ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2018.09.25 14:05
Красива, сонячна,
лише б радіти.
Згубила в соняхах
картате літо,
зелені кульчики,
немов ліщина.
Сама ще дівчинка,
а Бог дав сина.

Анонім Я Саландяк
2018.09.25 10:54
Діалектика для фейсбука (з Канта) довге – актуальне речення... ... від Канта*: “Там де їхня спрощена логіка-свідомість (Wesen-суть,істота) , замість того зупиняє, власне стверджує, що це каверзні задуми розумників з метою, що найменше, похитнут

Ночі Вітер
2018.09.25 09:22
Все мине безжалісно, повільно,
Злиже час і відчай твій, і біль.
Усміхнеться в очі божевіллю, -
Не жалкуй, облиш вчорашній хміль.

До зими хвилина-дві – не більше.
Жменя снігу – вимір у життя.
Холодно. Тебе турбує інше?

Володимир Бойко
2018.09.25 08:58
А потім сталася війна
Межи нерідними братами,
Несамовита до нестями,
Осатаніла і брудна.

І правда в кожного своя,
Свої канони і резони,
І захищатимуть до скону

Анонім Я Саландяк
2018.09.24 18:23
наче про фейсбук Кант* сказав: ... таким чином йдеться не про різноманітність в мисленні, а уперто (зводиться до логіки Я) іде лише (blo-голо) про поняття Я, котре є простим (einfach-одно-разове-кратне) і до котрого (одного Я) все мислення, зр

Олександр Сушко
2018.09.24 17:52
Без клепки в голові неважко жити,
Поспав, поїв, помацав жінчин таз.
Весь вік думками тільки у кориті,
А генії звойовують Парнас.

А там - війна! Брикаються коняки,
Митці в боях розплющують носи.
Мені також порвали збоку плавки,

Світлана Мельничук
2018.09.24 16:47
Усе в тебе є:
і синиця у жмені,
і тінь журавля,
і прихований туз...
А серце твоє
у нагрудній кишені
(моїй) так давно
поселилось чомусь.

Іван Потьомкін
2018.09.24 15:27
З полону викупили кількох дівчат. Привезли в Нехардію і дали притулок на горищі в домі благочестивого рабі Амрама. Наніч прибрали драбину, що вела нагору. Котрась із дівчат пройшлась і промінь місяця вихопив її миловиду постать. Побачив це рабі і спал

Світлана Майя Залізняк
2018.09.24 13:21
Стомлені, замилені очі Доброти.
Релаксуй - муркочуть пуми і коти.
Синові - "добраніч", мамі - "почекай".
Лаштувала кладочку... віддалився рай.

Камінь із каблучки випав - на пісок.
Був у мене Голос.
Хвалять голосок.

Ярослав Чорногуз
2018.09.23 23:33
Осіння днина випита до дна,
Лягли навколо тіні присмеркові,
Лиш у саду, в любовному алькові
Літає сміху голосна луна.

Комусь вона, можливо, не до речі –
Збива ліричну хвилю у душі…
Ще хтось когось – дивуюся – смішить,

Олександр Сушко
2018.09.23 19:32
Тут був Едем. Шумів зелений ліс,
Стрибала білорибиця на плесі...
Тепер його нема. Є купи гільз,
Гниють у вирвах знищені берези.

Я знав - не можна вірити "братам",
Вони - раби, а я дитя свободи.
Сюди прийшла за здобиччю орда,

Нінель Новікова
2018.09.23 19:21
Світлий сум осінньої краси...

Любов Бенедишин
2018.09.23 17:33
Нечитані книги…
Оцю з понеділка зачну –
як світ пізнаватиму,
створений тільки для мене.
Та вже понад вечір
кладу намір свій у труну.
І зранку – бігцем –
у життя нетерпляче й шалене.

Іван Потьомкін
2018.09.22 21:11
Якщо похилий вік і похилив мене
То це над тим, що відкладалося на завтра.
Тепер силкуюся перетягти його в сьогодні.
А це не теж, що перетягувать в змаганнях линву...
...Такий собі урок для тих,
Хто мріяв про спокійну старість.
Урок, який мало кому

Нінель Новікова
2018.09.22 19:57
Я подякую осінь за ласку,
За емоції, що через край,
За кохання даровану казку,
За поезій рясний урожай.

Не зігріти душі оксамитом –
Почуття догоріли до тла!
Прощавай, моє бабине літо,

Василина Іванина
2018.09.22 16:45
З ранку нині хмарно. І це добре, бо ми збираємо виноград, а сонце нам не дозволено. Уперше в таку пору, тобто у вересні, почали збирати, але вже мусай, бо надовго відкладати не можемо... У Бога на цю осінь інші щодо нас плани, які нам ще не зовсім відомі.

Ірина Вовк
2018.09.21 22:48
Протягом осінньо-зимового періоду календарного року українців є Три Пречистi – 28 серпня, 21 вересня і 4 грудня. Про них у народi кажуть: ”Перша Пречиста жито засiває, Друга - дощем поливає, а Третя - снігом покриває”. Пiсля Успіння Пресвятої

Шон Маклех
2018.09.21 22:07
День,
Коли хочеться помовчати,
Коли в жовтих автобусах
Дозволяється їздити божевільним**,
Коли осінь лишає на дзеркалі пил,
І можна намалювати пальцями
На його відвертій поверхні
Крислаті пальми Борнео

Ольга Паучек
2018.09.21 13:17
Ніжну душу скував у кайдани,
Для бажання поставив капкан,..
Очі твої - то злі океани,
А слова, як безжальний вулкан...

Все ж я вдячна тобі за синочків,
За моїх пречудових дітей...
А між нас... пересохли струмочки,

Анонім Я Саландяк
2018.09.21 12:42
Аргумент двадцять сім-вісім: точка абсурду...     ... розум має право на абсурд, я так думаю; Кант* - мені здається, всіляко обминає слово абсурдний - Absurditat-absurd-безглуздий... а коли, його ж, “дисципліна доказів” вимагає, від нього ж, відпов

Віта Парфенович
2018.09.21 12:30
Налаштована рішуче, охоплена пристрастю, Ніка вирішила, будь що буде . І якщо навіть красень натякне на секс, вона наперед вирішила, що прийме пропозицію. Їй хотілося шаленої пригоди, сповненої інтриги і новизни. Думки про Гліба заволоділи дівчиною повніс

Світлана Майя Залізняк
2018.09.21 11:14
Занадто доброю - не варто...
Чуже багаття джерґотить.
Тремку мелодію Монмартру
передає вселенська нить.

Мережу вірші блискотючі.
Лелітки досвіду ловіть.
На оксамитові онучі

Марґо Ґейко
2018.09.21 09:27
Він був такий, що міг би і до ста…
Та схибив і пішов у ті квартали,
Де двоє туй у кованих кутах
Небавом синім пологом повстали.

Сукався час, незнано звідкіля,
Вертівся на одвічне мотовило –
Тепер тобою плакало гілля,

Петро Скоропис
2018.09.21 08:39
Ми у лузі грати в квача охочі,
бодай не в пальтині, а у сорочці.
А як дощ і сльота покінчать із літом,
ми, учитись охочі, не хлипнем слідом.

Ми посібник затрем, ведучи бровою.
Те, що нам сниться, і стане явою.
Ми п

Олександр Сушко
2018.09.21 05:08
Без "мусі-пусі" - не життя. а сон,
Ерзац снаги, сироватка чуттєва.
А я блукалець ерогенних зон,
Цю роль заповідала баба Єва.

Її наказ виконую щодня,
Цілунками освячуючи перса.
Сьогодні мавку лагідну б обняв,

Ярослав Чорногуз
2018.09.21 01:52
Очам не вірю: Київ у диму,
Спалахують будівлі і дерева…
І грізний гул по місту усьому,
І літака над садом – тінь сталева.

Чи скине бомби у наступну мить?
Апокаліпсису настала ера?
І чуть: асфальт розтерзаний двигтить –

Ігор Шоха
2018.09.20 21:34
На орду не йди юрбою,
бо орда проклята
всіх потягне за собою
і покаже п’яти.

Краще вийди наодинці
і з усього маху
порахуйся із ординцем

Віта Парфенович
2018.09.20 20:11
Все не стається просто так,
а під надійним неба покривом,
дається успіх, дозвіл, знак,
удачею чи згоди поглядом.
І я гравець у грі буття,
якому двері відчиняються.
Якби ж знаття, яке знаття,
Пригоди де розпочинаються.

Олена Багрянцева
2018.09.20 15:16
І так би сидіти в осінньому вирі удвох за чаєм.
Вдихати повітря, що тягнеться, мов іриска.
Прощатися з літом, підводити жовту риску.
І знати, що вересень все зазвичай прощає…

Отак відчувати вершкові твої долоні.
Збирати у скриню розсипані дні безпе

Анна Віталія Палій
2018.09.20 13:16
Якось батьки зі сином – дванадцятирічним хлопчиком, поверталися з недільної церковної служби. І син, пам’ятаючи проповідь, запитав: – Священик говорив, що вже дуже скоро люди всі разом підуть у Рай, а коли це буде? Тато відповів, що тер

Анна Віталія Палій
2018.09.20 13:13
Троє однокласників – найбільших друзів зі школи, і в дорослому житті зустрічалися та з радістю проводили разом час. Щоправда, один із них, чорнявий, завжди норовив ухилитися, коли йшлося про те, аби вкласти до спільного цілого якісь кошти чи сво

Світлана Майя Залізняк
2018.09.20 11:46
Любити цей світ навчуся.
Забуду лавровий Крим.
Зросійщення, "мусі-пусі"...
Жертовні мангали... дим...

Вагання, мінорний подив.
Стою-роззираюсь... ніч.
Пливуть осяйні колоди

Лариса Пугачук
2018.09.20 10:37
— Галюню, ходи сюди, розкажи-но нам віршика! На одполірованій часом величезній колоді сиділи тітка Валька і баба Дуся. Вечірнє сонце пробивалося крізь листя горіха, що ріс попід плотом, проміння падало на веснянки малої Галі, вона мружилася і підставляла

Ігор Деркач
2018.09.20 09:52
І знову чути веремію степу,
і при дорозі битій – чаєнят,
у Дикім полі – гетьмана Мазепу,
а у Полтаві – дикий каганат.

Петрові завойовує осанну
та сама дика чота Палія.
Не повезло у смерті отаману,

Ірина Вовк
2018.09.20 09:46
То буде мить ранкового прозріння,
як вереснева пастораль осіння –
твоя зоря холодна та висока,
а ти стоїш безмежно одинока,
княгине споночілого палацу,
твою корону віддано паяцу,
а на нозі твоїй стара панчоха,
(княгиня у личині скомороха).

Олександр Сушко
2018.09.20 09:00
Любить киця голівки від мойви
(треба якось погризти й собі).
Коли жінка жадає любові -
Не відказуй - хапай і люби.

Я учився тактовності в школі,
Виріс чемний тишко-парубій.
Джентльмен не відмовить ніколи,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Катерина Боброк
2018.09.25

Сергій Царенко
2018.09.23

Місіс Анонім
2018.09.08

Анна Чіпко
2018.09.07

Надія Коваль
2018.09.07

Кець Валерій Кець Валерій
2018.09.07

Костянтин Головко
2018.09.05






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Петро Скоропис - [ 2018.09.21 08:14 ]
    З Іосіфа Бродського. Пісня цноти, вона ж – досвіду
    Ми у лузі грати в квача охочі,
    бодай не в пальтині, а у сорочці.
    А як дощ і сльота покінчать із літом,
    ми, учитись охочі, не хлипнем слідом.

    Ми посібник затрем, ведучи бровою.
    Те, що нам сниться, і стане явою.
    Ми полюбим всіх, а за це – вони нас.
    Це поліпшення ліпшого: плюс на мінус.

    Ми в дружини собі візьмем дів з очима
    неполоханих ланей, а як є ними,
    то струнких парубійків у мужі візьмем
    і ніхто не чутиметься самітним.

    Позаяк у ляльок усміхнені лиця,
    як схибим у дечім, то сміючися.
    І тоді зі спокоєм знакомиті
    мудреці підмітять: річ у освіті.

    2
    Ми у думці окріпнемо перегодом.
    Ми усяку недугу вигоїм йодом.
    Наші вікна завішані будуть тюлем,
    а не забрані в чорні решітки тюрем.

    Ми приємну роботу скінчимо рано.
    Ми віч не зведемо в кіні з екрана.
    Ми важезні брошки почепимо платтям,
    коли хто без грошей, то ми оплатим.

    Ми судно збудуєм з гвинтом і паром,
    цілковито залізне і з повним баром.
    Ми зійдем на борт і відкриєм візу,
    і оглянем Акрополь і Мону Лізу.

    Позаяк континентів число ми вірно
    рік од року на четверо пір почвірно
    перемножим, і баки пального повні,
    двадцять місць оглядинам наготові.

    3
    Тьохне нам соловей у гаю зеленім.
    Ми не хутче віри ймемо, що смертні,
    чим ворона опудалові за тином.
    Винуваті, ми в кут стаєм самостійно.

    Ми зістарієм в кріслі глибокім сидьма,
    у оточенні внуків і внучок. Сі́м'ям
    не утішеним завше дадуть сусіди
    телесвідчити вирок шпигунській сіті.

    Як нас учать книги, епоха, люди:
    завтра так тяжко не має бути,
    як вчора, і слово сіє писати
    в tempi слідує нам passati.

    Позаяк переваги душі у тілі,
    ми діждемо ліпшого, чим хотіли.
    Пирога ми засмажим на чистім салі,
    адже так смачніше: так нам казали.

    ___________________________


    "Hear the voice of the Bard!"
    W. Blake

    1
    Ми окрай села не чаркуєм в сіні.
    Ми себе не дамо в женихи царівні.
    Ми мочаєм в щі не постіл, а вуси.
    Нам сміятись сором і нудні рюмси.

    Ми з ведмедем дуги не зогнемо нігтем.
    Ми на сіроманці вперед не їдем,
    і він не зведеться, пирнутий шприцом,
    ні в зударі об землю, чарівним принцом.

    Мідні сурми чуючи, ми не сурмим в них.
    Ми не любим подібних собі й осібних,
    кого замісили на іншім тісті.
    Ми не певні у часі, а частіш – місці.

    Позаяк від півдня далеко північ,
    дляві роздуми наші неоковирні.
    Коли меркне солнце, ми струм вмикаєм
    для причастя на ніч грузинським чаєм.

    2
    Ми не бачим сходів у ріллі нашій.
    Жахний у нас захист, суддя незрячий.
    Нам миліша швайка, чим гол воротам.
    Вчастуйте обідом нас і компотом.

    Нам у оці зоря, що сльоза – подушці.
    Боїмося корони ми на ропусі,
    бородавок і слідів гидоти на пальці.
    Подаруйте нам тюбик доброї мазі.

    Нам глупство миліше хитрощів лиса.
    Ми не відаєм, нащо деревам листя.
    І, коли їх Борей обриває махом,
    ураз ціпенієм, пройняті жахом.

    Позаяк теплота переходить в холод,
    піджак у латках наш, кожух в проколах.
    То не глузд ослаб, а вічі нездалі
    орла силует різнити од чаплі.

    3
    Ми боїмся смерті і страт посмертно.
    Нам знайомі чинні жахи предметно:
    порожня імовірніш, чим чани пекла.
    Ми не знаєм, чи чує хто наше "леле…".

    Наші лінії долі на крапку згідні.
    В узголів’ї доні в нічній сорочині,
    чи сина – в майці – нам не стати снами.
    Наша тінь довша за ніч перед нами.

    То не дзвін калатає над хмурим вічем!
    Ми в пітьму ідемо, де світити нічим.
    Ми спускаєм стяги й палим бумаги.
    Напослідок пригубити дайте з фляги.

    І чому так виходить? І гріх за долю
    кивати на вдачу або Божу волю.
    А обіцялась хіба інакша?
    Ми платили за всіх, от і решта ваша.


    ____________________________


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  2. Олена Балера - [ 2018.09.14 23:33 ]
    Amoretti. Сонет XLVIII (переклад з Едмунда Спенсера)
    Не винний ти, папере, діва зла
    Із помсти вилила на тебе гнів:
    Вона тебе у жертву віддала
    Вогню, твоїх не зрозумівши слів.
    Ганебного кінця єретиків
    Не гідний ти, не заслужив його,
    Не змову ти, не злочин учинив,
    А захищав господаря свого,
    Того митця, який про свій вогонь
    І біль у серці віршем розповів.
    Вона ж не чула голосу того,
    Хто у коханні дух вражає свій.
    Тому живи усупереч всьому
    І слав її, здолавши сотні мук.




    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.81)
    Коментарі: (3)


  3. Ярослав Чорногуз - [ 2018.09.07 01:32 ]
    У смарагдовому літі (переклад на російську Світлани Груздєвої)
    Под ветвей густым плетеньем,
    Где и в травах изумруд,
    Изумрудное свеченье
    Я ловил и там и тут.

    И, развиты зелень-ветром,
    Ветви зелено цвели.
    В изумрудном дивном лете –
    Тайный взгляд из-под полы

    Расстилал мне светотени,
    Брызг улыбки в тишине,
    И, с салатовым оттенком,
    Солнце их бросало мне.

    Чарами до онеменья
    Пеленало их средь трав,
    Словно камень драгоценный
    Мне даря…иль я не прав?..


    Рейтинги: Народний 6 (5.64) | "Майстерень" 6 (5.82)
    Коментарі: (2)


  4. Сонце Місяць - [ 2018.09.02 15:55 ]
    Осінній день (R. M. Rilke)
     
    Владарю, час. Вже літо відбулось
    У тінь сховавши сонячні кадрани
    овій вітрами долішнє тепло

    Звели плодам налитись по сам край
    вділи їм зо два дні з південним гартом
    примусь достиглі грона добирати
    останній цукор в тьмяний виноград

    Тепер безхатченко дім не збудує свій
    Тепер самітник більш ніким не званий
    З безсоння, книг, по довгім листуванні
    бродити по алеях піде він
    в поневірянні, в падолисті раннім





     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  5. Ігор Шоха - [ 2018.08.27 20:59 ]
    Я і Вова
    Не видумую, чесне слово.
    Привалило мені уві сні:
    двоє в розшуку: я і... Вова –
    фотороботом на стіні.

    – Оціни –
    «охмуряю» Вову, –
    це іще не судовий зал.
    Дуже хочу я до Сєнцова.
    Анексуємо наш Ямал.

    – Е-е-е..., –
    виляє велеречивий, –
    я... усю Україну бандер...
    (пропущу матюки курсивом)
    ...замочу її... у... еСеСеР.

    Засіяли «зірки» на Раші:
    – Ви – ямалці, а ми – у Крим!
    Історично – усе не ваше,
    це від Яника нам калим.

    А за ними, у морі кро́ві,
    блюдолизи:
    – Ату їх, ату!
    Просинаюся весь у поту.

    За стіною віщає Вова:
    – Наші...
                Альпи...
                        узяв ...
                                  Суворов!
    Чуй....,
              Анжела... ,
                          на ви...
                                      іду.

                       08.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (5)