ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Маркіяна Рай
2018.07.23 12:39
Сізіф штовхає свою каменюку і підлаштовує плечі.
Пилюка січе, як металу стружка, углиблює борозни п'ят.
Час-від-часу лють розпирає скроні коротким спомином втечі,
І небо ричить, і регочуть схили, луною звучить: вар'ят!

Аякже, - вар'ят, підлабузни

Світлана Майя Залізняк
2018.07.23 10:44
Доста гранатів, медуззя, анчоусів.
Погляди зваби - між ребер баранячих.
Глипає - сукню оцінює осінь:
"...як тебе звати Моніка... Аня... чи...".

2

Вечір. Увімкнено тьмяні світильники.

Микола Дудар
2018.07.23 10:01
Приходить вірш: - Пиши!
Пишу.
І шкрябаю потрохи
І щось видумую, грішу
Відстрілююсь "горохом"
Колеги заздрить по перу
Щодня по кілька віршів
Саджаю - зріжу, знов ору

Олександр Сушко
2018.07.23 07:44
Накричав поет на мене: - Геть!
Я - титан! А ти - зі скоморохів!
Будемо стрілятися на смерть!
То ж іду наїстися гороху.

Справа тут не в тещиних грибах,
В тому, хто ловкіше пише вірші.
Тільки от біда: його "труба"

Микола Соболь
2018.07.23 06:13
Місячне сяйво. Стиглі плоди.
Тінь. У гілках аромат «Амарето»…
Хиляться стрілки до часу біди.
Ой, невгамовна міледі. Вендета.

Море хлюпоче. Бажана мить…
Печиво з’їдено. Ми на матраці.
Чуєш, то доля далеко скрипить,

Володимир Бойко
2018.07.23 00:27
Жалкують всі, що молодість минає,
І струни рвуть, і клавіші терзають:
Ах, молодість в житті буває тільки раз!

Але ж і старість вдруге не буває,
Але про те ніхто не заспіває,
Бо після старості уже не буде нас.

Ігор Деркач
2018.07.22 22:17
Надіється іще кіношний брат,
що там, де Ойкумена неподільна,
його чекає нація підпільна.
Не може пережити вічний кат,
що Україна вже навіки вільна.

Що наші рубежі – це на віки,
що наша буйна слава – козаки,

Микола Дудар
2018.07.22 20:47
Дозволь чола торкнутись, Імператоре
Побути біля тебе твоїм Вечором…
Ти чуєш явори шепочуть: - Брате мій
Візьми і нас у свою течію…

Дозволь мені побути твоїм Простором? -
Одна з найкращих в світі здобича
Ти чуєш явори шепочуть: - Острове

Ігор Шоха
2018.07.22 20:33
            І
Хто очолює війну,
знаємо. Ємєля!
Я узяв цю новину
у Полішинеля.
Є й домашні вороги –
обрана «еліта»,
що намотує борги

Ярослав Чорногуз
2018.07.22 19:15
Плакучі верби понад ставом,
Троянд зарошених кущі…
Неначе пестощі дощів –
У срібних краплях величавих.

Невже круг мене ви, невже ви?
Ці ніжні розсипи немов –
Красуні білі і рожеві,

Світлана Майя Залізняк
2018.07.22 17:41
Хочу миру - не війнушки.
Затихають крупорушки,
вимирають села дальні,
йде людва у сповідальні...

Павучок чатує муху.
Пиво витіснить сивуху.
Шоко-лад тягучий в чані.

Олександр Сушко
2018.07.22 16:54
Бреше з амвона пописько на паству,
А чи поет-бракороб не такий?
Авторський наголос - мовне шахрайство,
Крапле неправда лукава з руки.

Сухо в кебеті, проріха у торбі,
Чуб накриває поцвілий кашкет.
Наче-неначе, мовби-немовби -

Віктор Кучерук
2018.07.22 11:56
На липовім цвіті настояне літо
лоскоче у ніздрях повітрям хмільним,
а сонце уроче – засліплює очі
і зрячий – стаю безпорадно сліпим.
Лиш чую щомиті, в небесній блакиті,
дзвінке щебетання веселих пташин, –
і хочеться жити, між співів та цвіту,
без

Вікторія Торон
2018.07.22 09:27
Кругові
Ніби в колі коліщата, як спіралі висхідні
Без кінця і без початку на верткім веретені
Ніби куля – сніжним схилом і увись – у літній день
Навкруг місяця рухлива безупинна карусель
Як годинник, чиї стрілки від

Ігор Деркач
2018.07.22 08:11
Не цікаво у цьому кіно,
де весну переписує літо
і немає мені все одно
ні привіту, ні дружнього звіту.

Не співає охляла душа,
переповнена вщерть самотою.
Орошає сльоза... Ороша?:)

Микола Соболь
2018.07.22 05:48
Садок потопає у квітах
І тішить плодами мене.
Десь зорі летять по орбітах,
Десь вітер холодний задме…
А я повертаюся знову
В найкращий куточок землі,
Де мати мені колискову
Співала у ріднім селі.

Марія Дем'янюк
2018.07.21 15:46
Звільнилася від пут і вільна:
Свого я серця королівна,
Де сосни небо підпирають,
Відрадно солов'ї співають,
І вітровій із сині гір,
Шепоче стишене повір...
Цілую небеса шовкові,
Палахкотіння пурпурові,

Світлана Майя Залізняк
2018.07.21 13:20
Я розглядаю сукню "Манола"...
Муза у дощ розманіжена, гола.
Котики ліверку нюхали, вмовкли.
В дах угрузають "гостинці" Дамокла.

Пишеться-вариться...
Де ж те епічне?
Ми - це Європа: Безлюдівка, Ічня...

Володимир Бойко
2018.07.21 11:28
А, можливо, тобі заманулося грошей і слави,
А, можливо, тебе вже чекає високий політ,
А, можливо, і я – тільки витвір твоєї уяви,
А, можливо, нам двом паралельний відчиниться світ.

А, можливо, й не двом, бо у всесвіті ми незалежні
Від обставин, від

Микола Дудар
2018.07.21 10:58
Нудьгую за стернею… за соломою
і за жнивами, сіном - косовицею…
і неймовірною від щастя втомою
солодкою від втоми медовицею
де на рахунок три, вже засинаючи
обмурзані, невмиті і обвітрені
ми посмішку свою дитячу-заячу
у небеса ховали до освітлення

Микола Соболь
2018.07.21 07:36
Невпевнений у завтрашньому дні?
Згадай-но, казку (це було давно) –
«Не крали руки…» ці слова чудні
Нам показали, що насправді – дно
Не коломийки діда Василя,
Не «баєчки зі склепу», зовсім ні.
І тільки вилітає: «Voi la!»*
Чи дивні ми, чи йолопи дурн

Ігор Деркач
2018.07.21 07:08
І на душі – тепло,
і в серці гармонійно.
Пішли дощі. Зело
іде на урожай.
Сьогодні повезло.
Не дістає зараза
і фурія назло
у тім'я не довбе.

Сонце Місяць
2018.07.21 05:00
наче усі померли й
оті ґрандіозні слова
сяйливоокі перли
твоє дієве ноцебо
платівкова стерта різьба
імлисті опалесценти ~

заручники мрійного менту

Володимир Бойко
2018.07.20 22:19
Думки минають голови транзитом,
Не маючи пристанку в порожнечі,
Бо нині модно голови носити
На те, аби увінчувати плечі.

Микола Дудар
2018.07.20 14:55
Ми їли з одної миски...
Ми пили з одної кварти...
І бігли на наверх із писком
З нори на будь-яку варту
Мокали себе у колір…
Найкращий - жовтоблакитний
Заради дітей і волі
Готові себе убити

Богдан Манюк
2018.07.20 14:53
Лялька-мотанка час вибирає і руки
для появи своєї. Утішся, майстрине,
що магічне до тебе раптово прилине.
Доторкнися до нього й нікому – ні звуку.
У мовчанні – сходини. А вниз чи угору –
вибирати тобі. Не спіши. Не барися,
як оті на горі причепуре

Світлана Майя Залізняк
2018.07.20 10:17
а щастя - відсутність горя.
Біжи... виринай на біс.
Життя і пере, і поре,
міняє фасон куліс.

Жадаєш світопорядку.
Знов чубляться злі брати,
дружбанчик центрує грядку,

Олександр Сушко
2018.07.20 08:42
Надійшла із тьми хвилина зла,
Крок - і провалився в темну прірву.
Важко полетіти без крила.
Я ж - літаю. Думав - неможливо.

На хвилинку, втомлений, приліг -
Увігнали ніж по саму гарду.
Вогнептаха гномик переміг,

Ігор Шоха
2018.07.20 08:21
Творець одвічно експериментує
на неосяжнім поприщі своїм –
об'єднує, роз'єднує, парує
усе, що на землі Його існує
на грані між розумним і дурним.

Була цивілізація і буде,
тасуються народи, племена...

Галина Михайлик
2018.07.20 06:44
Я – фонтан! Феєрверк! Вибухаюча магма!
Наднового чуття галактичний вулкан!
Я – криниця (зі мною не знатимеш спраги)
і простий подорожник, цілющий бальзам,

пломінке па-де-де у стрімкім падолисті,
легендарно-манливе злотаве руно…
Я – найкращий сцен

Сонце Місяць
2018.07.20 03:56
а долі зникають як вірші
& зорі небесні
бо тим що не знали і вчора
не відати днесь

& ти залишаєшся десь там
у щирому квесті
із часом не граючи в карти

Олена Балера
2018.07.19 20:43
Красуня, незворушна й чарівна,
Жене від себе на шляхи земні,
Та Неба скаламученого знак
Велить для неї проживати дні.
Кому тепер скоритися мені,
Найкраще знають тільки Небеса,
Та нижче небо вивергає гнів,
Коли моя покора їй згаса.

Іван Потьомкін
2018.07.19 19:48
«Ой пішла я в понеділок, в суботу вернулась.
Вибачайте мені, сестри, що недовго була.
У вас лагідно і тихо...Янголи довкола...
Та я в кожнім із них бачу любого Миколу.
Залицявсь він до Горпини, Секлети і Марти,
А до мене не озвався ні словом, ні жарт

Віта Парфенович
2018.07.19 16:22
Ми розійшлися... розійшлися через дрібницю, побутові питання і роздратованість. Ти і я втомилися, один від одного, від покладених на один одного надій, а ще – від роботи, напруженої, виснажливої... Того вечора ти чекав теплої вечері, турботи, любощів. Я

Світлана Майя Залізняк
2018.07.19 15:18
Вирізьбиш десь на камені
(кайла пливуть - бери)
всі наративи мамині...
правила анти-гри...

Є ще сестри квадратики:
пильно заповни їх,
щоб від Пристром до Аттики

Олександр Сушко
2018.07.19 11:00
Жона не здається без бою,
На ложі кручуся як в'юн.
Замучила мавка любов"ю,
Безсилий уранці встаю.

Друзяка без меду став жовчним,
Бажає скрипучих пружин.
Поглипує поглядом вовчим,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Віра Карасьова КаеЛін
2018.07.20

Ангелінка МАЮ
2018.07.18

Олександр Шевчук
2018.07.17

Маша Кішка
2018.07.09

Кілометр Рубемл Далекий
2018.07.01

Катерина Швець
2018.06.29

Одарка Любомир
2018.06.26






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Вікторія Торон - [ 2018.07.22 09:59 ]
    Вітряки твоїх думок (переклад)
    Кругові
    Ніби в колі коліщата, як спіралі висхідні
    Без кінця і без початку на верткім веретені
    Ніби куля – сніжним схилом і увись – у літній день
    Навкруг місяця рухлива безупинна карусель
    Як годинник, чиї стрілки відміряють наші дні
    Світ -- як яблуко зависле -- обертається в пітьмі
    Як розмотаний клубок – вітряки твоїх думок!

    Як тунель в самім тунелі – не відвести пильних віч
    Як каверна у печері, де панує вічна ніч
    Ніби двері, що круг вісі ходять сліпо без кінця
    На воді -- біжучі брижі від стрибкого камінця
    Як годинник, чиї стрілки відміряють наші дні
    Світ -- як яблуко зависле -- обертається в пітьмі
    Як розмотаний клубок – вітряки твоїх думок!

    В голові – набридлі фрази, у кишені – дзвін ключів
    Чом пройшло так швидко літо, може, зайвого наплів?
    На піску – сліди коханців перед привидом розлук
    Звук далеких барабанів – чи не пальців твоїх стук?
    Пісні давньої уривок і картини на стіні
    Імена напівзабуті, лиця крутяться – чиї?
    І коли вже все скінчилось, враз свідомість пророста
    Що її волосся колір – фарба листя золота!

    Ніби в колі коліщата, як спіралі висхідні
    Без кінця і без початку на верткім веретені
    В’ється образів шнурок, як розмотаний клубок –
    Вітряки твоїх думок.

    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  2. Олена Балера - [ 2018.07.19 20:47 ]
    Amoretti. Сонет XLVI (переклад з Едмунда Спенсера)
    Красуня, незворушна й чарівна,
    Жене від себе на шляхи земні,
    Та Неба скаламученого знак
    Велить для неї проживати дні.
    Кому тепер скоритися мені,
    Найкраще знають тільки Небеса,
    Та нижче небо вивергає гнів,
    Коли моя покора їй згаса.
    Узріть мій біль, що завдає краса,
    О, Небеса, і більше мук не шліть.
    Коли подвійна кара нависа –
    Її і Ваша – це нестерпна мить.
    Ті бурі, що на мене шле вона, –
    Достатня за мої гріхи ціна.



    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.81)
    Коментарі: (7)


  3. Петро Скоропис - [ 2018.07.12 15:22 ]
    З Іосіфа Бродського. Співи без музики
    Коли ти поминеш мене
    в краю чужім, хоча нівроку
    слова ці вимисел, а не
    завбачення, про віщо оку

    у всеозброєнні сльози
    вони не повістять, ні дати
    ця витончена волосінь
    не в змозі вивудити, й най ти

    за тридев’ять земель і за
    морями, в формі епілогу
    (хоча, нагадую, сльоза,
    минулого окрім, потроху

    все зменшує), але мене
    ти поминеш тамтого Літа,
    ще Божого й зітхнеш, – о, не
    зітхай! – обвівши сумовито

    вже кілько тих морів, полів,
    між нами стелених, і ти в нім
    не вбачиш, що товпу нулів
    очолила сама.
    В гордині

    твоїй чи сліпоті моїй
    річ, або тім, що ні до чого
    не зобов’яже це, та їй-
    же, й дякуючи Богу,

    бодай на борговý пеню
    за те, що боронив погано
    від гірших бід, обороню
    тебе від зайвого зітхання.

    Майбутнє постає зі тьми,
    з подоб супокою нічного.
    В майбутньому, якого ми
    не знаємо, щодо якого,

    дедалі й менше з тим, в однім
    сліпці та зрячі одностайні:
    що стріч зі самотою в нім
    нам доста випаде, принаймні,

    воно уже настало – рев
    метілі, здаленілі зойки з
    глухої сутолоки мрев
    і є незаперечний доказ

    майбутнього – не у журбі й
    розраді річ, якій по силі –
    отак бо віщий голос мій!
    відволікти уяву в стилі

    Шахеразад: але казань
    з підказками, що дляться довше
    посмертно від оповідань
    задовго до того – дозволь же

    осичин лепетом журних
    тобі назичити утіх; та
    щоб тіні у снігу круг них
    звитяги славили Евкліда.

    ***

    Коли зітхнеться по мені,
    дня, місяця од Божа Літа
    такого бо, на чужині,
    за тридев’ять земель – а вийде

    не менше двадцяти осьми
    можливостей – озброюй вічі
    вологи краплею, візьми
    перо, і, аркуш склавши вдвічі,

    сторчма в нім перпендикуляр
    постав, як небесам підпірку
    в помогу, буцім той кресляр,
    між точок – нас: як під копірку

    маліємо ми й там, кругом
    зникомі, а папір – спонука
    триматись поблизу обом,
    хоч точками; отож, розлука

    є тим, що ділить по прямій,
    і силоміць ділима пара
    коханців – погляд твій і мій –
    до вістря перпендикуляра

    обернуться у пошуках
    од неї сховків неприступних
    і гупатиме у висках;
    то що це є, як не трикутник?

    Огляньмо і фігуру ту,
    яка незлецьки в часі онім
    нас понукала б у поту
    скидатися не раз холоднім,

    знайти потилицею кран
    обвугленому злістю глузду;
    і стачило б її старань,
    коли не стерти віч полуду

    із ревнощів, прикмет, комет,
    порч, приворотної хороби
    – то перейнятись на предмет
    її ж трикутної подоби.

    Всьому свій час. У разі скрух –
    і тиснява, і сліпуватість
    обіймів – ліпші з запорук
    невидимості в них; сховавшись

    навзаєм, сторонились ми
    і простору довкіл затято:
    лопатками та ліктями,
    за що сторицею розплата

    відступникам; візьми перо
    та чистий аркуш – символ смислу
    простертого, й збагнувши про-
    порцію – а нам під силу

    весь уявити простір: наш
    світ вартує авторитетних
    завваг: як не сторожі башт
    захмарних, то бодай страстей в них

    захмарних – уяви затим
    пропорцію прямою пустці
    між нас на аркуші пустім,
    і, мапу постеливши купці

    подробиць, циркулем розбий
    на градуси, містити перш ніж
    всю довж її – і найдеш в ній
    любові і життя залежність.

    Отож, нехай прямої довж
    відома нам, а нам відома
    її тотожність скріпам лож
    подружніх, як не зяє пройма

    на місці стріч проникних віч
    і недолугого маневру
    вкіл крайнощів(об чім і річ),
    то перпендикуляр по центру

    трима, постаючи сторчма,
    два погляди і, прямовисна,
    з підстав ґрунтовних, обома
    здіймається його вершина

    озонних не заради дір,
    тим пак і віч снаги не стачить
    на більше; але кожен взір,
    заціплий на вершині – катет.

    Прожекторів так промінці,
    вивчаючи недружній хаос,
    захмарну намічають ціль
    і угамовують цікавість;

    та ціль їх – не мішень стрільця
    несхибного, але бездонна
    свічада глиб, куди лиця
    нездалі бачити ’дне óдне

    не кажуть; і кому, як не
    під катети підвівши тему,
    тобі довести, крім мене,
    не менш розхожу теорему

    обернену прямій, і де
    доведене наводить ляку
    гірш пугала, і жах веде
    у пошуку пристанищ в закут.

    Це те, що нам тепер дано.
    Надовго. Це вага поклажі,
    відсутня помацки, рядно
    прозоре, як етер в пейзажі.

    Це місце для нестрічі. Звід
    захмарний. У відлюдних тишах
    гостинний закапелок. Рід
    кутів, тим ліпших, що глухіших

    принаймні, адже слів кліше
    нас не заскочать в нім. А решта
    є справа наших віч лише
    і вартості в очах предмета.

    З роками, бо далеко до
    безсмертя нам і до едемів,
    ми вимостимо там гніздо
    і в нього порівну складемо

    скарби, жахи обох нетяг
    з невиговореного тощо,
    – а цього доста у кутах;
    і рано або пізно точка

    указана піде у ріст,
    заматеріє відкорінно,
    в ній зоряних набуде рис
    світ внутрішній, який хмарина

    не застує – і сам Евклід
    заломи лінії трикутні,
    у підсумку, благословить;
    такі тут, бачмо, форми шлюбні.

    Такий нам випадає триб.
    Надовго. Назавжди. До гробу.
    Ублиз невидимим. Згори
    відсутніх сутностей подобу

    пильнують ревно день і ніч
    од Заходу по Схід, і зовні
    зникомі – ока умлівіч
    усевидющого не годні

    уникнути. І кільки б яв
    пітьми не ув’язнила скопом,
    візьми його тепер і встав
    своїм новітнім гороскопом,

    докіль те око в темноті
    не витлумачить слів. Розлука
    є сумою всіх трьох кутів,
    а нею викликана мука

    є форма потягу промінь
    до злук; і їх взаємна мога
    сильніша інших форм тяжінь.
    І поготів – потуг земного.

    ***

    Схоластика, ти кажеш. Так,
    дітвацька забавка із горем
    ним невстидимих неборак
    у сховки. І зоря над морем –

    що вона є, як не (дозволь
    додати, щоб зарозумілим
    не видавався штиль) мозоль,
    натерта просторіні світлом?

    Схоластика. Чом ні? І це
    можливо. Згода відповісти
    теж відповідь. І чи не все
    схоластика на цьому світі?

    Бог віда. Ідучи до сну,
    я бачу за вікном кончину
    зими, що застує весну:
    це ніч відраює причину

    від висліду. Не визнають
    квадрати, дати, оковиди,
    твою долоню чи мою
    до скронь притиснуту...
    Коли ти

    невільно поминеш мене,
    згукнуться мимоволі згадкам
    і височіні, де майне
    де-небудь там, над Скагераком,

    у гурті відданих планет,
    блукава, мерехтлива ледве
    зоря, що висіяла геть.
    У тім і поляга мистецтво

    любові, та й життя, утім,
    – чутті у нім речей підспудних,
    що в місці викаже пустім
    скарби, потвор, дівочогрудих

    крилатих левів пасадобль,
    божків безмірної могуті,
    провісників орлиних доль.
    Подумай, скількимога суті

    творінь простіш – і поготів,
    чим витинати оторочку
    природній оболонці див –
    є умістити простір в точку!

    Ткни пальцем уві млу – най будь-
    куди. Куди волієш ткнути.
    Не те, що є у ньому, суть
    життя, а те, що мусить бути.

    Ткни пальцем у пітьму вгорі,
    де висотою взяті ноти
    не поступаються зорі;
    і, як її нема – довготи,

    їх лоск, що заялозив слух,
    звиняй: думки, як пізній когут,
    і тетеріють од розлук,
    і звиситись уголос хочуть.

    -----------------------------











    -----------------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (4)


  4. Вікторія Торон - [ 2018.07.06 04:55 ]
    І смерті не бути володарем (переклад)
    Ділан Томас

    І смерті не бути володарем.
    Задубілі мерці – вони стануть одним
    Із блукальцем під західним місяцем.
    Лиш кістки стануть білі й розсипляться в дим,
    В їхніх стопах і ліктях заcяють зірки;
    Просвітліють усі, божевіллям охоплені,
    І піднімуться з дна на поверхню утоплені,
    Розійдуться коханці – кохання не згубиться.
    І смерті не бути володарем.

    І смерті не бути володарем.
    На дні моря хисткого
    Вони вік не кружлятимуть.
    У корчах на дибі, із жилами рваними,
    Прип’яті до колеса, будуть не знищені.
    В руках їхніх віра на дві розпадеться,
    І зло однорогом крізь них пронесеться;
    Кінці всі розщепляться, в них – ані тріщини;
    І смерті не бути володарем.

    І смерті не бути володарем.
    Вже не чути їм буде ні крику чаїного
    Ні хвиль, що у берег морський розбиваються,
    Квітка буяла – і не піднімається
    Ніжна голівка, пригнічена зливами.
    В безумі, в смерті, холодні, як цвяхи,
    Чола піднімуть, траву прориваючи,
    Прямо до сонця – аже сонце розколеться.
    І смерті не бути володарем.
    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  5. Тамара Швець - [ 2018.06.24 09:48 ]
    «Не буває випадкових падінь ...»


    Не буває випадкових падінь.
    Є уроки, що потрібно пройти.
    Обтруси, не соромлячись, коліна
    І впевнено далі іди.

    Якщо в минулому друзі зраджували,
    Якщо життя підпалювало мости,
    Значить, зірки тобі підказали,
    Що не з тими спілкуєшся ти.

    Якщо багато нещасть бувало,
    Відразу, всі плани трощачи,
    Не скули, а почни все спочатку,
    Якщо цього хоче душа.

    І ризикуй, за спробою спроба
    Призведе до потрібної мети потім.
    Адже тепло не від золота злитка,
    А від почуттів, що в сердечку твоєму.

    Немає, повір, безнадійних мрій,
    До них назустріч хоч крок зроби
    І доля без особливих мук,
    Все подарує тобі для душі.

    Те, що в минулому залишилося, не чіпай.
    Те, що в майбутньому буде, як знати?
    Але крокуючи своєю дорогою,
    Всі дороги зумієш пізнати. ( Ірина Самаріна-Лабіринт)

    Переклала на українську мову 24.06.18 9.30


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  6. Тамара Швець - [ 2018.06.24 09:29 ]
    «Поки ми живі, можна все виправити ...»

    Поки ми живі, можна все виправити,
    Все усвідомити, покаятися, пробачити.
    Ворогам не мститися, коханим не лукавити,
    Друзів, що відштовхнули, повернути.

    Поки ми живі, можна озирнутися,
    Побачити шлях, з якого зійшли.
    Від страшних снів прокинувшись,відштовхнутися
    Від прірви, до якої підійшли.

    Поки ми живі ... Чи багато зуміли
    Зупинити улюблених, що пішли?
    Ми їх пробачити за життя не встигли,
    І попросити пробачення не змогли ...

    Коли вони йдуть в тишу,
    Туди, звідки точно немає повернення,
    Часом вистачає кількох хвилин
    Зрозуміти - о, Боже, як ми винні!

    І фото - чорно-біле кіно.
    Втомлені очі - знайомим поглядом.
    Вони вже простили нас давно
    За те, що занадто рідко були поруч

    За не дзвінки, не зустрічі, не тепло.
    Не особи перед нами, просто тіні ...
    А скільки було сказано «не те»,
    І не про те, і фразами не тими.

    Туга біль, - провини останній штрих,
    Шкребе, нищить холодом по шкірі.
    За все, що ми не зробили для них,
    Вони прощають. Ми себе - не можемо ...
    ( Володимир Бергер і Олена Корабльова )

    Переклала на українську мову 24.06.18 9.10


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  7. Володимир Бойко - [ 2018.06.23 20:41 ]
    Хазяїн (переклад з Бориса Слуцького)
    Хазяїн мій мене на шанував,
    Не чув, не бачив, не хотів і знати,
    Проте мене він, як вогню, боявсь,
    Ненавидів похмуро і затято.

    Як перед ним я голову схиляв,
    Йому здавалось: посмішку ховаю,
    Як плакати мене він спонукав,
    Підозрював, що вдавано ридаю.

    Я працював на нього цілі дні.
    Лягав я пізно, піднімався рано.
    Любив його, в боях зазнав поранень,
    Та не допомагало те мені.

    Я все життя портрет його возив,
    Він був зі мною в будні і у свято,
    Дививсь на нього, повсякчас дививсь,
    І з кожним роком менше став страждати

    Від нелюбові, що далась взнаки,
    Отож і нині тим не переймаюсь,
    Хоча відомо, що в усі віки,
    Таких, як я, хазяїн зневажає.


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.51)
    Прокоментувати: