється мовчання?
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.

Борис Костиря
2025.07.12 22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами

Олег Герман
2025.07.12 18:15
Постійне прагнення контролювати все — від найменших дрібниць до невизначеного майбутнього — насправді є величезним тягарем. Це не просто неефективно, а й трагічно. Уявіть: ви безперервно виснажуєте себе занепокоєнням, мозок постійно прокручує найгірші сце

Світлана Пирогова
2025.07.12 14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.

У нас ні краплі, лиш сушарка

С М
2025.07.12 13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось

в очах моїх ти
в очах моїх ти

Іван Потьомкін
2025.07.12 12:38
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт

Юрій Гундарєв
2025.07.12 10:12
Якось незрозуміло… Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі… Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста. Оточують його

Юрій Гундарєв
2025.07.12 09:50
річний український воїн Костянтин втратив на війні обидві ноги…
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!

Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.

Артур Курдіновський
2025.07.12 07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".

Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:

Віктор Кучерук
2025.07.12 05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.

Борис Костиря
2025.07.11 21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат

Юрій Лазірко
2025.07.11 18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз

сад розібрався, він вивчив

Віктор Кучерук
2025.07.11 06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.

С М
2025.07.11 05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину

В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп

Володимир Бойко
2025.07.11 00:03
Кожне світило вважає, що світ має обертатися довкола нього. Де ванька напаскудив – там і «русскій дух». Велика брехня – спосіб реалізації великої політики. Ті, що не зупинили зло, так само за нього відповідальні. Велич у спадок не передається,

Борис Костиря
2025.07.10 21:40
Опадає цвіт безнадійно,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.

Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,

Козак Дума
2025.07.10 14:10
Стара Планина – лісом криті гори,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!

Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,

Тетяна Левицька
2025.07.10 13:42
Мені уже двічі по віку Христа,
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.

Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес

Віктор Кучерук
2025.07.10 08:11
Кришталем іскряться зорі
І холоне літня ніч, -
Десь, невидимо для зору,
Підвиває хижий сич.
Тишу різко ріже сплеском
На ставку, мабуть, карась, -
Від водойми безшелесно
Потяглася тінь якась.

Борис Костиря
2025.07.09 22:40
Я хочу заплутатись у твоєму волоссі,
немов у ліанах,
я хочу крізь нього пізнати
сутність світу.
Твоє волосся - як джунглі
із несходимими шляхами.
У ньому так легко заплутатись
і неможливо вибратися.

Ярослав Чорногуз
2025.07.09 12:20
Куди ведеш, дорого чарівна?
Де хмари - міст - між берегами лісу.
Чи до Олімпу здійметься вона?
Чи заведе в смурні обійми біса?

Не відаю, та знаю - поруч ти.
Це -- божевільно серце окриляє.
Бо є іще увись куди рости,

Ольга Олеандра
2025.07.09 09:25
Не розтискати рук.
Взаємно не розтискати.
Серця воркуючий звук –
Кохати!
Кохати!!
Кожну сумісну мить.
Є лиш вона і тільки.
Щастям душа бринить.

Тетяна Левицька
2025.07.09 08:10
Біла хмара, наче гребінь,
і дорога в синє небо
від порога пролягла.
Відчиняю навстіж хвіртку...
без хлібини йду в мандрівку,
сіль змахнувши із чола.
Оминаю: ріки, доли,
переліски, житнє поле,

Віктор Кучерук
2025.07.09 06:33
Хоч ще від сутіні до світу
Пташки співають там і тут,
Та вже на спад звертає літо
І дні коротшими стають.
Крокує літо безупинно
І не збивається з ходи, –
То кличуть ягоди в малинник,
То в сад запрошують плоди.

С М
2025.07.09 04:09
Не знав я що мені потрібна ти
Не бачив я що ти чекала
Когось хто поряд би сприяв
Своє співати хай вже як
І я мінявся
Бачу все тебе
Знаю є у мене ти

М Менянин
2025.07.09 01:03
Назва.......................................................................Стор.

1 Кращим людям Землі ........................................... 3
2 За щастя однодумців ............................................ 4
3 Українцям ....................

Борис Костиря
2025.07.08 21:39
Поет поселився у далекому лісі
і зарився листям.
Він зрозумів марнотність слави,
йому не потрібні
жодні визнання, жодні премії.
Його основними рецензентами
є птахи, а істориками літератури -
ведмеді. Він укривається

Іван Потьомкін
2025.07.08 21:03
Прощай, Росіє! Хай буде це назавше,
Аби твоє буття зійшло на небуття.
Прощай і без прощення йди у міфологію,
Аби Вкраїна й світ тебе забули назавжди.
Нам буде з ким розмовлять по-людськи:
Народів тьми і тьми, зневажених тобою,
Уже готують словники

Ярослав Чорногуз
2025.07.08 20:28
Сказала ти: до всього я готова,
Той -- кращий світ, чому б і не піти?!
Бо цей дарує дрібку лиш любові,
Зіткався ледь не весь із гіркоти.

До кого більш прихильним буде небо?
Один раз - так, а другий буде ні?!
Це ми зі смертю б'ємося за тебе...

Віктор Кучерук
2025.07.08 05:18
Як з усмішкою помру
На порозі хати,
Навіваючи журу
Стануть причитати.
Щоб нічого не утнув
Ще неохололий,
Покладуть мене в труну
І обступлять колом.

Борис Костиря
2025.07.07 21:54
Любов - шматок самої вічності,
мить єднання з абсолютом,
це шматок меду,
але він може бути згірклим.
У любові ми перебуваємо
у невагомості, але можемо
болісно впасти на землю.
У коханні ми відчуваємо

Олександр Сушко
2025.07.07 13:17
А коси жінки - висріблений ліс,
А усмішка, як гляну - гірко, сумно...
Вона ж шепоче: - Муже, не журись!
І наяву, і в снах для тебе юна!

І пахну, як трояндові поля!
Обійми ніжні, а думки - про тебе!
Тобі служу весь вік - не королям,

Віктор Кучерук
2025.07.07 08:14
Додала лише печалі
Перевтомленій душі, –
Несподівано сказала,
Що ми люди вже чужі.
Що мені пора забути
Про все те, що відбуло
І тоді не сяде смуток
На похилене чоло.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Сергій Святковський
2025.06.27

Равлик Сонний
2025.06.25

Рембрі Мон
2025.06.07

Чорний Кугуар
2025.05.27

Анет Лі
2025.05.16

Федір Паламар
2025.05.15

Валерія Коновал
2025.05.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Євген Федчук - [ 2025.06.29 14:01 ]
    Чому в деяких людей душа гнила
    Утішає мати доню: - Ну, що знову сталось?
    Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
    А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
    Не поглянув, що у мене на руках дитина!
    - Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
    То не довелось би нині тобі і журитись!
    - Та ж дивилась. Він здавався тоді таким милим.
    Один одного так палко ми тоді любили.
    Я так думала… Та й був він, наче адекватний,
    Поки йому не вдалося депутатом стати.
    Ото тоді його, мамо, наче підмінили.
    З’явилися в нього гроші. Та тільки зажили,
    Як він завів собі зразу молоду коханку.
    А ночами ресторани, сауни і п’янки.
    Він не був таким ніколи! Точно підмінили!
    - Та ні, доню. Душа в нього давно уже гнила.
    Поки жив доволі бідно – гниль потроху їла.
    А, як гроші появились, то все, що сиділо
    Глибоко в душі, нагору швидко піднялося.
    - А звідки ж воно в людині, скажи, узялося?
    - О, то давня історія. Колись її чула.
    Розкажу й тобі я, доню, доки не забула.
    Було то в часи Творіння. Як світ вже зробився,
    То творити і людину Господь заходився.
    Узяв глини, свою з неї виліпив подобу.
    Зліпив тулуб, руки, ноги та й залишив, щоби
    Іще голову зліпити. Зліпив та й зібрався
    До тулуба приліпити. Тут ангел де й взявся:
    - Господи, проблеми знову. Дощ не випадає!
    Кругообіг води, мабуть, якісь вади має.
    - Добре, зараз розберемось! – Господь отвічає.
    Та й за ангелом подався скоренько із раю.
    А диявол за тим усім із кущів дивився.
    Не хотів, щоб чоловік той гарним появився.
    Зіпсувати Боже діло йому закортіло.
    Поки голову Господь ще не приклав до тіла,
    Виліз із кущів диявол, підкравсь до людини
    Й став плювати чорну слину йому всередину.
    Потім ще набрав грязюки й тіло все обмазав.
    Тоді, правда вже скумекав, що Господь одразу
    Отой бруд увесь помітить. Можливо, покліпа.
    Потім викине і нову собі з глини зліпить.
    Отож, лапу впхав у тулуб, навиворіт тягне.
    Заховати отой бруд весь від Господа прагне.
    Доки Господь повернувся, той уже й сховався.
    Перевірити, чи так все, Він не здогадався.
    Голову приставив, дунув Божий дух у неї.
    І з грязюкою людина зосталась тією.
    Її ж зовні і не видно, сидить всередині
    І по-божому вестися заважа людині.
    Хтось зуміє грязь ту чорну у собі тримати.
    А у когось на те духу людського не хватить.
    І полізе та грязюка, з неї, як гнояка.
    І тоді уже людина робиться ніяка.
    Дума, що подоба Бога, що вона - еліта.
    А, насправді, грязь, що липне весь час до корита.
    Те диявольське поріддя вже не врятувати.
    Доводиться його тільки до чорта послати.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  2. Євген Федчук - [ 2025.06.19 20:05 ]
    Легенди про самшит
    На вулиці спекотно, навіть парко,
    Здавалось, сонце ладне спопелить.
    Дідусь з онуком прогулялись парком,
    На лавці сіли трохи відпочить.
    Дерева прохолоду їм давали.
    Пташки співали радісні пісні.
    Отож, вони сиділи, спочивали.
    Кущі позаду виросли тісні.
    Рівненько так підстрижені стояли,
    Немов паркан, що лавку городив.
    Від протягів надійно закривали,
    Тож вітерець не зазирав сюди.
    А попереду, там, поміж дерева,
    Кущі такі ж самісінькі росли:
    Ті круглі, ті – ялинкою, ті – левом,
    Слоном майстерно стрижені були.
    - Що за кущі? – спитав онук дідуся.
    - Та то самшит. Бач, гарно як росте?
    Я кожен раз приходжу та дивлюся,
    Як гарно виглядає диво те.
    Воно ж стоїть отак вічнозелене,
    А люди форму різну придають.
    Найкраще в цьому парку, як на мене.
    Отож сюди частенько люди йдуть.
    Самшит – рослина на другі не схожа.
    Вона росте і деревом, й кущем.
    Поробки з неї вирізати можна –
    Фігурки, якісь іграшки, а ще…
    Ти ж в шахи граєш? То ж фігурки часто
    З самшиту роблять. Хочеш, розповім
    Легенду давню? Вирішив напасти
    Підступний ворог, що був дуже злим,
    На плем‘я, що в долині проживало.
    Земля родюча щедрою була.
    У неї люди сили укладали,
    Сторицею вона їм віддала.
    Тож край давно вже був більмом на оці
    У злих сусідів. Тож і подались.
    Уже й не знаю, у якому році.
    Усім ледачим родом піднялись,
    Щоб поживитись у чужому краї,
    Пограбувати й знищити упень,
    Що їм спокійно спати заважає.
    Здолали гори і в якиїсь день
    В гірській долині пастушка зловили,
    Що собі мирно вівці й кози пас.
    Дорогу показати повеліли.
    Вб’ємо інакше, кажуть в той же час.
    А хлопчик був доволі тямковитий.
    Погодився, з умовою, однак,
    Що не дарма ж він буде їх водити?
    Чого робити має просто так?
    Нехай йому за скоєне заплатять.
    Не стали опиратись ті зовсім.
    Чого б то дурню не пообіцяти?
    Як проведе – «розплатяться» із ним.
    Повів їх хлопчик по гірських стежинах
    Й привів до річки, що із гір текла.
    За нею край родючий у долині.
    Та річка та широкою була
    І течія її була бурхлива.
    Не просто перебратись на той бік.
    Перепливти так просто не можливо,
    Не кожен на те здатен чоловік.
    А треба. Бо ж село стоїть багате.
    Навкруг вже дозрівають пшениці.
    Там здобичі чимало можна взяти.
    Та як же дати раду річці цій?
    Від жадоби горіли їхні очі.
    Хотілось вже на тому боці буть.
    Та лізти в течію ніхто не хоче,
    Бурхливі хвилі в одну мить знесуть.
    І тут хлопчина до вождя звернувся:
    - А ви плоти із дерева зробіть.
    Дерева понад річкою знайдуться.
    Онде самшит росте, його беріть.
    Зраділи вороги отій пораді.
    Взялись дерева чимскоріш рубать,
    Плоти в‘язати. І страшенно раді,
    Бо ж скоро зможуть річку подолать.
    Плоти зв‘язали, в течію спустили,
    Бігом усілись, узялись гребти.
    А річка їх одразу підхопила.
    Одні на скелі узялась тягти,
    Другі на дно одразу ж потягнула.
    Адже не знали вороги тоді:
    Важка занадто деревина була
    В самшита – не трималась на воді.
    Загарбники всі в річці потопились,
    Село своє хлопчина врятував.
    Тож бачиш, як знання йому згодились
    Ті, що дідусь йому розповідав.
    Знання, бач не носити за плечима.
    Колись згодяться, так завжди бува…
    Уважно слухав дідуся хлопчина,
    Лиш головою раз по раз кивав.
    А потім став у дідуся питати:
    - Самшит вічнозелений, ти сказав?
    - Зима не здатна йому раду дати.
    Самшит морози всі перестояв.
    - А чому? - Ну, про те розповідають,
    Що Бог давно надумався якось,
    Що люди довго-довго жити мають
    І не хворіти все життя. І ось
    Узяв він воду з джерела святого
    І ворону одному повелів,
    Щоб той набрав води у дзьоба свого
    І до людей скоріше полетів,
    Побризкав їм на голови водою…
    А ворон дума: чи ж то я дурний?
    На голову побризкаю я сво́ю
    І вік продовжу в сотні років свій.
    Отож бігом усівся на самшиті
    І голову задер, щоб окропить
    Себе. Та вітер налетів сердитий
    І воду всю розбризкав у ту ж мить
    Та не на ворона, а на гілля самшита.
    З тих пір вічнозелений він стоїть
    І, вчені кажуть, може довго жити.
    А ще й отруту у собі таїть,
    Щоб шкідники його не діставали…
    Ой, засиділись. Вже й обід наспів!
    Дідусь із лавки із онуком встали
    Й пішли поміж самшитових кущів.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати: