ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Домінік Арфіст
2018.01.20 22:28
заварити терпкого чаю…
чорнішого за всі ночі
і розпити себе… розлити
на тарелю місяця вповні…
а тобі було добре Овном
краще ніж мені Козерогом?
ми були відпущені Богом
як земля горіла під нами

Лесь Українець
2018.01.20 18:50
Рожева заграва
Мріє над селом,
Куштуємо страви
В хаті за столом.

На печі грайливий
Котик бавиться,
Коло печі вила,

Олександр Сушко
2018.01.20 17:16
Виноградник скніє без лози,
Вилито в багно солодкі вина.
Бачиш зморшки? Це убитий син.
Сивина - похована дружина.

А синочок мирний. Не солдат.
Просто українець. Без погонів.
У стодолу залетів снаряд -

Марта Январская
2018.01.20 16:11
Зима на юге вроде не зима –
Инверсия про осень мимоходом,
Так мягко стелит, чтобы жестче спать
И даром не растрачивать свободу.

Пути Господни неисповедимы –
Их жёстко стелят, мягче чтоб идти –
Ведут к тому, что зримо и незримо,

Сергій Гупало
2018.01.20 13:14
Сню і мрію, бо збулось…
Іншого не хочеться.
Не русалка йде у Рось –
Жіночка-пророчиця.

Хай без мене поживе
Наодинці з дійсністю,
І жадане БМВ

Сергій Гупало
2018.01.20 13:05
Ти у росах розгледів містичність –
Не сховаєш нестримну сльозу.
І привнесену долю трагічну
Передбачиш, як птах, у грозу.

В нагороду тобі – просвітління:
Визріває потужний секрет,
Що вчорашні налякані тіні

Олександр Сушко
2018.01.20 12:25
Давно молитись не ходив у храм.
Бурчали небеса "Грішити досить."
Наснилася бабуся. Та що пра...
Сиділа одесную од Христоса.

Апостоли жували коровай,
Ховали дулі моцні у свитини.
А муж шептав: - Маріє, утікай!

Серго Сокольник
2018.01.20 12:24
новаторська сюжетна еротика. авторські знахідки***

Ах, оголені плечі
У червонім сукнІ !..
Сукню цю ти, доречі,
Показала мені,
Як ото ми кохались...
Не у ній...) Наголо...)))

Василь Світлий
2018.01.20 11:27
На світанні ранок в поступу тілеснім
Босими ногами по росі небесній.
Крадькома, тихенько... зачепивсь за сонях,
Вітерець грайливо випурхнув спросоння.
Горобцем зухвалим фиркнув понад тином
І ґаздою вправним у город полинув.
Зашуміло

Марія Дем'янюк
2018.01.19 23:40
Виткане небо. Білі хмаринки.
З них вилітають тендітні сніжинки.
Мить, і сніжинка у мене в долоні.
Та не годиться їй бути в полоні:
Вільний політ - то сніжинкова доля.
Крапельку срібла дарує за волю.

Вітер повіяв... Летить сніговиця...

Оксана Мазур
2018.01.19 23:28
Чого тобі, хлопче, аж райдужна сіль у зіниці
Захлюпалась рибкою, легко пірнувши у блюз.
Донині лиш вітер торкався моєї спідниці –
Палючий і вірний. А ти… а тебе я боюсь…

Занадто блавату засіяла мама ув очі,
Задовгі співанки гойдали колиску малу:
О

Ігор Шоха
2018.01.19 22:48
Він капітан і порт його – Марсель.
У нього є ознаки забіяки.
Він пале трубку, п’є пекучий ель
І має пасію у Нагасакі.

У неї, як проказа на руках,
Її тату, її недолі знаки,
І вечорами джигу в кабаках

Володимир Бойко
2018.01.19 22:32
В кінці шляху оглянься, подорожній,
Задумайся, до чого ти дійшов,
Що твій багаж до прикрості порожній,
І весь твій слід – лише від підошов.

Який ти шлях в житті собі намріяв,
І як свій шанс безславно змарнував,
Що доброго на ниві ти посіяв?

Галина Гулієва
2018.01.19 21:32
Листопад стереже святих і стріляє в грішників,
поки вулиці сплять під злив неземною магією.
Мій Спасителю, я Твій хліб. Я щодня черствішаю.
І ніяка рука ніколи не розламає мене.

І голодні птахи по крихті мене не їстимуть
із долоні Твоєї, теплої і п

Ігор Шоха
2018.01.19 20:29
Не визначає час, кого пора забути,
а зобов'язує, яким ти маєш бути –
або його відповідаєш духу,
або про тебе ні байок, ні слуху.

***
Немає друга, що дає у лоб,
аби умів я праведником жити.

Іван Потьомкін
2018.01.19 19:22
Думал, что он обрадуется, услышав: – Гия, я написал рассказ о Тбилисо. А он, посмотрев на меня своими большущими, цвета морской воды глазищами, спросил так жалостно-жалостно: – Почему не Кутаиси? – Потому что я там никогда не был. – Ай как жаль, как

Домінік Арфіст
2018.01.19 17:28
все на продаж… на знос і на злом…
на зло як банальності біс – біном…
а я сьогодні зранку ділюсь теплом
і не чекаю… чеканю кроки…
янголи наспівують караоке
білосніжні і синьоокі
безстатеві і одинокі…
грають у жмурки… і жмуряться близоруко…

Ірина Вовк
2018.01.19 17:24
Ота вода… о, та чудна вода –
підступна і манлива, наче зрада…
Моя тобі, предивна Діво, рада:
коли прийде пречиста Коляда,
до тої каламутної води
ой не ходи, пресмутна, не ходи…

Посеред дзвонів щедрих Водохрещ,

Олександр Сушко
2018.01.19 15:23
Опанував таки абетку,
Але страждаю від гюрзи.
Братві зарюмсую жилєтки,
Кричу:- Сатирик, не гризи!

Пишу про небеса високі,
Чудовні очі, світлий лик.
А гад вовтузиться під боком,

Сонце Місяць
2018.01.19 13:34
На вечірнім гайвеї пустельні вітри
Спожити colitas рази два або три
Навпростець через відстань замерехтіли вогні
Важніли скроні, притупився зір
І десь пристав би на ніч
Вона вийшла у двері
Урочий линув дзвін
Онде, я сказав собі

Олександра Камінчанська
2018.01.19 13:13
Охрещайся, Ісусе, Велика Господня Дитино!
А Йордан, мовби небо і небо, неначе Йордан.
Судний день ще далеко і люди такі безневинні,
Ще святіша святого пречиста йорданська вода…
Ще не хочемо знати, а що буде далі з Тобою,
Нині рада Марія, бо Син її ту

Василь Світлий
2018.01.19 12:59
О, Поезіє Дня!
О, Поезіє Ночі !
Журавлине крило,
Джерело, що хлюпоче.
Неосяжна блакить,
Неозорість космічна,
Що приходить на мить,
А здається…на вічність.

Сергій Гупало
2018.01.19 12:00
З’явлюся. Як ослаблий день осінній
Осклілими листочками торкнеться
Тебе, і стане обрій дуже синій,
І будеш ти солодка, а не з перцем.

Одначе ми в оточенні, бо холод,
Зусібіч – алогічні завмирання…
Позаду слів нечуваних півколо.

Ярослав Чорногуз
2018.01.19 11:38
Німотний щем стискає груди
І роздуми гіркі печуть:
Що далі буде, далі буде
Яка життя оцього суть?

Уже далеко не роками –
Десятиліттями, либонь,
Шукаєш філософський камінь,

Ігор Шоха
2018.01.19 11:37
Часи іронії, напевне,
минули і не буде,
аби поезії химерні
оцінювали люди.

Слова, що копією тануть
за межами канону,
не зачіпають і не ранять

Редакція Майстерень
2018.01.19 11:35
Ефект Даннінга-Крюґера, або Чому профани не розуміють своєї некомпетентності Індивіди, від природи позбавлені почуття гумору, полюбляють розповідати анекдоти. Водії, ледь здатні триматись у своїй смузі, обожнюють вчити інших керувати автомобілем. Менед

Галина Гулієва
2018.01.19 11:26
Милий, я хвора. Я квітка у тебе в ногах.
Вже тобі, милий, ні музикою, ні музою…
Ніч – темношкіра натурниця, хтива й нага, –
зорі-насіння у небо відкрите лузає:

має у жмені засвічену тиху печаль.
Серце настав – до зернини, по вінця, висипле.
Нащо т

Ірина Вовк
2018.01.19 11:20
Сьогодні в Україні - третій і останній Зимовий празник - "ЙОРДАН" або ВОДОХРЕСТЯ. Отож, за обрядом сьогодні українці вітаються: - Христос хрещається! -В ріці Йордані! (Гуцули кажуть: "В Ардані!") На відміну від Щедрого вечора та Різдва, на Вод

Олександр Сушко
2018.01.19 09:20
Писалося впотьмах. На посошок.
Мізинцем на нозі розчухав носа.
Жую глевтякуватий пиріжок,
Перо в правиці, гордовита поза.

Прокинувся зоп'яну деміург
І на папір вистрибує кошлате.
Ховайся чимскоріше, милий друг,

Вікторія Лимарівна
2018.01.18 23:43
Жартує охоче, сміється Зима!
Дала трішки снігу – а більше нема!
Бо рік особливий – Собака при владі,
І треба від неї чекати поради.
Не любить, не хоче Собака морозу –
І робить йому перешкоди в дорозі.

Сьогодні так тепло, ну зовсім – Весна!

Володимир Бойко
2018.01.18 16:21
Я лиш тільки тепер починаю тебе розуміти,
Усвідомивши врешті, що втратив тебе назавжди.
Почуття, ледь розвившись, одразу зів’яли, мов квіти,
Мов полишені квіти у вазі без краплі води.

А тобі це лиш гра, і, можливо, дещиця любові,
Інтригуючий штрих

Вікторія Торон
2018.01.18 16:18
Кількасот нічних годин. Розбігається й тремтить
ворухка куляста ртуть розколочених думок.
Озирнися, постривай. Одне одному ми – хто?
Сон, укладений у сон? З пензля зронена блакить?

Голос твій іще живе, меркне в пам’яті моїй,
обертаються в ніщо гол

Ірина Вовк
2018.01.18 14:23
Напередодні Водохрестя святкує Господиня-Україна «Голодну Кутю», так як і на Святвечір удень українська спільнота нічого не їсть – постить. Сяде за «другу Свят- Вечерю» лише тоді, коли засяє вечірня зоря. Подасть на стіл пісні страви – смажену рибу, вар

Олександр Сушко
2018.01.18 12:15
Прийшла орда з хрестами в отчий дім,
Сказала: "У Дніпро божків поганих!".
Горів Сварог. Летів у небо дим,
Волати "Пощади!" Єгові марно.

Для роду жінка старшою була,
Згорів олтар. Розбивсь жертовний камінь.
Тепер несе тавро спокуси й зла,

Олександр Жилко
2018.01.18 12:02
Вогонь пророста крізь фаєрку,
зачепившись за іскру.
Най тобі руки не мерзнуть,
додам чайнику свисту.
Най тобі легше з дороги,
щось піднесу, нагодую.
Ти розкажи щось цікаве!
Тобі чаю чи кави?

Мирослав Артимович
2018.01.18 11:51
Зима, як жінка, міняє позу,
і витворяє такі дива…
Ширяла думка – всю нічку зможу,
Але спромігся на раз чи два.

Чекаю снігу – даремна справа:
Знать, переоблік на небесах…
Вмостився зліва, ні – хоче справа,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Галина Гулієва
2018.01.15

Катерина Костюк
2018.01.13

Юля Костюк
2018.01.11

Любов Лисенко
2018.01.08

Дружня рука
2018.01.03

Біла Марія Біла Марія
2018.01.02

Олександр Дволикий
2017.12.23






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Ігор Шоха - [ 2018.01.19 22:02 ]
    Дівчина із Нагасакі
    Він капітан і порт його – Марсель.
    У нього є ознаки забіяки.
    Він пале трубку, п’є пекучий ель
    І має пасію у Нагасакі.

    У неї, як проказа на руках,
    Її тату, її недолі знаки,
    І вечорами джигу в кабаках
    Танцює дівчина із Нагасакі.

    У неї ще така дитяча грудь,
    А губи, її губи, наче маки.
    Йде капітан у невідому путь
    І любить пасію із Нагасакі.

    Палаючі корали, наче кров,
    І блузу кольорів морського хакі,
    І полум’яну, пристрасну любов
    Везе він пасії у Нагасакі.

    Вертається із рейсу капітан
    І дізнається, що сеньйор у фраку
    Одного разу, випивши дурман,
    Зарізав дівчину із Нагасакі.

    І у шторми, коли реве гроза,
    У миті дрімоти на полубаку
    Він бачить карі очі і сльоза
    Сліпить йому путі у Нагасакі.

                                          19.01.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (10)


  2. Нінель Новікова - [ 2018.01.10 18:40 ]
    У ресторані Олександр Блок
    Нінель Новікова

    Переклад з російської мови

    Не забуду ніколи (він був, чи примаривсь,
    Вечір цей): у пожежі зорі
    Тліло небо бліде у розчахнутій хмарі,
    І на жовтій зорі – ліхтарі.

    Я сидів при вікні в переповненій залі.
    А смички розливали жалі.
    Я послав тобі чорну троянду в бокалі
    Золотого, як небо, аї.

    Подивилася. Стрів ніяково й зухвало
    Погляд гордий, віддавши уклін.
    Кавалеру навмисно і різко сказала:
    «О, уже закохався і він».

    І відразу у відповідь гримнули струни,
    Заспівали шалено смички…
    Та була ти зі мною у зверхності юній,
    В ледь помітнім тремтінні руки…

    Підхопилась поривом крилатої мрії,
    Ти пройшла, наче сон мій легкий…
    І зітхнули духи, засоромились вії.
    Шепотіли бентежно шовки.

    Із свічада глибин ти очима кричала,
    Слала погляди знову і знов…
    Танцювала циганка, намистом бряжчала
    І вищала зорі про любов.

    2017

    Примітки: Оригінал вірша Олександра Блока

    В РЕСТОРАНЕ

    Никогда не забуду ( он был, или не был,
    Этот вечер): пожаром зари
    Сожжено и раздвинуто бледное небо,
    И на желтой заре – фонари.

    Я сидел у окна в переполненном зазе.
    Где-то пели смычки о любви.
    Я послал тебе черную розу в бокале
    Золотого, как небо, аи.

    Ты взглянула. Я встретил смущенно и дерзко
    Взор надменный и отдал поклон.
    Обратясь к кавалеру, намеренно резко
    Ты сказала: « И этот влюблен».

    И сейчас же в ответ что-то грянули струны,
    Исступленно запели смычки…
    Но была ты со мной всем презрением юным,
    Чуть заметным дрожаньем руки…

    Ты рванулась движеньем испуганной птицы,
    Ты прошла, словно сон мой легка…
    И вздохнули духи, задремали ресницы,
    Зашептались тревожно шелка.

    Но из глуби зеркал ты мне взгляды бросала
    И, бросая, кричала: «Лови!..»
    А монисто бренчало, цыганка плясала
    И визжала заре о любви.

    19.04.1910


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (5)


  3. Петро Скоропис - [ 2018.01.10 11:01 ]
    З Іосіфа Бродського. Ex oriente
    Так, буцім Лівій Тит який, і він
    в шатрі сидів, не важив на шпарину
    світ за очі з пісками наздогін,
    правицею мнучи листа із Риму.
    Палило сонце. Стільки поспіль днів
    він брів один в безводнім океані,
    що видавав позір, що осклянів,
    що слини теж немає у гортані.
    Палило сонце. Стовпчик ртуті ріс.
    І вхід у кýщу чулий її смутків
    пісок заніс, заніс, поки він думав,
    які вони вологі, кілько сліз.

    ---------------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (1)


  4. Петро Скоропис - [ 2018.01.05 13:09 ]
    З Іосіфа Бродського. Вірші на смерть Т.С.Еліота
    Помер він в січні, на початку року.
    Співав мороз під ліхтарем нівроку.
    Природі не з руки було до строку
    кордебалет красот усіх явить.
    Засніжені шибки робились вужчі.
    Басив і кріпшав оповісник стужі.
    На розі брались кіркою калюжі.
    І брязнув ланцюжок об дверці літ.

    В утраті спадку не шпиняє днина
    родині Муз. Спадкова сиротина,
    поезія тримається зосібна
    на неугавнім добіганні днів.
    Плеснувши у зіниці або лімфі,
    вона рідня лиш еолійській німфі,
    мов друг Нарцис. У календарній римі
    на видноті і час, що здаленів.

    Без волі злої і понук до злого,
    з Каталогу, по всьому, чималого,
    смерть не співучість спитує оного,
    а навіч і по-імені співця.
    Їй байдужі узліски і галяви,
    моря зі блиском, гожим для уяви;
    вона і є завісою вистави,
    й уважити зволяє лиш серця.

    Багаттями з хвоїн пустир світився,
    мелися за поріг скалки і глиця,
    лічила янголят своїх полиця.
    Католик, він дожив до учт Різдва.
    Та наче море, в піннім шумовинні
    плескає в хвилеріз, і, потай в піні
    назад усе визбирує, він нині
    відкланявся у розпал торжества.

    Уже не Бог, а Часу плин майбутнім
    зове його. Співцям своїм наступним
    махини його хвиль і глиб під спудом
    до квітчастої крайки бахроми
    несе грайливо, ними б’ється досі
    об край землі, сміється у затоці
    пісень січневій, маючи на оці
    ту сушу днів, де зостаємось ми.

    ІІ
    О, непомильні в лицях, маги, де ви?
    Агов! Як ореол – щодо весіль:
    Фігури дві скорботні обопіль.
    Співають обі. Обі – в співі ревні!
    Дві діви мов, та горе тлумачеві.
    Не страсті означають стать, а біль.
    І профіль на Адамів мимовіль
    скидається, а зачіска – від Єви.

    Уклінно, скількимога там голів
    Америка-родителька у млі –
    і Англія, де він помер, схилили
    по обі сторони його могили.
    І в небі хмари, наче кораблі.

    І будь-яка могила – край землі.

    III
    Аполоне нових діб,
    поклади вінок до стіп
    Еліота, як наділ
    невмирущим в світі тіл.

    Шерех кроків, ліри звук
    не забуде ліс округ.
    Буде пам'яті служить
    тільки те, що буде жить.

    Годі в світі піль-роздоль.
    Не забуде їх Еол.
    Не забуде жаден злак,
    як жадав Горацій Флак.

    Томас Стерн, не бійся кіз.
    М'яко стеле сінокіс
    по стерні отав. Їх дух
    не забув кульбабин пух.

    Так любов тікає пріч,
    вже чужа назавше, в ніч,
    обірвавши крик, слова,
    вже незрима, хоч жива.

    Ти лишив нас, але ми
    іменуєм царством тьми
    край без овидів і меж.
    Це – од ревнощів, еге ж.

    Не забуде ліс і луг.
    Не забуде все округ.
    Буцім певні, – ще діждуть! –
    чулі ласки, рук і уст.


    --------------------------



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (10)


  5. Петро Скоропис - [ 2018.01.03 12:45 ]
    З Іосіфа Бродського. Кентаври
    Наполовину красуня, наполовину софа, в своїм колі – Софа,
    оглашаючи темінь вулиці, чиї вікна – почасти лиця,
    стуком шести підборів (зрештою, катастрофа –
    те, що стосується змін, як їх не стороніться),
    вона спішить на побачення. Кохання є суміш тюлі,
    волосу, крові, пружин, валика, щастя, родів.
    Мужчина на дві третини, на одну легкова – Муля
    стрічає її гарчанням холостих оборотів
    і спокушає театром. Стегна ще у колисці
    тамують наснагу м’яза до меблів, до викрутасів
    червоного дерева, шафи, чиї полиці,
    в свою чергу, пильні до трьох четвертин, анфасів
    зі відбитками пальців. Спокушає театром, де, в закапелках-сховках,
    колесуючись у пітьмі навзаєм, татуюючи їх фанеру,
    вони тішаться в павзах зі драми ляльок на шворках,
    чим, властиво, були ми у нашу еру.

    ІІ
    Вони вибігають із будучини і, кричачи “даремно!”,
    негайно туди вертаються; вам чується їх чечітка.
    Гілки опосіли птахи, численні несосвітенно,
    в них – ні пера, ні пуху, а лишень “дідька, дідька”.
    Горизонтальне море, барвлене сонцепадом.
    Зимний вечір, позаочі у знемозі
    від синяви, бавиться, наче атом,
    намість розпастися, ланцюжком зі
    дзиґариків. Тлінь тільця сірничини,
    гола статуя, знелюднілі місця танців,
    надто реальні, надто стереоскопічні,
    аби втілитися у чімось, окрім імітацій.
    Лише плющені речі, схожі на воду, рибу,
    надихаються часом і родять іхтіозавра.
    Стихійно явленому як вибух
    профілю не надобиться «завтра».

    ІІІ
    Помісь минущин-будучин, дана в камені, крупним
    планом. Розвиненим торсом і кінським крупом.
    Бодай – зрізом граматичного «був» і «буду»
    у границях осяжного. Дати цю річ, як груду
    млосних подробиць; нехай у порожній хатці
    на цибатих ніжках. Плюс нас, наразі.
    Дати – лучачи з тими, кого любили
    в горизонтальній постелі. Або – у автомобілі,
    бранцями перспективи, в ліній у рабстві. Заднім
    кріпчих умом. В вопіющім, нагальнім
    конче – спомині смерті – щемкім, драстичнім.
    Дати це разом – в тепер і вічнім
    житті, де, буцім ті яйця в сітці,
    ми тим і однакові, що жахні насідці,
    одержимій у рамцях нашої ери
    шестикрилою поміссю віри і стратосфери.

    ІV
    Овид в барвах чобіт, плісені з онучаки.
    Рокіровки і розмін років, століть на “ген-ген” і “от-от”.
    Проти ночі ревуть, завертаючи з піль, муу-танки:
    крупний єдинорогий скот.
    Усі навзаєм проникні за помочі слова «друг»
    – рідше у розпал війни, чим ідучи з миром.
    Меч, у тузі за тілом при перековці в плуг,
    вислизає з руки, як мило.
    Крім повідка, з хазяями нічим різнить собак,
    у книзі друга літера вторить отій, що перва;
    біля кінотеатру юрма підлітків, як
    в білоголовках замерзла сперма.
    Лиш многорукість дерева для ветерана – мзда
    за одноногість, за чорний квадрат окопу
    зі водицею ржавою, де б звізда,
    впавши, спаслася од телескопу.

    ----------------------------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (4)


  6. Ірина Вовк - [ 2018.01.01 02:37 ]
    "Новий рік" (дитяча пісня)
    Новий рік, Новий рік –
    Добрий він чоловік:
    - Тук-тук-тук! Тук-тук-тук!
    Я ваш друг! Я ваш друг!

    Гості йдуть, щось несуть,
    Їм пиріг подадуть!
    Вилочки́ – на бочки́!
    А пиріг – у ручки...

    А по тім, а по тім
    Танцювати ходім.
    Стук-каблук! Стук-каблук!
    От так рух! От так рух!

    З дитячої музичної книжечки "В лапку джміль бере смичок". - Львів: Ліга-Прес, 2013.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" -- (5.71)
    Прокоментувати:


  7. Олександр Сушко - [ 2017.12.31 08:44 ]
    Готель "Каліфорнія"
    1
    Шлях пустельний, нірвана,
    Чубом грається бриз.
    Запах марихуани
    Піднімається ввись.

    Перебор. Дав промашку,
    Блима світло як звір.
    Голові дуже важко,
    І тьмяніє мій зір.

    Тисне втома на скроні.
    Метрдотель - зустрічай.
    Чую бемкання дзвонів -
    Це чи пекло, чи рай.

    Бачу дівчину кльову,
    Ледь не зсунувся дах.
    Народився я знову,
    І розвиднівся шлях.

    Приспів:

    Нумо до готелю "Каліфорнія"!
    Це чудовий світ!
    Це чудовий світ!
    Тут свобода всім, а не колонія.
    Є дівчата й спирт,
    До надгробних плит.

    2

    Дах пливе на ТіффАні,
    Її Бог - Мерседес.
    Парубки на дивані -
    От і весь інтерес.

    Вигарцьовує пара,
    Розпашіли тіла.
    Хтось танцює на пам'ять,
    Сум стирає з чола.

    Викликаю прислугу -
    "Принесіть но вина".
    Та мене не обслужать,
    Бо його тут нема.

    Розмовляють далеко,
    Спати геть не дають.
    Так, насправді тут пекло.
    Треба рушити в путь.


    Приспів:

    Нумо до готелю "Каліфорнія"!
    Це чудовий світ!
    Це чудовий світ!
    Це чудовий світ!
    Тут свобода всім, а не колонія.
    О, який сюрприз!
    Та чому я скис?

    3

    Стелі куртуазні,
    Льодяна шампань.
    Кажуть - всі ми в'язні
    Потайних бажань.

    Ми святкуєм! Прозит.
    Точимо ножі.
    Звіру треба крові,
    Всі вже на межі.

    Пам'ятаю двері,
    Втечу стрімголов.
    Кличе вітер прерій,
    Я на волі знов.

    Опустіла клітка,
    Тихо у саду.
    Я прийшов нізвідки,
    Знов туди іду.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.4) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Коментарі: (4)


  8. Петро Скоропис - [ 2017.12.31 07:48 ]
    З Іосіфа Бродського
    Крапка чимдуж оковирна, де край прямій.
    Віко хапає простір, як оксиген – зябра.
    З губ, що геть все огубили, окрім “Боже мій”,
    тим гучніша дедалі абракадабра.
    Віднімання, як дзиґою не крути
    абощо, береться за зовнішні дані;
    павутиною сковувані кути
    у кімнаті нагадують чемоданні.
    Далі їхать нікуди. Далі зась
    златоусту чи пройді – яка різниця.
    І дзиґар так вицокує раз у раз,
    мов домівка вдрузкú ось-ось розлетиться.


    "1982"


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (1)


  9. Ірина Вовк - [ 2017.12.22 11:14 ]
    "Пори року" (дитяча пісня)
    Придумала Мама донькам імена:
    Ось Літо і Осінь, Зима і Весна!

    Настане Весна - зеленіють ліси,
    Пташині усюди дзвенять голоси.

    А Літо прийде - все під сонцем цвіте,
    І ягідка спіла до ротика йде.

    Нам щедрая Осінь приносить плоди,
    Дарують врожай і поля, і сади.

    Зима застеляє снігами поля.
    Зимою дрімає і Мати-Земля!

    Зі дитячої музичної книжечки „В лапку джміль бере смичок”. – Львів:Ліга-Прес,2008.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (2)