ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Марія Дем'янюк
2020.03.28 11:36
Зайчики дрімають в нірках,
Білочки сидять в дуплі,
А шпаки, що прилетіли,
Заховались взагалі.
І Тарасик сидить вдома,
Каже мама: "Карантин.
Пам'ятай завжди,синочок,
Ти в оселі не один!

Іван Потьомкін
2020.03.28 09:59
В далеку давнину сусідом рабі Єгошуа бен Леві був єретик, що відійшов від юдаїзму і глузував над правовірними. «Візьму-но півня,- сказав рабі,- прив’яжу до ліжка і, як гребінь побіліє, прокляну негідника». Це, власне, був час, коли Господь карає гріш

Тетяна Левицька
2020.03.28 09:57
Жаліється дружині чоловік:
"Сьогодні знову від сусіда втік.
Як тільки закортіло калганівки,
із під землі з'являється Пахілько.
Вже замахав, нахабний тут, як тут,
а на халяву роги не ростуть.
Вечеряєм подалі у альтанці,
он самогонка, як сльоза у

Сергій Губерначук
2020.03.28 08:48
Створю тобі вірша
для тих, кому за тридцять,
а для тих, кому за сорок,
хай чекають ще п’ять років.
Про цей намір
складеться дивне враження,
ніби це й не вірш,
а якесь відображення

Олександр Сушко
2020.03.28 07:16
Поезія - це завжди неповторність,
А проза - юринда! Ні те, ні се!
Колега ж - двадцять років строчить повість
І півжиття втрачає на есе.

Вважаю, що страждати так не варто,
Творю натхненно, за один момент:
Обідаю - рождається рулада,

Микола Соболь
2020.03.28 06:53
Чого смієшся? Вірус – убивця!
Поки його не відчув на собі?
Усмішки всюди, радісні лиця,
Пивасика пляшка, шлях у юрбі…

Потім додому. Мати чекає.
Назавтра закашляв – перша з ознак:
«На тобі, синку, з травами чаю.» –

Олена Музичук
2020.03.28 06:19
Дозвольте, пані і пани,
Вітати з келії моєї
Усіх заручників цієї
Епідемічної весни.

Все утрясеться і пройде:
Жалі, печалі і тривоги,
Повідкриваються дороги

Віктор Кучерук
2020.03.28 04:03
Над обрієм сонце звелося помалу
І хмари прожогом пустилися в лет, –
Обпечені жаром проміння – тікали
Вони перед сяйвом яскравим вперед.
Тіла волохаті підштовхував вітер
І вабили види просвітлі земні, –
І в слово збиралась метелиця літер,
Віщуючи ра

Віктор Кучерук
2020.03.27 21:24
Тече, міліючи, ручай
Уздовж пилястої дороги, –
Ти, Боже, згинути не дай
Життю без крапельки вологи!
З небесних сит посій сльоти
На денце сумно розпростерте,
Щоб він ожив од повноти
Дзвінкої муті водоверті.

Євген Федчук
2020.03.27 18:14
Чи двісті чи то триста літ тому
Свободи тої люди ще не знали,
Пани над кріпаками панували.
У мене не запитуйте – чому.
Бо я згадав часи ті не для того,
Щоб визначати: хто правий, хто ні.
Отож питання ставте не мені,
А вченому. Я думаю, у нього

Петро Скоропис
2020.03.27 17:29
У дорозі по Азії, ночуючи(був би дах)
в сінях, лазнях, лабазах – у теремах і хатах,
чиї кіпчені шиби оку на кшталт узди,
укривайся кожухом і норови завжди
кут найти головою, аби кут у нічній
млі сокирі обтяжив і вдар по ній,
обважнілій від ус

Олександр Панін
2020.03.27 12:39
Була Любов, нічого більш не знаю,
Міцне було Кохання і терпке,
Була Любов, яку не пам'ятаю,
Було Кохання чисте і палке.

Не Кохання, якась ейфорія,
Зупинити себе не зумів:
Покохати ще раз і не мріяв,

Вікторія Лимарівна
2020.03.27 11:35
Ворог прийшов, не питає: а хто ти?
Байдуже, мова яка в тебе й статок.
Навіть найвищі відкриє ворота.
Нищить безжально усіх на додаток!
Як захиститися? Хто про це знає?

Зморені відчаєм, люди планети.
Тільки продовжують декотрі знову

Іван Потьомкін
2020.03.27 10:32
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана. Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху: по президентах чи по тобі самому? Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить, бажаючи добра в майбут

Ярослав Чорногуз
2020.03.27 10:09
Огидний циніку, ти – як ворона –
Чатуєш на поезії красу,
І каркаєш: «На клоччя рознесу!»
Мов послід свій на павича ти рониш.

Поета в сьогодення каламуть
Занурить норовиш лайнословами…
Між хмарами він десь і небесами –

Сергій Губерначук
2020.03.27 09:32
Ліно! Найвища моя казко.
Шлейф по землі без Землі.
Важко добути від тебе вселаски
тим, хто велико малі.

Сіно з тобою хай всохне в не сіно –
з скирти зіскочить той дух,
з ликом який поєднався в єдино

Тетяна Левицька
2020.03.27 08:44
Мамо, вийду за Степана,
хлопець дивної краси.

- Та красава зранку п'яна,
Боже, борони, спаси!

А чому б не за Миколу
і жила би, як усі?

Микола Соболь
2020.03.27 06:13
Чи доживу до спілих яблук,
Налитих життєдайним соком,
Котрі так радували око,
Їх пасока стікала з рук,
Поїла висушену землю,
Яка дощів рясних благала
Нектару їй було замало:
«Дожити, Боже, дай, молю!»…

Нінель Новікова
2020.03.26 22:07
Недобрий погляд із-під брів.
І гордий виклик, і зневага,
Всіх ліній – співи і наснага.
Такою вперше Вас зустрів.
В партері ніч. І духота.
Нагрудник темний близько, близько…
Бліде обличчя… Чорнота
Волосся, що спадає низько…

Євген Федчук
2020.03.26 19:43
В часи минулі, хоч які - не знаю
В хатині на околиці села
Одна-одною жіночка жила,
Казали люди - відьмою була.
Чи так чи ні - усякого бувало.
Буває, навигадують таке,
Що наче і ні в тин, і ні в ворота.
Та уже ж людям не закриєш рота,

Олександр Панін
2020.03.26 15:05
Любов-Кохання – Морква-Зітхання

Обережним, Грицю,
будь на вечорницях:
Двох любить не треба –
втрапиш у халепу!
У дурні пошиють
і намилять шию,

Іван Потьомкін
2020.03.26 12:44
сон зимовий
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини

Надія Тарасюк
2020.03.26 11:37
А наші підсніжники вже покидають ліси.
Відходить їх потяг учасно, ні дня на заминку...
І вітер морозом у туш добавляє баси,
і гріються леготом серця вчорашні учинки.
А наші підсніжники — той каламбурний мотив
незбуто-забутих чи кинутих слів на поталу

Микола Соболь
2020.03.26 11:09
Чи ти поет? Покажуть барикади
І міцність слова, і вірність народу.
Поезія декламує свободу.
Тідьки за вічним бравують громади.

Ти права не маєш ставати слабким.
Стило вибиває слово за словом
Читайте, но, правду! Якщо готові

Олександр Олехо
2020.03.26 09:35
Сиджу один, мені дрімота в поміч.
І думи не гадаю, пиво п’ю.
Оце кицюня умостилась обіч,
та я її шаную і люблю.
Бо муркотить і не проха налити.
В умовах ізоляції – це плюс.
Бо є ліміт і як його ділити?
Самому не стає. Ти згідна, Мусь?

Сергій Губерначук
2020.03.26 08:31
Емансипація.
Колгоспознавство.
Зреволюціонізованість.
Секс.

ДніпроГЕС.
Маґнітка.
Ріббентроп-Молотов.

Віктор Кучерук
2020.03.26 04:45
Чистий аркуш, мов перший сніг,
Перед зором привабно біліє, –
Ще у присмерках спішно ліг
І до ранку не щез, як і мрії.
Білий аркуш – неначе плід
Недозрілий оскомою в роті
Залишає невидимий слід
Непотрібної іншим роботи.

Олексій Кацай
2020.03.25 17:21
кружляє зоря
довкіл корабля

так саме а не навпаки

немов людолов зорі побажав
ні пір’ячка і ні луски

Євген Федчук
2020.03.25 13:49
Нам казкою сьогодні видається
Те, що колись, без сумніву, було.
Отам, де нині хвиля в берег б’ється,
Стояло здавна чимале село.
Підносились хатинки чепурненькі,
Серед вишневих тулячись садів,
Тримались одна одної близенько,
Вслухаючись у солов’їний

Олександр Панін
2020.03.25 12:25
Любов-Кохання – Морква-Зітхання

Обережним, Грицю,
будь на вечорницях:
Двох любить не треба –
втрапиш у халепу!
У дурні пошиють
і намилять шию,

Іван Потьомкін
2020.03.25 11:22
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен

Ярослав Чорногуз
2020.03.25 10:40
Сказала ти, щоб вибрав я, з ким буть:
Чи з дівами гулящими водиться,
Пірнути в зради, у розпусти суть…
Чи вірним стать тобі, о яснолиця!

І я згадав ті дні, і сірість ту,
Коли Мара потьмарила мій розум,
Огидну хіть і серця пустоту,

Олександр Сушко
2020.03.25 09:36
Прокинувся, умитий ранковим сонячним промінням, яке розлилося по моєму обличчю. Розплющую лупаки, аж гульк — під боком примостилася божественної краси Венера: ліва ніжка грайливо лежить на моєму стегні, долоня гріє мою сідницю, а голова з пишною блондинис

Микола Соболь
2020.03.25 08:35
З народження нам шлях один – до Бога.
Через життя неси свого хреста,
Йди до Аллаха, Будди чи Сварога
І хай молитва буде на вустах.

А ми ножа берем, а то й сокиру
За пазуху важкого камінця…
Війною на сусіда йдем за миром,

Сергій Губерначук
2020.03.25 08:31
Драгуни – дні, драгуни – дні
то по тобі, то по мені!
Блукаєш – ні, знаходиш – ні,
женуть по снігу, по весні
з обрубком нас у стремені
космічні коні навісні,
годин – хвилини, років – дні.

Ігор Деркач
2020.03.25 07:41
Знову віє, нібито, весною,
а вертає, наче, до зими
і усюди білою габою
заслані зелені килими.

Де-не-де синіють первоцвіти
у моєму сивому саду...
Завірюха замітає літо,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Степан Вишиватін
2020.03.27

Богдан Бойко
2020.03.22

Людмила Бурлаченко
2020.03.19

Анна Дудник
2020.03.15

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Надія Мезрина
2020.03.01

Оля Кміт
2020.02.28






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Ярослав Чорногуз - [ 2020.03.27 10:41 ]
    Циніку
    Огидний циніку, ти – як ворона –
    Чатуєш на поезії красу,
    І каркаєш: «На клоччя рознесу!»
    Мов послід свій на павича ти рониш.

    Поета в сьогодення каламуть
    Занурить норовиш лайнословами…
    Між хмарами він десь і небесами –
    Щоб чистотою й волею дихнуть.

    Та в цьому є й своя закономірність:
    Те, що вражає неприємно нас –
    Гармонії витворює баланс –
    З болота до небес жар-птиця рине.

    Лиш вічність нищить циніка-осу:
    Стирає гниль, лишаючи красу.

    27 березня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний -- (5.72) | "Майстерень" -- (5.93)
    Коментарі: (2)


  2. Ярослав Чорногуз - [ 2020.03.25 10:03 ]
    Вибір
    Сказала ти, щоб вибрав я, з ким буть:
    Чи з дівами гулящими водиться,
    Пірнути в зради, у розпусти суть…
    Чи вірним стать тобі, о яснолиця!

    І я згадав ті дні, і сірість ту,
    Коли Мара потьмарила мій розум,
    Огидну хіть і серця пустоту,
    І опинитися на дні загрозу…

    О скільки часу бовтався в багні!
    Та вирвався з лабет чумних мамони…
    Сказав минулому рішуче: «Ні!»,
    Із аморальності утікши зони.

    Над нами – щастя небо голубе!
    Бо краще смерть, ніж втратити тебе!!!

    25 березня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (6)


  3. Сергій Губерначук - [ 2020.03.25 08:09 ]
    Усецільна
    Драгуни – дні, драгуни – дні
    то по тобі, то по мені!
    Блукаєш – ні, знаходиш – ні,
    женуть по снігу, по весні
    з обрубком нас у стремені
    космічні коні навісні,
    годин – хвилини, років – дні.

    Хай на війні – не на війні,
    а у тобі і у мені
    ці щохвилини і щодні,
    мов струси мозку кам’яні,
    децибелують сатані
    свої прощання голосні.

    Повернеш – ні. Устигнеш – ні!
    Бо завжди відстані одні
    до горизонту, де вогні
    то по тобі, то по мені!

    11 січня 1992 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Учорашнє", стор. 53"


  4. Сергій Губерначук - [ 2020.03.23 10:04 ]
    Полуда
    Горбатого чіпляли на хреста.
    Він грішник і просив у себе вмерти.
    Він від життя натхнення не дістав,
    так тужився його почути в смерті.
    Зібрався суд і не відмовив жертві,
    хтось згоду дав від імені Христа,
    люд з горбаня сміявся –
    й не признав
    Ісуса,
    Який прощався вдруге,
    втретє…

    31 липня 1989 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Учорашнє", стор. 24"


  5. Сергій Губерначук - [ 2020.03.22 12:41 ]
    Спокута
    А зірки все кінчали життя самогубством,
    відмовлялись від неба, за обрій котили.
    Сторчголов промайнувши розплавленим згустком,
    оббивали пороги своєї могили.

    Їм висіти – одне, а летіти – то інше…
    Нам, безкрилим, того не дано осягнути.
    Ми бажаємо смерті зіркам, щоб скоріше
    загадати бажання на тризні спокути.

    31 травня 1989 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | " "Учорашнє", стор. 18"


  6. Сергій Губерначук - [ 2020.03.18 09:43 ]
    Лікареві Боткіну за його хворобу
    Лікарня номер п’ять, святошинські ліси,
    повітря дощове, палата паром дише,
    під шапочкою – червень, півлипня – у труси,
    до жовтня жовтяни́ця кров’ю пише.

    І слухаєш усіх, їх вісім чоловік,
    на ліжках на восьми з пружинами жорсткими,
    як промиває жовч і гіркоту не сік,
    а днів потік повільний та затримний.

    Щоденну крапку ставить медсестра –
    електрику згасивши, грюкне в двері.
    Це душам інфікованим пора
    заткнути пельки й очі при шпалері.

    Спи, хвора Україно, клекоти
    турбінами у видихи хрипляві,
    імунітетом – проти блекоти́!
    печінкою – по "Квасовій Сваляві"!

    Спи, хворе покоління, завтра вдень
    професор Боткін проведе уколи,
    хліб – дефіцит, як з-під поли женьшень, –
    по скибочці прикрасить юшку голу.

    Ці вісім жовтяків розпишуть преферанс,
    по черзі літо оком полоскочуть,
    по черзі звільняться й одкриють Ренесанс
    свого Життя, якого довго хочуть.

    16 червня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 161"


  7. Ярослав Чорногуз - [ 2020.03.17 01:28 ]
    Все мине...
    Підриває страх у себе віру,
    Та людську згадаймо теплоту.
    Не візьме брудний коронавірус
    Наше щастя і любов святу.

    Хтось дійде у паніці до сказу,
    І впаде додолу горілиць…
    Чисті душі не візьме зараза,
    Не зітре усмішки з наших лиць.

    Це гниле огидне зомбування –
    Підла істерія сатани.
    Не уб`є вона в серцях кохання
    І у душах люблячих – весни.

    Не врятують і високі ранги,
    І роз`їсть мерзенні душі тля.
    І ударить доля бумерангом –
    Хто на горі гроші заробляв…

    Все мине, лиш вірмо в себе, люди,
    Помолімось вищій силі ми.
    І часи прекрасні знову будуть,
    Після днів новітньої чуми.

    16 березня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.72) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (2)


  8. Сергій Губерначук - [ 2020.03.09 10:44 ]
    Тринадцятий Перґамент
    Візьми Шевченкові томи –
    і плач над ними, плач над ними.
    Шевченком Бога обійми –
    й хрестись хрестами золотими.
    Хай сльози відповідь дають
    на все пригноблене дитинство,
    на те, як зміцнювалась лють
    і поставало українство.
    Чи Бог нас плакати навчив?
    Чи Бог нас до тюрми спровадив?
    Невже Шевченка Бог убив?
    Хто дав Шевченку стільки правди?
    Чом правда ця – бравад томи,
    і плач над ними, плач над ними!
    Ісус, Тарас, конкретні ми
    були здебільшого сумними?
    Чи, може, діти сатани
    пристерегли́ колись Ісуса?
    Чи запобігли б тим вони
    Шевченку кожному чи Стусу?
    Ось повна людством є земля.
    Воно будує власне право.
    Воно росте, а з ним – і я.
    Воно – карає. Я – караю.
    Якщо моєї думки слід
    порушує його закони,
    знаходять Бога – і привіт!
    Так роблять з Бога – забобони.
    Шевченко Бога був знайшов,
    коли у ньому сумнівався?
    а, може, Бог – це злість і жовч,
    в яких Тарас перестарався?
    Хто у Шевченкові бродив,
    коли поет любився з нами,
    коли повідав стільки див,
    перекотивши світ піснями?
    Ісус багато що сказав,
    але Його почули мало.
    Той, хто Його маленьким знав,
    у Біблії попав в опалу.
    Так само, вирісши, Тарас
    став на Голгофі над панами,
    щоб кожен з них казав в свій час:
    Його "повісили меж нами".

    21 жовтня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 61–62"


  9. Світлана Ковальчук - [ 2020.03.01 13:01 ]
    ***
    Оберегами снігу приходить остання зима.
    Розкладає пасьянс і захоплює видивом-грою.
    А назавтра – весняно за розкладом, тобто нема
    ні зими, ні тюрми, ні ілюзії вічного бою.

    То зіграймо. Так ниє у ранах тривожна душа.
    І так хочеться жити. І жити яскраво і дуже.
    За душею – ні слова, ні здобичі, ані гроша.
    То зіграймо, мій сивий, мій втомлений битвами друже.

    Оберегами снігу нам доля загоїть жалі.
    Ми увійдемо в ритм, щоби завтра ще жити і жити.
    Тож посолено рани чи, може, рамена землі.
    З ран зростають не вірші - віршовані зимами квіти.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (5)


  10. Сергій Губерначук - [ 2020.03.01 10:55 ]
    Сосна
    Сосна по весні нацвілася так рясно,
    так зелено-ясно пустилася росту,
    що я був не втримався і передчасно
    ті свічі поніс до твойого погосту.

    Я їх наламав, і запахлася хвоя,
    і шлейфом гіркотним лилася за мною.
    Коли повертався, не знаючи хто я, –
    сосна вже стояла сім літ неживою.

    Північна Росія мене одурила,
    зманила тобою за пскову, за вепси.
    Сім років зі мною не так говорила
    білявка, в якої лиш очі та перса.

    Сніжинками впоране, мов ластовинням,
    там сонце вставало й розносило ве́сну
    і клало під себе… – й з-під себе я вийняв!
    ту вроду холодну й породу нечесну.

    Спливає, мов казка, сьогодні минуле.
    Стежина скуйовдилась посеред лісу.
    Я сам розцвіту, якщо сосни поснули.
    Хай вітер зламає й несе мене к бісу.

    26 грудня 1996 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 169"