ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2018.04.23 00:33
Ти чарівний, мій вигаданий світе,
Немовби казка із дитячих літ.
Я тут живу, красою оповитий,
І небеса тримають мій політ.

Якась таємна, невідома сила
Щодня явля мені його лице.
Щось інше там вона мені відкрила,

Микола Дудар
2018.04.22 21:40
Аж по пояс відросли косички…
Бісики в очах… а ще рум’янець…
Хай село в районі й невеличке -
Супермаркет свій таки "Сан- Санич"…
Для запивки служить кока-кола
По підвалах поруч дискотеки
А бувало встрінеш богомола -
Хочеться злетіти як лелека…

Іван Потьомкін
2018.04.22 21:15
Незатишно мені бува серед ровесників,
Котрі раніше старості стають старими.
Так їх і тягне на спогади архівні:
Той, хто собі не в змозі дать ради,
Запевня, що тисячами верховодив.
Той, хто ледь чалапає з ковінькою,
Силкується довести, що рекордсмено

Сонце Місяць
2018.04.22 18:18
війна, яка вдихає те ж саме повітря, яка харчується тим, що і всі, носить такі ж самі непозірні сорочки джинси кроси
війна, яка цілує дітей чи симпатичних дівчат просто посеред юрми, дописує ліричні етюди квітневі, не позбавлені жесту, обожнює детал

Сергій Гупало
2018.04.22 16:58
Впадеш уб’ють. Іди, іди…
Позаду завжди за тобою
Постійні носії біди
І чути шепоти конвою.

До сміху серденько тули,
Тримай печаль навпроти сонця.
Чарки, не чари, на столі,

Маркіяна Рай
2018.04.22 13:41
А я їй: свободо, осьо я! Не минай мене!
Огорни мене, синьоокая, доки небо плахтою не звернулося.

Випила би тебе солодку, та не напитися.
Викроїла б тебе і - латкою побіля серця: протяги стережи!
Тільки як коло тебе навстіж груди не прочинити?
Ти

Світлана Майя Залізняк
2018.04.22 11:31
Фото - на згадку - обрамлене мохом.
Хто не повірить - покажемо Вчора.
Я превесела (і сумочка бохо),
знаджена... і заспокоєна морем.

Ти відхилився, бо знав що навіки
в дощ розлучаємось. Ліпше - дівулі.
Я відтіняла сріблясто повіки,

Олександр Сушко
2018.04.22 08:57
Бісики пускає молодиця,
Усмішку дарує пречудову.
Хоче жити краля у столиці,
Викладати українську мову.

А в селі - кабанчики, телята,
Хлопці некультурні та лайливі.
Хведір-залицяльник - бита карта,

Микола Дудар
2018.04.21 19:41
Знову звучатиме Моцарт
На перехресті думок
Погляд зупиниться: - Що це?…
Перший - найважчий крок

Ти, відповідно, вже поруч
Обрій привабливих губ…
Корчить дочасно свій обруч

Ігор Деркач
2018.04.21 13:37
Що проминає, того вже немає.
Отак і нас не буде, як мине
останній день утраченого раю,
де ще буяє житіє земне..

Іду по лісу, чи гуляю полем,
або на сонці грію тілеса –
я наодинці із душевним болем,

Олександр Сушко
2018.04.21 12:17
Од праці горб. Втомився, аж змалів.
Ручиці прикипіли до лопати.
Буколіки потрібні цій землі,
Комусь природу варто описати.

Поклони б'ють земельці селюки,
Іде ратай з відром вівса за плугом.
Утніть, брати, величне, на віки -

Світлана Майя Залізняк
2018.04.21 11:54
А Цицерон оспівує цицьки,
між без'язиких розсипає перли.
Його поез не сплутаєш ні з ким,
читайте від Опішні до Говерли.

Встигає в дощ садити картоплі,
ловити щук, білити вишню, сливку,
ховає пера гусячі в дуплі,

Сонце Місяць
2018.04.21 06:37
бездонна лазур берлінська
& вирій вкрай запустів
& крізь квітневості
шугають птахів дітиська

маршує цісарське військо
з-за блиску його мов стій
міські конспірологи зблизька

Серго Сокольник
2018.04.21 03:03
Спорожніла карафа бажань,
Що її Усевишній відміряв,
І з"явилось питання питань
Міри шалу відпитої щиро,
Ким постали на грані зими
Ми, оголені, мов перед Богом?..
Ти вказівкою серця прийми
У майбутнє на мапі дорогу,

Ярослав Чорногуз
2018.04.21 00:31
Цвітуть сади і серце завмирає
Від солоду і хмелю, і жаги.
У цьому передпокої розмаю
Замріяно всміхаються Боги.

Рожева ласка розлилась високо.
У щебеті пташинім ожива,
Відсвічує на сонці, пестить око

Іван Потьомкін
2018.04.20 21:22
Не знаю, как других выходцев из бывшего Союза, но меня по старой советской привычке и в Израиле где-то около одиннадцати утра так и тянет к производственной гимнастике. Рабочий день начинается в семь и к этому времени в самом деле хочется подразмять

Вікторія Лимарівна
2018.04.20 16:30
Слова… Вони вміло розбуджують вмить.
Відкриють цікавий навколишній світ.
Далекий, привабливий, загадковий.
Відчуємо потяг не випадковий:
В пізнанні збагатимо внутрішній світ,
Стосунки взаємні , та й розум не спить.

Слова… Вони стислі бувають, гірк

Оксана Дністран
2018.04.20 09:38
Наворожи мені себе, як ти лиш вмієш,
Так всепроникно - до судин і так стихійно -
До букв і ком серцебиття, до філіграні,
У круговерті весняній, у довгожданій.

До дна ніколи лиш не дай себе пізнати,
Щоб не гірчив оп

Леся Геник
2018.04.20 09:29
О туго моя темноока...
О мученько сива моя...
Найважче з тобою до року,
а потім - ти вже, як cвоя.

А після - ти, наче родина.
І в будні не йдеш, і до свят,
уперто уже й безупинно

Олександр Сушко
2018.04.20 09:15
Усе життя мій брат куняв-дрімав.
А як не спав - чуже хапав у руки.
Тепер фінал, жалітися дарма -
У злиднях помиратимуть онуки.

До цього йшло. Все решта - балачки.
Уся країна лазить попідтинням.
На чужині кайлують діточки,

Сонце Місяць
2018.04.20 06:34
Насправді тебе поймає тільки все разом, без окремості. Пилюга на вулицях мабуть та, що був сніг. За пилюгою звичним гіпертекстом шедеври у миттєвості вавилонській, надалі безхмарній

Марґо Ґейко
2018.04.19 22:53
Здавна казали мислителі Сходу –
Двічі не зайдеш у ту ж саму воду.
Я уявляю собі це інакше –
Все, що було, залишається. Наче.

Бог розділив твердь і воду. Відтоді
Здійснює коло вода у природі.
Лине в людину і в світ із людини,

Ігор Деркач
2018.04.19 20:21
У мене є дитяче запитання
можливо і на голову мою,
яке собі, буває, задаю:
- А що то буде як мене не стане
у цьому нікудишньому раю?

Я не боюся, що Отець почує
крамолою озвучені уста.

Микола Дудар
2018.04.19 13:55
Сегмент жаровні… жару повно
І настрій наче без питань…
Ти споглядаєш оком Овна
А я Тільцем, чомусь, поглянь
Як виглядає наш таблоїд…
На цілий всесвіт зокрема
І ми удвох, нас тільки двоє
В кімнаті затишно, зима

Адель Станіславська
2018.04.19 09:18
Так мало людей, до яких не зникає довіра.
Лиш жменька людей, до яких не минає любов.
Так часто між світла - і сумно, і пісно, і сіро...
І тяжко збуватись своїх добровільних оков.

Прив'язок своїх... що до муки, й до болю, до... крику.
О ні, то н

Олександр Сушко
2018.04.19 07:26
У нас прагматичне сторіччя,
Працюють дитина, спудей.
Пописує геній про вічне,
А я - про звичайних людей.

Поети живуть в закарлюках,
Трясуть над папером чуби.
У брата ж порепані руки -

Сонце Місяць
2018.04.19 03:38
возвеселімося

габебіт гумус нас
безсилих та
дум спіро сперо ~
лунарний джаз
пристойне пекло
shall we

Лесь Українець
2018.04.19 02:52
Ой не треба мені слави,
Не треба відзнаки,
Не тому я по вокзалах
Блуджу, як собака,

Щоб у мученики церква
Мене записала,
Поки в попа черево

Шон Маклех
2018.04.18 23:02
Сучасне)

Джеймсу Ебботту Мак-Нейлу Уїстлеру. Щиро.

Бавляться люди серцями
Наче м’ячиками:
Кидаю своє серце – ловіть!
Ловіть, любителі ностальгічних поезій,

Іван Потьомкін
2018.04.18 16:41
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.

Ігор Шоха
2018.04.18 14:10
Весна, не упускаючи моменту,
і поле гріє, і дощі дає,
аби винаймачі цієї ренти
отримали до осені своє.

Зима одразу скочила у літо
ярами і лісами у луги,
і талою водицею умиті,

Ірина Вовк
2018.04.18 12:24
Я... гілочка-гагілочка
над пупляшком дитини...
Я – пісенька... Я – писанка,
колисонька Вкраїни.
Я визрію, я вимрію –
і дам життя росточку.
Я стільки зим у вирію
лежала в сповиточку.

Світлана Майя Залізняк
2018.04.18 11:50
Грає синє сусло...
Повна бодня... піна.
А митець охочий - наскиртує сіна,
сяде в холодочку, мріє... чистить пера.
Муза нахилилась - пишногруда Лера:
"Напиши про вічне... Чом такий ледачий?".
"Граб скрипить натужно... собрат мій неначе".

Володимир Бойко
2018.04.18 09:57
Ніхто й нізвідки
Йде у небуття –
Незнаною
Стезею в невідомість,
Намарне
Проминаючи життя,
Нічого
Не лишаючи натомість.

Ольга Паучек
2018.04.18 07:25
В дитинства сад, країну мрій,
Пору духмяну
Верби листочками розвий
Весну рум"яну,

З душі полову розмети,
Веселий Вітре,
Для запізнілої мети

Олександр Сушко
2018.04.18 06:38
Я доживаю вік на самоті,
До павутини вже не дотягнуся.
Домашній кіт вмирати десь утік,
А я роздав пісні, борги, інклюзи.

І так на цьому світі пережив.
А Бог сказав: - Живи. Служи народу.
Черпає люд з колодязя душі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Катруся Садовнікова
2018.04.22

Лія Олексієнко
2018.04.20

Вадим Бессоно
2018.04.13

Марія Огнєва
2018.04.09

Богдана Гайдучек
2018.04.04

Ірина Мартинюк
2018.03.27

Матей Несторович
2018.03.25






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Петро Скоропис - [ 2018.04.13 14:08 ]
    З Іосіфа Бродського. Я розлякував ящірок в зарослях чапараля…
    Я розлякував ящірок в зарослях чапараля,
    посе́дів у буцегарнях, перепливав моря,
    жив з китаянкою. Ба, моя
    стовпова дорога істотно далі, чим краля
    на вокзалі загадувала. І то:
    гадай на руці, та не скорохода.
    Несусвітне у вивороті пальто
    крівці псує порі року доста,
    окрім "мусора", й гамузом. Далебі, верста
    потурає межам, чиє правúло
    губить пейзаж і плодить місця,
    де зовсім зайве, я бачу, тіло.
    Ба, і крива у змозі підтюпцеві прямцем,
    звіріючи од взуття, пробелькотіти "не треба".
    Глянцю світлини легше зглянутись над лицем,
    чим змалювати янгола в профіль з неба.

    -----------------------------





    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  2. Ярослав Чорногуз - [ 2018.04.13 00:53 ]
    Світлана Груздєва* Бузковий вечір (романс)**
    Все цього вечора - мов би для нас:
    Птаства щебіт - ізнову,
    І пелюстками обсипали враз
    Пахощі – ах! - бузкові.

    Любий, о як же давно ми удвох:
    З того життя ще – знаю!
    Попіл минулих щасливих епох -
    Щастя свічка згасає.

    Ніжно, невимушено…Той вогонь
    Давній не згас і досі…
    Мовби загрозливий тупіт погонь,
    Гасить пориви осінь.

    Сили, щоб пута роздерти – нема.
    Бога я не умолила…
    Спалах надії ти дав дарма?
    Ну, то звільнив би, милий!

    Раптом снага запалала ізнов
    Дужче…Ну аж – надміру!
    Добре. Повірю, що - не любов…
    А ти в це сам – повіриш?!***

    11-12 квітня 7526 р. (Від Трипілля) (2018)



    Рейтинги: Народний -- (5.62) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  3. Петро Скоропис - [ 2018.04.10 12:29 ]
    З Іосіфа Бродського. Шість років по тому
    Були так довго разом, що припав
    на друге січня раз, і два вівторок,
    що скинута у подиві брова,
    як щіткою зі скла автівки – морок,
    зганяла навідліг з лиця печаль,
    лишаючи проясненою даль.

    Були так довго разом, що і сніг
    недавній вікувать плекав надії,
    а щоб повік їй мружити не міг,
    ховав я ті долонею, і вії,
    не певні у долоні рятівній,
    метались, як метелики у ній.

    Були отак неквапні в новизні,
    що і тісні обійми уві сні
    безчестили увесь психоаналіз;
    що губи, зголоднілі по плечу,
    з моїми, що гасили вже свічу
    і не чинили опору, зливались.

    Були так довго разом, що в’юнкі
    шпалерні ружі впали у немилість
    березових гаїв, і навпаки,
    і деяка грошва в обох водилась,
    і обрій з моря тридцять вечорів
    пожежами Туреччині ярів.

    Були так довго осторонь, без книг,
    без меблів із начинням, колуарам
    з канапою чужим, що заковик
    не мав трикутник з перпендикуляром,
    в помогу деким, стійма, зокрема,
    устромленим над крапками двома.

    Були так довго разом, що цілком
    загусла тінь і бачились обом
    за двері запобіжні – сниву, мислі,
    та стулки самохіть не подались
    урізнобіч, і ми проникли крізь,
    і чорним ходом у майбутнє вийшли.

    -------------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (4)


  4. Петро Скоропис - [ 2018.04.01 16:49 ]
    З Іосіфа Бродського. Нове життя
    Уяви, що війна скінчилась і запанував мир.
    А ти собі одбиваєшся в дзеркалі. Що сорока,
    або дрізд, а не юнкерс щебече на гілці "чи-р-р-р".
    А за вікнами – не руїна міста, але бароко
    площ його; пальми, пінії, магнолії, чіпкий плющ,
    лавр. А чавунні мережива, де нудьгувала
    повня, наразі стримали натиск мімози, плюс
    вибух агав. Що життя – річ складна, тривала.

    Люди виходять з кімнат, де стýльці, як буква "б"
    чи м’який буцім знак, рятують їх у запамороченні.
    Вони не потрібні, нікому, крім, звісно, себе,
    плитняка бруковиці і множини в означенні.
    Річ в гегемонії статуй, або й порожні їх ніш.
    Себто, якщо не святість, то годиться синонім.
    Заваж, що усе це – правда. І, головно, що видніш
    у собі неодмінне в нім, у зайвім, у геть стороннім.

    Життя починають наново саме отак – з картин
    виверження вулкану, шлюпки, що боре бурю.
    Зі чуття наодинці з ними, що ти один,
    буцім, цю катастрофу й бачиш. Що каламбуру
    бракує м’якої канапи, зів’ялих уже квіток
    в жовтій китайській вазі поруч спитої кави.
    Волаючі барви квітів, зойки уст-пелюсток
    остерігати уяву, врешті, не зволікали.

    Будь-яка річ вразлива. І мислима, і яві
    належна, всі забуваються. Взагалі, речі холопи
    мислей. Готові форми їх, узяті у голові,
    їх пов'язаність місцем, якості Пенелопи,
    опінії за майбутнє. Засвіт піє когýт
    У новім житті, у готелі, ти, ідучи із ванни,
    загорнений у простиню, триножитимеш і тут
    чотириногі меблі, металеві і дерев’яні.

    Уяви епос прикінці – ідилією. Що слова –
    зворотне язикові полум’я: монологу,
    що пожирать, як дрова, щокращих не забува;
    що вгадав у тобі твою неважнецьку могу,
    мізер тепла. І цілісінький ти тепер.
    Отож і не заморочуєшся надто, чом це байдужі
    гурти помон, вертумнів, венер, церер.
    І тому на устах твоїх пісеньки пастуші.

    Годі буцім оправдуватись. Як не крапи тузи,
    валетів нез'ясовних мастей не змести зі столу.
    уяви, що за щирим голосом не знайти сльози,
    пристрасті бодай до чогось, любові, болю.
    Уяви, що інколи радіо ловить і старий гімн.
    Уяви, що на кожну букву здибуєш цілу свиту
    з букв, що зіб’ються у "бетсі"», у "ібрагім",
    і перо полишає межі смислу та алфавіту.

    Сутінь у новоденні. Хуткі на "ц" цвіркунці;
    класика перспективи, бракує хіба що танка
    або ж – сирого туману в її кінці;
    голий паркет, нездалий спокуситися танго.
    Миті в новому житті зайве гукати "стій":
    це зведе нанівець її, звіє, як хмарку.
    Але рис твоїх глянцю годі вже, щоб на тій
    стороні здоровити всіх і ліпити марку.

    Білі стіни кімнати білішають поготів
    од кинутого, на острах самим, очевидьки,
    погляду, радше звиклого пуститися берегів,
    чим з нестачею в спектрі їх півтонів розцвітки.
    Аніщо річ не вибачає, як ті скрушні
    місцини, де річ скінчилась. Чулість у прикінцевім
    інтересі, себто, до порожні,
    до безпредметних ландшафтів і є мистецтвом.

    Хмара у новім житті коштує сонць. Дощі,
    ідучи без угаву, не панькаються з незгідним.
    Тим же маніром, потяг, що ти не стрічав, ждучи
    на пероні в плащі, прибуде належним чином.
    Там, де є обрій – вітрило йому суддя.
    Око найде обмилок, аби насолити фену.*
    І хто б тебе не гукав – "ти хто?", ти кажи: "хто я?
    а ніхто", як Уліс – стрічному – Поліфему.

    --------------------------
    *фен – нім. Föhn, від лат. favonius — сильний і поривчастий(переважно західний) вітер з високою температурою і низькою відносною вологістю повітря, що дме з гір в долини
    ---------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  5. Марія Волощук - [ 2018.03.26 23:05 ]
    Люблю тебе.(Szabó Lőrinc. "Szeretlek". Переклад з угорської)
    Я кожну хвилину ціную,
    Твій запах губами я чую.
    Кохаю тебе, я кохаю,
    виглядаю здалеку, шукаю.
    По тобі, кохана, знову плачу,
    І молюсь за вечір, щоб побачить.
    Сумний коханець без коханої-
    нуртує кров жагою п’яною.
    Цілую я тіло, молю
    про кожну хвилину твою.
    Я кожну хвилину ціную,
    Твій запах губами я чую.
    Чекаю, бажаю, жадаю,
    Я смак твоїх губ відчуваю.
    Цілую землю, де ступаєш;
    Цілую мить, коли чекаєш.
    Виглядаю здалеку, шукаю,
    Бо тебе кохаю я, кохаю.
    2017р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  6. Марія Волощук - [ 2018.03.24 17:15 ]
    Осінній ноктюрн (Füzesi Magda. Őszi nocturne. Переклад з угорської)
    Місяць-пастух. Задубілий пейзаж.
    Сонний жучок залітає у коси.
    Ясний мій німб під листя опав:
    Осінь ховає, за літом голосить.
    Жовтень. Світанок мережить гілки.
    Рудою ковдрою землю накрито.
    Осінь ховає сльози гіркі,
    там, де недавно прощалося літо.
    На серце опада жовтневий сум.
    Вітри вчорашні все перевернули.
    І осінь додає тривожних дум…
    Так хочу озирнутись у минуле.
    2018р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  7. Марія Волощук - [ 2018.03.24 16:46 ]
    Під жовтневим дощем. ( Magda Füzesi. "Októberi esőben". Переклад з угорської.)
    Розкашлялася жовтим світлом лампа,
    у закутках хова химерну тінь.
    І флюгер заскімлить сьогодні-завтра
    і таємницю понесе в глибінь.
    Занурюються щупальці дощу
    у мідну ковдру злежалого листя.
    Тепло осіннє я не відпущу:
    на довгу зиму ще мені згодиться.
    Простуджено апчихають городи,
    промоклі, перестояні у воді.
    Із колосочків висиплю в долоню
    похмурі безіменні будні дні.
    2018р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 4
    Прокоментувати: