ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тамара Шкіндер
2020.09.19 21:22
Прохолоди подих все єство відчує.
Десь луна озветься в сірих комишах.
Вітер в підворотні згодом заночує.
Сирістю підступно нагонивши страх.

Це іще не осінь - відлітає літо.
Мружить сонце очі в безлічі промінь.
Це не дощ, а мряка. І перепочити

Петро Скоропис
2020.09.19 17:36
Осінній вечір скромного, утім –
містечка, не байдужого до мапи
(топограф у азарті був, чи квапив
свої стосунки з дочкою судді).

Утомлений у витівках дивацтв,
бажає Простір збавитись одразу
тут величі, обмежуючи вас

Марія Дем'янюк
2020.09.19 15:30
На кінчиках пальців тополі
Вмостилось багряне сонце,
Проміння блискучо-червоне,
Відчинене в небі віконце.

І світом оцим милувалось,
Раділо рожеве серденько,
І ранечку ніжно всміхалось

Микола Соболь
2020.09.19 09:55
Я хочу – пролісків, а всюди лиш асфальт
з під нього в пекло лине навіть Лета.
Чи з розуму зійшла наша планета?
Брехня роїться між газетних шпальт…
Згущається із кожним днем пітьма.
Міліють наче ріки наші душі
і сонце землю все сильніше сушить,
здає

Ігор Шоха
2020.09.19 09:33
Світло є, а неучених – тьма.
Є кому у хаосі світити,
є кого сліпити, зокрема,
перлами богеми
у сучліті*.

Вже і генерація нова
копіює клони дієслова

Тетяна Левицька
2020.09.19 08:50
У нас все, нібито, гаразд,
біжу до тебе, як на свято.
Та сірі думи повсякчас
не хочуть в спокою лишати.
Як миші, сумніви гризуть,
в норі заховані зернини.
Дощей - печалі каламуть,
задуха в серця порожнині.

Сергій Губерначук
2020.09.19 08:36
До кожного подвір’я
дійшло таке повір’я:

"Коли відчинені ворота
чи хвірточка незамкнена,
а ніч повисла, як гризота,
і місяць мліє злякано,
то в тім дворі –

Віктор Кучерук
2020.09.19 07:00
Холодом повіяло зі сходу
На правобережні береги
І померкло сяйво небозводу,
І посутеніло навкруги.
Холодом повіяло зненацька
І завило голосом біди,
Наче знов порідшали козацькі
Чати там чи тут уже ряди.

Євген Федчук
2020.09.18 19:30
У степу широкім, вольнім козаки гуляли,
Серед степу, серед поля орду чатували.
Орда люта татарськая неспішно збиралась,
Чамбулами й загонами по ярах ховалась.
Як зібралося багато татарського війська,
Отоді уже всі разом в похід подалися.
Йшла орда в

Олександр Панін
2020.09.18 14:17
Ретельно Кат розмахує
сокирою,
Із ранку він ретельно
"працював",
На страту Блазня Катові
підкинули,
Він голову свою на пень
поклав!

Дума Козак
2020.09.18 10:23
Дивуй мене своєю добротою,
чарівністю своєю теж дивуй,
а восени весняною ходою
сюжет у бронзі раптом намалюй.

Дивуй завжди усмішкою своєю
і запахом, і смаком своїх губ,
і ніжністю з вечірньою зорею,

Тетяна Левицька
2020.09.18 10:03
Якби ж то можливо, туди повернутись,
де здерті колінця й у зачісці шпилька,
де серце гойдає минулі покути,
там висохла річка глибока, так мілко!

По шийку було, а сьогодні по литку,
і дуб постарів, і змужніли тополі.
Літа за вітрами промчали так ш

Іван Потьомкін
2020.09.18 09:45
По-літньому ще припікає сонце.
По селах християни картоплі копають,
Докупи зносять гарбузи, лущать квасолю,
Сухе бадилля палять...
...Не злічить роботи в полі й на городі,
Щоб не віддать морозам на поталу
Те, що на радість рясно так вродило.
Чом же

Сергій Губерначук
2020.09.18 08:42
Точиться той імпровіз
крізь натомлені очі акторів –
та бачимо рухи сталеві.

Довжиться ідіотизм
поза затиск тілес, вух та щелеп –
так Змій сучить яблуко Єві.

Ярослав Чорногуз
2020.09.18 05:42
Похмуро у Шотландії суворій,
Куди нас пойма Кам`янки веде.
Пейзаж північний навіває горе,
Там смерть життя забрала молоде.

«Софіївка», красою осіянна,
В частині цій пронизана наскрізь
Мотивами поезій Оссіана,

Віктор Кучерук
2020.09.17 18:36
Буває, мінорну тональність розмови
Розбавлять потроху мажорні лади, –
Суворість і ніжність звичайного слова
Найкраще віщує про долі завжди.
То серце випалює жалем тривога,
То спокій наповнить душі глибину, –
Мов сповіді тихі, люблю діалоги

Сергій Губерначук
2020.09.17 09:03
У чорній книжці сатанинській,
у чорних списках демонів
… я знайшов Твоє святе ім’я.
Не стерлись літери латинські,
у підземельній темені
нарешті все вже розумію я.

Архів одкрився надто щедро,

Тетяна Левицька
2020.09.17 08:50
Якби мене по справжньому любив -
не листувався б з іншими в приваті.
І не зривав би яблучний налив
в чужім саду, щоб кисле скуштувати.
Якби хоч трошечки мене жалів -
не міг би вдарити, розп'ясти словом.
А розфарбовував усі жалі
ті чорно-білі - пен

Євген Федчук
2020.09.16 19:47
Сидить старий на лавці попід плотом,
На сонці гріє кісточки свої,
Колишні, мабуть, згадує бої.
Які іще на старості турботи?
Заплющив очі й думками вита
У тих часах, коли був воїн бравий,
Ходив для князя добувати славу,
Степами на баскім коні літав…

Тетяна Левицька
2020.09.16 14:33
Вмилось фіалкою стомлене сонце,
спати вляглось залюбки.
Сонячні зайчики у ополонці
копанки, наче - мальки.

Стулює очі насуплений вечір,
хилить голівку свою.
Скиглять химери, чудні поторочі,

Сергій Губерначук
2020.09.16 09:48
Печія пече, а я пишу.
Печія пече, я не лягаю.
Світу цього велетенський шум
більшим болем з волі ремиґає.

Хто замкнувся в келії своїй,
той не просить соди чи розради,
він думками в пущі голубій

Віктор Кучерук
2020.09.16 06:24
Г. С...
Скажу без крихти перебільшень,
В одну єднаючи думки, -
Чим ближче ти - тим далі інші
Усі заманливі жінки.
Твої і молодість, і сила
Непогамовної краси
Мене заручником зробили

Дума Козак
2020.09.16 06:10
Пора сумлива щедро сипле чари
із золота і бронзи навкруги.
Над містом вітер гонить хмар отари,
а низом – хвилі в бузькі в береги.

Багряне стелить осінь покривало
і листям роки падають до ніг.
Хоча попереду часу іще немало,

Олександр Сушко
2020.09.15 21:05
Я лежав у бліндажі та дивився на стелю. Глухі вибухи від мін та короткі автоматні черги долинали, ніби крізь вату. Зміну я здав, дві години пробую заснути, але марно - увесь час бачу поле ковили, а за ним далекий пагорб, з-за якого нас постійно обстріл

Ігор Деркач
2020.09.15 20:56
Уві сні дорогою іду я,
а по косогору, наяву,
колію нащупую нову,
поки не почую, – алілуя.

Дихаю свободою – живу,
островами пам'яті існую.
Меншає щасливих дежавю,

Тетяна Левицька
2020.09.15 16:40
Блукаю запиленим містом, а спека
розтоплює бруки обабіч бульвару.
Ледь влізла в тролейбус, бо мчати далеко.
Вмикаю зажуру, домівкою марю.

Рогата машина повільно у пробці,
як равлик на спицях, ні вийти, ні сісти.
А поряд розсілись дівчата і хлопці

Олександр Сушко
2020.09.15 14:07
Не знаю, ця реальність - сон чи яв?
Творець вже не в пошані, просто нулик.
А чи повірять гої в те, що я -
Пан Бог? Навряд. А скажуть: "Богохульник!"

А потім доженуть і розіпнуть,
Анафемою змиють Божу крівцю.
Церковникам не треба баламут,

Володимир Ляшкевич
2020.09.15 13:45
Сонячна система вискочила з енергетичної ями орієнтовно в 1700 році. Але повноцінне випрозорення - потанення і витончення "захисної сфери" навколо нас сталося ось щойно. Жодні маски, особливо звичного лицемірства, не вбережуть нині від об'єктивності зн

Ірина Вовк
2020.09.15 12:58
Картинка ІV. ЗЕЛЕНЕ ЛИСТЯ НА ДЕРЕВІ РОДУ Дерево Роду малої Ірочки Вовк мало два великих розгалуження – по бабциній лінії родину Стасівих і по дідовій лінії родину Вовків. Але за дивним збігом обставин і бабцина, і дідова генеалогія родоводу оберталас

Іван Потьомкін
2020.09.15 10:42
Це осінь насилає чари.
Так римовириться-гуркоче голова...
...Все напливає,
Все сплива –
І товариство, і думки, і мрії…
І я десь поміж травами і птаством
Блідою цяткою впаду,
З’єднають лінії безмовні

Микола Соболь
2020.09.15 07:23
Це ранок ще чи пізня осінь?
Себе питаю на зорі.
Хтось вимикає ліхтарі,
хтось кине снігу на волосся,
а хтось промовить: «Дивний знак
чи мали це ми на меті?» –
Все сплуталось у цім житті
і не розплутати ніяк…

Віктор Кучерук
2020.09.15 06:39
Коли ти зрадила мені,
Я думав, що не буду жити
У знавіснілім з горя світі,
Але любов сказала: Ні!..
Хоча ти зрадила мені.

Я думав, що не буду жити
Так, як щасливому жилось,

Олександр Сушко
2020.09.14 22:02
Бог творив світ шість днів. На сьомий відпочивав. Так написано в Біблії. А що ж це за сьомий день, га? Що ж це за день, коли він став календарним? До реформ першої чверті четвертого століття нікому і в голову б не прийшло переносити шабат на інший день т

Тетяна Левицька
2020.09.14 17:25
Вересневі калинові брості
напилися вже крові землі.
Поки промені у високості
і душею ти не обмілів,
не віддай мене, любий, нізащо
ти ніколи нікому і я,
більш не втрачу рубінове щастя -
купиною буяє здаля.

Олександр Сушко
2020.09.14 14:14
І горілка не п'ється, і думи сумні,
Навіть осінь-чаклунка не тішить як завше.
Бо до страти лишилися лічені дні,
Не ординці рубатимуть голову - наші.

Он, катюга з сокирою йде навпрошки
Через рани мої та палаючі руни.
Не уникнути кари, бо гріх мій

Ірина Вовк
2020.09.14 11:26
Картинка ІІІ. ВІТЧИМ ОЛІЙНИК ТА СТАРА ЛИПА ЗАМОЙСЬКИХ За рік до смерті бабці Сивульки, у 1967 році, десь по Різдву в нашій Вовчо-Михайлівській родині прибуло – з’явився новий член сім’ї, мій вітчим Зеновій Олійник. Він працював у ливарному цеху Льві
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Нікітіна Вікторія
2020.09.18

Ріша Бо
2020.09.07

Катя Мушаровская Кетрин
2020.09.04

Лідія Скрипка
2020.09.01

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Лариса Маковей
2020.08.01

Тарас Баш
2020.07.28






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Петро Скоропис - [ 2020.09.19 17:47 ]
    З Іосіфа Бродського.
    Осінній вечір скромного, утім –
    містечка, не байдужого до мапи
    (топограф у азарті був, чи квапив
    свої стосунки з дочкою судді).

    Утомлений у витівках дивацтв,
    бажає Простір збавитись одразу
    тут величі, обмежуючи вас
    лиш головною вулицею; Часу
    і погляду днедавнього стача
    на циферблат, полиці у крамниці,
    де є усе, що тільки постача
    наш світ: і телескоп, і всім по шпильці.

    Тут є кіно, салуни, темне склом
    вікно кафе, зашторене опівдні,
    банк цегляний з розіпнутим орлом
    і церква, що була б у павутинні,
    щільнішім нею плетених тенет,
    аби не пошта поруч, й щонеділі,
    аби дітви родили мало геть,
    хрестив би пастор і автомобілі.

    Тут тиш і цокіт коників: у шість,
    як атомної вислід щовечірній
    війни, уже не стріти ні душі.
    Хіба що повня вписується в пильний
    квадрат вікна, що твій Екклезіаст.
    Або, в надії стріти инші авта,
    розкішний б’юїк фарами обдасть
    фігуру Невідомого Солдата.

    Тут снится вам не жінка у трико,
    але адреса ваша на конверті.
    Тут, гледячи, як скисло молоко,
    молочник запідозрить вас у смерті.
    Тут можна не гортати календар,
    ковтати бром свій, думати про душу,
    у дзеркало дивитись, як ліхтар
    опівночі у висохлу калюжу.





    -----------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  2. Петро Скоропис - [ 2020.09.14 06:15 ]
    З Іосіфа Бродського. Пророцтво
    Ми житимемо вдвох, на кілька миль
    самі, за височенним валом дамби
    від континенту, в сутіні довкіл
    підвішеної саморучно лампи.
    Ми почнемо за картами двобій,
    начуємось, як стугонить прибій,
    покашлюючи, пестуючи мрію
    під рвійну шарпанину вітровію.

    Я постарію, дехто – навпаки.
    І вийде так, як учать піонери,
    що йтиме лік на дні – не на роки –
    відведені нам до нової ери.
    Як і навспак Голландії народ,
    з тобою ми посадимо город,
    насмажимось і устриць за порогом,
    поживимось і сонця восьминогом.

    І хай над огірками дощ линé,
    засмага й ескімоські витне штучки,
    і на рамені палець твій торкне
    обачної незайманої смужки.
    Я на ключицю в дзеркало зирну,
    і борозну помічу навісну,
    і давній гейгер в олов’яній рамці
    на вицвілій і запітнілій лямці.

    Зима найде, завіє укриття
    із осоки і нам небесна манна.
    І щойно світу явимо дитя,
    наречемо його Андрій, чи Анна.
    І зморщеному личику як слід
    прищепиться батьківський алфавіт,
    чий перший звук зі видихом супутнім
    окріпне і зголоситься в майбутнім.

    Ми в карти воюватимем, і от,
    із козирями разом, норд чи ост
    полишить нас на звивистість відливу.
    І наш дітвак у хвилю вередливу
    задивиться: ба, невтямки, чому
    метелики колотяться об лампу,
    коли настане час – уже йому
    назад перебиратися – за дамбу.




    ------------------------------------






    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  3. Петро Скоропис - [ 2020.09.11 05:58 ]
    З Іосіфа Бродського. Для шкільного віку
    Ти знаєш, у тенетах темноти
    морока оку зчислити нараз,
    одмотуючи горя у версти,
    несосвітенні далечі між нас.

    І цифри якось сходяться в слова,
    і онде здоганяє і тебе
    бентега, яка слідує від А,
    надія, що повадилась до Б.

    Два мандрівці, оба по ліхтарю
    стискаючи, блукають у пітьмі,
    і множать в ній розлуку на зорю,
    поталам самотини на умі.

    -----------------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  4. Петро Скоропис - [ 2020.09.06 20:12 ]
    З Іосіфа Бродського. Дві години в резервуарі
    I
    Я єсьм антифашист і антифауст.
    Іх лібе жить, обожнюючи хаос.
    Іх бін прохач, ґеноссе офіцірен,
    дем цайт цум Фауст дещицю шпацірен.

    II
    Він, з огляду на польську пропаганду,
    у Кракові тужив по фатерлянду,
    не в філософськім, власне, діаманті
    мав сумнів, а у власному таланті.
    Хустинки подавав жінкам підняті.
    Було, гарячкував в питанні статі.
    У поло в факультетській грав команді.

    Він постигав картярський катехизис,
    і куштував плоди картезіанські.
    Колодязі копав артезіанські
    егоцентризму. Витончена хитрість,
    що нею користався Клаузевіц,
    від роду не була йому знайома,
    бо фатер арбайт червонодеревець.

    Цумбайшпіль, бушувала глаукома,
    чума, холера унд туберкульозен.
    Він рятувався шварце папіросен.
    Його цигани вабили і маври.
    Він вибився із часом в бакалаври.
    Здобув ліценціата потім лаври,
    співав спудеям: "Кембрій… динозаври…"

    Питомий німець. Я. Німецький ум.
    Тим паче, що коґіто ерґо сум.
    Німеччина, звичайно, юбер аллєс.
    (Плюс віденський, приємний вуху, вальсер)
    Він не зітхав за Краковом, не кпив, а
    на бричці трясся, позаяк отримав
    і кафедру, і чесний кухоль пива.

    III
    Сія у хмарах місяць-молодчина.
    Важезний фоліант. Над ним – мужчина.
    Чорніє межи брів густих морщина.
    В очах – арабська в’язь і чортовина.
    Ламає грифель з Кóрдоби муж покіль,
    з кутка спостерігає мужа профіль
    арабський попечитель Меф-ібн-Стофель.

    При свічах. Шарудить мишва з-під шафи.
    "Ґерр доктор, північ". "Яволь, шлафен, шлафен".
    Дві чорні пащі позіхають: "мяу".
    Нечутно з кухні входить ідіш фрау.
    В руках її шипить омлет зі шпеком.
    Ґерр доктор мітку робить на конверті:
    "Ґотт штрафе Інґланд, Лондон, Франсіс Бекон".

    Ідуть літа, але й чорти уперті.
    Приходять і відходять роки, гості…
    Погоди, дат, одінь згадати годі…
    І пеленою літ все шито-крито.
    Він знав арабську, нехтував санскритом.
    Пізненько, вже в літах, була відкрита
    ним айне кляйне фрейлен Маргарита.

    Тоді він у Каїр відбив депешу,
    в якій заповідав чортяці душу.
    Приїхав Меф, і він переодягся.
    Став до свічада, сам переконався
    у переродженні, як і свічада рамця.
    Букет узяв і в бодуар дівиці
    подався з ним. Унд вені, віді, віці.

    IV
    Іх лібе ясність. Я. Іх лібе точність.
    Іх бін просити факт, і без ремарок.
    Ви натякайт, що він любив квіткарок.
    Іх тямить, даст іст ґанце терміновість.
    Я, оборудка махт дер ґроссе мінус.
    Ді тойчно шпрахе, махт дер ґроссе сінус:
    душа і серце найн ґехапт на виніс.

    Потуги люду, аллес, марнославні
    в "Спинися, мить! Прекрасна ти!" омані.
    Диявол межи нас, і він, принаймні,
    цю фразу неодмінно впізнає.
    Одначе, человік, майн лібе ґеррен,
    у кращих почуттях своїх не певен,
    і бреше раз у раз, як сивий мерин,
    нехай, як Ґете, маху не дає...

    Унд ґроссер діхтер Ґете дав описку
    в сюжеті, буцім недругу для зиску.
    І Томас Манн згубив свою підписку,
    а шер Гуно доістерив артистку.
    Мистецтво є мистецтво є мистецтво…
    Спів краще у раю, чим правди жертва.
    Ді Кунст ґехапт відразу до позерства.

    Він, зрештою, боятися міг смерти.
    Він чортівню пізнав, одмінно решти.
    Він з’їв дер доґ в Галені чи Ібн-Сіні.
    Дас вассер осушити міг в коліні.
    Він визначав вік дерева в поліні.
    Він знав, куди веде зірок дорога.

    Та доктор Фауст ніхц не знав про Бога.

    V
    Є містика. Є віра. Є Господь.
    Одмінність є між них. І є єдинство.
    Цим – шкодить, а того – рятує плоть.
    Зневіра – сліпота, частіше – свинство.

    Бог поглядає зверху. Люд – уверх.
    А інтерес різнить всіляко Menschen.
    Бог органічний. Так. А люди, ґерр?
    Отож бо. І залежні від обмежень.

    Людина бачить стелю. Але дах,
    як не потік, то їде, вочевидьки.
    А дідько тут, як тут, і, у серцях,
    люд бачить білий світ очима дідька.

    Таким був доктор Фауст. Отакі
    Марло і Ґете, Томас Манн і маси
    співців, інтеліґентів ширших кіл
    і читачів непримиримих класів.

    Потік один змітає їх сліди,
    їх колби – доннерветтер! скріпні узи…
    І дай їм Бог спитатися: "Куди?!" –
    і чути, що услід волають Музи.

    А чесний німець сам дер веґ цурюк,
    не ждатиме, коли його попросять.
    Він вальтер дістає із теплих брюк
    і назавжди іде у вальтер-клóзет.

    VI
    І дійсно, фрейлейн: вас іст дас "інкубус"?
    Інкубус дас іст айне кляйне глобус.
    Нох ґроссер діхтер Ґете виклав ребус.
    Унд івікові чаплі восени
    у веймарськім тумані, – отакенні,
    і ключ хапають прямо із кишені,
    і пильний Еккерман змілів у темі.
    І ми, матрозен, жертви мілини.

    У істині – натхнення до задачі.
    А містика сприяє неудачі
    намоги з нею впоратись: віддачі,
    іх бін, не надихають до зусиль.
    Цумбайшпіль, стеля, дах – є речі вищі.
    На ту ж поему, на людину – ніцше.
    Я уявляю Богоматір в ніші,
    а бачу фриштик, поданий в постіль.

    І знов зептембер. І нудьга при повні.
    В моїх ногах помуркування гойні.
    У подушках – топір, думки холодні…
    Оце би шнапсу… повний… апґемахт.
    Яволь. Зептембер. Курвиться характер.
    Буксує в полі, диркаючи, трактор.
    Іх лібе жити з "Фелькіш Беобахтер".
    Ґут нахт, майн лібе ґеррен. Я. Ґут нахт.






    ----------------------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (2)


  5. Петро Скоропис - [ 2020.09.03 19:30 ]
    З Іосіфа Бродського. В озернім краю
    У ті часи, в країні лікарів-
    дантистів, чиїм донькам любі речі
    із Лондону, чиї герби, урешті,
    нічий стискають в кліщах догори
    Зуб Мудрості, я, – у мої літа
    обізнаний в руїнах Парфенона,
    шпигун, якщо не п’ята їх колона
    гнилій цивілізації, а так –
    професор красномовности – я жив
    у коледжі, край більшого зі Прісних
    Озер, куди зі водоростей різних
    був кликаний тягти щомога жил.

    Усе, що я писав тоді, сповна
    черпалося з письма по третій крапці.
    Я падав горілиць в одежі на
    постіль свою. А щойно у мовчанці
    зорю на стелі бачив прикінці,
    вона, догідно правилу згорання,
    збігала у подушку по щоці,
    заледве я загадував бажання.


    ----------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  6. Петро Скоропис - [ 2020.08.29 12:07 ]
    З Іосіфа Бродського. Острів Прочида
    Бухта у глухомані; які-небудь двадцять щогл.
    Сушаться сіті – своячениці простині.
    Вечір; старі в кав’ярні дивляться свій футбол.
    Синю затоку буцім хто підсинив.

    Чайка кігтить горизонт, допоки той не пожух.
    Після восьмої набережна пуста.
    Синь перекидається за межу,
    за якою висвітилась звізда.

    ------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати: